субота, 27 квітня 2024 р.

А давайте відверто: Сирський і Очеретине, Сирський і 128 бригада

 


А давайте відверто: Сирський і Очеретине, Сирський і 128 бригада

Ігор Лапін:
- В Очеретиному зараз, вибачте на слові, д..па — там відбулася дуже прикра історія. Очеретине тиснуть орки, і питання зараз — чи вони контролюють весь н/п, чи його левову частину. Також вони тиснуть з півдня, де є серйозні просування біля Очеретиного, і з півночі. Багато подробиць я не розкажу, багато вже написано. Хотів би висловити свою позицію.

Отже, що там сталося. За наказом, одна бригада мала вийти, а инша — зайти на ці позиції. В результаті, наскільки я зрозумів обстановку, ті, що мали вийти, вийшли трохи раніше, ніж зайшли ті, що мали зайти. На порятунок ситуації і щоб вибити орків з позиції, з иншого напрямку перекинули иншу бригаду.

Почну трішечки з цифрами: ми знаємо, що на якихось позиціях вже рік була 47 бригада, її пошарпано в дуже багатьох боях, і якісь її підрозділи отримали наказ на вихід. 115 бригада ЗСУ мала зайти на їхні позиції. Результат такий, що, як написали деякі ура-російські пропаґандони, ЗСУ “самовольно залишили позиції”. За об’єктивною інформацією, наскільки я розумію, 115 бригада не змогла закріпитися. Звісно, орки, маючи тотальну перевагу і дуже серйозні резерви, почали хлопців звідти вибивати, а коли ти, за ротацією, заходиш на якусь точку, ти не знаєш, де наші, де чужі, й не орієнтуєшся в орієнтирах, що є на місцевості, і, звісно, ти не можеш одразу розібратися, що робити. Тому, на погашення цієї історії кинуто підрозділи 100-ї бригади, яка ще донедавна була ТРО. Формально, за документами її перевели у статус механізованої бригади, але, скажу вам відверто, “формально за документами” цього робити не можна, так не робиться. Проте, це є питання аналізу ситуації з боку Генерального штабу і, зокрема, пана Сирського.

Бригада ТРО має одне матеріяльно-технічне забезпечення [а бригада ЗСУ - зовсім инше]. Оскільки я розумію, 100-й бригаді придано підрозділи з иншої бригади зі своєю технікою, своїм залізяччям і артилерією. Отже, якусь техніку, броню і артилерію бригаді передано, але доукомлектування її штатом не відбулося. Отже, 100 бригаду, за моєю інформацією, зараз укомплектовано не повністю. Чому так вийшло? А тому, що її ПРЯМО НА ПОЗИЦІЯХ перейменували з ТРОшної в сухопутку. Це - стиль командування пана Сирського. Бригаду не відвели, не доукоплектували, по-новому не завели, а безпосередньо під час виконання боєзіткнень змінили їй статус з ТРО на бригаду Сухопутних Військ, і накази, що їх ця недоукомплектована бригада відтак отримувала, давалися відповідно до її нового статусу. Як відомо, штат бригади ТРО і штат ОМБР — це різні штатні структури, і кількість військ, яка в них має бути, неспівмірна.

Так от, 100 бригаду кинули на відбиття позицій, і в мене питання: чому 100-ка має відбивати позиції, які не зайняла, не закріпила 115-а? Чому?!

Це питання, звісно, реторичне, і, гадаю, ВСП (Військова служба правопорядку) та инші підрозділи мають на нього відповісти, в тому числі, і слідчі.

Щодо висновків. Якщо ми не будемо робити висновків, ми втрачатимемо людей. Втрати сьогодні є. Не робити висновків ми не маємо морального права. Покривати цю історію — ми двічі не маємо морального права. Ця історія мене особливо болить, бо вона стосується двох бригад: одна - та, в якій я колись служив, а друга — та, в якій у мене купа родини зараз воює, і їх обидві “тріпають”. Підрозділи, які колись були в моїй бригаді, приліплено до 100-ки...

Розкажу вам, як робив заміщення підрозділів Ігор Лапін в той час, коли командував батальйоном спецпризначення й займав позиції в населених пунктах від Попасної до Троїцького. Коли хтось із вас подивиться на протяжність лінії фронту, відведену моєму батальйонові, ви офіґієте: за кілометражем ми тримали лінію більшу, ніж належна бригаді.

Це були тяжкі часи. Збройні Сили лише ставали на ноги, формувалися, біля військкоматів були черги, і, звісно, закривати діри доводилося тим, що було. Тож фронт був розтягнутий, і мій батальйон був розтягнутий дуже серйозно. Як ми робили ротацію: ми міняли позиції 24-ї бригади, коли їх потріпало дуже сильно, вони потребували ротації, і мій підрозділ був спрямований на заміну певних позицій. Яким чином ми це робили? Якщо брати взводний опорний пункт, тобто один взвод, грубо кажучи, там має бути 30 бійців, то в перший день я заводив одне відділення, а від 24 бригади з того ВОПу відходило 30% особового складу. На другий день я заводив друге відділення, а з тих позицій виходили инші 30%. І лише на третій день я повністю взяв позицію під свій контроль, а 24-ка добросовісно звідти пішла. Власне, пішли залишки 24-ки — їх там свого часу біля Попасної тріпали дуже серйозно.

Я розповів про заміну тільки одного взводного опорного пункту. Паралельно я це робив на всіх ВОПах. На четвертий день був заведений фактично сформований ротний опорний пункт з усіма нашими, як то кажуть, “приблудами”, а підрозділи 24-ї бригади залишили позиції, передавши їх планомірно нам.

Для чого так робилося? Для того, щоб новоприбулі бійці, тобто мої солдати, які прийшли-приповзли до 24-ки вночі, - що ти вночі одне одному передаси? Нічого не передаси. Так от, щоб можна було планомірно передати, “стара ґвардія”, чи радше її залишки, розказувала моїм солдатам: оце орієнтир такий-то, звідти працює танчик, звідти виходить беха, там-от вони катаються, - якщо поставити Стугну, можна дістати, тобто щоби бійці на місці зорієнтувались. Ця передача відбувалася фактично три доби. На четверту добу з 24-ки мені залишили деяких кориґувальників, що кориґували артилерію — своєї в мене не було.

Отак заходив звичайний лінійний батальйон спецпризначення, навіть не окрема військова частина з усіма своїми “приблудами”. І це було зроблено правильно: це дало мені можливість мінімізувати ризики переходу з однієї позиції на другу і передачі від одного особового складу иншому. От і все! Отак це робилося по уму. Попри те, що 24-ку потріпало, навіть попри те, що ми прийшли не зовсім укомплектованими, ця плавна передача дала змогу зберегти особовий склад.

Що відбулося зараз? До 115-ї є дуже багато питань, зокрема наступне питання. При переміщенні деяких підрозділів 100-ї бригади з метою відбиття втрачених позицій мала місце так звана “операція «очко»”, коли новоприбулій команді кажуть: отам оті позиції — наші, йдіть туди, займайте їх і тримайте. Вони йдуть — і виявляється, там не наші! Там уже давно-давно pосіяни сидять; вони там з’явилися не пів години тому, а вже давно, й це підтвердили російські полонені, що ці позиції вони контролюють декілька днів. В мене питання: а хто ж триндів командуванню, що ця позиція наша?! Тобто хтось не хотів втраченої позиції повертати, і новоприбулим сказали: йдіть туди, там все нормально, там свої. Оце називається “операція «очко»”. І сталася вона не з вини командування 100-ки, а з вини тих, хто її туди спрямував, не повідомивши, що ці позиції давно втрачені й не відбиті. І пацани фактично з коліс ломанулися...

Отака історія... Сьогодні на Волині реально треш буде відбуватися — підуть повідомлення про втрати... І якщо я про це мовчатиму, то я буду зраджувати не тільки Волинську бригаду, не тільки ті підрозділи, які колись воювали зі мною в одній бригаді і зараз вони приліплені до волинян, - там багато людей, які мене ще пам’ятають по бойових операціях... Що нам робити в цій історії, кого карати? ПАНЕ СИРСЬКИЙ, ЩО ЗА Х..РНЯ?! Оце таке моє реторичне запитання. Мене цей трешняк просто дістав...

Кого посадили за “операцію «очко»”? Поки що я не знаю, кого за неї посадили, але якщо вони не робитимуть висновків, то звання “генерал-м’ясник”за Сирським буде закріплятися. У 22-му році, коли його придумали, я казав: хлопці, говорімо по-чесному, нас тоді тріпали, бо в росіян тоді була тотальна перевага. Але сьогодні я бачу, що тупоголовість деяких командирів вищого ешелону і незрозуміле питання ротації деяких підрозділів на бойових позиціях — це вже невміле командування, і питання — не до солдата, не до командира взводу, не до комбата, бо вони всі на полях, а тут питання до тих, хто давав повідомлення. І я дізнаюся — мені хлопці розкажуть, який підрозділ залишив позицію, не повідомив про те, що там вже росіяни декілька днів сидять, і хто їм дав наказ іти на ту позицію. Я говорю не про солдатів, а про офіцерів, які ще мають офіцерську честь і в цій ситуації мають просто-напросто думати за своїх солдатів. Гадаю, ми це питання дотиснемо. Якщо ми не аналізуватимемо таких “операцій «очко»”, то будемо хоронити хлопців, і заґраніца нам нє поможет, заґраніца за нас воєвать нє пойдьот.

...Я реально знаю, як у нас відбуваються багато ситуацій. У нас комбригами стають ті, хто торгує сигаретами й горілкою із сєпарами. Йдеться про комбрига 128-ї, де був прильот, — ви знаєте, що суд його виправдав, що в його діях нема складу злочину?! Це той комбриг, де було построєниє солдатів, де кружляв дрон і відбувся прильот. А построєніє було для нагородження. І я знаю, ХТО мав приїхати, й КОГО очікували солдати на построєнії, куди прилетіла ракета й де загинув цвіт артилерії, який мали нагороджувати! Совок ср..ний! Построєнія їм бракує за 20 км від лінії! Так от, хто призначив комбригом ушльопка, який був засуджений іменем України? Він визнав вину, був засуджений... і призначений на посаду комбрига! Треба спитати в пана Сирського — це сухопутка комбригів призначає. І сьогодні він виправданий! А на якій сьогодні він посаді, цей ушльопок? Це — офіцер?! Суд визнав його невинним?! Можливо, визнали невинним, бо повідомили судові, ХТО мав приїхати? Правда, пане Сирський, я правильно знаю історію чи ні?

Джерело:
https://www.youtube.com/watch?v=wvteeTPQX3Y&ab_channel=LapinFROMUKRAINE


Майор ЗСУ Ігор Лапін, серпень 2023 р.



середа, 24 квітня 2024 р.

Сенат проголосував ЗА!!!

 



"Breaking News зі США. Вівторок, 23 квітня 2024, 21:40 EDT. Конґрес США щойно остаточно схвалив законопроєкт про допомогу Україні!
Об'єднаний законопроєкт про допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню щойно остаточно схвалено Сенатом Конґресу США (79 голосів "за", 18 - "проти"). Проти голосували 15 ультраправих республіканців, які проти допомоги Україні, та троє лівих демократів, які проти допомоги Ізраїлю. Троє республіканців не голосували.
Законопроєкт наразі прямує на підпис президентові Байденові. Президент обіцяв підписати його, щойно він потрапить на президентський робочий стіл."
Igor Aizenberg

Отже, про схвалення законопроєкту Сенатом стало відомо у Вашинґтоні 23 квітня, о 21:40 год. за місцевим часом (24 квітня, о 03:40 год. за Києвом). А вчора вранці, о 08:47 год. за Києвом, коли у Вашинґтоні ще була глупа ніч, tZE inform опублікували наступне повідомлення:
"Шестеро сенаторів США від Республіканської партії притягли в Сенат купу документів про фінансові махінації Зеленського та його оточення і вимагають введення економічних санкцій проти них.
Притім вони вимагають викликати міністра юстиції з доповіддю про судові справи, вже порушені проти Зеленського за злочини у США.
Ні сьогодні, ні завтра остаточного рішення Сенату США щодо виділення допомоги Україні не буде."
tZE inform

О 13:52 год. за Києвом tZE inform публікують update:
"Напівпуста зала Сенату США.
Розгляд закону H.R.3935, Securing Growth and Robust Leadership in American Aviation Act.
Більшість сенаторів сидять по фракціях, переконуючи один одного, що те, що Україна обрала, і сама Україна - дві великі різниці.
Після читання документів, які їм вивалили, в це вірять лише повні ... оптимісти."
tZE inform

Якщо це правда - гадаю, що так, - то, на наше щастя, переконати 15 ультраправих сенаторів-республіканців вдалося швидше, ніж передбачали tZE inform. Сумнівів у тому, що свідчення про фінансові махінації Зеленського та його оточення, вчинені за п'ять ЗЕлених років, таки існують і що це справді дуже велика купа документів, гадаю, нема ні в кого. Ясно, що намір ультраправих був зірвати голосування, а для цього є низка способів, приміром, хтось із сенаторів може влаштувати так званий філібастер. Звідки документи взялися в трампістів - цікаве питання. Могла ФСБ розстаратися. Крім того, відомо, що Вікторія Спартц збирала такі свідчення. А пригадуєте Гарячу лінію Генерального інспектора США*, яку в січні минулого року спільно відкрили в Україні Держдеп і Аґенція США з міжнародного розвитку (USAID)? Саме для збору таких свідчень цю лінію й відкрито. Надіюся, вона ще працює і Генінспекторові США вже відомо, чи скоро стане відомо про українську відповідь на допомогу США: як щойно повідомили tZE inform, Міноборони створило Офіс для управління військовою допомогою від партнерів, призначений, очевидно, для списання вкраденого (після чого контору ліквідують).
Коротше, слава Богу, що зірвати голосування Сенату не вдалося. А щодо корумпованої ЗЕвлади, сподіваймося, Генінспектор США та ФБР впритул займуться нею, коли прийде час. Наразі допомогти нам відбитися від рашки має бути абсолютним пріоритетом.
________________



вівторок, 23 квітня 2024 р.

Ігор Римарук. Дощі

 



Ігор Римарук
Д О Щ І
1
я вже ніколи не намалюю дощем
автопортрет
ну хіба що парасолею в лівиці
а неполаманою правицею
на липи криві полудневі
Бог напинає діряве небо
дощова днина
така довжелезна
ніби велика китайська стіна
на безлюдній галявині
я під крисами капелюха
старію мов гриб
і як спорохнявіла міна
здетоную лишень
від стопи Богородиці
друге пришестя злив
відбілить черепи і видіння
мов старожитну сільську стіну
напнутий на власні кістки
я гейби той барабан
що ним викликали дощ давні китайці
2
цей курячий дощ
зворушливіш од немовлятка
сцикає в галицькі міти
червона калина
червоні коліна
червона колонія
скурвлена кольонська вода
зі сполотнілої полтви
пахне порожнечею й порохом
охоронці схронів і хробаків
руїни замків і замовлянь
я ваш парох
о пастки для душ діточих
я відпускаю ваші гріхи
вас відпускаю
хилитається дармовисом
на московитській шиї
дірявий череп
лаз у підземну лазничку
свищик для байстрюків
курячий бог любови
3
рідномовний дощ
оповідає мені
як очистити ауру бузиною
нічого не розумію
бо чужинецький дощ пояснив мені
як очищають ауру базукою
а насправді я довідався від бездощів’я
що очищує ауру тільки безум
бузковий безум
о де ви мої бузки
о де ви бузьки мої
з малюсінькими вояками в дзьобах
отямся вже не весна
вже настало осіннє видіння
що в ньому
гриб заховався від бездощів’я
а привид вояка проростає з-під глиці
немовби гриб
дощ заховався в паузі лісу
в пазусі ночі
неначе грипс


То де генерал Залужний?

 

Генерали Валерій Залужний і Сергій Шаптала

... � - Де Залужний?
Volodymyr Tsybulko: - За інформацією з джерел з оточення Залужного, в нього зараз — так званий “режим занурення”, це методика швидкісного вивчення мови, і він піднатягує англійську. Це безперервний мовний режим — виключно англійська й більше ніякої мови. Основу він знав, і за два місяці можна вийти на якийсь рівень.
Мені здається, якби були якісь небезпеки, то партнери би вже [про це знали]... Принаймні, якісь би публікації в західних ЗМІ випливли. Дуже дивною була публікація з рейтинґом, де Зеленський набирає 27%, якби вибори відбулись найближчої неділі, а Залужний — 24%. Як правило, працює схема, вивірена в часі: будь-який представник влади програє у 2-му турі представникові опозиції відсотків 90. Бувають винятки, але... Тобто, що б не робили Зеленський та його оточення, питання лише в тім, як вони вийдуть з влади — чи з великими термінами ув’язнення, чи на них почне діяти якийсь імунітет, будуть якісь домовленості, бо те, що вони витворяли з Порошенком, - їм же ніхто того не пробачить, вони ж самі знають, що їм доведеться пройти через те, що вони прилаштували Порошенкові.
� - Як ви можете прокоментувати заспокійливі слова Валерія Залужного 3 лютого 2022 на 1+1 з приводу скупчення московитських військ уздовж наших кордонів?
Володимир Цибулько: - Залужний і Шаптала — Шаптала теж 17-го дуже заспокоював — вони насправді розуміли, що політичне керівництво підвело країну під війну, і їм треба не видати своїх намірів. Вони вже, по суті, на той час вели передмобілізаційну роботу з частиною офіцерського корпусу, з ветеранами АТО. Ветерани АТО вже були, по суті, на низькому старті. Хочу нагадати, що в Бородянці не було військових частин - Бородянку перші боронили АТОшники. Було 14 автоматів у Бородянці. Вони в бою відбили зброю й вигнали окупантів. Потім, звісно, налетіла авіяція і набомбили там, але боронили вони Бородянку мужньо, я вже не кажу про Гостомель. 4-у бригаду контрактників вивели з Гостомеля на Донбас, частину перекинули на охорону Чорнобильської атомної, а строковики лишилися в гарнізоні, й навіть вони мужньо й досить організовано прийняли перші удари. Але вже в ніч з аеродрому ворога вибивали структури розвідки, ГУР і Альфа, тобто підготовлені бійці, діяли дуже грамотно. Потім долучилися ветерани АТО — майор Гетьман, майор Лапін воювали в Гостомелі в перші місяці.
Тому краще оцінювати не заспокійливі слова військових, а їхні професійні дії щодо організації оборони. Мені здається, що Залужний завжди був поставлений нарозкаряку між політичним керівництвом і військовою необхідністю, й це було дуже тяжко. Але, доки була змога, він балансував... Врешті-решт психи зірвалися, побачивши, що вони просто м’якнуть на тлі крицевого генерала, і вони вирішили покорчити із себе мачо. Ну, покорчили — частину території втратили, людей втратили. За це ж хтось має відповісти, правда?

неділя, 21 квітня 2024 р.

"Пізня година. Потріскують миті, як дрова..." Ігор Римарук

 


Ігор Римарук
* * *
Галині
Пізня година. Потріскують миті, як дрова.
Ось догорять — і століття спаде на плече.
В долі чужій
запеклася печаль мармурова.
Не накликай на свою —
бо впізна
й потече.
Ти говори,
та не згадуй,
що «позамивались...
і не дощем»
запеклися дощі! —
й «не слова»*.
Що тобі княжі гризоти? Своїх тобі мало?
Що тобі дотик поета? Змахни з рукава.
Так говори:
від життя в цій печалі
не більше,
ніж од мистецтва,—
прадавня це гра,
затяжна...
Не накликай! —
бо не вистиг
від дотику
біль ще.
Півні не піли ще —
тут, за плечима, Княжна.
_____________
* Цитується вірш Т. Г. Шевченка. (Прим. авт.)
Ось цей вірш:


* * *
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому.
Веселеє колись село
Чомусь тепер мені, старому,
Здавалось темним і німим,
Таким, як я тепер, старим.
І бачиться, в селі убогім,
Мені так бачиться, нічого
Не виросло і не згнило,
Таке собі, як і було.
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба.
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі.
Ставок, гребелька, і вітряк
З-за гаю крилами махає.
І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою. По горі
Садочок темний, а в садочку
Лежать собі у холодочку,
Мов у Раю, мої старі.
Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались...
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає...
Нехай з святими спочивають
Мої старії... — Чи жива
Ота Оксаночка? — питаю
У брата тихо я. — Яка?
— Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
— Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За мo cкaлями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! І невбога,
Та талану Господь не дав... —
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив святого Бога.
1849






неділя, 14 квітня 2024 р.

Призначення Залужного послом не буде?

 


Карл Волох: "ЗАЛУЖНИЙ НЕ ОЧІКУЄ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОСЛОМ"

Олександр Близнюк: - ...Одним посада посла — це нагорода, а для инших — заслання. Я натякаю на Залужного. Хоча де Залужний? Де?!
Карл Волох: - З того, що я можу сьогодні сказати, він вже НЕ очікує призначення. Крапка.
Олександр Близнюк: - Ви зараз відкрили Америку насправді!
Карл Волох: - Я кажу не те, що думаю, а те, що знаю. Він НЕ очікує призначення послом. З чиєї волі — власної чи президентської, з якої причини, сказати не можу, але оцю фразу я вам сказати можу.
Олександр Близнюк: - Це цікаво! Тобто робиться заява, звільняється людина, кадровий бойовий генерал з я не знаю яким — зі світовим досвідом! І ще 20 бойових генералів з абсолютно бойовим досвідом, про який будуть писати в підручниках історії і якого навчатимуть в закордонних університетах — як треба воювати... І це все?! А далі що? Ми розкидаємось ось такими кадрами?!
Карл Волох: - І всі ці люди зараз — у резерві Міністерства оборони. Ні посад, нічого... Комусь із них іще морочать голову, що ми тобі щось знайдемо й так далі... Але вони без посад. Тобто вони є генерали, але ніяких посад не мають і ніким, крім себе, не командують. На жаль...
Олександр Близнюк: - Тут виникає логічне запитання: а альтернатива? Ви досягли своїх результатів, коли ви змістили команду бойових генералів, керівників, командувачів - ви досягли того, чого хотіли?!
Карл Волох: - Безумовно, досягли. Чого хотів Зеленський? Він хотів прибрати з очей і з фокусу суспільної уваги найпопулярнішу в країні людину. Він цього добився. Иншої мети в нього, безумовно, не було, тому инші немає резону обговорювати. Прибрав він із суспільного життя Залужного? Так. Все. Він своє зробив. Наскільки це згубно для країни? Ну, коли його це хвилювало? Я, принаймні, не пам’ятаю, щоб його такі питання хвилювали.


Світлина з Твіттера, не датована і не коментована...
Пане Генерале, дайте якось знати про себе!


Де Залужний?!

 


ДЕ ЗАЛУЖНИЙ?!
Олена Че:
...А нам багато й не треба, тільки один єдиний плюсик "+", як з "нуля", від Залужного, але і його немає...
Ані від кого...
(З Телеграму)
⚡️
Тарас Чорновіл:
Питання “Де Залужний?” я ставив не один раз. Я його закидую деяким людям, котрі раніше любили із Залужним селфитися, і бачу якісь ухильні відповіді. Мені це дуже не подобається. Даю 97-98 відсотків, що Залужний у примусовій ізоляції. Це не арешт, тому що для арешту потрібні провадження. Це не карне провадження, бо воно формально не відкрите, хоча я думаю, що його цим шантажують, або його шантажують родиною або можливістю якихось фальсифікованих карних справ. Або просто фізично його обмежують, тому що Залужний — достатньо медійна людина. Він генерал західного типу, натівський. Вони відкриті люди в суспільному житті. Так, вони не будуть розказувати якихось військових таємниць, але супільно вони відкриті. ...Дана Ярова Dana Yarovaya на Fаcebook виставляє прапори з підписом Залужного на авкціон на користь військових. Мої глядачі пишуть мені, що написали Дані прохання сказати, чи ці прапори Залужний підписав вже зараз, після звільнення, чи це він підписував раніше й вона має запас. Відповіді нема. Через деякий час та сама людина відкриває коментарі в Дани Ярової, а її запитання зникло — стерте. Викидають запитання. Люди, які фотографувалися із Залужним, зараз його ім’я навіть згадати бояться. Дехто з колеґ припускає, що Залужний до чогось готується, і тому треба мовчати. Але це мовчання грає проти влади: всі ж розуміють, що проблема може бути в ній. Владу звинувачують — не всі, а такі, як ми. Влада мала би демонстративно показати: ось дивіться, ваш Залужний сидить собі, відпочиває, якісь фотки виставити, з ним усе гаразд. Але влада тупо мовчить, повний іґнор взагалі. А головне — всі його “друзі” - ті, що себе називали друзями, бояться згадати його ім’я. В мене таке враження, що із Залужним усе не зовсім гаразд. Не дуже добра ця ситуація. Просто уявіть собі: найпопулярніша людина в країні безслідно зникає, жодної інформації про цю людину в країні немає ніде, і всі це вважають чимось нормальним! От ми з Володимиром Volodymyr Tsybulko і ще кілька людей ставимо це питання, а всім іншим наплювати! Найпопулярніша людина в країні може зникнути! Можливо, він сам хоче відпочити; можливо, його тримають в ув’язненні; можливо, його вже тихенько перевезли якимось дорогами і здали в москві, і він вже в Лефортовській тюрмі сидить... Ми взагалі не знаємо, що відбувається, і це в порядку речей?! Та що ми за країна така?




Володимир Цибулько:
Тривога за нашого народного Головнокомандувача просто виносить мізки людям. Залужний був унікальною постаттю тим, що його присутність у медіяпросторі була терапевтичною — люди бачили, що це надійна людина, надійний військовий керівник, і коли він є, людям спокійніше. Це так, знаєте, як автомат в домі тепер під час війни — ти, може, й не добре стріляєш, але коли в домі є автомат, тобі спокійніше спиться. В мене таке враження, що зараз хвиля “Де Залужний?!” буде наростати. Влада може догратися із приховуванням Залужного!



"І як тобі зараз?" - Anatoliy Anatoliy

 


Anatoliy Anatoliy

* * *
— І як тобі зараз?
— Та ніби нічого:
затишшя і спокій, краса навкруги,
здіймається біла дорога до Бога
і чорна ріка миє два береги.
— Куди ж ти ітимеш?
— Я сам ще не знаю:
угору чи вниз, до боліт чи озер,
до пекла або до покірного раю,
якщо вони є, – хто ж то скаже тепер.
— А вдома буваєш?
— Та майже щоранку.
Коли зайчик сонця лоскоче стіну,
вона наливає собі філіжанку,
пʼє каву і плаче – чого, не збагну.
А я їй розказую: тут, над рікою,
лебідки розписують квітами храм
і кличу її погуляти зі мною…
— Не клич, побратиме, гуляй поки сам.


вівторок, 9 квітня 2024 р.

Залужного зрадили

 



Тарас Чорновіл: - Про болісне. Пише чоловік, йому 62 роки. Він дуже жорстко висловлюється про українців, власне, про українчиків. Дозволю собі деякі його жорсткі вислови просто пропустити.
"Що це за наріт такий? Зник генерал Залужний. Ні слова, ні пів слова про нього не кажуть люди, не цікавляться ті, хто співав йому дифірамби, ані «опозиційні» канали... Наче й не було генерала. Це що, такі патріотичні сили в Україні?!"

Тут ідеться не про владу. Йдеться про тих, хто готові за 5 хвилин забути тих усіх, на кого раніше молилися.
Згадайте останні соціологічні дослідження — КМІСу, здається, після зняття Залужного. Скільки людей заявили, що довіряють Залужному? 95 відсотків опитаних. Пригадуєте дописи і коментарі, у тому числі тут у мене: “Якщо Залужного знімуть, то ми що — всі виходимо на Майдан? Ми ж на Майдан ідемо, правда? Ну, закликайте!” Залужного зняли. Де ті, хто кричав “ідемо на Майдан”? Вони ж хотіли, щоби хтось інший пішов, а вони би спостерігали - за автозаками, за всім, а вони би писали обурені дописи.
Але я не про це. Ми розуміємо: війна, про Майдан не йдеться. Це тільки безвідповідальні про нього кричали — ті, котрі на нього ніколи не підуть. Просте, елементарне питання: де всі ті, хто без перерви постив свої фотки разом із ним. Назву двох хороших людей, яких я поважаю. Я не маю щодо них претензій інших, але в мене зараз питання:
Пані Дано, Дана Ярова, я вас дуже шаную і поважаю. Ви гарні фотографії виставляли із Залужним, я бачив. Час від часу ви могли до нього звернутися, підписати прапор, підписати ще щось і виставити на авкціон для волонтерської діяльности. Це були дуже хороші акції. Ви мали дуже добрі особисті контакти із Залужним. Ви забули про Залужного? Чи ви можете зараз, після 9 лютого вийти і розказати людям про Залужного? Це не має стосунку до вашої роботи в Міністерстві оборони, це не є секретна інформація. Вийти й розказати: “Залужний там-то й там-то, заспокойтеся, в нього все гаразд, я вам даю ґарантію.”
Пане майоре, Анатолій Штефан-”Штірліц”, я вас дуже шаную, хоча при тому всьому ви кілька разів дозволили собі облити мене брудом і оббрехати, підтримуючи деяких шавок з Банкової, які були вашими друзями. Але ви написали свого часу гарні речі, спростування зокрема, коли рашисти розганяли історію про “вбивство” Залужного, ви приходили до нього, ви — один з небагатьох, хто міг прийти до Головнокомандувача і з ним разом сфотографуватися й виставити це фото, взяти в нього коментар, взяти в нього інтерв’ю, довести, що в нього все гаразд і що це російський фейк. У мене питання до вас: ви готові зараз вийти і сказати, що відбувається з генералом Залужним, чому він мовчить? Чому з моменту його зняття в нього на Телеграм-каналі є лише два повідомлення: одне явно редаґоване, явно дуже вихолощене, де він дякує за вручення йому Героя України на наступний день, і друге дуже нейтральне, навіть без натяку на якісь нотки, окрім самої фіксації антиросійської, і це правильно, про другу річницю вторгнення. Ви не можете пояснити, чому він, людина активна, мовчить?
В мене запитання до купи волонтерів, котрі бігали, як Дана, й могли в нього отримати підписи попри те, що в нього фатально не було часу, а він його знаходив, підписував певні речі для доброчинних авкціонів. А чому зараз, коли він має вільний час, ви до нього не йдете, не підписуєте в нього прапори та інші речі? Він зараз не на дипломатичній службі, він не є Головнокомандувачем, він звільнений з армії, чому ви до нього не йдете і не підписуєте? А якщо ви не можете до нього попасти, чому ви не говорите, що ви не можете попасти?
Я не був особисто знайомий із Залужним і не мав із ним жодного контакту. Але навколо нього товклися й мали з ним особистий контакт кілька сотень медійно і публічно активних українських громадян. Усі ці особи, які зараз замовкли й ні словом не згадують Залужного, ви його зрадили! Ви його саме зрадили, й нічого іншого! А всі українці — де всі оті 95 відсотків? Де вони? Байдуже? Вже не стало потрібно? Знаєте, це така демотивація щось робити для цього народу, жертвувати , страждати — для дуже багатьох! Якщо ви всі зуміли масово зрадити Залужного, то всіх інших — елементарно.
Не вміємо ми бути вдячними, не вміємо підтримувати своїх героїв. Колись герої вичерпаються. Ті, хто може стати новими, - завжди в кожному поколінні є достатньо людей, які можуть стати героями. Але ті, хто може стати героями, дивлячись, як народ “подякував” Порошенкові, як мудрий нарід зрадив Залужного, виберуть для себе інший шлях. Частина з них справді стануть героями — вони воюватимуть десь у Французькому Іноземному Леґіоні за свободу якої-небудь країни Африки, запишуться в якійсь країні світу в добровольчі підрозділи. Хтось переїде до Ізраїлю, запишеться до Цахал... Там уміють цінувати своїх героів, там народ пам’ятає кожного. Вони будуть героями. Інші виберуть нормальний шлях нормального життя. Чому бути героєм, коли Україна не поважає своїх героїв? Політично на Порошенкові і військово на Залужному — це просто колосальні маркери на майбутнє.




PS. Де Залужний?!
Тарас Чорновіл: - ...Схоже, Залужний ізольований, і це не з доброї волі. Мабуть, колись потім його таки випустять на спілкування, й він уникатиме згадок про ці часи десь аж до того періоду, коли можна буде вільно писати мемуари. Зникла тема Лондона — ніхто вже не згадує про відпровадження його послом у Велику Британію. Як я тоді припускав, її запустили для того, аби спробувати дискредитувати його в Україні - мовляв, тікає з України. Можливо, Залужного шантажують уже напрацьованими, але поки що не зареєстрованими карними провадженнями; на нього може також чинитися прямий жорсткий тиск, наприклад, його можуть лякати погрозами його родині - дружині та двом дочкам, одна з них військова, а друга медик. Я переконаний, що існує певний засіб тиску на нього. Ми не знаємо, чи його ізоляція примусова. Разом із ним звільнено цілу низку високопоставлених командувачів, і ці генерали теж мовчать. Декого з них звільнено з військової служби, як-от Шапталу. Чому мовчання, я не розумію. Є певні речі, яких я не можу пояснити й не хочу їх коментувати замість Залужного. Які б не були далі підсумки, ми маємо пам’ятати одне: Залужному ми маємо повік бути вдячні за те, що він зробив для порятунку України. Так, є питання щодо того, що він міг іще до вторгнення виступити і звинуватити Зеленського в умисній здачі України. Але тоді Залужного відразу поміняли би на Сирського, а Сирський виконує накази. Ми знаємо, які були тоді накази: відвести бригаду від Харкова, 72-гу забрати з-під Києва і багато, багато іншого. Було би ще гірше, хоча втрати все одно страшні і результати страшні, особливо що стосується Півдня, де Залужний взагалі не міг проконтролювати ситуацію. Те, що він зробив усупереч волі цієї влади, всупереч провокаціям і протистоянням, ми ніколи не повинні забувати і маємо за це йому дякувати.
Якщо обмеження Залужного є насильницькими, примусовими чи наслідком якогось дуже жорсткого шантажу, то всі причетні до цього, хай навіть опосередковано, мають за це відповісти за повною програмою, бо це є злочини проти Головнокомандувача, навіть після його відставки, це є демотивація військ, це є злочини проти обороноздатности української держави в умовах реальної важкої страшної війни. Як на мене, якщо добре попрацють юристи, відповідальних за ці злочини можна витягувати на довічне ув’язнення.
Отже, питання щодо Залужного залишається для нас абсолютно відкритим, а ті, що так багато згадували про Залужного, а зараз язики проковтнули, - я їх сприймаю зрадниками, вони зрадили Залужного. Ми не повинні мовчати про тих, хто опинився під пресинґом влади, - чи це Червінський, якого тримають в ув’язненні вже рік, чи це Залужний, ситуація з яким є геть незрозумілою.


PS. Де Залужний?!
Taras Chornovil: - ...Схоже, Залужний ізольований, і це не з доброї волі. Мабуть, колись потім його таки випустять на спілкування, й він уникатиме згадок про ці часи десь аж до того періоду, коли можна буде вільно писати мемуари. Зникла тема Лондона — ніхто вже не згадує про відпровадження його послом у Велику Британію. Як я тоді припускав, її запустили для того, аби спробувати дискредитувати його в Україні - мовляв, тікає з України. Можливо, Залужного шантажують ймовірними, вже напрацьованими, але поки що не зареєстрованими карними провадженнями; на нього може також чинитися прямий жорсткий тиск, наприклад, його можуть лякати погрозами його родині - дружині та двом дочкам, одна з них військова, а друга медик. Я переконаний, що існує певний засіб тиску на нього. Ми не знаємо, чи його ізоляція примусова. Разом із ним звільнено цілу низку високопоставлених командувачів, і ці генерали теж мовчать. Декого з них звільнено з військової служби, як-от Шапталу. Чому мовчання, я не розумію. Є певні речі, яких я не можу пояснити й не хочу їх коментувати замість Залужного. Які б не були далі підсумки, ми маємо пам’ятати одне: Залужному ми маємо повік бути вдячні за те, що він зробив для порятунку України. Так, є питання, щодо того, що він міг іще до вторгнення виступити і звинуватити Зеленського в умисній здачі України. Але тоді Залужного відразу поміняли би на Сирського, а Сирський виконує накази. Ми знаємо, які були тоді накази: відвести бригаду від Харкова, 72-гу забрати з-під Києва і багато, багато іншого. Було би ще гірше, хоча втрати все одно страшні і результати страшні, особливо що стосується Півдня, де Залужний взагалі не міг проконтролювати ситуацію. Те, що він зробив усупереч волі цієї влади, всупереч провокаціям і протистоянням, ми ніколи не повинні забувати і маємо за це його дякувати.
Якщо обмеження Залужного є насильницькими, примусовими чи наслідком якогось дуже жорсткого шантажу, то всі причетні до цього, хай навіть опосередковано, мають за це відповісти за повною програмою, бо це є злочини проти Головнокомандувача, навіть після його відставки, це є демотивація військ, це є злочини проти обороноздатности української держави в умовах реальної важкої страшної війни. Як на мене, якщо добре попрацють юристи, відповідальних за ці злочини можна витягувати на довічне ув’язнення.
Отже, питання щодо Залужного залишається для нас абсолютно відкритим, а ті, що так багато згадували про Залужного, а зараз язики проковтнули, - я їх сприймаю зрадниками, вони зрадили Залужного. Ми не повинні мовчати про тих, хто опинився під пресинґом влади, - чи це Червінський, якого тримають в ув’язненні вже рік, чи це Залужний, ситуація з яким є геть незрозумілою.