Михайло Осадчий, "оббреханий, як пес у реп’яхах..."

Сонет 15*
Оббреханий, як пес у реп’яхах,
Гонитвою зацькований до впаду,
Із честю в серці, з шлунком у руках
Караюсь, мучуся, але не зву громади.

Громада розпливлася, як туман,
Немає України, жінки з сином.
А на раменах наклеп і обман,
Я цькований, закусаний до синя.

І як до слова слово, день до дня
Ув’язую ув’язнені хвилини.
І пустоцвітом опада брехня,
А плодом квітне тільки Україна.

Громадо, де ти?
Явна повсякчас
Дружина-Україна і Тарас.

Михайло Осадчий, письменник, журналіст, дисидент, політичний в'язень

* 22 березня 1936, село Курмани, Сумщина — † 5 липня 1994, Львів

Прекрасного нариса написав про Михайла Осадчого Юрко Волощак: ОБПАЛЕНІ СТОРІНКИ ДОЛІ https://zbruc.eu/node/49322

Біжать роки, і дні, і хвилі,
І мислі першими біжать.
Здавалось, не здійму вже крила,
Але розкрилилась душа.
Далеко простір мій, і близько.
В чуднім оголенні сади.
А в мене знову влучить блискавка,
Міняючи стежки судьби.
Хотів би сонцю порадіти.
І соку висотать з землі.
Лиш до пори б не зачахніти
На неба визвіренім тлі.
Ворушить трави вітру повів.
Я весь за тридев’ять земель.
Жита хвилюються, як повінь,
До стін мурованих осель.
Мій батько все любив найліпше.
Йому що діти, що зело.
Якби писав мій батько вірші,
Були б найкращі на село.
Отецький краю мій, як вирва.
Ти — рана в серці й на чолі.
Звідсіль себе б самого вирвать.
І жити б на своїй землі.
I.VI.76

З однієї з "обпалених сторінок".

В'ячеслав Чорновіл:

... Якби можна було скласти середню типову біографію засуджених в 1966 році за „антисовєтську націоналістичну пропаґанду та аґітацію", вона могла б бути такою: засуджений Н. на день арешту мав 28-30 років, він виходець із селянської або робітничої родини, відмінно закінчив середню школу, поступив у вуз (дехто після армії), де був активним учасником наукових гуртків; як кращий студент одержав добре призначення, писав дисертацію (або й захистив її), публікувався в періодиці (або й видав книжку). Якщо навіть мав технічний фах, цікавився літературою і мистецтвом, вболівав за стан рідної мови й культури. Ще не одружений або ж одружився незадовго до арешту і має малу дитину.

... Перші вірші Михайла Осадчого, що з'явилися у львівській періодиці, не заполонили уяви читача. Відчувалося, що пишуться вони занадто вже голим розумом. До того ж поет легко підпадав під впливи. Не до кінця подолав ці вади Осадчий і в першій збірці „Місячне поле", яка так і не побачила читача. Здавалося, потрібен струс, поштовх, щоб вірші Осадчого стали поезією. І, як це не парадоксально, поета з нього зробили ... тюрма і табір.

Михайло Осадчий менше від інших засуджених мав навіть нормальної „вини", по суті, не мав її зовсім, і його засудження — це суцільне непорозуміння. Чиєюсь безглуздою волею вчорашній інструктор обкому партії, викладач університету, кандидат наук був змушений пройти гіркий шлях приниження, повної нівеляції людської гідности, шлях, встелений матюками слідчих і хижою тенденційністю суддів. Перепад між вчорашнім і сьогоднішнім був такий великий, що неважко було зломитися. Мабуть, допомогла вперта селянська вдача „інтеліґента в першому коліні". Варто порівняти наведені нижче вірші із знищеної книжки і написані в таборі, щоб побачити глибоку прірву між сконструйованою ніби — досконалістю перших і огрітою щирим чуттям недовершеністю других (поет сам розглядає табірні вірші як чорнові заготовки, які шліфуватиме потім, на волі). Мабуть, найпоказовіший з цього погляду вірш „Елеґія другої зими", чи не наймайстерніший з відомих нам віршів табірного періоду; найдальший від поезії колишнього Осадчого.

Цікаво простежити становлення Осадчого-поета на такій важкій (бо виексплуатованій) темі, як тема Батьківщини. Про Україну писав Осадчий і в збірці „Місячне поле", і то були найкращі вірші збірки. Але хоч там він проголошував: „Теплом добра я спопелю вампірів і вольним упаду на землю козаків", — чулося, що це все-таки деклярація. В табірних віршах любов до України значно ближча до трепетних вершин, на яких з'являється високе право ненавидіти через любов:

Де ти, де ти. циганська приблудо.
Де ти, ніжна моя Батьківщино?

Чується ніби аж знамените Сосюрине: „Я так люблю тебе, Вкраїно, й сам не знаю, що кажу" .
Безсумнівний інтерес викликають вірші Осадчого про тюрму і табір, такі як „Елеґія самотности кам'яної”, „Сонети Батьківщини" та ін. і картинки таборів в'язничного побуту:

Все було: матюком гуркочать.
Кулаки поза вухом свистять.
Шлунки хліба гливкого хочуть
І одержують „в господа мать!"...

Ген Володимирська могутня траса,
Де критi воронки повзуть нічною тінню...

і своє становище в історичному розтині:

Чи я один? Йшли міліони нас
На Кос-Арал, за Соловецькі стіни...

Це становище поет намагається осмислити і з точки зору майбутнього:

Та як діливсь я долею Тараса...
Лишив життю Тарасову кровину
Всі Соловки, централки, всі Яваси
В його думках згадаються, Вкраїно.

Важко сказати, як піде творчий розвиток Осадчого після повернення з Мордовії. Якщо його поетичне достигання не зупиниться, то, гадаємо, Осадчий зможе зайняти місце серед кращих поетів, що прийшли в українську літературу в 60-х роках. Але тоді, оцінюючи доробок М. Осадчого, шукаючи джерела зростання майстерности, майбутній критик не має права обійти імені слідчого львівського КҐБ Клименка, про якого поет пише:

Я не мастак без карт гадати,
Чи між людьми ще є повага,
Бо надто вже аж забагато
Триповерховий мат кагатин
Повчитель мій веснянкуватий
Із гідної себе ватаги.

З книжки В'ячеслава Чорновола "Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців")". Париж, 1967  http://diasporiana.org.ua/politologiya/170-chornovil-v-liho-z-rozumu-portreti-dvadtsyati-zlochintsiv/

_____

_______

* Зі самвидавної збірки п. н. "Quos Ego...", датованої 1969 роком.

Михайло Осадчий. "Більмо" (нарис)
http://shron1.chtyvo.org.ua/Osadchyi_Mykhailo/Bilmo.pdf