неділя, 24 березня 2019 р.

"Ось коли настав час скинути з себе ненависне ярмо." Ярослав Дашкевич про Івана Мазепу




Перечитуючи Ярослава Дашкевича...
З нагоди народин Гетьмана Івана Мазепи.

"Якщо ж сьогодні, у хвилину нових небезпек, що нависли над Україною, яку хочуть ще раз позбавити незалежности, за чимось шкодувати, то хіба за тим, що Мазепині мрії майже три століття тому не здійснилися та що вірних Україні державних мужів - і нібито «зрадників Росії» - в українській історії було так мало."
Ярослав Дашкевич
ІВАН МАЗЕПА І РОСІЯ
Я глибоко зворушений, що мені доводиться виступати на історичній землі Батурина. Зворушений не тим, що тут була столиця одного з найвидатніших політичних діячів України гетьмана Івана Мазепи. Зворушений також не тим, що тут була резиденція останнього гетьмана Кирила Розумовського, палац якого пустими очницями волає до своїх безпам’ятних нащадків: відбудуйте ж мене, я ж єдиний недоруйнований до кінця свідок вашої, українці, колишньої гетьманської величі! Я глибоко зворушений і тривожно зажурений тим, що говорю на щедро политій українською кров’ю землі того Батурина, в якому 2 листопада 1708 р. російські війська вирізали всіх його захисників - 3 тисячі козаків - і всіх його мешканців - понад 20 тисяч жінок, дідів та бабусь, дітей та немовлят «во имя единой и неделимой империи». Я тривожно засмучений тим, що недалеко від Батурина, від північних окраїн нашої незалежної держави, цей самий ворог знову брязкає зброєю і погрожує залити кров’ю села і міста України.
Тому прошу присутніх хвилиною мовчання вшанувати пам’ять усіх тих українських патріотів, що у Визвольній війні 1708-1709 рр. віддали своє життя за Україну, яку хотіли бачити вільною і могутньою.

***
Ворожа Україні пропаганда, причому скажено ворожа, докладала всіх зусиль для того, щоб протягом майже трьох століть зруйнувати правдивий образ Великого гетьмана, видатного політичного діяча кінця XVII ст. Скільки бруду було вилито на Мазепу та його послідовників, мазепинців-націоналістів! Постать гетьмана обплутали брехнею зі страху: Росія і в минулому, і, зрештою, тепер, не бачила і не бачить більшого лиха і нещастя для свого імперського існування, як утворення незалежної і самостійної соборної України.
Розлита щедрою рукою фальсифікаторів отрута не минула безслідно. Основні турботи псевдоісториків були спрямовані на те, що б показати царя Петра як добродійника, який створив гетьмана, а гетьмана Івана - як зрадника свого великодушного покровителя. У світлі правдивих, обґрунтованих історичними джерелами досліджень усе виглядає навпаки: гетьманом був Іван Мазепа ще до Петра, а якщо говорити про зраду, то саме російський цар порушив договори між Україною та Росією і зраджував - не раз! - свойому власному слову і своїм царським обіцянкам. Чим і ким був Іван Мазепа до державного перевороту Петра Олексійовича 1689 p., коли він практично захопив усю повноту влади в Росії, і, тим більше, ким був до 1674 p., коли Мазепа взагалі не був на тій частині України, яка у вигляді автономної держави, так званої Гетьманщини, була підпорядкована Москві?
Отже - до 1674 р. Іван Мазепа походив із давнього українського шляхетського роду, основні землі якого були на Правобережжі, недалеко Білої Церкви. Один із його предків полковник Федір Мазепа, був учасником антипольського повстання Северина Наливайка (1594-1596 рр.) - і тоді загинув. Іван Мазепа отримав дуже високу для тих часів освіту: закінчив українську колегію у Києві, латиномовну (в основному) колегію у Варшаві або Полоцьку. Два роки провів, треба вважати, за кордоном та, мабуть, саме в Голландії студіював артилерійне мистецтво.
Десь у 1659 р. він опинився при дворі польського короля Яна Казимира. Мав титул королівського пажа (титул не треба розуміти буквально - це був двірський ранг), став дипломатом, який, кажучи сучасними термінами, спеціялізувався на зв’язках Варшави з українськими гетьманами - Іваном Виговським (1659 p.), Юрієм Хмельницьким (1660 p.), Павлом Тетерею (1663 p.). У 1663 р. Мазепа відмовився узяти участь у поході польських військ на Лівобережжя, що, правда, не дуже зіпсувало його стосунки з королем, який 1665 р. надав йому титул чернігівського підчашого. Титул був лише почесний, це ясно з того, що Чернігівщина тоді до Польщі вже не належала. Підсумок першого етапу життя Мазепи до 1669 p.: ґрунтовна освіта, знайомство із Західною Європою, дипломатична служба. Жодною Росією і, тим паче, російською ласкою тут і не пахло.
1669 р. відбувається перший перелом у житті Мазепи. Він пориває з польською орієнтацією (фактично, він почав відходити від неї ще 1663 p., коли практично став дезертиром, - відірвавшись від польських військ, повернувся до батька на Білоцерківщину) і приєднується до гетьмана Петра Дорошенка. У Чигирині стає ротмістром надвірної хоругви (тобто прибічної гвардії) гетьмана. Привабила Мазепу незалежницька програма Дорошенка, тоді повновласного володаря майже цілої - як Право-, так і Лівобічної - України (крім Сіверщини). Освічена, хоробра, талановита людина, Іван Мазепа швидко робить кар’єру: ще як ротмістр надвірної хоругви виконує дипломатичні доручення гетьмана, пізніше стає, мабуть, генеральним осавулом, тобто фактично особою, дуже близькою до Дорошенка. 1674 p., під час дипломатичної місії до Криму, Мазепу схопили запорожці, які дотримувалися промосковської орієнтації та хотіли його вбити як ворога Росії. Врятував від негайної смерти тогочасний кошовий Іван Сірко, але всупереч запорозьким законам, що з Січі нікого не видають, цей же Сірко передав Івана Мазепу в московські руки: що для представника генеральної старшини було майже рівнозначним смерті.
Отже, другий етап життя Мазепи - 1669-1674 pp.: знову дипломатична служба, генеральний осавул. Далі ніяких слідів залежности від Росії, російської ласки. Навіть навпаки: позиція ворожа до Росії, згідно з основними напрямами політики гетьмана Дорошенка.
Є незрозумілі, на перший погляд, риси Мазепи: його здатність дуже скоро знаходити можливість виходити живим із дуже небезпечних для нього ситуацій. Пізніші, неприхильні до нього люди казали: хитрість, лукавство. Тепер ми розуміємо, що це був великий розум. Мазепа не раз ходить по вістрю меча: у 1674 р. він переконав кошового Сірка і зберіг життя; переданий на Лівобережжя, він тоді ж, у Батурині, так вплинув на гетьмана Івана Самойловича, що цей милує його, але й посилає далі до Москви. І тут, після допиту, його, близького прибічника ворожого Москві гетьмана Дорошенка, не карають на горло і не засилають, у кращому випадку, в Сибір, а повертають в Україну. Незрозуміло, неясно. Багатим тоді він не був, не міг нікого підкупити ні в Батурині, ні в Москві. Особиста принадність? Сучасники говорять про нього, що на лиці - всупереч ідеалізованим портретам - він був дуже негарний (хоча жінки, як знаємо, його любили). Мазепа мав особливий чар і здатність прихилити собі людей. Очевидно, лише великий розум і знання людей могли перетворити його у справжнього характерника.
Зрозуміло, з Москви він повернувся лише живим - і нічого більше. Жив страшенно бідно; щоб зорати кусок поля десь тут, біля Батурина, мусив спрягатися з сусідами - у нього не було навіть пари волів...
І знову, вже втретє, упертий шлях на вершину. Мазепа повертається до дипломатичної служби, майже кожного року їде до Москви. 1687 р. відбувся невдалий похід російських і українських військ на Крим: російськими військами командує фаворит царівни Софії - регента Росії, бездарний полководець Василь Ґоліцин. Треба було знайти причину невдачі - скинули з гетьманства чергового «українського зрадника» Івана Самойловича.
У степу, над річкою Коломаком, 1687 р. обрали гетьманом Івана Мазепу. При підтримці старшини, серед якої він уже зумів створити свою партію, при підтримці Софіїного фаворита, що в такий спосіб намагався прикрити свою військову поразку. Мазепа за вибір заплатив Ґоліцинові велетенські гроші (10 000 карбованців), правда, платив грішми не своїми, позиченими і платив уже після обрання. І Софія, і фаворит підтримували гетьмана, що став в Україні повноправним володарем: настановляв старшину, роздавав маєтності, вершив найвищий суд.
1689 р. - новий невдалий похід, уже Мазепи, до Криму. В’їзд до Москви під час перевороту Петра І. І знову чудо: людину, близьку до Софії і Ґоліцина, не засилають у Сибір. Мазепа «причаровує» Петра. Є усі підстави говорити про вірне співробітництво Мазепи з Петром в усіх тих справах, що йшли на користь Україні. Мазепа не був і не міг бути співробітником царя там, де Росія ламала договори, нищила Україну і козаків. Там спільником Мазепа не був - і не він був зрадником України - на такого зрадника чимраз яскравіше перетворювався в очах старшини і Мазепи цар. І, цілком ясно, не Петро зробив Мазепу тим, ким він був: у момент приходу Петра до влади Мазепа вже був паном України, її найвищим політичним і військовим керівником. І став він ним завдяки власному розумові й умінню.
Боротьба цих двох, без сумніву, великих політичних постатей, але постатей, влада яких ґрунтувалася на протилежних принципах - на безмежній жорстокості, терорі, віроломстві Петра і на культурі, формуванні державотворчої верстви, пошануванні закону Мазепи, тривала майже 18 років.
Мазепа поступово, але вперто перетворював Україну в державу західного типу Він щедро роздавав землі козацькій старшині, щоб з неї утворити українську аристократичну верхівку, здатну боротися з Росією. Мазепа поставив на панство як на опору впорядкованої держави - і пов’язав усі надії з майбутньою аристократією, а не, як це було раніше, з анархічною черню і голотою. Мазепа хотів мати високоосвічену панівну верству - Києво-Могилянська академія фактично стає університетом, Чернігівська колегія - ліцеєм. Він ставив своєю метою об’єднати Україну: в 1704-1705 pp. фактично приєднав до Гетьманщини Київщину і Волинь, звільнені з-під польського ярма. Вів розумну економічну і соціяльну політику: роздаючи землі, не забував охороняти селян від старшини, обмежуючи панщину до двох днів на тиждень. Дбав за збереження лісів, боровся з пияцтвом і обмежував виробництво горілки. Це не додавало йому популярности в народі. Запоріжжя вийшло в опозицію до гетьмана, фастівський полковник Семен Палій підняв повстання. Гетьман поволі йшов на ризиковані зовнішньополітичні комбінації, бо російське ярмо стає чимраз важче (про основні конфлікти скажу трохи згодом). Імовірно, в 1692-1693 pp. він таємно підтримує, принаймні спершу, повстання Петра Іваненка-Петрика проти Москви - за незалежну Україну з підтримкою Криму. Потім ідуть зв’язки, чимраз інтенсивніші, з Польщею та Швецією, колосальною військовою потугою того часу, основним ворогом Росії у часах Північної війни, що вибухнула 1700 р.
Лід під ногами Мазепи стає чимраз тонший. У серпні 1707 р. до царя пішов донос генерального судді Василя Кочубея і колишнього полтавського полковника Івана Іскри. Мазепа виграв, але це була піррова перемога - було ясно, що рішати треба було негайно й остаточно. Основні причини конфлікту між Україною та Росією на початку XVIII ст. були такі:
1. Росія порушила угоду, згідно з якою українські військові сили можна було вживати лише для війни на її, України, кордонах. Всупереч тому, у 1700 р. 12-тисячний козацький корпус опинився під Нарвою, а далі десятки тисяч козаків воювали у Прибалтиці, Литві, Білорусі, Польщі. Жертви були дуже великі - не менше 30-40 тисяч козаків. Українські війська постачалися погано. Російські офіцери, уже тоді заражені шовінізмом і расизмом, зневажали козаків, козацьку старшину.
2. Україну перетворили в основну продовольчу базу Росії, яка нещадно експлуатувала країну, вивозячи харчі запівдармо.
3. Північна війна дуже пошкодила Україні економічно, підірвавши зовнішню торгівлю, що йшла через балтійські порти Ґданськ, Кенігсберг, а це була майже половина зовнішньої торгівлі України.
4. Росія натискала на Україну, щоб вона «віддала» Польщі Київщину і Волинь, приєднані внаслідок військових операцій 1704-1705 pp.; гетьман, виходячи з ідеї соборности України, відмовився виконувати такі накази.
5. Росія рішуче відмовлялася передати Гетьманщині заселену українцями Слобожанщину, що була у складі Росії (Мазепа і тут діяв із соборницьких позицій).
У результаті напружених відносин між Росією та Україною у Петра виник план узагалі ліквідувати автономну державу, усунути гетьмана. Виник план утворити Київське князівство для герцога Марльборо. Російські генерали, що перебували в Україні, повністю ігнорували гетьманську владу та всі її установи. Петро віддав цілу українську армію з гетьманом включно під командування Меншикова. Кінець був близький.
Старшина і Мазепа десь у жовтні 1707 р. рішають іти на з’єднання з Швецією. Через рік, 25 жовтня 1708 p., гетьман при переході Десни звернувся до війська - ідучи на зустріч із військами Карла XII - з промовою: «Ось коли настав час скинути з себе ненависне ярмо і зробити нашу Україну краєм вільним і ні від кого незалежним. Оце ж до такого майбутнього я вас закликаю" ("Історія русів»).
Мазепа програв - і тому його оголосили «зрадником». Якби він виграв - ніхто з нього зрадника б не робив. Так, як ніхто не вважав зрадником Джорджа Вашингтона, який разом з однодумцями «зрадив» бритійській короні, відірвав бритійські ж землі від Англії і створив Сполучені Штати Америки. Так, як ніхто не вважає зрадником Симона Болівара, що «зрадив» іспанській короні й започаткував рух до незалежности іспанських же земель у Південній та Центральній Америці.
Якщо ж сьогодні, у хвилину нових небезпек, що нависли над Україною, яку хочуть ще раз позбавити незалежности, за чимось шкодувати, то хіба за тим, що Мазепині мрії майже три століття тому не здійснилися та що вірних Україні державних мужів - і нібито «зрадників Росії» - в українській історії було так мало.

Джерело:
Я. Дашкевич. Іван Мазепа і Росія // Шлях перемоги. - К.;
Львів; Мюнхен; Нью-Йорк, 1994. - 18 червня. - Ч. 25. - С. 7.