Блоґ Лесі Поруцької-Сакович: Осип Курилас, живописець, провідник виділу малярів Пресової Кватири Леґіону УСС

Осип Курилас

* 7 липня 1870, Щирець, Львівщина — † 25 червня 1951, Львів

***
Намалюй мені, друже, картину,
Щоб я мав який спомин по тобі,
Намалюй мені гріб, а на гробі
Білий хрест і червону калину.
Або ні! Намалюй мені, брате,
Наддністрянську, підгірську долину,
І вечірню спокійну годину,
Синю-синю, задуману дуже.
А долиною яр нехай в’ється,
Глибочезний, скалистий, бездонний,
А яром най потік невгомонний
По камінню шумить, ніби злиться.
Намалюй над яром тим тернину,
Будяки, і кропиву, і глоги,
Поміж ними пусти дві дороги —
Одну вгору, а другу — в долину.
По одній най вона іде, друже,
А по другій його пусти, брате.
Перед ними ні лісу, ні хати,
А між ними яр глибокий дуже.
Так ідуть вони мовчки в долину —
Доокола спокій, наче в гробі …
Намалюй мені, друже, картину,
Щоб я мав який спомин по тобі.

Богдан Лепкий,
під враженням від картини Осипа Куриласа "Сільський Похорон"

Він мав романтичне сердце. Тяжів до щирости і героїки. Це таке дуже характерне українське поєднання: романтика, героїка і лірика. 

Народився він у 1870 році в Щирці, містечку на Львівщині, у сім’ї освіченого, але вбогого дяка. Щоб якось порадити із дванадцятьма дітьми, батько, як пише Осип у своїх спогадах, віддав його «до дяківської бурси у Львові на паству й волю судьби, щоб син пішов його слідами і здобув собі фах із сяким-таким заробітком». Там виявилися здібності хлопця до малювання, для розвитку яких настоятель бурси скерував його до реальної гімназії. Не маючи статків на навчання у ній більше, ніж п’ять років, юнак все-таки не схотів повертатися до дяківського фаху. Бідував Осип Курилас до 1886 року, поки не розпочав працювати за харчі у журналі «Русь», що редаґувався отцем Бобровичем. Його праця була дуже доброю, і отець записав «16-річного юнака, у 1896 році на вечірні рисунки у школу мистецького промислу у Львові». Старанний, талановитий, доля була прихильною до нього: вечірні курси переросли у стипендію на навчання впродовж наступних трьох років. По закінченні школи залишається на розмаїті підробітки у Львові, хоч усім серцем прагнув продовжувати мистецьку освіту. Але коштів на це не було. Аж доки не зголосився після 16-річної мовчанки двоюрідний брат Михайло. Розгнівавшись на батька, що вислав його з дому до війська, після отриманого поранення осів у Хорватії, де нажив статку. Врешті наважившись на листа до тата, з відповіді довідався про здібності Осипа та його потребу фінансування освіти. Погодився заопікуватися навчанням хлопця у Краківській академії мистецтв, виділяючи щомісяця 40 ґульденів. Документи Курилас склав у 1895 році, коли йому сповнилося 25.
Впродовж навчання у Краківській академії красних мистецтв Осип Курилас здобув 5 срібних медалей та 19 конкурсних нагород, був одним із найкращих студентів. Хоч навчання і захопило його, проте він не втрачав з-під уваги і подій у Львові, де у 1898 році було створене «Товариство для розвою руської штуки». Став членом цієї спільноти, а у 1900 році взяв участь у її Другій виставці. Після закінчення студій залишився у Кракові, малював картини, ілюстрації до книжок. У той час до 35-річчя творчої діяльности намалював найзнаменитіший портрет Миколи Лисенка та зробив різьблену раму для нього.
У 1906 році одружився. Його обраницею стала полька Валерія Скорхан. Але це не стало причиною для Осипа Куриласа, аби перекинутися у римо-католицизм і забути українську. Шлюб відбувся за греко-католицьким обрядом, а те, яким несуттєвим було мовне питання у подружніх стосунках, засвідчує листування: художник міг розпочинати українською, потім переходив на польську, а насамкінець знову повертався до рідної мови. Ходив і до церкви, і до костелу, насолоджуючись співом хорів та звуками оргáнів.
Два роки потому взявся малювати ілюстрації до підручника Миколи Аркаса «Історія України». Виконав портрети І. Котляревського, Т. Шевченка, українських гетьманів, проте через різку критику Михайла Грушевського якости поданого матеріялу друге видання вийшло у світ аж у 1912 році. У передвоєнний період багато і плідно працює: створює чудові малюнки для поштівок, малює картини із «монументальними образами сакрального змісту – властиво, і не канонічних ікон, а витворів мистецтва, з широким застосуванням народної орнаментики та етнографії», - пише у своїй монографії Андрій Крижанівський. Бере участь у виставках у Львові, Кракові, Познані.
Із початком Першої Світової війни розпочалася національно-визвольна боротьба українців, завдяки тискові яких австрійський уряд створив у Галичині Леґіон Українських Січових Стрільців. Щоб долучитися до справи, Осип Курилас у 1915 році зголошується до австрійського війська у Львові, звідки на запрошення М. Волошина переходить до лав усусів. Андрій Крижанівський розповідає: «Спілкуючись з романтично налаштованою патріотичною молоддю, сорокап’ятирічний О. Курилас переживав другу молодість. Його скерували до мистецької групи У.С.С., т.зв. «Пресової Кватири», головним завданням якої було підняти бойовий дух стрільців. У цьому своєрідному Парнасі доля і патріотизм об’єднали письменників Романа Купчинського, Осипа Назарука, Миколу Угрина-Безгрішного, Миколу Голубця, Антіна Лотоцького, Юрка Шкрумеляка; музикантів і композиторів Михайла Гайворонського, Антіна Баландюка, Левка Лепкого; художників Осипа Куриласа, Івана Іванця, Лева Ґеца, Осипа Сорохтея, Юліана Назарака; фотографів Теофіла Мойсейовича і Василя Оробця». У художній горстці Курилас був найдосвідченішим. Він був залучений до праці над усіма усусівськими виданнями, які готувались до широкого розповсюдження – календарями, листівками. Безцінними ілюстраціями тогочасних подій є його батальні картини, а також портрети старшин Українських Січових Стрільців. Розуміння духу часу, потреб січовиків і почуття гумору – ці риси склали ще одну грань таланту художника. Дружні шаржі, карикатури, іронічні малюнки у виданнях «Самохотник», «Бомба», «Тифусна Однодівка», «Самопал» були промовистішими та більш доречними у воєнний час, ніж словесні розважання. Восени 1918 року брав участь у львівській виставці УСС, яку відвідав Андрей Шептицький.
На початку 1919 року Осип Курилас разом із дружиною, вслід за керівництвом ЗУНР, перебрався до Станіславова, де доручено йому було розробляти проєкти січової шапки, одностроїв та відзнак. Продовжував малювати карикатури на політичні теми у новий «Республіканський Самохотник». Але політична боротьба українців за створення незалежної України зазнала поразки, Східна Галичина увійшла до новостворюваної польської держави, і у травні 50-річний художник повернувся до Львова. 
«Від 1919 до 1939 року О. Курилас працював на викладацькій ниві: вів рисунок у мистецькій школі О. Новаківського, був заступником декана мистецького факультету Таємної Львівської Політехніки, а наприкінці вчителем рисунка в українській жіночій гімназії у Львові…». Надзвичайну художню майстерність та уяву виявив Осип Курилас ще й як іконописець. Новаторством у його полотнах релігійного змісту було використання «етнографічного надбання української культури та місцевих пейзажів».  Його пензлю належить авторство численних образів та іконостасів на Львівщині, кількох у Польщі, Пн. Америці.
Також окремої згадки заслуговують поштівки та книжкові ілюстрації, створені Осипом Куриласом. Розпочав малювати сюжетні листівки художник ще за часів Австро-Угорщини. Зображував і щоденну красу – природи, життя, і урочисту та радісну святковість Великодня і Різдва. У поштових картках зроблено репродукції картин на січову тематику. Ілюстрував підручники, у т.ч. читанки та букварі. Спершу малюючи кольорові картини, художник відчував розчарування переданням їх у чорно-сірій гамі друкованого формату. Тому з часом змінив техніку: малював пером однієї лінією із використанням штрихового тонування. Автор ілюстрацій до новел Василя Стефаника, дитячих журналів видавництва «Світ дитини».
Після 1939 року у житті Осипа Куриласа поменшало світлих барв. На початку Другої Світової війни львівське помешкання та майстерня, що містилися при вулиці Лєона Сапєги, 87 (сучасна Степана Бандери), були зруйновані бомбою, йому довелось перебратися до Щирця. До того ж, тепер те, як і про що малювати, диктували партійні ставленики. Зауваги щодо голоногих доярок («у нас тепер і доярки в капронах ходять») чи корів із завеликим черевом та закороткими ногами мали на меті принизити і зацькувати корифея львівського живопису. Його картини вилучали з музейних збірок, мотивуючи тим, що вони є ідеологічно шкідливими. Замовляючи роботи в митця, після виконання знаходили зачіпку, аби не приймати їх, натомість вимагали повернення державі усіх коштів, що були витрачені на матеріяли. Гонорари затримували і не виплачували, пенсію скасували. У 1944 Осип Курилас повернувся до Львова, влада виділила йому приміщення під робітню поруч із помешканням на сучасній вулиці Ярослава Мудрого. Художник «освоював соцреалізм». Щоправда, у деяких роботах того періоду відчутний тонкий сарказм, «йдеться про свідомо гротескне відображення дійсности, гидливий осуд і повну зневагу О. Куриласа до того, що відбувалося у повоєнному Львові». Художник і далі малює ікони для церков, і зубожілі замовники розраховувалися з ним харчами. Впродовж грудня 1948 – травня 1949рр. виконав 30 ілюстрацій до нового видання українського «Букваря». У 1946 році, як засвідчує один із листів, у художника вмикали газ лише з 12 до 6 ранку. Тоді він і працював, тоді і готувалась їжа на наступний день. За рік до смерти давав уроки сусідському 15-річному юнакові за обіцяну на осінь тонну вугілля.
25 червня 1951 року Осип Курилас помер, похований на Личаківському цвинтарі. Рік потому спалено 164 роботи його авторства, безцінні пам’ятки української історії; їх вилучили у "спецфонд", створений владою для експонатів, «що не мають музейного значення, і підлягають спаленню в присутності комісії, про що скласти відповідний акт». Вдалося зберегти малюнки з поштівок або ж ті картини, що їх сам Осип Курилас «переінакшив», як-от Шевченків портрет, коли замалював хмарами зображення українських січових стрільців... 

З ВОЄННОЇ ВИСТАВИ У ВІДНИ.

Юрба пливе широкими вулицями, що збігають ся в звізду. По серединї звізди високий камінний стовп, прикрашений корабельними щоглами, а на нїм Теґетгоф з адміральською булавою в руцї.
Стоїть просто, непорушимо і глядить на чорні цивільні капелюхи, війскові шапки, жіночі пестрі крисанї: "Куди вони йдуть? Нинї знов семий день в тижни, а вони всї десь там від вежі св. Стефана переходять юрбами попри мій стовп".
Адмірал не може обернути ся анї навіть звернути голови і не бачить за собою гилястих лип, буків, каштанів і акацій, в холодною тїню, про яку на високім стовпі годї навіть мріти.
Але хто високо стоїть, той ледви чи може зійти в діл, хоча би хотїв. Адмірал привик вже до свого cпособу житя. Він не хоче об тім знати, що за його плечима простягаєть ся віденський Пратер. Тепер там не лише зелень, воздух, холод, але також воєнна вистава. Трамваї привозять під Пратер сотки, тисячі людий. Чути всї мови многомовної монархії. Війсковий однострій переважає. Не всї йдуть на виставу. Тут в поближу є північний дворець, дотепер є найбільший рух з усїх столичних двірцїв, бо се віденський живчик російської війни.
Юрба фалює до кас вистави і втискаєть ся воротами в середину. Карта вступу коштує лише 60 сотиків. Для війска половину.

...Пресова кватира заповнила одну велику салю і 6 менших передїлів малюнками і рисунками а один великий простір книжками і часописями. Кілька брошур про українське питанє ховає ся стидливо під грубими книгами про чужі справи.

...Під великим краєвидом Т. Мойсеовича висить по серединї малюнок стрільця Осипа Куриляса (38 смх46 см.). На цїлім краєвидї лежить червоність заходячого сонця, що закрашує зівялу траву, збутвіле листє землї, на якій вже давно стопив ся снїг. Хто стане між Стрипою і Студинкою і глядить на широке, плоске корито Стрипи, то видить велику плаковину. Се представив артист на своїм образї в промінях заходячого сонця.

Перепони над Стрипою. Бл. 1916 – 1917. Полотно, олія.

...видно в брунатно-зеленаво-синявім краєвидї бальон на привязи. Глянемо близше, се кусник помаряного полотна, відійдемо, то се столочена війною околиця, небо з білими облаками, а по серединї бальон-хитрець. Підносить ся до хмар, щоби разом з ними заглянути в ворожі закопи.
Краєвид свіжої зеленї в ясних лучах сонця. Чути світляне тепло, видно свіжість погоди, але по серединї ясного, веселого дня камінний придорожний хрест з круглими раменами, а коло него труп стрільця.
Оба ті образи, перший величини 26 ст.х31 ст., другий 44 ст.х61 ст., малював артист-маляр Осип Курилас, який вступив в грудни 1915 р. добровільно до стрільцїв, щоби малювати околицї, де перебували стрільцї, а також робити портретові студїї. Члени "Артистичної Горстки" в українськім лєґіонї утїшили ся незвичайно його приїздом, бо прибула їм нова сила до співробітництва.

...Далекий простір корита Стрипи з дротяними перепонами в напрямі Соколова віддав Курилас на образї величини 35 ст.х40 ст.

Запору в кориті річки Студинки на тлї села Хатки представляє другий образець тої самої величини. Оба образцї доповнюють ся. Студинка впадаючи до Стрипи, творить з нею острий кут, на котрім лежить село Соснів. В Соснові стояли стрільцї майже рік.

Хата над Студінкою. Бл. 1916 – 1917. Полотно на тектурі, олія.

…По другім березї Студинки напроти кінця Соснова стоїть одна-однїсїнька хатчина. Довкола поле, нїде анї корча анї деревини. Поземелє підносить ся в гору, неначе велика филя, яка може за якийсь час піде в долину і скине з себе хатку. По полях лежить снїг, вітер поробив з снїгу пруги і борозди. Студїнь, вітер, великий простір, а серед тих сил мала, самітна хата з соломиною стріхою, присипаною снїгом. Сей образ, 42 см.х33 см, в білих срібнявих рамах робить велике вражінє. Але лише стрільцї знають, що він лучить ся з війною, бо підчас їх боїв над Стрипою ся хатина нераз мала важне значінє. Для звичайного видця не пригадує він війни, лише подає мотив з подільського "Зимного Кута".
Дві акварелї вибрані є з альбому О. Куриласа, величини 21 см.х27 см. Стрільцї відгортають снїг. Постава і рухи працюючих в полученю з зимовим освітленєм схоплені просто і ядерно. На другій акварели видимо фіолєтні блески заходячого сонця на вкритих снїгом стріхах села Новосїлки, де свого часу стояв стрілецький обоз.

...На свобіднім просторі в горі панують над всїма образами стрілецької вистави великі погрудя провідників українського лєґіону.

По серединї портрет теперішного вожда Українських Сїчових Стрільцїв Антона Вариводи. Погрудє кисти стрільця О. Куриласа. В глубоко осаджених очах так много доброти і пічливости, а в кутиках уст майже збиточної веселости. Але улаженє самих уст і лїнїї долїшних очних каблуків вказують на черту строгої, подрібної точности. З чола, з крою цїлого лиця вдаряє видця розвага, розумна гадка і супокій.

…Побіч сеї світлини бачимо стежу під проводом Я. Рудницького, що продирає ся через лїс в Карпатах коло Страбичева, в шапках мазепинках, в одязї того самого крою, що попередний. Сей одяг ухвалила перед Шевченковим здвигом з початком р. 1914 стрілецька комісія Українського Сїчового Союза. Начерк шапки з дашком, подібної до шапки, яку носив гетьман Мазепа на образї О. Куриласа, подав був Л. Лепкий, який перебував тодї в Бориславі. Оливкову краску сукна піддав д-р К. Трильовський, практичне виконанє проєкту перевів Д. Катамай.

Бб. (Іван Боберський)
"Дїло", 21.09 — 08.10.1916

Читати далі: https://zbruc.eu/node/56011?theme=zbruc

Портрет Богдана Лепкого. 1910-ті роки. Полотно, Олія.

Портрет Сеня Горука. 1916. Полотно, олія.

Розстрільна УСС на Лисоні. 1916 - 1917. Папір, олія.

Зміна варти. Бл. 1915 - 1918. Тектура, олія.

Убитий стрілець біля хреста (Незнаний стрілець). Бл. 1916 - 1917. Тектура, олія.

Погоріла. 1916 - 1917. Полотно, олія

Зарізали порося. Бл. 1915 - 1918. Полотно, олія

Зустріч. 1917. Полотно, олія

Автопортрет на тлі родинного м. Щирця в часі війни. Львів, 1948

Автопортрет сей мені цікавий своїм тлом - не знаю, чи існувала, а коли існувала, то чи збереглася відповідна картина - Щирець у часі війни. Медаль, яку бачимо, художник отримав за не найкращі свої твори у жанрі соцреалізму. Такі були далеко не веґетаріянські часи...