пʼятниця, 26 липня 2019 р.

Богдан Сольчаник з Небесної Сотні



Запитання до ПОРИ!

В тих
- Хто ще є, кому тісно жити так
- Хто брехню сховав під замок давно
- Хто турботи людей пережив уже
- Кому світ в печінки вгризається
різким криком попси галімої
- Кому жити все таки (і далі) хочеться
у Шевченка саду вишневому
- Кому в місті машин і гамору
звуки музики ще вчуваються
- Хто забув, а тепер пригадує
- Хто ніколи не знав, та шукав завжди
- Хто утратив давно, але вірить ще
(- Хто повірив, але розчарований)
- Хто боровся із власним відчаєм
у безодню пустки потрапивши
- Хто блюзнірського поздоровлення
не прийняв від лідера павшого
- Хто футболку свою пропалену
дружніх ватр гарячими іскрами
зберігає разом з фотографіями
Тих, які йшли тоді поряд, вірячи
Запитаю: Що з нами сталося (Як ми це втратили)
Замакітрену взявши в руки голову.

2006

Богдан Сольчаник, історик, соціолог, викладач Українського Католицького Університету. Поет. Загинув на Майдані 20 лютого 2014 від кулі снайпера. 25 липня йому би сповнилося 34 роки. Лише 34...

* * *
Дивися прямо,
щоб не зустріти гординю і сестру її зневагу
серед голів тих хто нижче
і не побачити її в очах тих, хто вгорі.
Будь твердим, щоб світ не роздавив тебе
Не дай зачерствіти серцю, бо тоді помре у тобі людина.
Прокидайся на світанку, гаси багаття і збирайся в дорогу.
Сонце вже встало – ти не будеш один.
Серед тих, хто одного разу вирішив йти
Ти місток – бо за тобою йтимуть ті, які ще сплять
на грудях жінки.
Йди і вір, що хоча б одному з мільйона трапиться (допоможе) твій слід
Коли його покличе небокрай.

2007

* * *
Я належу до тих,
Хто завжди сідає з краю.
Хто міняє рівний асфальт
На стежку гірську.
Я належу до тих
Кому завжди чогось бракує,
Але не грошей
А так – води у піску.
Я належу до тих,
Кого особисто не знаю.
Хто мовчки усе життя
Кохає лише Одну…

* * *
Так, треба йти.
Йти треба,
нам треба звідси йти –
ніхто у цьому сумніву не має.
Чекаємо
лиш поки наш Мойсей
обітовану землю відшукає…
… Для себе.

* * *
Пам’ятаю, що мене просто розпирало з середини. Було таке відчуття, ніби щось ворушиться в грудях, піднімається до горла і там зупиняється. Ставало важко дихати. Я повертався на інший бік. Потім все повторювалося знову. В голові крутилися образи. Було таке відчуття ніби я сплю наяву: я лежав з відкритими очима, але замість кімнати бачив відблиски багать на стінах міста, якісь постаті. Згорблений силует на фоні намету. Бачив жінку яка проводжала Іншого на смерть і знала про це. Бачив чоловіка, який йде закуреною дорогою. Потім воєн виливав воду у пісок, бив копитами кінь на березі моря. Я бачив Дім з картини Єрки, бачив дівчину… Потім я ліг, але заснути не міг і далі. Вже не бачив нічого, але розумів, що сказав ще не все. Пробував заснути вдруге. Не вдавалося. Тоді змусив (бо дуже не хотілося, впадло і далі в мені) себе встати і знов писати… Після цього я забувся.
2007. Миколаїв

Богдан Сольчаник
КУХНІ МОГО ПОКОЛІННЯ
Посмертна книжка з передмовою Олександра Неберикута

Про цю книжку
ЧИСТИЙ ЗВУК МОГО ПОКОЛІННЯ http://zbruc.eu/node/32969


о