ПРОҐНОЗ НА ЗАВТРА
Anti-colorados
Опубліковано на сайті "Линия обороны" 28 серпня 2019
Anti-colorados
Опубліковано на сайті "Линия обороны" 28 серпня 2019
З наступного тижня почнеться остаточне оформлення вищих органів влади України, але вже зараз її контур можна розгледіти без особливих проблем. Вже нині можна з упевненістю казати, що президент - людина Каломойського, спікер парламенту і проста більшість – теж його, прем'єр-міністр - теж. Тож про подальші події можна більш-менш точно судити по тому, що каже і як діє саме цей персонаж, а не ті, хто від його імені будуть очолювати ті чи інші державні інституції.
Україна отримала унікальну ситуацію «великої монокоаліціі», де всі ключові напрямки діяльности контролюються однією силою, яку навіть «політичною» назвати язик не повертається. Досить подивитися на персоналії всіх цих діячів, щоби зрозуміти: політики з них такі, як з гідранта - ґарант. Але тут нічого вже не вдієш, бо так працюють демократичні механізми.
Досить цікавими є коментарі до цієї ситуації самого Каломойського й Пороха. Порох чітко вихопив суть ситуації і звернув увагу тих, хто здатний його слухати й чути: нова влада отримала виключні можливості для того, щоб втілити свої плани у життя. Країна їй дісталася назагал у доброму стані, й з таким політичним розкладом вона просто зобов'язана покращувати всі критичні показники; при цім в її розпорядженні є боєздатна й відновлена армія, якої не було в 2014 році і яку треба було створювати якщо не з нуля, то недалеко від того. Це - вкрай важливо в умовах аґресивної війни РФ.
Що ж до Каломойського, то він у своїх довгих інтерв'ю явно лукавить майже по всіх можливих позиціях, і, хотів він того чи ні, але навіть у найжорсткіших моментах критики Пороха, він наки́дав йому плюсів, які, завдяки пропаґанді, були перетворені на мінуси. Це мало спрацювати саме так, без варіянтів. Пропаґанда була вкрай жорсткою й по суті - безпрецедентною у світовій практиці, а населення в нас навіть не з лівою різьбою, а взагалі - без різьби і, що найголовніше - без досвіду реального вибору. Але це вже як є.
Але найбільший і найважчий блок звинувачень на адресу Пороха був щодо «загравання з оліґархами». Каломойський дуже красиво розповідає, що всіх їх треба гнати поганою мітлою, зокрема, і його самого, але Станіславський, дивлячись на те, як він грає роль «недбалого мудреця», сказав би - «не вірю», причому - матюками.
Чи не йому не знати, з якої причини були ті загравання! Адже він і сам був у тій грі й бачив усе на власні очі. Просто згадаємо знаменитого перевзувашку Саакашвілі, який, у часі його перебування головою Дніпропетровської ОДА, рвав на собі тільняшку та інші предмети нижньої білизни, обіцяючи посадити саме Каломойського як найбільш розгнузданого і пропащого оліґарха. Що характерно, зазвичай таких речей Каломойський не спускає й мав би затягати Сулугуні по судах, але - ні, не зреаґував. Пізніше Сулугуні розповів, що дуже любить цього бородатого хлопця й навіть готовий поцілувати його в бороду чи будь-яке інше місце, за бажанням власника бороди, та назад вже не відмотати.
Нині вже не важливо, за що Хачапурі так ополчився на оліґарха, важливим є інше: Каломойський справді активно рухав свої бізнес-інтереси, намагаючись зайняти ніші, на яких сиділи люди Януковича та інші реґіонали. Тоді він явно не губився, й до його честі, він не намагається грати пухнастого пташеняту-дрімлюгу й називає себе оліґархом, нарівні з Ахметовим та іншими.
Але от у чім нестиковка і як Каломойський став головою Дніпровської ОДА? Добре б почути про цей момент по-чесному, зі справжніми запитаннями журналістів, але цього ніколи не станеться. Проте й він, і ми пам'ятаємо й розуміємо, що́ насправді відбувалося і що́ зумовило подальше ставлення до оліґархів.
Україна отримала унікальну ситуацію «великої монокоаліціі», де всі ключові напрямки діяльности контролюються однією силою, яку навіть «політичною» назвати язик не повертається. Досить подивитися на персоналії всіх цих діячів, щоб зрозуміти: політики з них, як з гідранта - гарант. Але тут вже нічого не поробиш, бо так працюють демократичні механізми.
Ті, хто сприйняв російське вторгнення в Україну як особистий виклик, прекрасно пам'ятають події 2014 року, що відбувалося в тилу. Тоді ми збирали гроші есемесками, прямими пожертвами на рахунки армії й волонтерів, закуповували й передавали в армію все - від шкарпеток до оптичних прицілів. Каломойский це прекрасно пам'ятає, бо сам витратив на це значні кошти, а тепер якось це скромно замовчує.
Але якщо він про це згадає бодай у плані власної участи, він скаже «а» й доведеться казати «б», і так далі - по всім алфавіті. А в нім буде кілька дуже неприємних моментів, які валять усю його недбалу позицію, як картковий будиночок, і якщо Порох робив щось не те, помиляючись і так далі, то й сам Каломойський робив не менше, а то й більше помилок; ба більше, він грався (собі на користь) в ігри, що їх Порох вів вимушено.
Отже, вся ця хвиля допомоги армії була тільки з однієї причини: армія не мала ресурсів ведення скільки-небудь тривалих і масштабних бойових дій. Бракувало всього, від харчів і палива до медикаментів та інструментів польової медицини, від карематів до бронежилетів. Загалом, якщо взяти список того, чого катастрофічно бракувало, то вийде щось неймовірне, що описується одним словом - «ресурси». Ми з вами були донорами нашої армії, оперуючи десятками, сотнями або тисячами гривень.
Визнаючи цю ситуацію, ми маємо розуміти, що від ресурсів залежить межа стійкости армії, а коли так, то ми маємо чітко уявляти, які ресурси були в розпорядженні противника і якими вони могли стати у принципі. А тепер - до оліґархів.
Гаразд, десь в червні-липні 2014 року Порох починає націоналізацію, чи що там ще, майна Ахметова, Пінчука, Каломойського й далі - за списком. Це зараз Каломойський бадьоро каже, що, якщо він нахабнітиме з нормою прибутку, то треба «розкуркулювати» і його. Але така постановка питання нагадує старий єврейський анекдот, коли лікар сказав 85-річному Семенові Марковичу, що він не бачить перешкод для того, щоб той розповідав, що з жінками він й досі має силу. Маючи в кишені президента, спікера парламенту і прем'єр-міністра (чого в Пороха ніколи не було), можна розповідати будь-які казки й навіть щось заспівати в тональності контр-тенора.
Якби Порох проводив таку лінію, то не отримав би підтримки Заходу, бо там чітко фіксують непорушність права приватної власности як фундамент здорової суспільно-політичної системи, і якщо існують питання, що ведуть до націоналізації, то всі вони повинні розв’язуватися через суди і не скопом, а індивідуально, в кожнім конкретнім випадкові.
Ми багато разів протягом чотирьох років говорили про те, що, якби дійшло до великих судів з Ахметовим, то це було б ґрандіозне шоу. Особисто розмовляв із суддею, котрий казав, що мрія його життя - аби надійшла «жирна Ахметовська справа», мовляв, узяв би одну таку справу і зробив би з мантії костюма на Геловін.
Але то - діло десяте. Куди би пішли гроші цих джентльменів? Чий би ресурс вони поповнили? Адже ми чудово знаємо, куди вже почав був вкладати гроші Ринат, з його “Востоком”. Завданням Пороха було якщо не навернути оліґархів до фінансування армії, то хоча б якось домовитися з ними, щоб вони не влилися грошима в противника. Той же Ринат легко міг би вкласти дві-три сотні мільйонів доларів у «повсранців», і його гаманець навіть не став би набагато тоншим.
Це стосується всіх, у тім числі й Каломойського. Порох був у ролі прохача, й «за так» він навіть нейтралітету не зміг би виторгувати. Історія з Пінчуковими трубами, які зараз пішли на РФ, - підтвердження того. Так, то був брудний компроміс! Так, усі свої п'ять років Порохові довелося «відповідати за базар», завдяки якому грошові мішки не профінансували «Ґіркіних» і «заблукалих псковських десантників».
І Каломойський це прекрасно пам'ятає, бо сам став учасником такої угоди. А з урахуванням того, що він теж реально влив свої гроші в наших військових, хай і у своєрідний спосіб, це дало йому плюс до загальної домовлености й бонус на “вотчину” у Дніпрі. Так, то був час відчайдушних компромісів, і наслідки їх Порох відчував на собі протягом п'яти наступних років, просто треба називати речі своїми іменами, але то вже - інша історія.
Та це була одна з головних складових тієї хвилі, яка змела Пороха. Він тоді просто домовився з грошовими мішками, щоб вони хоч не втручалися у війну, а сам він особисто, своїми грошима, і ми особисто, своїми грошима, змогли переломити ситуацію. Ми не знаємо, а тільки здогадуємося, наскільки глибока була нора перед нами, а Каломойський - знає напевно.
До слова, досить цікавим видається і його пасаж з приводу своїх різких висловлювань на адресу Путіна, що їх він тепер пояснює тим, що, перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської ОДА, він був недосвідченим політиком і дипломатом, і зараз би він того не сказав. Тут навіть важливе не те, що його слова схожі на вибачення, - важлива гра й легке, ледь вловиме пересмикування карт.
Насправді, якби у тій ситуації в Каломойського був його нинішній досвід, він вчинив би так само. Тоді йому була потрібна компактна, але власна армія. Ціла низка добробатів і «корпусів» були на його утриманні й по суті, вели власні бойові дії, лише в більшій чи меншій мірі контактуючи і взаємодіючи зі ЗСУ. Створені вони були не тільки для боротьби з окупантом чи правильного віджиму активів на звільнюваних територіях, що було цілком логічно, бо він з нуля організовував підрозділи, взував, одягав їх, запроваджував лоґістику і так далі. Тут якраз усе зрозуміло. Найнеприємніше було те, що то була його особиста страховка й важіль тиску на Пороха. Вже пізніше, він погрожував Порохові тим, що зніме з фронту свої добробати і спрямує їх на Київ, з усім їхнім озброєнням.
Та це вже шматок історії, від якого нікуди не дітися. Але в даному випадку цей епізод важливий з іншої причини. Адже переважна частина бійців добробатів навіть не знала про те, як вони фінансуються і якою мірою ними керує той, хто їх фінансує. Вони справді йшли в бій для того, щоб вибити з України «браццкій нарот» з балалайками й кислими щами. Їм взагалі ця метушня з грошима й активами була не потрібна. Вони бачили наші прапори й цього було досить. А щоб ні в кого не виникало сумнівів у тім, що, хоча вони по суті і є підрозділами власного командувача, який перебуває у Дніпрі, проте роблять вони правильну справу, Каломойський мусив артикулювати речі в тій самій тональності. Звідси й жорстка риторика на адресу Путіна. Тому жодної «дипломатичної недосвідчености» там і близько не було. Все робилося чітко і правильно. Якби він був не розсварився з Порохом, йому би вже зараз у Дніпрі пам'ятник стояв, але тоді він перегнув палицю, все прекрасно розуміючи.
Ефективність передвиборчої кампанії ЗЕ була обумовлена кількома факторами, про що ми вже не раз писали, але саме вузлові моменти, на які була спрямована пропаґанда і навколо яких розкручувалися передвибочні слоґани, могли бути сформовані лише людиною, яка прекрасно знала, на які компроміси і з якої причини тоді пішов Порох.
До слова, Порох змушений був піти й на коаліційні компроміси у Парламенті, а отже і в Кабінеті Міністрів. Тоді, в 2014-15 роках, ситуація вирулилася на такій комбінації компромісів, що зараз це виглядає просто як ґросмейстерська партія. Гадаю, хоча Каломойський прекрасно це розуміє і для себе, не для публіки, навіть поставив Порохові п'ять із плюсом за те, як той тоді провів Україну між Сциллою і Харибдою, проте він вирішив з цього зробити «срібну кулю». Що ж, це - його свідомий вибір, і час розсудить, хто і в якому вигляді увійде в історію.
Нині ж важливим є те, що поточна влада не має потреби лавірувати у компромісах. І якщо в Пороха є виправдання для всіх тих речей, що їх йому зараз записали у пасив, то в нової влади виправдань нема й бути не може. Вони можуть робити те, що вирішать. Інша справа - що саме вони вирішать. У цій ситуації є безумовний і мало ким зазначуваний плюс. Рейтинґ Пороха вбивали буквально всі: й відкриті противники, й колишні свої. Причому, саме на утопленні його рейтингу противники піднімали свої рейтинґи. Проте, просто подивимося, скільки змогли зібрати голосів відверто промосковські сили, незважаючи на те, що вийшли вони на вибори в ідеальних умовах і, що називається, у тренді! Тож вони теж видалені зі сфери прийняття рішень, і цього не можна не відзначити.
Але що ж буде і де проґноз? Єдине, що ми можемо сказати з усією визначеністю, - у найближчий час слід чекати важливих подій.
Джерело: