🥀
"А ніч, мовчазний екзекутор, списує всю мою власність..."
Богдан Рубчак
† 23 вересня 2018
Мир Вашій душі, незабутній пане Богдане!
...Серце стискалося - від кінця літа 2017-го пан Богдан навіть не реаґував на дописи, в яких дехто з нас його позначав. Усе заглядала на його ФБ-сторінку - може, написав що-небудь? Свій останній коментар пан Богдан залишив 9 серпня того року під постом Олександра Панченка про дві родини - тернопільських Болюхів і полтавських Глуховерів і статтею про них із підзаголовком "Погляд краянина на історії двох родин видатних українців через призму поезій Михайла Ситника". Ось цей коментар:
"Ситника знав я дуже добре. На жаль, він віддав останки свого життя алкоголеві, який приніс йому завчасну смерть. Останніми роками він жив без постійної адреси і помер у парку на лавці. Ні родичів, ні близьких приятелів не залишив, хоч поховали його досить гідно члени молодіжної організації ОДУМ. Про ніякі архіви мови бути не могло. Майже кожний діяспорний молодий чоловік був поставлений перед вибір: або використати ситуацію, піти в університет, зробити з себе корисного громадянина нового суспільства, або знищити себе тугою за минулим."
Богдан Рубчак
ВЕЧІРНЯ МОЛИТВА
На човні через ніч перевези
мене, підпитий діду. Берег рання
чекатиме з посухою жадання
і з повінню коханої сльози.
мене, підпитий діду. Берег рання
чекатиме з посухою жадання
і з повінню коханої сльози.
Про острови солодкі не верзи
у стоголосих хащах засинання,
і не заманюй шалом догоряння,
і шквалом опівнічним не грози.
у стоголосих хащах засинання,
і не заманюй шалом догоряння,
і шквалом опівнічним не грози.
Я дам тобі за твій нечистий труд
цих кілька слів. Подякуєш нещиро
і заховаєш у лахміття бруд.
цих кілька слів. Подякуєш нещиро
і заховаєш у лахміття бруд.
Відпливши під вітрилом козошкірим
назад у ніч, над ними вчиниш суд
і пустиш танцювати з чорним виром.
назад у ніч, над ними вчиниш суд
і пустиш танцювати з чорним виром.
КНИГА З ДОМУ
Еге ж, авжеж, адзусь, агось, Микито:
Про все на світі дядько розповість.
Московську заздрість і татарську злість
у очках крокодилячих укрито.
Еге ж, авжеж, адзусь, агось, Микито:
Про все на світі дядько розповість.
Московську заздрість і татарську злість
у очках крокодилячих укрито.
Він виживає карколомним спритом,
бо мислить звинно і безвинно їсть:
підземну нечисть чи надземну вість
він барвінково пов'язав з коритом.
бо мислить звинно і безвинно їсть:
підземну нечисть чи надземну вість
він барвінково пов'язав з коритом.
Хай не бандурить нам, що він простак
блаженний, син землиці, сіль землиці:
педантсько, в хірургічній рукавиці,
Поетові розрізати зіниці -
той мудрий дядько хоч куди мастак.
блаженний, син землиці, сіль землиці:
педантсько, в хірургічній рукавиці,
Поетові розрізати зіниці -
той мудрий дядько хоч куди мастак.
Підмайстер зла. Байстрюк Протихриста.
ЛИСТ ДОДОМУ
Набридло, знаєш, груднем жати жито
і вижидати винограду в січні, —
тягнутись знову на дебелій притчі
назад у вічність, мов сценічний витязь.
і вижидати винограду в січні, —
тягнутись знову на дебелій притчі
назад у вічність, мов сценічний витязь.
Як марива, щоб слово сторожити, —
твої торкання. Як кошмару причет.
Як ті тополі, спогадом ґотичні,
що їх не можна летом пережити.
твої торкання. Як кошмару причет.
Як ті тополі, спогадом ґотичні,
що їх не можна летом пережити.
Тож як нам бути? Нам, що не існуєм
ні у моїм, ні у твоїм майбутнім?
Невже назавжди євшан-зіллям струїм
мою струнисту кров, кровисті будні?
ні у моїм, ні у твоїм майбутнім?
Невже назавжди євшан-зіллям струїм
мою струнисту кров, кровисті будні?
Закам’янієм в далечі облудній,
як випрозореностарі статуї.
як випрозореностарі статуї.
23 вересня 2018 року у віці 83 роки помер видатний український поет, професор Іллінойського університету Богдан Рубчак, повідомив Василь Махно. "Помер у нью-джерзійській лікарні. Щойно розмовляв з його дружиною Мар'яною Рубчак, яка сповістила цю печальну вістку. Відійшов один із творців Нью-Йоркської групи, поет особливого мелосу в українській поезії, глибокий знавець літератури, ерудит, богемник, просто мій старший приятель, з яким протягом майже десятиліття дружив. Останні роки Богдан з дружиною мешкав у Бунтоні (Нью-Джерзі). Його дім і серце були відкриті до світу, він знав ціну словам і вмів, як чародій, їх оживляти."
Богдан Рубчак народився 6 березня 1935 року в Калуші, де здобув початкову освіту, у 1943 році з батьками виїхав до Німеччини, де в нього помер батько. Богдан залишився в таборі переміщених осіб в Діллінгені, там продовжував свою освіту до 1948 року, а відтак виїхав з матір'ю до Америки, замешкали вони у Нью-Йорку.
У 1948–1952 роках Богдан Рубчак проживає в Нью-Йорку, опісля переїздить до Чикаґо, де закінчує середню школу — і продовжує свої студії в університетах Нейві-Пір та Рузвельта. Вивчає мови та порівняльну історію світової літератури. Коли Рубчакові виповнився 21 рік, вийшла його перша поетична збірка «Камінний сад», присвячена матері. У 1952 Богдан зголосився до американського війська — де служив до 1953 року. Повернувшись з війська в 1953 році, готує другу збірку поезії— «Промениста зрада», яка виходить в 1960 році. Поновлює свої студії спершу в університеті Рузвельта, далі — в Чиказькому університеті, коли й виходить третя його збірка поезій — «Дівчина без країни» (1963).
У 1963 році Манітобський університет запрошує Рубчака на викладача славістики, де він працював один семестр. В серпні 1964 року він повернувся до Чикаго, а в січні 1965 року вернувся на короткий час до Вініпеґу. Звідти наприкінці січня переїхав до Чикаґо з родиною вже на постійне перебування, де продовжував раніше почату працю в La Salle Extension University. В 1967 переЇхав з родиною до Нью-Йорку, де стає директором української редакції Радіо «Свобода». У 1967 році виходить його четверта збірка поезій «Особиста Кліо», присвячена дружині Мар'яні. Через кілька років стає викладачем славістики в університеті Ратґерс, починає працювати над докторатом з порівняльної літератури: дисертацію «Теорія метафори» завершив і захистив у 1977 році ("Я вибрав дуже трудну тему, що в ній таки вдалося мені зробити декілька власних відкрить. Писалась вона тяжко й довго також через особливо важкий час у моєму житті, з повним навантаженням академічних обов’язків, мінімальним заробітком через брак докторського ступеня тощо. А тим часом кипіли і вимирали пляни віршів, статей. Дійшло до того, що я цей текст зненавидів і ніколи більше до нього не повертався"). А в 1974 році стає професором славістики й україністики в Іллінойському університеті. Довгі роки співпрацював із літературним журналом «Сучасність». Перекладав з англійської, німецької, французької. Був одним із найвидатніших поетів української діяспори. Богдан Рубчак був відомий також як авторитетний літературознавець — дослідник модерної західноевропейської та української поезій.
Богдан Рубчак народився 6 березня 1935 року в Калуші, де здобув початкову освіту, у 1943 році з батьками виїхав до Німеччини, де в нього помер батько. Богдан залишився в таборі переміщених осіб в Діллінгені, там продовжував свою освіту до 1948 року, а відтак виїхав з матір'ю до Америки, замешкали вони у Нью-Йорку.
У 1948–1952 роках Богдан Рубчак проживає в Нью-Йорку, опісля переїздить до Чикаґо, де закінчує середню школу — і продовжує свої студії в університетах Нейві-Пір та Рузвельта. Вивчає мови та порівняльну історію світової літератури. Коли Рубчакові виповнився 21 рік, вийшла його перша поетична збірка «Камінний сад», присвячена матері. У 1952 Богдан зголосився до американського війська — де служив до 1953 року. Повернувшись з війська в 1953 році, готує другу збірку поезії— «Промениста зрада», яка виходить в 1960 році. Поновлює свої студії спершу в університеті Рузвельта, далі — в Чиказькому університеті, коли й виходить третя його збірка поезій — «Дівчина без країни» (1963).
У 1963 році Манітобський університет запрошує Рубчака на викладача славістики, де він працював один семестр. В серпні 1964 року він повернувся до Чикаго, а в січні 1965 року вернувся на короткий час до Вініпеґу. Звідти наприкінці січня переїхав до Чикаґо з родиною вже на постійне перебування, де продовжував раніше почату працю в La Salle Extension University. В 1967 переЇхав з родиною до Нью-Йорку, де стає директором української редакції Радіо «Свобода». У 1967 році виходить його четверта збірка поезій «Особиста Кліо», присвячена дружині Мар'яні. Через кілька років стає викладачем славістики в університеті Ратґерс, починає працювати над докторатом з порівняльної літератури: дисертацію «Теорія метафори» завершив і захистив у 1977 році ("Я вибрав дуже трудну тему, що в ній таки вдалося мені зробити декілька власних відкрить. Писалась вона тяжко й довго також через особливо важкий час у моєму житті, з повним навантаженням академічних обов’язків, мінімальним заробітком через брак докторського ступеня тощо. А тим часом кипіли і вимирали пляни віршів, статей. Дійшло до того, що я цей текст зненавидів і ніколи більше до нього не повертався"). А в 1974 році стає професором славістики й україністики в Іллінойському університеті. Довгі роки співпрацював із літературним журналом «Сучасність». Перекладав з англійської, німецької, французької. Був одним із найвидатніших поетів української діяспори. Богдан Рубчак був відомий також як авторитетний літературознавець — дослідник модерної західноевропейської та української поезій.
"Збруч"
Прозаїк Богдан Рубчак - втрачений шанс:
Есей Марка Р. Стеха про Рубчака-прозаїка і Рубчакове оповідання "Кімната Кйонґ-Су"
СТАРИЙ ПОЕТ
Колами спогади білі
у сіті марив жаских.
Заховані в чорному зіллі,
в’ються вовчі стежки.
у сіті марив жаских.
Заховані в чорному зіллі,
в’ються вовчі стежки.
Схрещуються на скронях
сліди непрощенних ніг.
На скам’янілих долонях
бачиш далеч доріг.
сліди непрощенних ніг.
На скам’янілих долонях
бачиш далеч доріг.
Хоч бурі обличчя зрили,
бо ж риють обличчя брил, —
у плечах твоїх похилих
збережені стигми крил.
бо ж риють обличчя брил, —
у плечах твоїх похилих
збережені стигми крил.
ЗРАДА АНГЕЛА
Втомились плечі від незручних крил,
таких, як на старих дереворитах.
В куточках уст усмішка сибарита
і на сандалях тротуарів пил.
таких, як на старих дереворитах.
В куточках уст усмішка сибарита
і на сандалях тротуарів пил.
За те, що землю взяв за небосхил,
земля забрала завеликі мита:
єдина справжність міту вже закрита,
і уявити літ немає сил.
земля забрала завеликі мита:
єдина справжність міту вже закрита,
і уявити літ немає сил.
Та хоч привабив світ ночей гостинцем,
хоч прикував тебе тягар речей, —
залишишся ніяковим чужинцем:
хоч прикував тебе тягар речей, —
залишишся ніяковим чужинцем:
ясніють у очах знаки незмиті,
і заважають крила, і пече
сліпучий спогад першої блакиті.
і заважають крила, і пече
сліпучий спогад першої блакиті.
СПОМИН ПРО МІСЯЦЬ
Фраґменти
Коли я торкаюся твого обличчя,
кінчики пальців моїх відкриваються цвітом яблуні,
а над нами місяць
живе життям святого.
кінчики пальців моїх відкриваються цвітом яблуні,
а над нами місяць
живе життям святого.
Тоді в мені народжується
непорочне крайнебо,
і ти його торкаєш,
немов травневий вітер.
непорочне крайнебо,
і ти його торкаєш,
немов травневий вітер.
...Але колись прийде він,
той місяць, що був нам другом, –
і злозичливим дотиком
перемінить щастя наше в сухий пісок.
той місяць, що був нам другом, –
і злозичливим дотиком
перемінить щастя наше в сухий пісок.
А ми ще братимем його в пригорщі
і пересипатимем у жадібних долонях,
марно шукаючи того близького чуда,
яке так довго
було з нами.
і пересипатимем у жадібних долонях,
марно шукаючи того близького чуда,
яке так довго
було з нами.
Ще будемо разом дивитись у плеса рік
і в плеса наших сердець,
поки нас не протне
холодна свідомість безсилля наших зусиль, –
поки не зрозуміємо,
що все вже нам умерло.
і в плеса наших сердець,
поки нас не протне
холодна свідомість безсилля наших зусиль, –
поки не зрозуміємо,
що все вже нам умерло.
І тоді попрощаємося
ніяковим, трохи розгубленим усміхом,
і підемо одне від одного –
чужинці.
ніяковим, трохи розгубленим усміхом,
і підемо одне від одного –
чужинці.
...Округлі спогади висять
на галузках тиші, дозріваючи,
як сливи. Я знаю :
Іштар пішла від тебе,
і ти – порожній сад,
де білі статуї самотностей
нагадують білість смерти.
на галузках тиші, дозріваючи,
як сливи. Я знаю :
Іштар пішла від тебе,
і ти – порожній сад,
де білі статуї самотностей
нагадують білість смерти.
...Ні, ще не час.
Ще в зірці найдальшій блищить діямантове тіло смерти
і святочні жести днів живим серпанком
заслоняють свідомість тисячкратно помножених відображень
твого обличчя. Але пам’ятай : колись побачиш його знову й знову –
воно буде обрамлене блискучими лезами, і твій погляд
обернеться в два соляні стовпи – і твій безвладний погляд
марно шукатиме твоїх власних зіниць.
і святочні жести днів живим серпанком
заслоняють свідомість тисячкратно помножених відображень
твого обличчя. Але пам’ятай : колись побачиш його знову й знову –
воно буде обрамлене блискучими лезами, і твій погляд
обернеться в два соляні стовпи – і твій безвладний погляд
марно шукатиме твоїх власних зіниць.
...Близькою будь мені.
Ми вийдемо на найдальші грані буття,
ген за скелі, що об них розбиваються
хвилі почувань,
в країну, де просторі плеса
зливаються з сяйвом місяця,
де зайвий рух не заслоняє коливання всесвіту,
де з кожного листка –
з усього –
всякає в нас сік, що дає нам
абсолютну непохитність.
Ми вийдемо на найдальші грані буття,
ген за скелі, що об них розбиваються
хвилі почувань,
в країну, де просторі плеса
зливаються з сяйвом місяця,
де зайвий рух не заслоняє коливання всесвіту,
де з кожного листка –
з усього –
всякає в нас сік, що дає нам
абсолютну непохитність.
Де в місячному сяйві
розпливаються тіні
нашого минулого.
розпливаються тіні
нашого минулого.
...Піднімеш на долонях
мощі місяця
до моїх уст.
Я зцілую їх,
і вони запалять рівний
вогонь у моїй душі.
мощі місяця
до моїх уст.
Я зцілую їх,
і вони запалять рівний
вогонь у моїй душі.
Він стане маєстатом :
навколо
пролетять літо, зима, весна,
осінь, літо, зима,
весна,
а він горітиме.
навколо
пролетять літо, зима, весна,
осінь, літо, зима,
весна,
а він горітиме.
І все, що торкнеться його,
навіть хвилини,
обернеться в колони й дерéва.
навіть хвилини,
обернеться в колони й дерéва.
...Віддай місяцю все :
і страждання і радість,
і кохання міцне на розпаленій сонцем землі,
і буханець хліба в руках працьовитих,
і дитинну молитву,
і вагітність мовчання, і співу бентежність,
і погляд спокійний, і спокій цвинтарищ,
і озера, і хмари, –
і страждання і радість,
і кохання міцне на розпаленій сонцем землі,
і буханець хліба в руках працьовитих,
і дитинну молитву,
і вагітність мовчання, і співу бентежність,
і погляд спокійний, і спокій цвинтарищ,
і озера, і хмари, –
віддай місяцю все,
холодному місяцю.
холодному місяцю.
...Самотні дівчата
носять на грудях стигми місяця –
два відображення його обличчя, –
що сповнюються жадібним стражданням, коли ніч,
що сповнюються нестримною спрагою
і п’ють його повню.
носять на грудях стигми місяця –
два відображення його обличчя, –
що сповнюються жадібним стражданням, коли ніч,
що сповнюються нестримною спрагою
і п’ють його повню.
І тоді
в золотих плесах їхнього волосся
падає повня місяця,
а їхні білі стегна –
то палати для нього.
в золотих плесах їхнього волосся
падає повня місяця,
а їхні білі стегна –
то палати для нього.
...Тепер приходить те,
про що ми навіть мріяти боялись :
ота промінність,
невмолимо біла.
про що ми навіть мріяти боялись :
ота промінність,
невмолимо біла.
Ніби місяця кружок
летить нестримно до мого обличчя, –
летить нестримно до мого обличчя, –
ніби місяць
світлом проникає
все глибше,
глибше,
глибше у твої зіниці.
світлом проникає
все глибше,
глибше,
глибше у твої зіниці.
В грудні 1998 року, під час відзначення в УВАН 90-річчя від дня народження проф. Юрія Шевельова, разом з ним сфотографувалися Теодор Костюк, Тамара Булат, Олекса Біланюк, Аня Процик, Оксана Радиш, Bohdan Rubchak, Ася Гумецька, Євген Федоренко, Альберт Кіпа, Мотря Мілянич.
Знимка з 16-го числа “Свободи” за 2002 рік
Ігор Римарук
Богданові Рубчаку
Зав’язалась обірвана нить.
Місто спить, а свіча мерехтить,
як пророцтво старе й невмолиме...
Це чиї голоси завели
ту розмову до рання, коли
відчинити дверей не могли ми?
Місто спить, а свіча мерехтить,
як пророцтво старе й невмолиме...
Це чиї голоси завели
ту розмову до рання, коли
відчинити дверей не могли ми?
Я тоді оповісти не вмів
про надривний опівнічний спів,
од якого душа не відтане,
про покручених літ лабіринт,
про іржавий невидимий гвинт,—
це ж бо теж батьківщина, Богдане.
про надривний опівнічний спів,
од якого душа не відтане,
про покручених літ лабіринт,
про іржавий невидимий гвинт,—
це ж бо теж батьківщина, Богдане.
Наче віск, на якому вона
відбивається, грізна й сумна,
опечатавши миршаві рими,—
тихо скапую зі свічника,
хоч не відаю, сила яка
промовля голосами нічними.
відбивається, грізна й сумна,
опечатавши миршаві рими,—
тихо скапую зі свічника,
хоч не відаю, сила яка
промовля голосами нічними.
Є один поміж них — наче твій:
шурхотить, ніби древній сувій,
клекотить і димує в гортані...
Задихнувшись мотивом крутим,
я прикличу його — перед тим,
шурхотить, ніби древній сувій,
клекотить і димує в гортані...
Задихнувшись мотивом крутим,
я прикличу його — перед тим,
як зачиняться двері останні.
Знимка 2015 року
Василь Махно
РУБЧАК
Рубчак схожий на Вітмена
це ж треба дожити до віку
щоб схожість така невидима
із Вітменом і хасидами
придавлювала повіки
це ж треба дожити до віку
щоб схожість така невидима
із Вітменом і хасидами
придавлювала повіки
щоби борода Патріярха
росла паралельно лисині
і походжаючи парком
Ґертруду а може Марґо
ковтнути як порцію кисню
росла паралельно лисині
і походжаючи парком
Ґертруду а може Марґо
ковтнути як порцію кисню
і костуром помахати
Махнові що безбородий
щоби не смів той писати
про цегляний Мангаттан
елегії опери й оди
Махнові що безбородий
щоби не смів той писати
про цегляний Мангаттан
елегії опери й оди
ще вміти знайти заничку
щоб пильна завжди Маріяна
не розсекретила звичку
наплести їй про синичку
покурюючи від рана
щоб пильна завжди Маріяна
не розсекретила звичку
наплести їй про синичку
покурюючи від рана
приглушеним голосом риби
чи дзьобом зальотного птаха
шукати співзвучність рими
і не помилитись дверима
ні титулом Патріярха
чи дзьобом зальотного птаха
шукати співзвучність рими
і не помилитись дверима
ні титулом Патріярха
Ось відео "Rubchak", де пан Василь читає цього свого вірша, а світлої пам'яти пан Богдан - слухає: https://www.youtube.com/watch?v=f-crB06wgeM
На оцім відео О. Фразе-Фразенка Богдан Рубчак читає свій "Спомин про місяць":
Aquarium in the Sea. Bohdan Rubchak: Reminiscence About the Moon