"Все було без жодного фальшу". Олександр Веремчук про першу "Червону Руту"

Кость Єрофєїв, Анатолій Сухий, Салман Салманов, Григорій Лук'яненко та саксофоніст на другій Червоній Руті

Олександр Веремчук

ПЕРША ЧЕРВОНА

Весною 1989-го на кухні 8-го поверху 8-го гуртожитку Київського університету сидів я з гітарою і співав своїх російськомовних пісень.
На кухні 8-го гуртожитку життя текло плинно. Хтось смажив картоплю. Хтось торохтів каструлями й тарілками. Хтось просто курив. Бо на балконах весною було ще холодно, а окрім того на всі ці заборони наш студент не зважав.
Той, що курив, старшокурсник, слухав мої пісні аж надто уважно, а потім запитав:
- Слухай, це ж твої пісні? Такі класні! А ти звідки?
- З Хмельницької області.
- А я з Тернопільської. Ти ж говориш українською, а чому російською пишеш?
- ?.. Ну, не знаю. Якось... Так... Здається так краще виходить.
- Дарма! Дай гітару. Ось послухай моїх.
І Сухий, а по ньому завжди було видно, що він таки Сухий :), почав співати. З того першого разу я назавжди запам'ятав "Вовки в лісі", "Надворі дощ" - перший варіант з рядками "від пляшки пива п'яний Жора Жук", "Спи маленький козачок", "Солдати Залізного Фелікса", "Прощай Львівський Ринок, Монастир Кармеліток" і ще якусь купу пісень.
Сказати по-правді, для мене це був культурний шок. Не те щоб я здивувався художній майстерності, але почути українською таку авторську навалу вживу, без підготовки, тут, на кухні 8-го поверху 8-го гуртожитку !.. І це назавжди залишилося одним із найкращих моментів у моєму житті.
- От бачиш. Це мої пісні. А ти чув "Не журись"? А "Їхали чумаки"?
І Сухий приволік звідкись касету, хтось - магнітофон, і ми ще до середночі слухали хрипкі і неякісні записи. Ці записи здавалися звуками ангельських хорів.
Десь за кілька тижнів, чи пару місяців, ми зустрілися знову і я гордо сказав Сухому, що вже пишу українською і таки йому щось наспівав. Здається оце:

"Дощ заплющив заплакані очі - Київ. Літо.
І в промоклому одязі міста зникла Весна.
В переходах мольберти. За карбованці квіти.
Кияни, киянки, гості та їхня рідня.
Коханці, п'яниці, митці,
Студенти і динамівці,
Щербицького вказівний перст,
Папери міністерств..."

- Ну от. В тебе щось є веселеньке. в мене такого нема. Підеш з нами поспівати?
Яка то тоді була неймовірна громада незвичайних, шалено пристрасних, молодих, амбітних і дивовижних людей. Їх тепер розкидало по різні боки барикад і навіть кордонів. Багатьох вже й нема. А у 1989-му таке майбутнє здавалося неможливим, у всіх були одні спільні вороги - влада, що проти незалежної України; комуністи, що проти демократії; байдужість і невігластво громадян - що проти здорового глузду. І до перемоги здавалося ген-ген, як далеко.
- Підеш з нами поспівати?
Поспівати - наче повоювати. :) Аж не віриться.
Осінь. Вже вигадана назва гурту - "Рутенія". Єрофєєв, Сухий, Таня Талащенко, Сеньків, Моторний виграли Київський відбірковий тур на першу "Червону Руту". Але грошей на поїздку в Чернівці у студентів нема. Зате збирається велика допоміжна гоп-компанія - конферансьє Петро Шеревера, джерело струму :) Ульян, ще кільканадцять фанатів, серед них і я - автор сатиричних реприз.

Олександр Веремчук: Знайшлося фото першого складу Рутенії! Зліва праворуч на передньому плані: невідомий, Дмитро Сеньків (у світері), Кость Єрофеїв (у костюмі), Олександр Моторний (з гітарою), Таня Талащенко, Анатолій Сухий (з гітарою), невідомі. На задньому плані між Танею і Толіком - Михайло Свистович. За Сухим (обличчя не видно, у вареній куртці) розпізнав себе. 

- Їдемо у Львів. Там співаємо на вулиці. Там - можна. Заробляємо грошей на фестиваль. Підбираємо ще знайомих. Їдемо на Чернівці. - І стратегічний план запрацював.
Львів осені 1989-го здавався після Києва свіжим ковтком чорної ранкової запашної свіжозмеленої кави. Заходиш у кав'ярню поблизу вокзалу, а там великими літерами ЧОРНА КАВА. Кава?! Не кофе, як у Києві, а кава! А вулиці, а слухачі.
- Хлопці, ви звідки? З Києва? Невже там хтось співає таких пісень? Отже не все так зле! На "Червону Руту"?
- Студенти з Києва їдуть на Червону Руту! З своїми, нашими українськими піснями! Допоможемо? Аякже!
На вулицях Чернівців лунала "Червона Рута"... Мєнти обшукували й виривали з рук жовто-блакитні прапори...
Хрипіли мікрофони... А на виступі Рутенії хтось, а може й просто випадок, вимкнув електрику взагалі.
Співали без апаратури у вечірньому присмерку. "На Янівськім цвинтарі, на стрілецьких могилах..." Якраз тоді фанати запалили свічки. В журі піднявся Яремчук і мені здалося, що він навіть не чує, як фальшивить Сухий... Все було без жодного фальшу.

Анатолій Сухий
ВОВКИ В ЛІСІ

Вовки в лісі, вовки в лісі
Чатують в долині,
Вовки в лісі, вовки в лісі
Чекають години,
Їх стріляли з вертольотів,
Ставили капкани, -
Заривалися у нори
Кляті вовцюгани...

Вовки в лісі, вовки в лісі -
Жиє вовча мати,
Не змогли її убити -
Ростуть вовченята.
Ти не посадиш їх на цеп,
Ти не примусиш їх лизати п'яти,
Ти не примусиш їх
Свій сон охороняти.

Вовки в лісі, вовки в лісі -
Бійся, чоловіче,
Повсідали біля ватри -
Радять вовче віче.
Ватр наклали сі вівчари,
Що біля кошари,
Вчора були вовчі дружби,
Нині вже - на службі.

Вовки в лісі, вовки в лісі -
Бійся, чоловіче,
Повсідали біля ватри -
Чинять своє віче.
І від вовчої трембіти
Затремтять Карпати
На густих ялинах снігу
В роках сорок п'ятих!

Вовки в лісі, вовки в лісі -
Жиє вовча мати,
Не змогли її убити -
Ростуть вовченята.
Ти не посадиш нас на цеп,
Ти не примусиш нас лизати п'яти,
Ти не примусиш нас |
Свій сон охороняти. |

Стережися, чоловічку,
Не ходи в ліс по гриби,
Стережися, чоловічку, -
В лісі вільні вовки.

Олександр Веремчук

ПАНЕ ПОЛКОВНИКУ

Я прокидаюся німий,
А ніч глуха, хоч вовком вий.
Пульсує по ікони тлі свинець багряний.
І тільки морок степовий
Карбує інеєм на склі
Портрет Світлани.

Бродить по степу розхристаний вітер.
Пестить вустами стяг над полком.
Пане полковнику, вимерзли квіти.
Джуру забито, смерть над Дніпром.

Вітер по степу пісню співає
Про Україну кольору мли.
Пане полковнику, вальс вже лунає.
Скрипка зітхає, плаче – де Ви?

Пане полковнику, сніг сипле в очі,
Сад у маєтку зрубано вщент.
Вибито вікна... Губи дівочі...
Чобіт великий... Портрет – на паркет.

Відлиго, сльози тихо лий,
Могильний дух сьогодні злий.
Гармати б’ють зимовий грім,
Тополі п’ють кудлатий дим.

Полковнику, в історію
Напишуть: "Ти загинув.
Життя – за Директорію.
А серце – за Вкраїну".

Ти не прокинешся живий.
А ніч глуха, хоч вовком вий
Пульсує по ікони тлі свинець багряний,
І тільки морок степовий
Карбує інеєм на склі
Портрет Світлани.