Такий вигляд мали дороги в Австрії у травні 1945-го. Уявіть собі ці умови, в яких відступала 1-ша УД УНА! Містечко Langen am Arlberg
Початок травня 1945.
Відступ 1-ої Української Дивізії УНА.
Відступ 1-ої Української Дивізії УНА.
Роман Крохмалюк,
член Військової управи Галичини, громадський діяч у Львові та діяспорі:
член Військової управи Галичини, громадський діяч у Львові та діяспорі:
“...Ситуація на західньому фронті погіршувалася з дня на день. Уже в перших днях травня американські війська вступили від північного заходу на терен Австрії, тоді коли з півдня займали Австрію англійські дивізії. Одночасно вздовж швайцарського кордону наступала на Австрію французька армія. Стало ясним, що капітуляція Німечини може наступити кожного дня, і справа якнайскорішого відступу І УД УНА з фронту, щоб не попала у большевицький полон, стала дуже актуальною. Дня 6 травня 1945 року д-р Вехтер, якому майбутнє Дивізії особливо лежало на серці, виїхав до головної квартири 6-ої армії, щоб приспішити відмарш 1 УД УНА з фронту.
Уже 5 травня сотник Макарушка і д-р Арльдт виїхали за ініціятивою д-ра Вехтера в околицю Кляґенфурту, щоб сконтактуватися з англійською армією і зголосити передачу Дивізії. Цей контакт було зроблено і англійський командир визначив місто Фелькермаркт як район розташування Дивізії.
Тоді коли на обох крилах І УД УНА стояли змоторизовані дивізії, які на випадок відступу могли посуватися скоро, І УД як піхотинна дивізія могла маршувати тільки поволі. До цього брак відповідної кількости мостів на ріці МУР опізнював би взагалі відступ німецьких частин.
За старанням наших частин ледве на два дні перед відмаршем Дивізії піонерський курінь збудував на ріці Мур додатковий міст, щоб цим способом приспішити скорий перехід Дивізії через ріку.
Дня 8 травня о шостій годині вранці прийшов наказ відступати з фронту, а тільки деякі частини мали задержати ворога аж до год. 11-ої. Відступ Дивізії відбувався пляново.
Вишкільно-запасний полк, що був розташований кільканадцять кілометрів позаду Дивізії, почав свій відмарш на захід одночасно з Дивізією і повинен був, згідно з пляном, зайняти місто Фелькермаркт на другий день. Не маючи жодної вістки від командира запасного полку, Майор Гайке вислав старшину для спеціяльних доручень, поруч. Міхеля, щоб цей перевірив ситуацію. Поручник Міхель ствердив, що вишкільно-запасний полк натрапив в околиці Фелькермаркту на більші з’єднання тітовських партизан і, втягнений несподівано у бої, розбігся, пробиваючись малими групами на північ. У виду того Міхель на власну відповідальність змінив наказ, згідно з яким Дивізія мала відступати на Фелькермаркт, і спрямував Дивізію на північ у напрямі міста Юденбурґ. Цьому старшині і його самовільному рішенню можна завдячувати, що Дивізія не ввійшла на терен, опанований сильними відділами тітовських партизан.
Перша Українська Дивізія УНА продісталася на терени, зайняті англійським військом, і дістала наказ збиратися коло міста Шпітталь, де вона склала зброю. Тут, по відділенні німецького персоналу, Дивізію перевезено 25 травня 1945 року до табору полонених коло місцевості Беллярія над Адріятицьким морем у північній Італії.”
З книги "Заграва на Сході"
Уже 5 травня сотник Макарушка і д-р Арльдт виїхали за ініціятивою д-ра Вехтера в околицю Кляґенфурту, щоб сконтактуватися з англійською армією і зголосити передачу Дивізії. Цей контакт було зроблено і англійський командир визначив місто Фелькермаркт як район розташування Дивізії.
Тоді коли на обох крилах І УД УНА стояли змоторизовані дивізії, які на випадок відступу могли посуватися скоро, І УД як піхотинна дивізія могла маршувати тільки поволі. До цього брак відповідної кількости мостів на ріці МУР опізнював би взагалі відступ німецьких частин.
За старанням наших частин ледве на два дні перед відмаршем Дивізії піонерський курінь збудував на ріці Мур додатковий міст, щоб цим способом приспішити скорий перехід Дивізії через ріку.
Дня 8 травня о шостій годині вранці прийшов наказ відступати з фронту, а тільки деякі частини мали задержати ворога аж до год. 11-ої. Відступ Дивізії відбувався пляново.
Вишкільно-запасний полк, що був розташований кільканадцять кілометрів позаду Дивізії, почав свій відмарш на захід одночасно з Дивізією і повинен був, згідно з пляном, зайняти місто Фелькермаркт на другий день. Не маючи жодної вістки від командира запасного полку, Майор Гайке вислав старшину для спеціяльних доручень, поруч. Міхеля, щоб цей перевірив ситуацію. Поручник Міхель ствердив, що вишкільно-запасний полк натрапив в околиці Фелькермаркту на більші з’єднання тітовських партизан і, втягнений несподівано у бої, розбігся, пробиваючись малими групами на північ. У виду того Міхель на власну відповідальність змінив наказ, згідно з яким Дивізія мала відступати на Фелькермаркт, і спрямував Дивізію на північ у напрямі міста Юденбурґ. Цьому старшині і його самовільному рішенню можна завдячувати, що Дивізія не ввійшла на терен, опанований сильними відділами тітовських партизан.
Перша Українська Дивізія УНА продісталася на терени, зайняті англійським військом, і дістала наказ збиратися коло міста Шпітталь, де вона склала зброю. Тут, по відділенні німецького персоналу, Дивізію перевезено 25 травня 1945 року до табору полонених коло місцевості Беллярія над Адріятицьким морем у північній Італії.”
З книги "Заграва на Сході"
Вольф-Дітріх Гайке,
майор Вермахту, начальник відділу 1А (відділ операцій) генерального штабу Дивізії "Галичина"
МАРШ ДО ПОЛОНУ
Дивізія мусить тепер відірватися від ворога, а це можна осягнути тільки поспішним маршем. Треба маршувати, маршувати, щоб увійти на територію, зайняту західніми альянтами. Аж до того часу заборонено робити перепочинки – треба маршувати день і ніч, бо все ще існує небезпека наступу Червоної Армії. 8 травня 1945 року начальник штабу ще раз повернувся через річку Мур і спонукував всі частини, головне тилові команди, до поспішного маршу.
З вишкільно-запасним полком, в якому перебував сотник Макарушка, Дивізія мала радіозв'язок аж до вечора 7 травня. Відтак зв'язок перервався. Проте, цьому полкові було відомо, що дивізійний збірний пункт призначений у його районі. Тому, що не вдалося наладнати радіозв'язку з запасним полком, Дивізія мусіла припустити, що з ним щось трапилося. З Дивізії післано до Фелькермаркту 1-го старшину для доручень, щоб він повідомив запасний полк про прибуття Дивізії.
Перехід усіх частин через річку Мур відбувався за пляном і без затримок. При переправі дуже придався збудований дивізійними саперами міст. У почті штабу Дивізії перебували генерал Шандрук, Вехтер і Арльт. Всі частини були достатньо забезпечені харчами. Зрештою, з великих складів на захід від Ґрацу вони зможуть поповнити свої припаси, якщо матимуть на них місце.
З вишкільно-запасним полком, в якому перебував сотник Макарушка, Дивізія мала радіозв'язок аж до вечора 7 травня. Відтак зв'язок перервався. Проте, цьому полкові було відомо, що дивізійний збірний пункт призначений у його районі. Тому, що не вдалося наладнати радіозв'язку з запасним полком, Дивізія мусіла припустити, що з ним щось трапилося. З Дивізії післано до Фелькермаркту 1-го старшину для доручень, щоб він повідомив запасний полк про прибуття Дивізії.
Перехід усіх частин через річку Мур відбувався за пляном і без затримок. При переправі дуже придався збудований дивізійними саперами міст. У почті штабу Дивізії перебували генерал Шандрук, Вехтер і Арльт. Всі частини були достатньо забезпечені харчами. Зрештою, з великих складів на захід від Ґрацу вони зможуть поповнити свої припаси, якщо матимуть на них місце.
Бад-Радкерсберґ, що на річці Мур, південна Австрія, 1945
Вся Дивізія перебувала у постійному русі. Через велике розтягнення колони, нею було важко командувати. Щоправда, кінним і моторизованим возам у колоні ще можна було видавати накази, але піші вояки, не зв'язані з возами, підсідали до моторизованих частин і їхали на захід. Після того, як Дивізія відійшла від ворога і переправилася через Мур, командування Дивізії намагалося дістатися якнайскоріше на чоло колони, щоб знову перебрати над нею команду. Спочатку командування залишилося навмисне трохи позаду, щоб при деяких тактичних труднощах мати можливість командувати й допомагати українським воякам якнайшвидше йти на захід. Те, що українці змішалися з іншими частинами, не мало значення. Дивізії, як зрештою і всім іншим німецьким частинам, ішлося насамперед про те, щоб не попасти в руки большевикам. У цьому випадку швидкість мала більше значення, ніж затримання у сукупності поодиноких частин, бо й так десь спереду альянти затримають усіх вояків, і тоді буде час на збірку. Натомість кавалерійський корпус утримував суцільність своїх частин, але на це він мав досить радіоапаратів, а його частини – однорідні швидкі засоби пересування.
Фелькермаркт
Большевицькі літаки ще кілька разів атакували маршову колону бомбами й бортовою зброєю, але не нанесли великих втрат. Останній їх наліт відбувся 10 травня.
Тим часом старшина для доручень, висланий до вишкільно-запасного полку, встиг ствердити, що в районі Фелькермаркту нема ніяких англійських частин, але зате там розмістився сильний полк партизанів Тіто. Вишкільно-запасний полк, підрозділи якого були розташовані здалека один від одного, попав у важкі бої і при великих втратах намагався пробитися на північ. Під час боїв полк розпався. Начальник штабу зустрів потім тільки командира цього полку, кілька командирів куренів та ще декого з його вояків. У такій ситуації старшина для доручень на власну руку – і зовсім правильно – на роздоріжжі на північ від Вольфсберґу спрямував Дивізію в північному напрямі, в якому зрештою маршували всі інші німецькі війська. Передові частини Дивізії безсумнівно були повідомлені про зміну напряму післанцем, висланим раніше Макарушкою. Таким чином Дивізія опинилася в головній маршовій колоні відступаючої німецької армії, що йшла через Твімберґ (Twimberg) – Юденбурґ (Judenburg) – Мурав (Murau) – Мавтерндорф (Mautendorf) у напрямі перевалу Радштадтських Таврів (Radstädter Tauern) – Радштадт. Те, що більше число українців не попало в руки тітовцям в районі Фелькермаркту, треба завдячувати самостійному рішенню старшини для доручень Міхелеві (Michel) та сотникові Макарушці (дивись схему ч. 16).
Тим часом генерал Фрайтаґ з своїм почтом поспішав на чоло колони, щоб наново перебрати командування з'єднанням. 10 травня 1945 року командний пункт Дивізії розмістився на ринку у Тамсвеґу по полудні, а увечорі перемістився до Санкт Андре, 3 кілометри на північ від Тамсвеґу. Увечорі прийшли відомості, що альянти затримують у Тамсвеґу всі чужонаціональні частини та всі частини зброї СС. Цю відомість перевірив і підтвердив адьютант Вехтера. Начальник штабу Дивізії, що був старшиною вермахту, поїхав автомобілем на пропускний пункт до Тамсвеґу, щоб довідатися, чи не можна б його якось обійти. Перед від'їздом він просив Вехтера, щоб на нього у всякому разі зачекали. Фрайтаґ ліг відпочивати, а Вехтер обіцяв чекати повороту начальника штабу. Начальник штабу без перешкод переїхав контрольний пункт, але не міг рушитися у затриманому русі великої колони. Відразу таки він післав до штабу Дивізії штабового писаря і ще раз прохав почекати на його поворот.
Юденбурґ. Міст через річку Мур
Побачивши свого часу цю знимку, щирошановний наш дивізійник пан Leonid Mukha впізнав цей міст, з ним в нього зв'язані тяжкі спогади:
"На цьому мості в Юденбургу мене передали разом з казачим корпусом m..skалям 8 червня 1945-го. З цього мосту деякі казаки стрибали в річку з 10-ти метрової висоти і розбивались. Це я бачив. Спогади не надто приємні... Це [на мості] не вантажівки, це - санітарні машини. Передавали поранених бійців із шпиталю в Клягенфурті. А може й казачий корпус. Я все бачив із середини... ☹️"
Мав він тоді всього-на-всього 19 років, щойно того травня сповнилося...
Побачивши свого часу цю знимку, щирошановний наш дивізійник пан Leonid Mukha впізнав цей міст, з ним в нього зв'язані тяжкі спогади:
"На цьому мості в Юденбургу мене передали разом з казачим корпусом m..skалям 8 червня 1945-го. З цього мосту деякі казаки стрибали в річку з 10-ти метрової висоти і розбивались. Це я бачив. Спогади не надто приємні... Це [на мості] не вантажівки, це - санітарні машини. Передавали поранених бійців із шпиталю в Клягенфурті. А може й казачий корпус. Я все бачив із середини... ☹️"
Мав він тоді всього-на-всього 19 років, щойно того травня сповнилося...
Коли пізно по полудні він прибув до Мавтерндорфу з великим запізненням, спричиненим затримкою в дорозі, щоб звідти поїхати до штабу Дивізії і подати новий маршрут відступу, він зустрів 1-го старшину для доручень, 1-го штабового писаря і командира саперного куреня. Від них довідався, що командир Дивізії, генерал Фрайтаґ, попав у розпуку в безнадійному загальному становищі і, правдоподібно, застрілився. Ця вістка згодом була підтверджена. Ще перед тим Фрайтаґ мав плян піти з вищеназваними старшинами в гори. Одначе, покинув цю думку, коли старшини заявили, що вони з Фрайтаґом не підуть, бо такий плян не має жадного глузду. Старшина для доручень повідомив ще, що генерал Шандрук правдоподібно поїхав до американців до Радштадту. Про Вехтера повідомили, що він пішов у невідомому напрямі в гори. На жаль, так передчасно штаб Дивізії сам ліквідувався. Вчинок командира Дивізії свідчив про його брак відповідальности супроти свого з'єднання. Він не повинен був так поступати, бо його обов'язки ще не були закінчені. Він надто рано скапітулював перед труднощами, що видавалися йому непоборними.
Через скупчення на шляху і на перевалі в Радштадтських Таврах, начальник штабу не мав можливости добитися на чоло колони Дивізії чи поїхати до генерала Шандрука. Він встановив зв'язок з штабом однієї англійської бриґади і зголосив йому деякі відділи Дивізії. Для вояків Української Дивізії англійці призначили на збірний пункт велике поле біля самого Тамсвеґу. На думку англійського бриґадира, відділам Дивізії в Радштадті не було причини турбуватися.
Команду над прибуваючими українцями до Тамсвеґу, зрештою виключно з дивізійних обозів, перебрав майор Побігущий. Начальник штабу Дивізії затримався у штабі 1-го кавалерійського корпусу і звідти допомагав українцям збиратися на вказаному пункті. Він ще кілька разів відвідував вояків Дивізії у їхньому таборі у Тамсвеґу, аж одного дня усіх їх перевезено у напрямі Шпітталю (Spittal). Німецький особовий склад Дивізії або сам відокремився від українців, або його пізніше відділили англійці.
У Мавтерндорфі начальник штабу ще зустрів полковника Бізанца. Вони обидва давали українцям свої поради та вказівки. Полковник Бізанц вважав, що його праця для української справи вже закінчилася і він подався у напрямі Радштадту. Начальника штабу перевезли до табору полонених, де він довідався від поліційного урядовця з громади Тамсвеґу, що Фрайтаґ дійсно застрілився. Його тіло знайдено і поховано на кладовищі у Санкт Андре (St. Andrä). При цьому виявилося, що затримання всіх чужонаціональних частин і з'єднань зброї СС було тимчасово спричинене провокацією якогось відділу СС. Контрольний пункт на шляху відразу другого дня ліквідовано. Тому самогубство командира Дивізії набуло ще більш трагічного характеру.
Через скупчення на шляху і на перевалі в Радштадтських Таврах, начальник штабу не мав можливости добитися на чоло колони Дивізії чи поїхати до генерала Шандрука. Він встановив зв'язок з штабом однієї англійської бриґади і зголосив йому деякі відділи Дивізії. Для вояків Української Дивізії англійці призначили на збірний пункт велике поле біля самого Тамсвеґу. На думку англійського бриґадира, відділам Дивізії в Радштадті не було причини турбуватися.
Команду над прибуваючими українцями до Тамсвеґу, зрештою виключно з дивізійних обозів, перебрав майор Побігущий. Начальник штабу Дивізії затримався у штабі 1-го кавалерійського корпусу і звідти допомагав українцям збиратися на вказаному пункті. Він ще кілька разів відвідував вояків Дивізії у їхньому таборі у Тамсвеґу, аж одного дня усіх їх перевезено у напрямі Шпітталю (Spittal). Німецький особовий склад Дивізії або сам відокремився від українців, або його пізніше відділили англійці.
У Мавтерндорфі начальник штабу ще зустрів полковника Бізанца. Вони обидва давали українцям свої поради та вказівки. Полковник Бізанц вважав, що його праця для української справи вже закінчилася і він подався у напрямі Радштадту. Начальника штабу перевезли до табору полонених, де він довідався від поліційного урядовця з громади Тамсвеґу, що Фрайтаґ дійсно застрілився. Його тіло знайдено і поховано на кладовищі у Санкт Андре (St. Andrä). При цьому виявилося, що затримання всіх чужонаціональних частин і з'єднань зброї СС було тимчасово спричинене провокацією якогось відділу СС. Контрольний пункт на шляху відразу другого дня ліквідовано. Тому самогубство командира Дивізії набуло ще більш трагічного характеру.
Табір для біженців у Шпітталі (Spittal an der Drau), південно-східна Австрія. Позаду - казарми. 1945
Згодом українців перевезено з району Шпітталю до Ріміні (Rimini) в Північній Італії і на тому участь українців у війні по німецькому боці закінчилася.
Британський військовий поліцейський (праворуч) і німецький сержант керують дорожнім рухом. Шпітталь, 24 травня 1945. Особливо цікавий дороговказ із написом CINEMA (кіно). Під ним написано BATH UNIT & CLOTHING EXCHANGE (душова установка і обмін одягу). Угорі, під дороговказами Villach 37 km і Lienz 71 km показано напрямок до CEMETERY (кладовища).
З книги спогадів В. Д. Гайке "УКРАЇНСЬКА ДИВІЗІЯ «ГАЛИЧИНА». Історія формування і бойових дій у 1943–1945 роках". Переклав з німецької Роман Колісник. Редаґував Володимир Кубійович.