З Уродинами, Ваше Блаженство!
Михайло Островерха*
“Тебі предлагаєм живот наш весь і надежду...”
...Пригадую собі.
Мов крізь ясний серпанок мого далекого дитинства.
Бучач.
Сонце було добре і приголубливе.
Народ ущерть заповнив простору василіянську церкву Чесного Хреста Господнього і подвіря перед церквою.
І я з моєю мамою у церкві, на самім переді, міцно тримаюсь за її спідницю.
Головний престіл у сяйві світла свіч. У святочній напруженій тиші залунав у церкві спів ченців. Ішли вони серединою церкви. Зупинились вони на переді церкви.
До престолу наблизилась висока постать Архиєрея Андрея Шептицького ЧСВВ, Єпископа Станиславівського. Перед кивотом він клякнув на коліна, а врешті припав хрестом до долівки і поринув і молитву.
запам’ятав я лише цей фраґмент.
І добротою вимовне обличчя Його.
...А колись на наших землях, у Галичині, коли Владика прибував у відвідини до якоїсь церкви, тоді була це подія, що ворушила серця і душі всього нашого населення даної округи чи повіту, куди Владика прибував. Геть пізніше, читаючи у повісті Олександра Мандзонія про такі відвідини біля Міляно Кардинала Федеріка Борромео, у 17-ім столітті, я — згадавши відвідини в Бучачі за моїх дитячих років нашого Кир Андрея — зрозумів, чому і жорстокий, понурий і неприступний пан Неназваний, перед обличчям Кардиналі Федеріка навертався до святої віри.
* * *
...Пригадую собі.
Рік 1912.
Жовква.
Рання провесна сповнила небесні простори й землю.
На фірті монастиря Отців Василіян радісно загомонів дзвінок. Брат воротар не встиг одхилити віконця, як клацнув важкий засув і фірта наостіж відчинилася. На порозі фірти станула висока, огрядна, достойна постать ченця Митрополита Андрея Шептицького.
Дрібно заскрипіли сходи від поспішної ходи ігумена о. Віталія Градюка ЧСВВ, що біг на зустріч достойного Гостя. І ще при вході, біля фірти, вітались ці приятелі з часів спільного новіціяту в Добромілі, поцілувавши один одного у рамена.
Час до часу зі Львова приїжджав до жовківського монастиря Отців Василіян Кир Андрей. Тут він, із о. Протоігуменом Плятонідом Філясом ЧСВВ, який прибув із Франції й, прийнявши наш обряд, пристригся у ченці Чина св. Василія Великого, - перебував він тоді в цьому монастирі, українізуючись. Врешті, інколи, Митрополит Андрей прибував до цього монастиря перед самим великим постом на гру “штони”, яку ченцям раз у рік, ради предпосного дозвілля, позволяли грати. То й Кир Андрей, по чернечій традиції, перебував один день на спільній розвазі з усіма ченцями, привізши з собою деякі пригідні ченцям гостинці, щоб вони собі виграли.
* * *
...Пригадую собі.
Рік 1931.
Кривчиці — Львів.
Свято Рождества св. Івана Хрестителя.
У старовинній дерев’яній церковці, бойківсько-готично-ренесансового стилю, розмолений народ, запах легко-пахучого кадила й безпоспішний, псальмопівний гомін ченців Студитів. По Службі Божій, що її служив Отець ігумен із іншими Отцями нарід вийшов із церкви й зібрався праворуч церкви, на цвинтарі. За деяку хвилину народ заворушився! Поволі ступаючи, на хору ногу налягаючи, наближався Митрополит Андрей. По середині юрби народу поставили сильне, щ простого дерева широке крісло. Кир Андрей сів у це крісло, поклав на себе епітрахиль, обкинув своїми питайно-добрими очима по зібраній тут громді, що стулилась довкола нього, і — Во Імя Отца, почав проповідувати.
І говорив він, як завсіди, ясно, приступно, зрозуміло. Його приклади — євангельські чи з життя — були легко подані і вимовні. А говорив він тоді про ціль людини на землі, про любов до ГН Ісуса Христа, до Його Церкви, про любов до ближнього.
Його проповідь плила ясним струмком здорової, прозоро-чистої води.
І душа і серце нашої людини, що слухала його, линули до Бога.
Замість вступу до нарису “Великий василіянин. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький ЧСВВ”. Нью-Йорк, 1960
* Михайло Островерха,
січовий стрілець, хорунжий УГА, начальник культурно-освітнього відділу Запорозької дивізії Армії УНР, член Військової управи “Галичина”, редактор тижневика Дивізії “Галичина” “До перемоги”, публіцист, літератор, актор, мистецтвознавець.
* 7 жовтня 1897, Бучач — † 17 квітня 1979, Бруклін