Тарас Федюк
* * *
Розгулялись листопади
за райцентром і в райцентрі,
Стало двадцять вісім років
там, де двадцять сім було.
Місяць котиться на захід
чи то пенсом, чи то центом,
А котився ж мідним грошем,
коли сходив за селом.
День народження у мене.
Я даремно кликав друзів.
Хто ж до друзів у райцентри
їздить з центрів обласних.
І свічки (їх двадцять вісім)
тануть у печальнім крузі
Й, догорівши, допікають
спечений давно пиріг.
На стіні висить картина –
три мисливці на картині.
Поруч інша: троє кінних, а навкруг трава одна.
Тихо-тихо догоряють на блакитній скатертині
Мої пальці, пальці мами, пляшка зелена-вина.
Мені добре. Майже добре.
Хоч запрошених немає.
Вони пишуть гарні вірші, видають романи в світ.
Що ж, зберемось, обіймемось, заспіваєм,
пригадаєм,
Вип’ємо за нашу дружбу
В двадцять дев’ять-тридцять літ.
* * *
Ігореві Римаруку
В опівнічнім передмісті,
У затемненому змісті –
Місяць із руки.
Гостьові чорніють коні
При паркановій короні –
Два-три козаки.
На столі синіє кварта,
Вогником чирвові карти
Блимають круг скла.
Вип’ємо і погадаєм,
І ковзне сова над гаєм
Просто чи зо зла.
Ця дорога, та дорога…
Б’є копитом чорний огир
В камінь при гумні.
Ми не чуємо, співаєм.
З-під підкови вилітають
Золоті півні.
Курінний підніме руку –
Будуть три червінці стуком
Три свічі гасить.
Двері їм услід заплачуть…
А куди вони поскачуть –
Не мені судить.
