ДВА ІНШІ АСПЕКТИ
Ми щодня отримуємо велику кількість листів, і в нас немає нікого, хто б їх розбирав, і тому все доводиться робити самим і з відповідною реакцією: щось йде у спам, щось береться до відома і щось іде в роботу. На жаль, це доводиться робити дискретно з тієї причини, що в добі лише 24 години й на все важливе банально бракує часу. Але ось ми отримали кілька листів, настроєм яких просто не можна не поділитися саме зараз. Скажімо так, це кілька листів з різних точок України і один з РФ - таке до нас теж приходить, хоч і вкрай рідко. Ми їх не цитуватимемо, а просто спробуємо зібрати все до купи й передати настрій. Наскільки це вдасться - судити не нам.
Отже, ті листи, що прийшли з України, написані військовими з різних місць. Що то за військові - нам невідомо, бо вони не назвали себе, а ми - не уточнювали. Загалом, вони пишуть про те, що звідти, з переднього краю, коли є така змога, вони з подивом виявляють, як в нас тут усе палахкотить і як носяться з темою «нападуть - не нападуть». Що характерно, цю тему пережовують професійні журналісти або політики, які вважають себе патріотами. Так, ситуація небезпечна, але аж ніяк не нова, війна нікуди не поділася і, якщо хтось про неї забув, то це - його проблеми.
Так от, тему про те, куди яка колона їде, скільки там в ній чого, розганяють зі страшною силою, але скажімо так - яка практична користь від того постійного мусування? Що - хтось зробить висновки, щось там порахує й вирахує? А чи хтось хоч раз упізнав ту ж саму техніку на різних відео? Чи комусь це справді було цікаво? Але ось люди поступово починають панікувати і, загалом, це і є одна з цілей противника й не важливо, чи справді він зібрався нападати, чи цією-от показухою хоче схилити нас до потрібних йому дій.
Так от, військові не розуміють, чому люди, що сидять у тилу, а не на передовій, так трусяться, а вони - спокійні? Ба більше, вояки пишуть, що в них давно все готове і відпрацьоване, це вже не 14-й рік і тому нема відчуття того, що можна розраховувати тільки на себе. Щобільше, один з тих, хто про це писав, зронив крамольну річ, яку не варто було б згадувати, але, напевне, - треба. Він каже, що найбільше боявся якогось брудного мирняка. Не в політичному плані, а в особистому. Він має досить довгий неоплачений рахунок ще з 15-го року, й він боявся, що не зможе його відплатити, бо тільки заради цього й пішов на контракт.
Напевне, було б дивно твердити, що саме так мислять усі військові, але таких - цілком достатньо для того, щоб тримати каркас армії. Зараз вони точно знають, чого очікувати від противника і, головне, знають його площину і тому вони вже не гратимуть в ігри 14-го року, коли були якісь дивні поняття про «офіцерське слово» та інші бздури з боку противника. Все, поїзд пішов. Такої війни, яку росіяни бачили тоді, тепер їм нема чого очікувати.
Інші ж пишуть про те, що, в цілому, вже настрілялися по мішенях і по горло ситі численними вправами, в тім числі й під керівництвом фахівців з армій наших партнерів. Вони вважають, що цілком готові потримати противника за горло й таки потримають. Принаймні, ті, хто нам писав, дивляться на всі ці рухи противника з іронією і якоюсь зловтіхою.
Ну, й на завершення, лист від росіянина. Він описує цікавий ефект, якого звідси не видно. Загалом, йдеться про те, що він і його знайомі, аполітичні люди, котрі ніколи не лізли в питання війни чи чогось такого, попри те прекрасно пам'ятають життя до 2014-го року і, найголовніше, впевненість у завтрашньому дні і в тім, що попереду буде поступове поліпшення їхнього особистого добробуту і взагалі - потихеньку підвищуватиметься якість життя.
Але після початку війни в Україні, коли точно так, як і зараз показували ешелони з танками, все спочатку зупинилося, а потім - покотилося навспак. Він пише, що впіймав себе на дивній думці, що він давно не чекає від нового дня нічого доброго, а масове катання на танках йому просто завдає жаху. Причому, цей жах тримається не на самім факті війни, а на тім, що, якщо вона перейде в активну фазу, його особисте життя безумовно стане гіршим і процес погіршення тільки набере швидкости. Й тому він вважає, що ці відео гнітюче діють на нього та його знайомих. На його думку, ці відоси в першу чергу розраховані на населення самої РФ, а потім вже - на українців.
Усе це ми тут описали тільки з однією метою. Маса людей впряглася в перепости отих російських відосів, і це формує однозначне і рівномірне психологічне тло суспільства. Ми ж показуємо інші погляди від людей, які бачать цю ситуацію зовсім інакше. При цьому, ми не робимо жодних висновків про те, хто має рацію, а хто ні, - просто даємо змогу поглянути на все з різних точок зору і вийняти себе з того потоку, який, безумовно і вміло, формується противником.
“Лінія оборони”