Операція Pedestal, серпень 1942. Британський конвой іде на Мальту
ПРО ФЛОТ, ГЕРОЇЗМ І БРЕХНЮ
Цими днями на Расєє пройшло дивне свято, йменоване «дньом воєнно-морскоґо флота». Цей самий флот не має на своїм рахунку якихось морських вікторій, і вся його історія - це низка ганебних втеч або тихого відсиджування в укриттях, а кілька справді великих морських битв начисто програно. Але позаяк перемоги там не сталося, то про них успішно забули, як і про силу інших битв і боїв, що їх неможливо навіть спекулятивно назвати «переможними».
Але звична в таких випадках реторика має ще один неодмінний атрибут. Там дуже люблять розповідати про самовідданість і героїзм тих, хто оборонявся в оточенні. Ми не раз і не два розвінчували маячні оповідки про Брестську фортецю, але те ж саме можна сказати і про інші подібні сюжети, що їх канонізовано за совка, хоч вони й не мають з реальними подіями або зовсім нічого, або майже нічого спільного.
Але життя – річ сувора, і як би ти не виписував деталей фальшивої картини, завжди знайдуться ті, хто зірве покрови брехні і розповість правду. А ще можна розповісти реальні героїчні історії – те, про що брехуни всіляко намагалися знищити будь-яку згадку, аби ніхто не посмів застосувати метод порівняння.
Просто згадаймо про той героїзм, що його продемонстрували наші воїни у ДАПі, ЛАПі, секторі «Д» або під Дебальцевом. Про це вже писали й напишуть ще, а ми як-небудь торкнемося деяких інших епізодів, що їх нам обіцяли описати докладно. Але наразі ми цю тему виносимо за дужки, оскільки війна ще не скінчилася і ці теми чекають своєї години.
А сьогодні ми розповімо давню історію – і про флот, і про облогу, і просто про відчайдушний героїзм в однім сюжеті. Припускаємо, що наші співвітчизники, принаймні переважна їхня частина, про неї не чули навіть натяком. І приступаючи до цієї повісти, просто нагадаємо, що найбільшими військово-морськими операціями совкового флоту у Другій Світовій війні були: втеча з Талліна, втеча з Одеси і втеча з Севастополя.
Що тут важливо, в усіх трьох випадках це була чиста втеча, без морських битв. А не було їх тому, що битися совкам було ні з ким, бо ні в Чорному морі, ні на Балтиці противник банально не мав флоту, здатного дати морський бій. Тобто, совок мав лінкори, крейсери, есмінці та інші кораблі, а в противника було всього кілька субмарин, а надводний флот обмежувався тільки катерами.
І от від цього нащадки матроса Железняка драпали на всіх парах не гірше від цього історичного персонажа. І відстань цієї втечі обмежувалася тільки акваторією моря, де все це відбувалося. Якби не скінчилося море, в дальній куток якого забився червоний флот, він тікав би й далі, але далі просто нікуди було бігти.
Як відомо, практично до кінця 1942 року Райх та його союзники поступово додавали до своїх володінь захоплені території. Власне кажучи, того року їхня експансія досягла межі, але влітку того року здавалося, що досить ще одного зусилля - і в якомусь місці лінія оборони союзників не витримає, а далі піде ефект доміно й почне руйнуватися ввесь фронт. Ми більш-менш обізнані з тим, що робив Вермахт у той час на Східному фронті, хоча, якщо когось залишити без доступу до Мережі і спитати про те, які наступальні операції чи просто битви під Харковом тоді відбувалися, в більшості випадків ми не почуємо нічого цікавого.
А проте там РККА організувала щонайменше дві дуже великі наступальні операції, але обидві провалилися, і про них "забули" так само надійно, як і про знамениту Ржевсько-Сичовську, більш відому під кодовою назвою «Юпітер». Вона теж провалилася приблизно в той же час і принесла РККА до мільйона трупів. Командував нею Жуков. Зате всі добре знають про допоміжну операцію «Сатурн», яка мала відтягнути сили противника на себе й дати змогу таки завершити успіхом Жуковську операцію «Юпітер».
Проте сталося непередбачене. Допоміжна відволікаюча операція, де Жукова не було і близько, виявилася успішною настільки, що вона перевершила найсміливіші очікування, і коли стало зрозуміло, що ворог зазнав поразки, виявилося, що операція «Сатурн» просто не має стратегічного продовження, і тому під розвиток успіху там просто не передбачалося ні сил, ні коштів. Тому, розірвавши оборону противника, командування було змушене банально зупинити війська.
Коротше, операція «Сатурн» тепер відома під власною назвою «Сталінґрадська битва», а операція «Юпітер» була мало не засекречена на десятиліття - масштаб втрат, що їх РККА зазнала у цій операції, був дуже приблизно озвучений практично перед розвалом совка. До мільйона військ бездарно погублено - і про це просто забули, як забувають про те, що вчора накоїли чи набалакали по п'янці. Мільйон? Баби ще народять.
Совок дуже легко викреслив з історії провальні Харківські і Ржевскі (теж дві) наступальні операції, де загублено сотні тисяч власних громадян. У той же самий час в іншому місці земної кулі були продемонстровані такий героїзм, завзятість і вірність своєму обов'язкові, що їх можна наводити як приклад для всіх наступних поколінь.
Місце подій - Середземне море. На той час, Британія контролювала обидва входи до моря - Ґібралтар і Суецький канал, але середня його частина являла собою суцільну загрозу. Все континентальне узбережжя Европи і північний берег Африки були тоді під контролем Райху і його союзника Італії. Основним завданням британського флоту було завдати якомога більшої шкоди лоґістиці корпусу Afrika ген. Роммеля, який діяв у Північній Африці і метою якого було захоплення Суецького каналу і вихід через Палестину до нафтових полів Перської затоки.
Англійський флот оперував з Ґібралтару, Александрії і Палестини, але противник міг протиставити йому свою авіяцію, яка легко оперувала з берегових аеродромів як на північному, так і на південному узбережжі моря. Тому, щоб забезпечити надійне прикриття власних конвоїв у середній частині Середземного моря і наносити шкоду поставкам забезпечення для ворожого африканського угруповання, Британія конче потребувала берегової бази як для своїх ВПС, так і для свого флоту, який міг би сховатися, в разі потреби, у надійно захищенім місці.
Такою базою для Британії стала Мальта. Це – архіпелаґ з кількох невеликих островів, що лежать на відстані 80 км від узбережжя Італії і 200 км від узбережжя Африки, Тунісу та Лівії. У цій ситуації, стратегічна цінність Мальти була просто безпрецедентною, і, природно, Британія щосили намагалася утримати її, а противник прагнув якщо вже не захопити, то знищити її, цілком стерши з лиця землі все, що там можна було зруйнувати.
Таким чином, із середини 1940 року і до середини 1943-го, до моменту висадки союзників на Сицилії, Мальта була в центрі подій, і діставалося їй по повній програмі*. Італійська і німецька авіяція бомбардувала її практично щодня. Коли все скінчилося, там не залишилося жодного не пошкодженого або не зруйнуваного будинку. В кожен з них прилетіла своя бомба.
Острів’яне твердо вирішили триматися до кінця і стійко переносили всі тяготи блокади, яку, безумовно, намагався забезпечити противник. Продовольство там теж видавалося за картками, і люди виживали тільки на мізерні пайки. Пам'ятаєте, як за совка слізно показували фотки з табличками у Санкт-Лєнінґраді, на яких написано, що “ця сторона вулиці небезпечна при нальотах”? Так от, на Мальті такі таблички були б марні. Небезпечно було скрізь, і підтвердження того - повне руйнування всіх будинків і вулиць.
Від нальотів населення ховалося в катакомбах під містом і так - майже щодня, всі три роки. До речі, пайки там були приблизно такі самі, як у Лєнінґраді. Просто там не було червоних командирів, що хом'ячили від пуза в той час, як населення вимирало. Продовольство ділили між усіма, хто опинився у блокаді, - між військовими й цивільними.
Але з цього випливає, що за таких умов саме життя там цілком залежало від зовнішніх поставок усього: продовольства, боєприпасів і особливо - авіяційного пального, оскільки авіягрупа, розташована на острові, саме й забезпечувала ті завдання, що були найціннішими. Плюс до того, авіяція прикривала острови від повітряного десанту противника. Після десантної операції спецназу Вермахту на Кіпрі такий варіянт розглядався як неминучий.
І от у серпні 1942 року командування противника вирішило цілком і остаточно задушити ґарнізон непокірної Мальти і кинуло на це максимум того, що мало на той момент. Авіяція, підводні човни й легкі торпедні катери були покликані знищити все те, що могло доставляти на Мальту вкрай потрібні припаси. Про те, що такий наказ отримано і місцеві сили готуються до його виконання, британська розвідка повідомила командування практично одразу. Але на хід подій це не могло вплинути, оскільки на острові закінчувалося продовольство і, головне, - авіяційний гас.
Операція Pedestal. Дим від вибуху цивільного транспорту Waimarama внаслідок бомбардування. Судно йшло у складі каравану. 13 серпня 1942
На шляху до Мальти, протимінний захисний пристрій (параван) цивільного транспорту Port Chalmers упіймав торпеду, скинуту з ворожого літака
Багато хто чув про те, яких втрат зазнавали каравани торгових суден, котрі везли зі США на Британські острови військову допомогу, але мало хто чув про те, які побоїща супроводжували мальтійські каравани. І от на караван, який за наполяганням німецького командування мав стати останнім, чекало небачене побоїще. Саме цей караван отримав кодову назву «П'єдестал», Pedestal**. Це була найбільша така операція за весь час існування британського флоту. Метою операції було провести 14 вантажних суден і один танкер з авіяційним гасом. Для виконання завдання була створена потужна група підтримки, в яку входило три легкі авіяносці, кілька крейсерів і кілька десятків есмінців. Ба більше, для забезпечення потайности операції британське командування організувало несправжні каравани з Палестини та Александрії. І, загалом, ці відволікаючі маневри трохи збили противника з пантелику, проте конвой потрапив у такий кошмар, що його важко навіть уявити.
Операція Pedestal. HMS Furious***, навантажений винищувачами Hurricane, на шляху до Мальти. Серпень 1942
2 серпня угруповання вийшло в бік Ґібралтару з надією на те, що в районі Біскайської затоки, яка кишить підводними човнами Кріґсмаріне, йому не доведеться ставати до свого першого бою. І справді, цей відтинок шляху вдалося подолати без пригод. А те, що пригоди будуть, розуміли всі. І, якщо військові моряки були, за означенням, готові до бійки, то екіпажам торгових суден було чітко сказано про те, що без втрат вони до Мальти не дійдуть - сто відсотків. Тому їх вантажили таким чином, щоб ні на одному з них не виявився однотипний вантаж. У разі загибелі одного судна, схожий вантаж виявиться на вцілілому. Простіше кажучи, на кожне з 14 суден вантажили і продовольство, і боєприпаси, і медикаменти. Тож судна, яким вдасться дістатися до кінцевої мети, привезуть увесь набір потрібних вантажів. Проте найвразливішим у цій операції був єдиний танкер «Огайо», Ohio. Його втрати неможливо було компенсувати якимось іншим чином, і було очевидно, що противник намагатиметься знищити його в першу чергу. Зрозуміло, що військові моряки отримали наказ обороняти його в першу чергу.
Такий вигляд 1942 року мала центральна вулиця Кingsway столиці Мальти міста Valletta. Військові й цивільні розчищають завали
І от 9 серпня караван увійшов у Середземне море, і в Ґібралтарі був остаточно сформований ескорт супроводу: це було значне флотське угруповання з чотирма легкими авіяносцями, десятком крейсерів і майже трьома десятками есмінців. Що стосується авіяносців, то це були кораблі не того класу, якими оперували США і Японія. Вони були легші і їхнє авіякрило складалося з трьох десятків літаків. Звісно, це - краще, ніж нічого, але зіткнутися їм довелося з береговою авіяцією, яка була чисельно значно більша, ніж та, що базувалася на кораблях.
Перший контакт із противником стався 11 серпня. Стало зрозуміло, що противник уже якийсь час знав про конвой, оскільки атака почалася одночасно як силами його авіяції, так і підводними човнами, що підтягнулися до місця подій. У бійці, що зав'язалася, підводний човен U-73 під командуванням лейтенанта Гельмута Розенбаума, зумів зайняти ударну позицію і відпрацював залп з 4 торпед по авіяносцеві «Іґл», Eagle. Всі чотири торпеди поцілили, і «Іґл» перекинувся на бік і невдовзі затонув. Це була перша, але аж ніяк не остання втрата конвою.
Противник зазнавав не менш масштабних втрат. Один з есмінців протаранив італійську субмарину й та потонула. Лавини з десятків італійських та німецьких літаків ішли безупинно й теж зазнавали втрат. Караван рухався далі й увійшов у зону дії швидкісних торпедних катерів противника, і втрати каравану почали рости.
Коротше, бійка зав'язалася настільки жорстка і кривава, що супротивники вже не звертали уваги на втрати. Караван втрачав як транспорти, так і кораблі супроводу, а противник - літаки, підводні човни і катери, але рішучість продовжувати бій не випаровувалася ні в тих, ні в других. Досить швидко противник зорієнтувався, що в каравані є лише один танкер і що його потрібно вивести з ладу в першу чергу, і в якийсь момент пілот підбитої «Штуки» спікірував на танкер у стилі камікадзе.
Щоправда, пошкодження судна виявилися мінімальними, чого не можна сказати про авіябомби. В якийсь момент Огайо втратив хід і на запит есмінців про здатність продовжувати рух капітанові Мейсонові довелося відповісти неґативно, і з есмінців побажали йому талану з тим, що вони вже нічим не можуть допомогти, і на всьому ходу пішли в бік каравану відбивати атаки від цілей, які могли рухатися самостійно. По суті, це був кінець. Принаймні, втративши хід, судно шансів уже не має.
Але техніки змогли запустити двигуни, й танкеру вдалося наздогнати конвой вже на підході до Мальти. Есмінці взяли танкер у каре і один з них прийняв торпеду, яка йшла точно у танкер. Але при черговому нальоті бомба поцілила в корму і вибухнула в машинному відділенні. Огайо втратив хід остаточно, до того ж був втрачене кермо, і судно почало набирати воду.
Есмінці встали бортом до борту, пришвартувалися до танкера й потягли його в порт вже своїм ходом і одночасно - не даючи йому затонути просто на вході до гавані. Тут уже в бій вступила берегова авіація Мальти і ситуація трохи розрядилася, але, як заявив командувач цієї авіації, літаки пішли на останній заправці пального.
Підбитий танкер Ohio, підтримуваний на плаву есмінцями Королівського флоту, заходить у Велику гавань, Grand Harbour, Мальта. Серпень 1942
Коротше, танкер вдалося розвантажити цілком, і всі 13 тис. тонн авіяційного гасу дійшли до мети. Разом із танкером до мети дісталися три транспорти, а трохи згодом, дістався й четвертий, добряче пошарпаний і підбитий. Так от, о 9:30 ранку 15 серпня 1942, коли Огайо, в напівмертвому стані, втративши половину екіпажу, але все ж із пальним, увійшов у гавань, на вулицю вийшло все населення - його зустріли оваціями, оркестр грав "Rule Britannia". Люди побачили, якою ціною вдалося доставити пальне для бойової авіяції, і визнали це дивом. Можливо, це й було диво, оскільки інші судна доставили 32 тис. тонн продовольства, боєприпасів та медикаментів.
Контр-адмірал H. M. Burrough, який командував ескортом супроводу, на борту танкера Ohio потискає руку його капітанові Дадлі Мейсонові, Dudley Mason. За мужність капітан Д. Мейсон був нагороджений Хрестом Ґеорґа, George Cross. Після розгрузки танкер Ohio затоплено поза гаванню
Тут іще раз треба наголосити на тім, що в цій епопеї брали участь не тільки військові моряки, але й цивільні, яким ніхто не міг наказати йти на смерть. Перед відходом з Британії капітан Мейсон зібрав свій екіпаж і розповів, куди їм належить дістатися і що, будучи танкером, вони матимуть мінімальні шанси вижити, оскільки перше точне попадання бомби або снаряда в паливні цистерни буде останнім, що вони побачать. Тому, сказав він, якщо хтось зараз відмовиться, то ніякого покарання за це не буде. Єдине, що він буде ізольований аж до закінчення операції. Ніхто не відмовився. Люди пішли на вірну смерть і багато з них знайшли її на борту свого судна.
Прем'єр-міністр сер Вінстон Черчилль на Мальті, у Валетті. 1943 рік
Одразу після того, як залишки каравану увійшли в гавань, туди прийшла коротка радіограма від прем'єр міністра Черчилля: «Чудова робота. Молодці» і слідом з Адміралтейства: «Молодці, Огайо!» Тобто там, у Лондоні, перші особи держави і флоту стежили за всіма перепетіями цього конвою. Зрозуміло, що всіх учасників нагороджено і всіляко відзначено, але тут важливо те, що люди вперлися і зробили все, що було потрібно, а потім ще й зверху. Тобто, вони вдіяли те, що можна і треба називати подвигом.
Бомбосховище часів облоги, містечко Santa Venera, Мальта
Але хто чув про це? Хто знає про трирічну блокаду Мальти? Хто знає про те, що в таких важких умовах флот не тікав, а робив свою справу і часто - ціною свого життя? Хто про це розповів? Проте, питання має ставитися інакше: чому побоялися про це розповідати? А відповідь тут проста. Якщо таке розповісти, то всі ці сопливі і сльозливі історії, що їх совок понавигадував про війну, підуть в унітаз, адже все пізнається в порівнянні, а таке порівняння просто поховає міфи, що їх утовкмачували в нетямущі голови.
Ну, що ж, доведеться заповнювати цю прогалину власними силами, бо тільки правдою можна перемогти брехню, навіть величезну й безпросвітну.
“Лінія оборони”
__________________________
* Облога Мальти (ІІ Світова війна)
Siege of Malta (World War II)
*** Цей корабель, спущений на воду як крейсер 1916-го, у 1921-25 рр. перебудовано й переобладнано на авіяносець. Його історія - тут:
HMS Furious