Генерал Сергій Кривонос не приховує своєї люті до "існуючої влади", котра:
- протягом трьох попередніх років блокувала оборонні програми, зокрема програми створення високоточої зброї;
- спалює наші військові ресурси у Сіверськодонецьку, зокрема використовує Сили спеціяльних операцій як піхоту, що є злочин;
- провалила мобілізацію;
- ганебно втратила південь України: "Зрадників треба судити й карати";
- і взагалі, своїм заколисуванням народу, мовляв, ніхто не нападе, спровокувала повномасштабне російське вторгнення.
Щодо ймовірного наступу білорусів, генерал гадає, що треба розраховувати на найгірший варіянт і готуватися до нього, зокрема конче відновити блокпости (отже що - їх вже знято?!)
Нижче - транскрипт відповідей генерала С. Кривоноса, першого заступника Командувача Сил спеціяльних операцій ЗСУ (2016—2019), заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019-2020), на запитання ведучих ток-шоу “Говорить Великий Львів”.
� - Ви згодні з тим, що цей червень є вирішальним?
Генерал Кривонос: - Він вирішальний для нас, бо нам треба вирішити остаточно: ми продовжуємо боротьбу й нарощуємо зусилля чи ми працюємо і б’ємо тільки по хвостах. На жаль, попередні всі дії, з лютого місяця, ми відбивалися і працювали на других номерах. Наразі треба чітко зрозуміти й перестати собі брехати, ніби ворог став слабкий, що він вже видихся, що ми зламали хребта російській армії. Про це ще рано казати. Питання навіть не в якості російської зброї [не цілком розбірливо], а в кількості. У кількості їх більше ніж достатньо, тому наше завдання - визначитися, що зробити з нашою тактикою і нашою великою стратегією. І я б не піднімав питання контрнаступу в червні. Для контрнаступу треба ще багато чого зробити в масштабах держави, і не очікувати тільки допомоги за рахунок ленд-лізу з боку наших західних партнерів, але й самим нарощувати зусилля, бо насправді на заводах Оборонпрому та инших підприємствах величезна кількість техніки, яка може бути відремонтована. Щоб уникнути ракетних ударів з боку рф треба міняти тактику і ремонтувати цю техніку на багатьох невеличких підприємствах, які є в кожному районі, в кожному великому місті, і використовувати досвід Німеччини 1942-1945 рр. - ефект Шпеєра, коли Німеччина рознесла по величезній кількості підприємств свої оборонні спроможності, й за рахунок цього випуск їхньої оборонної продукції не зменшувався, а навіть збільшувався. Це перше. Друге: техніка, яка лежить у величезній кількості — бронекорпуси від БМП-1, БТР-60, -70, -80, БМП-2, МТЛВ [не цілком розбірливо] – ці бронекорпуси, або, як військові кажуть, “бронегроби”, нараховуються сотнями, десятками, а в деяких випадках тисячами, і це треба враховувати, ремонтувати, нарощувати, і є варіянти використання двигунів не російського чи совєтського виробництва, наприклад, є досить успішна модернізація БТР-60 з використанням американських двигунів, і цей БТР дуже добре себе зарекомендував, але не здійснено масової модернізації цих БТР.
Отже, техніку готувати — раз, людей готувати — два, економіку готувати — три. І перестати очікувати чуда. Чудо залежить від нас самих і від того, що ми зробимо. Нагадаю: війна, яка йде, це не війна особистого героїзму, хоча він і важливий, - це війна оснащености військовослужбовців ЗСУ, й це найголовніше. І наше завдання — щоб наша армія не мала ніяких проблем з артилерійськими снарядами, боєприпасами до стрілецької зброї, з технікою, яка б могла знищувати ворога будь-де, у будь-якій точці. І нас цікавлять власні спроможності з ураження ворога на великій відстані, а Вільха та Вільха-М, яка у свій час не дуже успішно, але все-таки блокувалася керівництвом країни. Це треба врахувати і в цьому напрямку працювати. І тоді, можливо, можна ставити питання про контрнаступ. А поки що для контрнаступу нам треба наростити м’язи — і технічні, і людські м’язи.
� - Британське видання The Independent опублікувало цифри, що в артилерії російстка сторона переважає нас 20:1, а в боєприпасах — 40:1. Наскільки ці цифри реалістичні? Якщо вони реалістичні, то те, що робить українська армія, це подвиг?
Генерал Кривонос: - Подвигом є те, що ми протистоїмо ворогові, якому ми програємо за кількістю зброї і людей і який, нагадую, з 1994 року постійно вів війни як всередині своєї країни, так і за її межами. Військовослужбовці рф треновані, навчені, і не треба робити з них якихось суперідіотів. Ці люди вміють воювати і робити висновки зі своїх помилок. До речі, вони зробили висновки з помилок, яких вони припустилися в березні-лютому цього року, і ми бачимо, як вони змінили тактику, порівняно з початком великої війни, вже у травні-червні на сході України.
� - Питання щодо Сіверськодонецька: наступали були, майже витіснили ЗСУ, а зараз ситуація там зав’язла, тижнями російські війська, використовуючи величезні ресурси, не можуть узяти цього міста. Як гадаєте, на чию користь там зараз відбуваються події?
Генерал Кривонос: - Насправді, не тільки російські війська свої ресурси туди кидають — і ми у величезних обсягах кидаємо туди людей, і те, що в останні дні Сили спеціяльних операцій України використовуються у міських боях, це свідчить про те, що безпосереднє напруження бойових дій дійшло до пікової точки, бо коли спецназ використовують як піхоту, то ми розуміємо, що ситуація достатньо складна, але контрольована. Групи Сил спецоперацій мають досвід, і у 2014 році ми вже робили ці помилки, і нинішнє командування Сил спецоперацій знову їх повторює, незважаючи на досвід, напрацьований у попередні роки, і не береже своїх людей, це мене насторожує. Але між тим я розумію, що провал у масштабах держави щодо підготовки мобілізаційного резерву, щодо підготовки власних громадян до ведення війни, свідчить про те, що в нас попереду ще багато завдань, які ми мусимо виконувати. В першу чергу треба вчити людей воювати, і ці цифри [навчених людей] мають мінімум утричі переважати списочну чисельність нинішньої армії, бо нагадаю: аби успішно воювати, одна третина мусить відпочивати, одна третина мусить готуватися до війни і одна третина мусить безпосередньо вчитися. Якщо цього не буде, люди на фронті, які б вони не були кіборги, суперкіборги, як би їх не називали, - вони є звичайні люди, які стомлюються, яким потрібен відпочинок. І якщо ми хочемо, щоб люди нормально, успішно воювали, ми мусимо надавати їм нормальний відпочинок. Поки що це питання складне і потребує значного розширення підготовки мотивованих, навчених людських ресурсів.
� - На вашу думку, яка, на даний час, має бути чисельність ЗСУ, враховуючи згаданий вами розподіл?
Генерал Кривонос: - Я зараз назву цю цифру — і одразу почнеться велика гризня в етері, мовляв, ми не потягнемо, ми задихнемося... Ми можемо й не потягнути, але ми можемо програти, якщо ми цього не зробимо, й тоді буде байдуже, яка чисельність в нас була і якої ми не змогли [забезпечити], бо росіяни хочуть знищити нас як державу і як націю, й нам нічого не залишається, як останню сорочку з себе зняти, аби готувати людей. Тому, якщо ми хочемо контролювати ситуацію і продовжувати активні бойові дії на нашу користь, то чисельність треба нарощувати на рівні до 800 тисяч мінімум. Але ще раз підкреслюю: питання в навченості людей і в кількості техніки, яка би задовольняла ведення війни цими людьми. А це й артилерія в першу чергу, це й ракети, і авіяція, це ППО, це бронетехніка — це багато-багато питань, яким існуюча влада не приділяла уваги в попередні роки. Згадаймо бодай замороження програм виробництва Вільхи та Вільхи-М, що призвело дло того, що ми зараз просимо в наших західних партнерів засобів ураження з [великою] дальністю стрільби й раді, що нам дають хоча б на 70 км. У подальшому це можна змінити, а між тим ми мали свої такі: Вільха-М здатна вести стрільбу з дальністю 110-120 км, і це був чудовий зразок вітчизняної ракетної зброї. На жаль, у потрібній кількості вона не була закуплена й не була замовлена. Так само, як і протитанкові комплекси Стугна, які могли би в нас бути у значно більшій кількості, але минулого року й на початку цього року казали, що в нас усього достатньо. Не достатньо! На війні боєприпасів забагато не буває! Ми не врахували досвіду 44-денної азербайджано-вірменської війни, де Азербайджан на 35-й день війни мав снарядний голод. І ми не наростили наших зусиль для закупки снарядів, я вже не кажу про їх виготовлення. Спроможності українські є, й ми мусимо це робити в подальшому — нарощувати наше виробництво артилерійських снарядів різних калібрів.
� - Яка ситуація біля Херсона, чи ви володієте нею?
Генерал Кривонос: - Питання не у спроможності наступати, питання в тому, щоб закріпити наступальний успіх. Скажу так: час покаже, чи ми змогли закріпити наші позицїї, використовуючи наші наявні ресурси.
� - Як ви оцінюєте вірогідність наступу білорусів на Волинь і на що треба звернути увагу, якщо вони таки спробують прорватися?
Генерал Кривонос: - Про наступ росіян з боку Білорусі я казав за рік до початку війни, за півроку, за місяць, за тиждень. Існуюча влада ніяк не реаґувала, і те, що росіяни за чотири години дійшли до Києва, — це провал оборонної політики існуючого керівництва країни. Тому наразі завдання №1 — перестати собі брехати й готуватися до найгірших варіянтів. А найгірший варіянт — це те, що білоруси разом з російськими підрозділами, разом з російськими ДРГ спроможні наступати з боку Білорусі. Нагадаю, що довжина кордону України з Білоруссю - 1086 км, але здебільшого це болота, доріг, по яких можна наступати, не так вже й багато. Тому, використовуючи наші спроможності — проведення протитанкових засідок і активної діяльності наших розвідувальних груп, ми можемо стримувати противника. За тієї наявности протитанкової зброї і протиповітряної зброї у вигляді Джевелінів і Стінґерів, ми можемо дуже ускладнити наступ противника. Але слід нагадати, що всі попередні роки до лютого цього року білоруси, їхні військові абсолютно спокійно пересувалися по нашій території під виглядом туристів, тому вони знають, куди йти, як іти, які дороги... Мають непогану аґентуру, як і росіяни мають аґентуру в багатьох містах і селах України — за копійки передають інформацію про пересування нашої армії, і поки ми не введемо жорстоке покарання за злив цієї інформації, так воно й буде продовжуватися. Поки зрадник не знатиме, що його чекає розстріл за те, що він продає ворогові інформацію про Україну, що стосується державної таємниці, толку не буде. Можливо, це є питання №1, що його треба ставити. За ґрати, через суд, звичайно, через трибунал, і достатньо жорстоко. Що стосується наступу білорусів, розраховуймо на найгірший варіянт, замість гадати, і готуймося до цього. У прикордонних районах і в тих, що далі від кордону, відновити блокпости, щоб вони працювали, щоб там стояли озброєні навчені люди, які знають місцевість. Це треба обов’язково повернути, і ворог, знаючи, що його там чекають, не піде.
Якби до початку війни росіяни чітко бачили, що держава готова вражати ворога з будь-якого перехрестя доріг, з будь-якого лісу, то, мабуть, вони б іще тричі подумали, чи варто вторгатися. Коли вони побачили, що керівництво країни заколисує народ, що ніхто не нападе й нічого не буде, то вони й пішли — нагло, впевнено, використовуючи раптовість, нашу неготовність до їхнього відбиття. Тому ми південь України втратили ганебно - іншого слова не підберу. І досі секретар РНБО розповідає нам: “Ну, треба розбиратися...” Не треба розбиратися зі зрадниками! Зрадників треба судити й карати. Але, на жаль, цього немає. Вони знають, хто в цьому винен, хто це зробив, хто віддавав ці накази. Але що? - ці люди не покарані. А поки вони не покарані, не буде довіри до керівництва країни. От і все!