Джон Сміт: Нижче - історія про нарциса-психопата з перших рук. Швондер цей - небезпечний гад, особливо якщо допустити його до повноважень. Небезпечний насамперед тим, чим небезпечний сам Зеленський - цілковитим браком совісти, співчуття і людських емоцій. Такі паскуди здатні легко угробити купу людей і спокійно при цьому спати вночі.
Мене іноді питають:
- За що ти так не любиш Арестовича? Таке враження, що в тебе до нього щось особисте, ніби він тобі грошей винен.
Відповідь: ні, грошей не винен, на ногу в трамваї мені не наступав, мою улюблену собачку ногою не копав, та й нема в мене собачки.
Справа трохи в иншому, звісно, крім моєї відвертої нелюбови до самозакоханих брехачів*-нарцисів.
По-перше, я не поважаю офіцерів, які 4 перші роки війни сиділи на дивані, а у 2018 році раптово згадали про присягу і на рік підписали контракт заради УБД та можливості у майбутньому рвати тєльняху на грудях із криками: "Я танки гриз!".
Звісно, бо у 2018 отримати пакет Граду на голову був уже малоймовірно.
Люся зробив саме так, незважаючи на своє звання капітана запасу. Він справдяі закінчив Одеський Інститут Сухопутних військ за профілем "командир механізованого взводу", це правда. Ніякий він не розвідник за фахом, а звичайний піхотинець.
Генерал Залужний теж закінчив цей ВУЗ, але в инші роки. Тобто, фраза Люсі "ми вчилися РАЗОМ із Залужним" - перебільшення*.
Не "разом", а "в одному ВУЗі" - різниця колосальна.
Так от. У 2018 році Люся підписав контракт і потрапив на суто штабну посаду помічника начальника розвідки 72 ОМБр.
Але душа вимагала пригод, і у листопаді 2018 року в смугу відповідальности бриґади прибула працювати група снайперів з Десни.
Незрозуміло нащо, але Люся поперся з ними. Певно, захотілося відносно безпечно полоскотати собі нерви. "Рамзес", блін, чортів*...
Прибувши на позиції, вони взяли провідником бійця 4 батальйону Юрія Олійника (позивний "Полтава", колишній мій підлеглий) і пішли вперед. Сапера у групі не було, Олійник був теж снайпером за посадою.
Що у цій групі робив ПНР бриґади капітан Люся - невідомо, але група пішла у сіру зону.
Особисто для мене ці місця відомі, доводилося лазити й по славнозвісній "Кікіморі", поки вона була сірою зоною, і по инших місцях. Це було біля Світлодарська, до слова.
Так от. Група вирішила зайняти позицію на закинутій нашій СПшці.
Але за тиждень до того туди заходили сепари, це було відомо. Явно заходили не просто так, а залишили після себе якусь гидоту.
Люся, хоч на словах і дуже героїчний герой, йшов позаду групи на досить безпечній відстані.
Тому коли перший боєць зайшов на СПшку і спрацювала ОЗМка, Люсю вона не дістала.
З решти бійців 2 загинуло (Юра і Рома), 2 поранені.
Про те, як Люся звідти тікав, є цілі лґгенди, але суть не в цім.
Операцію організовано абсолютно ніяк: ні евакуації, ні прикриття, ні взаємодії - нічого. І в цьому безпосередня вина Люсі як офіцера вищого штабу.
І тепер це чмо розповідає пихато, як воно вижило при підриві ОЗМки. Звісно*, якщо стояти бозна* де від місця вибуху, то виживеш, я особисто сто разів так "виживав". І ні, ніхто в армії ОЗМку "відьмою" не називає, це Люся інтернетів начитався.
Я розумію, що в кожного офіцера бували втрати, але нормальний офіцер і просто нормальна людина це згадує або с болем, або з відчуттям сорому і провини. Арестович не відчуває нічого подібного.
Після такого ЧП командування зробило класичний варіянт - забрало Людську подалі від війни, щоб не налажав іще більше.
Дослужив свій рік він у Командуванні Сухопутних військ, отримав там звання майора і звільнився.
Після цього ніякого відношення до армії не мав абсолютно. Його вислуга в армії складає 10 років, його звання - підполковник ЗАПАСУ (чомусь слово "запасу" Люся завжди забуває).
Отака сумна історія.
Якщо ви вважаєте, що таку людину я маю поважати, то ми з вами по-різному виховані.
Більше на моєму каналі:
_________________
* Вжито сильнішого слова.)