Симон Петлюра
* 22 травня 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж
Над Києвом молитва дзвонів
і спів осонцених загонів...
З довкіль народ юрбами йде
в це місто вічне і святе
відстоювать свою державу.
...В столиці знову творять славу
і жовто-сині прапори
вгорі лопочуть, мов вітри
історії, що йдуть від степу,
де і Богдана і Мазепу
надхнула воля.
І поет
прибіг під Університет
і з предками завів розмову
про давнину передвікову —
із предками, які з могил
у Пед-Музей спішать щo-сил.
Там вже сидять батьки народу
й увіверсалують свободу.
— Благословляє князь хрестом
історії початий том.
Живі і мертві радять спільно...
— І хтось біжить, мов божевільний,
кричить Шевченків заповіт:
— Вставайте і кайдани рвіть!
Стає про ворога всім ясно.
Підхоплюючи свіже гасло,
ввесь край повстаннями цвіте,
щоб право звоювать святе
на самостійність і соборність —
ідей відвічних непоборність.
...Вже з трьох шляхів йдуть вороги,
ізнов ваш край беруть в торги.
І закипіло від незгоди,
яку роками вирвать годі;
і брат вже братові не брат,
республіку продати рад:
пройдисвіт, і підніжок царський,
і пропаґатор яничарський.
— Над Києвом це чорний крук
підняв свій крик, мов кари бук...
А там селом іде Марія,
за сином плаче і жаліє,
і хоче перестерегти,
що правди тут ще не знайти:
біжить у місто на Хрещатик,
де — з пошумом дерев крислатих
шумить стотисячна юрба,
заслухана у звук з горба:
у дзвони радісні Софії,
що сонця золотом ясніє,
співає України гимн —
гимн гомоном та й золотим.
І вже вистукують у маршу
ударну пісню — ту найстаршу,
яка невольницький народ
підносить вгору до свобод.
Це армія іде в параді
послухатись народній раді:
здається, в Київ знов війська
веде Богданова рука.
...А Він стоїть на площ тарелі
зворушений, в простій шинелі.
Підпис Симона Петлюри на документі 1903 року
ДЕРЖАВНА КОНЦЕПЦІЯ С. ПЕТЛЮРИ
Улас Самчук
З того часу, коли на вулиці Расін Латинського кварталу Парижу сімома кулями кремлівського агента Самуїла Шварцбарта було замордовано першого начального вождя держави і війська Української Народної Республіки Симона Петлюру, не лишень Европа, не лишень її Схід, але й ціла земна куля політично, геополітично, економічно і культурно змінили своє обличчя до непізнання.
Перш за все, змінилися їхні розміри... Париж—Ню Йорк вимагали сім-вісім днів мандру, тепер вдовольняються трьома годинами; віддаль між Землею і Місяцем, який вважався недосяжним, тепер перемагається в наполовину коротшому часі, ніж було простір між Европою й Америкою.
Відповідно до цього змінилась і психологія людського уявлення та розуміння явищ. Сидячи у фотелі нашого мешкання, ми беремо участь у засіданнях світового парляменту в Ню Йорку на Другій евеню, що його подає нам телевізор, на якому яканебудь африканська Гамбія з кількома тисячами босого населення має юридично якраз стільки права, як і ЗСА, Велика Британія, а то й грізний Совєтський Союз зі всіма його 16-ма „республіками".
Що з нашою бідною завантаженою чотирма мільярдами людського населення плянеткою сталося? Де ділися недавні поділи на тих, що були Все, і тих, що були Ніщо, на могутніх і ницих, на пануючих і поневолених? Де ділася горда Европа, про яку колись писав бельгійський поет Верхарн: ,,0, расо дивна! І океан, і полюс — усе, усе в руці твоїй! Пануй!". Де є величний Руль Британія, в імперії якої не заходило сонце? Де Франція, мова якої блищала по всіх столицях світу, так само, як і в Парижі?
Нема. Минулося. Й не вернеться. Гарний спогад, ремінісценція, що їх подається інколи на телевізорі під заголовком „Mighty Continent" інтерпретації, скажемо, артиста Устінова.
І єдине, що з того старого насліддя, беручи політично, лишилося, це величезна пляма червоного кольору на глобусі землі, на місті бувшої імперії Романових, а тепер Сталіна, Хрущова, Брежнєва, де зайшли також зміни, але тільки формальні. Змінено декорації, змінено назви, але не змінено суті. Та сама знана, стара, значно поширена „цар, да Єрмак, да Сібір, да тюрма"... До якої належить також маріонетка з назвою Українська РСР, що постала, як заперечення тієї державної концепції, на чолі якої стояв той, що його 25 травня п'ятдесят три роки тому вбито сімома кулями в Парижі... Свобідної, волею народу здвигнутої республіки вільних і рівних... З Центральною її радою, з полками, дивізіями та корпусами її вояцтва під знаком великого князя Великої Руси — Володимира і синьо-жовтого прапора.
Так це мрія! Залишки споминів доби князів, вільного козацтва. Епілог доби романтизму минулого, пролог у часи майбутнього. Республіка свобідного народу... На чолі Головний Отаман... Поєднання того, що було, з тим, що буде. І було це цілком у природі і дусі доби. На таких же підставах постали відомі 14 пунктів відомого президента ЗСА Вільсона, витягнуто з архівів минулого Річ Посполиту Польщу, загублену у віках державу чехів, моравів, словаків. Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія. Европа заквітчалася новими кольорами, зазвучала гимнами у Лізі Націй Женеви і, здавалося, що все гаразд, коли то враз повіяло гостро старим духом минулих віків, що його воскресив з мертвих один Дон Кіхот, звеличник Фрідриха Великого і Сталіна, Адольф Гітлер... З наміром повернути історію до часів рабства, створити конкуренцію Сталінові, зударитись з ним, перемогти його і його „диктатуру світового пролетаріяту" з центром Москва, додавши до того решту Европи, обернути в диктатуру німців з центром Берлін.
При цьому зударенні пощастило не Берлінові, а Москві. Але це не змінило ситуації.Новотвори розподілу Европи Версальського періоду так само викреслено зі списку вільних, як це мало бути й за Гітлера. Евентуально, зведено до статусу УССР і таким чином Українська Народна Республіка дістала солідне товариство в тюрмі народів СССР. Тобто, статус кво минулого на сьогодні там збережено. Залишається питання його завтрішнього. „Бути, а чи не бути — це є питання", — бентежиться відомий Гамлет.
Питання скомпліковане, насичене невідомим. Що станеться, куди прямуємо? Чи переможе концепція держави Гітлер-Сталін, а чи Симон Петлюра? Не мавши на досяг руки виразнішого роз'яснення справи, це питання може видатись наївним. Сталін? Шоста частина земної кулі і зложений до архіву, зіґнорований світом головний отаман уряду й війська стертої з карти землі УHP.
Головний Отаман Симон Петлюра під час відвідин табору інтернованих вояків Армії У HP в Ланцуті, Польща, в травні 1921 р.
Але увага, увага! УНР не так то воно й забуто. Тепер на плянеті бачимо більше УНР. УНР китайців... Ба. Більшість Об'єднаних Націй, що ото над рікою Іст в Ню Йорку, це по суті УНР. Концепція вільних, незалежних, суверенних, створених волею народу, це ідеал теперішнього політичного світу... І аж ніяк не концепція Сталін-Гітлер. Байдуже, скільки там гештапо, скільки КҐБ. Ми вже знаємо, що сталося з намірами Третього Райху з його ,,нур фюр дойче". Залишається питання, що станеться з імперією, де по суті те саме „нур фюр", тільки замість „дойче" — „русскіє". Розуміється, там тепер самі ура, самі перемоги, сталінська, читай брежнєвська, фльота розгулює по всіх океанах, їх дорадники" по всіх Абесініях, але це чимсь так нагадує подібні тріюмфи Гітлера, що робиться аж ніяково. Тільки, що у Гітлера був тільки один пузатий творець блефів, Ґерінг, а у Брежнєва їх тузіни, і гітлерівське військо ще чіткіше вибивало крок під звуки маршів, ніж це робить сталінське. До того, їх Райх, це був суцільний злиток сильно розвиненого господарського народу, тож то СССР, як там не кажи, а розсохла бочка ста народів, що дуже нагадує відомого царського велетня „на глиняних ногах" з масою дисидентів, масою ворожої еміграції, масою концентраційних таборів і масою сателітів типу Дубчека... І де, щоб дістати штани, треба ставати в чергу, і де й досьогодні не завжди дістанете цибулі чи капусти на базарах Москви. Колос, який при зударенню зі зовнішнім світом 1941 року опинився аж на Волзі, де його знайшов і витяг з болота добродушний Дядько Сем, докинувши до цієї операції 12 мільярдів відомого „ленд-лізу", щоб поставити його знов на ноги і щоб мати з ним знов клопоти до днів наших. Але що буде, коли добродушність Сема не повториться?
І це аж ніяк не значить, що концепція держави УНР Симона Петлюри перестала функціонувати. Навіть там, за залізними границями... Самі ті закляття та прокляття, що їх безнастанно чуємо з того боку на цю адресу, дають вистачально ясну відповідь. Вони там краще ніж ми тут знають, що та концепція не тільки не перестала діяти, а вона поширилась, поглибилась, визріла.
Забит Мазепа с давніх nop,
Ліш в торжествующей святине
Раз в ґод анафємой до нинє,
Ґрозя ґреміт о ньом собор,
— писав свого часу Пушкін про Мазепу, і саме вона, та анатема, у тих соборах протягом усіх тих років зберегла концепцію України Мазепи, щоб її міг перейняти Петлюра і передати поколінням наступним. Концепція вільних і рівних є тепер слиною і абсолютною катеґорією перебудови світу, накресленого в хартії теперішніх Об'єднаних Націй, яку підписала і та рука, що вбила Коновальця, Ребета, Бандеру і мільйони інших борців за справу, шо її вимагає та хартія і що Гі вперто нелегально заперечує Москва.
Справу, що є в ритмі і течії самої історії і заперечити яку семи кулями Парижу, пекельною машиною чи хемічною стрикавкою Мюнхену, може намагатися хіба безглуздий.
Дивлячись на трагедію 25 травня 1926 року з перспективи нашого ж часу, приходимо ло висновку, шо вона, як правило і як істина, перетворилася в містерію, яка справі відродження нації тільки сприяє. Від того часу нація українська не тільки не перестала діяти, але виросла і скріпилася. її географія знайшла свої фізичні границі, її політика змужніла, її культура заповняє прогалини часів заборони, її думка шириться за межі провінції, її економіка, господарство, індустрія стають обов'язковими складниками загальної формули Наиії. 1 все це переходить у тій самій проекції, яку пущено в хід державою Симона Петлюри. Комсомол — це не комсомол,русифікація —не русифікація, ка-ге-бе — не ка-ґе-бе, але з кожним роком, з кожним виходом нового тому повного словника української мови, якого нація до цього часу не сміла мати, з кожним перекладом світового клясика, що було табу, з кожним випуском нових кадрів діячів, будівничих, інженерів... З розширенням Ті еміграції, зі зростом її спротиву, Україна, як така, як суть, як неухильність, росте і то якраз в холі концепції УНР часів Симона Петлюри.
Великою нашою тепер журою є лишень, як збалансувати нашу розбиту духовість, знайти почуття міри потрібного й непотрібного, звести до фокуса розтерзані частини нашого думання, знайти мудрість, відвагу і силу перебороти в собі отруйні зерна роздору, які століттями роздирали і губили націю. Любимо цитувати Мазепине „же през шаблі маєм права", але іґноруємо його ж „през незгоду ми пропали, самі себе звоювали", а це воно і нішо іншеє найбільшим ворогом цієї проблеми, і поки воно отруює наші душі і наш розум, лоти голі говорити певно і достойно про такі делікатні справи, як політика і як конструкція державного організму. Ніякий бо організм не може бути здоровим, коли він наповнений незбалянсованим духом. Це істина, це закон, це абсолют. І було б вказаним взятися нам усім за повний аналіз і повне лікування цієї хвороби. І при тому слід пам'ятати євангельську мудрість — не шукай скалки в оці свого ближнього, коли ти не бачиш бревна у оці власному, лікування слід починати від себе, від мене, від тебе, від нас, від вас і тільки тоді можна сподіватися успіхів.
Чи багато сьогодні між нами знайдеться таких, які в ім'я загального державного добра могли б зректися своїх групових упереджень, що стоять на перешкоді єдности й цілости визвольного фронту, як це зробив свого часу Симон Петлюра. Пригадаймо його знаменний лист „До Центрального Комітету Укр. Соц.-Дем. Партії з 11 лютого 1919 року"... „Виходячи з того, — говорилося в тому листі, — що сучасна ситуація для України надзвичайно складна і тяжка, я вважаю, що в даний момент всі сили творчі нашого краю повинні взяти участь у державній праці, не вважаю для себе можливим ухилитись од виконання своїх обов'язків, як сина свого народу, перед Батьківщиною і буду доки це можливо стояти і працювати при державній праці. З огляду на це я тимчасово виходжу зі складу Укр. С.Д. Партії".
Чи багато між нами є таких, щоб в ім'я подібних вимог спромоглися на такий крок? Навпаки. Щось подібне вважається у нас за „опортунізм", а то і „зраду". Краще „боротьба" між собою, навіть братовбивство. Хаос, анархія, сваволя, „перемога сильного", — в результаті „самі себе звоювали". А тим самим небагато, а то й нема зовсім у сфері нашої політики другого Симона Петлюри. Першого державного мужа, який на руїнах жорстокої, темної революції, в країні абсолютної політичної порожнечі, зумів створити і три роки вдержати державу і армію народу, який двоє з половиною століть був відданий на найбезогляднішу фурію національної заглади.
Так! Наш світ від часу Симона Петлюри перейшов зміни ваги надзвичайної, але те діло, та ідея і та конечність, що їх диктували часи Петлюри і УНР, не зазнали зміни, а це тому, що вони були початком теперішнього, нового... І продовжують бути ним далі. Постання нових, вільних — великих і малих державних форм для того, щоб з них формувалося велике об'єднання вільних і рівних світу — це основна і неухильна засада сучасної політики...
А тому свято зберігаймо той дарунок, що дарувала нам ця доба під виглядом Української Народної Республіки... І пам'ять того, який її вперше очолював — Симона Петлюри. Так. Формально нашої УНР на карті світу не існує, але фактично вона не лишень існує, вона діє, росте, набирає сили... Вона має союзників. Тепер це вже не турки, татари, ляхи, тепер це „спільний фронт" проти спільного ворога... Побудована за вимогами хартії Об'єднаних Націй вона має там лише скромний підголосок у вигляді накинутого їй фальшу, але прийде час — неухильно й незмінно, що вона матиме там повний голос, як свобідна і рівна між свобідними й рівними рештою держав світу.
А пам'ять Петлюри, першого її Головного Отамана, перейде в міт нації, перейде в культ нації, на вівтар якого нація складатиме свої жертви вдячности від віку і до віку.
Джерело:
“У сторіччя народження Симона Петлюри”
Альманах УНС, 1979
Посмертна маска Симона Петлюри
На цвинтарі Монпарнас у Парижі