До роковин смерти Андрія Малишка
НЕВІДОМИЙ, НЕХРИСТОМАТІЙНИЙ МАЛИШКО. АПОКРИФИ
...У Спілці письменників був вечір поезії початкуючої Любові Забашти, на якому головував Андрій Малишко. Він був вражений вродою молодої поетеси і дуже хвалив її вірші. А потім, вийшовши в коридор покурити, бовкнув колегам:
– Господи, якби ж її вірші були такі гарні, як вона сама!
А Забашта випадково почула крізь двері ці слова, та в сльози.
Довелося Малишкові довго заспокоювати її. Аж поки не женився.
* * *
Андрій Малишко написав поему «Полководці» і, звісна річ, очікував на третю Сталінську премію. А вона чомусь не поспішала. І треба ж так статися, що він у цей час посварився зі своїми друзями Платоном Майбородою та Олесем Жолдаком. Невідомо вже, що послужило причиною їхньої сварки, але у стосунках із гарячим і непередбачуваним Малишком таке траплялося нерідко.
От вийшли з квартири поета ображені Майборода з Жолдаком – що робити? Треба якось миритися. Пішли в магазин купити пляшку та якоїсь закуски, а там, звісно, на харчі чи горілку – порожнісінько. В продуктовій крамниці продавалася лише «Автобиография И.Сталина» в шкіряній із золотом палітурці, а ціна – сміховинно мізерна.
Взяли вони тих книжок і вирішили розіграти Малишка. А Олесь Жолдак крім того, що був пародистом, ще й умів добре підроблювати різні почерки.
То він на тій «Автобиографии» почерком Сталіна й назнаменував:
«Талантливому украинскому поету А.Малышко, автору поемы «Полководцы». С комприветом – И.Сталин, Москва, Кремль».
І підпис Сталіна поставив.
Зайшли на пошту, попросили загорнути книгу й заліпити її сургучевою печаткою. Написали зверху адресу Малишка й сунули до поштової скриньки поета.
Наступного дня купили таки пляшчину і заходять до нього миритися, а він стоїть в урочистому костюмі біля телефону й очікує дзвінка.
– Прийшли миритися, – каже Майборода і дістає пляшку.
– Ні, хлопці, ані краплі. Не можу, – категорично відповів Малишко.
– А що сталося? – питають друзі.
– Чекаю на дзвінок. Мають викликати, повідомити про присудження третьої Сталінської премії.
– А звідки ти знаєш? – «дивуються» ті.
– А он, подивіться, – киває Малишко на стіл, де лежить «Автобиография И. Сталина», розкрита на першій сторінці з автографом вождя.
Друзі підійшли до столу, прочитали, але не пройнялися ніяк.
– Ну й що тут такого? – каже Платон Майборода. – У мене теж така є! – і дістає таку ж книгу, дає Малишкові. Той читає:
«Платону Майбороде, другу таланливого украинского поета А. Малышко, автора поемы «Полководцы». С комприветом – И.Сталин, Москва, Кремль».
Прочитавши, Малишко затамував подих. Однак ще не збагнув правди.
Тоді Олесь Жолдак виймає ще одну таку ж само книжку і показує в ній автограф:
«Олесю Жолдаку, другу композитора П. Майбороды, который дружит с А.Малышко, талантливым украинским поетом, автором поемы «Полководцы». С комприветом – И.Сталин, Москва, Кремль».
Пауза була знаменита. Місяців зо три друзі не могли поткнутися до Малишка на поріг…
Але дружба між цими людьми була значно сильнішою за будь-які сварки, адже рідко хто в ті страшні сталінські часи міг так безбоязко жартувати між собою іменем великого тирана. Потому Сталін хутко помер, і Малишко третьої премії так і не отримав.
Це був уривок з 2-ої частини публікації Української літературної газети до 100-річчя з дня народження Андрія Малишка, під заголовком "Невідомий Малишко. Перше кохання. Апокрифи".
Ось ця публікація:
Частина 1
http://litgazeta.com.ua/articles/nevidomyj-malyshko-pershe-kohannya-apokryfy-2/
Частина 2
http://litgazeta.com.ua/articles/nevidomyj-malyshko-pershe-kohannya-apokryfy/