Відходимо, зникаємо у сутінь...
* * *
Відходимо, зникаємо у сутінь.
І наших постатей розмита висота.
Тут зостаються позаплічні судді
І наших правд посутність непроста...
А ми - як коні з тої переправи,
У Віз Небесний впряжені воли.
Хай не Ісуси, але й не варавви,
Якби не ми, то де б світи були?
Темніла прірва - ми става́ли мо́стом,
Стріла летіла - кожен був щитом.
Коли дрімав натомлений апостол,
Госпо́дь на нас показував перстом...
І ми вели. А що було робити?
Але ж терпіння куце, мов есей.
Таких джерел... Але з котрого пити?
Ми - той народ. Та в нас не той Мойсей...
А ми відходим... Огортає сутінь...
Востаннє озирнемось на межі...
Почуйте нас - бо ми ще не почуті, -
І стане легше в Бога на Душі.
Богдан Томенчук
W. Kranz. "Ursa Major, Велика Ведмедиця, Великий Віз".
