* * *
В понурий день на сірий мур
Імла стелила сірий килим,
Як вас вели по днях тортур
Прощатися із світом білим.
В понурий день на сірий мур
Імла стелила сірий килим,
Як вас вели по днях тортур
Прощатися із світом білим.
Вас бачив я в останню мить:
Шпалір, когорти і багнети...
У снах моїх все буде жить
Ваш усміх ув обличчі смерти...
Шпалір, когорти і багнети...
У снах моїх все буде жить
Ваш усміх ув обличчі смерти...
Із келії тюремної,
Де юність втратили ви кращу,
Під сміх юрби шаленої
Ви йшли на смерть за волю нашу:
Де юність втратили ви кращу,
Під сміх юрби шаленої
Ви йшли на смерть за волю нашу:
“Стріляй! Живе хай Україна!”
Тут грянули громами кріси...
Кинджалом блиснув сміх гиєн,
Розкрила вічність занавіси.
Тут грянули громами кріси...
Кинджалом блиснув сміх гиєн,
Розкрила вічність занавіси.
І другий так... На снігу кров...
Два трупи обнялись руками;
Рве волос батько сивголов,
Божеволіє скорбна мама...
Два трупи обнялись руками;
Рве волос батько сивголов,
Божеволіє скорбна мама...
Упав, упав до вражих стіп
Наш аванґард святої битви.
Наш аванґард святої битви.
Прийміте пісню цю на гріб,
То замість квітів і молитви!..
То замість квітів і молитви!..
Олесь Бабій - січовий стрілець, поет, учений-літературознавець, публіцист, автор гімну ОУН «Зродились ми великої години». Син калуської землі.
Олесь Бабій народився 17 березня 1897 року в селі Середнє Калуського повіту, в багатодітній, але заможній родині Йосипа і Катерини Бабіїв. З малих літ батьки побачили в синові хист до науки. Закінчивши парафіяльну однорічну школу в рідному селі, він прагне дальше здобувати освіту, заради цього його батько навіть продає поле. Олесь продовжує своє навчання у Войнилівській чотирикласній школі, а згодом — у Стрийській гімназії.
В 1914 р на українську землю прийшла Перша Світова війна. Сімнадцятирічний Олесь записується в Стрию у Леґіон січових стрільців. Своє бойове хрещення Бабій пройшов у Карпатах проти російської армії. В складі 9 полку піхоти був переправлений на італійський фронт. Після запалення легень звільнений від проходження фронтової служби і в середині листопада повернувся на Україну.
Після завершення війни в 1918 р. розпалась Австро-Угорська імперія. 1 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. На захист ЗУНР стала Українська Галицька армія, в її ряди разом з побратимами УСС вступив Олесь Бабій. Він стає заступником військового коменданта у Войнилові та бере активну участь в мобілізації чоловіків до рядів УГА. В 1919 УГА відступає на територію УНР, де об’єднується з Армією УНР С.Петлюри і бере участь у знаменній Київській наступальній операції. Її корпуси очистили від большевицьких військ майже все Правобережжя і 31 серпня увійшли в Київ. Під враженням Олесь пише два вірші “На Київ!” і “Привіт Січовим Стрільцям”, які згодом опублікували у військовій газеті “Стрілецька думка”. Та довелося вступити у бойові дії ще й з військами генерала Денікіна. Восени 1919 р. боями на два фронти і масовою епідемією тифу (яка вивела з ладу близько 15 тис. вояків) армія була доведена до катастрофи. Уряд ЗУНР еміґрував до Австрії, і, щоб врятувати знекровлену армію, її командувач генерал М. Тарнавський уклав перемир’я з командуванням Добрармії. Внаслідок чого були інтерновані в таборах під Вінницею, де і опинились в сумнозвісному “чотирикутнику смерти”, в якому вдалось вижити лишень частині вояків УГА, в тому числі і Олесю Бабію. 12 лютого 1920 р. він разом з залишками УГА змушений тимчасово стати в ряди Червоної Української Галицької Армії. На цьому закінчується боротьба Олеся Бабія зі зброєю в руках.
Починаючи з 1921 р., майже щороку в нього виходить книга. В 1921 р. О. Бабій разом з В. Бобинським, Р. Купчинським,і Ю. Шкрумеляком в Львові засновують літературну групу “Митуса”, це засвідчили літературні вечори, благодійні заходи. Як відзначали тогочасні журнали “Поступ” і “Шляхи мистецтва”, вони викликали резонанс серед громадськости. Захоплення митусівців ідеями німецького експресіонізму, символізму “Музагету”, власні модерністські спроби стали тією платформою, на якій базувалася їх світоглядно-естетична програма. Згодом після заснування літературна група почала випускати журнал з одноіменною назвою — “Митуса”. Виходять його поетичні збірки “Ненависть і любов” (1921 р.) та “Поезії” (Львів, 1923 р.)
Після закінчення воєнних дій і чергового розподілу України, Західна Україна опинилась під польською окупацією, де активно переслідували колишніх вояків УСС та творчу інтеліґенцію. Тому молодому поету доводиться еміґрувати в Чехословаччину, де після війни знайшли собі прихисток багато української інтелігенції. В Празі в 1924 р. Олесь Бабій вступає до Карлового університету. Під час навчання в 1925 р. він входить до складу редакції “Національна думка”, а згодом стає редактором цього видання (1926-1927 рр). А в січні 1928р. на зміну цього часопису починає виходити орган Проводу українських націоналістів “Розбудова нації”, де в одному з перших номерів Бабій друкує статтю “Революція чи контрреволюція”. В 1929 р. закінчує навчання в празькому університеті зі званням доктора філософії.
В січні-лютому 1929 р. Олесь Бабій бере участь в установчих зборах І-го Конґресу Українських Націоналістів, де очолює культурно-освітню комісію і виголошує промову “Література і мистецтво”. За участь в конґресі та за антипольські настрої польська влада пред’являє Бабію звинувачення в антидержавницькій діяльності і в листопаді 1931р. арештовує. На початку вересня 1932р. суд виніс вирок: 4 роки тюрми, які він відсидів в Дрогобицькій тюрьмі. Перебуваючи під слідством, він пише “Марш націоналістів” (“Зродились ми великої години...”), який був надрукований в журналі “Розбудова нації” за січень-лютий 1932 р. з таким повідомленням: “Із надісланих проєктів тексту гімну ОУН прийнято проєкт, поданий одним з наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму”. Після виходу з тюрми працює шкільним інспектором на Підляшші та вчителем гімназії в Холмі. Після окупації німцями України повертається в Середнє. В 1941р. працює в редакції “Золотого колоса”. В 1943р., не маючи засобів для існування, змушений повернутися назад в рідне село. Востаннє він відвідав Середнє влітку 1944р. Зі сходу наступала совєтська армія, Бабій розумів, що вжитися з новим режимом йому не вдасться, тому він переїжджає на Захід.
Еміґрантське життя Олеся Бабія розпочалося в Німеччині в таборах для переміщених осіб в Карльсфельді та Мюнхені, де він прожив 4 роки. Відтак переїхав у США. Тут, у Чикаґо, він влаштовується в редакцію українського часопису при місцевому університеті і продовжує поетичну діяльність. Зазвичай пише про Україну. Після того, як поет еміґрував в 1944р., в рідному селі Середнє його вважали загиблим. Так вважала і совєтська влада, тому репресії в 50-ті роки не торкнулися його родини. Тільки в 1968р. в Середнє з Чикаґо прийшов лист, в якому Бабій повідомив, що живий та здоровий і перебуває в еміґрації. Надалі свій зв’язок з рідними він вів за допомогою переписки зі своєю племінницею Оленою Овчар. Проте листи були дуже короткі, він дуже мало розповідав про себе, в основному розпитував. 12 січня 1975р. він надіслав вітального листа з нагоди свят, в якому написав про те, що він уже на пенсії, живе сам, здоров’я погіршується, а також про свою мрію: “Не знаю, на як довго життя мені хватить, але чую, що моя мрія не здійсниться — відвідати свій Рідний Край — Україну…” А в червні того ж року до племінниці Олеся Бабія в його рідне село Середнє прийшла звістка з Чикаґо від В. Зарицького, в якій повідомлялося, що 2 березня 1975р. помер її стрийко Олесь Бабій. Останніми його словами були : “Прощай, Україно і моя Родино”. Поховали його на цвинтарі св. Миколая в Чикаґо, а до гробу на труну поклали грудку землі з рідного села поета.
В 1914 р на українську землю прийшла Перша Світова війна. Сімнадцятирічний Олесь записується в Стрию у Леґіон січових стрільців. Своє бойове хрещення Бабій пройшов у Карпатах проти російської армії. В складі 9 полку піхоти був переправлений на італійський фронт. Після запалення легень звільнений від проходження фронтової служби і в середині листопада повернувся на Україну.
Після завершення війни в 1918 р. розпалась Австро-Угорська імперія. 1 листопада була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. На захист ЗУНР стала Українська Галицька армія, в її ряди разом з побратимами УСС вступив Олесь Бабій. Він стає заступником військового коменданта у Войнилові та бере активну участь в мобілізації чоловіків до рядів УГА. В 1919 УГА відступає на територію УНР, де об’єднується з Армією УНР С.Петлюри і бере участь у знаменній Київській наступальній операції. Її корпуси очистили від большевицьких військ майже все Правобережжя і 31 серпня увійшли в Київ. Під враженням Олесь пише два вірші “На Київ!” і “Привіт Січовим Стрільцям”, які згодом опублікували у військовій газеті “Стрілецька думка”. Та довелося вступити у бойові дії ще й з військами генерала Денікіна. Восени 1919 р. боями на два фронти і масовою епідемією тифу (яка вивела з ладу близько 15 тис. вояків) армія була доведена до катастрофи. Уряд ЗУНР еміґрував до Австрії, і, щоб врятувати знекровлену армію, її командувач генерал М. Тарнавський уклав перемир’я з командуванням Добрармії. Внаслідок чого були інтерновані в таборах під Вінницею, де і опинились в сумнозвісному “чотирикутнику смерти”, в якому вдалось вижити лишень частині вояків УГА, в тому числі і Олесю Бабію. 12 лютого 1920 р. він разом з залишками УГА змушений тимчасово стати в ряди Червоної Української Галицької Армії. На цьому закінчується боротьба Олеся Бабія зі зброєю в руках.
Починаючи з 1921 р., майже щороку в нього виходить книга. В 1921 р. О. Бабій разом з В. Бобинським, Р. Купчинським,і Ю. Шкрумеляком в Львові засновують літературну групу “Митуса”, це засвідчили літературні вечори, благодійні заходи. Як відзначали тогочасні журнали “Поступ” і “Шляхи мистецтва”, вони викликали резонанс серед громадськости. Захоплення митусівців ідеями німецького експресіонізму, символізму “Музагету”, власні модерністські спроби стали тією платформою, на якій базувалася їх світоглядно-естетична програма. Згодом після заснування літературна група почала випускати журнал з одноіменною назвою — “Митуса”. Виходять його поетичні збірки “Ненависть і любов” (1921 р.) та “Поезії” (Львів, 1923 р.)
Після закінчення воєнних дій і чергового розподілу України, Західна Україна опинилась під польською окупацією, де активно переслідували колишніх вояків УСС та творчу інтеліґенцію. Тому молодому поету доводиться еміґрувати в Чехословаччину, де після війни знайшли собі прихисток багато української інтелігенції. В Празі в 1924 р. Олесь Бабій вступає до Карлового університету. Під час навчання в 1925 р. він входить до складу редакції “Національна думка”, а згодом стає редактором цього видання (1926-1927 рр). А в січні 1928р. на зміну цього часопису починає виходити орган Проводу українських націоналістів “Розбудова нації”, де в одному з перших номерів Бабій друкує статтю “Революція чи контрреволюція”. В 1929 р. закінчує навчання в празькому університеті зі званням доктора філософії.
В січні-лютому 1929 р. Олесь Бабій бере участь в установчих зборах І-го Конґресу Українських Націоналістів, де очолює культурно-освітню комісію і виголошує промову “Література і мистецтво”. За участь в конґресі та за антипольські настрої польська влада пред’являє Бабію звинувачення в антидержавницькій діяльності і в листопаді 1931р. арештовує. На початку вересня 1932р. суд виніс вирок: 4 роки тюрми, які він відсидів в Дрогобицькій тюрьмі. Перебуваючи під слідством, він пише “Марш націоналістів” (“Зродились ми великої години...”), який був надрукований в журналі “Розбудова нації” за січень-лютий 1932 р. з таким повідомленням: “Із надісланих проєктів тексту гімну ОУН прийнято проєкт, поданий одним з наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму”. Після виходу з тюрми працює шкільним інспектором на Підляшші та вчителем гімназії в Холмі. Після окупації німцями України повертається в Середнє. В 1941р. працює в редакції “Золотого колоса”. В 1943р., не маючи засобів для існування, змушений повернутися назад в рідне село. Востаннє він відвідав Середнє влітку 1944р. Зі сходу наступала совєтська армія, Бабій розумів, що вжитися з новим режимом йому не вдасться, тому він переїжджає на Захід.
Еміґрантське життя Олеся Бабія розпочалося в Німеччині в таборах для переміщених осіб в Карльсфельді та Мюнхені, де він прожив 4 роки. Відтак переїхав у США. Тут, у Чикаґо, він влаштовується в редакцію українського часопису при місцевому університеті і продовжує поетичну діяльність. Зазвичай пише про Україну. Після того, як поет еміґрував в 1944р., в рідному селі Середнє його вважали загиблим. Так вважала і совєтська влада, тому репресії в 50-ті роки не торкнулися його родини. Тільки в 1968р. в Середнє з Чикаґо прийшов лист, в якому Бабій повідомив, що живий та здоровий і перебуває в еміґрації. Надалі свій зв’язок з рідними він вів за допомогою переписки зі своєю племінницею Оленою Овчар. Проте листи були дуже короткі, він дуже мало розповідав про себе, в основному розпитував. 12 січня 1975р. він надіслав вітального листа з нагоди свят, в якому написав про те, що він уже на пенсії, живе сам, здоров’я погіршується, а також про свою мрію: “Не знаю, на як довго життя мені хватить, але чую, що моя мрія не здійсниться — відвідати свій Рідний Край — Україну…” А в червні того ж року до племінниці Олеся Бабія в його рідне село Середнє прийшла звістка з Чикаґо від В. Зарицького, в якій повідомлялося, що 2 березня 1975р. помер її стрийко Олесь Бабій. Останніми його словами були : “Прощай, Україно і моя Родино”. Поховали його на цвинтарі св. Миколая в Чикаґо, а до гробу на труну поклали грудку землі з рідного села поета.
ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ ОЛЕСЯ БАБІЯ В ЧИКАҐО http://www.chasipodii.net/article/1137/
Олесь Бабій. Дві сестри. Повість зі записок старшини У.Г.А.
Чикаґо, 1971 http://diasporiana.org.ua/proza/8298-babiy-o-dvi-sestri-povist-zi-zapisok-starshini-u-g-a/?fbclid=IwAR3Co5vhLWFDCe7740CvTnXuP-SQQ8GrmG2as0au2bh7Ipq0Y66W8BzNLMM
Чикаґо, 1971 http://diasporiana.org.ua/proza/8298-babiy-o-dvi-sestri-povist-zi-zapisok-starshini-u-g-a/?fbclid=IwAR3Co5vhLWFDCe7740CvTnXuP-SQQ8GrmG2as0au2bh7Ipq0Y66W8BzNLMM
Олесь Бабій. Світ і людина
Поема
Авґсбурґ, без року видання http://diasporiana.org.ua/poeziya/1784-babiy-o-svit-i-lyudina/?fbclid=IwAR3BWOSJlWYeaDx77oRkR4hDIvmhMnfHYIOboLXizqYz2n6zWW32ixP-fk4
Поема
Авґсбурґ, без року видання http://diasporiana.org.ua/poeziya/1784-babiy-o-svit-i-lyudina/?fbclid=IwAR3BWOSJlWYeaDx77oRkR4hDIvmhMnfHYIOboLXizqYz2n6zWW32ixP-fk4
Олесь Бабій. Жнива
Поеми
Авґсбурґ, 1946 http://diasporiana.org.ua/poeziya/11538-babiy-o-zhniva-poemi/?fbclid=IwAR2c-ANSbQbochaL_I2Ode4MioSAhh_Ws1lP9QzAFkLHVmmYHW0GzZhveec
Поеми
Авґсбурґ, 1946 http://diasporiana.org.ua/poeziya/11538-babiy-o-zhniva-poemi/?fbclid=IwAR2c-ANSbQbochaL_I2Ode4MioSAhh_Ws1lP9QzAFkLHVmmYHW0GzZhveec
Олесь Бабій. Олена Степанівна
Поема
Чикаґо, 1966 http://diasporiana.org.ua/drama/4476-babiy-o-olena-stepanivna/?fbclid=IwAR2IRfAqcnnOIQiFBNWyrIp7_y-Nq6bRNIue3aU3sk6-q_4SKB-tnVIGUjY
Поема
Чикаґо, 1966 http://diasporiana.org.ua/drama/4476-babiy-o-olena-stepanivna/?fbclid=IwAR2IRfAqcnnOIQiFBNWyrIp7_y-Nq6bRNIue3aU3sk6-q_4SKB-tnVIGUjY