поміж мотлоху бозна яких часів...

Тарас Федюк

* * *
поміж мотлоху бозна яких часів
головою – у бляху – нема куди вище
павутинням засновані губи – мовчанням слів
починається темне горище

за плечима гойдаються сходи які пробіг
поверхИ що один від одного були світліші
ось тепер темнота важка і нікого немає всіх
і нікому не доведи цієї такої тиші

це у вічному пошуку – вище і вище – мети
це в безжалісному проминанні вітражів і поверхів княжих
ти приходиш нарешті: залізні двері і ти
а далі як скаже скрип і як свічка скаже

як скаже розбите об чорні крокви плече
як скаже мотузка що на бантині свище…
вже немає у свічці воску і пальці пече
ти прийшов ти стоїш
і ти заклинаєш пальці: гори ще…