"Віч-на-віч Нація з безликою юрбою..." Пам'яті Анатолія Лупиноса

Він був перехрестям феноменів – козацьке прізвище, українська чутливість, скіфський лик, гайдамацька завзятість, поетична душа..."
© Чорний комітет

Влітку 1989-го, повертаючись з Волині, з Щацька, автобусом дісталася до Монастирища. Звідти до Сатанівки - добрячий шмат дороги, з десяток кілометрів. Біля автостанції було пусто. Підійшла до одинокої автівки й попросила підвезти. Виявилося, на мене "чекали") - водій знав, куди й до кого їду. Перед від'їздом до Шацька, перемовлялася про відвідини пана Анатолія у Сатанівці зі Святославом Дудком, секретарем "Зеленого Світу", а телефон мій, звісно, прослуховувався. Сіла в автівку - бо що було робити, хіба що йти пішки. Водій, напевно, місцевий мент, був настроєний аґресивно, лаяв Рух і рухівців, і я, звісно, не мовчала. Коли їхали через ліс, сказав, що мене вб'є, а тіло у тім лісі прикопає. Почала кричати, щоб зупинив машину, й він таки зупинив. Я вискочила, пішла по дорозі. Він їде поруч, каже: "Садісь, нє трону, довєзу". Певно, інструкція, що її отримав, була - довезти до місця.) Сіла, бо вже сутеніло, а ліс навколо був густий, страшнуватий. Таки довіз до Сатанівки, до самої хати, яка, мабуть, була добре йому відома. Чи не був "мій" мент одним з тих, хто на початку 1990-х вчинить на Монастирищині звірячий, садистський напад на Лупиноса... 

Анатолій Іванович не знав про мій приїзд і, на щастя, був вдома. Був радий мене бачити. Познайомилася з молоденькою пані Ольгою, з її чотирма дітьми. Страшенно сутужно їм там жилося, серце стискалося... Гостювала в них два дні. Вдячна долі за щасливу нагоду слухати Анатолія Івановича. Розповідав про своїх покійних батьків, про Монастирищину, про роки ув'язнення, читав свої вірші, але найбільше говорилося про ситуацію в Україні, яка відчувалася ним, як передреволюційна, і про Рух, в який він вірив і яким горів. На жаль, фотоапарата з собою не мала... Проте пам'ять про нього і його голос - завжди зі мною.

"Віч-на-віч Нація з безликою юрбою..."

Ми випрягли волів,
Перевернули плуга
Сідлаємо коней
І гостримо списи,
Відкинули жалі,
Згадали всі наруги,
Прости нас, Господи,
Помилуй і спаси.
На скресі двох світів
Стаємо до двобою,
На скресі двох епох
За український світ.
Віч-на-віч Нація
З безликою юрбою,
Навколо ворогів
Суцільний живопліт.
Волога цвіль Европ
Лоскоче наші ніздрі,
Спекотних Азій тлін
Судомить рамена,
Чекає бій,
Все інше буде після,
Життя триває,
Точиться війна.

Світлої пам'яти Анатолій Лупиніс
† 5 лютого 2000

Зберігся його голос. Послухайте: https://www.youtube.com/watch?v=oHsEyY6zKJY&feature=youtu.be