ДЕМБЕЛЬСЬКИЙ АКОРД,
або
Меркель пірнає у кільватер Шредера
Ті з чоловіків, хто відноситься до сеґменту «старший піонерський вік», знають зміст терміну «дембельський акорд» або, принаймні, приблизно уявляють, про що йде мова. Але позаяк совок згинув 30 років тому, то вже прийшло ціле покоління людей, які не застали тих часів узагалі, а чоловіки попереднього покоління були в тім віці, коли ще не довелося побачити цього особисто, й тому декому з колеґ цей термін не завжди зрозумілий. Тут ми дамо коротке пояснення, засноване на власному досвіді. Це важливо для даної теми.
Отже, строкова служба в совку тривала 2 роки для армії і 3 роки - для флоту. Про флот нічого сказати не можу, бо не знаю, як там була справа. В армії ж термінова служба починалася з наказу міністра оборони, яким новобранець призивався на строкову (дійсну) службу й закінчувалася наказом того ж міністра чи того, хто займав цю посаду на той момент, про звільнення зі служби і - одночасно – про призов новобранців.
Нас тут цікавить другий наказ, бо його чекали і з цього влаштовувався цілий фетиш. Орієнтовна дата виходу наказів була відома й незмінна, й тому починали рахувати дні, що залишалися до наказу, від стоденної межі. Це - окрема тема й, напевне, мало кому цікава, хоча розповісти про ці сто днів можна було би багато, от тільки ця розповідь вийшла би далеко за ті межі, в яких оперували Кафка і Орвелл.
Загалом, коли виходив наказ міністра про звільнення, «дембель» (той, хто служив останні півроку) перетворювався на “цивільного”. Але цивільним “дембель” ще не був, бо звільнення відбувалося не тільки на підставі наказу міністра оборони, але і згідно з наказом командира його частини. А різниця в часі між цими двома наказами могла становити до трьох місяців. Саме в цей період відбувався призов новобранців і звільнення тих, хто відслужив свій строк. Тобто, відбувалася ротація, і зрозуміло, що в один день це статися не могло фізично.
У кожній частині формувалася черга звільнень, і першим на дембель ішов шофер командира, якщо прийшов його строк, і бійці, які особливо відзначилися. У нашій частині це були свинарі. Тоді в багатьох частинах були підсобні господарства, і стати свинарем було нереально важко. В нас на посади двох свинарів могли претендувати тільки комуністи. Були такі серед строковиків. Чому так - окрема тема. Ну, і в «першу відправку» могли піти ті, в кого за фактом було подвійне підпорядкування, - в нас таким був кодувальник.
З іншого боку, в останню чергу звільнялися нехлюї, «зальотники» (ті, що сиділи на гауптвахті) й ті, хто втратив прихильність своїх командирів. Їх називали «декабристами», бо вони йшли взимку, наприкінці грудня, практично перед Новим роком - довше їх ніхто не мав права тримати. А от основна частина військовослужбовців, які підлягали звільненню, могли або просто чекати, коли їх звільнять, або прискорити цей процес, узявши на себе «дембельський акорд».
Суть його полягала в тім, що між бійцем і командиром роти, який його подаватиме у тій чи іншій черговості на звільнення, укладасяся джентльменська угода. Боєць мусив особисто виконати якусь роботу, і строк його звільнення вже залежав від того, як швидко він її виконає. Щойно робота приймалася, його подавали до наказу на звільнення.
Яких тільки завдань не ставилося в таких ситуаціях - не перелічити. Це могло бути щось просте, на зразок фарбування паркану чи ремонту розбитої автівки, або щось абстрактне і важко здійсненне, де треба було виявити фантазію, кмітливість і часто потребувався дзвінок другові або допомога залу, але так, щоб командир про це не дізнався, оскільки «акорд» - це твоя особиста справа, хоча іноді акорд давали на двох чи трьох, якщо того вимагало завдання. Проте до роботи не можна було залучати нікого з бійців молодших призовів, бо це одразу скасовувало угоду.
Коротше, дембельським акордом називалося щось незвичайне й часто - ризиковане, що боєць мав зробити перед своїм звільненням з армійської системи, для свого особистого блага. В цім випадку таким благом було якнайшвидше повернення додому з різновиду психіятричної клініки, якою безумовно була совкова армія. Тільки у клініці пацієнта намагаються позбавити психічних розладів, а в тій армії - навпаки.
І ось, здавалося б, відтоді пройшло стільки часу, що про дембельський акорд мають пам'ятати лише динозаври й тільки на території, яку раніше займав совок, та ба! Виявляється, що ні вік, ні територія не є перешкодою для того, щоб про це явище не просто пам'ятали, але й діяли у тій самій парадиґмі, хай вона й має дещо инший вигляд. Для того, щоби перейти до наступної частини цієї повісти, згадаймо знамениті слова Великого Комбінатора з роману «12 стільців».
« - Ви знаєте, зараз в Европі і кращих домах Філадельфії відновили старовинний звичай...»
Напевне, всі бачили цю сцену з фільму, а хтось і читав у книжці, як Остап Ібраґімовіч Бендер промовляв до Еллочки Людожерочки та її подруги Фіми Собак, і, певне, сміялися з цієї сценки, але хто б міг подумати, що ці слова - пророчі?
Приміром, цими днями стало очевидно, що в Німеччині справді відновили старовинний звичай «дембельського акорду». Адже одиничний випадок ще якось можна списати на рахунок випадковости, але два випадки поспіль і такі, що трапилися з вищими посадовими особами найбільшої европейської держави, - це вже не випадковість, а натуральне відродження старовинного звичаю.
Започаткував цей звичай, безумовно, екс-канцлер ФРН Ґерхард Шредер. Його дембельський акорд був шикарний - він надав Путінові все, що той потребував щодо Німеччини: від секретної інформації про збройні сили до лобістського входу на будь-які рівні влади ФРН. За це він отримав життя падишаха або магараджі з особистими апартаментами на кілька поверхів будівель, штатом слуг, особистими літаками та иншим транспортом і необмежений бюджет «на життя». Так він і живе після дембеля, в режимі нескінченного джек-поту.
Знимки з британського часопису The Daily Mail
І от, у минулому комсомолка, спортсменка, активістка – подейкують, що вона мала добрих знайомих у Штазі - східнонімецькому аналогові КҐБ, чий аґентурний архів товариш Вольф вивіз до Москви перед крахом НДР, - вирішила закріпити звичай, заснований старшим товаришем. Загалом, це очікувалося й було цікаво тільки те, скільки бабуся зможе витримувати паузу перед тим, як пірнути у кільватер Шредера. І от нарешті це сталося.
Російська преса 20 квітня просто вибухнула масою повідомлень на тему того, що Меркель заявила стосовно «Північного Потоку - 2». По суті, вона не лише відкинула доводи здорового глузду про те, що за два десятки років газогони, що йдуть з РФ до Німеччини, жодного разу не вийшли навіть на свою номінальну потужність, і сенсу будувати щось іще просто нема, але вона переступила й через думку европейських партнерів, які або прямо виступали проти проєкту, або наполягали на його зупиненні до з'ясування всіх обставин.
Мало того, опозиція проєктові, попри все, виникла і всередині німецького парламенту та уряду, але фрау Меркель іде з влади і їй вже на це плювати. Й тепер зрозуміло, що піде вона не порожняком. Цілком можливо, що герр Шредер скоро отримає собі компанію в особі фрау Меркель і вони зможуть на два голоси співати «Подмосковниє вєчєра». Ось що про це пише російська преса, приписуючи ці слова особисто Меркель:
«Мы выступили за то, чтобы Украина оставалась страной – транзитером российского газа… Я знаю, что есть разногласия по поводу «Северного потока – 2»… Мы здесь, возможно, видим конфликт, который гораздо шире и сосредоточен на вопросе, в какой мере мы хотим поддерживать торговлю с Россией, прежде всего в энергетической сфере. Германия приняла решение в пользу строительства «Северного потока – 2». Но это политическая борьба, которую многие оценивают иначе…. Газ из «Северного потока – 2», который пока не поступает, не хуже газа из «Северного потока – 1» или газа, который идет из России через Турцию».
Коротше, хотіла того Меркель чи ні, але вона практично процитувала відому сентенцію про те, що 20 доларів завжди - 20 доларів. А крім того, такою заявою вона пояснила все і всім. Наприклад, у цій цитаті вона прямо каже, що Німеччина так вирішила і що це - політична боротьба. Але все це разом означає, що вона і представники її уряду кілька років поспіль відкрито брехали про те, що проєкт Північний Потік 2 - чисто комерційний захід, який цілком перебуває поза політикою. Ба більше, особисто Меркель десятки разів закликала не політизувати цього питання, бо це, мовляв, бізнес, і казала, що претензії, які висуваються на адресу уряду Німеччини, - не за адресою, адже він не має повноважень втручатися у справи бізнес-структур.
Та ось виявилося, що це - політична боротьба і рішення ухвалюється не комерційними структурами, а таки Німеччиною, причім не абстрактною Німеччиною, а главою уряду і що ця тема завжди була під її особистим контролем, бо вона сама, від імені Німеччини, його, це рішення, і озвучила.
Ми недавно писали, що зараз розгортається процес відкриття всіх консервів, запущений Москвою. Прем'єр-міністр Чехії, екс-президент США і от тепер - канцлерка ФРН. Усі заяви робляться практично синхронно, й це вже не може бути випадковістю і збігом. Бабуся Анґела робить свій дембельський акорд на очах всього світу.
А тепер ще раз відмотаємо час назад, роки на три-чотири і ще раз спробуємо осмислити те, з ким і в якій обстановці рубався Порох. Ось вам Трамп чи Меркель. А втім однак Порох тоді якось змусив їх бодай не «лягти й розсунути» перед Путіном, як вони це роблять зараз. І просто ще раз оцінимо те, що у Вашинґтоні змінилася влада і в Білому Домі тепер Джо Байден... Ні, все-таки в України там, угорі, є якийсь потужний заступник. Нас там хтось любить, попри все.
.
ПОСТФАКТУМ
Це - зовсім невелике доповнення до опублікованого вище матеріялу з приводу фрау Меркель і долі Північного Потоку - 2. Матеріял був написаний не тільки спираючись на те, що пише російська преса, хоча в тексті ми про це спеціяльно згадали, але й на власні джерела. Щоправда, ці джерела містяться з того боку лінії фронту. Проте, сукупність цих даних і дозволила нам написати цей матеріял і в цьому ключі.
Тим паче, напевне, багато хто міг бачити 20 квітня інцидент з Олексієм Гончаренком у ПАРЕ, де йому зробили зауваження, коли він демонстрував прострелений прапор України й мовив про те, що Москва готує велику війну в Европі. Його у катеґоричній формі спинив голова цього засідання, котрий навряд чи міг би це зробити в такий спосіб, якби позиція Німеччини щодо Москви була навіть не твердою, а бодай визначеною.
Однак колеґи, які живуть зараз у Німеччині, на наше прохання переглянули всю доступну в країні пресу, і хоч і знайшли там шматки заяви фрау Меркель, наведені в російській статті, але [німецькі ЗМІ наводять їх] не з тією подачею й приглушено, хоча така заява мала привернути багато більшу увагу.
Це - доволі цікава ситуація, причім вона не може тривати надто довго, й тому пропонуємо всім, кого цікавить ця тема, заради спортивного інтересу відстежувати події в цьому напрямку або до офіційного спростування цієї інформації, бо російська преса розповсюдила заяви канцлерки на дуже чутливу тему, котрих заяв вона не робила, або побачимо повне мовчання, що прийнято приймати за знак згоди. Але головне - побачимо реальні дії в той або инший бік.
Коли ситуація однозначно й остаточно проясниться і СП-2 або почне розбудовуватися, або буде офіційно зупинений, ми повернемося до цієї теми й дамо можливість висловитися тим, хто візьме участь у цім заході. Такого ми ще ніколи не робили і, можливо, цей досвід виявиться цікавим.
Ну, а наразі, просто констатуємо факти. Головний з них полягає в тім, що саме ґазпромівський проєкт і саме німецький уряд посилено намагається вивести з-під дії антимонопольних обмежень, законодавчо затверджених ЕС. Причім, щодо цього існують як судові ухвали, так і ухвали контролюючих органів, а проте, вже два роки поспіль ми спостерігаємо постійні зусилля саме фрау Меркель вивести іграшку Путіна з-під загальних правил.
Ба більше, Німеччина придушила партнерів по ЕС, зокрема Польщу* та Данію, аби ті дали згоду на прокладення труби в їхніх територіяльних водах. Власне кажучи, Меркель послідовно просуває цей проєкт, хоч і з застереженнями щодо збереження транзитного статусу України. Але це - явна маніпуляція для відведення уваги, бо на той момент, коли проєкт був запущений в роботу, на нинішній момент і на найближчу перспективу транзитних потужностей з боку РФ більше, ніж досить, і вони не завантажувалися на 100%. А з урахуванням постійного зростання частки СПГ в газовому балансі Европи, будівництво нових труб уже є не комерційним проєктом, а політичним. Проте, саме Меркель вчепилася в путінську трубу мертвою хваткою.
Виходячи з цього, можна зробити відповідні висновки, і якби не позиція США, то проєкт було б давно закінчено, з усіма наслідками, які випливають. І це значить, що Меркель не має стосунку до того, що будівництво затрималося. Ми виходимо з сукупності всіх фактів, і тому обігрувана у росЗМІ інформація, на наш погляд, не порушує загального контексту. Ну, а як воно там буде - подивимося. Буде цікаво.
Переклад мій.
* Чи справді таке було?
"Перше життя Анґели М." - книжка про комсомольське минуле канцлерки, вийшла 2013 року. У книжці йдеться про те, що до об'єднання Німеччини Меркель була функціонеркою-пропаґандисткою "Вільної німецької молоді" - FDJ, аналогу комсомолу та Гітлерюґенду,