АЛЬТЕРНАТИВНІ ШАХИ: "ХІД КОНЕМ",
або
Скаженому псові нічого заглядати в очі
Ті, кому доводилося зазнавати нападу диких хижих тварин, знають, чого робити не можна катеґорично. Якщо уникнути сутички неможливо, то найгірше, що можна зробити в такому разі, - бігти. Стояти на місці, швидше за все, теж погано — ви реаґуєте, як жертва, й хижак далі діє так, як він звикле робить, нападаючи на звичайну жертву. Кращою буде дієва зустрічна атака з тим, що є під рукою: камінь, палиця чи що завгодно.
З одного боку, звірові можна завдати шкоди, а з іншого, ви демонструєте поведінку, відмінну від того, що зазвичай робить жертва. Так, це не панацея і, залежно від габаритів і досвіду хижака, все може закінчитися теж погано, але якщо ви дієте активно й наступально, у вас з'являється непоганий шанс вийти із сутички без втрат. Якщо ж ви маєте при собі зброю, байдуже яку, то тут – і карти в руки. Її треба застосувати без роздумів і так уміло й ефективно, як тільки ви здатні.
Гірше, коли вам протистоїть скажена тварина. Зрозуміло, що такого звіра треба знищити якомога швидше, - тут нема про що роздумувати і нема з чого вибирати, тільки знищення.
Приблизно те ж саме відбувається і в більшому масштабі і зокрема з тим, що творить РФ, а до того - творив совок, а ще раніше - російська імперія, ну, а до неї - ординський улус Джучі, який мав назву «царство Московське».
В цього хижака із харчуванням на власній території завжди були проблеми. Тому піджерти сусідів є його перманентним бажанням, й він це бажання реалізує, коли сам призбере заліза й коли сусіди розслабляться до такої міри, що він відчуває: можна. А далі - все, як завжди: якщо жертва біжить чи завмирає, хижак її неодмінно загризе, але якщо дає відсіч, хижак, підібгавши хвоста, ретирується до наступного разу. Не наводимо історичних аналогій, бо всі їх чудово знають.
Торкнемося лише одного, вузького аспекту тактики протистояння, якому чомусь не приділяють уваги. Він стосується того, як з 2014 року Україна поводиться у сфері інформаційно-психологічної війни. За великим рахунком, вона поводиться ніяк. В нас вільно працювали і працюють як російські, так і проросійські ЗМІ, й це ні для кого не новина. А путін, прийшовши до влади, перше, що зробив - зачистив інформаційний простір. Тобто, він не тільки розумів, що позацензурна інформація становить загрозу для його влади, але ще тоді заклав основи для інформаційних атак на навколишній світ. Він усвідомлював, що́ може прилетіти у відповідь, і тому заздалегідь стерилізував свою пресу. Нині будь-яку говорящу голову з РФ, навіть таку, що ходить у нібито дисидентах і перебуває за кордоном, Москва так чи інакше використовує у своїх цілях. Йдеться про інформаційну аґресію.
Розгляньмо суть інформаційно-пропаґандистського впливу: він зводиться до того, що́ робить шахова фіґура - кінь, який здатен перестрибувати через фіґури противника й опинятися в його тилу, несучи загрозу його фіґурам. Такий вплив “закидається” через збройні сили, які стоять на рубежах оборони, й руйнівно діє в тилу. Це - та ж сама війна на знищення противника, тільки іншими засобами, а от ефект від їхнього застосування - не менший, ніж від зброї.
І от, розглядаючи тактику поведінки під час нападу хижака, просто спробуймо оцінити, що Україна робила в цьому плані? На ділі виявиться, що це було і є чимось середнім між втечею і стоянням на місці. Тільки невелика жменька ентузіястів узяла камені і палиці, створюючи осередки опору. І лише деякі професіонали, які мають спеціяльну зброю й навчені користуватися з нею, роблять те ж саме. Але зауважмо, в нас не створено жодної програми для того, щоб користуватися своїм «конем» і заплигувати за їхню оборону, яку тримає поліція, ФСБ тощо.
І тут не приймаються жодні відмовки на кшталт, що вони там усе перекрили і як донести інформацію до вух росіян, а тим паче - що все це марно, бо вони там усі впороті до нутра кісток. Це можуть говорити лише ті, хто не застав совка й не пам'ятає, як ночами багато хто слухав по радіо БіБіСі, Голос Америки, Німецьку хвилю, Радіо Свобода тощо. Тоді публіка була не менш упорота, але вплив був. Головне - спрямованість і реґулярність. Вода камінь точить.
Так, зараз інші часи й радіо - не той інструмент, яким можна ефективно користуватися, але справа не в цім, а в тім, що таке завдання серйозно й не ставилося. Адже якщо завдання поставлено й воно здається нездійсненним, то його розбивають на сеґменти достатньо дрібні, щоб частину їх можна було виконувати прямо зараз, і так вибудовується механізм розв’язання всієї великої задачі. Так вирішувалися всі, навіть найбільш непідйомні проблеми.
Гадаю, прийде час і Стець (і не тільки він) опиниться в суді, де відповідатиме за злочинну бездіяльність, яка завдала шкоди інтересам України в особливо великих розмірах. Але, як сказано вище, інформаційну війну тут розглянуто як приклад чи аналогію іншого, вельми великого набору інструментів, якими Україна не користувалася і, як можна зрозуміти, не збирається й надалі користуватися. А це - сигнал хижакові-аґресорові, що перед ним - жертва.
Мало того, в нашому випадку ми маємо справу не просто з хижаком, а зі скаженою твариною, яка несе хаос, руйнування і смерть скрізь, куди її пускають. Якщо подивитися на те, що і як робить путін останні років 10, то можна сміливо сказати, що він - носій ментального сказу й заражає, в першу чергу, своє оточення і своє населення. Так, питання про те, хто кого заразив, він - своє суспільство чи навпаки, є спірним. Тільки от пандемія дала нам картину, яка пояснює цей ефект.
Безумовно, путін - продукт хворого і кровожерного суспільства, й він схопив свій вірус сказу від суспільства, але у хворій голові путіна він мутував у щось, дуже схоже з тим, що ґенерував Адольф Гітлер, але є й відмінності. Той робив наголос на будівництві свого Райху, тож йому були потрібні війни для завоювання джерел сировини, а в путіна все це й так є, а тому він зробив наголос на руйнуванні всього, що йому дозволять зруйнувати у світі. По суті, це стало самоціллю, що дуже схоже зі сказом.
Це означає, що ніякі переговори, ніякі компроміси та інша лабуда тут працювати вже не будуть. Вікно можливостей зробити путінові й РФ щеплення від сказу було відкрите менше року. Відкрилося воно в 2007 році з моменту «Мюнхенської промови» путіна, коли він вперше на міжнародному рівні і прямо сказав про те, що він не згоден із післявоєнним устроєм світу і що він має намір влаштувати власну справедливість, як він її бачить.
Мабуть, світові лідери на той момент були такого дрібного калібру й мали таку слабку підготовку, що пропустили цей сиґнал повз вуха. Ну, а закрилося вікно, коли почалася аґресія РФ проти Грузії. У той момент путін відчув смак крови в інтервенції, що поставило хрест на будь-яких договорах і переговорах. З того моменту він зрозумів, що так - можна.
Закрилося вікно тому, що з цього моменту залишилися єдині ліки, що їх треба було використовувати в тій ситуації, а саме - треба було спільними зусиллями провідних країн світу знищити російські війська, які вторглися на територію Грузії, і зруйнувати всю інфраструктуру, разом із мостами й тунелями, по яких Москва вводила свої війська. Просто знищити до останньої залізної коробки й до останнього окупанта. Бажано - безконтактно, з повітря. І справа тут була вже не в Грузії, а в тім самім принципі, про який ішлося вище.
Формально, все це відбувалося б на території Грузії, й вона могла дозволити такий хід подій без особливих проблем. Але тоді там був чудовий Міхо, який зжер краватку і, кажуть, шкарпетки, після чого підписав капітуляцію за порадою все тієї ж Франції, на умовах Москви. І після цього ілюзії про «переговори» з Москвою і умовляння Путіна є вже нічим іншим, як демонстрацією поведінки жертви - з усіма наслідками, що випливають.
І ось так ми підійшли до розмови про інструменти, які лежать на поверхні, але донині не використані. Тут важливо зазначити, що Москва, крім інформаційної війни, яку вона закидає не тільки за наші кордони, але навіть через океан, у США, робить іще низку дій, що їх треба зараховувати до аґресивних рухів, без застосування зброї. Вони, ці дії, спрямовані на руйнування як України, так і США. Кілька місяців тому ми вже почули заклики про відділення штатів, які проголосували за Трампа, від решти Америки. Для нас у цім немає нічого нового, чи не так?
Але ось РФ вирішила анексувати Крим. Вона вирішила роздавати свої паспорти на окупованих територіях. І низка цих рішень довжелезна. Тобто, те, що вони в себе вирішують стосовно України, спрямоване на її руйнування. Звідси випливає питання: чому ми стоїмо на місці й не робимо того ж самого, але спрямованого на руйнування РФ?
Поки ми стоїмо, роззявивши рукавицю, на Заході знайшлися діячі, які розповідають про «історичну приналежність Криму - росії». А це є наслідком внутрішніх рішень РФ, що їх тиражує їхня пропаґанда як неспростовний факт. Чому ми не робимо того ж самого? Чому ми не висуваємо претензій на ті території, що їх віддано РФ взамін за Крим? Чому ніхто про це не знає? Але ж якщо РФ та її холуї говорять про те, що вони відновлюють історичну справедливість, то, сказавши «А», треба казати «Б» й повертати українські землі Україні. Вже самий цей підхід робить російську позицію абсолютно непереконливою.
Інший момент. Навіть якщо не торкатися зазначеного питання й не ухвалювати нічого щодо територій, які визнано російськими, ми цілком можемо ухвалити дещо стосовно наших, нехай і окупованих, територій - приміром, щодо того ж Криму. Що нам заважає розробити конституційну норму права, яка змінює статус Криму з автономії на кримсько-татарську національну автономію?
Що? Не можна, тому що... А власне чому? Ми маємо окупований і під зав'язку нафарширований зброєю півострів, який навіть після звільнення треба буде чистити від спеціяльно переселених туди «братів», а це буде ще та задачка. А от якщо це буде кримсько-татарська автономія, з відповідними місцевими органами влади, їм нічого не треба буде пояснювати, вони свій дім очистять так, що тільки свист стоятиме.
Зважаючи на те, як Москва їх зараз мордує, можна не сумніватися, що в них вистачить для того «часу й натхнення». Зауважмо, Москва не просто так їх репресує - вона тямить, що прощення не буде. Двічі піддати народ геноцидові - це вже вороги назавжди. І потім, ми з кримськими татарами непогано вживаємося в однім окопі, й немає причин вважати, що щось зміниться згодом.
Цей хід мав би просто тектонічні наслідки. Зокрема, безумовно, виник би діалог іншого рівня з Туреччиною, з якою в нас і так непогані стосунки, адже, між іншим, саме Україна почала повертати кримських татар на їхню землю. Так, Україна не наважилася влаштувати реституцію, як зроблено в Балтії, де власникам повернули те, що їм належало до совкової окупації, але з урахуванням того, що з нашого парламенту на той момент ще не витравили комуністичної погані, повернення кримських татар було потужним здобутком і однозначним актом відновлення справедливости.
Тож там не буде особливих проблем. Так, Туреччина зараз відновлює «тюркський світ». Але відкиньмо етнічну складову і звернімо увагу лише на два аспекти того, що робить Туреччина. Скільки турки побудували інфраструктури в країнах, які відвалилися від совка, скільки зусиль вони спрямували на підвищення їхньої обороноздатности - мало хто зробив стільки ж і такого ж для своїх одноплемінників. До того ж, чи хтось пам'ятає, щоб турки намагалися захопити якусь країну просто тому, що в них з її народом спільні історичні та етнічні корені?
Нічого подібного. Вони взагалі не втручаються в те, як влаштована й функціонує місцева влада. Вони спонсорують те, що робить життя одноплемінників зручнішим і легшим, і ті просто пов'язують це з братською країною, яка допомагала їм відбудовувати їхню державність. І тепер просто застановімося, чи маємо ми такого союзника? Чи, радше, хотіли б ми мати такого союзника?
Те, що турки ввели свої війська в Сирію, - дуже важливий і показовий момент. Просто треба згадати, скільки років у Сирії вже йшла бійка перед тим, як турки зважилися туди зайти. Чи могли вони зробити це раніше? Та без проблем. В них - спільний кордон із Сирією. Але зробили вони це після того, як РФ ввела туди свої війська і влаштувала геноцид, передовсім тюркського населення. Прийнявши на борт мільйони біженців і маючи неадеквата по сусідству, який вже відкрито погрожує самій Туреччині, Анкара не завмерла на місці і вже тим паче не побігла, а пішла у контратаку.
Путін вивів пантюркське питання на абсолютно новий рівень, і тепер Анкара бачить зоною своїх інтересів шматок РФ на ділянці від Кавказу й до середньої течії Волґи. Ердоґан вже неодноразово попереджав путіна про те, що той може догратися до того, що підніметься мусульманське, споріднене з тюрками населення Поволжя, й Туреччина його підтримає.
Але ж це - пряма загроза розвалу РФ, і в нас теж має бути та сама мета, бо скажений звір підлягає знищенню. Тому в нас із Туреччиною збігаються стратегічні цілі і треба цим користуватися. Для цього не треба стріляти чи робити воєнні рухи, а ухвалювати те, що потрібно і що є правильним. Тобто, Москва повинна відчути, що в анексію, роздачу паспортів громадянам сусідніх країн і таке інше можна грати вдвох, утрьох або цілою командою.
Вони там хочуть наших гастарбайтерів виставити? А що заважає виперти з України всіх, у кого є російський паспорт на додачу до українського? Для цього не треба нічого вигадувати, а просто ухвалити норму, згідно з якою наявність російського паспорта в номінального громадянина України прирівнюється до його заяви про вихід з громадянства. І таких рішень може бути маса. Самий лише конвеєр ухвалення таких норм буде рівносильний контрнаступові в цій сфері життя й діяльности.
Тобто, годі стояти стовпчиком чи бігати. Скаженому псові нічого заглядати в очі й робити йому масаж вух чи інших членів. Його треба акуратно, але невідворотно нищити, і для того не завжди потрібна сила зброї. Радше - не так: не тільки зброя. Можливо, рецепт, викладений вище, - не ідеальний, але він демонструє саму можливість боротьби й поле бою, на якім ми взагалі ніяк не боремося. А проте, такі заходи - це якраз і є хід конем, який лупить противника зсередини.
“Лінія оборони”
Переклад мій.