“Москва зараз робить приблизно те ж саме, хай і не один до одного, що вона робила в перші дні німецько-совєтської війни. Вона зігнала свої війська до кордону, а потім - почала їхнє вимушене відведення. Але, як відзначають спостерігачі, відводиться особовий склад і частина техніки, озброєнь, боєприпасів та іншого забезпечення, але дуже велика їх частина залишилася неподалік кордону. Це означає, що в разі загострення ситуації, треба врахувати досвід тих перших днів і правильно розпорядитися цим шансом. Противник наступає на ті ж самі граблі, і наше завдання - допомогти йому отримати той же самий ефект, оскільки це - класика жанру.”
АКТУАЛЬНИЙ ДОСВІД
Погляд на той шматок Другої Світової війни, коли почалася бійка Райху і совка, — на противагу версіям Суворова і Солоніна.
Противники - як совок, так і Німеччина - прекрасно знали про існування взаємних планів напасти і змести протилежну сторону цілком, знищивши її армію у прикордонних боях. Тобто, Сталін мав у себе копії плану "Барбаросса" і директиви № 21 ще з 18 грудня 1940 року, а Гітлер мав копії відповідних планів і директив, розроблених генштабом червоної армії. Щоправда, другу частину цієї тези слабо підтверджено фактами, проте, на наше переконання, саме так і було і, щобільше, важко уявити, що це могло бути інакше.
Власне кажучи, якщо противники знають про плани один одного, то в такому разі єдиною змінною залишається час, а радше - хто першим вдарить. Оскільки самі плани були відомі й вивчені, то навіть місце основного удару не можна було віднести до змінної, тільки час. Але в такому разі, логічно припустити, що виграє той, хто першим зосередить ударні угруповання і розгорне їх для першого удару. І ось тут виникає перше запитання, що на нього позитивної відповіді немає у вищезгаданих істориків-аналітиків.
Йдеться про період весна-літо 1940 року. У цей час практично всі боєздатні війська Вермахту були зосереджені на заході проти англо-французької коаліції. Віктор Суворов підтверджує, що так воно й було, і пише, що для Сталіна виявилося неприємним сюрпризом те, що Франція протрималася лише місяць із невеликим гаком і капітулювала, і противники не знекровили один одного у тривалій бійці.
Німецький броньований танк перетинає річку Aisne у Франції. 21 червня 1940 р., за день до капітуляції Франції
Але ми пропонуємо подивитися на це твердження Суворова під дещо іншим кутом зору. Адже Німеччина справді передбачала, що отримає потужнішу протидію, і бліцкриґ стався не тільки через дії Вермахту, а й через вкрай невдалу відповідь Франції, яка мала порівнянні збройні сили і прекрасний мобілізаційний ресурс. До того ж, вона діяла не сама, а з Британією, яка теж не була «хлопчиком для биття».
Ми не занурюватимемося в тонкощі того, чому тоді все закінчилося так швидко. Цій темі ми присвятили спеціяльні матеріяли*, а тут просто відзначимо, що таку швидку перемогу Вермахтові вдалося отримати тому, що він справді сконцентрував там все краще, що в нього було. І це значить, що на Східному фронті або на новому кордоні із совком практично нічого не залишилося. Таким чином, якщо ми говоримо, що в такому протистоянні вирішальним був фактор часу, то тут він цілком був на боці Сталіна, і літо 40-го року було ідеальним часом для завдання удару по Німеччині.
Причім, незалежно від готовности совка, удару треба було завдавати ще до того, як становище Франції стало безвихідним, щоб зберегти конфіґурацію, від якої застерігав ще Отто фон Бісмарк - «війна на два фронти». Для совка це вже не було чимось новим, бо буквально щойно він провів «фінську» наступальну операцію, й тому йому було що перекидати до західного кордону, чим і як. Ба більше, немає ніяких сумнівів, що на той момент вже існував відповідний оперативний план, який згодом зазнав змін.
Щоби покінчити з питанням фактору часу, треба чітко уявити, що ж слід розуміти під цим терміном. Якраз із цим в Суворова не склалося. Адже насправді етап саме бойової операції, проведеної Вермахтом проти Франції, зайняв трохи більше місяця, але якщо на цей стан речей дивитися з погляду нападу на Німеччину, то треба додати час, протягом якого Німеччина вивела з недавно окупованої Польщі практично всі свої ударні сили, та й взагалі всі боєздатні частини.
Йдеться про фазу концентрації військ на вихідних рубежах біля кордону Франції, Люксембурґу, Бельгії та Нідерландів. Адже велику кількість військ треба зняти з тих місць, де вони зупинилися в Польщі, завантажити на залізничний транспорт і перекинути майже на тисячу кілометрів на захід. Далі йде стадія розгортання і вихід на готовність до наступу. Це мінімум ще місяць перед 10 травня - днем початку бойових дій у Франції. Тут усе залежить від транспортної інфраструктури і, зокрема, пропускної здатности залізниці. Ну, і плюс до того, концентрація військ має супроводжуватися заходами, що забезпечують скритність перекидання військ. Тож місяць — це щонайменше.
Але навіть отримавши капітуляцію Франції 22 червня 1940, Вермахт мав сильний перекіс конфіґурації своїх військ. Вони перебували вже навіть не на західних кордонах Німеччини, а ще далі - у Франції. Тому їхнє зворотнє перекидання на східні кордони потребувало би ще більшого часу. Але ми візьмемо мінімум-мінімісимум - ще один місяць. І виходить, що в Сталіна було вікно часу близько трьох місяців для того, щоб успішно і без особливих проблем розпочати наступ на захід. Але він того не зробив, хоча й міг і, судячи з тих планів, які були озвучені пізніше, зобов'язаний був зробити.
Мабуть, про це донесли Гітлерові, і приблизно в цей час, у червні 1940 року, генштаб сухопутних військ і отримав замовлення на розробку плану "Барбаросса", який був введений у дію тією самої директивою № 21 від 18 грудня, одразу після візиту до Берліна наркома закордонних справ Молотова, який виставив особисто Гітлерові ультиматум**, що прямо суперечив духу й букві пакту Молотова-Ріббентропа. І от саме з цього дня почалися заходи, які вилилися у відомі події 22 червня 1941 року.
Союзники. Молотов відвідує Гітлера. Берлін, листопад 1940
Суворов звернув увагу на те, що великі штабні ігри, проведені генштабом червоної армії в останні дні грудня 1940 р. - у перших числах 1941 р., відпрацьовували ситуацію, яка була описана у плані "Барбаросса", з чого випливає, що ті кілька днів, які пройшли між введенням його в дію і штабними іграми, були заповнені зрозумілими і логічними подіями.
Поки план не вводиться в дію, він має вищу ступінь секретности, і доступ до нього має вкрай обмежене коло осіб. У цей момент зберегти його в таємниці найпростіше. Але коли він вводиться у дію, він виходить із сейфа й перекочовує у вигляді копій до штабів майбутніх ударних груп військ, а звідти, частинами - ще нижче. І ось на цьому етапі доступ до нього отримує кратно більше число осіб, а тому ймовірність витоку зростає в рази. Тому через кілька днів після 18 грудня копія плану "Барбаросса" була в Москві і, з урахуванням цього плану, й були проведені великі штабні гри, що про них згадує низка воєначальників, зокрема, й Жуков. У цих спогадах міститься багато води, але найцікавіше - не подробиці, а загальна ситуація.
Просто зауважмо, що за 10 днів від початку дії плану пересунути зі Західного стратегічного напрямку і з Німеччини якусь велику кількість військ було просто неможливо, і на кордоні совка залишався все той же майже вакуумний стан Вермахту. І притім на руках у Сталіна був не просто чіткий план бойових дій, але навіть текст або фотокопія директиви, яка вже запустила план у дію. І знову Сталін легко міг обернути фактор часу на свою користь, завдавши удару в січні - протистояти йому в Польщі, наприклад, було просто нікому.
Це підтверджується й тим, що було трохи раніше, влітку 1940 року. Зазвичай цей час співвідноситься з окупацією совком країн Балтії, але значно важливішим був інший його крок, і ось чому. Балтія відійшла до зони інтересів совка за пактом Молотов-Ріббентроп. Для Німеччини було неприємним сюрпризом те, що Сталін вчинив у Балтії, але, загалом, це не надто виходило за рамки домовленостей, щоб через це влаштовувати відкриті дебати. А от захоплення Буковини та Бессарабії вже явно виходило за рамки Пакту, і совок рушив у зону інтересів Німеччини.
Совєти захопили Буковину. Червень 1940
Совєти захопили Бессарабію. Червень 1940
Румунія була тоді налаштована дати відсіч совкові, але Гітлер особисто вмовив маршала Антонеску не робити того. І зробив він це тому, що сил Румунії явно не вистачило б на велику бійку із совком, а втрутитися в неї своїми силами Гітлер банально не міг з причин, зазначених вище. Усі його війська були на заході. Фюрер пообіцяв маршалові, що питання вирішиться на його користь у найближчий час. Антонеску зробив так, як просив фюрер, і той вважав його одним з найвірніших союзників і довіряв йому навіть більше, ніж дуче Муссоліні.
Принаймні, Антонеску був утаємничений у плани Гітлера раніше, ніж Муссоліні, а його сусід Горті нічого не знав про них до самого початку війни із совком. Щобільше, у Бухаресті розгорталося командування групи армій «Південь» у повній взаємодії з румунською армією. Проте, для нас тут важливим є те, що Сталін не міг не розуміти, чому Німеччина не вписалася за союзника, тож, у принципі, Сталін мав змогу рухатися далі - вкотре. І тут виникає питання про те, чому втрачено стільки можливостей, притім, що совок не приховував свого бажання «звільнити» не тільки Европу, але й весь світ. Адже він вже отримав практичний досвід бойових дій проти Фінляндії. Смак крови він вже розкуштував.
Відповідь на це питання дає мапа 1940 року. Так, Райх уже уперся в кордони совка в центрі і на півночі, а на півдні у совковий кордон впирався вірний союзник Німеччини - Румунія. Але все ж, материнська територія Німеччини залишалася західніше, і між нею й совком була хоч і підконтрольна Німеччині територія, але все ж - не Німеччина. А це значить, що в тактичному плані, Німеччина мала руки розв'язані, нав'язуючи большевикам оборонні бої наявними силами. Вона просто збивала би темп просування Червоної армії аж до кордонів власне Німеччини. А тим часом відбувалося б термінове перекидання військ з Франції і мобілізація в самій Німеччині.
Таким чином, була дуже велика ймовірність того, що совок розтягнув би свої комунікації, виснаживши свої війська при проходженні через Польщу, Угорщину, Румунію та Чехо-Словаччину, а в підсумку - довелося б упертися в кордони Німеччини, де їх би зустріли кадрові частини Вермахту, які вміють і хочуть воювати, і ось тут досвід Фінляндії показує, що все могло б закінчитися дуже погано. Виходить, що совкові залежало не цім, а на чомусь зовсім іншому.
Відповідь на питання про те, чому все так відбувалося, дали начальник Генштабу сухопутних військ Франц Ґальдер у своєму щоденнику і, як це не дивно, Наполеон Бонапарт. Якщо згадати похід Наполеона на Москву, то можна відзначити досить дивну ситуацію, коли російські війська понуро маневрували, йдучи углиб свій території, а Наполеон їх переслідував. Насправді, все було просто до неподобства, а всі байки, що їх придумували російські історики, мали на меті приховати цю простоту за якимись безглуздими нагромадженнями вигадок.
Наполеон особисто писав про те, що він хоче вийти на генеральну битву саме з воїнством Алєксандра І і в цій битві цілком його розгромити. Залишивши Алєксандра без армії, Наполеон сподівався закінчити низку воєн, в яких брали участь російські війська. Йшлося саме про знищення армії як єдиного організму. Проте противник активно ухилявся від цього і змушений був зупинитися вже недалеко від Москви, коли відступати було нікуди. Все решта не грає ролі. Наполеону був потрібен нищівний удар, яким розв’язуються всі проблеми.
І, як це не дивно, в ситуації протистояння Німеччини й совка обидві сторони планували те саме - генеральний бій, метою якого було знищення армії противника. Ґальдер про це писав прямо й посилався на слова Гітлера про те, що головною метою операції “Барбаросса” є знищення червоної армії біля кордонів. Те, як це планувалося зробити й чому це не вийшло, ми докладно описували. За великим рахунком, помилка Гітлера, який відвернув напрямок головного удару від Москви на південь, була якраз і обумовлена тим, що в нього склалося враження, ніби основна частина червоної армії якраз і перебуває на південь від напрямку головного удару. Цього висновку він дійшов через високу швидкість просування груп армій “Центр” і “Північ” і через те, що група армій “Південь” загрузла, справді впершись у надпотужне угруповання совкових військ.
Це й не дивно, бо це був напрямок головного удару у виконанні генштабу червоної армії. Проте, рішення це фюрер ухвалив, виходячи з основного принципу - оточити й розгромити всю червону армію в генеральнім бою просто біля кордонів. Ось тому зимова кампанія планувалася вже як придушення останніх осередків опору, а не велика бійка. Передбачалося, що на той час єдиної армії большевиків вже не буде у принципі.
Але для того, щоб знищити всю армію противника, її треба було витягнути просто лоб у лоб. Саме це й робили обидві армії. Сталінові не було резону починати бійку до того, як уся боєздатна армія Німеччини не опиниться уздовж кордонів, щоб розгромити її там, а не ловити на других, третіх та інших рубежах оборони. Саме тому обидві сторони не дуже й приховували масштабів військ, залучених до наступальних операцій.
Генштаб сухопутних військ Німеччини приблизно уявляв масштаби приготувань противника, і сюрпризом виявилася тільки частина військ, не врахована спочатку. Можна не сумніватися, що й командування червоної армії було в курсі того, що́ має Вермахт поблизу його кордонів. Тобто, ні про яку раптовість, для обох сторін, не йшлося у принципі. Та це й неможливо зробити раптово просто тому, що перекинути до майбутньої лінії фронту угруповання військ - близько 4-5 мільйонів вояків з кожного боку - так, щоб про це ніхто не здогадався, нереально. Керівництву тієї країни, для якої все це стало «раптовим», треба поставити діяґноз «олігофренія у стадії дебільности» .
Коротше, обидві сторони планували бліцкриґ і обидві планували розбити противника, який цілком розгорнувся прямо перед ним. Причім, треба було переконатися в тому, що противник висунув усі свої сили до кордону, щоб у цей момент завдати удару. Фактор часу працював саме у цім аспекті, й кожна сторона для себе вирішила, коли цей момент повинен настати. І от у визначенні цього моменту виявилася вирішальна різниця.
Німеччина вибрала момент, коли противник закінчить фазу зосередження своїх сил і почне їх розгортання і, таким чином, її дедлайном була більш рання стадія підготовки противника, й він ухвалив діяти напевне. Для цього він справедливо вирішив, що повне розгортання противника буде підтверджене готовністю почати наступ. Це - об'єктивний показник повної готовности, і, як ми зазначали в попередніх матеріялах, совок дав противникові змогу завдати першого удару.
Початок наступу противника свідчить про те, що він вже зібрав усе, що в нього є, що все це стоїть у вузькій смузі перед лінією фронту, а отже, він вишикувався так, що його можна знищити одним потужним натиском. І якщо хтось читав опис штабних ігор генштабу червоної армії, то там розігрувалася саме ця комбінація. Першого удару завдає противник, грузне у прикордонних боях, чекаючи від червоної армії глухої оборони, а та завдає серії нищівних ударів на фланґах угруповань, які наступають, провалює оборону противника і широким маневром оточує його біля кордону, де методично знищує.
Щоб подивитися на те, як це мало працювати, можна простежити дії Вермахту в перші тижні війни. Тобто, ще за півроку до початку бойових дій ситуація з першим ударом Вермахту і подальшою контратакою була розіграна генштабістами і прийнята ними як основний план дій. Досить просто припустити, що, якби Вермахтові не вдалося так швидко просунутися на глибину, яка вважалася для нього недосяжною за кілька перших днів війни, то розіграний план прийшов би в дію, й тоді вже червона армія виявилася б у тилу всієї наступаючої лавини німецьких військ, з усіма витікаючими наслідками. Тому - і ще для того, щоб змити з себе тавро аґресора, отримане за війну з Фінляндією і окупацію Балтії, - совок дав Німеччині змогу завдати першого удару.
А те, про що писав Франц Ґальдер щодо частини військ противника, про яку не було даних, стосується до військ, що їх перекидалми до місця бійки залізницею, але без нічого. Після того, як перший ешелон червоної армії зупинив би противника й перейшов у контратаку, заходячи в тили, другий ешелон просто вивантажився би з вагонів біля місць, де вже напоготові стояли техніка, боєприпаси, паливо та інше забезпечення, миттєво перетворюючись з беззбройної маси на грізну силу, яка стала б ковадлом на додачу до молоту першого ешелону, який вже перебуває в тилу німецьких військ, розчленувавши їх на шматки, які можна було б оформити в котли і там - знищити практично всю армію противника.
Ось він - генеральний бій, як для однієї, так і для другої сторони. Большевики прорахувалися, вважаючи, що Вермахтові не вдасться прорватися занадто глибоко, щоб розладнати плани їхнього командування, а німці прорахувалися, коли вважали, що вся армія противника вже зосередилася біля кордонів. Ось тому Гітлер і слав накази про те, що треба відвертати ударні угруповання від просування вглиб совка й замикати у котлах всю армію противника. Тоді він ще не знав, що там була не вся армія, а тільки перший ешелон і невелика частина другого ешелону. В цім і була стратегічна помилка. Він рано повернув свої війська і, тим самим, пошматував тільки частину з того, що треба було.
Ну, а червона армія опинилася у важкому становищі тому, що першому ешелонові не вдалося стримати натиску противника належним чином, і той вийшов у місця зберігання озброєнь для другого ешелону. Їх вдалося або захопити, або знищити в перші ж дні війни. Ресурси, які були приготовлені для другого ешелону РСЧА, стали не просто недоступними, але дісталися противникові як трофеї.
І тут варто повернутися в самий початок цієї повісти й зазначити, що Москва зараз робить приблизно те ж саме, хай і не один до одного. Вона зігнала свої війська до кордону, а потім - почала їхнє вимушене відведення. Але, як відзначають спостерігачі, відводиться особовий склад і частина техніки, озброєнь, боєприпасів та іншого забезпечення, але дуже велика їх частина залишилася неподалік кордону. Це означає, що в разі загострення ситуації, треба врахувати досвід, описаний вище, і правильно розпорядитися цим шансом. Противник наступає на ті ж самі граблі, і наше завдання - допомогти йому отримати той же самий ефект, оскільки це - класика жанру.
“Лінія оборони”
______________
* Майстер-клас з капітуляції. Чи може Франція бути посередником у воєнному конфлікті? https://lesinadumka.blogspot.com/2021/05/blog-post.html
** Молотов в Берлине: на развилке истории https://www.bbc.com/russian/russia/2010/11/101109_soviet_german_talks_history
Львівщина. Міжнародні військові навчання «Rapid Trident-2020», в яких взяли участь понад чотири тисячі військовослужбовців з дев’яти країн.