Тарас Шевченко зі своїм приятелем, маляром Григорієм Честахівським.
Санкт-Петербурґ, 1860 р.
Останній вірш Тараса Шевченка
* * *
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до Бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать...
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано —
Походимо, посидимо —
На сей світ поглянем...
Поглянемо, моя доле...
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий...
Походимо ж, моя зоре...
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі
Безвічнії попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу —
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
А поки те, та се, та оне...
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець —
Чи не одурить він Харона
І Парку-пряху?.. І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
Та на горище б однесли
Мишам на снідання. А потім
Співали б прозу, та по нотах,
А не як-небудь... Друже мій,
О мій сопутниче святий!
Поки огонь не захолонув,
Ходімо лучче до Харона —
Через Лету бездонную
Та каламутную
Перепливем, перенесем
І славу святую —
Молодую безвічную.
Або цур їй, друже,
І без неї обійдуся —
Та як буду здужать,
То над самим Флегетоном
Або над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю — предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах —
І веселенько заспіваєм...
«ЧИ НЕ ПОКИНУТЬ НАМ, НЕБОГО...»
Джерело тексту:
чорновий автограф на офорті автопортрета Шевченка 1860 р. (НМТШ, Г-1537).
Подається за автографом.
Дати в автографі: під першою частиною вірша — «14 февраля», під другою — «15 февраля».
Датується за автографом: 14 — 15 лютого 1861 р., С.-Петербург.
Свій останній вірш Шевченко записав 14 і 15 лютого 1861 р. на звороті й лицьовому боці пробного відбитка офорта автопортрета 1860 р. (Факт створення вірша протягом двох днів не дає підстав для розчленування цілісного за змістом та композицією твору на два окремих вірші — див.: Базилевський В. Завершуючи земне коло // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. — К., 1988. — Вип. 4. — С. 209). Після смерті Шевченка автопортрет з автографом був придбаний М. М. Лазаревським на аукціоні, що відбувався 14 травня 1861 р. (див.: Паламарчук Г. Ти перед нами, ти серед нас // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. — К., 1986. — Вип. 3. — С. 250). Від спадкоємців М. М. Лазаревського автопортрет потрапив до В. Прокоф’єва, син якого 1910 р. пропонував придбати його Об’єднаному комітетові по спорудженню пам’ятника Шевченкові в Києві. Після експертизи портрет тоді ж було повернуто власникові (див.: Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів НБУВ. — К., 1966. — С. 291, 294, 299; Рада. — 1910, 6 січня, 14 та 16 лютого). За знятою з автографа копією В. М. Доманицький уточнив дату вірша і текст рядка 41 у виданні: Шевченко Т. Кобзар. — СПб., 1910. — С. 579. Дальша доля автографа протягом довгого часу була невідома. Лише 1947 року він був випадково виявлений і в дуже пошкодженому стані переданий до Державного будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві (див.: Анісов В. Автограф останнього вірша безсмертного Кобзаря// Літературна газета. — 1948. — 11 березня). З огляду на те, що внаслідок пошкодження автографа багато рядків його нині не прочитуються, виправлення Шевченка в рядках 7 та 9 подаються в розділі «Інші редакції та варіанти » в квадратових дужках за виданням: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 томах. — К., 1952. — Т. 2. — С. 502, упорядникам якого, очевидно, ще вдалося ці рядки прочитати.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 5. — С. З — 5), де подано за автографом — з відмінами в рядках 19: «І широкий та веселий», 41: «І Парку-прялку?.. ітогді», 57: «Безвічнюю-молодую». За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 450 — 453) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 75 — 77).
До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 663 — 665, де подано за першодруком — з пропуском слів у рядках 43 — 44: «Творили б скрізь понад землею».
Лета — за давньогрецькою міфологією, річка забуття в підземному царстві, напившись з якої, душі померлих забували своє земне минуле.
До Ескулапа на ралець... — Тобто з подарунком до лікаря.
Харон — за давньогрецькою міфологією, перевізник через підземну річку Стікс на межі реального й потойбічного світу.
Парки — за давньоримською міфологією, три богині долі, що пряли й перетинали нитку людського життя.
Гекзаметр — поширений в античності метричний віршовий розмір, що складався з шести дактилічних стоп; гекзаметром написано класичні епічні твори.
Флегетон, Стікс — за давньогрецькою міфологією, річки в підземному царстві, на берегах яких оселялися душі померлих.
"Ізборник"
Письменницька спадщина Шевченка налічує 2167 творів.
Уранці 26 лютого (за старим стилем) 1861 року "о пів на шосту нашого дорогого, рідного поета не стало"...
Зі спогадів близького друга Шевченка Михайла Лазаревського
Тарас Шевченко зі своїм приятелем, маляром Григорієм Честахівським. Знимковано 1860 року в Санкт-Петербурзі. Фотограф - М. Досс (див. "Повернені шевченківські раритети», 2010, стор. 25). (с)
До нашого часу фотографій Тараса Шевченка збереглося всього десять, але з архівів відомо про одинадцять.