"І є - тополі... І є - воля... І я на волі тій - живу. Живу!" Тарас Мельничук

 

Тарас Мельничук,

єдиний безпритульний серед лавреатів Державної премії України ім. Т. Шевченка

* 20 серпня 1938, Уторопи, Косівщина — † 29 березня 1995, Коломия

***

А всім, усім смертям назло,

Назло усім чортам ікластим –

Мені й сьогодні повезло:

Світ дав мені

ще ДЕНЬ один –

І ще одне

життя і щастя.

Життя і щастя?..

Це не так!

Життя –

це щастя! –

ось де суть.

Хай не цвіте...

Але – пасуть,

Пасуть іще корови в полі

Сріблясту –

в інеї –

траву...

І є – тополі...

І є – воля...

І я на волі тій –

живу.

Живу!

1986

"А мені віриться, що я небові не заважаю.

Тільки чом згадався Кінь, що йде втомлено в хомуті до вівса, мов читає некрологи про друзів, про гори.... А овес в опалці, у мішку почув весну — не почув іржання, а почув весну! І про-ростає. Над полеглими й живими. І дивиться увись, де біснуються, казяться зірки. Як ревище битв, що були, що є, що будуть. Тож хай лежить пустеля. А ми, живі і мертві, будемо дивитися з висоти, будемо живитися з ганку — так ближче земля. І безвихідне коло життя. І ховається щастя під сніг, під синє, під заметіль...

... проходять переді мною жорстокі хвилини, мов красиві жінки. І я ховаюсь у твої долоні, і усміхаюся.

Ніно, вже весна. А коли ж ми підемо збирати волю? Хіба ж так багато треба тому, хто хоче щастя, хто не просить нічого, тільки щоб життя його було коротше за любов і довше за лозину. А поки що я втрачаю висоту і падаю, як підбитий літак. Стрімголов падаю. Тільки чомусь не туди, де люди постукують ногами, де трактори танцюють із плугом і сівалками, а падаю стрімголов у чубате небо, в небо веселе, як малюк, у небо, як турбіна співуча, у небо благословенне, як птиця — птиця, що любить людей, що рада людям, що рада початку кожного дня."

З листа з в'язниці до Ніни Гнатюк від 14 березня 1980 року

* * *

Я різним був. Несмілим і хоробрим.

Бунтарним і спокійним. Наче сон.

Як смерч, жорстоким. Як дитина, добрим.

Палким, як честь. Холодним, як патрон.

Я різним був. І хочу бути різним.

Одноманітність – все одно, що смерть.

Я славлю серце, повне сонця вщерть.

Я славлю братство проліска й заліза.

Ненависть і Любов, росу й вогонь

У кожній барві, в кожнім звуці...

Але найбільше – вірність у розлуці

І чистоту натруджених долонь.

СВІЧКА В ПІТЬМІ ДЕСЯТЬОХ СОНЦЬ,

або

ОСТАННІЙ З МАНДРІВНИХ ПОЕТІВ

...Він уже не хотів бачити нікого. Обличчя, обличчя, обличчя. Голоси, голоси... Всім погано. І всім водночас добре. Всі окрилені. І всі з підрізаними крильми. Всі дзвінко сміються. І всі гірко вмиваються слізьми. Що це за суспільство? Що це за держава? А може, так на всій планеті? Отже, закінчується Петрова тисяча. Апокаліпсис. Готуй, Ною, ковчег. Але де ти, рятувальнику світу? Потонув? І тому треба тікати світ за очі. Біг з рідного обійстя, куди очі бачать і не бачать. Залетів у дрімучий смерековий ліс і мовби оговтався. Роздивився навкіл. Ага, отут буде моє житло, або лігво. І руками почав дерти землю, далі ножем і патиком. Працював до глибокої ночі. Зморений, виснажений, відразу заснув. Наступного дня знову рив, довбав глину на крутому схилі, порослому деревами. І викопав собі хату в повен зріст. Зайшов, присів у вологий кут. І закам’янів: що це, землянка, схрон чи могила? А в отвір нового печерного пристанівку всунулась люта голова: «Ану виходь, чоловіче! Чого сховався від людей? Вчинив щось?».

І виліз зі своєї келії глиняної поет Тарас Мельничук, син Юрія з Уторопів на Косівщині, народжений 20 серпня 1938 року в звичайній сільській хатчині, коли рясно палахкотіли в небі зорі, а одна зірка, коли відхилилася породілля, скотилася в око немовляті, щоб живити дивною енергією весь вік. Виповз під бурчання лісника і в його конвоїрному супроводі почвалав до села. Той на прощання помахав грізно пальцем, аби ноги в лісі не було, бо Бог велів жити в людському стаді, а не шукати самітництва, і утікач збагнув: втратив останній шанс зберегти свій дух, тепер буде ще важче, бо не зможе витримати посередність, не пересидить загальність поглядів, не стерпить гниючого обивательства. Гній! Багно! Сморід! І який наївний геніяльний Богдан-Ігор Антонич, що «життя – це не казарма». Казарма, ще й яка. І якщо в ній щось блищить, то хіба що надто цікаве око в сусіда, що з-за паркана вивідує, що там цей писака шкрябає на аркуші паперу. Або засвітить з пащі золотим зубом, мовляв, попадись мені на нього, бо ти не такий, як усі. Або... Е, страшно згадувати, що було в тюрмі. І дивно, вже була збірка віршів «Несімо любов планеті», видана 1967 року ужгородським видавництвом «Карпати». Не вірилось, що можуть запхати за ґрати. Вже послав у видавництво «Молодь» рукопис другої книжки «Чага» на триста сторінок машинописного тексту.

А таки хапнули. Р-раз – і в камеру. Сиди і зважуй на терезах свої злети й падіння. І нікому до того нема діла. Сподівався, може, хтось із «метрів» заступиться. Та де, кожен зайнятий по вуха своїми метафорами, справно дотримується принципів соцреалізму, то нападаючи на Ватикан, то нищачи націоналістів буржуазних, аби лишень помітили власть імущі, дали крісло в кабінеті, шмат хліба і якусь державну премію. Один. Самотній. А навколо:

Товариші мої веселі,

З вас жоден в стінах цих не був.

Ні, то не зблиск... То не пустеля –

То просить пить моя любов!

Ці болючі рядки написані в ніч з 26 на 27 квітня 1972 року в івано-франківській в’язниці. І ці також, трохи пізніше, 31 травня, коли весна увійшла в розповінь, грішну землю обняло хмільне сонце, ніжачись у зеленій траві, створюючи чудовий настрій громадянам і пташкам:

А люди? Люди?! Як вони?!

А що, наругу мовчки зносять.

Праві ж не трави – праві коси,

Як меч і куля в час війни.

І меч, і куля, і тюрма –

Все на сторожі благородства.

Й таке духовне народовство,

Якого рівного нема!

Звісно, крик душі...

[...]

Василь Рябий. "Вітчизна" №3-4, 2007

Читати далі: http://vitchyzna.ukrlife.org/3_4_07ryaby.htm

* * *

Роси пахнуть фіялками,

фіолетні роси, і білі,

і (од зорі) червоні.

Роси сяють сонцями,

а не сонця уламками.

Сяють, немов торжество,

неначе безсмертя –

над смертю,

над пробитими кулею

скронями,

над могилами і катафалками.

Сяють роси.

І це так розумно:

сяють роси. І це так радісно:

сяють роси, сяють безумно,

сяють райдужно.

Сяють роси –

І жінки не голосять.

Сяють роси –

І хлопці мантачать коси,

Сяють роси –

І співає колосся.

Сяють роси

І сміються щасливо

Парижі,

Нью-Йорки,

Рими,

І мій Косів.

Сяють роси –

І я прошу кохану:

будь з розпущеними косами;

І я прошу світ:

хай завжди сяють роси.

ТАРАС МЕЛЬНИЧУК: КНЯЗЬ, ПОЕТ І ПИЯК

В ідеалі ця розповідь могла би бути фільмом, і замість того, аби означувати і осягати, можна би було просто бачити і розуміти. А сценарій такий: холодна ніч; пізня осінь; на вулиці лежить тіло…

Важко розгледіти, що то і хто то, але з назви можемо припускати, що то Тарас Мельничук. Хоча про це поки що не знаємо, бо просто бачимо в памороку істоту, яка б’є кулаками по землі. Дивитися набагато веселіше, аніж слухати, але суть така, що чоловік прилип до вулиці. Ще вчора збирався навідатися додому до матері, де був нечастим гостем. І таки приїхав до Уторопів, але зустрів хороших приятелів, які запропонували випити. Звісно, хороші, адже погані такого не зроблять. А тут прокидається серед ночі на шляху до Мишина, що в Коломийському районі. І що? Великий поет змерз спати на дорозі і – сіп! А біда – дорога не пускає. Борода замерзла у пізньоосінній калюжі, і довго поет мордувався, доки вирвався.

Його першу збірку «Несімо любов планеті» називають «комсомольською» і «комуністичною». Він працював у районках Івано-Франківської області, наче б ходив колядувати – від хати до хати. Був талановитий, але розгублений. А почалося з того, що народився 20 серпня 1938 або 1939 року в тих же Уторопах. Був недурним хлопом, але немудрим, бо гордим. Хоча і цією чеснотою поступався перед алкоголем.

Приятель Мельничука київський письменник Григорій Штонь розповідає, що якось Тарас зайшов до нього в гості – і вони сіли до столу. Дружина Григорія наготувала їсти, і все файно, лиш Тарас щось крутиться. Григорій каже: «Ото зараз поїмо, але пити не будемо». – «А чого ж ні? – обурився Мельничук. – Всюди треба пити!» Це було вже в дев’яностих, після того, як «Князь роси» став лавреатом Шевченківської премії. Ця подія була для нього дуже важливою, бо відбувся перед собою і перед селом, хоча така оглядка найсмішніша. І якщо літературознавці вже якось рахуються з присутністю Мельничука в історії української літератури, то в рідному селі поета до нього такий скепсис, що годі й мову починати. З одного боку, це невігластво. З іншого – природа.

Хтось-таки визнає, але чи ставляться серйозно? Все серйозніше і серйозніше… Був такий поет. Пив і помер. Ну, політв’язень. Ну і що? Купа їх таких було і все більше і більше чогось розводиться. Всі люблять Україну. І Тараса всі люблять. Я от тішуся, що ще є дуже багато людей, які знали Мельничука і можуть про нього багато розказати. Але чи може хтось говорити неупереджено? Як не впасти в облуду? Не піддатися омані? Адже всі вони мало не брати Тарасові і так щиро розповідають, як розпивали пляшку за пляшкою, що аж розчулюєшся. Але потім так щиро наговорюють на інших приятелів Мельничука, що дивуєшся, чому ти їх слухаєш.

Кожен тягне ковдру на себе і наговорює, але чимало з них роблять то без поганого умислу, бо справді в то вірять, бо справді так було. Хтось приймав на ніч і стелив поряд з власною постелею, а хтось вдавав, що не чує стуку у двері, навшпиньки стоячи у сінях і зазираючи у дверне вічко, чи ще не пішов. І всіх можна зрозуміти, бо Тарас був не найакуратнішим. Особливо в останні десятиліття життя. Припреться тобі в хату п’яне смердюче одоробло, а ти дивися за ним. Поет то поет, поетів треба читати, а не брати на ніч. Хто вже як на то дивиться і сприймає. А може, у когось дружина кохається у чистоті, а тут заваландає у брудному взутті і залишить на лакованому паркеті сліди від своїх величних поетських черевиків. І не можна мити підлогу до другого пришестя, бо такий поважний чоловік ступав. І до ручки дверей не можна торкатися, аби не стерти його відбитків. Чому б не спускатися з балкона по зв’язаних простирадлах? А мити за ним посуд боронь Боже – потім можна буде у музей здати…

…І от поет – то поет. Але хто у ньому бачить щось більше? А може, й нема що бачити? Та просто ніхто не знає. Файно каже Тарас Григорчук: «Чому Тарас Мельничук? Ваше запитання видається мені неприродним, однак спробую відповісти… По-перше, він поет праведний, себто не лише на папері (де він чудовий), але й у житті, де він – як Поет, що для нашого ремесла більш суттєво… По-друге, це вже стосується всіх… Борхес пише, що «нема такого покоління, де не було б принаймні чотирьох праведників, на яких таємно тримається світ і які виправдовують його існування перед Господом…» Гадаю, що серед свого покоління українське небо з боку Карпат тримав саме Князь»…

Мельничук завше тішився своїм іменем. Потім його заповіт із вказівкою поховати його на горі біля батьківської хати. Поховали. Тепер поет Василь Герасим’юк каже: «Зрештою, до кожного українського Тараса треба підніматися». І доля так обійшлася з Тарасом, що він все життя свідомо і несвідомо творив про себе легенду. Нині вона заслуговує бути блискучим романом, а Мельничук заслуговує бути героєм і кумиром рівня Буковскі чи Шевченка. А ще він унікальний поет і ношуся я з ним через те, аби про нього почули. Мені би хотілося розкрутити Мельничука, як ото розкрутили Антонича. Хоча останній як поет набагато слабший. А Мельничук чи не найбільший український поет ХХ століття. Звісно, подібні заяви у багатьох викликатимуть скепсис, але ж Стус і Вінграновський не були ні настільки прогресивними, ні авангардними, як Тарас.

А що він робив у житті? У 1957 році одружився з односельчанкою Марією Залуцькою. А ще зовсім пацан, охота гуляти… Шлюб довго не протривав, бо Тарас поїхав в Комі працювати лісорубом, потім пішов до армії, а відтак вчитися до Чернівецького університету. За той час дружина народила доньку, а батько возив йому ровером до Чернівців їсти. Далі його вигнали з університету, бо застукали жонатого з дівчиною і суспільна мораль не потерпіла такого поводження. І це лиш один варіянт, бо інший – що його вигнали за неуспішність. Потім він був ще раз жонатий, але любов його життя – поетеса Ніна Гнатюк. Вони познайомилися на семінарі молодих письменників, авторів перших книжок. Згодом пані Ніна назве на честь Тараса свого сина від іншого чоловіка, а власний син Мельничука від другої дружини виростатиме під чужим прізвищем. Хоча важко казати про «любов його життя», бо хлоп був непевний і таких любовей мав чимало. Але Ніна Гнатюк його таки любила та й досі любить, бо згадує: «Був квітень 1967 року. Вінниччина моя була, мов брунька бузку. Київ теж жадав сонця. А в Ірпені проходила нарада молодих поетів. Я позичила в дівчат десять карбованців і приїхала до Києва. Йду до Спілки, і мене щось осяває внутрішньо, коли торкаюсь тих дверей, за які бралися пальці Тичини, Рильського, багатьох інших знаних і незнаних літераторів. Піднімаюся на другий поверх і бачу, що на поруччя сходів обперся високий стрункий красень. Кучерявий, з такою усмішкою, що вона, здається, зігрівала тут все довкіл. Це був Тарас Мельничук, автор першої книжечки «Несімо любов планеті». Ми познайомилися з ним, відтак разом поїхали в Ірпінь. Потім я зрозуміла, що щасливіших днів на моїй життєвій дорозі, аніж ті ірпінські, не було».

А потім ще й чудасія вийшла, бо Мельничук запросив Ніну до себе на день народження і забув. Він тоді працював у якійсь районці, так що Ніна заледве його відшукала, але приходить щаслива і весела, заходить до його кабінету, знімає верхній одяг, Тарас каже, аби ставила до шафи, що вона й робить, але зауважує, що у шафі чиясь сукня висить, і тоді Тарас між іншим вибачається, що забув сказати, мовляв, у нього дружина і дочка.

Далі він був двічі ув’язнений, стільки ж разів виходив на волю, метався по світу, як неприселений, видав кілька книг, назвав себе Князем роси, помер і спочиває на своїй горі в Уторопах. Один з його найвідоміших віршів називається «Червоний чоловік», якого цитував у найрізноманітніших ситуаціях і завше виконував по-іншому. Саме так називатиметься роман про Князя, матеріяли для якого зараз накопичую з розмов із сучасниками. Хоча нині якось так вийшло, що не починати ромову про Мельничука набагато простіше, аніж починати. Мабуть, саме тому таких бесід катма. Найперше, бракує фахового наукового дослідження, хоча спроби були, і то вдалі, зокрема, робота прикарпатського науковця Святослава Кута. Однак ще небезпечніше заводити мову про життя Мельничука, бо, як мінімум, ризикуєш нарватися на його ж «приятелів», які знають все набагато ліпше не лише за тебе, а навіть краще, ніж було насправді. Але було би втішно, якби ця розмова мала продовження. Треба визнавати, що Тарас Мельничук – великий грішник з духом великомученика. Він мав удосталь розуму, але забракло мудрости. Він жив чесно і правдиво, дотримуючись власних законів моралі і чести. Але як людина він опустився дуже низько, прирікши на страждання родину, кинувши сім’ю і завдавши болю людям, які його любили, коли мав заплатити ще більшою любов’ю. З іншого боку – це буденне життя окремої людини, натомість небуденними, геніяльними є його тексти: «Мамо, а що таке воля?» – «Це, певно, щось дуже страшне, якщо нас на неї не випускають».

Василь КАРПЮК

Листопад, 2011

***

Пив я воду з сорокá криниць,

Грівся світлом сорокá криниць.

То були криниці і чужі, і братні,

То були зірниці – грона виноградні.

То були криниці, мов столітні вúна:

Із землі – з самої серцевини.

Дякую криницям

та ще й тому роду,

Де у жовту спеку

пив я синю воду.

Пив я синю воду, синю і прозору,

Тільки в кожній бачив наші рідні зорі.

Пив я синю воду

із криниць глибинних,

А мені здавалось –

вдома з-під калини.

Російська аґентура в Україні та ФСБ – головний чинник, який спонукав путіна до вторгнення

 

"Найважливішим завданням ФСБ було не допустити підготовки України до війни" *

19 серпня часопис The Washington Post опублікував статтю під заголовком «5 речей, що їх треба знати про провали російської розвідки перед вторгненням в Україну»**, яка є передмовою до опублікованої там же дуже ґрунтовної розвідки "Коли назрівала війна, російські шпигуни неправильно зрозуміли Україну і ввели в оману Кремль"***.

Автори обох матеріялів - журналісти Ґреґ Міллер і Кетрін Белтон. Кетрін відома як одна з найкращих журналістів, що спеціялізуються на російських спецслужбах.

За провалений російський план захоплення Києва, пишуть автори, відповідав таємний підрозділ ФСБ, який запевнив путіна, що уряд в Україні швидко впаде, і спрямував до Києва оперпрацівників для встановлення маріонеткового режиму.

А тим часом, «власний розвідувальний апарат України був пронизаний кротами». Американці, котрі попереджали українську сторону про те, що наближається аґресія, що путін готовий і прийняв рішення, мали всі підстави боятися, що надавана ними секретна інформація може опинитися в руках москви. [Це, до речі, — відповідь на закид Кулеби, що американці, мовляв, не надавали детальної інформації, — ось тому й не надавали. - L. P.-S.]

Отака була ситуація напередодні вторгнення, і путін мав підстави розраховувати на те, що його п'ята колона добре підготувала ґрунт для переможного маршу на Київ. Співробітники ФСБ настільки були впевнені, що діло йде й вони захоплять важелі влади і вчинять державний переворот, що за кілька днів до вторгнення вони почали давати вказівки своїй аґентурі у Києві покинути свої квартири, залишивши ключі для оперів, які мали приїхати в Київ разом із військами вторгнення, замешкати в тих квартирах і провадити свої операції. При цім радилися щодо того, яка квартира комфортабельніша, тобто вони ще й про комфорт думали. Навряд чи російські спецслужби телефонували умовному Рабіновичеві чи Медведчукові зі вказівкою зібрати манатки й залишити їм ключі від їхніх комфортабельних помешкань. Йдеться про аґентів-утримувачів конспіративних квартир — це аґент рівнем нижчий, непомітний, він не є аґентом впливу, це «сіра мишка», його головна функція — утримувати конспіративну квартиру або «поштову скриньку». Але, судячи з усього, таких аґентів було багато, п'ята колона була численна. [Сама ОПЗЖ чого варта] - беріть усю її верхівку, і я ґарантую, що на "Луб'янці", тобто у ФСБ в Москві, на кожного з них є аґентурна справа. Знаючи методи та форми роботи російських спецслужб, я можу, не боячись дуже помилитися, припустити, що серед утримувачів конспіративних квартир були партайґеносе ОПЗЖ, люди, які були в обслуговуючому апараті тих же Медведчука, Рабіновича та інших відомих діячів. Їх було багато — гадаю, йдеться про кілька тисяч тих, кого ФСБ вважала своєю аґентурою, тих, кого вона може залучити, хто безпосередньо перебуває на зв'язку чи то в оперів ФСБ, чи в особливо довіреної аґентури - аґентів, котрі керують мережею п'ятої колони. Отже, за часи незалежности в Україні завербовано тисячі аґентів. Деякі з них були «сплячими», і ось зараз прийшов час їх активувати.

Буквально напередодні вторгнення в Україну, український відділ Служби оперативної інформації ФСБ суттєво розширено: якщо до того він налічував приблизно 30 осіб, то напередодні вторгнення його чисельність збільшилася до 160.

Найважливішим завданням ФСБ було не допустити підготовки України до війни, і ФСБ з ним впоралася: [ЗЕлена] цивільна влада України до війни не готувалася [і зробила все, щоб значно послабити готовність до війни, напрацьовану за часів Порошенка]. У цій частині ЗА ДОПОМОГОЮ АҐЕНТУРИ російська спецслужба завдання виконала. Російська аґентура в Україні та російські спецслужби – головний чинник, який спонукав путіна до вторгнення.

[І це, як на мене, є найважливішим моментом, коли ми застановляємось, ЩО вможливило вторгнення російського фашистського монстра і весь той жах і горе, принесені ним на українську землю. Ось що: ПРОСТО ПЄРЄСТАТЬ СТРЄЛЯТЬ, гасло передвиборчої кампанії коміка Зеленського. Ось коли почав розкручуватися страшний маховик цієї війни. Зеленський, безперечно, - не автор цього гасла, він - виконавець. Автора треба шукати в одному з кабінетів зображеної на фотоколажі будівлі - головної контори ФСБ у москві. - L. P.-S.]

___________________

* Транскрипт уривків з крайнього випуску відеоблоґу Юрія Швеця "Аґентура ФСБ в Україні напередодні аґресії / “Вашинґтон Пост” // №297 - Юрій Швець https://www.youtube.com/watch?v=J6lw80jcfsI

** 5 things you need to know about Russia’s intelligence failures ahead of the invasion of Ukraine

https://www.washingtonpost.com/national-security/2022/08/19/intelligence-war-fsb-ukraine/

*** Russia’s spies misread Ukraine and misled Kremlin as war loomed

https://www.washingtonpost.com/world/interactive/2022/russia-fsb-intelligence-ukraine-war/?itid=lk_inline_manual_1

Китайський фортель Зеленського, який може коштувати Україні підтримки з боку США

 

У журналі Newsweek з'явилася під заголовком «Наратив Зеленського міняється» стаття* Стіва Кортеса, в минулому співробітника Fox News і News Max і радника Трампа у перебігу його президентської кампанії. Своєю статтею Стів Кортес уперше в західних медія завдав дошкульного удару персонально по Зеленському:

«Володимир Зеленський дедалі більше розкриває свою справжню суть.

Протягом кількох місяців американська преса і знаменитості обсипали українського президента безперервними лестощами. Але тепер реальність його правління в Україні стає очевидною навіть для його найзатятіших прихильників у США, багато з яких виявилися республіканцями».

Автор зазначає, що буквально останніми днями посил щодо Зеленського в західному медійному полі змінився. Приміром, Томас Фрідман з The New York Times запустив «пробну кулю» - чіткий сиґнал безпосередньо від одного з найнадійніших стенографістів Білого Дому. Йшлося про те, що офіційні особи США значно більше занепокоєні керівництвом України, ніж показують, а між Білим Домом і Зеленським існує глибока недовіра.

Кортес вважає, що представники адміністрації Байдена, котрі раніше беззастережно підтримували Зеленського, тепер починають замислюватися, чи не є ця стратегія марною. Автор матеріялу припустив, що це пов'язано з тим, що навіть американська військова машина має межі.

«Що це за побоювання щодо України? Ну, по-перше, Зеленський править багато в чім так само, як і його противник Путін, котрий повсюдно засуджується. Зеленський закрив усі опозиційні ЗМІ в Україні, а потім заборонив опозиційні політичні партії. Він звільнив чиновників, аналогічних Генеральному прокуророві США та Директорові ЦРУ, причому звільнив обох у той самий день. Ще він заявив, що Росії доведеться вбити всіх киян до одного, щоб до нього дістатися.

Кому ми, мовляв, гроші даємо, кому ми допомагаємо? Кому це все потрібно? Ми вигодовуємо цю людину своїми грошима? Складається враження, що Зеленського намагаються злити.

Стів Кортес дуже суворо пройшовся по Зеленському. Особливо його обурило дане Зеленським 4 серпня ексклюзивне інтерв'ю** гонконзькій газеті South China Morning Post, в якому той через газету звернувся до Сі Цзіньпіна і, так би мовити, простяг йому руку дружби. Інтерв'ю це - вкрай невдале. Його ідею, безперечно, підказав Зеленському хтось із його радників. Ідея вкрай погана, а виконання ще гірше. Ось як Стів Кортес побачив сутність Зеленського, що розкрилася у цім інтерв'ю:

«Зеленський лише підняв планку, зробив американську ескалацію ще більшою помилкою. Він щойно звернувся до Китаю в інтерв'ю китайській газеті South China Morning Post. Він попросив прямих переговорів із Сі Цзіньпіном на тему допомоги Україні у військових діях та у відновленні України. Він відкрито звернувся до найнебезпечнішого ворога США — комуністичної партії. Цим жалюгідним зверненням, із капелюхом у руці, до тиранічного і жорстокого пекінського політб’юра Зеленський рішуче відмовляється від будь-якої претензії на роль зразка дотримання прав людини. ...Звертаючись до Пекіна, Зеленський закликає до благодійности — він просить допомоги в країни, яка безпосередньо фінансує війну в Україні за рахунок масштабних закупівель нафти в путіна. ...путін — бандит, зеленський — корумпований автократ, їхня боротьба не стосується життєво важливих інтересів США, а тому нема чого й допомагати. Можливо, Америка повинна наполягати на деескалації.

Далі цитую Юрія Швеця***:

США та їхні союзники бачать сучасну картину світу так: йде боротьба між табором добра і злом. На боці зла росія, китай, Північна Корея та Іран. Це табір хаосу, на противагу табору порядку та міжнародного права. Україна перебуває прямо на лінії фронту між цими двома таборами. Вислід цієї боротьби має визначити майбутнє людства у 21 столітті.

У Китаї все вирує: туди поїхала Пелозі, потім ще 5 сенаторів… Згадаймо «17 миттєвостей весни»: у Сталіна з'явилася підозра (яка підтвердилася — принаймні, у кіні), що Аллен Даллес, представник США, вступив у таємний контакт із представником Гіммлера Вольфом, чиєю метою є таємні сепаратні переговорів між США та Німеччиною, і Сталін розцінив це як кричущу зраду і небезпеку. Ось так і деякі американці розцінили зазирання Зеленського у вічі Сі: йде боротьба між двома таборами, і в цей час через лінію фронту, без узгодження з партнерами простягається пальмова гілка, рука дружби Китаєві, смертельному ворогові США і Західного світу. В інтерв'ю Зеленського є фрази, за якими, схоже, чутно голос «китаєзнавця» Арахамії, котрий за кілька місяців до лютневої аґресії хотів був щось там задемонструвати Заходові, сказавши: «А ми тепер, якщо що, до Китаю розвернемося, і Китай буде нашим стратегічним союзником». Закінчилося все це 24 лютого, а потім стало відомо, що Китай цілком підтримав, якщо взагалі не інспірував, цю аґресію путіна. І от тепер, згідно з South China Morning Post, Зеленський сказав приблизно таке: Китай — це велика країна, яка може, якщо захоче, поставити росію на місце.

Коротше кажучи, це інтерв'ю Зеленського збудило погані підозри в політичних колах США, мовляв, ми допомагаємо, вже вклали $54 мільярди, а тут, ні сіло, ні впало такий фортель: «рука дружби», канал комунікації між Даллесом і Вольфом.

Враховуючи, що на проміжних виборах цієї осени більшість в обох палатах Конґресу з великою ймовірністю отримають республіканці, цей фортель Зеленського (чи не підказаний йому з кремля через когось з ОПУ?) може коштувати Україні дуже дорого. Республіканці його точно не забудуть.

________________________

* Steve Cortes. The Zelensky Narrative is Shifting | Opinion

https://www.newsweek.com/zelensky-narrative-shifting-opinion-1731875

** Exclusive | Volodymyr Zelensky seeking ‘direct talks’ with China’s Xi Jinping to help end Russia’s invasion of Ukraine

https://www.scmp.com/week-asia/politics/article/3187580/volodymyr-zelensky-seeking-direct-talks-chinas-xi-jinping-help

*** Котел для окупантів на Півдні / Провал ППО противника / Атака на Зеленського в США // №294 - Юрій Швець

https://www.youtube.com/watch?v=ABx03H6ZpVY

Страшну ціну заплатили українці за брехню Зеленського, що росія не нападе...

 

"Офіцери Зовнішньої розвідки України одразу після інавґурації Зеленського поклали йому на стіл довідку про контакти, в тому числі бізнесові, пана Єрмака з російським оточенням путіна, в тому числі з представниками ВПК та злочинного світу рф. Через кілька днів ці офіцери були звільнені з Зовнішньої розвідки.”

Юрій Луценко у програмі “Час пік” Сергія Висоцького

Як і чому в нас сталися Маріуполь, Херсон, ... і Буча? В інтерв'ю The Washington Post Зеленський заявив, що, якби влада попередила українців про воєнну загрозу ще у жовтні, то Україна би протрималася лише три дні.

Валерій Прозапас

Те інтерв'ю як удар під дих. 5 місяців. У нас було цілих 5 місяців. Скільки укріпрайонів можна було збудувати. Скільки бригад доукомплектувати резервістами і провести злагодження. Скільки вогневих мішків підготувати.

На скількох прикордонних напрямках замінувати найзручніші маршрути пересування ворожих колон. Скільки зброї закупити у союзників після їхніх попереджень. Скільки логістичних планів евакуації відпрацювати. Невже це все зробило б нас слабшими?

Ми ж все те саме робили і робимо тепер під вогнем.

Все це можна було робити без "хаосу" і "паніки" - а не показово бухати в Буковелі. Якщо це була "військова хитрість" - то вона не спрацювала. "Зекономили по 7 мільярдів на місяць"... Серйозно? Краще б він цих слів не казав.

https://www.facebook.com/rex.prozapas/posts/pfbid02b4HEFtJtku5ykeLYcyaAbMStBZjw77zADFmCYmbTF4NuzqUKqqN1WmzxY4MAr6PZl

Zinoviy Huzar

Свіжий "план" підігнали?

"У вересні 2021 року у держдепартаменті США нам з Єрмаком сказали: "Хлопці, копайте окопи для захисту!", - глава МЗС Кулеба . "Якби ми про це (плани Росії на повномасштабне вторгнення) повідомили - а цього хотіли деякі люди, яких я не буду називати, - тоді я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць, починаючи з жовтня минулого року, і на момент, коли росіяни напали, вони б нас захопили три дні".

Я, я ,я, головка від..., того чим грав на піаніно.

"...я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць", бо не було б великого крадівництва, заривання усі бюджетні кошти у асфальт, схематозів по всіх напрямках, бухання по Буковелях, та держдачах, відпочинків кожного місяця по закордонних пляжах і обіцянок лохам шашликів на майскіє.

Нова відмазка, чому не зроблено, зрозуміло, що брешуть.

Пора вже отямитись, поголитись і не нести нісенітниці.

Якби мудрий народ не проголосував за 95 квартал, захоплення Півдня України не було б і за три дні з моменту повноцінного вторгнення 95 квартал не втік би з України давати концерти в інших країнах. Цирк поїхав, але клоуни залишились.

Буча, Ірпінь, Маріуполь, Херсон і т.д. як спите?

Не жмуть душі померлих?!?!?

Ви ж розумієте різницю між "копати траншеї" та "копати дороги"?

https://www.facebook.com/zinoviy.guzar/posts/pfbid0EuWpxA2zn2VBwEf9stVLKJSogbaQxwh41Yu2MFeiJoNf8bjpGJkwxKYptYFNQoxKl

Олег Леусенко

Цей плювок в обличчя нації зелений карлик мав би промовити без очей.

Бо після цього щиросердного зізнання (а скоріш через свою наглість і зневагу до українців) ми маємо остаточно усвідомити яка "тупа біомаса" (цитата за його батьком) знаходиться на верхотурі влади.

Це він каже про тисячі загиблих героїв, які в перші часи нападу рф стояли в чергах у військкомати, про простих селян, які голими руками зупиняли російські танки, про ВСЮ НАЦІЮ, яку він безбожно обманював і брехав в очі, яка за 8 років війни не здалась ворогу.

Аби не твоє "пра&балі", Зеленський, коли твоя фракція в Раді виділяла гроші на лукашенківський бітум замість фінансування ЗСУ, коли твій режим запоров держзамовлення на зброю, розмінував підступи на південь для своїх бізнес-партнерів-окупантів, здав операцію вагнерівців, то путін (в дупі якого ти бачив мир) і росіяни (які, за твоїми словами в Мюнхені, не підуть війною на нас) тисячу разів подумали: а чи варто нападати на Україну?

Ти і твоє оточення винні в крові українців, в стражданнях народу, який довірив тобі булаву.

Тобі відповідати за переслідування бойових генералів та офіцерів, уповільнення створення тероборон в регіонах, за провал евакуації мільйонів людей, яким ти обіцяв шашлики, і яки зараз вмирають без запасів їжі та ліків через твою злочинну брехню.

Тобі особисто та твоїм ляльководам відповідати за злочини перед державою Україна.

https://www.facebook.com/olegleusenko77/posts/pfbid02Bw57UA3oHoNjneGsfuXWwKjPhGL5yQTaoEm6uP1bujXzS16h6R3XNyxsTAVDQ9eil

"Печера Дракона"

"…Ми всі почали отримувати певний обсяг інформації з осені минулого року. Перші дзвіночки були у вересні. Ми з Єрмаком саме були у Вашингтоні. І нам вже почали подавати такі перші сигнали. Ми максимально серйозно до цього поставилися… Ми були з Андрієм на одній зустрічі в Держдепі, але не з держсекретарем: його цього дня не було у Вашингтоні… І людина прийшла, сіла, ось як ви, так чашку кави поставила й каже: "Ну що, хлопці? Копайте траншеї". Ось так ось я вперше почув", - Кулеба.

Що воно верзе? Які "перші дзвіночки"? Їм чотири місяці з кожної праски волали, що Росія атакує. Їх попереджати за ПІВТОРА місяці до вторгнення приїжджав особисто директор ЦРУ Роберт Бьорнс.

Вони провели евакуацію установ, але НЕ провели евакуацію жінок і дітей з напрямків головних ударів. Вони НЕ вивели своєчасно частини ЗСУ в прикордонні райони і НЕ дали їм закріпитися, і тому ворога під Києвом зупиняли в міській забудові, повній мирних мешканців.

Через це сталися Буча, Ірпінь і Бородянка.

Перші дзвіночки?! Так, я знаю чому вони розповідають цю дурню. Їм до сказу треба аби українці ЗАБУЛИ те що відбувалося до і в перші дні вторгнення. Вже повірте - не забудуть. Ми поставимо дуже багато питань. Неймовірно багато.

У т. ч. про перші дзвіночки.

https://t.me/dragonspech/5377

В інтерв'ю The Washington Post Зеленський заявив, що якби влада попередила українців про військову загрозу ще у жовтні, то Україна протрималася б лише 3 дні. Бо сталася б масова еміграція, обвалилася б економіка і Україні був би гаплик.

Тобто ви оцінили? Почалася війна і НЕ сталося масової еміграції - стався масовий похід людей в ЗСУ і в тероборону. А от якби людей попередили, то...

Якщо ви не зрозуміли, то Зеленський заявив, що Буча, Ірпінь і здача в полон захисників "Азовсталі" були ПОТРІБНІ! Без них, мовляв - ніяк. Бо інакше Україна і трьох днів не протрималася б...

Коротше. Я не буду аналізувати цю нахабну брехню. Зеленський просто цинічно бреше.

Мені розповідали солдати 72-ї бригади з якими я зараз служу. Зранку 24 лютого бригада заходила в Київ аби зайняти позиції навколо столиці, а назустріч їй валив потік цивільних, які з Києва тікали. В таких умовах вийти на позиції, ще й протягти техніку, вдалося виключно завдяки ініціативності офіцерів і сержантів 72-ї.

Так от якби керівники країни ще в жовтні попередили б провійськову загрозу, цього не було б. Бо 72-а не проривалася б через Київ - вона стояла б на вичисленному розвідкою напрямку удару росіян, окопана, посилена технікою і артою. А аеродроми в Києві і поруч, перебували б під посиленою охороною нацгвардії, ССО і ППО.

Бучі та Ірпеня тоді б не сталося, бо до них росіянам довелося б іти проламуючи оборону ЗСУ. А у Харкові, Чернігові та Сумах втрати були б у рази менші, бо жінки і діти перебували в евакуації, плани якої були б зазделегідь складені, а евакуація вчасно проведена. Власне, як це робиться зараз.

От що було б. Але. "Ми можемо збільшити армію удвічи, але тоді ми не зможемо будувати дороги" - от що казав Зеленський напередодні вторгнення. Дороги його тоді цікавили, а не ваша безпека. Здогадайтеся чому.

Але пропоную шанувальникам ЗЕ продовжувати вірити їхньому кумиру. Ваших родичів закатували в Бучі? Вашу домівку зруйнували? Ваші рідні потрапили під обстріл і стали каліками? Це була така необхідна жертва! Зеленський так каже!

https://t.me/dragonspech/5378

Sharp's

...Від інтерв'ю WP мені натурально зірвало дах. Коли людина каже, що, практично точно знаючи про початок війни, СВІДОМО не попереджала про це українців, нібито для того, щоб "не посіяти хаос", вона в кращому разі - цинік, у гіршому - негідник.

Невже не очевидно, що заздалегідь не вивезені, а тому загиблі жінки, діти та люди похилого віку з Бучі, Бородянки, Ірпеня, Маріуполя - повністю на його совісті? Натомість близько сотні депутатів, дружини депутатів та наближені до влади виїхали заздалегідь. Їм країну не треба боронити. У них індульгенція від обов'язків громадянина та алергія на війну.

І якою ж треба бути паскудою, щоб говорити – мовляв, усі розбіглися б, і Україну взяли б за три дні! Виходить, у країні немає патріотів, немає армії, а стримують ворога українці лише тому, що Зеленський наперед не попередив про вторгнення та не дозволив усім виїхати з країни? Продовжуючи при цьому демонстративно спрямовувати левову частину бюджету на "Велике крадівництво" та іншу піар-лабуду. І це замість того, щоб ще з жовтня 2021-го (тоді вперше союзники попередили про вторгнення) будувати капітальні фортифікаційні споруди по всій лінії кордону, форсувати ракетну програму, евакуювати найуразливіші верстви населення та мінувати найбільш проблемні ділянки місцевості.

Такі слова – плювок в обличчя українцям та повна неповага до своєї армії, своїх громадян та своєї нації. За такою логікою можна сказати: "Ми здали Херсон, щоб не здати всю Україну..." або "Ми будували дороги, щоби противнику було зручніше наступати". Чому прямо не сказати правду: "Я не вірив у повномасштабне вторгнення, і переконав мене в цьому Єрмак, який одноосібно займався російським напрямом". А правда саме така.

І останнє, що стало для мене тригером у цьому крику душі. Фраза (дослівно): "...тоді я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць, починаючи з жовтня минулого року."

Який, бл... "я"? Мій генпрокурор, мій уряд... І це у парламентсько-президентській республіці! Йдеться в цьому випадку про те, що раніше сповіщення про неминучу війну могло врятувати життя сотень українських дітей, а він дбає про гіпотетичну втрату гіпотетичних грошей. Капець...

...Коли на поверхню вилазить подібний цинізм, зарозумілість та аргументи, мені хочеться після перемоги взяти декого за горло і тихенько запитати: "А тепер розкажи нам докладно за Єрмака, за Бучу, за Херсон, за Баканова, за дороги, за Чонгар, за Маріуполь, за зірвану ракетну програму..."

Кажуть, переможців не судять. Тож за перемогу судити не будемо. Судитимемо за ціну, яку довелося за неї платити.

https://t.me/Sharpreview/16387

Zinoviy Huzar

Смерть і гроші.

Зеленський в інтерв'ю The Washington Post, стенограми уривків з відповідей, (без потоку свідомості).

Запитання: Коли директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс зустрівся з вами тут, у Києві в січні, він сказав вам, що росіяни спробують приземлитися в аеропорту Гостомеля. Якою була ваша реакція, коли це насправді сталося 24 лютого? Чи мало бути вже там більше українських сил?

ЗЕ: ...Я не готовий говорити про все, про що говорив Бернс, але його головні сигнали були про загрози моєму життю.

Подивіться, як тільки почалося повномасштабне вторгнення, з того моменту наша економіка втрачала від 5 до 7 мільярдів доларів на місяць. Це заробітна плата. І ви знаєте, ті гроші, які нам дають наші партнери, ми не можемо їх витрачати на зарплату військовим. У всьому цьому є якийсь глобальний парадокс. Мені потрібні гроші, щоб не втратити свою країну.

У мене немає часу на міркування, попередження, зобов’язання — у мене просто завдання.

Що стосується всіх попереджень чи сигналів від певних партнерів, ось що я їм пояснив: якщо у нас не буде достатньо зброї, нам буде важко воювати.

Путін] три роки не хоче спілкуватися. Тому я не хочу слухати цю дурницю, яку росіяни готові говорити, це дурниця. Я це чітко пояснив. Все, що нам потрібно, — це зброя, і якщо у вас є можливість, змусьте його сісти зі мною за стіл переговорів.

Ви не можете просто сказати мені: «Слухай, ти повинен почати готувати людей зараз і сказати їм, що їм потрібно відкласти гроші, їм потрібно запастися їжею». Якби ми це повідомили — а цього хотіли деякі люди, яких я не буду називати, — тоді я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць, починаючи з жовтня минулого року, і в той момент, коли росіяни напали, вони б нас забрали. три дні.

Якби це сталося, то в жовтні — не дай Боже, в опалювальний сезон — нічого б не залишилося. Нашого уряду не було б, це 100% впевненість. Ну, забудь про нас. Була б політична війна всередині країни, тому що ми б не втрималися на 5-7 мільярдів доларів на місяць. У нас не було серйозних фінансових програм.

А мінус 7 мільярдів доларів на місяць навіть без зброї – це вже велика війна для нашої країни.

Запитання: Тож ви особисто вірили в повномасштабну війну?

Зеленський: Дивіться, як ви можете в це повірити? Що вони будуть мучити людей і це їх мета? Ніхто не вірив, що так буде. І ніхто цього не знав. А тепер усі кажуть, що ми вас попереджали, а ви попереджали загальними фразами. Коли ми сказали, надайте нам конкретну інформацію — звідки вони приїдуть, скільки людей і так далі — вони всі мали стільки ж інформації, скільки й ми.

Ми не зрозуміли. Навіщо мені всі ці попередження? Навіщо мені зводити наше суспільство з розуму? Починаючи з лютого, навіть із січня, як багато було в ЗМІ, українці перерахували більше грошей, ніж отримали допомоги українці за кордоном. Десятки мільярдів доларів були зняті з депозитів.

Ми на це не пішли. Нехай люди обговорюють у майбутньому, правильно це було чи ні. Але я точно знаю і інтуїтивно — ми щодня обговорювали це на РНБО і так далі ...

Запитання: Я розумію занепокоєння щодо сіяння паніки та падіння економіки, але що б ви сказали тим українцям, які зараз кажуть: «Я б хотів евакуювати свою сім’ю або просто краще підготуватися»?

Зеленський: Весь грудень, січень і лютий українці виводили гроші з нашої економіки. Ми могли б бути жорсткими щодо цього, але ми не дозволяли ні Нацбанку, ні комусь іншому обмежувати можливість людей забирати їхні гроші. Хоча ми чудово знали, що це вплине на економіку країни. Свобода, яку мають люди в демократичній країні, – це свобода, яку мали наші люди. Вони мали доступ до всієї доступної інформації. Вибачте, те, що я не розповідав їм про змову росіян зі мною, і все, що мені доповідали спецслужби: «Ти маєш забрати свою сім’ю»...

Р.S. Асфальтом не пробував? І куди ж потратив ЗЕкономлені мільярди?

Тобто про шашлики на травневі тойщоготувався втирав лохам з повним цинізмом і розумінням, що буде війна!

Якби своєчасно викопали окопи, блокпости, не розмінували Чонгар, не здали південь, створили і озброїли Тероборону, як про це кричала опозиція ЄС і західні партнери, а ще якби замість "великого крадівництва" були ракети, то агресор і не поліз би. В іншому випадку був би знищений ще на кордоні при вторгненні і не мали б ми Гостомеля, Бучі, Ірпіня, Ізюма, Северодонецька, Маріуполя, Попасної...

Тепер зрадники, використовуючи "єдині новини" і марафон ще зроблять себе героями.

Організм без совісті та емпатії. Вдумайтеся, після скількох загиблих і закатованих, він розказує про ледь не втрачені мільярди. Заради своєї влади та грошей готовий йти по трупах співгромадян. Як воно спить зараз?

Жахи з десятками тисяч невинних жертв йому не сняться?

Недаром посвідчення, під час інавгурації 2019 році, впало з рук військового.

https://www.facebook.com/zinoviy.guzar/posts/pfbid02hHYk1YcTeFiYLh9gAEUkSvR3XM1eSGMNBvE7nPKE62J2KgYhnkPF22M7UMayv5cSl

Добірку зібрав Adam Viter.

"ЯКБИ ВЛАДА ПОПЕРЕДИЛА УКРАЇНЦІВ ПРО МАЙБУТНЄ ВТОРГНЕННЯ рф ЩЕ В ЖОВТНІ, УКРАЇНА ПРОТРИМАЛАСЯ Б ТРИ ДНІ", - ЗЕЛЕНСЬКИЙ

Mason Lemberg

У вас немає відчуття від цих слів Зеленського, що вони і ми (разом з ними) потроху провалюємося в якесь путінське Задзеркалля?

В якусь міфічну країну, откуда на Бєлорусь готовілось нападєніє, де захищатися - це нападати, де мирні люди - це "фашисти", а фашисти - "це мирні люди".

Тарас Чорновіл

Їжте, що обрали. Дебіл же кінчений. Воно навіть не розуміє, що верзе. Та ніхто цього зрозуміти не зможе...

Ще в інтерв'ю The Washington Post заявило, що якби українців попередили, що готується вторгнення расєї, то Україна протрималася б лише три дні... (!!!)

От я не розумію: це абсолютна тупість і повний розлад мислення, чи такий витончений, доведений до крайности цинізм?

Сцуко, не суди українців по собі та своїй мерзенній "сімейці Адамсів". Українці 8 років прожили в умовах війни і не втікали нікуди, хоча всі кордони були відкриті, а Порошенко для них навіть безвіз відвоював. Але, коли стало відомо, що ворог вторгся в Україну, сотні тисяч помчали до центрів комплектації ЗСУ. Якби ти, мерзенна істото, сповістив людей про дані розвідок щодо підготовки вторгнення ще в тому ж жовтні чи хоч на початку лютого, ті самі люди стояли б у тих самих чергах, щоб поповнити армійські ряди, заповнити штучно створений тобою 40-60-відсотковий некомплект наших бригад. До 24 лютого було б достатньо військ, щоб перекрити всі напрямки. Але ж ти, злодійкувата істото, їм прямо заявив, що не хочеш збільшувати армію, бо тоді не зможеш так осатаніло красти на дорогах.

І зараз, мерзото, продовжуєш брехати і принижувати українців, принижуючи їх порівнянням із собою нікчемою. Якби ти не роззброював армії, не скорочував її складу, не наказував відвести війська з ключових напрямків імовірної атаки, цієї війни б не було. Так, на Україну напав путлєр зі своєю ордою, але це саме ти відкрив йому двері. І саме ти відповідальний за ті десятки тисяч загиблих та мільйони зламаних доль!