Показ дописів із міткою В'ячеслав Чорновіл. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою В'ячеслав Чорновіл. Показати всі дописи

неділя, 14 червня 2026 р.

Про Івана Драча: “Одних в ООН, других в Явас"

 


� - Вельмишановний Тарасе В'ячеславовичу, цікаво почути Вашу характеристику відомого поета та політика Івана Драча. Як складалися Ваші з ним особисті стосунки? Чи можете виокремити котрийсь з його поетичних творів як свій улюблений?
Тарас Чорновіл: - Нема в мене улюбленого Драча. Я вас зараз страшно розчарую. Він був дійсно талановитим поетом і талановитим митцем. Але то було ще в першій половині шістдесятих. А його конформізм, зрадництво і брудні інтрижки з владою для мене його поставили за межею. Ну, добре, я, можливо, занадто катеґоричний, а Ліна Костенко - вона для вас точно авторитет, правда? Ось її слова:
“Одних в ООН, других в Явас".
Знаєте, про що йдеться? Явас [посьолок у Мордовії] - це найстрашніша на той момент політична зона особливого режиму, де людей просто з розуму зводили, те, що потім відбувалося в Пермі, де вбивали Стуса та инших, ось чим був Явас у шістдесяті роки. А Драча за відверте угодовство з владою, за фактичну зраду всієї формації шістдесятництва, за окремі доноси теж - і це він робив, публічні доноси! - відправили з делеґацією до ООН*. Знаєте, з яким формулюванням? “Протівостоять заявлєніям украінских буржуазних националістов про давлєніє на украінскіє язик і культуру”.
Коли він туди приїхав, його спочатку [в діяспорі] прийняли, а потім почали обструкцію робити, бо він приїхав як представник комуністів**, як антиукраїнський фактично приїхав, з брудною місією. А потім, коли він написав кон’юнктурну поезію, а він їх багато написав, зараз того не хочуть згадувати - «Дихаю Лєніним», так, це теж поезія Драча, – то тоді була дуже цікава історія, сама Ліна Костенко її потім переказувала. Вона до нього підійшла й каже:
- Ну, що, Драчику, от ти написав, як ти дихаєш Лєніним, а все одно ж нас, тебе й мене, посадять. І от будемо ми в тюрмі совєтській, будемо ходити десь там у прогулянковому дворику, а я підійду до тебе і скажу: “Драчику, Драчику, а харкни на мене Лєніним!”
Це конкретна історія, свої його зневажали тоді.
Але він мав талант, це правда. Поезію його я якось читав, багато було гарних речей, але, знаєте, він десь із середини 60-х почав вводити для себе самоцензуру. А були кращі за нього, які цього не зробили.
Мені досі не хочеться читати Драча - просто тому, що я знаю, на що він перетворився і що він ще писав. Я Симоненка Василя читаю, я Стуса буду читати, я Холодного із захопленням перечитаю – є море поетів...
Він дуже добру зробив одну річ - він прорекламував і видав Льоню Кісельова і передмову гарно написав про нього. Неймовірний поет, неймовірний! Він йому дав певну дорогу. Молодець, зробив хоч якусь добру справу. Але Кісельов для мене, особливо його українські поезії, останній рік життя, вони для мене сильніші, ніж те, що писав Драч. Він для мене кращий за Драча.
Тому всіх цих згаданих людей - я їх дуже поважаю і захоплююсь їхньою поезією. Поезія Драча теж може викликати захоплення, особливо рання, але я його не можу поважати.
Була в нього річ, що була раптовим проривом, коли він зробив щось неймовірне: це постановка фільму «Камінний хрест» [1968 року]. Він був автором сценарію, і він його пробив, продавив. Оце річ видатна, це щось таке, що ввійшло в історію української культури на рівні з Параджановим - воно дуже важке, воно чорно-біле, а воно ввійшло на рівні з українським поетичним кіно.
Тобто він залишив у культурі свій слід. Але, при всім тім, лишається осад. У незалежній Україні він пристосувався до Кравчука, він так старався бути з ним! Він попав до уряду Кучми, потім до самого Кучми-президента, щось робив ніби непогане. Всі вони робили щось непогане, але, знаєте, тоді була така логіка: гроші, економіку віддати проросійським оліґархам, а українцям віддати культуру - і займайтеся нею, щоправда, жодної державної підтримки не отримаєте. Хоча, як на мене, всі позитивні тренди все ж таки тоді задавав Жулинський, я не вважаю, що Драч відігравав ключову роль.
Я ж кажу, я суб'єктивний, але при згадці про Драча мені передусім приходять на пам’ять оті дві фрази Ліни Костенко.
Зате Драч серед перших побіг паплюжити В'ячеслава Чорновола, коли з Банкової замовили розкол Руху, він і до того брав участь в отих усіх розкольницьких діях і в тому всьому хамстві. Тому як людину й політика я його сприймаю з бридливістю, реально з бридливістю. Як чиновника – ну, більш-менш, на чверть можливого він працював нормально на потреби України. Як поета і митця – визнаю, безумовно, талант.
Ця людина дуже сильно зламалася сама, і, на жаль, багатьом долі поламало те, до чого він пристав.



Джерело:
Тарас Чорновіл. Діалог - ВІДВЕРТО
_______________

* З архіву УІНП:
Про перебування на 21-й сесії Генеральної Асамблеї ООН українських поетів - Дмитра Павличка та Івана Драча. Інформаційне повідомлення голови КҐБ при Раді Міністрів УРСР

Джерело:

** З архіву українського аналітично-видавничого центру «Prolog» (уривок, переклад):
"...24 вересня цього року під час появи обох поетів на заході, організованому прогресивною Лігою американських українців, Дмитро Павличко дав позитивну відповідь на запитання редактора газети «Українські вісті» Леона Толопка щодо правдивості повідомлень у «націоналістичній» пресі США та Канади про арешти та суди в Україні. Далі Дмитро Павличко продовжив, що ​​насправді 23 особи було заарештовано за «антирадянську діяльність», серед них Святослав Караванський, колишній... агент гестапо в Одесі.
Іван Драч детальніше розповів про причини арешту в Україні на літературному вечорі, організованому Українським клубом «Круглий стіл» Нью-Йорка 11 листопада 1966 року. Після попередньої консультації з Дмитром Павличком Іван Драч сказав, серед іншого, наступне у відповідь на запитання про арешти: «Це питання та відповідь на нього надзвичайно болючі для нас і особисто для мене, оскільки серед заарештованих є мої друзі. Серед тих, кого я особисто знаю, і хто зараз перебуває під арештом, є Богдан Горинь, літературо- та мистецтвознавець зі Львова, Панас Заливаха, художник з Івано-Франківська, Михайло Горинь (брат Богдана Гориня), психолог, та багато інших людей, яких я особисто не знаю. Ці люди представлені /тут/ лише як борці за українську культуру та українську мову. Однак справа дещо складніша...
«Річ у тім, що в колі цих людей були особи, які раніше були пов'язані з підпільними націоналістичними організаціями в Україні, пов'язані навіть з німецьким гестапо... Дійшло до того, що розгорнулася пряма пропаганда проти нашої системи, проти нашого способу життя; що документи, що стосуються характеру нашої системи, її ворожості до всього українського, червоного фашизму, що лютує в нашій країні тощо, передавались у вигляді друкованих копій, які надсилалися або доставлялися до різних частин України.
«Ще одна річ... Мені здається, що, можливо, радянський режим в Україні не повинен почуватися настільки невпевнено, що він не міг би, можливо, замість арешту, провести якийсь громадянський суд... Я відчуваю, що особливо в цей час, коли ми наближаємося до п'ятдесятої річниці радянської влади... ну, ми зробимо все можливе, щоб домогтися швидкого звільнення таких людей, як Богдан Горинь чи Панас Заливаха, людей, які найменше були залучені до цих дій...»
Інший учасник літературного вечора клубу «Круглий стіл», Дмитро Павличко, заперечив факт русифікації в Україні, заявивши, що русифікації там немає, і що якщо вона спорадично проявляється, то відповідальність за неї лягає на «ідіотів та бюрократів»."


Джерело:


четвер, 19 лютого 2026 р.

19 лютого 1999-го року В'ячеслава Чорновола зрадили...

 


Цього дня 27 років тому люди, котрих В'ячеслав Чорновіл вважав своїми соратниками, зрадили його.

Зі стенограми пленарного засідання ВР*
“ЗАСІДАННЯ ТРИНАДЦЯТЕ
Сесійний зал Верховної Ради України.
19 лютого 1999 року.
10 година.
Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго ранку, шановні народні депутати, запрошені та гості Верховної Ради! Доброго ранку, шановні радіослухачі України!
Прошу народних депутатів підготуватися до реєстрації.
Прошу зареєструватися.
У залі зареєструвалися 295 народних депутатів.
Ранкове засідання оголошується відкритим.
[...]
ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається народному депутату Біласу. Підготуватися депутату Баранчику.
БІЛАС І.Г. Шановні народні депутати! У нас нині є власні Збройні Сили, як і є наша власна держава, і є день наших власних Збройних Сил. Але сьогодні в них служать усі, причетні до цієї історії. Ми повинні, звичайно, шанувати історію і водночас пам'ятати, що Збройні Сили України стоять на захисті Української держави.
Час, який залишився, дозвольте передати депутату Черняку.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.
ЧЕРНЯК В.К., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власности та інвестицій (виборчий округ 153, Рівненська область).
Шановні депутати! Шановні виборці! Фракція Народного руху України уповноважила мене заявити таке.
Фракція Народного руху України висловила недовіру голові фракції депутату Чорноволу і поклала виконання обов'язків голови фракції на депутата Костенка Юрія Івановича (Шум у залі). Це рішення спрямоване на підвищення ефективності діяльності фракції у Верховній Раді.
За дане рішення проголосували депутати Кириленко, Кожин, Драч, Філіпчук, Мовчан, Червоній, Федорин, Костенко, Альошин, Джоджик, Кулик, Гудима, Полюхович, Черняк, Заєць, Шевченко, Сігал, Чобіт, Зварич, Іщенко, Манчуленко, Лавринович, Асадчев, Слободян, Бойко, Тарасюк, Жовтяк, Павличко, Бойчук, Юхновський. Усього 30 депутатів із 48.
Ще раз наголошую, що це рішення не означатиме зміну позиції фракції у Верховній Раді, а тільки спрямоване на те, щоб підвищувалася ефективність діяльності фракції Народного руху України у Верховній Раді.
(Шум у залі**)."
_____________________
** Шум у залі - це улюлюкання комуністів та їхні вигуки "Руховци, молодци!!! Давно би так!"




ПРІЗВИЩА НАЙВІДОМІШИХ ЗРАДНИКІВ ТАКИ ВАРТО НИНІ НАГАДАТИ.
Якби Чорновіл лишився живим – могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.
Багато чого могло б не бути.
Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.
З 48-ми осіб у фракції його зрадило 30-ть.
Це унікальний випадок навіть для нашої історії.
Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.
І прізвища найвідоміших зрадників таки варто нині нагадати.
В‘ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заєць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.
Можливо, не всі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.
Дехто, ще з совєцьких часів – з гумовим хребтом.
Інші – голодні та аґресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.
Але, в цьому списку цікаві три прізвища.
Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.
Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.
Зварич, як втілення ukrainian dream* – міністр юстиції без диплому.
Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.
Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.
А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».
«Не так страшні московські воші, як українські гниди».
До скількох ж історій можна припасувати цю класику?
Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».
Олег Манчура**
Видання “Час”, 26.3.2018
______________
* Ukrainian dream (англ.) -українська мрія.
** Олег Манчура — історик, журналіст, громадський діяч. Працює і веде авторський блог на каналі «Еспресо», де публікує аналітичні матеріали на теми геополітики, війни та суспільних настроїв. Раніше був редактором журналів різного тематичного спрямування та автором історичних проєктів на провідних телеканалах.




... � - Ви якось розповідали про вкрай негідну поведінку В'ячеслава Кириленка.
Тарас Чорновіл: - Він особливо підло, по-падлючому, на замовлення Кучми повівся проти мого батька. Вже все відомо - хто давав розпорядження, хто виплачував гроші. Відомо, кого купували і яким способом. Це в основному було за гроші або за кар'єрні перспективи. Тоді, в кінці 98-го і особливо на початку 99-го року, перед самою загибеллю батька, коли у верхівці Руху відбувся путч, коли вони робили заколот проти Чорновола, Кириленко в тому зіграв далеко не ключову роль. Ще раз кажу, там командували з Банкової, з адміністрації Кучми. Костенко був просто знаряддям, тупим виконавцем, але гидотним виконавцем, дуже гидотним. Усі там постаралися - і Черняк, і всі інші. Їх усіх постаралися замазати в це лайно. Але Кириленко ще й прислужитися вирішив, чим увійшов в історію. Коли вони захоплювали фракцію й викидали речі В'ячеслава Чорновола з його кабінету - це все вони вночі робили, їх пропустила охорона. От уявляєте — вночі депутатів не пускають до Верховної Ради, а їх усіх пропустили! Діяли вони організовано. Червоній командував і Лавринович - до речі, зараз засуджений Україною, у бігах, в москві живе, як кажуть, а тоді - один з керівників Руху. Затяті були вороги [батька] - Лавринович з Червонієм. Увірвалися в кабінет, зламали замки, усі речі викидали прямо в коридор, вивалювали. А Кириленко, знаєте, така дрібна вошка… В батька ноги дуже боліли, крутило артритом – усе від тих концтаборів, в яких він відбув. І він, коли працював у кабінеті, перевзувався з туфель у домашні капці. І от Кириленко взяв оті капці, виніс і так демонстративно зверху кинув на всі ті речі викинуті. Оцей його жест увійшов в історію, і з ним в історію ввійшов і Кириленко.
Джерело:
Чорновіл ВІДВЕРТО


... � - Чи можна сказати, що Костенко старанно відпрацював роль Юди при розколі Руху? ...Ось так паперові "патріоти" заради грошей та посад готові продати все, що є в житті! Чи був він у тому списку ПР на отримання доларів? Що казав Вячеслав Максимович на адресу Костенка та інших запроданців?
Тарас Чорновіл: - Гадаю, чисто релігійно він гірший Юди, тому що Юда мав виконати намічене пророцством. Так, воно впало на нього, тому що він був готовий зрадити, але все-таки в нього була роль. А в Костенка - позбавити Україну шансу перед наступними виборами. За гроші, тупо за гроші він мав зробити так, щоб Чорновіл і Рух не могли зіграти ключової ролі на наступних президентських та парламентських виборах і поміняти ситуацію в країні. Це було його завдання. Тому тут він гірший від Юди. Він гірший, тому що Юда розкаявся й кинув гроші отим первосвященникам. А Костенко, і вся його зграя, гроші взяла. Так, там все було за гроші.
Більше того, на жаль, у цьому зіграв дуже велику роль сам Віктор Ющенко. Дуже велику роль. Один керівник дуже великого комерційного банку мені розказував, як йому конкретний заступник Ющенка передавав накази, повідомляючи, що то були накази з Банкової, від Кучми: кожен місяць виплачувати на підтримку розкольників. По-моєму, він мав платити 40 тисяч доларів. На той час, 98-99 рік, то були астрономічні гроші. Для України то були просто неймовірні гроші. І це тільки один банк, один єдиний банк мав 40 тисяч доларів платити щомісяця на проплату розколу.
Костенко не просто розкольник - Костенко організатор того розколу. З ним безпосередньо вели переговори. Я дивився текстові записи майора Мельниченка 98-99 років, де він записував, хто зайшов до Кучми, хто вийшов від Кучми: тоді зайшов, тоді вийшов. Щось він записував, а щось не записував, тоді ще був аналоговий запис дуже поганої якости. Так от, костенківці, пізніші розкольники рухівські, - вони там бігали кожен день до Кучми. Тобто їх запрошували, їм пропонували гроші, їм пропонували посади. І сам Костенко їх туди водив регулярно. Тому, звісно, це рідкісна погань, мерзотник кінчений. Руйнував Рух і забирав в України шанс. Тупо за гроші. Прислужник. Чи був він в амбарній книзі Януковича? Там був і Заєць, і Костенко теж був, наскільки я пригадую. Заєць тоді від “Нашої України” отримував, а Костенко - я не пригадую від кого, але вони там обоє світилися, Янукович їх щедро фінансував.
У Русі в Костенка було прозвище Хробак. Він організовував той напад, скажімо, на кабінет Чорновола вночі, їх спеціально ж охорона пропустила. Зламали двері, викинули всі речі Чорновола... Є такий В'ячек Кириленко – знаєте? Дуже себе любить великим патріотом показувати. Отако на пальчиках виносив капці. Домашні капці були в Чорновола, в нього ноги сильно боліли, й він часто в кабінеті, коли працював, у свої капці перевзувався з туфель... І Кириленко виніс їх, кинув на ту купу... Вони захоплювали кабінет фракції.
От таким чином вони працювали, виродки кінчені, безумовно, колись були патріотами… Серед них, до речі, з тих, хто сьогодні ще відомий, - Рефат Чубаров. Мустафа Джемілєв, котрий, на жаль, зараз дуже по-дурному повівся, але він тоді лишився з Чорноволом, не пішов у розкол. Я навіть не кажу, що він зараз продався - ні, не продався, просто в нього, гадаю, вже пішла деменція. А Рефат Чубаров зрадив, так, і багато інших.
Що стосується батька, він написав тоді статтю, він її не встиг закінчити, але про Костенка там є багато. Про підлість, про зраду, про “за гроші”, про те, як ті люди до нього бігали й вимагали, щоб він ішов до Кучми просити для них про посади. Про ідеологію забули. Костенко завжди поводився, як звичайний шкурник, і не інакше. Кажу це не тому, що я ставлюся до нього так через батька, - про нього багато хто так говорив.
До речі, та сама історія була – пригадуєте? - проти Порошенка, коли вся преса за Курченківські, московські гроші працювала проти Порошенка. Так от, тоді та сама історія була проти Чорновола, спеціально. Газета “Львівський експрес”, “Поступ" та інші виключно Костенка крутили. Мало не кожен день давали якісь матеріали, інтерв'ю, коментарі проти Чорновола. Обливали його брудом до моменту, коли він загинув. А наступного дня дехто навіть тиражі передруковував, аби хвалебні оди посмертно зробити! З того часу в мене така зневага до більшости українських журнашлюшок, просто дика зневага.
От така історія була.
І Костенко – так, гірший за Юду. Безумовно, що гірший за Юду. Юда виконував якийсь намічений план і відрікся від грошей. А цей – ні, цей відрікся від Чорновола, від майбутнього України. Він продавав Україну Кучмі. Ющенкові прислужував під свої інтереси. Він продавав Україну Януковичу запросто.
Порошенкові він виявився не потрібний, тому, відповідно, в якийсь момент щось там гавкав на нього.
Джерело:
Чорновіл ВІДВЕРТО



Олена Бондаренко:

19 лютого 1999 року на вранішньому засіданні Верховної Ради України член фракції Народного Руху України професор Володимир Черняк виголосив заяву про недовіру голові фракції Вячеславу Чорноволу. Із неприхованим задоволенням зачитав прізвища тридцятьох підписантів. Комуністи аплодували і вигукували: "Молодци, руховци!",
"Давно пора!"..
Дехто злорадно, дехто з цікавістю зазирав Чорноволові в обличчя. Він сидів непорушно - жодних емоцій. Тільки очі - людини, тяжко пораненої зрадою. Він привів цих людей до парламенту списком, який очолив. Тобто брав за кожного відповідальність перед Україною, з якою був завжди гранично чесним. Не особиста образа, а саме це - його віроломно підставили перед Україною - було його найбільшим болем...
Я не стану називати прізвищ тих тридцяти. Одних вже немає серед живих, інші закінчили свою політичну історію ганьбою чи зникли у безвість, а хтось і досі наполягає на своїй "правоті", хіба що наодинці з собою відчуваючи, як совість безнадійно шкрябає черстве серце.
Я хочу назвати тут тих, хто лишився з Чорноволом. Вони не рекламують себе, не хваляться і не вважають себе героями та героїнями. Вони просто жили - живуть - за сумлінням.
Косів Михайло, Танюк Лесь, Бондаренко Олена, Кендзьор Ярослав, Удовенко Геннадій, Терен Віктор, Кульчинський Микола, Григорович Лілія, Глухівський Лев, Костинюк Богдан, Шмідт Роман, Чорноволенко Олександр, Криворучко Юрій, Шепа Василь, Ключковський Юрій, Креч Едуард, Коваль Вячеслав.

За місяць і десять днів Вячеслава Чорновола убили...

До кінця не усвідомленим для багатьох лишається, які зловісні наслідки мала ота зрадницька ескапада в парламенті 19 лютого 1999р. Комуністи аплодували не випадково. Вони розуміли, який удар під дих завдано Україні. Сьогоднішня війна - також наслідок і тієї події...


На світлині - усміхнений, упевнений Чорновіл. Це для справжніх українців - підтримка на силі духу.
А для тих, хто досі шукає в його очах - і в наших - відчай та зневіру: не дочекаєтеся, ми переможемо!



понеділок, 22 грудня 2025 р.

Тарас Чорновіл про загибель батька - відверто

 


В'ячеслав Чорновіл і Геннадій Удовенко


� - Моє шанування, пане Тарасе. Чи був Геннадій Удовенко якось причетний до вбuвства В'ячеслава Чорновола? Багато версій, чув різне, а правду знаєте Ви. Дякую за відповідь.
Тарас Чорновіл: - Нема ніяких версій. Заяви в 1999 році, що Удовенко нібито міг бути причетний до вбuвства,- це абсолютна брехня, що була викрита відразу ж, і самі автори цієї брехні потім просили пробачення й більше її ніколи не повторюють. Зараз полізло дуже багато так званих популяризаторів історії - Алфьоров* почав, а за ним пішли інші. Серед них є й дуже добрі, але більшість - це настільки примітивно! Якісь Новоселецькі etc. - це абсолютно третєсторонні, нікому не відомі й непоінформовані люди, вони ґуґлять якусь інформацію і пишуть дурню. Я навіть бачив, що в описі до відео чи в дописі того Новоселецького чи як його там, написано щось на кшталт “шукаємо автора текстів, їх буде читати наш ведучий”.
В'ячеслав Чорновіл - один з батьків української незалежности, і про нього зараз так чи інакше згадують. Усякі шахраї, дрібні заробітчани ґуґлять і надибують, напевне, оту пресконференцію 1999 року, що її влаштували розкольники Руху - Євген Жовтяк, здається, Василь Червоній та Юрій Костенко. Була вона під час президентських виборів, і вони оббріхували Геннадія Удовенка, який був тоді проти їхнього Костенка, - то була стовідсоткова брехня, запущена один раз, прожила вона не більше, як 3-4 місяці, а коли вже пройшли президентські вибори, про це взагалі перестали згадувати, навіть думки такої не було, надто відверте було оббріхування.
Щодо аварії, в якій загинув В'ячеслав Чорновіл, - як вони їхали? Стосовно цього, до речі, питання швидше до Андрія Ніцоя. Його дружина Лариса Ніцой дуже відома, все Порошенка обливала брудом, як могла. Чомусь Зеленського з його русифікаторською політикою вона не рухає, навіть не пікає, а от Порошенка хаяла. Гадаю, ці люди мають дуже недобру зав'язку.
Так от, питання до Андрія Ніцоя. Він був дуже дрібним реґіональним працівником Руху в Кіровоградській області. І тут раптом, під час розколу Руху, його товариш Анатолій Ревенко очолює основну обласну організацію, а він [Ніцой] появляється в Києві, й там його В’ячеслав Коваль, тодішній голова Секретаріяту Руху (теж є питання до нього) терміново ставить головою Організаційного відділу.
Поїздки батька тоді планувалися. Нічних поїздок і нічних переїздів уникали - розуміли, що можуть бути провокації, що це ризиковано, та й самому батькові треба було просто нормально відсипатися. Тому планувалися або поїздки до кількох областей, або з однієї области до другої і вертатися до Києва вдень, а нічне перебування в дорозі відмінили. У поїздках між областями на ночівлю зупинялися в готелях чи в Рухівських активістів, і, відповідно, складався графік поїздок.
Батько тоді мав летіти за кордон - чи то в Америку, чи в Ізраїль, був якийсь візит терміновий. Він мав відлітати, і отже, перед цим не можна було планувати поїздку до якоїсь віддаленої области - він міг би поїхати кудись у Київській області чи до Житомира, не далі, такі речі в них були відпрактиковані. Аж тут Ніцоєві з Ревенком дуже захотілося всунути Кіровоград, і вони його всунули напередодні батькового відльоту.
Ніцой наполіг – їдьмо, мовляв, до Кіровограда, батько погодився, й та його поїздка стала останньою, фатальною. Мабуть, оскільки плани були вбuти, все одно би колись убuли, але не того разу. А тут готувалося - таке відчуття, що вони знали про ту поїздку наперед. Є всі докази, що то була заготовка.
Саму поїздку Ніцой запропонував і поставив у графік ще десь за тиждень. Ще раз кажу: її мали зняти, й тому до Ніцоя є питання.
Що стосується самої поїздки. Вони їхали двома машинами. Річ у тім, що їхати одною було трудно. По-перше, Удовенко був дуже великої статури й міг їхати тільки на передньому сидінні. То ж були не лімузини якісь... Батько теж волів завжди їздити на передньому сидінні. Все одно могли якось розсістися в одній машині, але в останній момент нав'язався Дмитро Понамарчук, і, відповідно, вже стало затісно.
А в Удовенка як в екс-міністра була, відповідно, охорона. У батька був водій. Плюс сам Ніцой ще їхав з ними в тій другій машині. Якби в останній момент не нав'язався був Дмитро Понамарчук, батько з Удовенком могли б їхати разом в одній машині. До речі, й безпечніше би було.
Отже, в тій ситуації було дві машини. Вони їхали до Черкас. Попереду машина Ніцоя - він зі своїм шофером і Удовенко зі своїм охоронцем, а позаду, за ними слідом - машина батька. А після Черкас батькова машина поїхала попереду - батьків водій дуже добре знав дорогу, то вже була добра траса, й він поїхав попереду - випередив, оскільки батькові треба було готуватися до наступної поїздки. А машина Удовенка трохи відстала, відставання було буквально секунд на 40-50. Швидкість на тій ділянці була в районі 100-105 км/год., це перевірено всіма реальними дослідженнями. Спочатку брехали про 180 км/год., чого тільки не брехали... Ні, спеціяльною експертизою перевірено всі моделювання – швидкість була 100-105 км. Для машини Toyota-Corolla з підсилювачами гальм то була абсолютно звичайна швидкість на абсолютно порожній трасі. Ніч була неймовірно місячна, дорога абсолютно суха. Їхали з невеликим перевищенням дозволеної швидкости — дозволено там було 90 км/год., й тому розказувати, що те перевищення було причиною аварії, - повна дурня.
Отже, попереду їхала батькова машина. Коли сталася аварія, ті, хто був у наступній машині, - я на суді спеціяльно ставив це питання й так ми підтвердили - вони побачили мить аварії, тобто машина Удовенка вже вийшла з-за повороту. Вони побачили, як раптом загорілися гальмівні вогні першої машини, й почали наближатися до чогось великого, чорного... Вони доїхали туди за 40-50 секунд від моменту аварії.
Аварію було підлаштовано, перехоплення КамАЗом було вчинене тільки з розрахунком на те, що батькова машина йтиме попереду. Чи мав до того відношення хтось із тих, хто був у машині з Удовенком і трохи відстав? На тім і будувалося звинувачення проти Удовенка, яке є повна абсолютна брехня. Удовенко неймовірно поважав Чорновола, просто неймовірно. Він був дуже далекий від такої, знаєте, живої, жвавої політики, але він тоді їздив із Чорноволом у ті політичні поїздки. Він максимально захищав Чорновола від заколотників, він після нього прийняв Народний Рух України й певний час пробував його зберегти. Він не витягнув тієї роботи, тим більше, що то все-таки була опозиційна діяльність, а він до неї був не готовий. Врешті-решт він відмовився від головування в Русі.
Він дуже гідно поводився, й повага до нього безумовна.
А оті оббріхування виникли в дуже короткий період, фактично навесні, до червня 99-го року, а вже восени, після президентських виборів їх навіть не пробують цитувати і згадувати. Ще раз: те, що ви про це згадуєте, є ознака того, що назовні вилізли оці тупі поширювачі історії, яку переписують усякі Новоселецькі. Оце все та дурня, яку я рекомендую не слухати й не читати, тому що там не справжня історія - там набір різних фейків і чуток. Ті тексти пишуть люди, дуже далекі від усіх цих питань і справ.

Джерело:
Чорновіл ВІДВЕРТО
20 грудня 2025
________________
* Олександр Алфьоров, чинний голова Українського інституту національної пам'яти.


середа, 9 липня 2025 р.

В'ячеслав Чорновіл перший опублікував правду про Андрія Головка

 



...� - Тарасе В'ячеславовичу, в 1989 році Ваш батько оприлюднив в "Українському віснику" інформацію про те, що в 1924 році український советський письменник Андрій Головко вбив своїх дружину та доньку. Цей факт довгий час замовчувався совєтською владою. Чи можете поділитися додатковими деталями щодо того, як ці відомості були виявлені, які джерела їх підтверджували і як суспільство реагувало на цю інформацію після її оприлюднення? На Вашу думку, чи доцільно, щоб вулиця в Солом'янському районі й надалі носила ім’я Головка, чи варто її перейменувати?


Тарас Чорновіл: - Совєтскій пісатєль Головко у 1924 році застрелив спочатку свою дружину, причому вмисно: довго її вигулював десь у лісі, щоб вона стомилася, сказав їй поспати, накрив голову червоною хусткою і застрелив. Потім зі школи-інтернату забрав свою дочку, сказав, що везе до мами. Дуже довго її теж водив по лісі, мовляв, мама зараз до нас прийде. Коли дочка задрімала, поклав її десь у холодку, накрив хусткою й вистрілив їй теж у голову. Потім він пояснював, що зійшов з розуму. Ці факти вже повністю доведено, це не піддається сумніву й опубліковано в офіційній біографії будь-де, що він убивця, який згодом просто косив під дурочку. Це доведено матеріялами допитів - адже його судили, проте ухвалили звільнити від відповідальности, бо він пролєтарского проісхождєнія, воював у червоній армії і пише на тему селян - антикуркульські заяви і твори, романи, повісті. Тобто звільнили від відповідальности навіть не через те, що він психічно хворий, а через те, що він дуже совєтскій. Він - стовідсотково совєтська наволоч. Так, він воював у червоній армії, дуже затято воював. Брав участь в боях десь якраз на Львівщині, був поранений і не здох. Його мобілізували до армії УНР - виявляється, примусово мобілізували. Він одразу ж дезертирував і пішов добровольцем у большевицьку червону армію - вбивати українців. Тому Головко - це взагалі унікальна, рідкісна наволоч, яку тільки можна уявити.

Дякувати Богу, в школах вже, здається, не вивчають Головка на уроках української літератури. Його декомунізовано - він підпав під декомунізацію в багатьох містах України, в тому числі навіть у тих, що тимчасово під окупацією, знято його меморіяльні таблиці, пам'ятники, вулиці перейменовано. Яким дивом у Києві вулиця - й не мала – досі носить ім'я звичайного комуністичного бандита і вбивці? Він убив дружину й дитину, а скількох українців він убив? Писав доноси при Сталіні, тому його й помилували, звичайні доноси! Скількох людей він відправив на Соловки? Це рідкісна погань і точно має бути декомунізована, і те, що вулиця його імені збереглася й досі, мене просто дивує.

Нині протоколи допитів Головка опубліковано, а тоді, у 1989 році, не забудьте - ще був глибокий Совєтський Союз, до незалежности залишалося близько трьох років. Тоді почали випускати перших політв'язнів з тих, що були в зонах, але декого ще арештовували – Івана Макара взагалі в 90-му арештували, а в 89-му ще творилося чорт зна що. Батько тоді паралельно із загальнополітичною діяльністю за незалежність України, пробував ще й розбирати певні історичні моменти. Багато хто знав, що він цим цікавиться, знали про його особливу любов до літератури. Тоді вже і в КҐБ, і в інших органах, і в архівах появлялися люди, які теж переймалися Україною, і йому передавали якісь факти тощо. Це хтось зі спецхрану – прізвища батько не назвав - передав йому ці факти про Головка. Я ж тоді допомагав йому, був технічним редактором “Українського вісника”, передруковував перші примірники. Отже, тоді хтось йому приніс зі спецхрану чи то сфотографований, чи переписаний від руки протокол допиту Головка, і батько той протокол відразу опублікував. Підстав не довіряти не було. Чутки ходили й до того, доказів не було, і всі про це забули. Чорновіл перший про це нагадав і перший опублікував матеріяли про те, що ця погань був убивця.

Такі речі - тихенькі зливи зі спецхранів – бували й раніше. Ще в 60-х роках був оприлюднений, теж через батька, й пішов гуляти отой пролог до поеми Сосюри “Мазепа”:

“Навколо радости так мало!
Який у чорта днів бадьор...”

Неймовірний твір! А дістав його батько випадково. Він завжди шукав такі речі, ще в 60-х. Одна аспірантка писала тоді дисертацію. Займатися періодом розстріляного відродження - трошечки, дуже обмежено - дозволялося тоді тільки тим, що потім стали членами ЦК КПУ, як-от Тичина. І от вона щось на тему раннього Тичини писала, тож їй дозволили. Й вона почала там шукати, її допустили у спецхран. Зрозуміло, що над головою ніхто не сидів - це ж був літературний спецхран. І тут вона раптом бачить: Сосюра, й вона відкриває ту течку. Переписувати чи виносити не можна – всіх перевіряють. Вона вивчила цей уривок поеми напам'ять, удома переписала, й він пішов далі гуляти. Отак воно відбувалося тоді. А батько - він діставав ці речі й максимально старався їх розповсюдити, де тільки міг, зокрема через “Український вісник”.

До речі, у статті про Головка на Вікіпедії згадується і його перша публікація на цю тему.

Джерело:
Чорновіл ВІДВЕРТО
https://www.youtube.com/watch?v=m4_RSOGj7YU




Володимир Сосюра
ПРОЛОГ ДО ПОЕМИ “МАЗЕПА”

Навколо радости так мало!
Який у чорта днів бадьор,
коли ми крила поламали
у леті марному до зор.

І гнів, і муку неозору
співаю я в ці дні журби,
коли лакеї йдуть угору
й мовчать раби!

Коли розходяться з ділами
в розгоні страшному слова....
Розбий же голову об камінь,
моя Вкраїно, удова!

Як і колись, так і тепер ти
не спромоглась на гарний плід..
Не вміла жить, так хоч умерти
зумій як спід!

Ходою гнівною блукаю
в своїм краю чужинцем я.
Пожаром очі заливає
мені трагедія твоя.

Сліпій, обдуреній, забитій
невже не встать тобі від ран?
Москві та Жечі Посполитій
тебе шпурнув колись Богдан,

А потім хтів тобі Мазепа
від серця щирого добра...
Його ти зрадила і степом
пішла рабинею Петра.
Хіба ж не жах!? Своєї зброї
не маєш ти в ці скорбні дні.
У тебе так: два, три герої,
а решта - велетні дурні.

А решта - тільки безголів'я,
що на багно кричать: "Блакить!"
Якби ж я міг, якби зумів я
тебе, Вкраїно, воскресить!?
Твої шляхи - одчай і камінь,
така прекрасна, й мов на сміх
ти плодиш землю байстрюками,
багном і гноєм для чужих!...
У голові твоїй макуха,
хіба ж ти можеш жить сама,
російсько-польська потаскухо,
малоросійськая тюрма!..

Веди ж, безумна, до загину
мене на розпач і на жуть!
Ах, я люблю тебе, Вкраїно,
І сам не знаю, що кажу!

Я ж - син, твій син, що йшов за тебе
на смерти реготи не раз,
той, що забув і Бога й небо,
аби тобі був світлий час.

Я йшов кривавими житами
і знов піду, де гул і мгла...
Лиш одного я хочу, мамо,
щоб ти щасливою була!

Літо 1927 року
Одеса