Показ дописів із міткою Володимир В'ятрович. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Володимир В'ятрович. Показати всі дописи

субота, 16 травня 2020 р.

Роковини підписання договору між СССР, Чехо-Словаччиною та Польщею про спільну боротьбу з УПА


Відділ УПА під час рейду теренами Словаччини

"Правду ви мені все одно не дасте написати, а неправду — не хочу!"
Олесь Гончар щодо пропозиції написати роман про УПА
“В розмовах з населенням про наші бої не виявляти жодного страху перед большевицькою мілітарною перевагою. Говорити, що ми не боїмось мілітарної могутности Червоної армії, бо в тій армії є багато наших братів і синів союзних поневолених народів. Вони підуть разом з нами в майбутній рішальній розправі. Говорити багато про наші бойові успіхи і про факти переходу на наш бік бійців і старшин ЧА, їхнє сприяння нашим ідеям. Вказувати, з яскравою переконливістю та полум’яною вірою, що ідея загальнолюдської свободи, за яку ми боремося, мусить перемогти.”
Зі "Вказівок для тих, що йдуть у рейд на Словаччину"

6 травня 1947 року СССР, Чехо-Словаччина та Польща підписали договір про спільну боротьбу з УПА. Договір мав на меті вирішити три основні завдання:
1. Забезпечити успішне проведення операції «Вісла».
2. Зупинити рейди УПА на Чехо-Словаччину (узимку 1946 р. планувався другий рейд повстанців) і перехід окремих «сотень» на Захід.
3. Придушити повстанський рух, який не лише завдавав клопоту СССР і Польщі, але й намагався спонукати словацьку опозицію виступити проти федеративної комуністичної влади.

Рейди УПА на Чехо-Словаччину почалися влітку 1945. Перший, який тривав з літа до осені 1945, був більше розвідувальний. Командування УПА ставило своїми відділами 4 завдання: спростувати наклепи на український національно-визвольний рух, викрити імперську суть політики СССР; змалювати небезпеку для чеського та словацького народів з боку московського імперіалізму; закласти основи спільної антисовєцької боротьби народів Центральної i Східної Європи. При цьому необхідно зазначити, що повстанцям наказувалося: «Зачіпних боїв абсолютно не вести. Коли на нас нападатимуть, тоді боронитися, маневрувати, прориватися, чи відв’язуватися й зникати. Коли наступатимуть чехи та словаки, тоді, старатися посланцем, окликами, білою хоругвою чи іншим способом дати їм зрозуміння i вияснити, що ми маємо супроти них зовсім приятельські наміри. Коли наступатимуть большевики – бити силою всієї зброї i скоро відв’язуватися та зникати. Коли б наступали разом, тоді до чехів та словаків зайняти становище, як сказано вище, – роз’єднати з большевиками. Засадничо збройних сутичок уникати: маневрувати i відв’язуватися – але ніколи панічно не втікати». Для пропаґанди ця держава була вибрана не випадково. По-перше, в ній діяла на той момент багатопартійна система. По-друге, в історії України ХХ ст. Чехо-Словаччина ставилася до українців найбільш ліберально (коли частина українських земель опинилася в складі цієї держави по завершенню Першої світової війни).
Перший рейд УПА був відзначений у місцевій пресі, яка, хоч і назвала повстанців бандитами, однак відзначала, що вони не чинять злочинів і не воюють з армією. Крім того, повстанці почали налагоджувати контакти з місцевими антикомуністичними організаціями, зокрема словацькими націоналістами, які домагалися створення власної суверенної держави. Обговорювалася тактика спільної боротьби словаків і УПА проти СССР (аналогічні переговори велися з польською армією "Вольносць і Незавіслосьць" (ВіН) – на Закерзонні. Обидві армії навіть спільно виступили в кількох акціях проти НКВД, але потім ВіН відмовилася від співпраці). Та про ці контакти дізналися в СССР. Почалося співробітництво між Совєцькою та Чехо-Словацькою армією, а пізніше й Військом Польським. 1 січня 1946 підписано "Договір про взаємний перехід державних кордонів прикордонними військами СССР та чехо-словацькими прикордонними військами з метою переслідування i лiквiдацiї переходячих банд i про взаємну співпрацю, пов’язану з цим". Як наслідок, у квітні 1946 командування УПА надсилає лист президентові Чехо-Словаччини Бенешу, в якому викладає сутність своєї боротьби. У відповідь проти бійців УПА (їх відправилося в рейд за різними даними від 500 до 900 чол.) кинуто 17 батальйонів Чехо-Словацької армії – 11 тис. 200 бійців з танками та авіяцією.
Збройна сутичка між УПА і Чехо-Словацькою армією відбулася 16 квітня. УПА зазнала поразки, розсіялася і окремими групами почала переходити в ліси. Акції УПА на теренах Словаччини набули розголосу і завдали удару по міжнародному іміджу СССР, потроху руйнуючи міф про непереможність Совєцького Союзу. Виявлялося, що в межах СССР існує потужний рух опору, що вже кілька років бореться з комуністичним режимом за право на незалежність для свого народу.
Другий рейд УПА на Чехо-Словаччину розпочався 25 травня 1947. Одночасно рушили шість «сотень», які буквально одразу потрапили в оточення польських військ. Повстанці зазнали значних втрат (їхня чисельність зменшилася на половину), проте їм вдалося перейти на територію Чехо-Словаччини, здебільшого завдяки тому, що «союзники» узгодили директиви спільної боротьби з УПА лише в кінці червня 1947.
На чехо-словацькій території до 277 бійців УПА долучилися групи цивільної сітки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi «сотень», чисельність яких не визначена. Проти них виставили 6 000 солдатів, 5 600 бійців служби безпеки та понад 3,5 тис. колишніх партизан. Майже всі бійці УПА були знищені, лише близько 100 перебралися на Захід.

Уривки зі статті Василя Коломійця "Як світ дізнався про УПА" http://sichovyk.com.ua/istorichna-slava/600-yak-svit-diznavsya-pro-upa  

Боївка СБ ОУН «горислава» (надрайон «Бескид») в часі рейду теренами Чехо-Словаччини. 1947 р.


 КОРОТКІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ТИХ,
ЩО ЙДУТЬ В РЕЙД НА СЛОВАЧЧИНУ
Відділи вирядити (убрання, взуття, зброя) по можності якнайбільш репрезентативно. Подати вичерпні пояснення воякам і командирам відносно політично-пропагандивної і боєвої тактики під час рейду.
Ціль рейду: задемонструвати нашу збройну боротьбу проти большевицького гнобительського імперіялізму, розпропаґувати нашу політичну постановку, ідею, кличі, факти гноблення большевиками усіх народів, зміст, факти і розміри боротьби українського і других народів і т.д.
Поведінка стрільців і командирів: супроти себе самих – товариська, але військово-дисциплінарна. Супроти тамошнього населення – інтеліґентна, ввічлива, бадьора, весела – як пристало на синів культурного і лицарського 45-ти міліонового українського народу та воїнів вкритої славою революційної УПА. Харчі в більшості купувати. В конечності – звертатися до тамошніх голів громад, щоб ці зібрали харчі для відділу, або дозволили самим зібрати. При цьому (при збірці) належить вияснити цілі нашої боротьби. Коли стрільці збиратимуть самі, то не сміють жебрати, ані силою реквірувати. Вияснити населенню усе так, щоб воно само охочо жертвувало. При тій нагоді вести в кожній хаті нашу пропаганду. За жертву чемно дякувати. Не вільно брати алкоголевих напитків, а пити тим більше. Коли б навіть угощували горівкою, заявити, що українські повстанці алькоголю не вживають.
Боєва тактика: коли ми увійдемо на територію чужої держави, то її власті, не знаючи, в чому річ, будуть старатися нас поборювати і усунути. Щоб спараліжувати і зневтралізувати виступ проти нас зі сторони тамошніх властей, належить з місця розгорнути масову роз‘яснювальну акцію (листівки, кореспонденція, мітинґи, індивідуальні розмови і т.д.) під кличем: приходимо до Вас не як ворог, а як гості і приятелі в таких і таких цілях.
Не вільно під ніякою умовою нападати на міліції, військо, магазини і т.д. не тільки там, де є чехи і словаки, але й большевики. Не вільно ліквідувати ніяких “типів”, бо це зраджує демократичних волелюбних чехів та словаків. Навіть большевицьких емісарів не ліквідувати, бо також можемо зробити несправедливий вимір кари і ці люди можуть тішитися симпатією місцевого населення і не всі, як знаємо, щиро служать Сталінові.
По переході кордону розчленуватися на малі рухливі відділи, щоб одночасно обняти діяльністю більший терен. Це подиктоване потребою: бути всюди, говорити, роз’яснювати і милити ворога щодо численности рейдуючого відділу. Примінити тактику рухливости: виринати і зникати. Не задержуватись довше на постоях в одній місцевості, щоб не об’їдати населення. Більше зробити в інших місцевостях і здезорієнтувати ворога.
Зачіпних боїв абсолютно не вести. Коли на нас нападатимуть, тоді боронитися, маневрувати, прориватися чи відв’язуватися й зникати. Коли наступатимуть чехи та словаки, тоді, насамперед (якщо це можливе і не грозить відділові), старатися післанцем, окликами, білою хоругвою чи іншим способом дати їм зрозуміння і вияснити, що ми маємо супроти них зовсім приятельські наміри. Коли наступатимуть большевики – бити силою всієї зброї і скоро відв’язуватися та зникати. Коли б наступали разом, тоді до чехів та словаків зайняти становище, як сказано вище, – роз’єднати з большевиками. Засадничо збройних сутичок уникати: маневрувати і відв’язуватися – але ніколи панічно не втікати.
Ані в сутичках, ані в розмовах з населенням не виявляти жодного страху перед большевиками. В сутичках, коли не вдасться уникнути маневруванням, битися героїчно і завзято. Пам’ятати, що тут, в боях на чужій землі, репрезентуємо всю УПА, усі криваві змагання українського народу. Тут на нас дивиться і нас оцінює широкий світ. Тут своєю боєвою поставою маємо нагоду скапіталізувати для нашої визвольної боротьби усі дотеперішні жертви. Отже: дійде до бою – мусимо вийти з нього з честю і славою, хоч би це коштувало нам найбільших жертв.
Політична пропаґанда: Масово кольпортувати наші листівки і літературу взагалі, розгорнути масову кореспонденцію до впливових інтеліґентів, поліційних станиць, адміністрації і ін. Листи висилати поштою (навіть до Праги, Братіслави, інших більших міст). Залучувати наші листівки і видання з коротенькою допискою, в яких цілях ми сюди прибули і хто висилає це письмо – значить Українські Повстанці. Також висилати листи післанцями в поблизькому середовищі. Від словацького населення взяти (попросити і пояснити, в яких цілях) адреси впливових урядових і приватних осіб, щоб вислати до них поштою наші посилки. Одночасно подавати листи “через чемність” (через одних словаків до других, їхніх знакомих, – туди, куди пошта не сприяє).
В селах, через які переходимо, малювати тиром і фарбою (або на папері) на парканах, вітринах і т.д. наші кличі. Для малювання кличів посилати ніччю спеціяльні ланки стрільців з місцевими провідниками (уважати на провокацію).
Кромі цього робити мітинґи, гутірки, товариські розмови, співати наші революційні пісні по всіх оселях і хатах, де тільки перебуватимемо. Кожний стрілець зобов’язаний вести пропаґанду, а якщо не може, з огляду на слабе вироблення, вести розмов на політичні теми, тоді повинен розповідати про свої боєві пригоди і про життя УПА (очевидно, що треба висвітлювати все в позитивному дусі). Заходити до інтеліґентів і роз’яснювати: чому ми проти большевизму, а за що боремося, нашу програму, відношення до других народів і держав (прихильне), що ми за правдивою демократією, гуманністю та всіма іншими шляхетними людськими ідеалами, а проти шовінізму, деспотизму, тиранії і т.п. Переповідати факти боротьби українського народу, наслідки большевицької неволі, її форму та зміст і форму большевицького гноблення народів взагалі. Бити головно по сталінізмі і його антинародній і антидемократичні системі, але не виступати і не утотожнювати цього всього з російським народом (бо чехи і словаки росіян люблять). Підчеркнути, що, власне, хочемо співпрацювати і мирно жити з російським народом, тільки треба усунути большевизм і т.д. Не порушувати справ Закарпаття. Коли самі про це запитають – відповісти: ми боремося за здобуття Української Самостійної Соборної Держави, а спірні територіяльні питання наш уряд поладнає зі сусідами полюбовною дорогою; якщо б навіть певна частина українців перебувала в кордонах ЧСР, то це нічого неприємного, бо мали б вони рівні права і свободу всестороннього розвитку і т.д. (подавати факти взаїмного приятельського відношення між нашими народами). Не виїжджати зі соборництвом. Пам’ятати, що чехи і словаки ненавидять мадярів, але до цих протимадярських розмов не мішатися – сказати, що мадярів вже доля покарала за їх гріхи, і що вони також повинні змагати до визволення з-під большевицького ярма, але різко підчеркати, що ми проти мадярського загарбництва і проти їх ролі германського сателіта. Не проповідувати пімсти. Висказувати, що ми наскрізь позитивно ставимося до польського народу, тільки з польської сторони є така а така поведінка… (вичислити факти польського терору проти нашого населення), але відносини наладнюються. Невільно проповідувати шовінізму, націоналізму, а бути носіями якнайбільш гуманних демократичних ідей! Не говорити, що ми премося на чоло визвольного протибольшевицького фронту – ми йдемо поруч з іншими народами. Доказувати, що єдиною тривалою основою і реальною ґарантією безпеки, незалежности і свободи чехів та словаків і інших слов’янських народів перед загрозою німецького чи будь якого іншого імперіалізму є не невільничий, вдержуваний терором СССР, але союз вільних, самостійних держав усіх слов’янських і східноевропейських народів та кавказько-азійських. Такий союз самостійних держав, опертий на добровільності, приязні і дружбі, на політичній, мілітарній і господарській співпраці, а не невільничих оковах як СССР – буде найкращою підставою реальної оборонної системи слов’янських та всіх інших волелюбних народів Східної Європи перед загарбництвом імперіялістичних хижаків. СССР побудований на насиллі і поневолені, не дає нашим народам оборони перед германським імперіялізмом, але сам несе жорстку імперіялістичну неволю і гніт. Остання війна проти гітлерівської Німеччини була з одної сторони оборонною боротьбою всіх слов’ян і других народів перед смертельною загрозою людожерного німецького імперіялізму, а з другої сторони була конкуренційною боротьбою між імперіялістами Берліна і Москви за те, хто з них має панувати над нашими народами.
Пам’ятати, що чехи і словаки бачать в Росії єдину охорону і оборону перед германським наступом. Тому треба цього фальшивого “оборонця” розвінчати та заступити іншим (союз самостійних слов’янських держав).
Наша пропаґанда мусить бути побудована на правді, відповідати нашій генеральній політичній лінії (не націоналістичній ідеології) і дихнути на тих запліснілих комунізмом і русофільством людей здоровим революційним, але демократичним духом. Якщо були б заграничні кореспонденти (треба розвідати), то обов’язково вислати до них наші видання (так, щоб напевно одержали), або, як можливо, стрінутися особисто і передати наше живе та друковане слово. При всіх розмовах зазначувати і документувати наше протигітлерівське і протифашистівське становище (подати факти протинімецької боротьби нашого народу і УПА і т.д.). Роз’яснити, який вклад дала Україна в розгром гітлеризму та які понесла з цього приводу жертви.
В розмовах з населенням про наші бої не виявляти жодного страху перед большевицькою мілітарною перевагою. Говорити, що ми не боїмось мілітарної могутности Червоної армії, бо в тій армії є багато наших братів і синів союзних поневолених народів. Вони підуть разом з нами в майбутній рішальній розправі. Говорити багато про наші бойові успіхи і про факти переходу на наш бік бійців і старшин ЧА, їхнє сприяння нашим ідеям. Вказувати, з яскравою переконливістю та полум’яною вірою, що ідея загальнолюдської свободи, за яку ми боремося, мусить перемогти.
В рейд взяти відповідну кількість добрих пропаґандистів, головно таких, що знають чеську, словацьку і інші чужі мови.
[1945]


Повстанці УПА під час рейду теренами Словаччини, фото 1947 року з архівів СБУ

КЛИЧІ ДО УСТНОГО ПОШИРЕННЯ
Й ДО НАПИСІВ НА ВИДНИХ МІСЦЯХ
Большевицькі імперіялісти готуються на підбій цілого культурного світу!
Европі грозить большевицька деспотична неволя і терор НКВД!
Большевизм – це система диктатури, терору і тиранії!
Італійський фашизм, німецький гітлеризм і московський большевизм – це подібні тоталітарні диктаторські системи!
Гітлеризм – це німецький большевизм, а большевизм – це московський гітлеризм!
Большевицькі імперіялісти потоптали усі права народів і людини!
Большевицька демократія – це брехня і обман!
Большевицька демократія – це новітня тиранія і деспотія!
Большевицькі вибори – це найбільший фальш і глум над правдою і правом людини!
Чехи! Словаки! Чи знаєте, що в большевицькому режимі немає свободи думки, слова, віри, преси, зборів, мистецтва і штуки, ані парламентарного права людини!
Большевики усунули всі здобутки великої французької революції про права людини!
В большевицьких виборах немає жодних виборів – бо нема свободи, нема опозиції, не можна нічого вибирати – є тільки одні примусові лісти. Кандидатів не обирають, але назначує партійна верхівка. Народ гонять до голосування на урядові лісти. Де нема свободи – там нема виборів і демократії!
Сталінська конституція – це фальш і узаконення монопартійного тоталітарного безправства!
Геть большевицьку монопартійну диктатуру, тоталітаризм і терор! Хай живе свобода людської думки, віри, сумління, слова, преси, літератури, мистецтва і штуки – знищена в тоталітарній системі большевизму! Хай живе свобода зборів, критики, політичних і суспільних організацій, парламентарних виборів, свобідне парламентарне представництво і парламентарна демократична влада, усунена і знищена в большевицькому режимі!
Геть терор НКВД-НКҐБ, геть масові розстріли, збірну відповідальність, масові депортації населення на Сибір і на Ледовий океан, концентраційні лагери, побої і знущання. Хай живе право людини до свобідного життя, хай живе незалежне судівництво і справедливість!
НКВД-НКҐБ – це большевицькі гестапо і СД!
Між большевицькою і гітлерівською терористичними системами нема жодної суттєвої різниці!
В большевиків є концентраційні лагери, збірна відповідальність, масові смертні екзекуції, національна нерівність і гніт, соціяльна несправедливість, усе так само, як у гітлерівців, тільки масковане пропаґандою!
Большевицька диктатура пролетаріяту – це диктатура над пролетаріятом!
Робітники і селяни терплять в большевицькому режимі знущання і голод!
Большевицький режим запровадить колгоспну і фабричну панщину-кріпацтво!
Большевики відібрали селянам і землю, і волю, робітникам відібрали свободу праці і справедливий заробіток. Усіх громадян большевики обернули в безправних, тероризованих рабів держави, в якій рядить партійна кліка нових червоних буржуїв!
Большевики знищили усі ідеали соціялізму і гуманізму та запровадили державно-партійний капіталізм, визиск, нужду і голод. Народ тепер говорить: серп і молот – нужда і голод!
Большевицька партійна кліка – це класа новітніх червоних буржуїв, капіталістів, поліцаїв, [слово не читається] і глитаїв –експлуататорів, зненавиджена усім трудовим працюючим народом!
Большевицька стахановщина і соцзмагання, норми і “добровільні” збільшення праці – це нечуваний визиск робочих сил, висмоктування поту і крові робітників, смертне виснаження працюючих! Праця і продукція в СССР іде не на користь і добро працюючих, але на наживу нової партійної буржуазії, на кремлівські бенкети і паради, на аґентурну підривну роботу в цілому світі, потрібну для їхніх імперіялістичних цілей та найбільше для приготування нових загарбницьких воєн!
Нарoди і люди, які прагнете свободи, миру, справедливості і добробуту. Пам’ятайте, що большевики перевели тільки штучну, поверхову демобілізацію! Пам’ятайте, що большевики держать міліонові армії і вишколюють нові! Пам’ятайте, що большевики приготовляють на Уралі і в Сибірі нові танки, гармати і бомби! Пам’ятайте, що большевики готують гарячково нову війну – нову різню народів, бо хочуть загарбати і поневолити увесь світ!
Усі поневолені і загрожені народи, єднайтесь проти зрадників соціялізму і гробокопателів великих ідеалів людської свободи, соціяльної справедливости, щастя і добробуту! Україна, поневолена московсько-большевицьким імперіялізмом, позбавлена всіх прав – не кориться, але бореться за свою волю і державну незалежність. Совєтські республіки не мають жодних самостійних прав. Це тільки обман для зовнішнього світу. В большевицькій системі нема на практиці жодних республіканських прав – є тільки одна імперія з одним централістичним, деспотичним режимом!
Українська Повстанча Армія (УПА) повстала і зорганізувалася в боротьбі проти німецької окупації та здобула в тій боротьбі великі успіхи і славу. Тепер УПА бореться проти большевицької окупації тому, що большевизм такий самий ворог України і ворог усіх волелюбних народів, як і гітлеризм!
Разом з УПА боряться повстанські збройні відділи інших поневолених народів СССР! Хай живе спільний протибольшевицький фронт усіх народів, поневолених і загрожених московсько-большевицьким імперіялізмом!
Боротьбою УПА керує всеукраїнський демократичний уряд – Українська Головна Визвольна Рада (УГВР)! Як довго буде панувати в світі несправедливість, неволя, імперіялізм, ненависть і терор, нужда і голод – так довго не буде на землі і спокою! Тільки по знищенні всякого імперіялізму, всякого гніту і визиску, всякого людоїдського фашизму, все одно, чи він родився і хрестився в Італії, Німеччині, чи Москві, чи він чорний, брунатний, чи червоний – тільки по знищенні усіх імперіялістичних тоталітарних систем настане золота доба людської свободи, миру, щастя і добробуту!
Большевизм – це червоний фашизм!
Большевизм – це варварство і темна реакція!
Боротьба проти большевизму – це боротьба за поступ, за найвищі прогресивні ідеали людства!
Смерть тиранам і тиранії! Хай живе правдива демократія! Хай живе воля!
Хай живуть самостійні держави усіх народів у взаїмному [нечітке слово] братерстві і приязні!
Хай живе вільне, щасливе людство!
Постій 20.1.1946.

Знимка з книги Петра Потічного "Пропаґандивний рейд УПА в Західну Европу". Торонто, 2013

Воля народам! Воля людині! Смерть тиранії!
До чеських і словацьких жовнірів
ЧЕХИ! СЛОВАКИ! ВОЯКИ!
Недалеко вас діються страшні речі. Кілька дивізій польського і большевицького війська та поліції виганяє українське населення з його сіл, грабує усе майно, б’є безборонних людей, знущається, мордує десятками і цілими сотнями, палить хати, кидає дітей в вогонь. Пограбованих, насильно вигнаних, бідних, нещасних селян везуть взимі, серед страшних морозів, гірше, чим худобу, на вигнання.
Кожний чоловік, в якого є людське серце, мусить до краю обуритися тим нечуваним масовим людоїдським терором!
Ми, Українські Повстанці, виступили до збройної боротьби в обороні свойого народу, в обороні людського права і життя! Ми не дозволяємо щоби польсько-большевицькі банди і військо грабували і мордували безкарно наших людей та щоби виганяли насильно з рідної землі. Будемо боронитися всіма силами проти польсько-большевицьких червоних людоїдів, які наслідують і продовжують ганебну винищувальну роботу Гітлера. А там, де вимордують і виженуть наших батьків зі своїх хат – спалимо до решти свої села, щоби лютий ворог- людоїд не користав з цих страшних злочинів, які доконують на нашому народові червоні московські тирани і їх польські наймити.
ЧЕХИ і СЛОВАКИ! Коли станете на свойому кордоні в Карпатах, гляньте з гір, як щоночі сотнями кільометрів горять хати і цілі села на просторі 800 км від Хребтів Карпат по долішній Буг! Гляньте, як виганяють там на мороз і сніг та мордують людей, як втікають там лісами і ярами, на снігу і на морозі старці, жінки і діти, гірше, як за татарських часів!
Такі самі жорстокі знущання, масові морди мирного населення, арештування, розстріли, вивози на Сибір і на ледовий підбігуновий океан, зсилки до безконечних концентраційних лаґерів, грабунки і терор діяться сьогодні в цілій Україні!
Хай це буде пересторогою для всіх народів, які ще не знають зблизька большевицької практики! Пам’ятайте, що така сама страшна доля чекає в майбутньому і Ваші народи, коли затісниться над Вами большевицьке ярмо! Бо московсько-большевицькі імперіялісти приготовляють таку долю для цілої Европи. Тому сьогодні перший обов’язок усіх волелюбних демократичних народів – станути спільно до оборони й боротьби проти цієї небезпеки, проти загрози нової, червоної, фашистівської тотальної тиранії, яку несе усьому світові московський імперіялізм.
Український народ перший впав жертвою московського червоного фашизму і перший вступив до боротьби проти нього. Сьогодні ціла Україна, і з нею всі другі краї величезної тюрми народів СССР, горять в огні революційної повстанської боротьби небувалих розмірів. В огні цієї боротьби повстає і твориться спільний визвольний фронт усіх народів поневолених, і загрожених большевицькою тиранією.
Україна кличе Вас, наші Браття-сусіди, до цього великого діла. 

З книги Володимира В’ятровича “Рейди УПА теренами Чехо-Словаччини” http://diasporiana.org.ua/istoriya/13067-v-yatrovich-v-reydi-upa-terenami-chehoslovachchini/  



понеділок, 27 січня 2020 р.

Вбиті РФ воїни ЗСУ: реакція українців на фальшиве співчуття Зеленського




Alex Noyt Нічого не хочу казати про це фальшиве співчуття. Чому фальшиве? Тому що верховному головнокомандувачеві плювати на армію й загиблих. Тому що верховний головнокомандувач не знає навіть того, що станом на день написання ним цього посту загинуло не 11 воїнів - а 14. Люди прийшли у коментарі до Зеленського - і все сказали. Дивиться самі:

Volodymyr Viatrovych Завершують вечірнє шоу. Війну виграють, або програють.

Zoya Kazanzhy Закривай ФБ, горе народне. Бо скоро не коментуватимуть, а битимуть. Вже й так покладаєш квіти самотній і в оточенні охоронців. Ще є час, пане презеденте, зайнятися вихованням дітей і зосередитися на цьому.

Pavlo Nuss По-перше, не «хлопці» а Герої-захисники, військовослужбовці Збройних Сил України, воїни!
По-друге, не загинули a були вбитими російським ворогом, з яким Зеленський намагається примиритися за рахунок національних інтересів України.
По-третє, де в дописі осуд російських терористів та Путіна за гибель героїв та продовженні агресії проти України? Де заклик до міжнародного товариства продовжити та посилити санкції проти Кремля, військового керівництва РФ, Путіна та його оточення? Де «Слава Героям»? Де «Дякую, Військо»? Це допис не належить верховному головнокомандувачу та главі держави. Це декларація колаборанта та капітулянта продовжувати політику відступу. Ганьба!

Daria Bura "більшими зусиллями завершити війну"
Ще більше перестати стріляти і ще більше відвести війська?!

Михайло Голуб Так что же ты ее не закончишь? Поздравь еще раз Путина и в Москву слетай.

Юрій Білоусов Війна з ким? Хто стріляв? Надо просто перестать стрелять?

Sofiya Fedyna Знову запропонуєте відвести війська? Щоб ще більше загиблих було?

Тарас Максим'як Так лише Сцикло може написати - "загинуло двоє наших хлопців"! Не "загинуло", а були вбиті московськими агресорами!
Чи це чергова "многоходовочка" - лизнеш дупу Путіну і станеш "найвеличнішим"!

субота, 23 листопада 2019 р.

Пам'яті Миколи Лебедя, національного конспіратора



Знимка 1947-го року


Микола Лебедь
* 23 листопада 1910, Нові Стрілища, Львівщина — † 19 липня 1998, Піттсбурґ, США 


ТИПОВИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР МИКОЛА ЛЕБЕДЬ
Революційний національний конспіратор. Невеликої статури, енергійний, він справляв сильне враження... З іншого боку, люди типу Лебедя, як і більшість конспіраторів і навіть аґентів офіційних розвідок, не бувають приємними колеґами.
Однак, коли підпільна діяльність стає єдино можливим способом опору, їхні навички й темперамент стають незамінними." Так характеризував Лебедя у статті "Героїчне і людське. Спогад про українських національних провідників 1941–1945" відомий американський історик Джон Армстронґ.
Біографія Миколи Лебедя схожа на біографії інших діячів українського націоналістичного руху 1920–1950-х років. Зрештою, це майже типова біографія учасника революційного підпілля кінця ХІХ – першої половини ХХ століття: походження з соціяльних низів чи середнього класу, перерване участю в революційній підпільній організації навчання, активна нелеґальна діяльність, арешти і ув'язнення, найчастіше смерть в молодому віці.
Микола Лебедь, який народився в 1910 році, прожив довге життя і помер у віці 88 років. У всьому іншому його біографія цілком відповідає канону революціонера — народився у маленькому містечку в бідній сім'ї кравця, навчався в Академічній гімназії у Львові, у віці 16 років став членом підпільної Української військової організації, згодом активний діяч Організації українських націоналістів.
24-річний Микола Лебедь — співорганізатор найгучнішої акції ОУН міжвоєнного періоду: ліквідації міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Звинувачений українськими націоналістами у антиукраїнській діяльності польський політик був вбитий бойовиком ОУН у Варшаві. Розслідування польської поліції закінчилося арештом та засудженням багатьох членів ОУН, гучні процеси над якими відбулися у Варшаві (1935) та Львові (1936). Тоді Лебедь отримав смертний вирок, який згодом змінили на довічне ув'язнення.
На початку Другої світової, після розпаду Польщі Микола Лебедь вийшов на волю, але не повернувся додому. Згідно пакту Молотова-Ріббентропа західноукраїнські землі відійшли до СССР, що розпочав репресії проти українського націоналістичного руху. Члени ОУН, які вийшли з польських в'язниць, отаборилися в окупованому німцями Кракові, де активно готували антирадянське повстання.
Коли молодше покоління підпільників оголосило про незадоволення провідником Андрієм Мельником та про створення нового керівного органу ОУН – Революційного проводу, Микола Лебедь приєднується до цієї фракції і стає другим заступником Степана Бандери. Взявши на себе відповідальність за безпеку та розвідку, він налагоджує співпрацю із німецькою розвідкою Абвер, результатом чого стали військові вишколи членів ОУН та формування у складі німецької армії двох українських батальйонів "Нахтіґаль" і "Роланд".
Початок німецького наступу на СССР 22 червня 1941 року став сигналом для збройних антисовєтських атак, організованих ОУН в Західній Україні. Разом з німецькими військами сюди вступили українці-вояки батальйону "Нахтіґаль", вслід за ними, щоб перебирати під контроль місцеву владу, йшли інші члени організації.
ОУН, яка не отримала від німців жодних ґарантій відновлення незалежности, вирішила поставити Німеччину перед доконаним фактом існування Української Держави.
30 червня 1941 року у Львові проголошено "Акт відновлення української державности" та створено уряд. До його складу увійшли не лише представники ОУН, але й інших довоєнних партій Західної України та відомі громадські діячі. Микола Лебедь зайняв посаду міністра державної безпеки.
Проте неузгоджені з німецьким керівництвом дії націоналістів викликали репресії: в перші дні липня заарештовано Степана Бандеру та Ярослава Стецька, з вересня 1941 року почалися масові арешти інших членів організації.
Микола Лебедь, оголошений Ґестапо у розшук, зміг уникнути арешту. Як другий заступник керівника ОУН він бере керівництво організацією на себе і переводить її у підпілля. У вересні 1941 відбулася Перша конференція Проводу ОУН, яка прийняла рішення про початок антинімецької діяльности, і до кінця 1942 року наростання антинімецьких дій підпілля врешті вилилося у створення Української Повстанської Армії.
В ОУН дискутувалося питання про доцільність розгортання масового збройного повстанського руху. Спочатку домінувала думка про необхідність накопичення сил, та стримування відвертого виступу до моменту виснаження Німеччини та СССР у війні.
Концепцію очікування, якої дотримувалися також польські та французькі підпільники, підтримував Микола Лебедь. Влітку 1942 році він видав спеціяльну листівку про шкідливість партизанської боротьби.
Але жорстока окупаційна політика німців призвела до стихійного протистояння. Врешті Провід ОУН, аби не втратити ініціятиву у розгортанні руху опору, прийняв рішення про створення збройних повстанських загонів.
Микола Лебедь, як прихильник вичікувальної політики, залишив посаду керівника ОУН, проте залишався активним діячем підпілля і був одним із творців Української головної визвольної ради — підпільного парламенту – репрезентанта визвольного руху.
На першому з'їзді УГВР в липні 1944 року Лебедь обраний секретарем зовнішніх справ. Він організував переговори з польським підпіллям, з угорськими військовими та представниками румунської окупаційної адміністрації.
Для продовження цієї дипломатичної діяльности, пошуку союзників українського визвольного руху Микола Лебедь влітку 1944 року залишає Україну. Після завершення Другої світової війни він мешкає спочатку в Італії, згодом в Західній Німеччині.
Тут налагоджує співпрацю з американською розвідкою: в перші роки "холодної війни" керівники українського націоналістичного руху сподівалися, що конфлікт між країнами Заходу та СССР переросте у відверту фазу і українське питання знову стане актуальним у міжнародній політиці.
Через п'ять років Микола Лебедь переїхав до США, де став видавцем та поширював інформацію про український визвольний рух в світі. В 1952 році він створює дослідницько-видавниче бюро "Пролог", яке публікувало журнал "Сучасність", передруковувало твори заборонених в Україні авторів, зокрема друковані у "самвидаві" в 1960-1970-тих роках.
До речі, у 1979 році Микола Лебедь як відомий громадсько-політичний діяч та видавець був учасником семінару в Українському науковому інституті Гарвардського університету з лекцією про ОУН та міжнародну ситуацію у 1930-х. Згодом цей університет прийме архів українського революціонера.
Помер Микола Лебедь 19 липня 1998 року врешті побачивши результат праці всього свого життя – незалежну Україну. Його поховано в Савт-Бавнд-Бруку.
PS.
Протягом кількох років після смерти Миколи Лебедя залишалося невідомим куди поділася велика кількість документів, зібраних ним за роки своєї діяльности. Врешті в 2002 році донька покійного Зоряна Стіґлер передала папери свого батька до архіву Українського наукового інституту Гарвардського університету.
Розмір цієї колекції доволі значний, як для приватної збірки 12 погонних футів (більше 30 коробок). Цікаво, що серед цих матеріялів фактично не було оригіналів повстанських документів, попри те, що за життя Лебедя з ними працювало кілька дослідників. Виявилося, що ці документи залишилися в колишнього співробітника "Прологу" історика Петра Содоля.
В 2007 році Содоль передав наявні в нього ориґінали для зберігання в архів Центру досліджень визвольного руху, а копії на мікрофішах e 2009 отримав Український науковий інститут Гарвардського університету. Незабаром документи з цієї унікальної колекції стануть доступними в Інтернеті завдяки проєктові "Електронний архів визвольного руху".
Володимир В'ятрович


Микола Лебедь - двоюрідний брат матері Михайла, Богдана та Миколи Горинів. Небіж Миколи Лебедя - Марк Паславський - був добровольцем батальйону "Донбас" і поліг смертю героя під Іловайськом 20 серпня 2014 р.


Одна з останніх фотографій

Доповідь М. Лебедя в Ню Йорку
“Свобода”, 3 лютого 1987

На форумі Мистецько-Літературного клюбу в Ню Йорку, І9-го грудня І986 року, про український визвольннй рух під час Другої світової війни доповідав Микола Лебедь. Вечір відкрив маестро Степан Крижанівський, який в коротких словах представив доповідача. Доповідь, як під оглядом виголошення, так і представлення фактів того часу, була унікальною. Заля клюбу непомітно заповнилась. Доповідь тривала біля години, а учасники прослухали її з напруженою увагою.
Доповідач без зайвих словесних накопичень, без патріотично-пропаґандивних елементів, дуже стисло і цікаво розказував про розвиток подій того часу, Треба подивляти доповідача, що він на протязі порівняльно короткого часу розказав чітко і зрозуміло про широкий процес української визвольної боротьби. Хоч доповідач був дійсним керівником українського резистансу до половини 1943 року, він не звів своєї доповіді до особистих розповідей, але подав комплетну панораму постання, розвитку і дії українського визвольного руху на рідних землях.
На одній з циклю доповідей про „Неповторний Львів", що відбулись на форумі Наукового Товариства ім. Шевченка в Ню Йорку в кінці листопада м.р., говорив ред. Іван Кедрин-Рудницький на тему: „Львівський політичний світ". Він ствердив, що в часі Першої світової війни і після неї українці мали визначних політичних діячів і державних мужів, яких сьогодні немає. На запитання, що наші політичні і державні мужі думали і плянували на випадок війни, доповідач відповів, що наші тогочасні політичні партії та їх провідники не мали в тому відношенні жадної концепції. Цей незаперечний факт має також своє глибоке значення.
Микола Лебедь, як безпосередній учасник і керівник українського резистансу, говорив про ті неймовірно страшні і незабуті роки. Спочатку він представив загальне політичне світове тло після окупації Польщі Німеччиною і прилучення західньо-українських земель до СССР, згідно з договором Ріббентропа з Молотовом.
До такої ситуації українці не були приготовані. Багато українців покинули західні українські землі і перейшли на окуповані німцями терени Польщі. Таким чином Краків став центром української еміґрації. Тут концентрувався також націоналістичний актив. Доповідач відмітив, що член Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полк. Роман Сушко створив у порозумінні і за згодою німецької адміністраційної влади Український Допомоговий Комітет. Розказав, як дійшло до поділу ОУН, що наступив після çмерти полк. Євгена Коновальця. Полк. Андрій Мельник, який очолив ОУН після çмерти Коновальця, не бажав іти на жодні компроміси і не прийняв пропозиції членів ОУН з краю, щоб замінити деяких членів ПУН-у членами ОУН з краю, бо до деяких членів ПУН-у не було довір'я, зокрема у питаннях політики і тактики по відношенні до тодішньої Німеччини. Ця непоступливість привела до поділу ОУН на дві, які виступали під відомими назвами „мельниківці” і „бандерівці”.
Доповідач відмітив, що новостворений провід ОУН революціонерів постановив вислати його (М. Лебедя) до ЗСА, щоб вирватись з повноî ізоляції. В тій справі йому нелегкими шляхами вдалось продістатись до Риму, Італії, щоб там одержати потрібні папери для виїзду в ЗСА. На жаль, з всіх цих заходів нічого не вийшло, бо тодішня Італія під проводом Мусоліні виповіла війну Франції й офіційно прилучилась до гітлерівського бльоку. Перед ОУН революціонерами стояло відкритим питання, як ставитись до німців? Треба підкреслити, що М. Лебедь не мав жадних ілюзій щодо німців. Він мав нагоду добре пізнати німців, коли вони передали його в руки поляків. Все ж таки щодо цього питання голоси були поділені, але більшість стояла на становищі вести незалежну боротьбу. Яка була в той час дійсність, не приходиться говорити. ОУН під проводом Степана Бандери стала на становищі вести революційну боротьбу за визволення українського народу без огляду на будь-які обставини. М. Лебедь розповів багато епізодів про різні контакти з німцями - як творився курінь „Нахтіґаль", як М. Лебедь з Олексою Гасином їхали до Нойгамеру, де мала відбутись присяга куреня. В дорозі німецький полк. Ойкерн подав їм текст присяги, до якого, після прочитання, мали завваження і М. Лебедь запитав, чи текст цей відомий Бандері. Відповідь була - „Не знаю". І Лебедь, і Гасин відмовились брати участь у присязі. Це викликало певну костернацію, а полк. Ойкерн сказав, що вони можуть бути заарештовані, а курень розв'язаний. Коли він заспокоївся, то вислухав їх завваги до тексту присяги і пообіцяв пов'язатись з Бандерою, а до того часу вони не можуть нікуди виходити, себто були під домашнім арештом. Текст присяги був узгіднений з Бандерою.
М. Лебедь сказав, що у підготові до німецько-большевицької війни ОУН приготовляла людей для переходу на Україну, відомі під назвою похідних груп. До речі, довкола похідних груп подаються різні числа 5,000 до 7,000, що в жодному випадку не відповідає правді, бо похідні групи не нараховували більше, ніж 700 осіб. Доповідач сказав, що згідно з постановою тодішнього проводу ОУН, акт проголошення української держави мав статися у Києві. а у Львові мало постати тільки краєве правління. Проголошення 30-го червня було несподіванкою для багатьох, включно з членами проводу Організації. Доповідач також відмітив, що і сам акт проголошення не був заздалегідь приготований. Текст проголошення написав Ярослав Стецько у несприятливих обставинах у Львові, перед скликанням Національних Зборів і без можливости порозумітись із членами УНК і більшістю членів проводу ОУН. Але, незалежно від деяких слушних критичних завважень, сам факт приспішеного проголошення знайшов загальне схвалення. Зрештою дуже скоро показалось, що пляноване проголошення у Києві було неможливо здійснити. Доказом цього є створена у Києві у вересні 1941 року, з ініціятиви ОУН (Мельника) Українська Національна Рада, спроба діяльности якої закінчилась відомими арештами й розстрілами. Акт 30-го червня зірвав маску з обох „визволителів" Гітлера і Сталіна, і в цьому історична вартість 30-го червня, підкреслив М. Лебедь.
Доповідач навів маловідомий факт, як сотник Р. Ярий, приїхавши до Львова, зорганізував зустріч з представниками німецької армії, у якій взяли участь з української сторони — М. Лебедь, Іван Климів-Леґенда і Ріко Ярий, а від німецької армії — проф. Ганс Кох, проф. Маркет, полк. Ойкерн і ще один німець у ранзі майора. На цій зустрічі поставлено вимогу М. Лебедеві, як заступникові Бандери, щоб він відкликав проголошення 30-го червня. М. Лебедь відповів, що з цією пропозицією тре6а звернутись до Бандери і Стецька, що в тому часі вже були під домашнім арештом. Ойкерн після цієї відповіді дав їм 8 годин часу перед можливим арештом. Це була остання зустріч М. Лебедя з будь-якими офіційними німецькими чинниками.
Після цього наступили масові арешти. 15 вересня 1941 року майже весь провід ОУН був виарештований. Вже 19 вересня 1941 відбулась перша конференція провідних членів ОУН, яка прийняла постанову підготови до активної боротьби з гітлерівським окупантом. В другій конференції, у квітні 1942 року, з участю представників Києва і Дніпропетровська прийнято постанову продовження незалежної української політики. У боротьбі українського резистансу не було жодного компромісу, хоч йому довелось вести боротьбу на два фронти проти німців і большевиків, що не було легко.
Доповідач розказав, як і де формувались українські збройні частини. Як вони оперували на українських теренах. Як було договорено, що Роман Шухевич з своїм куренем, який був на Білорусі, у повному виряді, має перейти на сторону УПА, але до цього не дійшло, бо перед тим німці роззброїли курінь. Р. Шухевичові і ще кільком старшинам вдалося втекти з поїзду і вони включилися до УПА. Слід підкреслити, що український резистанс був єдиним в той час, який без жодної зовнішньої допомоги, без належної попередньої підготови активно боровся проти двох окупантів. Всі інші резистанси в Европі мали зовнішю допомогу.
Провідні члени украîнського визвольного підпілля договорювались з нашими сусідами румунами, мадярами, поляками та азійськими народами. Це не була концепція вузької партизанської боротьби, але концепція широкої визвольної боротьби й політики. В таких обставинах український визвольний рух спромігся, як підкреслив доповідач, на політичні концепції, які треба бачити у конференції поневолених народів сходу Европи й Азії, що відбулась у листопаді 1943 року чи у Надзвичайному Великому Зборі ОУН у серпні 1943 року, на якому прийнято більше демократичні форми дії.
У серпні 1944 р. ОУН і УПА демократично покликали до життя Українську Головну Визвольну Раду, президента і голову Генерального Секретаріяту. У серпні 1944 року М. Лебедя, як голову Генерального Секретаріяту УГВР вислано для нав’язання зв'язків з західнім світом.
На закінчення доповіді М. Лебедь сказав, що слабістю визвольного руху були непорозуміння і розбіжности у поглядах провідних членів ОУН у тодішньому Проводі Українських Націоналістів. Сподівання на зміну політики гітлерівської Німеччини не здійснилися. Західні демократи у Другій світовій війні не виявили найменшого заінтересування Україною, а розглядали її як внутрішню справу Росії. На жаль, цей стан не набагато змінився сьогодні. В цьому напрямі нам слід проводити працю.
Доповідач у своїй доповіді подав багато маловідомих фраґментів й епізодів з української визвольної боротьби. Цю доповідь можна назвати цінним і прямо незаступимим причинком для історії того часу.
Після доповіді присутні ставили питання, на які М. Лебедь відповідав. Ведучий вечером С. Крижанівськнй подякував доповідачеві за цінну і цікаву доповідь, а учасникам за участь. Цінним у доповіді М. Лебедя було те, що він говорив так, як було, а не як повинно було бути.

Микола Галів


Микола Лебедь (ліворуч), Іван Гриньох і курсанти англійської розвідшколи Іван Хома - «Богдан», «Славко» і «Семенко» перед їхнім закиданням в Західну Україну. 24 вересня 1951



Попрощали у Божу вічність Миколу Лебедя...
”Свобода”, 14 серпня 1998
У неділю, 19 липня 1998, у Піттсбурґу, Пенсильванія, після довгої недуги помер, на 88-му році щедрого на працю життя, провідний член визвольного українського підпілля Микола Лебедь. Немає у словниках прикметників для означення особливої ролі творців і виконавців підпільної боротьби — Українського Резистансу, нема також епітетів, якими можна було б перебільшити значення індивідуальности Миколи Лебедя — унікального, неперевершеного підпільного провідника-революціонера. Від юних років починаючи, віддав він усі свої зусилля, знання і життєвий хист визвольній боротьбі за волю і незалежність українського народу — як бойовик, організатор похідних груп ОУН, ідеолог визвольної боротьби, як генеральний секретар для зовнішних справ УГВР чи як голова Дослідно-видавничого Об'єднання „Пролог". Все сказане свідчить про безперервну тяглість служіння великій ідеї визволення українського народу з багатовікової неволі. Це був єдиний і невідкличний імператив у житті покійного Миколи Лебедя.
У п'ятницю, 24-го липня, у похоронному заведенні Петра Яреми в Ню Йорку, генеральний вікарій о. ігумен Патрикій Пащак, ЧСВВ, відправив, при численній громаді, Панахиду. На ній були присутні дочка покійного Зоряна, внуки Данієля, Марко і Христофор, сестра Ольга й племінниця Іванна Головата. Після Панахиди керуючий похороном Андрій Ластовецький поінформував, що на адресу УГВР надійшли кондолєнційні листи з приводу смерти Миколи Лебедя для родини покійного. Владика Василь Лостен, не маючи змоги взяти безпосередньої участи у похоронах, прислав співчуття. З України прийшли співчуття від Української Християнсько-Республіканської партії — за підписом Миколи Поровського, Народного Руху — за підписом Вячеслава Чорновола, родини Горинів та Ростислава і Марти Богачевської-Хом'як з Києва.
...Тлінні останки похоронено на православному цвинтарі св. Андрія у Бавнд Бруку. Над могилою покійного Миколи прощальне слово виголосив від імені вояків УПА, зокрема від „Літопису УПА", колишній вояк УПА д-р Петро Потічний. Піснею „Видиш, брате мій" численна жалобна громада прощала покійного Миколу.
Після закінчення похоронних обрядів відбулись поминки, які розпочато молитвою за упокій душі Миколи Лебедя. У час поминок прочитано співчуття від о. Степана Гри- ньоха, близького приятеля Миколи. У похороні взяв участь військовий дорадник Української Місії при ООН Василь Сидоренко. Тепле слово співчуття виголосив товариш з юних років і підпільної праці Ярослав Гайвас. Від світового товариства УПА прощав Михайло Ковальчин. Зворушливо прощала покійного від членів Гельсінської Спілки Надія Світлична, яка підкреслила, що покійний Микола глибоко розумів ролю цієї організації і активно допомагав у її праці. Внук покійного, Марко, в імені матері та всієї родини подякував усім присутнім за участь у похоронних обрядах дідуся Миколи Лебедя.
...Микола Лебедь народився 23-го листопада 1910 року у селі Нових Стрілищах, на Львівщині, в родині сільського кравця. Батьки дали Миколі глибоке національне і релігійне виховання. Середню освіту закінчив 1930 року у Львові - випускник Академічної гімназії. Своє політичне обличчя зформував в українських визвольних змаганнях у 1918-19-их роках. Відтак він стає членом ОУН, а вже у 1930 році був зв'язковим між Крайовою Екзекутивою ОУН в Україні і провідником ОУН Євгеном Коновальцем. На початку 30-их років стає організатором Юнацтва ОУН на західніх землях України. Вже у 1934 році за участь у підпільній боротьбі та співучасть в організації вбивства польського міністра Б. Пєрацького був засуджений, разом з іншими патріотами, польським судом на кару смерти, яку замінено на довічне ув'язнення. У тому ж процесі була засуджена за співучасть в убивстві наречена Миколи, Дарія Гнатківська, — на 15 років тюрми. Це може звучати неймовірним, але так було справді: Дарія Гнатківська і Микола Лебедь після страшного засуду, позбавлені майбутнього, одружилися.
Упадок польської держави у вересні 1939 році приніс для подружжя Дарії і Миколи Лебедя і для їхніх товаришів свободу. Починається новий життєвий шлях. Після вбивства провідника ОУН Євгена Коновальця ОУН поділилась на два середовища. Одне очолив Степан Бандера, а друге — полковник Андрій Мельник. У тій критичній ситуації Микола Лебедь підтримав концепцію С. Бандери і був обраний другим його заступником. 


Пластунка Дарія Гнатківська *

Микола Лебедь, Дарія Гнатківська, Ярослав Гайвас. Зима 1940

То був час, коли гітлерівська Німеччина готувалась до наступу на Схід, на Совєтський Союз. Німці організували для себе допоміжні сили, і ними мали стати відомі Похідні Групи ОУН, одним з організаторів яких був Микола Лебедь. М. Лебедь, якого німці свого часу видали польській владі за участь у вбивстві Пєрацького, передбачав, які пляни вони мають щодо Похідних Груп, і нічого доброго не сподівався від них. Його передбачення дуже скоро здійснились. Проголошення Акту 30-го червня 1941 року не треба ні перебільшувати, ні применшувати. Це був доцільний спосіб, щоб показати німцям, хто є справжнім господарем на українській землі. Дуже скоро гітлерівська Німеччина виявила свої справжні антиукраїнські наміри. На жаль, Похідні Групи ОУН далеко не зайшли, бо німці їх ліквідували. Учасників Акту 30-го червня, себто майже весь провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, було арештовано.
Залишившись на волі, Микола Лебедь став фактичним провідником ОУН на рідних землях. Був дуже тяжкий час. Гітлерівська армія нестримно прямувала на Схід, світ був у паніці. У тих обставинах Микола Лебедь спромігся зцілити кадри ОУН і організувати протинімецький Український Опір, який невдовзі вилився у широке річище Української Повстанської Армії.
Микола Лебедь керував визвольною боротьбою від 1941 до 1943 року. Після того перебрав керму Роман Шухевич — Тарас Чупринка, але Микола залишався у проводі і виконував особливо важливі завдання. Трагічною була для нього подія, коли ґестапо заарештувало його дружину Дарію з дворічною донечкою Зоряною та мамою Дарії й кинули їх до концентраційного табору у Ревенсбрюку.
У 1944 році покликано до життя Українську Головну Визвольну Раду. Одним з її засновників був Микола Лебедь. Його обрано генеральним секретарем для зовнішних справ УГВР. Це не був тільки титул, тут треба було діяти і досягати мети. І Микола знову показав себе на належній висоті. Коли під кінець 1944 року, перед другим приходом большевиків на західні землі України, відбувся великий ісход з рідного краю, разом з десятками тисяч українців пішов на Захід і Микола Лебедь. Проте він мав конкретне доручення: знайти у вільному світі моральну і матеріяльну допомогу для воюючої України і переконати, що без вільної України миру на сході Европи не буде. Тут, у вільному світі, Микола Лебедь як генеральний секретар зовнішних справ УГВР, разом з членами Закордонного Представництва УГВР створює Дослідно-видавниче об'єднання „Пролог", яке здійснило колосальну працю в ім'я дальшої боротьби українського народу за волю і незалежність. Об'єднання інформувало про літературно-мистецьку творчість шістдесятників, про знищення пам'яток культури українського народу, спалення бібліотек, про діяльність українських дисидентів, працю членів Гельсінської Групи, надаючи їм не тільки моральну, але, як тільки було можливо, і матеріяльну підтримку.
Говорити про покійного Миколу Лебедя — це значить говорити про унікальний процес визвольної боротьби українського народу. Щоб осягнути значення цього процесу, треба більшої відстані часу, певної перспективи. Одне можемо сказати певно: відійшла від нас Велика Людина, яка заслуговує на пошану всього українського народу, для якого Микола Лебедь служив від юних літ до кінця свого життя.
Хай світла пам'ять про нього іде з роду в рід. Вічна йому пам'ять!
Микола Галів

Микола Лебедь. УПА. Спогади. 1946  

__________________