Сергій Жадан
* * *
Доки тебе стереже твоя спрага,
Доки тебе тримається віра,
І час підбирається з обережністю звіра.
Вітчизни пізня вокзальна облава,
Теплі руки й грудневі дороги.
Країна болить, як перебита лапа
Щеняти, що виривається з нічної облоги.
Виривайся, виривайся з ночі й туману,
Вигризай зневіру та безнадію.
Я потім лікуватиму твою рану,
Наскільки встигну, наскільки зумію.
Я потім зрозумію, потім побачу,
Коли слідом за тобою вирвусь,
Всю цю твою безпритульність псячу,
Всю цю твою дитячу вірність.
Лишай ні з чим їхню підлу варту,
Оминай розставлені вміло пастки.
Варто битись і підводитись варто,
Якщо потому й доведеться впасти.
Зірки мають виснути над тобою,
Або розриватись, як ручні гранати.
Серце має заливатися кров’ю
І переганяти її, переганяти.
Кості мають міцно зростатись.
Шрами повинні додавати злості.
Щось із тобою повинно статись.
Щось сталося вже і триває досі.
Доки ти всім цим живеш і мариш.
Доки вихоплюєш, доки полюєш.
Доки ти все це в собі тримаєш.
Доки ненавидиш. Доки любиш.
