Про свавільні перестановки в ЗСУ, що демотивують особовий склад

 

Генерал Сергій Кривонос: - Дно. Безнадійне дно. Ось така фігня, малята...

Про перестановки у Генштабі, заміну Сухаревського на "Мадяра", два стільці, на яких змушували сидіти Михайла Драпатого, та політику Сирського - розмова з паном генералом на RadioNV.

Ген. Кривонос: - ...Деякі військові, м'яко кажучи, були здивовані, ошелешені цими призначеннями. Коли людей, котрі на тактичному рівні, можливо, добре себе десь показали, ставлять на посади, які потребують оперативно-стратегічного рівня знань, досвіду і вмінь, а я прекрасно розумію, що тих знань і вмінь у них нема, то це, реально, для Збройних Сил печалька.

Роберт "Мадяр" Бровді непогано себе показав на бригаді, то нехай би собі й працював на бригаді, бо питання безпілотних систем – це не питання тільки тактичного рівня, на якому він працював, а тут питання оперативно-стратегічної глибини, до якого пан Бровді ніякого стосунку не має. Я вже не кажу про рівень відповідної освіти, який у нього абсолютно відсутній.

� - Серж Марко написав, теґнувши Роберта Бровді: “Ти вчинив, як погана людина (вжито нецензурного слова), підігравши Сирському, скажу тобі це прямо в обличчя при нагоді”. Можу зацитувати Рустама Мустафаєва, сержанта 47-ї бригади: “Після того, як стало відомо, що справді замінили командувача СБС, востаннє я спостерігав таку сильну демотивацію серед особового складу, коли зняли Валерія Залужного. Вадим Сухаревський - один з тих офіцерів, які мали безпосередній бойовий досвід ще з 2014 року, а не прийшли піджаками з бізнесу чи політики, він створив потужний фундамент для інноваційного роду військ, аналогу якого немає в жодній країні світу, створив не завдяки, а всупереч.”

Ген. Кривонос: - “Мадяр” - це розпіарена леґенда. В людей, які з ним або поряд із ним працювали в Бахмуті, величезна кількість питань щодо його роботи там. Якщо людина змогла себе подати в інформаційному просторі відповідним чином, то це тому, що іншим не було часу цим займатися. Ось в чому проблема. Ми знову, вчергове наступаємо на граблі, вірячи написам на парканах.

� - Сухаревський, коментуючи своє звільнення з посади командувача Сил Безпілотних Систем, написав: “Я пишаюся тим, що мав честь очолювати СБС у перший, найскладніший рік їхнього становлення. Водночас на цьому етапі наші бачення щодо подальшого розвитку СБС розходяться з керівництвом. Вважаю чесним і професійним рішенням у цій ситуації завершити свою каденцію на посаді.” Тепер він є заступником командувача Оперативного командування "Схід". Таке питання щодо пана Сухаревського: чи зрозуіло, в чому розходяться бачення керівництва і колишнього командувача?

Ген. Кривонос: - Звичайно, я розумію, в чому вони розходяться, але я не можу озвучувати цього в етері. Мені дуже жаль, що усунули такого потужного офіцера, як “Борсук”, він же Вадим Сухаревський, який узяв на себе найважчу роботу зі створення нового роду військ, Це достатньо складно, а в умовах війни ще складніше. Я маю досвід створення ПДВ України в мирний час і Сил Спеціальних Операцій вже під час війни, тому я розумію, з чим він стикався, яка була в нього кулуарна війна з певними представниками влади на різних її щаблях. Неможливо порівнювати Сухаревського і “Мадяра”, це абсолютно різні рівні, різний досвід і різне розуміння.

Сухаревський мав власну точку зору. Те, що він не клацав віддано підборами, не значить, що він не мав права на цю власну точку зору. Він Людина і Офіцер з великої літери, таких у Збройних Силах не так і багато. Такі, як він, як Драпатий, можливо, були б майбутнім наших Збройних Сил, але, на жаль, бюрократична система знов перемогла тих, хто хотів її змінити.

� - Поговорімо трошки про Михайла Драпатого. Станом на зараз він перейшов на посаду командувача Об'єднаних Сил ЗСУ. Окремо зазначається, що тепер Драпатий займається виключно фронтовими питаннями. Командувач Сухопутних Сил має дуже багато різних обов'язків. Поясніть.

Ген. Кривонос: - На команду Сухопутних Сил під час війни покладаються три основні функції. Проведення мобілізації у тісній взаємодії з місцевими органами самоврядування, керівниками підприємств, установ - це раз. Друге: оборона Києва. І третє: підготовка резервів. Але, на жаль, коли генерала Драпатого призначили командувати Сухопутними військами, його тут же відправили на фронт - гасити чергові “пожежі” в лапках, які виникли через те, що десь хтось був некомпетентний чи не забезпечений відповідним чином потрібною кількістю зброї, спорядження, навчених людей. І ця помилка повторюється. На початку Великої війни, коли генерал Сирський разом з українським народом, разом з військовими частинами та іншими силовими структурами захистив Київ під керівництвом генерала Залужного, він мусив був залишитися в тилу й готувати резерви для фронту. Натомість його відпровадили на фронт, де він успішно і правильно командував, але питання створення надійної системи бойової підготовки, проведення бойових злагоджень в масштабах військових частин було завалене, бо не було керівника на цьому процесі. Зняли Залужного, поставили на його місце Сирського, поміняли керівника команди Сухопутних військ, але проблема не зникла, тому що команду Сухопутних військ знову намагалися посадити п'ятою точкою зразу на два стільці, а це нереально. Не можна бути і тут, і там, і коли виникають проблеми, вони виникають лише тому, що людина там воює, а тут мусить щось створювати. Це неможливо, і це прекрасно розуміють ті, хто в армії служив на певних керівних посадах. У нас це робиться системно, постійно, а потім ми хочемо, щоб ці люди щось змінювали. А яким чином? Адже він мусить і воювати, й готувати. Навіть якщо він не спатиме по 24 години на добу, він все одно цього не зможе зробити.

Я чекаю, хто буде призначений наступним командувачем Сухопутних Військ і де він буде визначений по своїй посаді. Якщо його знову відпровадять кудись туди на фронт воювати, то ми знову будемо ставити питання, чому рівень підготовки резервів такий низький. Тому що не можна, ще раз кажу, бути однією ср..кою на двох стільцях.

Джерело:

"МАДЯР" ТА ІНШІ. ХТО ВИГРАВ У КУЛУАРНІЙ ВІЙНІ...

https://www.youtube.com/watch?v=2yhWVy-l3EI

Наскільки мені відомо, Драпатий насправді розчарований тим, що його накази постійно скасовує його начальник, генерал Фантастичних новин, Головком (командувач Збройних сил України/ЗСУ), Сирський.

Наскільки мені відомо, відставки Драпатого ще не прийнято - або принаймні не прийнято станом на 22:00-23:00 минулої ночі, але Сирський та його друзі (Генеральний штаб України) дуже її чекають.

...бо, знаєте, Драпатий - це одні проблеми.

Уявіть собі:

- Драпатий, цей сучий син, наважився наказати реформувати систему навчання ЗСУ. Замість того, щоб кожен із понад 30 навчальних центрів навчав новобранців по-різному (і приблизно 50% цих центрів взагалі не навчають новобранців, а відзначаються тим, що їхні командири крадуть навіть їжу), він хоче, щоб усі вони навчали новобранців за абсолютно однаковим стандартом. Відповідно, він почав особисто перевіряти їх та звільняти некомпетентних приятелів Сирського.

Просто неймовірно...

- Драпатий також ініціював реорганізацію командної структури ЗСУ: відсторонивши всіх некомпетентних осіб, призначених Сирським та його приятелями, щоб вони нічого не робили, «командуючи» різноманітними «стратегічними» та «тактичними» групами військ, він почав групувати бригади з подібною підготовкою в трупи та призначати перевірених командирів бригад їхніми командирами.

Супер обурливо...

- Драпатий припинив практику Сирського розпаду бригад шляхом відокремлення їхніх батальйонів та передислокації їх у зовсім інші сектори, щоб латати лінію фронту.

Як він насмілився...

- Щоразу, коли Драпатий – і це справді ганебно, нічого більше – брав на себе командування над тією чи іншою ділянкою лінії фронту, російський наступ різко зупинявся. І навпаки: щоразу, коли він припиняв це робити, російський наступ відновлювався.

Огидно, чи не так...

...але зачекайте: знаєте, що в цьому всьому найкраще?

Рішення про долю Драпатого тепер прийматимуть українські соціальні мережі.

Та годі вже терти очі: це не помилка, а проста правда.

У Києві останнє слово не за Сирським, не за Зеленським, а за «радником президента» Зеленського, Єрмаком, без якого Зеленський не може зав’язати шнурки. І, ну, спосіб прийняття таких рішень Єрмаком простий: або він призначає одного зі своїх улюбленців (включаючи членів родини), або моніторить соціальні мережі кілька днів, перш ніж прийняти рішення. Якщо соціальні мережі підтримують одне рішення, то він наказує Зеленському діяти саме так; а якщо соціальні мережі, наприклад, проти Драпатого, то відставка Драпатого буде прийнята.

...що також є причиною того, що «офіційному Києву» потрібні дні, щоб «вирішити»: Єрмаку потрібно кілька днів, щоб буквально «зібрати дані».

Тепер я міг би продовжити описувати «враження» – передусім: величезне розчарування – командирів бригад та батальйонів ЗСУ щодо надзвичайно некомпетентних Сирських та Приятелів, які змусили Драпатого подати заяву. Додавши, що деякі вважають, що якщо Драпатий впаде, вся надія втрачена. Але я не маю наміру доводити вас до відчаю.

Крім того, я не погоджуюся з такими голосами: ні, Сирський та Приятелі не є «офіцерами радянського зразка». Особливо за сталінських часів, «ЧЕКісти» давно б відвезли їх на вокзал…

…”

Tom Cooper

З Тг-каналу Путч

 

ДРАПАТИЙ Михайло Васильович

Народився 21 листопада 1982 року в м. Кам’янці-Подільському Хмельницької області.

Після закінчення середньої школи став курсантом Харківського інституту танкових військ ім. Верховної Ради України.

Завершивши навчання у 2004 році, лейтенант Михайло Драпатий почав службу в 72-й окремій механізованій бригаді (пункт базування – м. Біла Церква Київської області).

Відомий як один із командирів, що керували звільненням правобережжя Херсонщини у 2022 році.

Лицар орденів Богдана Хмельницького та «Народний Герой України».

На початку Антитерористичної операції на сході України Михайло Драпатий (позивний «Рубін») був майором і командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади. 9 травня 2014 року батальйон увійшов у Маріуполь Донецької області, щоб звільнити заручників, яких у відділку міліції

утримували проросійські бойовики. Відео з БМП Драпатого, яка прориває барикаду на міській вулиці, стало вірусним в інтернеті.

4-7 серпня 2014 року майор Драпатий очолював ударну групу 72-ї бригади, яка вивела українські підрозділи з-під ракетно-артилерійського вогню з території рф, оточені в районі Ізварине – Червонопартизанськ (нині Вознесенівка) на Луганщині. Подолавши з боями понад 160 км з «Ізваринського

котла» в прикордонній смузі в район Солнцевого на Донеччині вийшли підрозділи 72-ї, 79-ї, 24-ї, 51-ї бригад, 3-го полку спецпризначення та прикордонники на понад 30 одиницях техніки. Втрати 72-ї бригади під час виходу з оточення становили двоє бійців.

Після відпочинку батальйон Драпатого повернувся в зону бойових дій у район Волновахи. Сам командир одержав звання підполковника та був зарахований на навчання до Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського. Згодом він перевівся на заочну форму навчання і як начальник штабу – перший заступник командира 30-ї окремої механізованої бригади повернувся в зону АТО, де виконував завдання до кінця літа 2016 року.

17 жовтня 2016 року Драпатий отримав нову посаду – командира 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського (м. Конотоп Сумської області), яка тоді воювала в Авдіївці та Ясинуватському районі Донецької області.

У червні 2017 року підполковник отримав ступінь магістра оперативно-тактичного рівня, а вже в липні керував діями 58-ї ОМПБр в районі Бахмутської траси (Кримське, Новотошківське і Новозванівка Луганської області).

Чергове військове звання полковника Михайло Драпатий одержав достроково – у квітні 2019-го. У серпні того ж року він залишив 58-му бригаду та розпочав дворічне навчання на факультеті оперативно-стратегічного рівня НУОУ ім. І. Черняховського.

Під час церемонії випуску 18 червня 2021 року посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс нагородила Михайла Драпатого перехідним мечем королеви Великої Британії як найкращого випускника оперативно-стратегічного рівня підготовки.

Відтак полковник Драпатий був призначений заступником командувача військ оперативного командування (ОК) «Північ» з підготовки.

Одночасно з основною посадою в серпні 2021-го Михайло Драпатий відбув у розпорядження командувача Об’єднаних сил ЗС України як заступник з підготовки військ. У цьому статусі він зустрів повномасштабне вторгнення російських військ у лютому 2022 року.

Незадовго до того, у День Збройних сил України, Михайло Драпатий одержав звання бригадного генерала.

17 березня 2024 року бригадний генерал Драпатий був призначений заступником командувача військ ОК «Південь» Сухопутних військ ЗСУ й очолив оперативне угруповання військ (ОУВ) «Південь» (з 15 червня – ОУВ «Каховка», з 30 вересня – ОУВ «Кривий Ріг»).

Війська Драпатого зупинили наступ російських окупантів на Кривий Ріг, контратакували та просунулися вглиб оборони противника на відстань 6–23 км, звільнивши низку населених пунктів Херсонської та Дніпропетровської областей.

ОУВ «Каховка» брало участь у Херсонській наступальній операції (29 серпня – 12 листопада), а з жовтня частини генерала Драпатого під назвою ОУВ

«Кривий Ріг» входили до оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) «Херсон», створеного для визволення міста.

Після звільнення Херсона та правобережної частини області ОУВ «Кривий Ріг» було розформоване 18 листопада 2022 року.

Далі Михайло Драпатий командував ОУВ «Херсон» в складі ОСУВ «Одеса», доки 12 січня 2024 року не передав посаду полковнику Віктору Солімчуку.

10 лютого 2024-го бригадного генерала Михайла Драпатого призначили заступником начальника Генерального штабу ЗСУ з підготовки.

11 травня йому також доручили керівництво оперативно-тактичним угрупованням військ «Харків», яке в складі ОСУВ «Хортиця» боронило Харківщину від повторного наступу росіян. При цьому Драпатий також залишався на посаді заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

У вересні 2024 очолив ОТУ «Луганськ», зона відповідальності якого простягається від Білогорівки Луганської області до Нью-Йорка Донецької області.

29 листопада 2024 року призначений командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України.

26 січня 2025 року Михайла Драпатого призначили керувати оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця».

1 червня 2025 року головком Сухопутних військ у своєму телеграм-каналі заявив про подання рапорту про відставку через нічний приліт по полігону в Сумській області, де розташовувався навчальний підрозділ Сухопутних військ ЗСУ.

3 червня 2025 року Михайла Драпатого звільнено з посади командувача Сухопутних військ ЗСУ та призначено на посаду Командувача об’єднаних сил Збройних Сил України.

НАГОРОДИ:

Хрест бойових заслуг (27 липня 2022) — за визначні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького I ст. (21.07.2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького II ст. (15.03.2018) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького III ст. (22.08.2016) — нагороджений Указом Президента України № 339/2016, за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків.

Недержавна відзнака Орден «Народний Герой України» (наказ № 14, 26.03.2016).

Відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя», вручена 25.11.2017 Міністром оборони України, під час його поїздки в зону АТО.

Чому генерали мовчали?

 

� - Щодо звільнених генералів української армії. Зрозуміло, чому “найвеличніший” їх звільнив. Але незрозуміло, як генерали мовчки з цим змирилися? Можна припустити, що більшість з цих двох десятків військових достойників чесно виконували свій обов'язок перед Народом і Державою, бо кар’єрно зростали і призначалися при Порошенкові. Але мовчки змиритися з очевидною несправедливістю і відвертою диверсією проти ЗСУ, пов'язаною зі звільненням Залужного, Шаптали, решти бойових генералів? І ким їх замінили, майорами? Чомусь лише генерал Кривонос прямо говорить про ''безпрєдєл/свавілля'' верховного? І не боїться розповісти про замах на Залужного через наведення дзвінком з ОПи і про його поранення. Тільки один з усіх! Решта мовчать. Виходить, що 33-річний комбат, який застрелився, має більше честі й мужності дати оцінку діям верховного, хоча й таким трагічним способом?

Тарас Чорновіл: - Це болісне питання. Проте, ми не враховуємо, в якій ситуації були ці генерали станом на 2024-й рік. У 22-му, коли Зеленський був переляканий, вони могли диктувати все. Мені здається, що тоді вони були занадто поступливі. Тоді треба було ставити вимоги, особливо, коли Зеленський наказав прибрати Муженка. Мабуть, тоді можна було просто підняти громадську хвилю. Але всі боялися: не можна, не треба, ворог скористається цим, це не на часі... І серед генералів це теж було. Муженкові сказали піти геть.

Для мене не лютий місяць 24-го року, а березень 22-го став визначальним, став точкою неповернення. Прибравши Муженка, зобов'язали Залужного й генералітет стояти перед “ставкою”, де ті зрадники сидять, і доповідати їм про кожен свій крок, і вони це робили, знаючи, що ті зрадники зливають усе ворогові, вони терпіли те, як Безуглу комісарити посилали, а далі понеслося... І дуже скоро вони вже нічого не могли зробити. Вони мали шанс у 22-му році, після того вони вже його не мали.

А тепер уявіть собі: лютує ДБР, в тилу, мабуть, більше озброєних вірнопіданих Зеленського, ніж на фронті: ДБРівський спецназ, купа відгодованих поліцейських, які знають, що якщо вони будуть лояльні, їх на фронт не пошлють, а на фронт вони не хочуть. І генералам показують течки: проти вас порушено карні провадження.

Ви знаєте, як ДБР робить карні провадження проти військових? От відбулася операція, внаслідок якої загинуло, скажімо, 300 українських бійців. Велика операція, наступальна. Якби вона не відбулася, загинуло б, може, 500 чи 600 українських бійців і ще купа цивільних. А так — операція відбулася й загинули 300. На війні гинуть люди. А ДБР бачить прив'язку: оті 300 солдатів загинули внаслідок того, що такий-то генерал дав такий-то наказ наступати на такому-то напрямку. У ворога загинуло 1000 проти наших 300. Але для ДБР це є достатньою підставою відкрити кримінальні провадження.

І на всіх генералів є отакі течки. Їм не дають ходу, їх офіційно не оголошують. Генералів ними зараз тероризують. І, по-моєму, вони вже просто зламалися. Особливо після того, як весь народ волав тут у соцмережах: “Знімуть Залужного - ми всі йдемо на Майдан!” Залужного зняли, а на Майдан на заклик Карла Волоха Karl Volokh вийшли кілька десятків людей. А всі ті, хто найбільше кричав, почали верещати: не на часі, проклятий Волох, він дестабілізує країну, підставляє Залужного, далой єво! Отака історія. Тому генерали зрозуміли: цей народ захищати їх не буде. Нема кому їх захищати. І вони просто, по-моєму, плюнули на все і здалися. А що вони могли зробити, врешті-решт?

Кривонос справді дуже мужня людина. Він має вже своє карне провадження за те, що він врятував Київ від російського десанту. За те, що не допустив висадки російського десанту в аеропорту Жуляни. Його за це звинувачують і досі - так, саме за це. Формально за те, що він облив смугу мастилом, щоб не могли сісти десантні літаки. Ворог це побачив, тому десанту не висадили, Це смішно, справа досі триває, хоча оте залиття смуги змилося дощами, з останнім снігом зійшло.

Кривоносові вже нема чого втрачати. А инші генерали від того злякалися - його приклад налякав. Багато що налякало. Сумно, але, на жаль, саме так і відбувається. Це теж певний епілог. Розраховуймо на наших військових на полі бою. Вони справді там дуже добрі. Саме ті військові, яких звільнив Зеленський. Вони тримали фронт навіть попри страшні диверсії і саботаж з боку цієї влади. Їх звільнили — і моментально впала Авдіївка, почався обвал фронту, почалася безглузда, абсолютно ідіотська Курська авантюра... Почався тихий розвал армії, розвал мобілізації… Це все робота влади, яку якимось чином нейтралізували ці генерали. Тому ми маємо їм за що подякувати, а, очевидно, вимагати від них, коли народ обрав московського блазня своїм президентом, коли народ цьому блазневі будь-яке дрантя-сміття обрав у парламент і набрав їм там монобільшість - добре, що хоч не конституційну більшість... Як ви думаєте, генерали розраховували на якусь підтримку від цього населення? Напевне, ні. Тому проблема не в генералах, які врешті-решт таки здалися. Під тиском, під пресинґом, але здалися. Може, проблема в цьому тупому населенні, яке не хоче української держави і, на мій превеликий жаль, на моє припущення, може зробити так, що ми й не матимемо української держави дуже навіть скоро? Ви навіть не уявляєте, наскільки скоро. Ні, йдеться не про місяці, трошки більше, але дуже-дуже скоро. Повне припинення існування української держави. Генерали, якщо буде нове велике вторгнення, - вони підуть хоч рядовими, хоч як, вони підуть воювати. Але це населення - воно буде здавати Україну. Ось тут проблема.

Щодо замаху на вбивство Залужного. Пригадуєте, як Дудаєва вбили? Це така сама наводка. Наше щастя, що від часу 90-х років російська ракетна техніка не стала точнішою, вона погіршилася за своїм станом. І тому приліт по місці, де перебував Залужний, а там балістика, здається, прилетіла, був трішечки далі від критичної точки. Але Залужний і Шаптала дістали дуже серйозні поранення, дуже. І оте їх звільнення з армії за станом здоров'я справді було реальне.

Ви пригадуєте, що тоді розкручували росіяни? Вони щиро повірили, що Залужний загинув, наводку їм дали з точністю до метра. Хтось з офісу президента, особа з найближчого оточення Зеленського тримала Залужного на зв'язку, доки рашисти зробили наводку по точній, визначеній локації. На жаль, не називають прізвища цієї особи, що дзвонила на відкритий телефон. Я не знаю, про кого йдеться, можу здогадуватися.

...Коли пішли офіційні заяви, що Залужний живий і з ним усе все гаразд, він не поранений, в росіян був шок, вони не вірили. Тоді з’явився ролик Штефана із Залужним. На ролику було видно, що Залужний якось не так одягнутий, не по сезону - очевидно, забинтований був весь. Він, мабуть, ледве тримався, буквально щось слово сказав, усміхнувся, показав отой свій жест - три пальці, тризуб. Залужного показали тільки на мить, а решта говорив сам Штефан. Можна було тільки здогадатися, що ГК важко поранений, але було доказано, що він живий.

Залужний про це поки що мовчить. Кривонос, як кажуть, знає, про кого йдеться, але не називає прізвища. Можливо, на особисте прохання Залужного.

Я вважаю, що такі прізвища треба називати. Це є зрадник, і Україна має просто шуміти від цього імені. На жаль, це мовчиться.

Джерело:

Чорновіл ВІДВЕРТО

https://www.youtube.com/watch?v=lVM5qrilJjo

Гіршим за неофіта в політиці може бути лише неофіт у війні

 

Сирський отримав Героя України.

Залужний - ні.

Зеленський втілює серед військових політику "розділяй і володарюй"??

Сподіваюсь, в українських військових вистачить здорового глузду побачити цю примітивну технольогію.

© Роман Москаль

Командувач Сухопутних військ генерал Олександр Сирський, судячи з кількости отриманих ним нагород, є протеже керівника офісу президента Єрмака. До Сирського є багато запитань не тільки щодо Бахмута, а й до стратегії оборони всього Донбасу.

© Генерал Сергій Кривонос

Банкова так активно піарить і пушить Сирського, за відсутности Залужного в інформаційному просторі, що штучність цього вже стала видною навіть непрофесіоналам інформаційної політики. Дедалі більше людей починають замислюватися, навіщо це робиться? Але найцікавіше показують соцопитування. А показують вони те, що попри велику присутність в інформаційному просторі та реґулярне підсвічування його у всіх видах ЗМІ, від тг-каналів до фільму "Рік", Сирський не зростає у рейтинґу. Справа не тільки у відсутності харизми. Проблема Банкової значно глибша. І це та проблема, якої на Банковій не можуть вирішити.

© Borislav Bereza

Присутність генерала Сирського з незрозумілими повноваженнями в зоні оборони Бахмута, наданими, за його словами, президентом країни, дезорганізує діяльність військ, створюючи проблеми в дотриманні принципу єдиного загального командування. Це може мати найсерйозніші наслідки для оборони цього об'єкту. ‎

© tZE inform @tZEinform

- Так, казали хлопці, що бардак.

- Треба негайно перевести сирського у 95 квартал. Він там буде Лисого шикувати ("строіть" для тих хто звик па-масковскі). Налагодить там стройову і навчить правильно віддавати честь увесь склад 95-го без ґендерного поділу.

- В нашого боневтіка загострення. Наполеона з себе корчить.

- Вони вже є - ті наслідки, так само було після його появи у Соледарі. Там ще 4 км, і траса буде з двох боків під обстрілом.

- Минулого року рф вимагала відсторонення від оперативного управління війсками генерала Залужного, який самостійно ухвалив атакувати територію рф. Як бачимо, цього року ці спроби продовжуються...

(з коментарів)

ПРОСТО ВІЙСЬКОВІ ФАКТИ

Після 24.02.2022 нагороджені:

- генерал Залужний В.Ф., Головнокомандувач Збройних Сил України. Хрест бойових заслуг, 6 травня 2022 року.

- генерал-майор Ковальчук А.Т., командувач Оперативного командування «Південь». Командувач об'єднаного стратегічного угруповання військ «Олександрія» (південний театр бойових дій). Хрест бойових заслуг, 27 липня 2022.

- генерал-майор Марченко Д.О., командувач обороною Миколаєва. Орден «За мужність» III ступеня, 08.03.2022 року.

- генерал-полковник Сирський О.С., командувач Сухопутних військ Збройних сил України. Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка», 5 квітня 2022 року. Хрест бойових заслуг 27 липня 2022 року. Орден Богдана Хмельницького I ст. 11 грудня 2022 року. Орден Богдана Хмельницького II ст., 18 березня 2022 року.

Просто порівняння. Висновок робіть самі.

© Литвиненко Едуард

Олександр Сирський:

Народження: 26 липня 1965 (57 років), Владімірская обл., росія.

Освіта: Московське вище військове командне училище.

(Вікіпедія)

Зеленський заявив, що на фронті важка ситуація, найважча - на бахмуцькому напрямку.

Я так розумію, що союзники вже багато разів рекомендували відступити з Бахмута на попередньо заготовлені позиції, але Зеленському утримання Бахмута потрібно з іміджевої сторони. Операцію з утримання Бахмута очолює улюбленець ОП і фаворит Зеленського - Сирський.

Цікаво, скільки разів Залужний був проти утримання Бахмута?

Ми цього не дізнаємося, але невиправдані втрати для підтримання чийогось іміджу - це ганебно.

Часто почали писати, що через Ставку Верховного Головнокомандувача Зеленський намагається здійснити вплив на війну, заручившись підтримкою Сирського. Не знаю точної мотивації Сирського, точніше не хочу зараз озвучувати припущення, але іміджеві точки і символи для Зеленського грають велику роль. За останній рік їх було вдосталь.

Гіршим за неофіта в політиці може бути лише неофіт у війні.

© Тг-канал "Бєнєфіціари влади"

https://t.me/beneficiaryvlady/1010

Кадри з Бахмута

БОНАПАРТА ІЗ СИРСЬКОГО НЕ ЗЛІПИШ

До Бахмута спрямовано підкріплення, бо там дуже складна ситуація. Про це заявила Ганна Маляр в етері телемарафону. За її словами, рішення утримувати місто – стратегічне, а не політичне.

Також вона додала, що в районі Бахмута діють професійні й численні підрозділи ваґнера, проте "втрати їхні дуже високі, в рази більші, ніж у нас".

На відео кадри з Бахмута.

© Тг-канал "Бросок Мангуста"

- Ганна Маляр сама зрозуміла, що вона намолола?!

(з коментарів)

Ворог обстрілює Бахмут термобаричними боєприпасами з ТОС-1 "Сонцепьок"*

От все-таки, як не старайся, але Бонапарта із Сирського не зліпиш. Марна справа.

Це не російська пропаґанда. Не ІПСО, про які виють БОТи "генія політтехнологій" Михайла Подоляка. Це мапа зі сайту "Deep State", українського проєкту, що повідомляє про ситуацію на фронтах у режимі реального часу. Повідомляє він інформацію досить точно. Саме тому ми починаємо за "Deep State" серйозно хвилюватися. Така правда зараз стає небезпечною для офісу презедента.

Не треба бути стратегом, щоби бачити: Бахмут є під загрозою повного оточення. Ми не хочемо лізти у плани військових. Проте. Погляньте у правий верхній кут скріна, що ми публікуємо. Пізнаєте? Це Соледар. Той самий, що його генерал Сирський обіцяв не здавати. Гляньте, де зараз фронт.

Про те, що Бахмут і далі тримають усупереч здоровому глуздові, тому що Сирський пообіцяв Зеленському не здавати "фортеці Бахмут", пишуть вже імениті волонтери. Причин плачевної ситуації біля Бахмута безліч. Це й паршиве постачання, і слабка підготовка військ. Але одна з основних - армія не вірить Сирському. Вона йому не вірить і відверто його боїться. Накази іґноруються. Атмосфера у підрозділах жахлива.

Пригадуєте, з якою наполегливістю провладний єдиний телемарафон переконував всю країну, що Соледар усе ще наш? У військових ці твердження викликали нервовий тик. На штабній "Дельті" Соледар на той момент уже понад тиждень був позначений як втрачений.

Повторимо знову: команді Зеленського час припинити грати в політику на полі бою, задля піару для бездарностей, аби замінити ними небезпечного авторитетного конкурента. Рано чи пізно українці вимагатимуть назвати їм винуватця кривавої драми.

Це сиґнал і для самого Сирського. Приклади Рябошапки, Баканова та Венедиктової свідчать самі за себе. Треба буде – його зіллють.

© “Печерський пагорб”, Тг

* Коментар до посту https://t.me/c/1646540589/16415.

Генерал Сергій Кривонос: "Перестати собі брехати!"

 

Генерал Сергій Кривонос не приховує своєї люті до "існуючої влади", котра:

- протягом трьох попередніх років блокувала оборонні програми, зокрема програми створення високоточої зброї;

- спалює наші військові ресурси у Сіверськодонецьку, зокрема використовує Сили спеціяльних операцій як піхоту, що є злочин;

- провалила мобілізацію;

- ганебно втратила південь України: "Зрадників треба судити й карати";

- і взагалі, своїм заколисуванням народу, мовляв, ніхто не нападе, спровокувала повномасштабне російське вторгнення.

Щодо ймовірного наступу білорусів, генерал гадає, що треба розраховувати на найгірший варіянт і готуватися до нього, зокрема конче відновити блокпости (отже що - їх вже знято?!)

Нижче - транскрипт відповідей генерала С. Кривоноса, першого заступника Командувача Сил спеціяльних операцій ЗСУ (2016—2019), заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019-2020), на запитання ведучих ток-шоу “Говорить Великий Львів”.

� - Ви згодні з тим, що цей червень є вирішальним?

Генерал Кривонос: - Він вирішальний для нас, бо нам треба вирішити остаточно: ми продовжуємо боротьбу й нарощуємо зусилля чи ми працюємо і б’ємо тільки по хвостах. На жаль, попередні всі дії, з лютого місяця, ми відбивалися і працювали на других номерах. Наразі треба чітко зрозуміти й перестати собі брехати, ніби ворог став слабкий, що він вже видихся, що ми зламали хребта російській армії. Про це ще рано казати. Питання навіть не в якості російської зброї [не цілком розбірливо], а в кількості. У кількості їх більше ніж достатньо, тому наше завдання - визначитися, що зробити з нашою тактикою і нашою великою стратегією. І я б не піднімав питання контрнаступу в червні. Для контрнаступу треба ще багато чого зробити в масштабах держави, і не очікувати тільки допомоги за рахунок ленд-лізу з боку наших західних партнерів, але й самим нарощувати зусилля, бо насправді на заводах Оборонпрому та инших підприємствах величезна кількість техніки, яка може бути відремонтована. Щоб уникнути ракетних ударів з боку рф треба міняти тактику і ремонтувати цю техніку на багатьох невеличких підприємствах, які є в кожному районі, в кожному великому місті, і використовувати досвід Німеччини 1942-1945 рр. - ефект Шпеєра, коли Німеччина рознесла по величезній кількості підприємств свої оборонні спроможності, й за рахунок цього випуск їхньої оборонної продукції не зменшувався, а навіть збільшувався. Це перше. Друге: техніка, яка лежить у величезній кількості — бронекорпуси від БМП-1, БТР-60, -70, -80, БМП-2, МТЛВ [не цілком розбірливо] – ці бронекорпуси, або, як військові кажуть, “бронегроби”, нараховуються сотнями, десятками, а в деяких випадках тисячами, і це треба враховувати, ремонтувати, нарощувати, і є варіянти використання двигунів не російського чи совєтського виробництва, наприклад, є досить успішна модернізація БТР-60 з використанням американських двигунів, і цей БТР дуже добре себе зарекомендував, але не здійснено масової модернізації цих БТР.

Отже, техніку готувати — раз, людей готувати — два, економіку готувати — три. І перестати очікувати чуда. Чудо залежить від нас самих і від того, що ми зробимо. Нагадаю: війна, яка йде, це не війна особистого героїзму, хоча він і важливий, - це війна оснащености військовослужбовців ЗСУ, й це найголовніше. І наше завдання — щоб наша армія не мала ніяких проблем з артилерійськими снарядами, боєприпасами до стрілецької зброї, з технікою, яка б могла знищувати ворога будь-де, у будь-якій точці. І нас цікавлять власні спроможності з ураження ворога на великій відстані, а Вільха та Вільха-М, яка у свій час не дуже успішно, але все-таки блокувалася керівництвом країни. Це треба врахувати і в цьому напрямку працювати. І тоді, можливо, можна ставити питання про контрнаступ. А поки що для контрнаступу нам треба наростити м’язи — і технічні, і людські м’язи.

� - Британське видання The Independent опублікувало цифри, що в артилерії російстка сторона переважає нас 20:1, а в боєприпасах — 40:1. Наскільки ці цифри реалістичні? Якщо вони реалістичні, то те, що робить українська армія, це подвиг?

Генерал Кривонос: - Подвигом є те, що ми протистоїмо ворогові, якому ми програємо за кількістю зброї і людей і який, нагадую, з 1994 року постійно вів війни як всередині своєї країни, так і за її межами. Військовослужбовці рф треновані, навчені, і не треба робити з них якихось суперідіотів. Ці люди вміють воювати і робити висновки зі своїх помилок. До речі, вони зробили висновки з помилок, яких вони припустилися в березні-лютому цього року, і ми бачимо, як вони змінили тактику, порівняно з початком великої війни, вже у травні-червні на сході України.

� - Питання щодо Сіверськодонецька: наступали були, майже витіснили ЗСУ, а зараз ситуація там зав’язла, тижнями російські війська, використовуючи величезні ресурси, не можуть узяти цього міста. Як гадаєте, на чию користь там зараз відбуваються події?

Генерал Кривонос: - Насправді, не тільки російські війська свої ресурси туди кидають — і ми у величезних обсягах кидаємо туди людей, і те, що в останні дні Сили спеціяльних операцій України використовуються у міських боях, це свідчить про те, що безпосереднє напруження бойових дій дійшло до пікової точки, бо коли спецназ використовують як піхоту, то ми розуміємо, що ситуація достатньо складна, але контрольована. Групи Сил спецоперацій мають досвід, і у 2014 році ми вже робили ці помилки, і нинішнє командування Сил спецоперацій знову їх повторює, незважаючи на досвід, напрацьований у попередні роки, і не береже своїх людей, це мене насторожує. Але між тим я розумію, що провал у масштабах держави щодо підготовки мобілізаційного резерву, щодо підготовки власних громадян до ведення війни, свідчить про те, що в нас попереду ще багато завдань, які ми мусимо виконувати. В першу чергу треба вчити людей воювати, і ці цифри [навчених людей] мають мінімум утричі переважати списочну чисельність нинішньої армії, бо нагадаю: аби успішно воювати, одна третина мусить відпочивати, одна третина мусить готуватися до війни і одна третина мусить безпосередньо вчитися. Якщо цього не буде, люди на фронті, які б вони не були кіборги, суперкіборги, як би їх не називали, - вони є звичайні люди, які стомлюються, яким потрібен відпочинок. І якщо ми хочемо, щоб люди нормально, успішно воювали, ми мусимо надавати їм нормальний відпочинок. Поки що це питання складне і потребує значного розширення підготовки мотивованих, навчених людських ресурсів.

� - На вашу думку, яка, на даний час, має бути чисельність ЗСУ, враховуючи згаданий вами розподіл?

Генерал Кривонос: - Я зараз назву цю цифру — і одразу почнеться велика гризня в етері, мовляв, ми не потягнемо, ми задихнемося... Ми можемо й не потягнути, але ми можемо програти, якщо ми цього не зробимо, й тоді буде байдуже, яка чисельність в нас була і якої ми не змогли [забезпечити], бо росіяни хочуть знищити нас як державу і як націю, й нам нічого не залишається, як останню сорочку з себе зняти, аби готувати людей. Тому, якщо ми хочемо контролювати ситуацію і продовжувати активні бойові дії на нашу користь, то чисельність треба нарощувати на рівні до 800 тисяч мінімум. Але ще раз підкреслюю: питання в навченості людей і в кількості техніки, яка би задовольняла ведення війни цими людьми. А це й артилерія в першу чергу, це й ракети, і авіяція, це ППО, це бронетехніка — це багато-багато питань, яким існуюча влада не приділяла уваги в попередні роки. Згадаймо бодай замороження програм виробництва Вільхи та Вільхи-М, що призвело дло того, що ми зараз просимо в наших західних партнерів засобів ураження з [великою] дальністю стрільби й раді, що нам дають хоча б на 70 км. У подальшому це можна змінити, а між тим ми мали свої такі: Вільха-М здатна вести стрільбу з дальністю 110-120 км, і це був чудовий зразок вітчизняної ракетної зброї. На жаль, у потрібній кількості вона не була закуплена й не була замовлена. Так само, як і протитанкові комплекси Стугна, які могли би в нас бути у значно більшій кількості, але минулого року й на початку цього року казали, що в нас усього достатньо. Не достатньо! На війні боєприпасів забагато не буває! Ми не врахували досвіду 44-денної азербайджано-вірменської війни, де Азербайджан на 35-й день війни мав снарядний голод. І ми не наростили наших зусиль для закупки снарядів, я вже не кажу про їх виготовлення. Спроможності українські є, й ми мусимо це робити в подальшому — нарощувати наше виробництво артилерійських снарядів різних калібрів.

� - Яка ситуація біля Херсона, чи ви володієте нею?

Генерал Кривонос: - Питання не у спроможності наступати, питання в тому, щоб закріпити наступальний успіх. Скажу так: час покаже, чи ми змогли закріпити наші позицїї, використовуючи наші наявні ресурси.

� - Як ви оцінюєте вірогідність наступу білорусів на Волинь і на що треба звернути увагу, якщо вони таки спробують прорватися?

Генерал Кривонос: - Про наступ росіян з боку Білорусі я казав за рік до початку війни, за півроку, за місяць, за тиждень. Існуюча влада ніяк не реаґувала, і те, що росіяни за чотири години дійшли до Києва, — це провал оборонної політики існуючого керівництва країни. Тому наразі завдання №1 — перестати собі брехати й готуватися до найгірших варіянтів. А найгірший варіянт — це те, що білоруси разом з російськими підрозділами, разом з російськими ДРГ спроможні наступати з боку Білорусі. Нагадаю, що довжина кордону України з Білоруссю - 1086 км, але здебільшого це болота, доріг, по яких можна наступати, не так вже й багато. Тому, використовуючи наші спроможності — проведення протитанкових засідок і активної діяльності наших розвідувальних груп, ми можемо стримувати противника. За тієї наявности протитанкової зброї і протиповітряної зброї у вигляді Джевелінів і Стінґерів, ми можемо дуже ускладнити наступ противника. Але слід нагадати, що всі попередні роки до лютого цього року білоруси, їхні військові абсолютно спокійно пересувалися по нашій території під виглядом туристів, тому вони знають, куди йти, як іти, які дороги... Мають непогану аґентуру, як і росіяни мають аґентуру в багатьох містах і селах України — за копійки передають інформацію про пересування нашої армії, і поки ми не введемо жорстоке покарання за злив цієї інформації, так воно й буде продовжуватися. Поки зрадник не знатиме, що його чекає розстріл за те, що він продає ворогові інформацію про Україну, що стосується державної таємниці, толку не буде. Можливо, це є питання №1, що його треба ставити. За ґрати, через суд, звичайно, через трибунал, і достатньо жорстоко. Що стосується наступу білорусів, розраховуймо на найгірший варіянт, замість гадати, і готуймося до цього. У прикордонних районах і в тих, що далі від кордону, відновити блокпости, щоб вони працювали, щоб там стояли озброєні навчені люди, які знають місцевість. Це треба обов’язково повернути, і ворог, знаючи, що його там чекають, не піде.

Якби до початку війни росіяни чітко бачили, що держава готова вражати ворога з будь-якого перехрестя доріг, з будь-якого лісу, то, мабуть, вони б іще тричі подумали, чи варто вторгатися. Коли вони побачили, що керівництво країни заколисує народ, що ніхто не нападе й нічого не буде, то вони й пішли — нагло, впевнено, використовуючи раптовість, нашу неготовність до їхнього відбиття. Тому ми південь України втратили ганебно - іншого слова не підберу. І досі секретар РНБО розповідає нам: “Ну, треба розбиратися...” Не треба розбиратися зі зрадниками! Зрадників треба судити й карати. Але, на жаль, цього немає. Вони знають, хто в цьому винен, хто це зробив, хто віддавав ці накази. Але що? - ці люди не покарані. А поки вони не покарані, не буде довіри до керівництва країни. От і все!

9 червня 2022

https://www.youtube.com/watch?v=72UZ5oh8SCE