Показ дописів із міткою Вінстон Черчилль. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Вінстон Черчилль. Показати всі дописи

неділя, 25 січня 2026 р.

До роковин смерти великого англійця. Подружжя Черчиллів

 


Добрі сини, що люблять і поважають свою матір, стають добрими чоловіками. Так вважала леді Бланш, благословляючи свою дочку Клементину на заміжжя з Вінстоном Черчиллем. І вона не помилилася - цей щасливий шлюб, що став взірцем вірности й відданости, тривав понад півстоліття.

Вінстон Черчилль, нащадок славетного морського пірата XVI століття сера Френсіса Дрейка і полководця герцога Мальборо, народився в заможній аристократичній родині Спенсерів змішаного англо-американського походження. Його батько, лорд Randolph Henry Spencer-Churchill (13 лютого 1849 — 24 січня 1895), був консерватором-радикалом, автором терміну «торі-демократія» і брав участь у створенні «Національного союзу Консервативної партії».

Отримавши престижну на той час військову освіту, Вінстон захопився журналістикою.

Він брав участь в англо-бурській війні і, втікши з полону, повернувся на батьківщину національним героєм. Вінстон написав книгу про героїзм англійських солдатів, яка стала бестселером. До моменту зустрічі зі своєю майбутньою дружиною Черчилль вже мав славу нової зірки у політиці.



Знимка з приводу заручин. 1908 р.


Клементина Гозієр походила з відомого давнього шотландського роду Ейрлі*. Вона грала на фортепіяні, чудово малювала. Вона відзначалася красою, розумом і аристократичним шармом. Завдяки відмінному смакові, довгі роки вона була іконою стилю у Великій Британії. Крім того, Клеммі була дотепною, мала відмінне почуття гумору, добре зналася на політиці. Позаяк її родина не була багата, після закінчення Сорбонни їй довелося підробляти - вона давала уроки французької. У свої 23 роки ця леді була досить обережною й перебірливою, відмовивши трьом джентльменам, що сваталися до неї.

Уперше Вінстон і Клементина зустрілися влітку 1904 року в Лондоні на балу в лорда і леді Крю. Черчилль видався дівчині трохи дивним. Він ввесь час поривався запросити її на танець, але так і не наважився на це. У політиці незрівнянний оратор, Черчилль із жінками був боязким, скупим на слова й дуже сором'язливим. Мабуть, із цієї причини він не користувався популярністю в дівчат і вже мав чотири невдалих сватання. Клеммі вирізнила цього милого й незграбного чоловіка з натовпу й запам'ятала його. Їхній наступній зустрічі судилося відбутися через чотири роки.

Вони сиділи поруч на світському обіді, що його давала леді Сент-Гел, яка доводилася тіткою Клементині. Клеммі була запрошена в останню хвилину, аби замінити когось, хто не зміг прибути. Клеммі не хотілося їхати; не вибравши, як їй здавалося, відповідної нагоді сукні, не знайшовши своїх бальних рукавичок, вона в поганому настрої все ж вирушила до тітки. Що ж до Вінстона, то він був того дня запрошений на інший світський захід, але дядечко вмовив його скласти йому компанію...

На той час Черчилль був уже заступником міністра, навчився поводитися розкуто й мав славу найцікавішого співрозмовника. Цього разу він таки запросив Клеммі на танець.

Через місяць Вінстон запропонував Клементині погостювати в родинному маєтку герцогів Мальборо, у Бленгеймскому палаці, що в графстві Оксфордшир. Клеммі дала згоду.

Кілька днів вони гуляли по мальовничих околицях, милуючись природою й розмовляю про політику, але про найважливіше говорити не наважувалися. Дівчина вже подумувала повернутися назад до Лондона. Врешті вони з Вінстоном пішли до так званого Храму Діани, імітації грецького храму в саду палацу Бленгейм, де був розарій. Як кажуть, у цей момент розігралася гроза, під час якої Вінстон освідчився й подарував майбутній нареченій неймовірної краси персня із величезним червоним рубіном і двома діямантами.

Вищий світ вважав, що їхній союз не протримається й півроку. Багато хто посміхався: "Черчилль не народжений для подружнього життя. Його єдина любов - політика." Але на щастя проґноз не виправдався.

Вони повінчалися в парафіяльній церкві Палати громад у Вестмінстері. Їй було 24, йому - 33. Як казала Клементина, вона не мала жодних ілюзій, що заміжжя за ним буде легким, але додавала, що воно would be tremendously stimulating - буде таким, що надзвичайно стимулює.



У військовому містечку в Олдершоті, що в графстві Гемпшир, відомому як "Home of the British Army". 1910 р.


Якщо в молодості Вінстон захоплювався грою в поло і фехтуванням, то тепер його девізом стали відомі всьому світові слова: "П'ять-шість сиґар на добу, три-чотири порції віскі й жодного спорту!" Тепер він будував кар'єру, писав книги, наводив лад у країні, заявляючи про себе гучними промовами. Але з'явилися і згубні звички: ночі він проводив у казино, програючи й виграючи величезну купу грошей. Ранок починав з коньяку, день завершував віскі. Про його вподобання до кубинських сиґар складалися леґенди: лорд Черчилль не міг заснути без сиґари, пропалюючи на собі одяг і обсипаючи попелом все навколо себе. А ще він мав славу ґурмана й ніколи не обмежував себе в їжі.

Вони були повною протилежністю одне одного. Але вона була єдиною людиною, яка могла дати раду своєму несамовитому чоловікові. Він мінявся в її присутності.

Клементина, як це не дивно, ніколи не робила спроб перевиховати свого чоловіка. Вона була ідеальною дружиною й мудрою жінкою. Вона мала особливий погляд на щастя. Згодом, виступаючи перед оксфордськими студентами, вона сказала: "Ніколи не змушуйте чоловіка згоджуватися з вами. Ви досягнете більшого, не дратуючи його, й через деякий час побачите, що ваш чоловік спокійно дійшов висновку, що ви маєте рацію."

Під час Першої Світової Війни вона переконала його відправитися з британськими солдатами на Західний фронт, щоб відновити свою політичну репутацію, яка серйозно постраждала після катастрофи на Ґалліполі, внаслідок якої йому довелося піти у відставку з посади канцлера герцогства Ланкастер. На фронті він був командиром 6-го батальйону королівських шотландських стрільців.

Пізніше, 1924 року, він став канцлером казначейства в уряді консерваторів, відтак втратив посаду і знову увійшов до кабінету міністрів лише через 11 років.
У цей період, що його Черчилль називав "роками в пустелі", він писав промови, книги й нариси й цим заробляв на життя для своєї дружини та п'ятьох дітей. Він заліз у величезні борги й майже збанкрутував через свої екстраваґантні витрати.


На військовому кораблі під час ІІ Світової Війни.

Він застерігав проти вмиротворення нацистської Німеччини й мав рацію, що підтвердилося 1939 року, коли вибухнула Друга Світова Війна. Через рік, коли Нейвілл Чемберлен пішов у відставку з посади прем'єр-міністра, Черчилль став його наступником.

Будучи лідером всепартійної коаліції, Черчилль привів Англію до перемоги над гітлерівською Німеччиною. Згодом він визнав, що Клементина зробила можливими як його життя, так і будь-яку роботу, що її він виконував.


Клеммі шепоче поздоровлення з нагоди обрання Черчилля прем'єр-міністром. 1951 р.

Черчилль мав виражену антипатію до телебачення. У вільний час він навчався ремеслу муляра — й таки навчився: був кваліфікованим членом Об'єднаного союзу мулярів. У себе вдома в маєтку Чартвелл, що у графстві Кент, він, із кельмою в одній руці та з сиґарою в іншій, виклав прекрасну стіну з червоної цегли навколо городу. Він також збудував для своєї дочки стіни котеджу, басейн і ставок для золотих рибок. В себе в Чартвеллі він вирощував свиней і казав: "Я люблю свиней. Собаки дивляться на нас знизу вгору. Коти дивляться на нас згори вниз. Свині мають нас за рівних".

Одна з найвизначніших політичних кар'єр в історії закінчилася в 1955 році, коли Черчилль, нарешті, покинув посаду прем'єр-міністра після інсульту. Але Клементина була опорою людини, котру лідер лейбористів 1940-их років Клемент Еттлі якось назвав "на 50 відсотків ґенієм і на другі 50 відсотків чортовим дурнем".

Генерал Гейстінґс Ізмей, член Комітету начальників штабів від 1940-го року, стверджував, що без Клементини "історія Вінстона Черчилля і світу була б зовсім іншою історією".



___________________
* Хоча юридично Клементина була дочкою сера Генрі Монтеґю Гозієра та леді Бланш Гозієр (дочки Дейвіда Оґілві, 10-го графа Ейрлі), батьківство сера Генрі є предметом багатьох дискусій, адже леді Бланш була добре відома своєю невірністю. 1891 року сер Генрі застав леді Бланш із коханцем, але їй вдалося уникнути ініційованого її чоловіком шлюборозлучного процесу, посилаючись на його власну перелюбність; втім згодом пара таки розлучилася. Сама леді Бланш стверджувала, що біологічним батьком Клементини був відомий у вищому світі Вільям Джордж "Бей" Мідлтон, капітан кавалерії, котрий служив у 12-му Уланському полку; Мері Сомс, наймолодша з дітей Клементини, саме так і вважала. Проте біограф Клементини стверджує, на підставі відомої стерильности сера Генрі, що батьком усіх дітей леді Бланш фактично був чоловік її сестри, Алджернон Бертрам Фрімен-Мітфорд, 1-й барон Редесдейл (1837-1916), відомий дипломат, який працював у посольствах в Японії, Китаї і Росії. Хто б не був батьком Клементини, у свідоцтві про народження її записано дочкою леді Бланш і сера Генрі.

пʼятниця, 10 березня 2023 р.

Фултонська промова Вінстона Черчилля

 



5 березня 1946-го, Вінстон Черчилль виголосив свою знамениту Фултонську промову - the Iron Curtain Speech, промову "Залізної куртини" - у Вестмінстерському коледжі, Фултон, штат Міссурі, США, поклавши початок Холодній війні, що її совок врешті програв.




Вінстон Черчилль
М'ЯЗИ МИРУ - THE SINEWS OF PEACE
Я тішуся, що приїхав нині у Вестмінстерський коледж і маю честь отримати від вас учений ступінь. Назва “Вестмінстер” мені видається знайомою.
Здається, що я вже десь її чув. Дійсно, саме у Вестмінстері я отримав величезну частину своєї освіти в політиці, діялектиці, риториці і ще в деяких сферах. Фактично, ми здобували освіту в таких же, або подібних, чи, у всякому разі, споріднених установах.
Також велика честь – для приватної особи, можливо, унікальна – бути представленим академічній аудиторії самим президентом Сполучених Штатів. Попри свій нелегкий тягар обов'язків та відповідальності – непрошених, але не відкинутих, президент подолав понад тисячу миль, щоби вшанувати і возвеличити своєю присутністю нашу нинішню тут зустріч і дати мені можливість звернутися до братньої нації, а також до моїх співвітчизників за океаном – та, можливо, і до інших країн теж. Президент висловив бажання – і я впевнений, ви теж того хочете, – щоб я мав повну свободу поділитися своїми правдивими і чесними порадами в ці тривожні та важкі часи. Я, звичайно, скористаюся цією свободою – і тим більше маю право на це, оскільки всі особисті амбіції, плекані в молодості, вже контентовані понад мої найбільші мрії. Дозвольте, однак, пояснити, що я не маю жодної офіційної місії чи статусу, тому говорю тільки від свого імені. Тут не буде нічого, крім того, що почуєте.
Тому я можу дозволити своєму розуму – з досвідом усього мого життя – побавитися з проблемами, які оточили нас відразу ж після нашої абсолютної перемоги в бою, і спробувати зі всією наявною в мене силою переконати, що все з такими великими жертвами і стражданнями досягнуте має бути збережено для майбутнього торжества і безпеки людства.
Сполучені Штати тепер стоять на вершині світової могутності. Це урочистий момент для американської демократії – бо найвища могутність поєднується з нею інспірованим трепетом відповідальності перед майбутнім. Якщо ви озирнетеся навколо, то повинні відчути не тільки почуття виконаного обов'язку, але і тривогу, щоб не опуститися нижче досягнутого рівня. Можливості перед нами ясні і блискучі – для обох наших країн. Відкинути їх, проігнорувати або розтринькати надаремно – значить надовго накликати на себе всі можливі закиди в майбутньому. Треба, щоб і у мирний час політику англомовних країн визначали і спрямовували послідовність мислення, наполегливість у досягненні мети і велика простота рішень – так само, як це було під час війни. Ми мусимо стати – і я вірю, що станемо, – на висоту цієї суворої вимоги.
Коли американські військові стикаються з якоюсь серйозною ситуацією, вони зазвичай пишуть у заголовку своїх директив «генеральна стратегічна концепція». Й у цьому є певна мудрість, бо веде до ясності думки. В чому ж тоді полягає наша генеральна стратегічна концепція, котру ми повинні нині сформулювати? Це не що інше, як безпека і благополуччя, свобода і поступ всіх помешкань і сімей всіх чоловіків і жінок у всіх країнах. І спеціяльно я тут говорю про міріяди окремих чи багатоквартирних будинків, де годувальник сім'ї прагне серед нещасть та труднощів життя захистити свою дружину та дітей від поневірянь та виховати сім'ю у страху перед Богом або на певних етичних концепціях, які часто відіграють свою важливу роль.
Щоб дати безпеку цим незліченним будинкам, їх треба захистити від двох велетенських мародерів: війни і тиранії. Всі ми знаємо, в яке страшне потрясіння впадає звичайна сім'я, коли прокляття війни звалюється на годувальника і тих, задля кого він працює і крутиться. Кидається в очі жахлива руйнація безславної нині Европи і значної частини Азії. Коли наміри нечестивих людей або аґресивні пориви моцарств знищують на величезних територіях рамки цивілізованого суспільства, прості люди стикаються з такими неймовірними труднощами, з якими вони не в змозі впоратися. Для них усе пішло шкереберть, усе розбито, навіть розтовчено в місиво.
Я стою тут у цей тихий полудень, але зі здриганням уявляю собі, що реально в цей момент відбувається з мільйонами людей і що станеться, коли цю землю вразить голод. Ніхто не може обчислити те, що називають "неоціненною сумою людського болю". Наші вищі завдання і обов'язок – оберегти будинки простих людей від жахів і страждань ще однієї війни. Нема того, хто би з цим не погодився.
Наші американські військові колеги, проголосивши свою «генеральну стратегічну концепцію» і підрахувавши наявні ресурси, завжди переходять до наступного етапу – до методів. Тут знову ж таки існує загальна згода. Вже створена – з головною метою запобігти війні – всесвітня організація: ООН, яка є наступницею Ліги Націй, при вирішальному долученні Сполучених Штатів зі всіма наслідками, вже працює. Ми повинні переконатися, що її праця є плідною, що є реальною, а не фіктивною, що є силою дії, а не просто піною слів, що вона є справжнім храмом миру, в якому колись можна буде повісити щити багатьох країн, а не просто палата у вавилонській вежі. Перед тим, як ми зможемо звільнитися від необхідності задля самозбереження утримання національних збройних сил, ми повинні бути впевнені, що наш храм побудований не на сипучих пісках чи мочарах, а на скелі. Кожний, хто здатний дивитися відкритим зором, розуміє, що наш шлях буде важким і довгим, але якщо ми будемо наполегливо діяти разом, як це було у двох світових війнах – хоча, на жаль, не між ними – я не сумніваюся, що врешті-решт ми досягнемо нашої спільної мети.
Зрештою, я маю дефінітивну і практичну пропозиція до дії. Можна створити суди та магістрати, але вони не зможуть функціонувати без шерифів і констеблів. Отож треба негайно почати оснащувати Організацію Об'єднаних Націй міжнародними збройними силами. У такій справі можемо йти тільки крок за кроком, але ми повинні почати вже. Я пропоную, щоби кожне моцарство і проста держава делегували на службу всесвітньої організації певну кількість ескадрилей. Ці ескадрильї будуть проходити навчання і підготовку у своїх власних країнах, але будуть за ротацією перекидатися з однієї країни в іншу. Вони будуть мати форму своїх країн, але з іншими нашивками. Від них би не вимагалося діяти проти власної нації, але в інших відносинах ними керувала би всесвітня організація. Почати це можна в скромному масштабі і нарощувати в міру зростання довіри. Я хотів, щоб це було зроблено після Першої світової війни – і я щиро вірю, що це можна зробити негайно.
Проте було би неправильно і необачно довірити секретні знання або вміння стосовно атомної бомби, якими тепер діляться Сполучені Штати, Велика Британія і Канада, всесвітній організації, яка ще знаходиться в зародковому стані. Було би злочинним божевіллям пустити їх, знання і вміння, за течією в цьому все ще розбурханому і необ'єднаному світі. Ніхто в жодній країні не почав гірше спати, знаючи, що в даний момент ці знання, а також технологія і сировина, значною мірою зосереджені в руках американців. Я не думаю, що всі ми спали би так само міцно, якби ситуація помінялися на зворотну і якби якась комуністична або неофашистська держава монополізувала на певний час ці страшні чинники. Сам страх перед ними легко міг би бути використаний, щоб нав'язувати вільному демократичному світу тоталітарні системи – з жахливими для людської уяви наслідками. Бог побажав, щоб цього не сталося, і у нас є принаймні можливість хвилю передихнути, щоби впорядкувати наш будинок, перш ніж зіткнемося з небезпекою; і навіть потім, якщо не пошкодуємо зусиль, ми все одно будемо володіти такою величезною перевагою, що зможемо накласти ефективні стримуючі фактори проти використання чи погрози використання іншими. Відтак коли встановиться справжнє братство людей, яке реально втілиться у вигляді всесвітньої організації з усіма необхідними практичними гарантіями, щоби зробити її ефективною, ці повноваження, природно, будуть передані всесвітній організації.
Тепер я підходжу до другої небезпеки отих двох мародерів, що загрожує кожній хаті, будинку та звичайним людям, – а саме до тиранії. Ми не можемо заплющувати очі на той факт, що свободи, якими користуються особисто громадяни у всій Британській імперії, не є чинними в багатьох країнах, а деякі з яких є дуже могутніми. Життя пересічних громадян у цих державах перебуває під всеохопним контролем різного роду поліцейських режимів. Необмежену державну владу здійснюють або диктатори, або група олігархій, що діють через привілейовану партію і політичну поліцію. Не наш обов'язок у теперішній час, коли труднощі настільки численні, насильно втручатися у внутрішні справи країн, що не зазнали від нас поразки у війні. Але ми безупинно мусимо мужньо проголошувати великі принципи свободи і прав людини, які є спільною спадщиною англомовного світу і які через Велику хартію вольностей, Білль про права, Габеас корпус, суд присяжних і англійське загальне право знаходять своє найвідоміше вираження в американській Декларації незалежності.
Все це означає, що народ будь-якої країни мусить володіти правом і повинен мати владу вибирати або змінювати – конституційним шляхом вільних, нічим не обмежених виборів при таємному голосуванні – характер або форму правління, при яких він живе; що повинна панувати свобода слова і думки; що незалежні від виконавчої влади суди, неупереджені щодо будь-якої партії, повинні керуватися законами, які отримали широке схвалення переважної більшості або освячені часом і звичаями. В цьому полягають титульні документи свободи, які повинні лежати в кожному будинку. В цьому полягає послання британського й американського народів людству. Проповідуймо те, що ми практикуємо – практикуймо те, що ми проповідуємо.
Я вже сказав про дві великі небезпеки, що загрожують кожній людській хаті: війну і тиранію. Я ще не казав про бідність і злидні, які, власне, в багатьох випадках є основною тривогою. Але якщо усунути небезпеку війни і тиранії, то, без сумніву, розвиток науки і міжнародного співробітництва у найближчі декілька років, максимум декілька десятиліть, принесуть світові, який пройшов жорстоку школу війни, зростання матеріяльного добробуту вище знаного людством рівня. Тепер, у цей сумний момент застою, ми занурені в голод і страждання, що є наслідком нашої колосальної боротьби; але це мине, і може минути швидко, і немає жодної причини, крім людської дурості або нелюдського злочину, котрі би зашкодили всім народам здобути і насолоджуватися епохою достатку. Я часто стосую слова, яким навчився п'ятдесят років тому у великого ірландсько-американського оратора, мого друга Берка Кокрена: «Тут вистачить на всіх. Земля – щедра мати; вона рясно дасть їжу всім своїм дітям, якщо тільки вони будуть обробляти її ґрунти в справедливості і мирі». Відчуваю, що ми у цьому моменті цілком погоджуємося.
Тепер, продовжуючи дотримуватися методу нашої генеральної стратегічної концепції, підходжу до суті того, що я мав вам тут сказати. Ні ефективного запобігання війни, ні постійного підйому всесвітньої організації неможливо досягнути без того, що я назвав братерською асоціяцією англомовних народів. Це означає особливі відносини між Британською Співдружністю та Імперією і Сполученими Штатами. Тепер не час для узагальнень, і я ризикну бути точним. Братерська асоціяція вимагає не тільки зростаючої дружби і взаєморозуміння між нашими двома великими, але спорідненими системами суспільств, а й продовження тісних відносин між нашими військовими радниками, що ведуть до спільного вивчення потенційних небезпек, до уніфікації озброєння та інструкцій, до обміну офіцерами і курсантами технічних училищ. Вона повинна забезпечити збереження існуючих засобів забезпечення взаємної безпеки шляхом спільного використання всіх військово-морських і військово-повітряних баз, що є у володінні обох країн у всьому світі. Це, можливо, подвоїть мобільність американських військово-морських і військово-повітряних сил. Це значно розширить збройні сили Британської імперії і цілком може привести – якщо і коли світ заспокоїться – до значної фінансової економії. Ми вже спільно використовуємо велику кількість островів; в найближчому майбутньому нашій спільній турботі їх може бути довірено ще більше.
Сполучені Штати вже уклали постійну угоду про оборону з Канадою, яка так віддано прив'язана до Британської Співдружності та Імперії. Ця угода ефективніша, ніж багато з тих, які часто укладали в рамках офіційних союзів. Цей принцип на принципах цілковитої взаємності має бути поширений на всі країни Британської співдружності. Таким чином – і тільки так – ми будемо в безпеці, що би не сталося, і зможемо працювати разом для високих і зрозумілих цілей, які дорогі нам і які нічого поганого нікому не віщують. Зрештою може настати принцип – я відчуваю, що евентуально він настане – спільного громадянства, але ми можемо задовольнятися тим, що залишимо його на розсуд долі, чию простягнуту нам руку багато хто з нас вже ясно бачить.
Є, однак, одне важливе питання, яке ми повинні собі поставити. Чи сумісні особливі відносини між США і Британською Співдружністю з нашою безумовною лояльністю до Організації Об’єднаних Націй? Моя відповідь: так і більше того – це, мабуть, єдиний засіб, щоб ця організація досягнула свого повного зростання і сили. Вже існують особливі відносини Сполучених Штатів з Канадою, про які я тільки що згадав, і особливі відносини між Сполученими Штатами і південноамериканськими республіками. У нас, англійців, є двадцятирічний договір про співпрацю і взаємодопомогу з Совєтською Росією. Я згоден з містером Бевіном, міністром закордонних справ Великої Британії, що договір цілком може бути і п'ятдесятирічним. Ми прагнемо тільки до взаємодопомоги і співпраці. Англійці уклали союз з Португалією, який не переривався з 1384 року і приніс плідні результати в критичні моменти останньої війни. Ніщо з цього не суперечить загальним інтересам світової угоди або всесвітньої організації; навпаки, вони допомагають їй. «В дому Отця мого осель багато». Окремі асоціяції членів Організації Об'єднаних Націй, які не мають аг
ґресивних цілей стосовно жодної іншої країни, які не мають несумісних зі статутом Організації Об'єднаних Націй намірів, аж ніяк не шкідливі, а навпаки корисні і, я вважаю, необхідні.
Раніше я вже казав про Храм Миру. Побудувати цей Храм повинні трудівники з усіх країн. Якщо двоє робітників особливо добре знають один одного і є старими друзями, якщо їхні родини тісно пов'язані, і якщо вони «вірять в цілі один одного, сподіваються на майбутнє один одного і проявляють милосердя до недоліків один одного» – цитуючи певний вдалий вислів, який я тут прочитав днями, – то чому вони не можуть працювати разом во ім’я спільної мети як друзі і партнери? Чому вони не можуть спільно користуватися інструментами і таким чином підвищувати працездатність один одного? Вони дійсно повинні це робити, інакше Храм не буде зведений або впаде побудований, і ми всі знову виявимося ненавченими, і нам доведеться знову, вже втретє, навчатися у школі війни, яка буде незрівнянно жорстокішою, ніж та, з котрої ми щойно звільнились. Темні віки можуть повернутися, на блискучих крилах науки може повернутися кам’яний вік, і ті досягнення, що можуть обсипати людство безмірними матеріяльними благами, можуть призвести до цілковитого навіть його знищення. Пильнуйте, кажу я, часу може не вистачити. Не дозвольмо подіям плисти за течією, щоб не стало запізно. Якщо ми хочемо створити братерську асоціяцію, подібну до тієї, яку я описав, з усіма доданою могутністю і безпекою, які обидві наші країни можуть отримати з неї, то зробімо так, щоб цей великий факт був відомий всьому світу і щоб він зіграв свою роль у зміцненні та стабілізації основ миру. Є шлях мудрості. Профілактика краще, ніж лікування.
Тінь впала на сцени, ще так недавно освітлені перемогою союзників. Ніхто не знає, чого можна очікувати від Совєтської Росії та її міжнародної комуністичної організації в найближчому майбутньому і які межі – якщо такі існують – їхніх експансіоністських і прозелітистських прагнень. Я відчуваю глибоке захоплення і повагу до доблесного російського народу і до мого товариша по війні маршала Сталіна. У Британії – і я не сумніваюся, що і тут – є глибока симпатія і добра воля до народів всієї Росії і рішучість наполегливо, незважаючи на багато розбіжностей і відмов, домагатися встановлення міцних дружніх відносин. Ми розуміємо необхідність гарантувати безпеку Росії на її західних кордонах шляхом усунення будь-якої можливості німецької аґресії. Ми вітаємо Росію на її законному місці серед провідних країн світу. Ми вітаємо її прапор на морях. А передусім ми вітаємо постійні, часті і зростаючі контакти між російським народом і нашим власним народом по обидва боки Атлантики. Однак мій обов'язок – оскільки я впевнений, що ви хочете, щоб я виклав вам факти так, як їх бачу – викласти вам деякі факти про нинішнє становище в Европі.
Від Щеціна на Балтиці до Трієста на Адріятиці на континент опустилася залізна куртина. За цією лінією знаходяться всі столиці древніх держав Центральної та Східної Европи. Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белґрад, Бухарест і Софія – всі ці знамениті міста і мешканці реґіону опинилися в тому, що я мушу назвати совєтською сферою, і всі підлягають в тій чи іншій формі не просто совєтському впливу, але дуже високому, а в багатьох випадках і все більшому контролю з боку Москви. Тільки Афіни – Греція з її безсмертною славою – вільна вирішувати своє майбутнє на виборах під британським, американським і французьким спостереженням. Польський уряд, опанований Росією, заохочується до здійснення жахливих і несправедливих санкцій щодо Німеччини, і в даний час відбуваються масові вигнання мільйонів німців у сумних і неймовірних масштабах. Комуністичні партії, які були дуже нечисленні у всіх цих східних державах Европи, підняті до статусу винятковості і влади, що далеко перевищує їхню чисельність, і всюди прагнуть отримати тоталітарний контроль. Майже у кожній країні торжествують поліцейські режими, і ніде, станом на нині, нема, за винятком Чехословаччини, справжньої демократії.
Туреччина і Персія глибоко стурбовані і занепокоєні претензіями, котрі їм висуваються, і тиском, що чиниться московським урядом. У Берліні росіяни намагаються створити квазікомуністичну партію в своїй зоні окупованої Німеччини, проявляючи особливу прихильність до групи лівих німецьких лідерів. Після війни, у червні минулого року, американська та британська армії відійшли на захід, відповідно до раніше укладеної угоди, на глибину в деяких пунктах 150 миль на фронті майже в чотириста миль, щоб дозволити нашим російським союзникам зайняти цю величезну територію, завойовану західними демократіями.
Якщо тепер совєтський уряд спробує сепаратними діями створити на своїх територіях прокомуністичну Німеччину, то це викличе нові серйозні труднощі в британській і американській зонах і дасть можливість переможеним німцям виставити себе на аукціон між Совєтами і західними демократіями. Які би висновки не випливали з цих фактів – а фактами вони є, – це, безумовно, не та звільнена Европа, за створення якої ми боролися. І вона не містить також у собі фундаменту постійного миру.
Безпека світу вимагає нової европейської єдности, жодна нація з цієї єдности не може бути назавжди виключеною. Саме з чвар сильних корінних народів у Европі виникли світові війни, свідками яких ми були, або які відбувалися в давніші часи. Двічі за нашого життя ми бачили, як Сполучені Штати, всупереч своєму бажанню і традиціям, всупереч аргументам, силу яких неможливо не зрозуміти, були втягнуті непереборними чинниками в ці війни: достатньо вчасно, щоб забезпечити перемогу правої справи, але лише після жахливої бійні та спустошень. Двічі Сполученим Штатам доводилося надсилати кілька мільйонів своїх молодих людей через Атлантику, де вони знайшли війну; але тепер війна може знайти будь-яку націю, де би вона не проживала – де сонце заходить чи де воно сходить. Безумовно, ми повинні працювати – в структурі ООН та відповідно до її статуту – з усвідомленою метою великого заспокоєння Европи. Це, за моїм відчуттям, є ясною причиною політики виняткової важливості.
Не тільки за, але й перед залізною куртиною, яка поділила всю Европу, є свої причини непокоїтися. В Італії комуністичній партії серйозно заважає необхідність підтримувати комуністично налаштованого маршала Тіто, який претендує на колишні італійські території в районі верхньої частини Адріятичного моря. Проте майбутнє Італії висить на волосині. Знову ж таки, неможливо уявити відроджену Европу без сильної Франції. Все своє політичне життя я працював за сильну Францію і ніколи не втрачав віри в її долю, навіть у найтемніші години. Не втрачу віру і тепер. Однак у величезному числі країн по всьому світі створені, далеко від російських кордонів, комуністичні п'яті колони, що діють у цілковитій єдності й абсолютно підпорядкуючись директивам, які вони отримують з комуністичного центру. За винятком Британської Співдружності та Сполучених Штатів, де комунізм не вийшов із зародкового стану, комуністичні партії або п'яті колони становлять дедалі більший виклик та небезпеку для християнської цивілізації. Такі похмурі факти, які кожному доводиться викладати на наступний день після перемоги, здобутої таким блискучим співтовариством по зброї і здобутої задля справи свободи і демократії; але ми були би вкрай нерозумними, якби приховали ці факти, поки ще залишається час.
Тривожні перспективи спостерігаються і на Далекому Сході, особливо в Маньчжурії. Угода, укладена в Ялті, учасником якої я був, була надзвичайно сприятливою для Совєтської Росії, бо вона була укладена в той час, коли ніхто не міг сказати, чи німецька війна не затягнеться на все літо і осінь 1945 року, і коли очікувалося, що японська війна триватиме ще 18 місяців після закінчення німецької війни. У вашій країні ви всі так добре обізнані про Далекий Схід і є такими відданими друзями Китаю, що мені немає потреби поширюватися про ситуацію там.
Я чув обов'язок змалювати тінь, що нависла над світом – як на заході, так і на сході. Під час укладання Версальського договору я займав високу посаду міністра і був близьким другом Ллойд-Джорджа, який очолював британську делегацію у Версалі. Сам я не погоджувався з багатьма зробленими там речами, але у мене склалося дуже сильне враження про цю ситуацію, і мені боляче порівнювати її з тим, що панує тепер. У ті дні були великі надії і безмежна впевненість у тому, що війни закінчилися і що Ліга Націй стане всемогутньою. Я не бачу і не відчуваю такої впевненості або навіть тих же надій у виснаженому світі в даний час.
З іншого боку, я відкидаю думку про те, що нова війна неминуча, а тим більше, що вона близька. Саме тому, що я впевнений, що наша доля все ще знаходиться в наших руках і що ми маємо силу врятувати майбутнє, я вважаю своїм обов'язком висловитися тепер, коли у мене є нагода і можливість зробити це. Я не вірю, що совєтська Росія бажає війни. Вони хочуть плодів війни і необмеженого експансії своєї влади і доктрин. І річ, яку повинні ми розглянути тут нині, поки є час, – це перманентне запобігання війни і встановлення умов свободи і демократії у всіх країнах так швидко, наскільки це можливо. Наші труднощі і небезпеки не щезнуть, якщо ми заплющимо на них очі. Вони не щезнуть, якщо ми будемо просто очікувати, що з того вийде, і не щезнуть з політикою умиротворення. Необхідне врегулювання, і чим довше воно відкладається, тим буде воно важче і тим більшою буде наша небезпека.
З того, що я спостерігав у поведінці наших російських друзів і союзників під час війни, я виніс переконання, що найбільше вони захоплюються силою, а до слабкості не мають жодної поваги, особливо до слабкості воєнної. Тому стара доктрини балансу сил помилкова. Ми, маючи можливість зарадити цьому, не можемо собі дозволити працювати з вузьким запасом, пропонуючи тим самим спокусу випробувати силу. Якщо західні країни будуть єдині у своїй твердій відданості принципам статуту Організації Об’єднаних Націй, то їхній вплив на просування цих принципів буде величезний, і ніхто не буде, очевидно, до них чіплятися. Якщо ж вони будуть роз’єднані у своїх діях або почнуть нехтувати своїм обов’язком, тим самим втративши дорогоцінні роки, то нас і справді може очікувати катастрофа.
Минулого разу я бачив, як усе це відбувається, і голосно кричав своїм співвітчизникам і всьому світові, але ніхто не звертав на це уваги. До 1933 чи навіть до 1935 року Німеччину ще можна було врятувати від жахливої долі, що спіткала її, ми всі могли уникнути страждань, які Гітлер жбурнув на людство. Ніколи ще у світовій історії не було війни, якої можна було б так легко уникнути своєчасними діями, як ця недавня, що спустошила величезні території планети. На моє переконання, їй можна було запобігти без жодного пострілу, і Німеччина змогла би сьогодні бути могутньою, процвітаючою і шанованою країною; але ніхто не слухав, і поступово, одна за одною, країни затягувало у цей жахливий вир. Ми зобов'язані не допустити повторення подібного. Сьогодні, в 1946 році, це можливо досягнути лише шляхом налагодження доброго взаєморозуміння з Росією під егідою Організації Об’єднаних Націй і шляхом підтримки таких відносин протягом багатьох мирних років інструментами всесвітньої організації, підтриманої всією могутністю англомовної частини світу та її союзників. Рішення існує, я вам шанобливо його пропоную у цьому зверненні – назвав я його «М'язи миру».
Ніхто не повинен недооцінювати неминучу міць Британської Імперії та Співдружності націй. З того, що нині 46 мільйонів британців на нашому острові мають проблеми із продовольством, яким в умовах воєнного часу вони могли забезпечити себе лише наполовину, і з того, що відбудова промисловості та відродження нашої міжнародної торгівлі після шести років виснажливої війни дається нам нелегко, не думайте, що ми не в змозі пройти через ці тяжкі роки злигоднів, як ми пройшли через темні часи війни, або що через півстоліття ви не побачите 70 або 80 мільйонів британців по всьому світу, об'єднаних у захисті наших традицій, нашого способу життя і світу, які ви і ми підтримуємо. Якщо до населення англомовних країн Співдружності націй додати Сполучені Штати зі всім, що ця співпраця містить – у повітрі, на морі, по всій планеті, і в науці, і в промисловості, і в моральній силі, – то не буде жодного нестійкого, хиткого балансу сил, що породжує спокусу честолюбства і авантюр. Натомість існуватиме абсолютна впевненість у безпеці. Якщо ми будемо твердо дотримуватися принципів, передбачених статутом Організації Об’єднаних Націй, і йти вперед зі спокійною і тверезою впевненістю у своїх силах, не шукаючи нічиєї землі чи скарбів і не прагнучи встановити тотальний контроль над думками населення; якщо усі моральні та матеріяльні сили та переконання британців поєднаються з вашими у братерській асоціяції, то великі дороги майбутнього стануть зрозумілими не лише для нас, але й для всіх, не лише для нашого часу – але і на століття вперед.


Ориґінал тексту Фултонської промови:
The Sinews of Peace (‘Iron Curtain Speech’)
March 5, 1946
Westminster College, Fulton, Missouri



середа, 25 січня 2023 р.

Операція "Немислиме" - нездійсненний план Вінстона Черчилля

 


Сер Вінстон Леонард Спенсер-Черчилль
* 30 листопада 1874 - † 24 січня 1967

За своє довге життя - він помер 90-літнім - сер Вінстон досяг дуже багато чого. Він виграв багато битв - у війнах і в політиці. Йому належить видатна роль у перемозі над фашистською Німеччиною. Був у нього, проте, план ґрандіозної воєнної кампанії, якого йому, на жаль, не судилося реалізувати. Ех, якби обставини склалися инакше й він здійснив свій задум - світ був би зовсім иншим... Хоча історія, звісно, не знає умовного способу.

ОПЕРАЦІЯ "НЕМИСЛИМЕ"
"ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Міністерство оборони Великої Британії
Предмет: Загроза Західній цивілізації з боку Росії
Остаточний варіант
22 травня 1945"
Навесні 1945-го Вінстон Черчилль наказав своєму Штабові об'єднаного планування розробити план операції “Unthinkable” (“Немислиме”), згідно з яким Третя світова війна могла початися 1 липня 1945 року раптовою атакою на совєтські війська. Дати подій весни 1945-го дуже цікаві: Ялтинська конференція відбувалася 4-11 лютого, а вже за кілька тижнів, якщо не раніше, Черчилль дає цей наказ. Насмілююся припустити, що він діяв у повному порозумінні з президентом Рузвельтом, знаючи, чого варті Сталін та його обіцянки. Як відомо, в Ялті Черчилль, Рузвельт і Сталін підписали Деклярацію про звільнену Европу, котра містить зобов'язання дозволити жителям Европи "створити демократичні інститути за власним вибором". Підписанти урочисто обіцяли уможливити "якнайшвидше створення, шляхом вільних виборів, урядів, що зважатимуть на волю народу".
Тимчасом Черчилль доходить висновку, що “Велика Британія і США повинні передбачати, що Червона Армія іґноруватиме раніше узгоджені кордони та угоди в Европі, й готуватися "нав'язати Росії волю Сполучених Штатів і Британської імперії".
12 квітня президент Рузвельт помирає. У своїй доповіді від 22 травня Британський Комітет начальників штабів оцінює план операції “Немислиме” як нездійсненний у військовому відношенні. Інформації про ставлення президента Трумена до цього плану не знаходжу; припускаю, що він його не підтримав - Америка, очевидно, не хотіла більше воювати. Історія, звісно, не знає умовного способу, але цікаво поміркувати, чи мала би операція “Немислиме” шанси на втілення, якби президент Рузвельт прожив довше...
Ось переклад* основного тексту (без додатків) наданої Черчиллеві доповіді з оцінкою плану операції “Немислиме” (фотокопія ориґіналу доповіді тут: https://web.archive.org/web/20101116152301/http://www.history.neu.edu/PRO2/ ; документ розсекречено 1998 року)
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Міністерство оборони
Предмет: Загроза Західній цивілізації з боку Росії
____________________
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Остаточний варіант
22 травня 1945
Кабінет воєнного часу
Штаб об'єднаного планування
ОПЕРАЦІЯ "НЕМИСЛИМЕ"
Доповідь Штабу об'єднаного планування
1. Ми проаналізували операцію "Немислиме". Відповідно до вказівок, аналіз ґрунтувався на наступних засновках:
а) Цей захід отримує повну підтримку громадської думки як у Британській Імперії, так і в Сполучених Штатах, і, отже, моральний дух британських і американських військ залишається високим.
б) Велика Британія і Сполучені Штати мають повну підтримку з боку польських військ і можуть розраховувати на використання німецької робочої сили і німецького промислового потенціялу, що зберігся.
в) Не можна покладатися на жодну допомогу з боку армій інших Західних держав, хоча в нашому розпорядженні на їхній території є бази й обладнання, до використання яких, можливо, доведеться вдатися.
г) Росія вступає в альянс з Японією.
д) Дата початку військових дій - 1 липня 1945.
е) До 1 липня плани передислокації і демобілізації виконуються, потім вони припиняються.
З огляду на особливу потребу в секретності, консультації зі штабами міністерств, що відають видами збройних сил, не проводилися.
МЕТА
2. Загальна або політична мета - нав'язати Росії волю Сполучених Штатів і Британської імперії.
Хоча "воля" цих двох країн й може бути визначена як справедливість і чесність щодо Польщі у світлі взятих на себе Росією зобов'язань [в ориґіналі — fair deal for Poland], з цього зовсім не випливає, що воєнна операція неодмінно буде обмеженою. Швидкий успіх може спонукати росіян підкоритися нашій волі бодай тимчасово, але може й не спонукати. Якщо вони захочуть тотальної війни, то вони здатні її вести.
3. Ми можемо досягти мети з певністю і з довготривалими результатами, тільки перемігши в тотальній війні, але з урахуванням сказаного вище, в пункті 2, щодо можливости швидкого успіху, нам видається правильним розглядати цю проблему, виходячи з двох припущень:
а) що тотальної війни не уникнути, і ми проаналізували наші шанси на успіх, виходячи з цього припущення;
б) що, згідно з політичною оцінкою, швидкий успіх дозволить нам досягти нашої політичної мети і що на цьому бойові дії для нас закінчаться [дослівно: подальша участь у бойових діях нас не повинна хвилювати].
ТОТАЛЬНА ВІЙНА
4. Окрім шансів на революцію в СССР і політичний крах нинішнього режиму, про що ми не компетентні давати судження, знищення [в ориґіналі - elimination] Росії можна досягти тільки в результаті:
а) окупації настільки великих територій власне Росії, що військовий потенціял цієї країни зведеться до рівня, при якому подальший опір стане неможливим;
б) нанесення російським військам на полі бою такої вирішальної поразки, за якої продовження війни було би для СССР неможливим.
Окупація життєвого простору Росії
5. Ситуація може розвиватися таким чином, що росіянам вдасться відвести війська й не зазнати вирішальної поразки. Вони тоді можуть вдатися до тактики, що її вони так успішно застосовували проти німців і в попередніх війнах і яка полягає у використанні величезних відстаней, якими територія наділила їх. У 1942 німці дійшли до Москви, Волги й Кавказу, але метод евакуації заводів у поєднанні з розгортанням нових ресурсів, а також допомога Союзників дозволили СССР воювати далі.
6. Фактично неможливо передбачити межу просування Союзників углиб Росії, при якому її подальший опір стане неможливим. Навряд чи Союзникам вдасться просунутися навіть так далеко і швидко, як німцям у 1942-му, а їхнє просування не призвело до вирішального результату.
Вирішальна поразка російських військ
7. Деталі наявних сили і дислокації російських військ і військ Союзників дано в Додатках II і III і проілюстровано на мапах А і В. Існуючий баланс сил у Центральній Европі, де росіяни мають перевагу приблизно три до одного, робить у нинішніх обставинах вельми малоймовірним досягнення повної і остаточної перемоги Союзників у цьому реґіоні. Хоча Союзники мають кращу організацію, трохи краще військове спорядження й вищий моральний дух, росіяни у війні з німцями показали себе грізними противниками. Вони мають компетентних командирів, адекватне спорядження, а щодо організації, то вона, можливо, й не дотягує до наших стандартів, але витримала випробування. З іншого боку, лише близько третини їхніх дивізій відповідають високому рівню вимог, рівень інших дивізій значно нижчий, а мобільність усіх їхніх формувань без винятку істотно поступається мобільности формувань Союзників.
8. Досягнення вирішальної поразки Росії в тотальній війні вимагатиме, зокрема, мобілізації людських ресурсів, які можна було би протиставити їхнім нинішнім величезним людським ресурсам. Цей дуже довготерміновий проєкт потребуватиме:
а) розгортання в Европі значної частини величезних ресурсів Сполучених Штатів;
б) переоснащення та реорганізації людських ресурсів Німеччини і всіх західноевропейських союзників.
Висновки
9. Ми дійшли висновку, що:
а) для досягнення нашої політичної мети з певністю і з довготривалими результатами треба домогтися поразки Росії в тотальній війні;
б) результата тотальної війни з Росією передбачити неможливо, але безперечним є одне: для перемоги нам буде потрібен дуже довгий час.
ШВИДКИЙ УСПІХ
10. Проте, можливо, виходячи з політичної оцінки, можна припустити, що швидка й обмежена перемога змусить Росію прийняти наші умови.
11. Перш ніж прийняти рішення про початок військових дій, потрібно врахувати наступне:
а) Якщо ця оцінка є помилковою і досягнення будь-якої поставленої нами обмеженої мети не змусить Росію підкоритися нашим умовам, ми фактично будемо втягнутими в тотальну війну.
б) Обмежити військові дії якимось одним реґіоном буде неможливо. Отже, в міру їх розгортання нам доведеться зважати на реальність ґлобального кофлікту.
в) Навіть якщо все йтиме за планом, ми не досягнемо довготривалого, з військового погляду, результату. Військову міць Росії не буде зламано, і вона зможе відновити конфлікт у будь-який час, що його вона визнає за слушний.
12. Проте, припускаючи, що уряд вирішив, знаючи про вищезазначені небезпеки, піти на ризик обмеженої воєнної кампанії, ми проаналізували можливі дії для нанесення росіянам удару, який би змусив їх прийняти наші умови навіть у тому випадку, коли вони не зазнають вирішальної поразки і з військового погляду все ще будуть здатними продовжувати боротьбу.
Загальна стратеґічна ситуація
13. Найгрізнішою з російських сил, що нам протистоять, є, безумовно, Червона армія. З боку російських стратеґічних бомбардувальників або підводних човнів не буде загрози нашим базам і судам, яку можна було би порівняти із загрозою, що ми її мали від німців. Тому основну увагу слід приділити чисельності й дислокації Червоної армії.
14. Европа. Основні сили Червоної армії зосереджено в Центральній Европі. Хоча росіяни можуть окупувати Норвегію аж до Тронгейма на півдні і Грецію, це не вплине істотним чином на загальну стратеґічну ситуацію. В Европі вони цілком можуть також захопити Туреччину і, користаючись зі свого нинішнього панівного становища в Південно-Східній Европі, здатні блокувати Протоки й запобігти будь-яким операціям, що їх наш ВМФ хотів би вчинити в Чорному морі. Саме собою це не створить для нас додаткової загрози, але Південно-Східна Европа, включаючи Грецію, негайно стане закритою для нашого впливу й торгівлі.
15. Близький Схід. У Персії та Іраку може виникнути надзвичайно небезпечна ситуація. Видається майже неминучим наступ Росії в цьому реґіоні з метою захоплення цінних нафтових родовищ і через виняткову важливість цього реґіону для нас. За нашими оцінками, тут Союзним військам у складі трьох індійських бриґадних груп можуть протистояти близько 11 російських дивізій. Тому важко уявити, як ми захищатимемо цей реґіон, а втрата цього джерела постачання нафти матиме надзвичайно серйозні наслідки.
З огляду на труднощі з матеріяльно-технічним забезпеченням і на участь у бойових діях у Центральній Европі, видається малоймовірним на початковому етапі наступ Росії в напрямку Єгипту.
Росія, безумовно, спробує спровокувати заворушення в усіх країнах Близького Сходу.
16. Індія. Хоча Росія, поза всяким сумнівом, спробує спровокувати заворушення в Індії, можливість ведення нею воєнних дій в цьому реґіоні видається сумнівною.
17. Далекий Схід. На Далекому Сході будь-яка російсько-японська угода дозволить японцям вивільнити сили для зміцнення метрополії або для відновлення наступу в Китаї. Вони навряд чи здійснюватимуть десантні операції з метою повернути будь-які втрачені ними території. Основні операції проти Японії, очевидно, доведеться відкласти, що призведе до патової ситуації у “японській” війні. Наступальні дії з боку Росії проти Союзників на Далекому Сході видаються малоймовірними.
18. Вищенаведені міркування і нинішня диспозиція головних сил підводять нас до висновку, що головним театром воєнних дій неминуче буде Центральна Европа з другорядними, але надзвичайно важливими операціями в районі Персії-Іраку.
19. У Додатку І міститься наш аналіз кампанії в Европі. Головні пункти нашого аналізу викладено нижче.
Фактори, що впливають на нашу стратегію у Східній Европі
20. Основною нашою перевагою над росіянами буде перевага в повітрі і на морі. Остання дозволить нам контролювати Балтику, але саме собою це не буде важливим фактором у досягненні швидкого успіху.
21. У повітрі наша перевага буде до певної міри нівельована тією обставиною, що наші сили стратегічної бомбардувальної авіації початково повинні будуть базуватися в Англії, навіть якщо ми використовуватимемо проміжні аеродроми на континенті. З огляду на виснажливе навантаження на наші ВВС і на великі відстані, що їх доведеться долати, навряд чи ми зможемо використовувати нашу авіацію так ефективно, як під час війни з Німеччиною.
22. Російська промисловість настільки розпорошена, що навряд чи може розглядатися як виграшна мета для повітряних ударів. З іншого боку, велика протяжність російських комунікацій, як видається, може запропонувати нам куди зручніші цілі для бомбардувань, особливо на важливих переправах через водні перешкоди. Однак для досягнення якихось значущих результатів ці удари по комунікаціях мають координуватися з наступом сухопутних військ.
Отже, єдиним засобом досягнення швидкого успіху є сухопутна кампанія з повним використанням нашої переваги в повітрі, як тактично, так і в ударах по російських комунікаціях.
2З. Топографічні міркування і загальна спрямованість комунікацій вказують на те, що сухопутний наступ має, головним чином, відбуватися на Півночі. Це дасть нам додаткові вигоди, оскільки дозволить використовувати нашу перевагу на Балтійському морі для захисту нашого лівого фланґу, одночасно непокоячи супротивника ударами на його правому фланзі.
24. Отже, ми доходимо висновку, що кампанію слід вести на Північному Сході Европи, головним чином, сухопутними силами.
Сухопутна кампанія в Північно-Східній Европі
25. Наявність Союзних сил для наступальних операцій значною мірою залежатиме від того, яка їх частина буде зв'язана необхідністю відновлення і охорони комунікацій у зруйнованих районах Німеччини.
26. Беручи до уваги цю частину, а також сили, потрібні для забезпечення безпеки фронту на півночі аж до лінії Дрезден - Хемніц, ми оцінюємо наявність сил для наступальних операцій у приблизно 47 дивізій, у тому числі 14 бронетанкових.
27. Росіяни у відповідь, за нашими оцінками, зможуть виставити сили, еквівалентні 170 дивізіям Союзників, з яких З0 дивізій будуть бронетанковими. Таким чином, ми зіткнемося з нерівністю сил порядку два до одного в бронетанкових військах і чотири до одного - в піхоті.
28. Важко оцінити, якою мірою наша перевага в тактичній авіації і в управлінні нашими військами дозволить виправити рівновагу сил, але, з огляду на вищезазначену нерівність у силах, перехід у наступ буде явно ризикованим заходом.
Втім, якщо буде вирішено обрати саме цей варіант, він може набути форми двох головних ударів:
північного - по осі Штеттин - Шнайдемюлі - Бидгощ;
південного - по осі Ляйпциґ - Коттбус - Познань і Бреслау.
29. Основні танкові битви, вірогідно, розгорнуться на схід від лінії Одер - Нейссе, і від їх наслідку, можливо, залежатиме результат кампанії. За позитивного результату ми, ймовірно, вийдемо на загальну лінію Данциґ — Бреслау. Проте, будь-яке подальше просування означало б розтягування лінії фронту, що його треба утримувати протягом зими, й більшу загрозу, яка походитиме від виступу лінії фронту, що його утворюють Богемія з Моравією, звідки росіянам не конче доведеться відступати. Видається, таким чином, вірогідним, що, якщо ми не здобудемо потрібної нам перемоги на заході від лінії Данціґ - Бреслау, нас фактично чекає тотальна війна.
З0. Отже, успіх сухопутної кампанії залежатиме від результату боїв на заході від вищезгаданої лінії до настання зими. Наша стратеґічна позиція сама собою не є сильною, і фактично ми змушені будемо зробити ставку на одну велику битву за вкрай невигідного для нас співвідношення сил.
ВИСНОВКИ
З1. Ми дійшли висновку, що:
а) починаючи війну з Росією, ми маємо бути готовими до тотальної війни, яка буде тривалою і потребуватиме великих витрат;
б) з огляду на чисельну перевагу російських сухопутних військ, можливість досягнення обмеженого і швидкого успіху є вкрай сумнівною, навіть якщо, згідно з політичною оцінкою, такого успіху буде досить для досягнення наших політичних цілей.
Підписали:
Дж. Ґрантам,
Дж. С. Томпсон,
В. Л. Дансон
Кабінет воєнного часу,
22 травня 1945.
Додаються:
Додаток I - Оцінка кампанії в Европі
Додаток II — Російські сили та їх диспозиція
Додаток III - Союзні сили та їх диспозиція
Додаток IV - Реакція Німеччини
Мапа A - Російські сили та їх диспозиція
Мапа B - Союзні сили та їх диспозиція
Мапа C — Кампанія в Північно-Східній Европі
Мапа D — Уразливі точки на російських лініях комунікацій
__________
* Переклад мій. Існує російський переклад, в якому є помилки, неточності та перекручення; титульної сторінки з текстом Subject: Russian Threat to Western Civilisation (Предмет: Загроза Західній цивілізації з боку Росії) просто не переклали - не наважилися. 😉


Титульна сторінка



Мапи взято з публікацій:
https://en.wikipedia.org/wiki/Operation_Unthinkable
http://albertadebate.ca/Docs/churchill%20debate%20invitation%202016.pdf


Операція "Немислиме" - секретний британський план нападу на СССР у 1945 році очима історика