Розіп'ята муза Павла Филиповича

Павло Филипович

* 2 вересня 1891, с. Кайтанівка, Звенигородщина - † 3 листопада 1937, Сандармох

* * *

Не сонце — п’яна шинкарка

На обрій вино лила,

Криваво пінилась хмарка

На гранях ніжного скла.

Земля, сирота осіння,

Тремтіла листям сухим,

На дні золотого тління

Стелився туманом дим.

А я (спадкоємець Феба!)

В уяві усе з’єднав:

Вечірню заграву неба,

Покору змарнілих трав.

І тільки зірок проміння

Пробилось на синій шлях,

Я взнав: ще більше насіння

Зійде у чорних полях.

Народився Павло Филипович в сім’ї священника. Середню освіту здобув у київській Колеґії Павла Ґалаґана, яку закінчив 1910 із золотою медаллю. Потім поступив до Київського університету на юридичний, а згодом перевівся на історико-філологічний факультет. За дипломну роботу “Жизнь и творчество Е. А. Баратынского» (окреме видання 1917) отримав золоту медаль і був залишений при університеті як професорський стипендіят разом із Михайлом Драй-Хмарою.

Від 1920 до самого арешту працював у Київському університеті, спочатку приват-доцентом, згодом — професором; разом із проф. Миколою Зеровим вів семінар з історії української літератури.

Належав до угруповання “неокласиків”. Друкуватися почав 1910 російською мовою в журналах “Вестник Европы", "Жатва”, “Куранты", "Заветы" під псевдонімом Павел Зорев. З 1917 почав друкуватися в українському журналі “Книгар”. За життя з’явилося дві книжки віршів - “Земля і вітер” (1922) та “Простір” (1925). Окремим виданнями опублікував низку літературознавчих праць.

5 вересня 1935 Павла Филиповича заарештували у його помешканні. 30 жовтня його справу об’єднали зі справою М. Драй-Хмари. Його суджено з початком 1936 за приналежність до "шпигунсько-терористичної організації", що нею мав нібито бути семінар української літератури в Київському університеті. Військовий трибунал Київського військового округу на закритому судовому засіданні 1-4 лютого 1936 засудив П. Филиповича на “десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна”.

На початку червня його відправили на Соловки, де Филипович постійно перебував у стані глибокої депресії. Дружина його збожеволіла; на початку 1939 її вислали до Караґанди, де сліди по ній загубилися. Вдалося врятуватися братові П. Филиповича Олександрові, який, еміґрувавши, заопікувався його спадщиною.

Розстріляли поета 3 листопада 1937 в урочищі Сандармосі.

З укладеної Юрієм Винничуком антології “Розіп'ята муза”

* * *

Ніч, як циганка стара,
Сонним степом ворожила
Знали степи: не пора,
Хай ще міцнітиме сила.

Дихала вільно трава,
Спали спокійно звороти.
Земле родюча, жива,
Вже чарувала кого ти?

Зникли вітри-сторожі,
Не шепотіло і жито,
Що у яру, на межі,
Двох невідомих – убито.

Земле, ти, земле, дарма
Думають: сіра-сириця.
Подих бринів, як сурма,
Груди міцніли, мов криця.

Ніч не могла вже заснуть
Бачили очі безсилі:
Знову у полі ростуть
Чорні високі могили.

* * *

Тіні людей і камінь —
Важко моїм очам.
Бачу блакитні плями —
Неба дешевий крам.
А серед вулиць купи —
Всіх заведе одчай.
Хтось проміняє, купить,
Хтось обідніє вкрай.
Вийшов і я, бо мушу,
Вийшов та крикнув сам:
“Хто проміняє душу?
Душу свою віддам”.

* * *

Дотик блідої руки,
Хвиля теплині на мить.
— Десь пролітають віки
І хуртовина шумить.

Пошепт, і стиски, і сміх,
Запит, і знову снага.
— Інших коханок моїх
Десь уже ніч одяга.

Біла постава гнучка,
Губи червоні в вогні:
— Губи чиїсь і рука
Там, в далині, в далині…

Леонід Череватенко

ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ

Ось тут пиши! Це острів Соловки –

Відламок фантастичної планети,

Де правлять бал чекістські пістолети,

Де хазяйнують урки-пацюки.

Тут крадуть і карають залюбки,

Тут не в пошані київські естети,

Тут важать більше фінки і кастети, –

І все одно мережаться рядки.

Потрапивши за монастирські мури,

Не погляд зустрічає він похмурий,

А руку теплу на своїм плечі!

Втім, не знімається з душі прокляття:

Все те, що написалося вночі,

На ранок він заховує в багаття.

Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. Зліва направо, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко