Петро Порошенко: "Що ми з вами захищаємо"

 

Учора, 24 лютого, Петро Порошенко написав* у Твіттері:

"Які вимоги висунув Путін?

Демілітаризація, відмова від інтеграції в ЄС та НАТО, ліквідувати ПЦУ і відновити статус РПЦ, конституційно забезпечити гарантування прав російської мови в Україні, визнати російську окупацію Криму і Донбасу.

Все, очевидно, що ми з вами захищаємо. "

Отже, ботоксний карлик вимагає, не мало не багато, щоб українці відмовилися від своєї ідентичности - від трьох відстоюваних Порохом національних цінностей - від Армії, Мови й Віри. Нагадаю, як їх визначив Петро Олексійович: «Армія, мова і віра – це не гасло. Це формула сучасної української ідентичности. Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Церква боронить нашу душу».

Вимоги ботоксного упиря означають, як на мене, що він не забув і ніколи не забуде тієї зустрічі Нормандської четвірки в Мінску 2015 року, за участи Анґели Меркель і Франсуа Олланда, де зроблено цю знимку, не забув і не забуде свого публічного приниження, яке стало відомим усьому світові після публікації мемуарів Олланда. Порошенко дивиться на ботоксного як на вошу, а перед тим він послав його, єдиною зрозумілою йому мовою, далеко-далеко - і всі присутні це чули.

Відтоді упир страшенно боїться й люто ненавидить Пороха. І напад на Україну, - це, крім усього іншого, його помста особисто Порохові за те давнє приниження, його війна проти наших - і Порошенкових - Армії, Мови й Віри. Був би нині Порох президентом, упир, я певна, ні за що б не зважився напасти - босяк з пітерського підворіття боїться правдивої сили.

І зараз країна розплачується за вибір, зроблений ЗЕлекторатом майже три роки тому, - невже й тепер до них не дійшло, ЩО вони тоді вчинили?!

* https://twitter.com/poroshenko/status/1496860720088203267

По заслузі

 

На що проміняли П'ятого

Учора сталася подія, до якої зелень ішла вже досить давно - і нарешті дійшла. Щоб оглянути цей шлях, треба починати з доби П'ятого Президента України. Порох умів слухати закиди та звинувачення на свою адресу наживо. Він не просто слухав, але й одразу знаходив що і як відповісти. Він не раз показував, хто він є, прямо в обличчя своїм опонентам, і ми згадаємо лише кілька різних за обставинами, але однакових за сенсом випадків.

Про перший з них ми б навіть не дізналися, якби не мемуари екс-президента Франції Франсуа Оллянда. У них він описав один з раундів переговорів 2015 року в Мінську, де були присутні він сам, Путін, Меркель і Порох. Коли Путін почав звично бикувати й чекав, що далі все піде як завжди – всі спасують перед його хамуватим апломбом, усе пішло звично лише у виконанні Оллянда та Меркель, а от Порох відповів йому зрозумілою мовою і без найменшого зловживання парламентськими виразами.

Мадам Меркель, добре знайома з ненормативною лексикою, витріщила очі так сильно, що вони в неї й досі не встали на місце. А Оллядові вона переклала це у полегшенім варіанті. Коротше, той ніколи не міг уявити, що буде свідком того, як Путіна посилають за відомими координатами, позначеними на осях літерами х, у і ще однією літерою. Це справило на Франсуа незабутнє враження, і для нього закрилося питання «Ху из пан Порошенко».

Другий випадок був уже в ту пору, коли проти Пороха була розгорнута шалена кампанія цькування, до якої долучилися «нацжони», що їх вже й слід захолов, та братва Кості Гришина чи як там його – Гриші Костіна. І от ця публіка зібралася натовпом на вулиці під час якогось заходу й почала вигукувати звичні образливі кричалки. У такій ситуації янелох промчав би у своїм броньованім кортежі, навіть не зупиняючись. Натомість Порох не тільки вийшов, але, відірвавшись від охорони, пішов у гущавину тітушні. Та аж подавилася від такого розкладу. Порох показав, у кого тут є тестикули, а хто – чекав трамвая. Коротше, півшостого навіть у вікно свого броньовика побоявся би глянути.

І останній приклад, мабуть, найпоказовіший - це, звісно ж, січнева 2019 року прес-конференція Пороха, присвячена отриманню Україною Томосу. Після того як він виголосив промову і почалися запитання, стало зрозуміло, що майже 100% «журналістів», які зібралися, Томосом не цікавилися абсолютно. Їм заплатили за те, щоб вони “мочили” Пороха. Той усе миттєво зрозумів, але не знітився й відповів журнашлюхам так, як це може зробити лише сильний і розумний лідер. І, найголовніше, писакам ніхто не затикав рота.

І от учора у стінах ВР сталося ганьбище ганебне. Колишній зелений депутат Лерос назвав півшостого головним зрадником України, а той сидів у президентській ложі й гучно блимав очима. Зелені не дали закінчити виступу й вимкнули мікрофон, як це роблять жалюгідні боягузи. Ну, а Лерос, повернувшись до янелоха, показав йому f*ck - середній палець. І тут треба дещо пояснити.

Звісно, беручи до уваги, що це відбувалося у стінах парламенту, це був не найкращий жест, але тут спрацювало просте правило. Німі люди, не маючи змоги говорити, жестикулюють. Лероса зробили німим насильно, вимкнувши мікрофон, і він перейшов на мову жестів. Мабуть, він їх знає небагато і скористався з того, що знав. Ну, а з другого боку, півшостого так і не кинув кривлятися, зображаючи «чіткого пацика», показувати “козу” та хизуватися своєю крутістю. Тобто він сам опустив тональність спілкування до рівня криворізького підворіття, хіба що навкарачки ще не сидів, от йому і прилетіло тією ж самою монетою.

Ну, а позаяк він жонглює лексикою зі словами на кшталт «лох», то цей жест має не лише міжнародне значення як найвищий прояв зневаги, а й більш прикладне, зрозуміле шпані без коментарів. Але тут нам важливо навіть не те, що говорив чи показував Лерос, а як на це відреаґував півшостого, а саме – ніяк. Оце й усе, що треба знати про нього і про те, на що проміняли П'ятого.

ANTI-COLORADOS

https://defence-line.org/2021/11/na-chto-promenyali-pyatogo/

Відео: Гео Лерос показав f*ck Зеленському

https://www.youtube.com/watch?v=AtKaeYLn4CU

Фрау Штазі їде до Києва, щоби змусити ЗЕ дотримуватися «формули Шлемазла»? 😉

 

- І запам'ятай, Арміне. В Путіна - ось такий... інтелект.

РАПТОВИЙ ВІЗИТ МЕРКЕЛЬ — ЩО ЦЕ?

        Панові Зеленському, котрий є надто

        високої думки про себе:

        Якщо ви наївно думаєте, що ви зможете

        приховати зміст погоджених із Путіном

        вимог, що їх привезе вам Меркель, то ви

        глибоко помиляєтесь.

22 серпня канцлерка ФРН Анґела Меркель, що йде з посади, прибуде до Києва, щоб вести переговори на якісь вузько спеціяльні теми. Воно й зрозуміло, адже 26 вересня в Німеччині пройдуть вибори до Бундестаґу, після чого буде сформовано нову коаліцію і буде призначений новий канцлер, а Меркель піде в історію. Як піде? Побачимо, але судячи з результатів останнього опитування, проведеного 30 липня, Меркель і зараз набирає найвищий бал популярности серед чинних політиків.

Проте, візит глядиться дуже дивно з багатьох поглядів. Перше, що кидається в очі, - це її візит до Москви на переговори з Путіном 20 серпня, а вже через день вона летить до Києва. Звідси можна дійти висновку, що вона намагатиметься зіграти роль посередника в російсько-українській війні. Тільки от будь-який посередник повинен мати не тільки авторитет, але і змогу брати на себе й виконувати якісь зобов'язання і давати ґарантії, що їх він зможе забезпечити всіма своїми можливостями. Але, як відомо з німецьких політичних розкладів, вона навіть зараз не може нічого ґарантувати, а надто - брати на себе зобов'язання, адже вона їх фізично не зможе виконати.

Попри свою популярність у Німеччині, на зовнішньополітичному фронті вона не має такого авторитету; ба більше, вона не може записати до свого активу жодної міжнародної вікторії. Якщо подивитися на зовнішньополітичні ініціятиви Меркель, де вона намагалася виконувати сольну партію, то, в кращому випадку, це закінчувалося нічим, але найчастіше - явним провалом. Тому як посередник Меркель - найгірший варіянт з тих, які можна придумати. І потім, чого це раптом їй стало так свербіти посередництво?

Наступний важливий момент. Про майбутні візити стало відомо приблизно за два тижні, і взагалі, коли офіційний представник уряду ФРН Штеффен Зайберт повідомив про це, то для багатьох така заява виявилася несподіванкою, оскільки не помічено жодних нових подій чи чогось, що могло потребувати навіть не одного, а одразу двох візитів.

Звідси можна дійти висновку, що не зовнішня ситуація змушує Меркель зробити такий рейд, а навпаки - вона сама хоче стимулювати зовнішньополітичні події, бо це потрібно їй самій. Адже, за всіма канонами, за місяць до дембеля вона мала би потихеньку збирати свої манатки, підчищати справи й готувати канцелярію до передачі її новому власникові.

Отже, виникає питання, що це за інтереси, яка їхня природа і що вона розраховує з цього мати. Зрозуміло, що з України це виглядає не дуже добре, надто, що тут у тіні маячить похмурий символізм, оскільки 22 серпня вона планує прибути до Києва, а 23 серпня — чергові роковини підписання сумнозвісного пакту «Молотов-Ріббентроп», який зробив неминучою Другу Світову війну, що почалася рівно через 9 днів після того, як цей ганебний документ підписали міністри закордонних справ СССР та Райху, а за спинами в них стояв Сталін і пританцьовував від утіхи.

Проте, нині - дещо інші реалії, а тому на поверхні лежать два варіянти розвитку подій, які залежать від того, чи дбає Меркель про свої особисті інтереси, чи намагається відпрацювати на користь своєї політичної сили. Те, що їй глибоко плювати на інтереси України, навіть не підлягає сумніву, бо вона про це не раз і фактично прямо заявляла на публіку.

Зрозуміло, що після того як, прикинувшись пастором Шлаґом, на дембель відбув її попередник ґерр Шредер, який на лижах дістався до Швайцарії з повним рюкзаком військових секретів, де його з ікрою і шнапсом зустріли люди Путіна (Боширов і Пєтров), вірогідність того ж самого у виконанні фрау Штазі досить висока. Якщо вона зараз вибиває в Путіна персональну пенсію, причім таку, яка у відомчих документах має позначку «султан на пенсії», то в такому разі вона 20 серпня їде до Москви, щоб законспектувати цінні вказівки від друга Владіміра, а 22-го приїде до Києва, щоб оповістити про це скоморохів і блазнів.

У такому разі вона банально піклується про те, щоб її кишенька не виявилася надто порожньою, а це в її виконанні йменується дотриманням бундес інтересів. А як відомо, Путін платить не за кінцевий результат, а за виконання його волі. Адже він чудово розуміє, що цими ляльками грається не тільки він, а вимагати від ляльки того, на що вона не здатна у принципі, - нерозумно. А тому своїм друзям в Італії, Австрії, Чехії, Угорщині, ну і, звісно, в Німеччині він платить за те, що ті чітко виконують дані ним інструкції, що аж ніяк не ґарантує досягнення поставлених цілей. А коли так, то треба очікувати, що фрау Штазі приїде до Києва з тим, щоби змусити янелоха дотримуватися «формули Шлемазла». Але в цьому немає нічого нового, вона про це говорила не раз і тепер - зробить це востаннє.

Наскільки ця версія близька до правди, покаже її візит - вона може закріпити, а може і змити своє тавро «Фрау Штазі». Проте, є й другий варіянт, який проглядається у графіку цих заходів. Просто подивімося на нього уважно. Обидва візити заявлені як «одноденні», а в «човниковій дипломатії» прийнято кувати залізо, не відходячи від каси. Тобто, графік мав би бути дещо иншим, наприклад: до Москви їде 20-го, а до Києва - 21-го або до Москви - 21-го, а до Києва - 22-го. Але в її графіку є розрив на добу: 21-го серпня вона буде в Німеччині і не просто так.

Тут треба пояснити, що до останнього моменту Меркель індиферентно ставилася до передвиборчої кампанії, яка входить у свою фінальну фазу. Як політик, що йде, вона тримала нейтралітет і показувала, що веде країну прокладеним курсом аж до останнього дня своєї каденції, не відволікаючись ні на що, зокрема й на вересневі парламентські вибори. Але ось усе змінилося.

Стало відомо, наприклад що вона візьме участь у передвиборчих заходах коаліції ХДС/ХСС у Берліні саме 21-го серпня. Це стало відомо з повідомлення берлінської газети Tagesspiegel у четвер, 10 серпня. Але з графіку її візитів стає зрозуміло, що її участь в передвиборчих заходах заплановано щонайменше два тижні тому, і тому 21 число випало з графіка її міжнародних поїздок. Звідси випливає, що ця подія набагато важливіша за поїздки до Москви і Києва, а можливо, ці поїздки якраз і мають на меті якось вплинути на рейтинґи її політичної сили і, головне, - на рейтинґ її номінального наступника і, на даний момент, найімовірнішого кандидата на пост канцлера - Арміна Лашета (Armin Laschet).

І тут варто розібратися, чому ж Меркель так заметушилася, адже її особисті рейтинґи досить високі й ніхто, у принципі, не здатен їх похитнути, але справа в тім, що рейтинґ Лашета стрімко й дуже небезпечно впав після того, як журналісти зафільмували, як він сміявся і жартував, перебуваючи в реґіоні, затопленому катастрофічною повенню, що забрала десятки життів. На тлі інших політичних діячів, котрі так чи інакше демонстрували співчуття постраждалим, цей лобуряка примудрився влаштувати щось типу «розсміши коміка».

Німеччина - не Україна, і наші коміки, які танцюють хороводи на тлі численних жертв війни, можуть не переживати за рейтинґ. Вони розкажуть про ебонітові палиці або про пересунути кордон, і електорат іржатиме, як скажені коні, аж до блювоти. Ну, а якщо вони ще зіграють на роялі, то 73% будуть в екстазі. Наша публіка має дуже дивні реакції на багато речей, які просто неприйнятні у здоровім суспільстві. А от у Німеччині ці номери не проходять, і сміх Лашета коштував рейтинґу не тільки йому самому, але і його політичній силі.

Згідно з опитуваннями, за місяць із невеликим гаком до виборів, рейтинґ ХДС/ХСС дуже істотно просів, і ця політична сила втратила своє безумовне лідерство. Тепер він практично зрівнявся з рейтинґом «Зелених» (не плутати з позеленілими) і СДПН. І, що є найнеприємнішим, після витівки Лашета загальний рейтинґ партії й досі перебуває у фазі падіння, і незрозуміло, коли з неї вийде й чи вийде взагалі. Дехто з яскравих політичних діячів уже говорить про те, що, поки не пізно, Лашета треба міняти, поки він не втопив рейтинґу партії.

Приміром, Манфред Ґюльнер, який очолює аґенцію соціологічних досліджень Forsa, чиє недавнє опитування показало, що рейтинґ Лашета провально знижується, заявив, що тільки термінова заміна титульного кандидата, наприклад, на прем'єр-міністра Баварії Маркуса Зьодера може дозволити ХДС/ХСС подолати планку 30%. І, між іншим, на тлі тих потрясінь, які недавно спіткали Німеччину, Зьодер виглядав дуже непогано, а у виборчій кампанії він демонструє куди більшу зрілість, ніж протеже Меркель. Хоча, в цій кротовій норі важко сказати, хто є хто.

Оскільки можна зрозуміти, Меркель розраховувала передати владу саме в руки Лашета, а спадкоємність у такій справі - важлива річ. Адже якщо в канцлери вийде не той кандидат, то хто його знає, як він поставиться до численних дивацтв бабусі й чи не дасть зелене світло слідчим, аби ті уважні придивилися до її любові до друга Владіміра, його дивних проєктів і багатьох инших украй цікавих речей.

Ось тому Меркель і відклала свій «нейтралітет» щодо наступних виборів, і, ставлячи на кін свій авторитет, намагається витягнути ситуацію з тієї ями, в яку вона зісковзує вже відтоді, як вона оголосила про завершення своєї політичної кар'єри. Швидше за все, така неґативна електоральна динаміка і змусила Меркель повернутися у Гру, аби підтримати свою політичну силу і призначеного нею наступника.

Втім, залишився лише тиждень, і скоро все встане на місце. Швидше за все, порядок денний цих двох візитів, нарешті, покаже, наскільки Меркель духовно близька до попередника - Ґерхарда Шредера, а матеріяльно - до друга Владіміра. Після цього навряд чи залишаться хоч якісь різночитання в оцінках цієї, безумовно, знакової постаті сучасности.

Джерело: “Лінія оборони” https://defence-line.org/2021/08/skoropostizhnyj-vizit-merkel-chto-eto-chast-3/

Дембельський акорд, або Меркель пірнає у кільватер Шредера

 

ДЕМБЕЛЬСЬКИЙ АКОРД,

або

Меркель пірнає у кільватер Шредера

Ті з чоловіків, хто відноситься до сеґменту «старший піонерський вік», знають зміст терміну «дембельський акорд» або, принаймні, приблизно уявляють, про що йде мова. Але позаяк совок згинув 30 років тому, то вже прийшло ціле покоління людей, які не застали тих часів узагалі, а чоловіки попереднього покоління були в тім віці, коли ще не довелося побачити цього особисто, й тому декому з колеґ цей термін не завжди зрозумілий. Тут ми дамо коротке пояснення, засноване на власному досвіді. Це важливо для даної теми.

Отже, строкова служба в совку тривала 2 роки для армії і 3 роки - для флоту. Про флот нічого сказати не можу, бо не знаю, як там була справа. В армії ж термінова служба починалася з наказу міністра оборони, яким новобранець призивався на строкову (дійсну) службу й закінчувалася наказом того ж міністра чи того, хто займав цю посаду на той момент, про звільнення зі служби і - одночасно – про призов новобранців.

Нас тут цікавить другий наказ, бо його чекали і з цього влаштовувався цілий фетиш. Орієнтовна дата виходу наказів була відома й незмінна, й тому починали рахувати дні, що залишалися до наказу, від стоденної межі. Це - окрема тема й, напевне, мало кому цікава, хоча розповісти про ці сто днів можна було би багато, от тільки ця розповідь вийшла би далеко за ті межі, в яких оперували Кафка і Орвелл.

Загалом, коли виходив наказ міністра про звільнення, «дембель» (той, хто служив останні півроку) перетворювався на “цивільного”. Але цивільним “дембель” ще не був, бо звільнення відбувалося не тільки на підставі наказу міністра оборони, але і згідно з наказом командира його частини. А різниця в часі між цими двома наказами могла становити до трьох місяців. Саме в цей період відбувався призов новобранців і звільнення тих, хто відслужив свій строк. Тобто, відбувалася ротація, і зрозуміло, що в один день це статися не могло фізично.

У кожній частині формувалася черга звільнень, і першим на дембель ішов шофер командира, якщо прийшов його строк, і бійці, які особливо відзначилися. У нашій частині це були свинарі. Тоді в багатьох частинах були підсобні господарства, і стати свинарем було нереально важко. В нас на посади двох свинарів могли претендувати тільки комуністи. Були такі серед строковиків. Чому так - окрема тема. Ну, і в «першу відправку» могли піти ті, в кого за фактом було подвійне підпорядкування, - в нас таким був кодувальник.

З іншого боку, в останню чергу звільнялися нехлюї, «зальотники» (ті, що сиділи на гауптвахті) й ті, хто втратив прихильність своїх командирів. Їх називали «декабристами», бо вони йшли взимку, наприкінці грудня, практично перед Новим роком - довше їх ніхто не мав права тримати. А от основна частина військовослужбовців, які підлягали звільненню, могли або просто чекати, коли їх звільнять, або прискорити цей процес, узявши на себе «дембельський акорд».

Суть його полягала в тім, що між бійцем і командиром роти, який його подаватиме у тій чи іншій черговості на звільнення, укладасяся джентльменська угода. Боєць мусив особисто виконати якусь роботу, і строк його звільнення вже залежав від того, як швидко він її виконає. Щойно робота приймалася, його подавали до наказу на звільнення.

Яких тільки завдань не ставилося в таких ситуаціях - не перелічити. Це могло бути щось просте, на зразок фарбування паркану чи ремонту розбитої автівки, або щось абстрактне і важко здійсненне, де треба було виявити фантазію, кмітливість і часто потребувався дзвінок другові або допомога залу, але так, щоб командир про це не дізнався, оскільки «акорд» - це твоя особиста справа, хоча іноді акорд давали на двох чи трьох, якщо того вимагало завдання. Проте до роботи не можна було залучати нікого з бійців молодших призовів, бо це одразу скасовувало угоду.

Коротше, дембельським акордом називалося щось незвичайне й часто - ризиковане, що боєць мав зробити перед своїм звільненням з армійської системи, для свого особистого блага. В цім випадку таким благом було якнайшвидше повернення додому з різновиду психіятричної клініки, якою безумовно була совкова армія. Тільки у клініці пацієнта намагаються позбавити психічних розладів, а в тій армії - навпаки.

І ось, здавалося б, відтоді пройшло стільки часу, що про дембельський акорд мають пам'ятати лише динозаври й тільки на території, яку раніше займав совок, та ба! Виявляється, що ні вік, ні територія не є перешкодою для того, щоб про це явище не просто пам'ятали, але й діяли у тій самій парадиґмі, хай вона й має дещо инший вигляд. Для того, щоби перейти до наступної частини цієї повісти, згадаймо знамениті слова Великого Комбінатора з роману «12 стільців».

« - Ви знаєте, зараз в Европі і кращих домах Філадельфії відновили старовинний звичай...»

Напевне, всі бачили цю сцену з фільму, а хтось і читав у книжці, як Остап Ібраґімовіч Бендер промовляв до Еллочки Людожерочки та її подруги Фіми Собак, і, певне, сміялися з цієї сценки, але хто б міг подумати, що ці слова - пророчі?

Приміром, цими днями стало очевидно, що в Німеччині справді відновили старовинний звичай «дембельського акорду». Адже одиничний випадок ще якось можна списати на рахунок випадковости, але два випадки поспіль і такі, що трапилися з вищими посадовими особами найбільшої европейської держави, - це вже не випадковість, а натуральне відродження старовинного звичаю.

Започаткував цей звичай, безумовно, екс-канцлер ФРН Ґерхард Шредер. Його дембельський акорд був шикарний - він надав Путінові все, що той потребував щодо Німеччини: від секретної інформації про збройні сили до лобістського входу на будь-які рівні влади ФРН. За це він отримав життя падишаха або магараджі з особистими апартаментами на кілька поверхів будівель, штатом слуг, особистими літаками та иншим транспортом і необмежений бюджет «на життя». Так він і живе після дембеля, в режимі нескінченного джек-поту.

Знимки з британського часопису The Daily Mail

І от, у минулому комсомолка, спортсменка, активістка – подейкують, що вона мала добрих знайомих у Штазі - східнонімецькому аналогові КҐБ, чий аґентурний архів товариш Вольф вивіз до Москви перед крахом НДР, - вирішила закріпити звичай, заснований старшим товаришем. Загалом, це очікувалося й було цікаво тільки те, скільки бабуся зможе витримувати паузу перед тим, як пірнути у кільватер Шредера. І от нарешті це сталося.

Російська преса 20 квітня просто вибухнула масою повідомлень на тему того, що Меркель заявила стосовно «Північного Потоку - 2». По суті, вона не лише відкинула доводи здорового глузду про те, що за два десятки років газогони, що йдуть з РФ до Німеччини, жодного разу не вийшли навіть на свою номінальну потужність, і сенсу будувати щось іще просто нема, але вона переступила й через думку европейських партнерів, які або прямо виступали проти проєкту, або наполягали на його зупиненні до з'ясування всіх обставин.

Мало того, опозиція проєктові, попри все, виникла і всередині німецького парламенту та уряду, але фрау Меркель іде з влади і їй вже на це плювати. Й тепер зрозуміло, що піде вона не порожняком. Цілком можливо, що герр Шредер скоро отримає собі компанію в особі фрау Меркель і вони зможуть на два голоси співати «Подмосковниє вєчєра». Ось що про це пише російська преса, приписуючи ці слова особисто Меркель:

«Мы выступили за то, чтобы Украина оставалась страной – транзитером российского газа… Я знаю, что есть разногласия по поводу «Северного потока – 2»… Мы здесь, возможно, видим конфликт, который гораздо шире и сосредоточен на вопросе, в какой мере мы хотим поддерживать торговлю с Россией, прежде всего в энергетической сфере. Германия приняла решение в пользу строительства «Северного потока – 2». Но это политическая борьба, которую многие оценивают иначе…. Газ из «Северного потока – 2», который пока не поступает, не хуже газа из «Северного потока – 1» или газа, который идет из России через Турцию».

Коротше, хотіла того Меркель чи ні, але вона практично процитувала відому сентенцію про те, що 20 доларів завжди - 20 доларів. А крім того, такою заявою вона пояснила все і всім. Наприклад, у цій цитаті вона прямо каже, що Німеччина так вирішила і що це - політична боротьба. Але все це разом означає, що вона і представники її уряду кілька років поспіль відкрито брехали про те, що проєкт Північний Потік 2 - чисто комерційний захід, який цілком перебуває поза політикою. Ба більше, особисто Меркель десятки разів закликала не політизувати цього питання, бо це, мовляв, бізнес, і казала, що претензії, які висуваються на адресу уряду Німеччини, - не за адресою, адже він не має повноважень втручатися у справи бізнес-структур.

Та ось виявилося, що це - політична боротьба і рішення ухвалюється не комерційними структурами, а таки Німеччиною, причім не абстрактною Німеччиною, а главою уряду і що ця тема завжди була під її особистим контролем, бо вона сама, від імені Німеччини, його, це рішення, і озвучила.

Ми недавно писали, що зараз розгортається процес відкриття всіх консервів, запущений Москвою. Прем'єр-міністр Чехії, екс-президент США і от тепер - канцлерка ФРН. Усі заяви робляться практично синхронно, й це вже не може бути випадковістю і збігом. Бабуся Анґела робить свій дембельський акорд на очах всього світу.

А тепер ще раз відмотаємо час назад, роки на три-чотири і ще раз спробуємо осмислити те, з ким і в якій обстановці рубався Порох. Ось вам Трамп чи Меркель. А втім однак Порох тоді якось змусив їх бодай не «лягти й розсунути» перед Путіном, як вони це роблять зараз. І просто ще раз оцінимо те, що у Вашинґтоні змінилася влада і в Білому Домі тепер Джо Байден... Ні, все-таки в України там, угорі, є якийсь потужний заступник. Нас там хтось любить, попри все.

.

ПОСТФАКТУМ

Це - зовсім невелике доповнення до опублікованого вище матеріялу з приводу фрау Меркель і долі Північного Потоку - 2. Матеріял був написаний не тільки спираючись на те, що пише російська преса, хоча в тексті ми про це спеціяльно згадали, але й на власні джерела. Щоправда, ці джерела містяться з того боку лінії фронту. Проте, сукупність цих даних і дозволила нам написати цей матеріял і в цьому ключі.

Тим паче, напевне, багато хто міг бачити 20 квітня інцидент з Олексієм Гончаренком у ПАРЕ, де йому зробили зауваження, коли він демонстрував прострелений прапор України й мовив про те, що Москва готує велику війну в Европі. Його у катеґоричній формі спинив голова цього засідання, котрий навряд чи міг би це зробити в такий спосіб, якби позиція Німеччини щодо Москви була навіть не твердою, а бодай визначеною.

Однак колеґи, які живуть зараз у Німеччині, на наше прохання переглянули всю доступну в країні пресу, і хоч і знайшли там шматки заяви фрау Меркель, наведені в російській статті, але [німецькі ЗМІ наводять їх] не з тією подачею й приглушено, хоча така заява мала привернути багато більшу увагу.

Це - доволі цікава ситуація, причім вона не може тривати надто довго, й тому пропонуємо всім, кого цікавить ця тема, заради спортивного інтересу відстежувати події в цьому напрямку або до офіційного спростування цієї інформації, бо російська преса розповсюдила заяви канцлерки на дуже чутливу тему, котрих заяв вона не робила, або побачимо повне мовчання, що прийнято приймати за знак згоди. Але головне - побачимо реальні дії в той або инший бік.

Коли ситуація однозначно й остаточно проясниться і СП-2 або почне розбудовуватися, або буде офіційно зупинений, ми повернемося до цієї теми й дамо можливість висловитися тим, хто візьме участь у цім заході. Такого ми ще ніколи не робили і, можливо, цей досвід виявиться цікавим.

Ну, а наразі, просто констатуємо факти. Головний з них полягає в тім, що саме ґазпромівський проєкт і саме німецький уряд посилено намагається вивести з-під дії антимонопольних обмежень, законодавчо затверджених ЕС. Причім, щодо цього існують як судові ухвали, так і ухвали контролюючих органів, а проте, вже два роки поспіль ми спостерігаємо постійні зусилля саме фрау Меркель вивести іграшку Путіна з-під загальних правил.

Ба більше, Німеччина придушила партнерів по ЕС, зокрема Польщу* та Данію, аби ті дали згоду на прокладення труби в їхніх територіяльних водах. Власне кажучи, Меркель послідовно просуває цей проєкт, хоч і з застереженнями щодо збереження транзитного статусу України. Але це - явна маніпуляція для відведення уваги, бо на той момент, коли проєкт був запущений в роботу, на нинішній момент і на найближчу перспективу транзитних потужностей з боку РФ більше, ніж досить, і вони не завантажувалися на 100%. А з урахуванням постійного зростання частки СПГ в газовому балансі Европи, будівництво нових труб уже є не комерційним проєктом, а політичним. Проте, саме Меркель вчепилася в путінську трубу мертвою хваткою.

Виходячи з цього, можна зробити відповідні висновки, і якби не позиція США, то проєкт було б давно закінчено, з усіма наслідками, які випливають. І це значить, що Меркель не має стосунку до того, що будівництво затрималося. Ми виходимо з сукупності всіх фактів, і тому обігрувана у росЗМІ інформація, на наш погляд, не порушує загального контексту. Ну, а як воно там буде - подивимося. Буде цікаво.

“Лінія оборони” https://defence-line.org/2021/04/dembelskij-akkord-chast-1/, https://defence-line.org/2021/04/dembelskij-akkord-postfaktum/

Переклад мій.

* Чи справді таке було?

"Перше життя Анґели М." - книжка про комсомольське минуле канцлерки, вийшла 2013 року. У книжці йдеться про те, що до об'єднання Німеччини Меркель була функціонеркою-пропаґандисткою "Вільної німецької молоді" - FDJ, аналогу комсомолу та Гітлерюґенду, 

День до Парижу

Ви думаєте, що він помиляється, сумнівається й хоче як краще? Помиляєтесь ви... ВІН ПРОСТО ВОРОГ УКРАЇНИ.

Два карликові Вови навіть бояться розповісти світові про те, що вони зустрічатимуться. 😉 Нікчеми...
В офіційному графіку зустрічей зустрічі Зеленський-Путін немає.

Знимкував Гліб Бабіч

Кадр з відео "Акція "Варта на Банковій" **

Досвід минулого Майдану все-таки враховано. Намети і сцена* встановлюються прямо на Банковій. Ну, щоб далеко не бігти. 😉

ХРОНІКА ГАНЬБИ І ЗРАДИ
8 грудня 2019

"Повну владу в країні віддано в руки купки кловнів"… і шулерів.

Головна тактична мета Путіна на цих переговорах - переконати Зеленського почати прямі переговори з представниками ОРДЛО. Формат цих переговорів абсолютно не важливий для Росії. Головне, щоб це були внутрішньоукраїнські переговори. І результат їхній для Росії теж не важливий. Усе це робиться робиться зовсім не для того, щоб досягти врегулювання на Донбасі. Перш за все - це виведення Росії з-під юрисдикції міжнародного кримінального суду як відповідальної сторони конфлікту. Надалі це дозволить уникнути багатомільярдних претензій від України за нанесення матеріяльного збитку. Сам факт цих "переговорів" планується активно використовувати на майбутніх слуханнях міжнародного суду. Це головне, що цікавить Росію.
Макрон активно підтримує цю ідею, але після того, як французька контррозвідка виявила російський шпигунський центр у французьких Альпах, він волітиме мовчати.

Росія прийняла рішення про збереження транзиту. Але, Путінові критично важливо зберегти цей транзит особливим специфічним чином, через пряму законодавчу імплементацію газових правил ЕС в українське законодавство. Меркель катеґорично вимагає укладення довгострокового контракту й намагається не дати Путінові вмовити Зеленського на цю дурість.
Справа в тому, що вона надзвичайно неґативно ставиться до ідеї "польського коридору" для американського газу в Україну й далі. Цей проєкт, власне, готовий на 90% - потрібна лише політична воля Украіни. Це реально загрожує економічним інтересам Німеччини, яка стала вже прямим бенефіціяром "Північного потоку-2", отримавши у власність хабові сховища цієї системи. Тому Меркель намагається стримувати жадібність Путіна в розумних межах, щоб не спровокувати Зеленського на пошуки прихильности Трампа шляхом купівлі американського газу. Тут Макрон поза грою і його інтереси не враховуються.

Баканов, поки Вова не віддав цих падл, виведи їх і шльопни у дворі. В них у всіх є за що. 😉
І не здумай віддати "Чибиса". "Чибис" - це учасник бандформування т.зв. "Війська Донського", брав участь у страті українського військовослужбовця під Іловайськом. Потрапив у полон у 2015 році. Вину доведено.

Тактичні ходи Зеленського.
Оголошення жалоби на 8 грудня. Банальна гра на психології - ми тут сумуємо, а ви мітинґувати збираєтеся. Не будемо мітинґувати - будемо сумувати довго й нудно.
Вова зі скорботною пикою оголошує жалобу за загиблими в Одесі під час пожежі. Ти б краще відео подивився, що його вилучили з усіх камер (до речі, навіщо?) І постав Гончарукові просте запитання: а чому в пожежників не було висотних драбин і засобів екстреної евакуації людей?

Росія відверто погрожує Лукашенкові й вимагає не брати участи в наступних виборах.
Судячи з усього, ми ще побачимо Лукашенка на чолі національно-визвольної боротьби білоруського народу проти російського поневолення. 😉
Жыве Беларусь!

Джерела:
https://timeze2019.blogspot.com/p/bp.html
https://twitter.com/tZEinform

Karl Volokh
Більшість моїх дискусій сьогодні на двох акціях точилися навколо питання, чи дізнаємося ми завтра, що, насправді, підписав Зеленський.
Моя думка така: Зеленського Путін не лише за рівного собі, а й за партнера взагалі не вважає. І на жодні таємні домовленості не піде - йому потрібна гучна перемога. Тому, слідкуймо за заявами ТАСС - є дуже висока вірогідність, що саме там дізнаємося подробиці, котрі Зеленський волів би приховати

* Станом на 22:00 поліція сцену зламала й конфіскувала.

** "Акція "Варта на Банковій" 

https://www.youtube.com/watch?time_continue=42&v=mnBlAl522wM&feature=emb_logo