19 лютого 1999-го року В'ячеслава Чорновола зрадили...

 

Цього дня 27 років тому люди, котрих В'ячеслав Чорновіл вважав своїми соратниками, зрадили його.

Зі стенограми пленарного засідання ВР*

“ЗАСІДАННЯ ТРИНАДЦЯТЕ

Сесійний зал Верховної Ради України.

19 лютого 1999 року.

10 година.

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго ранку, шановні народні депутати, запрошені та гості Верховної Ради! Доброго ранку, шановні радіослухачі України!

Прошу народних депутатів підготуватися до реєстрації.

Прошу зареєструватися.

У залі зареєструвалися 295 народних депутатів.

Ранкове засідання оголошується відкритим.

[...]

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається народному депутату Біласу. Підготуватися депутату Баранчику.

БІЛАС І.Г. Шановні народні депутати! У нас нині є власні Збройні Сили, як і є наша власна держава, і є день наших власних Збройних Сил. Але сьогодні в них служать усі, причетні до цієї історії. Ми повинні, звичайно, шанувати історію і водночас пам'ятати, що Збройні Сили України стоять на захисті Української держави.

Час, який залишився, дозвольте передати депутату Черняку.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

ЧЕРНЯК В.К., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власности та інвестицій (виборчий округ 153, Рівненська область).

Шановні депутати! Шановні виборці! Фракція Народного руху України уповноважила мене заявити таке.

Фракція Народного руху України висловила недовіру голові фракції депутату Чорноволу і поклала виконання обов'язків голови фракції на депутата Костенка Юрія Івановича (Шум у залі). Це рішення спрямоване на підвищення ефективності діяльності фракції у Верховній Раді.

За дане рішення проголосували депутати Кириленко, Кожин, Драч, Філіпчук, Мовчан, Червоній, Федорин, Костенко, Альошин, Джоджик, Кулик, Гудима, Полюхович, Черняк, Заєць, Шевченко, Сігал, Чобіт, Зварич, Іщенко, Манчуленко, Лавринович, Асадчев, Слободян, Бойко, Тарасюк, Жовтяк, Павличко, Бойчук, Юхновський. Усього 30 депутатів із 48.

Ще раз наголошую, що це рішення не означатиме зміну позиції фракції у Верховній Раді, а тільки спрямоване на те, щоб підвищувалася ефективність діяльності фракції Народного руху України у Верховній Раді.

(Шум у залі**)."

_____________________

* https://static.rada.gov.ua/zakon/skl3/BUL33/190299_13.htm

** Шум у залі - це улюлюкання комуністів та їхні вигуки "Руховци, молодци!!! Давно би так!"

ПРІЗВИЩА НАЙВІДОМІШИХ ЗРАДНИКІВ ТАКИ ВАРТО НИНІ НАГАДАТИ.

Якби Чорновіл лишився живим – могло й не бути драматичної розвилки між Кучмою та Симоненком.

Багато чого могло б не бути.

Але 25 березня настала фізична смерть. Політично ж його спробували вбити за місяць до того.

З 48-ми осіб у фракції його зрадило 30-ть.

Це унікальний випадок навіть для нашої історії.

Коли на трибуні Верховної Ради оголошували про усунення Чорновола з посади керівника фракції – комуністи аплодували стоячи.

І прізвища найвідоміших зрадників таки варто нині нагадати.

В‘ячеслав Кириленко, Юрій Костенко, Роман Зварич, Іван Заєць, Ігор Юхновський, Ігор Тарасюк, Іван Драч, Дмитро Павличко, Володимир Черняк.

Можливо, не всі були свідомими виконавцями замовлення Банкової.

Дехто, ще з совєцьких часів – з гумовим хребтом.

Інші – голодні та аґресивні гієни, в яких текла слина при запаху грошей.

Але, в цьому списку цікаві три прізвища.

Костенко, як еталон самозакоханого гетьманчика.

Кириленко, як дубуватий комсомолець під синьо-жовтим прапором.

Зварич, як втілення ukrainian dream* – міністр юстиції без диплому.

Хтось, перегодований клюєвським баблом – зірвався з політичних еверестів.

Хтось має багаторічну місію – заміняти меблі в уряді.

А хтось, от-от, складе присягу народного депутата від «Народного фронту».

«Не так страшні московські воші, як українські гниди».

До скількох ж історій можна припасувати цю класику?

Яка, врешті, є лише прологом до іншого – «українську історію не можна читати без брому».

Олег Манчура**

Видання “Час”, 26.3.2018

______________

* Ukrainian dream (англ.) -українська мрія.

** Олег Манчура — історик, журналіст, громадський діяч. Працює і веде авторський блог на каналі «Еспресо», де публікує аналітичні матеріали на теми геополітики, війни та суспільних настроїв. Раніше був редактором журналів різного тематичного спрямування та автором історичних проєктів на провідних телеканалах.

... � - Ви якось розповідали про вкрай негідну поведінку В'ячеслава Кириленка.

Тарас Чорновіл: - Він особливо підло, по-падлючому, на замовлення Кучми повівся проти мого батька. Вже все відомо - хто давав розпорядження, хто виплачував гроші. Відомо, кого купували і яким способом. Це в основному було за гроші або за кар'єрні перспективи. Тоді, в кінці 98-го і особливо на початку 99-го року, перед самою загибеллю батька, коли у верхівці Руху відбувся путч, коли вони робили заколот проти Чорновола, Кириленко в тому зіграв далеко не ключову роль. Ще раз кажу, там командували з Банкової, з адміністрації Кучми. Костенко був просто знаряддям, тупим виконавцем, але гидотним виконавцем, дуже гидотним. Усі там постаралися - і Черняк, і всі інші. Їх усіх постаралися замазати в це лайно. Але Кириленко ще й прислужитися вирішив, чим увійшов в історію. Коли вони захоплювали фракцію й викидали речі В'ячеслава Чорновола з його кабінету - це все вони вночі робили, їх пропустила охорона. От уявляєте — вночі депутатів не пускають до Верховної Ради, а їх усіх пропустили! Діяли вони організовано. Червоній командував і Лавринович - до речі, зараз засуджений Україною, у бігах, в москві живе, як кажуть, а тоді - один з керівників Руху. Затяті були вороги [батька] - Лавринович з Червонієм. Увірвалися в кабінет, зламали замки, усі речі викидали прямо в коридор, вивалювали. А Кириленко, знаєте, така дрібна вошка… В батька ноги дуже боліли, крутило артритом – усе від тих концтаборів, в яких він відбув. І він, коли працював у кабінеті, перевзувався з туфель у домашні капці. І от Кириленко взяв оті капці, виніс і так демонстративно зверху кинув на всі ті речі викинуті. Оцей його жест увійшов в історію, і з ним в історію ввійшов і Кириленко.

Джерело:

Чорновіл ВІДВЕРТО

https://www.youtube.com/watch?v=91JGuCQhwjc

... � - Чи можна сказати, що Костенко старанно відпрацював роль Юди при розколі Руху? ...Ось так паперові "патріоти" заради грошей та посад готові продати все, що є в житті! Чи був він у тому списку ПР на отримання доларів? Що казав Вячеслав Максимович на адресу Костенка та інших запроданців?

Тарас Чорновіл: - Гадаю, чисто релігійно він гірший Юди, тому що Юда мав виконати намічене пророцством. Так, воно впало на нього, тому що він був готовий зрадити, але все-таки в нього була роль. А в Костенка - позбавити Україну шансу перед наступними виборами. За гроші, тупо за гроші він мав зробити так, щоб Чорновіл і Рух не могли зіграти ключової ролі на наступних президентських та парламентських виборах і поміняти ситуацію в країні. Це було його завдання. Тому тут він гірший від Юди. Він гірший, тому що Юда розкаявся й кинув гроші отим первосвященникам. А Костенко, і вся його зграя, гроші взяла. Так, там все було за гроші.

Більше того, на жаль, у цьому зіграв дуже велику роль сам Віктор Ющенко. Дуже велику роль. Один керівник дуже великого комерційного банку мені розказував, як йому конкретний заступник Ющенка передавав накази, повідомляючи, що то були накази з Банкової, від Кучми: кожен місяць виплачувати на підтримку розкольників. По-моєму, він мав платити 40 тисяч доларів. На той час, 98-99 рік, то були астрономічні гроші. Для України то були просто неймовірні гроші. І це тільки один банк, один єдиний банк мав 40 тисяч доларів платити щомісяця на проплату розколу.

Костенко не просто розкольник - Костенко організатор того розколу. З ним безпосередньо вели переговори. Я дивився текстові записи майора Мельниченка 98-99 років, де він записував, хто зайшов до Кучми, хто вийшов від Кучми: тоді зайшов, тоді вийшов. Щось він записував, а щось не записував, тоді ще був аналоговий запис дуже поганої якости. Так от, костенківці, пізніші розкольники рухівські, - вони там бігали кожен день до Кучми. Тобто їх запрошували, їм пропонували гроші, їм пропонували посади. І сам Костенко їх туди водив регулярно. Тому, звісно, це рідкісна погань, мерзотник кінчений. Руйнував Рух і забирав в України шанс. Тупо за гроші. Прислужник. Чи був він в амбарній книзі Януковича? Там був і Заєць, і Костенко теж був, наскільки я пригадую. Заєць тоді від “Нашої України” отримував, а Костенко - я не пригадую від кого, але вони там обоє світилися, Янукович їх щедро фінансував.

У Русі в Костенка було прозвище Хробак. Він організовував той напад, скажімо, на кабінет Чорновола вночі, їх спеціально ж охорона пропустила. Зламали двері, викинули всі речі Чорновола... Є такий В'ячек Кириленко – знаєте? Дуже себе любить великим патріотом показувати. Отако на пальчиках виносив капці. Домашні капці були в Чорновола, в нього ноги сильно боліли, й він часто в кабінеті, коли працював, у свої капці перевзувався з туфель... І Кириленко виніс їх, кинув на ту купу... Вони захоплювали кабінет фракції.

От таким чином вони працювали, виродки кінчені, безумовно, колись були патріотами… Серед них, до речі, з тих, хто сьогодні ще відомий, - Рефат Чубаров. Мустафа Джемілєв, котрий, на жаль, зараз дуже по-дурному повівся, але він тоді лишився з Чорноволом, не пішов у розкол. Я навіть не кажу, що він зараз продався - ні, не продався, просто в нього, гадаю, вже пішла деменція. А Рефат Чубаров зрадив, так, і багато інших.

Що стосується батька, він написав тоді статтю, він її не встиг закінчити, але про Костенка там є багато. Про підлість, про зраду, про “за гроші”, про те, як ті люди до нього бігали й вимагали, щоб він ішов до Кучми просити для них про посади. Про ідеологію забули. Костенко завжди поводився, як звичайний шкурник, і не інакше. Кажу це не тому, що я ставлюся до нього так через батька, - про нього багато хто так говорив.

До речі, та сама історія була – пригадуєте? - проти Порошенка, коли вся преса за Курченківські, московські гроші працювала проти Порошенка. Так от, тоді та сама історія була проти Чорновола, спеціально. Газета “Львівський експрес”, “Поступ" та інші виключно Костенка крутили. Мало не кожен день давали якісь матеріали, інтерв'ю, коментарі проти Чорновола. Обливали його брудом до моменту, коли він загинув. А наступного дня дехто навіть тиражі передруковував, аби хвалебні оди посмертно зробити! З того часу в мене така зневага до більшости українських журнашлюшок, просто дика зневага.

От така історія була.

І Костенко – так, гірший за Юду. Безумовно, що гірший за Юду. Юда виконував якийсь намічений план і відрікся від грошей. А цей – ні, цей відрікся від Чорновола, від майбутнього України. Він продавав Україну Кучмі. Ющенкові прислужував під свої інтереси. Він продавав Україну Януковичу запросто.

Порошенкові він виявився не потрібний, тому, відповідно, в якийсь момент щось там гавкав на нього.

Джерело:

Чорновіл ВІДВЕРТО

https://www.youtube.com/watch?v=c-4-8tZv8Rs

Олена Бондаренко:

19 лютого 1999 року на вранішньому засіданні Верховної Ради України член фракції Народного Руху України професор Володимир Черняк виголосив заяву про недовіру голові фракції Вячеславу Чорноволу. Із неприхованим задоволенням зачитав прізвища тридцятьох підписантів. Комуністи аплодували і вигукували: "Молодци, руховци!",
"Давно пора!"..
Дехто злорадно, дехто з цікавістю зазирав Чорноволові в обличчя. Він сидів непорушно - жодних емоцій. Тільки очі - людини, тяжко пораненої зрадою. Він привів цих людей до парламенту списком, який очолив. Тобто брав за кожного відповідальність перед Україною, з якою був завжди гранично чесним. Не особиста образа, а саме це - його віроломно підставили перед Україною - було його найбільшим болем...
Я не стану називати прізвищ тих тридцяти. Одних вже немає серед живих, інші закінчили свою політичну історію ганьбою чи зникли у безвість, а хтось і досі наполягає на своїй "правоті", хіба що наодинці з собою відчуваючи, як совість безнадійно шкрябає черстве серце.
Я хочу назвати тут тих, хто лишився з Чорноволом. Вони не рекламують себе, не хваляться і не вважають себе героями та героїнями. Вони просто жили - живуть - за сумлінням.
Косів Михайло, Танюк Лесь, Бондаренко Олена, Кендзьор Ярослав, Удовенко Геннадій, Терен Віктор, Кульчинський Микола, Григорович Лілія, Глухівський Лев, Костинюк Богдан, Шмідт Роман, Чорноволенко Олександр, Криворучко Юрій, Шепа Василь, Ключковський Юрій, Креч Едуард, Коваль Вячеслав.

За місяць і десять днів Вячеслава Чорновола убили...

До кінця не усвідомленим для багатьох лишається, які зловісні наслідки мала ота зрадницька ескапада в парламенті 19 лютого 1999р. Комуністи аплодували не випадково. Вони розуміли, який удар під дих завдано Україні. Сьогоднішня війна - також наслідок і тієї події...

На світлині - усміхнений, упевнений Чорновіл. Це для справжніх українців - підтримка на силі духу.
А для тих, хто досі шукає в його очах - і в наших - відчай та зневіру: не дочекаєтеся, ми переможемо!

Геніальний галичанин Іван Пулюй

«Після приєднання України до Московщини ця імперія неписьменних, яка дивилася на «гнилий Захід» завжди з презирством й ізолювалася від нього, здобувала свої багатства не зброєю духу, не культурною працею, не промисловою і народногосподарською діяльністю, а підкоренням, інтриґами, віроломністю, зрадами і шахрайством, грабежем, вбивством і поневоленням народів. Велика російська імперія стала справжньою «тюрмою народів»… Самостійність України є гордієвим вузлом, під замком якого перебуває не тільки ґарантія миру в Европі…

Росія хоче тепер і хотітиме в майбутньому готувати братську могилу австрійським українцям і, тим самим, цілому багатомільйонному українському народу. Але могила України була би могилою для інших культурних народів Европи, германців чи слов’ян!... Не з любови будуть домагатися Центральні держави, Австро-Угорщина і Німеччина самостійности України, а в своїх власних інтересах, які, на щастя, збігаються з інтересами українського народу».*

Професор Іван ПУЛЮЙ,

фізик і електротехнік світової слави, астроном, філософ, теолог, поліглот; ректор Німецької політехніки в Празі, радник цісаря Франца-Йосифа. Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою, англійською мовами, насамперед з проблем катодного випромінювання та Х-променів, які відкрив значно раніше від німця Рентґена: Пулюй ще 1892 року опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені, і першим у світі зробив рентґенівський знімок скелета. Був членом НТШ. Зробив перший переклад українською мовою (разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким) псалтиря та Євангелія, виданих 1903 р. Британським біблійним товариством.

* 2 лютого 1845 — † 31 січня 1918

Народився він у містечку Гримайлові, що на Тернопільщині, у глибоко релігійній греко-католицькій родині заможного й освіченого господаря Павла Пуглюя (згодом пан Іван змінить прізвище на Пулюй), який у 1861-1865 рр. був бургомістром Гримайлова.

Навчався в місцевій початковій школі. 1865 року закінчив Тернопільську класичну гімназію, де разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником таємного товариства української молоді «Громада». Такі товариства на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України. Тернопільський клас-«Громада» збирався тричі на тиждень після обіду на тематичні засідання: в середу (історія), суботу (література) й неділю (декламація і читання слова Божого).

Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення.

Того ж 1865 р. вступив на теологічний факультет Віденського університету, який закінчив з відзнакою. Згодом вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року.

Був доцентом Віденського університету.

1874–1875 — викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія).

1875 — як стипендіят австрійського Міністерства освіти підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті.

1876 — захистив докторську дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», в якій опублікував результати досліджень температурної залежности в'язкости газів, за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.

1884 — Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Іванові Пулюєві як професору експериментальної і технічної фізики очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи (НВТШ) у Празі (нині Чеський технічний університет). Запровадив у НВТШ курс електротехніки, довірену йому кафедру 1903 року перетворив на першу в Европі кафедру фізики та електротехніки. У 1888–1889 був ректором цієї школи, створену ним кафедру очолював протягом 32 років (до виходу на пенсію у 1916).

Був державним радником з електротехніки Чехії та Моравії.

1916 — йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.

Разом із Іваном Горбачевським організував товариство «Українська громада» в Празі, створив фонд допомоги студентам.

Наукова діяльність І. Пулюя почалася з дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і парів. Проводив дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції, результати яких були опубліковані у «Доповідях Віденської Академії наук». Його «Електродна промениста матерія» у 1883 році вийшла окремою книжкою, а у 1889 році випущена у Лондоні англійською мовою.

Фізичні прилади Пулюя стали експонатами наукових музеїв Відня, Парижа, Лейпциґа, Праги. За флуоресцентну «Лампу Пулюя» у 1881 році одержав премію на Празькій виставці. Його численні винаходи запатентовано у різних країнах Европи. Нагороджувався орденами «Залізної корони», «Франца Йосифа», Лицарським Хрестом та званням Радника цісарського двору. Прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти був відзначений медаллю у 1878 році у Парижі.

В галузі електротехніки Іван Пулюй удосконалив технологію виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп, першим дослідив неонове світло. Ряд промислово розвинених країн Европи запатентували запропоновану Іваном Пулюєм конструкцію телефонних станцій та абонентських апаратів, зокрема застосування розподільчого трансформатора. За участі Івана Пулюя запущено ряд електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині, а також першу в Европі на змінному струмі.

Справжньою «білою плямою» в історії фізики є необ’єктивне висвітлення ролі Івана Пулюя у відкритті та дослідженні Х-променів, названих рентґенівськими. «Лампа Пулюя» - фактично перша рентґенівська трубка - була сконструйована за 14 років до офіційної реєстрації відкриття Х-променів. Так сталося, що Вільгельм Конрад Рентґен (Wilhelm Conrad Röntgen) на кілька тижнів раніше опублікував у пресі своє відкриття.

"Він прочитав звістку про Рентгенове відкриття, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись із нього і схопившись руками за голову, він раз у раз скрикував: "Моя лямпа! Моя лямпа!".

Так згадував син Пулюя про день, коли батько довідався, що його відкриття приписано іншому. Пулюй одразу сів писати листа колезі – Вільгельму Рентґену. Він запитував Рентґена, чи користувався той подарованими йому "лампами Пулюя". Рентґен не відповів…

На думку науковців, внесок Рентґена у дослідження Х-променів є явно завищений. Рентґен надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню. Як не дивно, певний час він заперечував вивчення механізму явищ, у тому числі й нововідкритих променів. Іван Пулюй досліджував мікроскопічні процеси (на атомно-молекулярному рівні).

Дослідники наукових здобутків Івана Пулюя стверджують, що вже через півтора місяця від першого повідомлення Рентґена і до появи його другої статті Пулюй подає другу ґрунтовну працю, присвячену вивченню Х-променів, яка містить значно глибші порівняно з Рентґеном результати про природу та механізми виникнення цих променів. Пулюєві рентґенограми мали вищу якість, ніж Рентґенові, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. Пулюй зробив перший знімок повного людського скелета.

На думку Ю.Гривняка, Рентґен був знайомий з Пулюєм під час роботи в лабораторії Кундта і провадив досліди з катодними трубками під впливом Пулюя. Чи не тут бере початок "випадкове" відкриття? Гельмут Лінднер у книзі "Картини сучасної фізики" відзначає, що шлях, яким Рентґен прийшов до свого відкриття, є загадковим. Дослідники життя та діяльности Рентґена не залишили поза увагою і такий факт, пов'язаний з відкриттям Х-променів: працюючи в лабораторії, він перебував у повній ізоляції від зовнішнього світу, записи про свої спостереження тримав у таємниці і заповідав спалити зразу після смерти. Що й було зроблено. Посилаючись на досліди своїх попередників у галузі газорозрядних процесів, Рентґен ніколи не згадував Пулюя чи його трубки, хоч вони у той час були добре відомі серед науковців.

Величною є постать Івана Пулюя і на громадській ниві. Як згадувалося, ще гімназистом Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії та літератури. У студентські роки перекладає українською мовою підручник геометрії, згодом виступає за створення українського університету у Львові, друкує статті на захист української мови.

У роки Першої Світової Війни виступає за відродження української державности. За свідченням сучасників, Іван Пулюй знав 15 мов, у тому числі давні - грецьку й гебрейську.

Іван та Катерина Пулюї з дітьми. 1897 рік.

У 1884 році Пулюй одружився з Катериною-Йосифою-Марією Стозітською, студенткою Віденського університету, молодшою за нього на 18 років. У них народилося 15 дітей. Вижило шестеро: дочка Наталка стала дружиною відомого українського композитора Василя Барвінського; Ольга мешкала у Відні; Марія жила у Лінці (Австрія); Павло став доктором медицини; Юрій — доктором технічних наук; Олександр-Ганс (прийомний син) — інженером технічних наук. Він був великим патріотом України, юнаком став січовим стрільцем і до 1920 року брав участь у бойових діях у Галичині в УГА.

Іван Пулюй любив повторювати: «Що має статись — станеться обов'язково і буде найкращим, бо така воля Господня».

Похований у Празі.

"Нема більшого гонору для інтеліґентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю».

Іван Пулюй

********

Дѣло

28.05.1889

Д-р Иван Пулюй, ректор нїмецкої политехники в Празї і предсїдатель тамошного товариства политехничного, робив дня 4 с. м. на зборах тогож товариства опити з микрофоном Декерта і Гомольки, уживши до того дальшого віддаленя. Опити сі викликали великій интерес так в наукових, як і ширших кругах і длятого годиться дещо про них ширше розказати. Дуже скусно придуманий микрофон Декерта і Гомольки складаєся з круглої болонки вуглевої, що дрожить, і з зубчастої грубої плитки вугля. Межи ними суть плятиновані зернятка вугля, при помочи котрих переходить електричний ток межи дрожачою болонкою і грубою плиткою і перемінюєся з дрожаня голосового в дрожанє електричне. Д-р Пулюй казав, що так поправлений микрофон значить великій поступ в науці о телефонах, а все-ж таки можна сподїватися майже на певно, що вже в найблизшім часї зробиться на сїм поли ще більшій поступ і ті прилади будуть улїпшені ще і під взглядом чисто акустичним. Для сильних і виразних репродукцій телефоничних треба буде н. пр., щоби дрожачі болонки телефонові лежали більше на верха і щоби телефоничні мушлї мали більшій отвір. Так само — казав д-р Пулюй — було-би добре, щоби, після єго опитів, болонки телефоничні були продїравлені. Пояснивши ще переставку поодиноких апаратів на двох стаціях телефонових, приступив д-р Пулюй до опитів. Насамперед сполучено авдиторію з фабрикою п. Ґраба в Любени, що лежить від місця, де відбувалися опити, на 4180 метрів далеко. З такого віддаленя перенесено до салї голос сигналів дзвінкових, котрий дався почути в повній силї і з дуже ще довгим позвуком дзвінків і репродуковано их при помочи двох вставлених один по другім телефонів Сименса, заосмотрених лїйковатими телефонами. В сали 19 метрів довгій а 8 метрів широкій було навіть виговорювані слова дуже добре чути, а мельодію, котру хтось свистав, було так докладно і сильно чути, як коли-б той, що свистав, був таки в сали. Чистоту високого тону пояснив д-р Пулюй тим, що той тон не спонукує дрожачу болонку телефонову до власного дрожаня, що буває при низьких тонах і длятого повинна би репродукуюча болонка телефонова мати такій самий прилад до приглушованя голосу, як єсть при фортепіянах. Годиться ще і то зазначити, сила свистаного тону майже зовсїм і тогди не змінилася, коли на линії телефоновій вставлено безиндукційний опір 10.000 одиниць Ома, що відповідає опорови телеграфичного дроту 105 кильометрів довготи. Опісля переношено співи і музику з помешканя сов. Рата, а всї присутні подякували дамам, що брали участь в продукціях, грімкими оплесками в дорозї телефоничній. Интересні були також продукції на скрипках і трубі в заведеню Декерта і Гомольки; надсподїваний був именно опит з трубою, котрої тони навіть тогди було в цілій авдиторії зовсїм добре чути, коли в телефоничний провід вложено опір 1 миліона одиниць Сименса, ба навіть коли провід телефоновий через землю зовсїм перервано. Ті опити повторив д-р Пулюй ще другій раз перед членами того товариства і численно прибувшими гостями і при тій нагодї показав кілька нових опитів, про котрі скажемо тілько, що так слова шептані близько перед микрофоном, як і слова кликані в подали 18 метрів від микрофона, були зрозумілі у фабриці любеньскій і голосно відкликнуті до салї. Вельми вподобав ся особливо опит з миляною плїнкою (Seifеn-lamelli), за помочею котрої д-р Пулюй представив всїлякі форми дрожаня відповідного самогласним а, е, і, о, у, котрі виходили из телефона. Таким самим способом могли очевидці не тілько прислухуватись переданій телефоном мельодії народного имну, але разом і придивлятися відповідним і все міняючим-ся формам дрожаня миляної плїнки на великім образї, освітленім електричним світлом.

ІВАН ПУЛЮЙ

Некрольоґ з Хроніки Наукового Товариства імені Т. Шевченка

Дня 31 січня, 1918 р., помер у Празї визначний український учений, вислужений професор і був­ший ректор німецької пражської полїтехнїки, др. Іван Пулюй. Покійний родив ся 2 лютого, 1845 р. в Грималові, до ґімназії ходив у Тернополи, на унїверситет у Відни, де перше скін­чив богословський, а потім фільософічний факультет. В 1874. р. став асистентом для фізики й механіки в маринарській ака­демії в Рецї, а пів в року був заступником професора. В 1875 р. дістав від мінїстерства освіти стипендію на виїзд за границю для дальших студій і в Штрасбурґу осягнув академічний сте­пень доктора. Від 1876—1882 р. був асистентом при фізикаль­нім кабінетї віденського університету, в 1877 р. габілїтував ся для експериментальної фізики і до 1888 р. був приватним до­центом тамже. В 1884 р. покликано його на професора нї­мецької полїтехнїки в Празі, де він викладав експеримен­тальну фізику й електротехніку аж до вислуженя приписа­ного числа лїт і переходу на емеритуру з осягненєм сїмдеся­того року житя. В часі війни займав ся покійник дуже щиро українськими виселенцями в Празї і був душею тамошного українського комітету для несеня виселенцям помочи. Осо­бливу увагу звертав на шкільну молодїж і збирав пильно датки на стипендії для неї. Написав також кілька брошур та статий, по німецьки про українські справи та змаганя до незалежности.

Іще як доцент віденського унїіверситету, зробив він кілька трудних фізикальних дослїдів і оголосив їх результати у виданях віденської Академії Наук. Від 1882 р. звернув свою дїяльність на практичне поле електротехнїки і зладив сиґналовий прилад для телефону, елєктричну лямпу безпеч­ности та патентував свій спосіб карбонїзованя угляних пли­ток для жарових лямп, а також новий спосіб вироблюваня угляних прутиків до лукових лямп. В 1888 р. брав участь своїми науковими і електричними приладами в електричній віденській виставі та був технічним дорадником австрийського товариства оружних фабрик у Штайрі і директором уладже­ної ним фабрики жарових лямп, де вироблювано його жарові лямпи для вистави. Його прилад до означуваня механїчного еквівалєнту тепла відзначено на париській всесвітній виставі 1878 р. срібним медалем, а його елєктричні прилади (Vacuum Apparate) на париській виставі електричній в р. 1881 дипльо­мом de cooperation.

Брав також участь у нашім письменстві і він перший, не вважаючи на москвофільські насмішки, переклав молитвен­ник на народню мову та видрукував у Відні 1871 р. тоді, як львівська консисторія за спонукою відомого москвофіла, кри­лошанина М.Малиновського знищила першу рукопись „по праву каноническому“. Тодїж видав він в обороні молитвен­ника „Лист без коверти“, в якім відпирає напади М.Мали­новського. Разом із П.Кулїшем переложив Новий Завіт на українську мову і в 1871 р. видав чотирох євангелистів, а 1880 р. цїлий Новий Завіт. Опісля на спілку з Іваном Не­чуєм Левицьким виладив переклад і Старого Завіту та від­ступив його для виданя британському Біблїйному Товариству. Перший раз розійшов ся сей переклад у значному числї між полоненими Українцями в Япанї в часї росийсько-япанської війни. Видав також дві популярні брошурки: „Перемінні звізди“ та „Непропаща сила“.

Хронїка НТШ у Львові, вип. I-III, 1918, ч. 60-62, с. 118-120

https://zbruc.eu

Іван Пулюй. Нові і перемінні звізди

Відень 1905

http://diasporiana.org.ua/rizne/8576-pulyuy-i-novi-i-pereminni-zvizdi/

Іван Пулюй. Непропаща сила

Вінніпеґ, 1919

http://diasporiana.org.ua/rizne/3864-pulyuy-i-nepropashha-sila/

 

Ю. Гривняк. Проф. д-р Іван Пулюй – винахідник проміння “Х”. Профіль життя й діяльности великого українського науковця та дослідника

Лондон, 1971

http://diasporiana.org.ua/ukrainica/10608-grivnyak-yu-prof-d-r-ivan-pulyuy-vinahidnik-prominnya-h-profil-zhittya-y-diyalnosti-velikogo-ukrayinskogo-naukovtsya-ta-doslidnika/

_________________

* Puluj J. Ukraina und ihre Internationale Politiche Bedeutung / J. Puluj. – Prag: Commisionverlag von I.G. Calve, 1915. – 22 s.

Переклад на українську мову А. Жовківського. Пулюй І. Україна та її міжнародне політичне значення / І. Пулюй. – Тернопіль: Видавництво ТНТУ ім. І. Пулюя, 2015. – 22 с.

Москалі - не люди!

 

"Я дозволила собі написати це за мотивами реальних подій, щоб укотре нагадати: вони вбивають цивільних не тому, що в цьому є "доцільність", а тому, що можуть. І хочуть. Так, хочуть. В цьому вся суть "вєлікого русского чєловєка."

МОСКАЛІ - НЕ ЛЮДИ!

- А пам'ятаєш, як я тебе вперше поцілувала?

- Пам'ятаю, звісно. Після шкільної дискотеки. Я тоді ще побився через тебе...

Сніг рипить під санчатами, які стояли давно закинуті в сараї. Тепер їх треба тягти із зусиллям, бо заіржавіли, але з кожним метром вони їдуть все легше, все швидше. Він тягне, а Маринка не така й важка. Останніми тижнями вони обоє скинули по кілька кілограмів, бо їсти стало нічого. Доїли картоплю, консервовані огірки, дістали сало, все, що було.

Нечищеними дорогами вийти зі сірої зони видається складним завданням. Село маленьке, до великої дороги - між полів, якими давно не їздять ні трактори, ні вантажівки, ні автобуси, проте над цими полями літають дрони, наче птахи.

- Втомився, коханий?

Він зупинився на мить, перевів дихання, глянув на безкрайню дорогу, що біжить за обрій. Десь там вони знайдуть своїх, а далі - на Суми, до тітки. Хтось довезе, будуть проситися.

Дві сумки в неї на колінах. Нашвидкуруч зібраний одяг, спідня білизна, документи, кілька фото з їхнього весілля. Його бритва, книжка, яку не дочитав. Старий гаманець і трошки грошей в ньому. Смажені на вогнищі, розведеному у дворі, кілька останніх картоплин в дорогу. Пластикова пляшка води з криниці. Без хліба. Хліба нема. Є кілька цукерок. Їх вони бережуть, як скарб.

Він озирнувся на Маринку. Рожеві щоки від морозу, блакитні очі, руки змерзлі, шкіра на них обвітрена, а сховати в кишені не може - треба тримати сумки. Шапка насунута на лоба, з-під неї пасмо посивілого волосся.

- Нічого, якось доїдемо. Все буде добре, Маринко.

- То може тепер я тебе?

Він розреготався:

- Дурна, чи що? Ти тільки встанеш - провалишся по шию. Як я тебе діставати буду? Краще заспівай мені ту, яку ти наспівуєш весь час...

Перший ворожий дрон вдарив Маринку. Велика червона пляма розфарбувала сніг, зливаючись в одне ціле з тою, що розтікалася під ним самим. Він ошелешено дивився на розкидані речі, на одяг, спідню білизну й цукерки. На розкидані в сторони її руки з рожевою від морозу шкірою, на пасмо посивілого її волосся, тепер пофарбоване в червоний колір. Дивився на свої скалічені ноги, якими не міг поворушити, і на другий дрон, що наближався, наче птах за наживою.

Ще один стовп снігу здійнявся вгору. А потім тиша. Колись тут знову їздитимуть трактори, вантажівки, автобуси. А може й ніколи. Може нікого й ніколи тут не буде, окрім мовчазних руїн і тихого шепоту трави в полі. Бо ж сніг колись розтане?..

PS. Сьогодні в новинах пишуть, що росіяни вбили двох цивільних в Сумській області. Люди намагалися вийти з окупації. Я дозволила собі написати це за мотивами реальних подій, щоб укотре нагадати: вони вбивають цивільних не тому, що в цьому є "доцільність", а тому, що можуть. І хочуть.

Так, хочуть. В цьому вся суть "вєлікого русского чєловєка".

Це скрін з відео. Люди на ньому - загинули.

© Олена Кудренко

Ось це трагічне відео, опубліковане в Телеграмі Юлією Кирієнко:

Чоловік сидить над тілом щойно вбитої російським FPV жінки. Він і сам поранений і стікає кровʼю.

На білім снігу червона пляма все більшає.

Це двоє цивільних, які намагались на санях, самотужки вийти з окупованого росіянами Грабовського, що на Сумщині.

росіяни прицільно вдарили по них FPV.

Спочатку одним, який поцілив жінку. Потім і другим, аби добити чоловіка.

Я пишу ці рядки, розуміючи, що я не в силах нічого вдіяти. Я читаю повідомлення наших воїнів, які зафіксували цей злочин росіян на камеру дрону і які теж не в силах витримати побачене. Хоча на війні бачили чимало.

Черговий злочин росіян, яким не писані жодні конвенції війни.

Пілоти «вели» цивільних від села, й далі на них чекали для подальшої евакуації. По дорозі з дрону скидали їм і воду.

Але цивільні не дійшли. Бо існують росіяни.

Я не знаю, як ми маємо рівноцінно відповідати ворогові на такі злочини.

Але я розумію, ХТО допустив таку ситуацію в донедавна тихому Грабовському.

© Юлія Кирієнко

@kyriienko_press

https://t.me/kyriienko_press/1100