"а воно калина / моя батьківщина / а я її калинець"

Ігореві Калинцеві 80. Сердечне вітання! Многая і благая літа! 💐

приходжу пригадати

що гаї калинові
корова язиком злизала

цвіте калинова бутафорія
по театральних закамарках

приходжу пригадати
що від одкровення
калинової сопілки
кров стигне

а нам не до суму
за гонорарну суму

приходжу пригадати
що у капсулах ягід
заморожена енергія
моєї гіркоти

що буде
як визволю її

приходжу пригадати
що останнього вінка
останній із сосюр
зодяг у домовину

збіглися чорносотенні
києви
що воно таке є

а воно калина
моя батьківщина

а я її калинець

Верлібр 9 зі збірки "Верлібровий вирок", кінець 1971

Відлуння імені  

* * *

відлуння
твого імені
я вчув

між високими берегами
юності
і своїм христовим віком

хто ж ти насправді

любов
поезія
омана

* * *
аж тепер маю право
на тебе
пречисту

на твоє
незганьблене тіло

на твої
ще не обмацані
слова

бо все інше
я залишив
далеко

та все-таки
не далі
ніж на віддалі

світлових літ
отієї
червоної зорі
серця

* * *
тільки з нашим відходом
минуле заберемо
безповоротно

тепер втішаймося
що не все ще
обірвалося
як промінь

воно продовжується
як знеможений
поцілунок

* * *
він не завмер
на вустах

він тільки
притих

втомлений
як істота
він також обдарований
серцем

яке не витримує
такого безконечного
болю

* * *
хто ти
без’язика

котра живеш
у царстві
великої мовчанки

чому так треба
берегтися
твого голосу

чи ти щось маєш
від сумління

* * *
підстереже нас
визволення мови

від несподіванки
онімієм

задля цієї краплі води

задля цієї краплі вина

задля цієї краплі крові

ми так довго мовчали
задля цієї
невимовної мови

* * *
одного разу
я забув
якесь одно слово

потім я забув
речення
в якому було
те слово

потім я забув
оповідання
в якому було
те речення

потім я забув
мову
в якій було
те слово

бо зрештою
навіщо та мова
без того
єдиного в світі

слова

* * *
ти ніби зневірений
художнику
у сенсі існування

занадто серйозно
граєшся
у призабуті забави

це не легкокриле
вітрильце паперу
на довгій нитці

а сам зміст буття
віддаляється
від рук і очей

це ти сам біжиш
замислено
з кожною постаттю
хлопчика і дівчинки
розуміючи
безглуздя перегонів

заціпивши зуби

поле скрадає
голос обручів
і час

ще не прощайся
кохана

твоє дитинство
світле і тремтяче
стоїть одразу за плечима
як переливні
крильця бабки

руде
столочене місце забав

воно не тільки
терпке минуле

але тимчасово
порожня арена

для нас

гладіаторів
ілюзії

* * *
віддих трьох троянд
вгамований ніччю

старий зазубрений місяцю
не струси сну з них

червона виточена
з чорного дерева

жовта виліплена
з густого воску

а тінь від білої
як від прозорої
ледь блідава

неподільна пані спогаду
хто нам заважає
вмерти

https://zbruc.eu/node/81330

Пані Ярославі Плав'юк - 90.

На жаль, до сторіччя Злуки жоден з українських загальнонаціональних каналів не відзняв матеріялу про леґендарну дружину 4-го президента УНР Миколи Плав'юка Ярославу Плав'юк. Їй цьогоріч виповнилося 90 років! А от Микола Плав'юк відійшов у березні 2012 року. Це була леґендарна українська сім'я. (с)

1948 року, в свої дев'ятнадцять Ярослава вийшла заміж у Мюнхені за Миколу Плав'юка і прожила з ним довге і щасливе подружнє життя, виховавши двох синів Ореста і Нестора та двох дочок Уляну та Оксану. Є 9 онуків та 4 правнуки. Ярослава народилася в селі Білій поблизу Тернополя. Її батько — професор гімназії Володимир Бойко, мама — Марія, донька пароха греко-католицької церкви отця Колянкiвського. Наприкінці 1949 року Микола та Ярослава Плав'юки переїхали з Німеччини до Канади. Пані Ярослава є одною з засновників іменних стипендій для українських студентів і дітей-сиріт Монреальського відділу Громадської служби українців Канади «Поміч Україні», де вона постійно опікується постраждалими внаслідок аварії на ЧАЕС, патронує Іванівську районну організацію жіночого Товариства ім. Олени Теліги. Бере активну участь у наданні спонсорської допомоги щорічному Всеукраїнському літературно-мистецькому конкурсові на краще виконання творів Олени Теліги «Щоб далі йти дорогою одною», який проводиться серед учнівської та студентської молоді України Всеукраїнським жіночім товариством ім. Олени Теліги. Передала в дарунок рідкісні старовинні рушники з жіночим автентичним строєм до Шкільного музею Олени Теліги київської спеціялізованої школи число 97 ім. Олени Теліги та музею Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука. Ярослава Плав'юк внесла свій вагомий внесок у формування самосвідомости, підтримку національної ідеї українцями за кордоном та на батьківщині, у збереження культурної спадщини України. Її стараннями повернуто в Україну й передано до Центрального державного архіву кіно-, фото-, фонодокументів музичну спадщину відомих у діяспорі, але зовсім незнаних в Україні композитора Богдана Весоловського і співака Антона Дербіша. Знимки: Микола Плав'юк і Ярослава Бойко. Берхтесґаден (Німеччина), 1946. Микола Плав'юк з дружиною Ярославою. Мюнхен, 1948.