неділю, 28 листопада 2021 р.

Про "держпереворот", гвинтокрил, Єрмака і бутерброди. Генерал Москаль у студії "Еспресо"



Генерал Москаль:
"Я ВАМ ЧЕСНО ГОВОРЮ: ЛЮДИНА НАНЮХАЛАСЯ І СТАЛА НЕАДЕКВАТНОЮ."
Гадаю, ніхто не заперечуватиме, що пан генерал володіє непублічною інформацією й таки знає, що каже! 😉

Антін Борковський: - В мене таке відчуття, що сьогодні в нас генеральська студія. З нами на зв’язку генерал-лейтенант Геннадій Москаль, екс-голова Закарпатської і Луганської обласних адміністрацій, колишній нардеп кількох скликань. Вітаємо вас, пане генерале, у студії "Еспресо" і не можемо не розпитати про так званий "переворот", який на нас насувається 1 грудня, - ну, принаймні, про це нас поінформував президент Зеленський. Що ви скажете про всю цю історію?
Генерал Москаль: - Добрий вечір вам. Ну, перенюхався наш президент, наговорив масу дурниць. [Сміється.] Чим перейти до “державного перевороту”, як він сказав, що “ми з єрмаком їхали на Гуту, на державну дачу в Івано-Франківській області, пиріжків набрали”. Так він би подивився, що за неділю до його приїзду на "Синьогору", Гута закупила харчування та спиртного на 11 мільйонів! Куди ще пиріжків до 11 мільйонів! То він, як то кажуть, перепив [іронічно] - “державний переворот”!
Борковський: - А використання державного гужового транспорту з такими цілями — це взагалі нормально?! Замість фіри — гелікоптер. Це нормальна практика?
Генерал Москаль: - Один гелікоптер [з двох реквізованих янелохом] був з ДСНС, а другий гелікоптер був військовий, МІ-6. Де він мав бути? Він, мабуть, мав бути на Донбасі, де в нас військові дії, в Луганській і Донецькій області. Що він там робив 4 дні? Президент доїдав пиріжки? [Сміється.] Ну, а хтось їв на 11 мільйонів усяких делікатесів, спиртного й тому подібного. Мабуть, свято в Єрмака було дуже пишним.
Борковський: - Не шкодуємо нічого для пана Єрмака, нехай добре відсвяткував ювілей. Але що в нас відбувається з “державним переворотом”?
Генерал Москаль: - Та нема в нас ніякого “державного перевороту”! Ну, слухайте, він дограється, що ще Путін повірить, що в нас державний переворот, і відтяпає, як він відтяпав, коли була відсутня влада, Янукович утік, нового президента ще не вибрали, і ми загубили Крим, загубили частину Донецької та Луганської областей. Ну, який “державний переворот”?! Якщо він так боїться... Ну, вийдуть там хлопці, які воювали, які мають право щось сказати Зеленському, поставлять палатки... В нього страх — страшний! Оце він оцінює, як державний переворот.
Валевська: - Пане генерале, який ефект має сьогоднішня прес-конференція? Народ досить емоційний...
Генерал Москаль: - Послухайте... Щоб сконцентруватись на проблемах газу, нафти, дорожчанні цін на продукти харчування, пальне, опалювальний сезон, чому в нас олія дорожча, чим в Европі, цукор дорожчий, чим в Европі, хліб уже дорожчий, чим в Европі! Оце мав президент сказати, як він буде це вирішувати! А він почав зводити рахунки!
Валевська: - Ну, про хліб він говорив - про бутерброди для Єрмака...
Генерал Москаль: - Ну. послухайте, це ж прес-конференція для загалу українського! Обізвати і навішати ярликів на Бурбу, який хотів провести блискавичну операцію! На Шустера! Та він ще не родився, коли Шустер був кореспондентом Радіо Свобода в Афґаністані! На Гордона, на Бутусова, який входить у десятку символів нації — правдивих кореспондентів, і тому подібне. На Михайла Ткача! На Ахметова!
Валевська: - Можемо зараз побачити цей фраґмент перепалки з Михайлом Ткачем, який і оприлюднив це розслідування, де літали на гелікоптерах у державну резиденцію.

Потік свідомости Зеленського, дослівно:
Михайлові Ткачеві: - Я маю повне право іноді відпочивати. Завдяки вам для мене більше немає місця в Києві, де я можу відпочивати.
Михайло Ткач: - І це правильно.
Зеленський: - Це неправильно. Я жива людина і маю право. Це неправильно, Михайло, і маю право на особисте життя. Завдяки вам мої діти нічого ніде... майже ніде не святкують. Не святкують. Завдяки вам в принципі людину, якій було 50-річчя, 21 числа. Вона не винна, що це в цей день, правильно? Йому було 50 років. Він відмовився святкувати в цей день. В п’ятницю після роботи я зі своєю сім’єю, на що маю право, повне право, полетів на 1 день відпочити. На 1 день! Так постраждала наша держава [пародує, здіймає руки вгору], що 1 день я вирішив відпочити! Я сів в гвинтокрил, гвинтокрил, цей... сів і полетів...
Михайло Ткач: - З Єрмаком?
Зеленський: - З Єрмакооом! [нерозбірливо] речі, а в речах були бутерброди. І з бутербродами, з Єрмаком.
Михайло Ткач: - Мене тільки Єрмак цікавить.
Зеленський: - І з Єрмаком і без бутербродів, бо вас це не цікавить, я полетів в Гуту.

Борковський: - Пане генерале, можете оцінити теперішню ситуацію розмови президента з Ткачем?
Генерал Москаль: - Ми вибрали [нерозбірливо], щоб він по 4 дні відпочивав у Гуті, як встановив Михайло Ткач своїм власним розслідуванням. Хто йому не дає відпочивати?! Він має державну дачу в Кончі-Заспі - здорову. Хотів виселити там всіх порохоботів, які там рядом були, наїхавших з Донецька, “любих друзів” Ющенка, але це йому не вдалось, і цю дурну ідею він [облишив]. Дратувало його, він рано бігає, порохоботи і “любі друзі” дивляться [сміється] на нього з вікна. Слухайте, якщо в нього мета — відпочити за державний рахунок, він успішно з цим справляється. А з економікою, фінансами, життєзабезпеченням людям їхнього життєвого рівня — в нього нічого цього абсолютно не виходить.
Валевська: - Пане генерале, який буде кінал у цього кіна?
Генерал Москаль: - Фінал? Ну, ви ж самі бачили: кругом в нього — одні вороги. Послухайте, одні вороги — і він з ними воював протягом 5 з половиною годин. Та не буде ніякого “державного перевороту”! Ну, прийдуть мітинґувальники — так приходили й ніхто не робив навіть за Януковича! Коли в грудні [2013 року] розставили палатки, ніхто не кричав в адміністрації [тодішнього] президента, що в Україні державний переворот! Ну, послухайте, я вам чесно говорю: людина нанюхалася і стала неадекватною.

Сказано 26.11.2021 на ток-шоу “Борковський & Валевська. Політика”:
Держпереворот, гвинтокрил, Єрмак і бутерброди
з 1:16:00 хв.


"Переворот". З ФБ-сторінки "Баба і кіт"


Пройшов прес-марафон ґаранта. Залишився сморід липи і шаурми

 


Tak, Zełenski nie rozumie, co się dzieje, ale jest też narkomanem. 😉

Якось спустившись на станцію метро «Арсенальна», взимку 2014 року, я зіштовхнувся на платформі з групою антимайданівців, що палили цигарки і плювали на підлогу в очікуванні потягу. Це був культурний шок, відкриття ментальної безодні поміж мною і п’яними представниками трудового Донбасу, відчуття сорому та безсилля перед навалою окупантів. Ніколи не бачив такої порожнечі в очах людей, сліпої ненависти і презирства до Києва, до киян, до всього українського. Кинувши недопалки на колію, вони завантажились у вагони й посунули в бік вокзалу. А я залишився стояти на запльованій платформі. І в той момент усвідомив, що таке навала червоної армії 1918 року, чого коштуватиме нам поразка в протистоянні з Антимайданом.
У 2019 ми добровільно здали їм нашу столицю. Відкрили браму і радісно зустріли квітами ту саму окупаційну, українофобську орду, те саме бидло, яке нещодавно дало прес-конференцію в районі тої ж Арсенальної. Яке пускало дим і плювало в обличчя, брехало, кривлялося і «мурчало» на телекамери, з тією самою ненавистю, з тим самим презирством, з тією ж порожнечею в божевільних очах.
Нам доведеться ще дуже довго відмивати місто від слини й недопалків, позбавляти Київ від гидкого, солодкуватого смороду липи і шаурми...



За всім цим базіканням про поганого Бурбу і "спецоперацію Пєті" фіґурант визнав: це не Єрмак, а він сам скасував операцію "Авеню". Причому не відтермінував, не переніс, а свідомо зірвав.
Такого навіть Бурба не казав на Шустері.
От і все. Прєступлєніє раскрито.
Ми маємо зізнання.
А оті всі пояснення, що він це зробив, бо Бурба - какашка, можна було б прийняти до уваги. Можна. І що Бурба СБУшник-антимайданівець, і що операцій у своєму житті ніяких не проводив, і що гнав фуфло. Можна було би погодитись. Якби не ключовий момент: 33 бандити у Мінську, яких витягнув Бурба.
Ні, Вово, це ти клоун і промокашка, а не Бурба. Три десятки вбивць - ось вони, у Мінську. Були. Доки ти їх не відпустив, як беркутівців і Цемаха.
Ну, а оте дитяче базікання, що він, мовляв, оберігав пасажирів літака. Це взагалі розраховано на "вєрім, молімся". Без всяких проблем піднімаєш трубку до Ердоґана і арештовуєте бандитів після посадки в Туреччині. Без жодного ризику для пасажирів.
- Ми с Ердоґаном ТАКІІІЄ вопроси опсуждаєм! - от і обговорив би це питання, якби хотів, промокашка ти криворізька. 🤦
Пам'ятаємо ми, які ти вопроси обговорював. Те саме сцяння в очі, що й нам. Впарював туркам, як ти носиш браслєтік, щоб не забувати про полонених. Але турки на базарні понти самі мастаки, лише поіржали з тебе, з дешевки.
Де зараз твій браслєтік - нагадування про полонених, Вово? Чи був на тобі браслєтік у той день, коли ти зривав операцію щодо ваґнерівців, яких можна було б виміняти на СОТНІ полонених?
Після сьогоднішнього зізнання фіґуранта єдиний йому шлях - на зону. Ми маємо це зробити, щоб цей вже точно не втік.

***
Ніхто з журналістів так і не спитав про Ярослава Журавля. Як це так, що через півтора року ми досі не маємо відповіді чи розслідування, як сталося, що людина вмирала чотири дні, а ніхто в цій державі і пальцем не кивнув?
Але чого очікувати від журналістів? Вони погодилися на формат якогось "прес-марафону", якому більше підходить назва "всєх бл..дєй посмотрєть". Замість нормальної прес-конференції вони погоджуються то жерти шашлики з руки влади, то ходіть по жордочке.
І хоча клоун зганьбився навіть у таких тепличних умовах, це доводить, що ніякої журналістики в нас немає.
Усі ці заготовлені питання і явно заготовлені відповіді - це продовження медійної війни проти населення. Так, недолугої, так, дебільної в силу дебільности виконавців, але війни, яку вони ведуть, щоб сколотити мізки українців і перетворити їх на тупу електоральну масу, якій плювати на своїх героїв, яких вбиває негідник.
Людину вбив наркоман-ідіот з якихось своїх неадекватних причин. Це саме по собі шокуюча подія. А тут наркоман-ідіот - це головнокомандувач, а людина - це військовий, цілком відданий службі. І вони з Хомчаком Ярослава оббрехали, сказали про загиблого, мовляв, "він поліз" - і все, нікого з цих шлюх із посвідченнями журналіста це не цікавить.
Насправді журналістський цех видресирували ще вбивством Гонгадзе і спробою вбивства Чорновол. Злочинці наочно тоді пояснили журналістському цехові: "дєлай как я". Тобто, стрибай із хряком по пеньках - не матимеш проблем (ще й матимеш у кишені, як Квартирович). Не хочеш? - буде з тобою, як з оцими. Вибирай.
І той рефлекс найдавніший цех швидко засвоїв.
Усе це означає одне: ми нині живемо під наслідками залякування мафії. Можна довго бідкатися, що нарід тупий, але справжня проблема в оцім: країну давно захопила мафія, яка нав'язує порядок денний. Вона і є наш головний ворог.




Я доволі рідко останнім часом пишу про внутрішньоукраїнські події. Мої друзі мою позицію добре знають. Коментувати ж поточні події значно краще можуть ті, хто гостро відчуває їх, перебуваючи в їхньому вирі.
Але те, що побачив сьогодні, виходить за межі...
Самодіяльний нарцис у ролі президента воюючої країни, людина, яка не може жодною мовою сформулювати бодай одну фразу, яка бреше так, що забуває, що і про що брехала півгодини тому, яка страждає від безлічі комплексів…
Усе це жахливо. Усе це дивляться та слухають західні дипломати. А про нісенітницю, повну маячню щодо «перевороту» вже повідомляє CNN.
Хоча насправді все це не дивно, лише дуже прикро. Що дивує - це те, що є журналісти, які погоджуються бути статистами у цьому моноспектаклі людини, яка вважає себе актором, та ще й актором, здатним зіграти роль президента у реальнім житті…


Картинку позичила в п. Гарри Шабетника.


четвер, 25 листопада 2021 р.

Демченко і Єрмак: що відомо про дуже високопоставлених кротів в українській владі

 



Юрій Швець,
колишній аналітик резидентури КҐБ у Вашинґтоні:

ДЕМЧЕНКО ТА ЄРМАК - КРОТИ РОСІЇ В АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про те, що мусила виявити, але не виявила наша контррозвідка.
Транскрипт відеозапису

"Руслан Демченко закінчив Червонопрапорний інститут КҐБ СССР наприкінці 80-х років. Планувалося, що після закінчення він працюватиме у США на службу зовнішньої розвідки СССР під прикриттям Представництва України в ООН. Першим його закордонним відрядженням був Вашинґтон, де він працював у посольстві вже незалежної України. Про те, що він є вуха і очі Москви у керівництві України, знали навіть закордонні представники. Я ще раз переглянув його біографію, як її викладено в Інтернеті, - там немає жодної згадки про Червонопрапорний інститут КҐБ СССР. Там це залеґендовано, зашифровано - «працює у МЗС України». Його люстрували, і, за законами України, він не може тепер обіймати державної посади, але документ про його люстрацію засекречено вже за нинішньої адміністрації, що є політичний злочин. Це не могло бути випадково — зверху хтось дав вказівку засекретити документи, щоб дозволити російському кротові й далі працювати в органах влади України. А зараз він не що інше як радник президента України і координує діяльність усіх українських спецслужб. Усіх! Такі провали в історії світових спецслужб бувають украй рідко.


...Є таке поняття, як контррозвідувальне забезпечення органу влади і взагалі державного життя в країні, згідно з яким провадиться перевірка людини, щоб визначити, з контррозвідувального погляду, чи є ознаки того, що вона може мати якісь дуже серйозні недоліки у своїм характері, своїй особистості, як-от, скажімо, залежність, чи її скомпрометовано якось, десь розвідкою ворожої держави, чи є вона аґентом ворожої держави. Так чинять у США. …Так от, коли ім'я Єрмака вперше з'явилося у ЗМІ, я зробив його так званий background check, який здивував мене. По-перше, я не міг зрозуміти, звідки з'явилася ця «політично й дипломатично обдарована» особа, без якої президент Зеленський не може керувати державою, звідки взявся цей "самородок", цей "талейран" в Україні?
...Це дослідження я провів, узявши за основу факти з Інтернету та поговоривши зі своїми зв'язками тут, у США, та на території колишнього СССР. З погляду контррозвідувальної перевірки кандидатури Андрія Єрмака на посаду відповідального співробітника ОПУ, якби така перевірка проводилася, його й близько не можна було туди підпускати. Відтак, його діяльність у ролі голови ОПУ з переконливістю, що мене лякала, підтверджувала мої підозри."



Юрій Швець, майор закордонної розвідки КҐБ у 1980—1990. Народився у 1952 р. у Харкові. Громадянин США

Нижче подаю транскрипт більшої частини відеозапису* на каналі Юрія Швеця, подаю його в ориґіналі, щоб уникнути потенційних різночитань.

Транскрипт від початку до 47:16 хв.:
С удивлением обнаружил в американской газете Military Times интервью начальника Главного управления разведки Кирилла Буданова, который вместе с новоиспеченным министром обороны Украины Резниковым находился в США. И вот, в этом интервью «все смешалось в доме Облонских». Еще недавно они уверяли, что никакой опасности вокруг Украины нет, Россия ничего не планирует - и тут все изменилось на 180: т. е. кошмар, согласно интервью начальника ГУР. Нападение, по его словам, ожидается в конце января, с наступлением хороших холодов, начнется оно с массированных ударов с воздуха, ударов артиллерии, высадки десанта в 3,5 тыс. человек, атака с севера, с востока, с юга на Одессу-Мариуполь, т. е. ожидается, согласно молодому генералу, такое, чего не было даже в 2014 году.

Я вас хочу сразу успокоить, если это возможно после такого интервью: я думаю, что такого нападения не будет. Но я делаю свои оценки на основании наиболее вероятного варианта развития событий. Есть худшие, лучшие и наиболее вероятные. Я могу себе это позволить, потому что я не в Украине, я не военачальник, не политический лидер — я могу себе позволить пофилософствовать о наиболее вероятном развитии событий. Что касается руководителей, в том числе военных, страны, которая находится в состоянии войны с противником, который намного превосходит, во многих отношениях, Украину, то здесь надо планировать по худшему варианту. Поэтому, в этом отношении — нормально, я бы даже сказал — молодец! В таких случаях лучше переоценить ситуацию, чем ее недооценить. Готовьтесь, ребята. Вы наконец-то осознали, после общения с представителями американской «военщины», как ее называли в СССР, и теперь знаете, что нужно делать, в добрый путь! Но генерал Буданов не остановился на этом, он сказал, что фактически Кремль ведет войну против Украины на двух фронтах — внешнем и внутреннем, что правильно. К внутреннему он отнес недавнее прекращение поставок угля в Украину, … а также сказал — внимание! - что одной из форм подготовки этой атаки, подготовки к вторжению является развернувшаяся в Украине кампания по «вагнеровцам», т. е. вот эти все разоблачения, которые мы видим, слышим и читаем в последнее время, о том, что произошел т. н. слив, а на самом деле госизмена — передача совершенно секретной информации о планируемой операции противнику, - что это все является операцией Кремля и российских спецслужб, и осуществляет эти все операции в Украине агентура российских спецслужб. Целью является дестабилизация ситуации в Украине для того, чтобы облегчить агрессору вторжение в Украину в январе следующего года.

Когда я прочитал это заявление, я все сразу и понял. Я знаю, что такое активные мероприятия российских спецслужб, - иногда они только рот открывают или произносят первую фразу, а я уже знаю, о чем идет речь. Действительно, ситуация очень сложная в Украине, и внутриполитическое положение, и по периметру страны происходят очень серьезные события. Но я должен сказать, что в значительной степени в развитии той внутриполитической обстановки, в которой оказалась Украина, виноват сам ОПУ, и последней «жирной кляксой» в деятельности этого Офиса является дело «вагнеровцев». ...Я вам расскажу то, на что не было обращено внимание в последнее время, в том числе в связи с провалом или развалом операции по захвату «вагнеровцев».

Я абсолютно уверен, что операция была, я был в этом уверен в самом начале, еще тогда, когда представители ОП вообще отрицали ее существование. Я уверен, что украинские спецслужбы проводили эту операцию в тесном контакте со спецслужбами США. Провал этой операции произошел, с моей точки зрения — это не предательство, это госизмена, внутри украинской влады, на высочайших должностях, в том числе и в ОП, работает тот, кто называется «крот», и работает очень давно. Я называл обе эти фамилии, которых я считаю кротами, назову еще раз.

Первый — это Руслан Демченко. Тот Руслан Демченко, который закончил Краснознаменный институт КГБ СССР в конце 80-х годов. Он планировался по окончании для работы в США на службу внешней разведки СССР под прикрытием Представительства Украины в ООН. Однако, произошел распад СССР, и до 2004 года украинская СВР была филиалом или составной частью российской СВР. Операции у них происходили в тесном контакте, а скорей всего даже не в тесном контакте, а под руководством Москвы. Первой его загранкомандировкой был Вашингтон, где он работал в посольстве уже независимой Украины. Все знали, что такое агент, доверительная связь, а о том, что он является ушами и глазами Москвы в руководстве Украины, знали даже зарубежные представители, например, президент Белоруссии. Лукашенко в контактах с украинскими представителями говорил: «Если бы будем обсуждать чисто украинско-белорусские отношения, мы будем говорить вдвоем, но если зайдет речь о России, то надо приглашать Демченко». Я еще раз посмотрел его биографию, насколько она изложена в Интернете, - там нет никакого упоминания о Краснознаменном институте КГБ СССР. Там это залегендировано, зашифровано - «работает в МИД Украины». Он был люстрирован, он не может занимать теперь по законам Украины государственную должность, но документ о его люстрации засекретили уже при нынешней администрации, что является политическим преступлением. Это не могло быть случайно — сверху кто-то дал указание засекретить документы с тем, чтобы позволить российскому «кроту» продолжать работать в органах власти Украины. А сейчас он - ни больше ни меньше - советник президента Украины и координирует деятельность всех украинских спецслужб. Всех! Такие провалы в истории мировых спецслужб бывают крайне и крайне редко. Фактически это означает, что вся, почти вся — на главных направлениях — деятельность украинских спецслужб после 2014 года продолжает находиться под контролем Москвы. А до 2014 года, пока Янукович был президентом, она тоже полностью находилась под контролем Москвы, вплоть до того, что была комнатка в известном здании на Владимирской, куда не разрешали заходить даже офицерам СБУ. Там работали офицеры ФСБ РФ, там был компьютерный центр, там они подключались к компьютерной базе СБУ, которая содержала информацию об агентах, о кадровом составе не только СБУ, но и ГУР, СВР Украины, и все это ушло в Москву, и все это было использовано, в том числе для арестов кадровых сотрудников украинских спецслужб российской контрразведкой.

Второй человек. Второй крот — Андрей Ермак, который фактически выполняет функции чуть ли не президента Украины. Когда его имя только появилось, я сделал то, что должны делать органы контрразведки, когда приходит новая администрация, когда приходят новые сотрудники на те должности, где требуется доступ к секретной информации. Делается т. н. due diligence – проверка бекграунда на предмет определения, может этот человек иметь доступ к государственным секретам или нет. Причем, некоторые так ставят вопрос: где ваши доказательства, покажите их! Объясняю: мы сейчас не в суде, посадить за шпионаж или госизмену — это одно дело. В США, Великобритании за шпионаж можно посадить только при наличии неопровержимых прямых улик. ...Но есть еще такое понятие, как контрразведывательное обеспечение органа власти и вообще государственной жизни в стране, согласно которому проводится проверка человека на предмет определения с контрразведывательной точки зрения, есть ли признаки того, что он может иметь какие-либо очень серьезные недостатки в своем характере, в личности, как зависимость, допустим, или он скомпрометирован как-то был где-то разведкой враждебного государства, или же он является агентом враждебного государства. Т. е. здесь определяются контрразведывательные признаки. Так делается в США. …Так вот, когда впервые имя Ермака появилось в СМИ, я сделал его т. н. background check, который привел меня в изумление. Во-первых, я не мог понять, откуда появилось это «политическое и дипломатическое дарование», без которого президент Зеленский не может управлять государством, откуда взялся этот "самородок", этот "талейран" в Украине? И эта загадка меня беспокоит по сей день. Читаю: он закончил факультет международных отношений КГУ им. Шевченко. Хороший факультет! Но весь вопрос, как он учился и как его закончил, потому что многие знают этот факультет как место, куда можно было поступить за деньги. Чего скрывать, были такие случаи, знают многие лиц, которые так туда поступили. Записи в ходе импичмента Трампа, в ходе расследования, опубликованы переговоры Ермака с американцами, где его английский — ну, так, средняя троечка в какой-нибудь захолустной школе где-нибудь в селе в Украине. Ну, ладно, это образование, допустим, он сам где-то занимался, но — опыт? Опыт? Три срока, три каденции Верховной Рады он был советником на общественных вроде бы началах у депутата ВР от партии регионов (!) Эльбруса Тадеева. Напомню: это осетинский спортсмен, борец, который был приглашен в Украину за свои спортивные достижения. И он боролся. Его тренером был господин по фамилии Савлохов. И ветераны УБОП Украины, которые работали в 90-е годы, хорошо знают эту фамилию как главаря одной из крупнейших в то время преступных группировок, и там депутат и борец Тадеев фигурировал в качестве активного члена этой группировки. И вот Андрей Ермак в течение трех сроков пребывания борца Тадеева в ВРУ был его советником. Но даже если оставить в стороне историю о его якобы принадлежности к организованной преступности, наверное, никто в Украине не слышал о политической деятельности Эльбруса Тадеева. Потому что ее не было. Так что же советовал Андрей Ермак, в чем он помогал депутату Тадееву и где он шлифовал свое «политическое и дипломатическое мастерство»? Видимо, не было этого, т. е. три срока впустую. После этого он занимался шоу-бизнесом, и вдруг — бах! - и он появляется. Появляется он в очень интересное место. В 2014 году, когда начались уже переговоры между Украиной и Россией, что делать с этим конфликтом, Путин лично настоял, чтобы Украину представлял Медведчук. Виктор Медведчук — это агент КГБ со студенческих времен под псевдонимом «Соколовский», который потом стал агентом ФСБ, который ценился в Москве, считался одним из лучших, наиболее эффективных, и для того чтобы его приподнять, расширить его разведывательные возможности, пошли на незаурядную операцию — его продвинули на позиции кума Путина. Т. е. это тот человек, который много лет работал на спецслужбы России, на Кремль и пользовался полным доверием. Но с приходом к власти Зеленского для Медведчука придумали новое задание - его решили пустить чисто в политику: каналы, активное влияние на электорат, политическая партия. Т. е. речь уже шла о борьбе за власть, об имплантиции раковой опухоли, вернее, о создании раковой опухоли в лице ОРДЛО, а затем ее имплантации в тело Украины, ну, и там должна была взойти политическая звезда Медведчука. Нужен был человек на его место, и со стороны Кремля на его место был утвержден Андрей Ермак. И он был принят администрацией Зеленского, так же как ранее был принят Медведчук администрацией президента Порошенко.

Его в Москве знали не только потому, что он был «советником» депутата-борца. Связи г-на Ермака с Россией были гораздо дольше и гораздо глубже. Отец Андрея Ермака работал в советском посольстве в Афганистане и, насколько я понимаю, он уже работал при Саддаме Хуссейне в Ираке. Судя по той информации, которая попала мне в руки, по моим оценкам, он скорее всего работал на ГРУ. У него был друг, с которым он вместе работал и в Афганистане, и в Ираке. Зовут его Рахамим Эмануилов, с которым у г-на Ермака сложились довольно тесные отношения. И вот этот г-н Эмануилов дает нам представление о том, куда вхож Андрей Ермак в России, в Москве. Это такой круг людей, куда посторонних не пускают по определению. Тебя туда должны ввести, вести; если ты уже в этом круге, ты уже там свой человек, ты пользуешься их доверием. Это как бы печать одобрения, людей с улицы там нет и быть не может.

Так вот, г-н Эмануилов через свои бизнес-связи имеет выход на сенатора с Дальнего Востока Пономарева. Затем, опять же через Пономарева и партнера Пономарева по бизнесу у него был выход на бывшего помощника Путина, одного из основных внешнеполитических помощников Путина — Приходько. Г-н Эмануилов также являлся частью закрытого клуба так называемых горских евреев из Азербайджана, которые при администрации Путина стали очень богатыми и влиятельными людьми в Кремле. Туда входят миллиардеры Нисанов, Илиев. Эксперты, которые хорошо знают рынок недвижимости в Москве, оценивают их авуары недвижимости в Москве в полмиллиарда долларов. В некоторых проектах, как мне говорили специалисты в Москве, они выступали как фронт, или поставные лица, не кого-либо, а самого Путина. Они были не чужды Путину, потому что в этой же компании был человек, который не просто учился в одной группе с Путиным в ленинградском университете на юридическом факультете, - он был старостой этой группы. Зовут его Ильхам Рагимов, он заслуженный юрист в Азербайджане. Когда Путин стал президентом, а на втором сроке укрепил свои позиции, стал проводить всевозможные хитрые тайные операции, Рагимов переместился в Москву и стал играть роль во всяких деликатных операциях Путина. Его партнером был юрист Егоров, тоже выходец с юрфака ЛГУ, у которого есть юридическая фирма - ...(нерозбірливо), Егоров и кто-то третий, которые представляли РФ в самых деликатных делах, связанных с разведкой, шпионажем. Ну, допустим, они работали по Сновдену - делали всякие интересные варианты того, что делать со Сновденом после того, как он оказался в Москве, и другие крайне щекотливые вопросы. Туда же входил Тельман Исмаилов — это бывший владелец Измайловского рынка, сейчас он находится в Черногории, ему там недавно дали убежище, он бежал, разыскивается за заказ двух убийств. Он осуществлял эту операцию с Измайловским рынком с российскими спецслужбами, потому что Измайловский рынок был без них невозможен, потом они перессорились, Измайловский рынок рухнул, и он отправился в бега. Туда же входит Арах Агаларов известный, строитель и владелец Крокус-холла в Москве - ! - главный бизнес-партнер Дональда Трампа, агента Кремля в Белом Доме в течение четырех лет.
Сами понимаете — такой вот круг знакомств в Москве! Мало того, г-н Эмануилов основал «Фонд возрождения цивилизации». Он ассоциируется с фондом Якунина «Диалог цивилизаций», это «фонды» одного порядка, но фонд Якунина - это СВР и ФСБ, они «окучивают» Западную Европу, США, идея состоит в распространении идей «русского мира» путем российских спецслужб, включая подкуп высоких должностных лиц. Фонд г-на Эмануилова в основном оперировал на Ближнем Востоке, здесь преобладают интересы ГРУ. Одним из идеологов «Фонда возрождения» является московский профессор Силантьев — это второй Дугин, а Дугин — это один из идеологов «русского мира», «русской весны» и т. д. Кроме того, он еще и причастен к «Всемирному конгрессу русского народа» - это махровая мракобесная организация, один из ее сопредседателей — патриарх Кирилл с его идеей распространения «русского мира» чуть ли не в масштабах всей земли. Еще одним сопредседателем является миллиардер Малафеев, тот самый Малафеев, который сыграл существенную роль в качестве канала финансирования, прикрытия, подставного лица в проведении операции по аннексии Крыма и вторжения на Донбасс.

Это исследование я провел, взяв за основу факты из Интернета и поговорив со своими связями здесь, в США, и на территории бывшего СССР. С точки зрения контрразведывательной проверки — если бы она проводилась — кандидатуры Андрея Ермака на должность ответственного сотрудника ОПУ, его и близко нельзя было туда подпускать. Еще раз: в тот «клуб» лиц, которых я перечислил, чужаков не пускают, туда пускают только своих, т. е. он был свой там. Ну, а затем его деятельность в качестве главы ОП с пугающей убедительностью подтверждала мои подозрения.

Он сразу начал с того, что и Медведчук — с переговоров по обмену пленными. Хорошие переговоры, и замысел был хороший для российских спецслужб. Есть такая операция во всех спецслужбах мира: они вербуют агента, а потом создают ему возможность для успеха, чтобы он сделал свою карьеру там, где он живет и работает, с тем, чтобы его эффективность в качестве информатора или агента влияния поднялась. Вот так Медведчука сделали кумом и расширили его возможности. Так же происходило с г-ном Ермаком: ему дали, что было в силах российских спецслужб, провести «успешные переговоры» по освобождению какого-то числа украинских пленных, что само по себе, безусловно, хорошо. Он показал свою эффективность, он начал заниматься более широко внешней политикой.

Второй его «успех» - это внешняя политика на американском направлении. Напомню, что буквально накануне недавней встречи в верхах в Вашингтоне между Зеленским и президентом Байденом, Зеленский дал видеоинтервью американскому изданию Axios, где жаловался, что “нас не любит администрация Байдена, все плохо”, на что ему корреспондент сказал: “Вы же понимаете, что вся ваша проблема — и Украины вместе с вами — в том, что в свое время президент Трамп по телефону заказал вам уголовное дело на Байдена, а вы этот заказ приняли». Так вот, Ермак — это была ловушка, в которую попал Зеленский, попала вся Украина, и слава Богу, что Байден нашел в себе силы забыть об этом. Напоминаю: Трамп, притом что он имел карманного генерального прокурора в Америке, так и не смог возбудить уголовное дело против отца и сына Байденов в США, потому что для этого не было оснований по американским законам. Слаба Богу, все это забылось Байденом, по результатам его встречи с Зеленским в Вашингтоне. Но проблема, в которой была Украина, была создана руками и при активном участии Ермака.

Все это дело началось 10 июля 2019 года, когда произошла очень такая камерная встреча в Белом Доме, куда пришел Ермак, и там должны были быть представители украинского посольства — они шли туда, будучи абсолютно убежденными, что они примут в этом участие. И когда они подошли в двери, их завернули, им сказали: «Ребята, извините, вы сюда не приглашены, это, так сказать, встреча не для вас». И вот, в тиши кабинета Белого Дома с Ермаком была проведена беседа, где было сказано: «Нам нужно, чтобы президент Зеленский заставил открыть уголовное дело против Байдена, а потом громко, на весь мир об этом объявить». И Ермак начал бурную деятельность. Он вступил в контакт в Джулиани, т. е. он с украинской стороны был главным мотором в организации этого дела. В нем были только две заинтересованные стороны: Трамп, который собирался с помощью этого дела пойти на второй срок, и Путин, агентом которого являлся и продолжает являться Трамп. Вот на кого работал Ермак, вот на кого он поставил. Дело это было открыто, и даже было объявлено, что оно открыто, с украинской стороны. Слава богу, Зеленский остановился в полушаге от того, чтобы громко объявить об этом на весь мир, а это уже было намечено.

Вот таким образом Ермак создал эту проблему для Зеленского и для всей Украины. Но вот тут бы Зеленскому и задуматься. Но он этого не делает. Он делает другую ошибку, которая до сих пор не поддается моему осмыслению. Т. е. она поддается, но мне просто страшно об этом думать.

Речь идет о январе 2020 года. Тайная поездка Зеленского в Оман. В организации этой поездки участвуют: матерый агент российских спецслужб Медведчук и Андрей Ермак. Т. е. Ермак — как бы наследник Медведчука в украинской администрации, после того как Медведчук был перемещен на другой участок работы Кремлем. И вот они привозят Зеленского. Вообще, вся эта тайная организация встречи — она в нормальной голове не укладывается, потому что Украина — воюющее государство согласно резолюции ВР. Все исторические аналогии хромают, но тем не менее. Украина, жертва агрессии, представьте: 1942-43 год, в Омане происходит встреча, Берия вывозит в Оман Сталина для встречи с Гиммлером. Можете себе представить такую встречу? Я — нет, даже в самом кошмарном сне. Но Медведчук и Ермак привезли Зеленского в Оман для встречи с Патрушевым, которого американцы называют самым опасным человеком в РФ. О чем Зеленскому тайно, в тайне от украинского народа, которому он присягал на Библии, говорить с Патрушевым, с одним из самых опасных людей страны-агрессора? Что это такое, о чем не может знать не только народ Украины, но даже другие сотрудники ОП? Это была глупейшая ошибка Зеленского, которая была недостойна не только государственного деятеля — она недостойна взрослого человека. Например, в США резидент не имел права один выходить на улицу, он обязан был это делать в сопровождении водителя, который одновременно был и телохранителем. Не потому, что ему не доверяли, а, как рассказывал генерал Якушкин, резидент в свое время, «вы понимаете, если я один, меня могут похитить, мне могут дать таблетку, под воздействием которой в состоянии беспамятства я все расскажу, — и все, государственная тайна уплыла, моя карьера закончена». Т. е. ради его же безопасности приставлен этот охранник.

И вот Зеленский по собственной воле — я думаю, его туда не насильно вывозили в мешке, завернутого в ковер, из Киева в Оман, - едет в пасть, прямо туда. Там могло случиться все, что угодно. Например, такая вещь, как СП117 — это две капли алкалоида, которые капаются в любой напиток, который выпивается, и через 10 минут человек ведет себя и выглядит, как человек в состоянии патологического опьянения, и в это время он может болтать все, что угодно, главное — это правильно задавать ему вопросы. Можно делать с ним все, что угодно, можно компрометирующее видео снимать, можно выбить из него любые разговоры, создать ему компрометирующую ситуацию и все это зафиксировать… Но он туда поехал.

Проходит некоторое время. И в интернете выступает некий профессор Соловей — безработный профессор рекламы. Я неоднократно рассказывал о нем, у меня даже видео есть на моем канале «Профессор Соловей». Это — однозначно агент и канал реализации активных мероприятий ФСБ; попросту говоря, это — сливной бачок ФСБ, группы Патрушева. Так вот, выступая в одном из своих интервью, он сказал, что встреча в Омане была организована для того, чтобы Патрушев сделал вербовочное предложение, вербовочный подход к Ермаку и к Зеленскому. Разговор был такой, что Ермака завербовали, а в отношении Зеленского — как-то так, в общем, замяли вопрос о Зеленском.

Меня спросят, как же так, если все это организовали спецслужбы российские… Отвечаю: дело в том, что, как я уже сказал, связи отца Ермака шли по линии ГРУ. В высших органах власти есть два клана: Путин и Шойгу, которому подчиняется ГРУ. Это правящий клан, Путин у власти. А есть другой клан — Патрушева, которому починяется ФСБ и ряд других спецслужб, но самая опасная — это, конечно, сильная ФСБ; они хотят убрать Путина, а чтобы его убрать, нужно его изолировать, лишить источников информации и проводить свою внешнюю политику через секретаря Совета безопасности Патрушева и ФСБ. Т. е. ФСБ и ГРУ — враги, и уничтожение агентов, отсечение от Путина источников информации под контролем ГРУ — заветная цель ФСБ. Таким образом, они, с одной стороны, засветили Ермака как российского источника — он не нужен был Патрушеву как источник ГРУ, он даже вреден был для них, а с другой стороны - подвесили Зеленского. Т. е. они сказали «А», и теперь, если Зеленский поведет себя как-нибудь не так, кто знает, может, они извлекут из своих закромов агентурную информацию, видеопленку и скажут «Б». Вот в такой ситуации мы с вами сейчас и живем.

Андрій Єрмак створив для України та Зеленського одну проблему – замовну кримінальну справу проти Байдена, другу проблему – поїздка Зеленського до Оману на вербувальну бесіду... Ви уявляєте собі? Зеленського привезли до Оману для вербувального підходу! І аґент Єрмак, який працює на російське ГРУ, дивна прихильність Зеленського до Єрмака не зникає й після цього, хоча дорослий мав би уже зрозуміти - тебе жорстко підставляють. Особливо це стосується поїздки до Оману. Але довіра Зеленського до Єрмака, навпаки, зростає. Він виконує функції вищі, ніж у прем'єра, і замість президента працює. Наприклад, під час візиту глави МЗС Кулеби до США для підписання Хартії про стратегічне партнерство Єрмак очолював делеґацію [!!!]. Що йому там робити, на яких підставах взагалі? Відповідно до повноважень та своєї посади він має сидіти у Києві й керувати апаратом Офісу Президента. Чого він туди поперся? Хто його послав? Він був спрямований туди як вуха та очі Москви для того, щоби потім повідомити, на якому рівні перебувають стосунки між Україною та США, особливо у військовій сфері.
И это, повторяю, после Омана! И после того как он подставил Украину с уголовным делом против Байдена. Причем, я очень подозреваю, что сейчас вернувшиеся из Вашингтона новоиспеченный министр обороны и молодой начальник ГУР в ток-шоу или СМИ Украины прокинут мысль, что, мол, «американцы согласны с нами, что раздувание Вагнергейта в Украине — это на руку Кремлю и это делают люди, которые находятся под контролем российских спецслужб, и американские спецслужбы согласны с этим». Американцы знают, что операция «Вагнер» была, и знают, кто ее слил. Поэтому напрасно Буданов сделал опрометчивое заявление в интервью Military Times.

 
47:16
Важные моменты «Вагнергейт». О Василии Бурбе. Зеленский поручил Ермаку отложить операцию. Почему Зеленский решил не идти на финальный доклад об операции по захвату вагнеровцев? Знал ли он, что намечается предательство и, чтобы остаться в тени, отправил Ермака? Реакция офиса Зеленского.
51:33
Предстоит активное мероприятие Кремля по раздуванию дела о вагнеровцах для дестабилизации Украины на фоне концентрации войск на границе Украины и России.

Транскрипт з 53:28 хв.:
Что делать? По-хорошему, надо было бы отложить все споры и решить вопрос с внешней опасностью. Но: я не представляю себе, как может успешно противостоять агрессору страна, у которой на высших, на решающих направлениях — я имею в виду Ермака и Демченко, который контролирует все службы Украины, - находится российская агентура. Это невозможно, это смерти подобно. Поэтому пацанские заявления Зеленского «я с ним пришел, я с ним уйду», - это не песочница, это не дворовая шайка, что вот мы — братаны, с ними все, до конца, или вместе в тюрьму сядем, или в дамках будем, в шоколаде. Это — страна! Тебя выбрали на должность, на которой ты отвечаешь за всю страну. И вот на одной чаше весов судьба всей страны, на другой — вот эти два субъекта, Ермак и Демченко. И у меня вопрос к президенту Зеленскому: неужели он не может пожертвовать этими людьми, тем более что никто не заставляет рубить им головы? Временно отстранить от занимаемых должностей, и все! Если он этого не делает, возникает вопрос: а кто же вы тогда, Владимир Александрович?

55:47
История о событиях захвата здания парламента Крыма. Реакция США.
58:41
По наиболее вероятному сценарию произойдет то, что Путин провозгласил в своей стратегии: он осуществляет нажим, с целью заставить Запад дать ему гарантии безопасности.

________________

Відеозапис: https://www.youtube.com/watch?v=BXgdX6X-GDc


Юрій Швець, кадр з відео



понеділок, 22 листопада 2021 р.

Про змарновану понадстотисячну українську армію

 



Австро-угорські військовополонені після битви при П'яве. Королівство Італія, 1918 рік*


Д-р У. Карпюк**
ЗМАРНОВАНА АРМІЯ
З сумом питаєш себе, чому ніхто зі західно-українських діячів не навязав підчас війни зв’язків зі Стидом*** — він-же знав неодного з них у Відні — чому не була поставлена справа утворення українських леґіонів з полонених в Італії? - нарікав у свій час п. Борщак, пишучи в «Ділі" про „Спомини Вікт.Стида".
З тим більшим сумом питали себе колись по таборах наші полонені в Італії. було їх 100.000, з того кількасот старшин, всі вони походили з найкращих австрійських полків ріжної зброї, досвідчені в боях на фронті сербськім, російськім та італійськім.
Розміщено їх малими гуртками по таборах усієї Італії, на континенті і по островах, всуміш з иншими Австрійцями. Всяке листування між таборами було заборонене. Італійці одначе переносили деяких полонених з одного табору в другий, з якого переселенці розносили зі собою вісти про табор, з якого вийшли. Лише в той спосіб мали змогу наші полонені мати огляд чисельного стану Українців та настроїв серед співтоваришів неволі в инших таборах.
В той сам спосіб упевнились наші полонені, що всіх їх лучить один дух і одно незломне бажання — видістатися в цілости як армія з неволі домів чи то для оборони нападених земель, чи як завязок українського війська.
Італійське міністерство війни стежило уважно за настроями серед полонених Австрійців, особливо Славян, котрих задумувало вихіснувати для утворення протиавстрійських національних леґіонів. У тій ціли покликано до життя в Римі спеціяльні комітети для полонених Хорватів, Чехів, Поляків і Румунів. Комітети ті увійшли в звязок зі своїми полоненими; — лише українського комітету в Римі не було.
До більших таборів, як нпр. на Острові Азінара біля Сардинії, приїхали з Риму італійські старшини для піддержання звязку з полоненими. Найстарші споміж наших старшин в таборі Азінара. надп. Мирон Дутко і пор. Іван Калужняцький, з’єднали собі італійського зв’язкового, так, що Рим давав просто вказівки нашим полоненим в їх дальших організаційних заходах і спинив цілковито акцію Денікіна, який живо заінтересувався нашими полоненими.
В міру того, як Австрія хилилася до упадку, стягали Італійці в поспіху Хорватів, Чехів, Поляків і Румунія до окремих концентраційних таборів — лише Українці залишились дальше під спільним дахом з Німцями та Мадярами.
Тим часом Австрія poзпaдалася. Один із останніх фронтових звітів італійського головнокомандуючого ген. Діяза подавав до відома, що Австрія валиться, австрійські відділи кидають свої становища й утікають в запілля або піддаються без опору побідним Італійцям на цілім майже фронті - «Soltanto i battaglioni rutheni del Galizia Orientale nel Tirole del Sud ci prestano una resistenza accanita» (Одинокі лише відділи Українців iз Східної Галичини ставлять нам в полудневім Тиролі завзятий опір).
Инші славянські полонені перетворені були вже на готові леґіони і складали присягу на площі Ґарібальдіого перед своїми комітетами в Римі на вірність їхнім нововоскресшим батьківщинам. По заприсяженню від’їздили леґіони в повнім еквіпунку під дальший провід Праги, Варшави, Білгороду і Букарешту. Кожний із тих новопосталих урядів мав під рукою готове свіже військо, без якого не були би вони показали себе такими ґеніяльними будівничими своїх держав.
Наших полонених огортала розпука. З Галичини і з дальшої України ні вітру, ні хвилі. Заходи самих полонених щодо утворення комітету в Римі, сконцентрування Українців в однім окремім таборі й утворення українського леґіону, всі ті заходи не вистарчали. Надаремно напливали до Рима меморіали, тощо. Італійці заявили, що не можуть числитися поважно з голосом полонених, доки ні Львів, ні Київ їх не піддержить; от нпр. Варшава або Прага жадали віддавна видачі своїх жовнірів, тому й одержали їх.


Jurko Voloshchak, архітектор, есеїст: Приятель мого діда, а мій перший вчитель музики Петро Балко розповідав мені про свою тодішню участь у тих боях і полоні. Потім був інтернований і 5 років відбув у Сибіру. І маю кілька листівок з тих часів в Італії від Гриця Свиргуна, Людуся Давидовського і, здається, Федора Яцури до бабці.


Jurko Voloshchak: А ще від Славка Кміти.

В той час повертались до Італії тисячі Італійців з Галичини, де сиділи доти по таборах як полонені Австрією. Всі вони оповідали нашим полоненим про хід подій у Галичині, про те, як наша людність прихильно до них ставилась, як Українці проголосили свою державність і випустили їх всіх з таборів на волю.
Випустили - заки зажадали видачі своїх! Невже ніхто в краю і не думав про заміну?
Серед таких вістей наші полонені ждали дальше. Ждали і вимирали, нестерпний клімат, малярія і тиф забирали кожного дня по кілька жертв. Виснажені на тілі невольники піддавались недугам, зате духом не подавались. Всякий, когоб лише спитав, рвався домів – но не до родини, а просто на фронт. Иншої відповіди не можна було й почути. Італійці часто не мали «слів подиву для наших жовнірів, зрештою дивувались байдужности Українського Уряду і співчували з полоненими.
Нараз загомоніла Італійська преса про приїзд до Риму гр. Тишкевича, посла України до Ватикану. Цілі статті присвячувано його особі, відношенню Італії до України. Часописи розводилися над прихильністю папи до нас. „Gіоrnаlе d’Italia" оголосило за уповажненням Ватикану, що папа Бенедикт XV відмовляє в своїй каплиці кожного дня ранком окремі молитви за самостійність України. Журналісти рвалися на переміну до розмов з гр. Тишкевичем про біжучі справи.



Ця і дві наступні знимки - теж від пана Юрка Волощака.

Наші полонені неначе віджили. Зараз-же вислали до гр. Тишкевича привіт, описали докладно положення полонених Українців; їх чисельність і бажання. Особливо заявили полонені готовість станути всі як один муж в обороні наших нападених земель. Полонені благали, щоб їх вирвати з неволі і розпоряджати ними як українською армією.
Гр. Тишкевич відповів коротким листом. Він дякував за привіти, висловив своє співчуття і згодився на намір полонених, щоби звернутись через нього з довшим письмом до папи. Рівночасно повідомив він полонених — на тих-же велике здивування — що в Раді істнує він довшого часу окремий висланник українського уряду в справі полонених та що до того висланника належалобися в першій мірі звернутися. Тим висланником мав бути п. Севрюк. – Вмить звернулись полонені на вказану адресу один раз, другий, одначе ніколи жадної відповіди звідти не одержали.
Папа Бенедикт XV звертався з успіхом до прилюдної опінії Европи в кількох справах, назверх принайменше, світських, прим, в справі Вірменії. Тому вислали наші полонені через гр. Тишкевича до папи довше письмо. Просили його, щоб вставився за них перед повищими органами, щоб поміг їм вирватись з полону, де вони безпотрібно так караються на тілі і на дусі, без вісток від родин. Рівночасно просили вислати греко-католицьких священиків до таборів, де є Українці.
Поляки нпр. одержували до схочу латинських священиків з Ватикану, при їх помочі мали влекшений звязок з Римом від самого початку неволі, — опісля-же комітет польський у Римі працював при сильній піддержці Ватикану. Наші полонені не могли доблагатись ні одного свого духовника, хоча Ватикан знав, що понад сто тисяч греко-католиків невільників біля нього нудьгує.
Бенедикт XV одержав згадане письмо і мав бути навіть дуже зворушеним — одначе ніколи не відповів.
Окрім того звернулись полонені з відповідними письмами до голови української делеґації Сидоренка в Парижі, до одного визначного італ. посла до парламенту в Римі, до д’Аннунція і до Митрополита. На те останнє письмо, до нашого Митрополита у Львові, покладано найбільше надії. — Всі такі письма висилано тайно, ріжними дорогами, без певності доручення.



Розіславши такі письма — вичерпали полонені всі засоби самопомочі, щоби вирватись з неволі і прислужитися свойому краєві яко збройна сила. В надії на підмогу від котрогось із адресатів тих писем — полонені ждали дальше. Було це ще в місяць перед офензивою генерала Грекова в Галичині. Дорога з Італії по Карпати і в Галичину стояла отвором; навіть через Угорщину можна було перевезти без перешкод транспорту. Італійці чванилися тим, що їхній посол в Будапешті, Романеллі, користується найбільшим впливом перед угорським урядом зпоміж усіх инших представників Антанти. В самій Італії переводжено тоді вже постепенно демобілізацію, а в наслідок того зростало безробіття і ускладнювалося внутрішнє положення краю, для котрого цілі громади таборів заповнених останками австрійських полонених, були прикрим тягарем.
Вже і маленька німецька Австрія зажадала видачі своїх жовнірів з полону, а за Українцями ще таки ніхто не голосився.
Літом 1919 р. відїхав з Італії до Відня перший транспорт з полоненими Німцями. Гурток Українців, сімнадцять старшин, вспів прилучитись до того транспорту. Остаючі на дальше в полоні Українці благали, щоб вони зараз по приїзді до Відня звернулись до наших діячів чи урядів і підняли крик проти того забуття, в якім оставлено наших полонених; просили від’їзджаючих, щоб доти не спочили, доки всі співтовариші неволі не вийдуть з полону.
Згаданий транспорт приїхав до Відня ніччю 28 серпня — а слідуючого дня ранком вислали наші поворотці делеґацію до ген. Окопенка – голови Українського Чер. Хреста і головного опікуна всіх наших полонених того часу.



Ген. Окопенко прийняв делегацію якнайприхильнійше, вислухав її звіту і — заломив руки. — Він і український уряд ніколи не ставився байдужно до полоненик в Італії, навпаки: числив на них як на спасення; урядові бракувало жовніра і тратив пядь за пядею наших земель. Так численний леґіон а Італії був би вмить заважив на дальший хід подій у Галичині і Великій Україні. Поспіх був вказаний, італійська місія у Відні ішла назустріч у цій справі і згодилася радо видати візу для виїзду українських уповноважених у тій справі до Італії. Та саме серед українських діячів розгорілася страшна битва за те, котрий із них має виїхати по наших полонених. Щораз то нові особи заходились біля візи для себе, а кожний із них виказувався якимись уповноваженнями українського уряду, та ще й заперечував уповажнення инших. Серед такого натовпу українськиж кандидатів, охочих до виїзду в Італію по наших полонених, Італійська місія у Відні опинилася в клопоті і заявила, що не визнається в нашій акції відносно полонених, зчеркує всі доти видані віза і відкликує всякі обіцянки на будуче. Ген. Окопенко добув зі свого столика відносні акти і з обуренням вказував делеґації на звернені, численні подання з виданими, а опісля уневажненими візами.
Майже припадково збереглася віза для п. Севрюка. Його й виряджено в дорогу. Тодішний міністер закорд. справ Вол. Темницький супровожав п. Севрюка особисто до полудневого двірця у Відні і прощаючи пригадував йому: Пам’ятайте лише за полонених. Я жду годинами Ваших вісток з Риму! На жаль, п. Севрюк не зайнявся взагалі полоненими — у Відні не одержали від нього жадної вістки.
Оповідання ген. Окопенка накликало найбільше пригноблення; делеґація відійшла.
В українській пресі у Відні піднялися тоді ще численні голоси в справі наших полонених. П. Мурський старався видвигнути ту справу на порядок денний, як найбільше пекучу. Одначе транспорт поворотців просто на Велику Україну був майже неможливий задля становища Румунії, хіба малими відділами і то серед нерозмірно коштовних заходів.
Дальші транспорти полонених з Італії до Відня слідували по собі, що кілька тижнів. Прибувши до Відня — часть поворотців наших вибиралась по кілька осіб на Вел. Україну, часть на Чехословаччину, а инші залишались у збірній станиці без жадної опіки.
Останні наші жовніри видісталися з полону щойно в січні 1921 р. До того часу поважна часть полонених вимерла.
Так розбрелась понад стотисячна армія.
___________________
** Д-р Улян Карпюк, правдоподібно, - львівський адвокат (про нього є згадка у виданні "Життя і право", 1928-1939). Інформацією поділився пан Богдан Павлюк.
*** Колишній редактор "Таймс", один із найбільше впливових англійських журналістів. (Прим. д-ра У. Карпюка).

«Діло». – 18-19 жовтня 1925 р.