Зоя Казанжи: я бачила Зеленського живцем

 

Zoya Kazanzhy

Це - довгий і болючий текст. Я маю його написати. Але на ніч краще не читайте. Потім, зранку.

Я бачила президента живцем. І навіть його слухала. В 2019 році. Коли він був кандидатом. А ми веселими слухачами, яких цей неофіт потішив.

Багато хто з тих, хто був на зустрічі, відкрито розважався. Бо кандидат Зеленський взагалі не розумів, куди він потрапив і що відбувається.

Тому й діалоги були такі.

Питання: а якими будуть ваші перші кроки на посаді президента?

Відповідь: а вот вы бы что делали на моём месте? Расскажите мне, давайте вместе подумаем.

Я спитала лише одне, але своє улюблене, про фемінізм.

Відповідь: я очень хорошо отношусь к женщинам, но люблю, конечно же, свою жену.

Зала продовжувала тішитися. Один із нас (я знаю, хто) вигукнув: - Володя, а ты знаешь значение слова «феминизм»?

Знаєте, ми з друзями вийшли з тієї зустрічі повністю приголомшені. Ми знали соціологію. Ми розуміли, що він – наступний президент. Один з нас, хто терпіти не міг Порошенка, вимовив: триндець (він инше вимовив, але я не буду тут матюкатися). І ми пішли випити. Єдине, що тоді спало нам на думку.

Так от, я тоді побачила мстиву, недалеку, обмежену, погано освічену, сконцентровану виключно на собі, образливу, з ураженим еґо людину. Повна порожнеча. Так, він посміхався, навіть пробував жартувати, навіть инколи вдало, але все инше було дуже страшне.

Я тоді безкінечно писала якісь пости і тексти, намагаючись достукатися. Не можна таке вибирати! Бо це – смертельно небезпечно.

"Нам предложили проект", - як скаже трохи пізніше в одному зі своїх інтерв'ю Олена Зеленська.

Але ж ми всі, як ви розумієте, «працювали на Пороха». А в того, як відомо, «бізнес на крові», «ліпєцкая фабріка», «вбив брата» й инша лабуда, яка прекрасно заходила у вуха наших людей, які все своє життя очікують дива і справедливого царя.

Частина тих голосуючих, на жаль, навічно похоронена в тому ж таки Маріуполі, наприклад.

Я уважно в той час слухала всі месиджі, що їх ґенерувала команда кандидата. Я бачила, як все відбувається з Голосом. Зараз наш Голос, на який так багато покладалось надій, часто голосує синхронно зі слугами та опзж. Але тоді вони справилися – розкололи демократів і на цьому ввійшли у владу.

Мене тоді дуже вразило розслідування Бігуса про оборудки в оборонпромі. Дуже. Я перепостила той текст із запитанням – як так можна????

Я знаю, що те розслідування забило останній цвях в політичну труну Порошенка. Я теж повірила. Це вже потім з'явилась історія з запчастинами, що їх добували наші аґенти і які тоді постраждали. Вже потім, у 2020 році суд назвав розслідування неправдивим.

А тоді, в 2019-му, був Блогфест у Дніпрі. І я спитала в Бігуса, чи розуміє він, що зробив? На мене налетіли колеґи. Ну, як налетіли. Не в тренді було говорити про лузера Порошенка. Тому мені казали приблизно таке: н,у ти ж розумієш, він сам викопав собі яму, він сам неправильно поводився, він сам винен у тому, що програв.

Повірте, річ не в Порошенкові. Мене вбиває тупість тих, хто мені пише, що я на нього працюю. Ні, не працюю. Пишу про що хочу й коли хочу. Але так, я катеґорично не підтримую і ніколи не зможу підтримати нинішнього, демократично обраного, з аномально високим рівнем підтримки президента.

І ще раз повторю: країну в 2019 році гакнули. Президент отримав у свої руки необмежену владу. Скрізь. Там, де не змогли одразу, дістали потім. Це я про те, що витворяють зелені з місцевим самоврядуванням, прибираючи неслухняних мерів. Як приклад.

Тоді, у 2019 році, всі ті, кого я безмежно поважаю, хто має високий соціяльний капітал, інтелектуали в переважаючій більшості НЕ голосували за Зеленського. З різних причин. Але всі розуміли одне – країну віддають тим, хто її угробить.

Власне, так і вийшло. Так і виходить. Пам’ятаєте, як зразу після інавгурації повернулась вся шваль типу портнова? І потім, як почалась війна, вся та шваль з купою валіз із грішми спокійно покинула країну?

Коли я писала, що ми косплеїмо рашу, мені сміялись у коментарях: та ладно, в нас инші традиції, в нас ніхто не дозволить президентові стати диктатором.

Президент, якого більшість обирала, щоб поржать, підім’яв під себе всі гілки влади, є підозра, що його офіс злив складні контрозвідувальні операції, він сам шукав миру в очах путіна, зустрічався в Омані з патрушевим, роздав посади відвертим ворогам країни, закрив незручні телеканали, і він би й далі чудив, але тут почалась війна.

Я вже навіть не буду про «розвал економіки» і про те, що «Нью-Йорк Таймс гірше скабєєвої». Про те, що «була б паніка» і «готуйтеся до шашликів». Ми це все знаємо.

З війни почали робити шоу. О, вони це вміють! Це – єдине, що вони добре вміють. Світ нас дивився, як дивляться блокбастер. Лише ціна висока – наші життя і наша країна.

Для президента цей час – найзірковіший. До нього раптом приїхала вся світова еліта. Ну, він так сприймав, що саме до нього.

Випусники Гарвардів і Оксфордів, найстаріші фамілії світу, політики з іменем - усі вони тисли руки і обіймалися з президентом України. Втомленим, неголеним, в одязі кольору хакі. Він, президент, дарував світові триґерні й абсолютно медійні фрази на кшалт: мені не треба таксі, мені потрібні снаряди.

Молодець, без питань.

Світ нам почав допомагати. А ми почали красти. Ну, як ми. Я не крала. І ви не крали. Хто?

Влада вирішила обвести круг пальця простуватих і довірливих европейців, американців, британців, канадійців. Обіцяючи реформи і погрожуючи, що ми тут стоїмо, щоб війна в Европу не прийшла.

Ейфорія й захоплення тим, хто попросив снаряди замість евакуаційного таксі пройшли. Ми маємо купу невирішених внутрішніх проблем. Ми маємо парламент, рівень якого страшний. Ми маємо обмеження в медія, які не мають нічого спільного з обмеженнями у воєнний час. Ми маємо зашкалюючий рівень корупції на всіх рівнях влади.

Тут про вибори почали говорити. Розчарую вас – знову виграє Зеленський. Навіть якщо не угроблять Залужного і він, уявімо собі, піде кандидувати. Виграє Зеленський.

Усі ці клоуни смішні лише на самому початку. Страшно буває потім. Наприкінці кіно.

Прірва

 

Перше грудня, 9 років тому і нині... Прірва між ними. Для нас. А втім - і для нього: виступав був у саунах, а тепер...

Юрій Каракай

Трагедія наша в тім, що провінційний фіґляр, з фальшивим дипломом юриста Мухославського університету в акуратно заштопаній кишені, з унікальним досвідом гри на музичних інструментах, наркоман, який не прочитав жодної книжки, деґенерат, не здатний сформувати слова у речення, справді вважає себе достойним посади президента европейської держави. І він певен, що його карколомна кар’єра - не фарс, не водевіль, не божевільна примха долі, не істеричний вибір інфантильного, хворого від війни на Стокгольмський синдром постколоніяльного суспільства, а нагорода за довгий і тернистий шлях до заслуженого успіху. І це було б навіть дуже весело й цікаво, якби відбувалося не в наш час і в якій-небудь иншій країні.

Тарас Чорновіл

Пригадуєте старий совєтський анекдот про візит Брєжнєва до однієї африканської країни, де він довго щось мнямлив, а тлумач перекладав дуже коротко. То я дозволю собі його трішки переінакшити на новий лад.

Зеленський пообіцяв на 1 грудня державний переворот, про це заговорили в усім світі. А в одній латиноамериканській країні, де путчі й перевороти - як національний вид спорту, дуже новиною перейнялися й навіть для кращого розуміння пустили в ефірі свого державного TV виступ президента цієї далекої України - щось же має про путч розказати. І про це доповів на Банкову наш посол у тій країні. То Єрмак вишукав десь запис - як же вони там коментують "історічєскую рєчь найвеличнішого".

От сидять вони із Зеленським і дивляться. А на екрані йде трансляція того, що ми сьогодні мали змогу спостерігати з Ради. І жодного перекладу чи коментаря - ні стрічкою, ні диктором. Аж за 10 хвилин з'являється голова перекладача й він промовляє: "Él está mintiendo". Далі йде трансляція без перекладу. Ще хвилин за 20 та сама голова диктора виголошує: "Sigue mintiendo". Єрмак із Зеленським перезирнулися, стенули плечима, але дивляться далі. Вже півгодини минає, аж знову перекладач появляється: "Él todavía mentiría, mentiría". Зрештою, виступ Зеленського закінчився, і перекладач виголошує: "Terminó de mentir". І перемкнулися на свої внутрішні новини.

Зеленський здивовано:

- Що це за мова така, що одним словом пів мого геніяльного виступу перекладають?

І тут з кінорубки механік, котрий вивчав колись іспанську, не втримався:

- Та то вони сказали: "Він ...ть", "Продовжує ...ти, "Все ще ...ть", "Закінчив ...ти".

Некультурний виявився механік, бо насправді там вжито слів "бреше", "брехати", адже ґуґл-перекладач нецензурних слів не розуміє. За якість технічного перекладу не впевнений, бо іспанської не вивчав.

.

PS. Давно ніхто "найвеличнішому" не нагадував, як він, п..dlо, "грав" наш Гімн.

https://www.youtube.com/watch?v=8J_ppbmTN4g

Відеозапис, що його всі бачили під час виборчої кампанії 2019 року, вже передбачливо стерто з Інтернету.

Пройшов прес-марафон ґаранта. Залишився сморід липи і шаурми

 

Tak, Zełenski nie rozumie, co się dzieje, ale jest też narkomanem.

Юрій Каракай

Якось спустившись на станцію метро «Арсенальна», взимку 2014 року, я зіштовхнувся на платформі з групою антимайданівців, що палили цигарки і плювали на підлогу в очікуванні потягу. Це був культурний шок, відкриття ментальної безодні поміж мною і п’яними представниками трудового Донбасу, відчуття сорому та безсилля перед навалою окупантів. Ніколи не бачив такої порожнечі в очах людей, сліпої ненависти і презирства до Києва, до киян, до всього українського. Кинувши недопалки на колію, вони завантажились у вагони й посунули в бік вокзалу. А я залишився стояти на запльованій платформі. І в той момент усвідомив, що таке навала червоної армії 1918 року, чого коштуватиме нам поразка в протистоянні з Антимайданом.

У 2019 ми добровільно здали їм нашу столицю. Відкрили браму і радісно зустріли квітами ту саму окупаційну, українофобську орду, те саме бидло, яке нещодавно дало прес-конференцію в районі тої ж Арсенальної. Яке пускало дим і плювало в обличчя, брехало, кривлялося і «мурчало» на телекамери, з тією самою ненавистю, з тим самим презирством, з тією ж порожнечею в божевільних очах.

Нам доведеться ще дуже довго відмивати місто від слини й недопалків, позбавляти Київ від гидкого, солодкуватого смороду липи і шаурми...

Джон Сміт

За всім цим базіканням про поганого Бурбу і "спецоперацію Пєті" фіґурант визнав: це не Єрмак, а він сам скасував операцію "Авеню". Причому не відтермінував, не переніс, а свідомо зірвав.

Такого навіть Бурба не казав на Шустері.

От і все. Прєступлєніє раскрито.

Ми маємо зізнання.

А оті всі пояснення, що він це зробив, бо Бурба - какашка, можна було б прийняти до уваги. Можна. І що Бурба СБУшник-антимайданівець, і що операцій у своєму житті ніяких не проводив, і що гнав фуфло. Можна було би погодитись. Якби не ключовий момент: 33 бандити у Мінську, яких витягнув Бурба.

Ні, Вово, це ти клоун і промокашка, а не Бурба. Три десятки вбивць - ось вони, у Мінську. Були. Доки ти їх не відпустив, як беркутівців і Цемаха.

Ну, а оте дитяче базікання, що він, мовляв, оберігав пасажирів літака. Це взагалі розраховано на "вєрім, молімся". Без всяких проблем піднімаєш трубку до Ердоґана і арештовуєте бандитів після посадки в Туреччині. Без жодного ризику для пасажирів.

- Ми с Ердоґаном ТАКІІІЄ вопроси опсуждаєм! - от і обговорив би це питання, якби хотів, промокашка ти криворізька.

Пам'ятаємо ми, які ти вопроси обговорював. Те саме сцяння в очі, що й нам. Впарював туркам, як ти носиш браслєтік, щоб не забувати про полонених. Але турки на базарні понти самі мастаки, лише поіржали з тебе, з дешевки.

Де зараз твій браслєтік - нагадування про полонених, Вово? Чи був на тобі браслєтік у той день, коли ти зривав операцію щодо ваґнерівців, яких можна було б виміняти на СОТНІ полонених?

Після сьогоднішнього зізнання фіґуранта єдиний йому шлях - на зону. Ми маємо це зробити, щоб цей вже точно не втік.

***

Ніхто з журналістів так і не спитав про Ярослава Журавля. Як це так, що через півтора року ми досі не маємо відповіді чи розслідування, як сталося, що людина вмирала чотири дні, а ніхто в цій державі і пальцем не кивнув?

Але чого очікувати від журналістів? Вони погодилися на формат якогось "прес-марафону", якому більше підходить назва "всєх бл..дєй посмотрєть". Замість нормальної прес-конференції вони погоджуються то жерти шашлики з руки влади, то ходіть по жордочке.

І хоча клоун зганьбився навіть у таких тепличних умовах, це доводить, що ніякої журналістики в нас немає.

Усі ці заготовлені питання і явно заготовлені відповіді - це продовження медійної війни проти населення. Так, недолугої, так, дебільної в силу дебільности виконавців, але війни, яку вони ведуть, щоб сколотити мізки українців і перетворити їх на тупу електоральну масу, якій плювати на своїх героїв, яких вбиває негідник.

Людину вбив наркоман-ідіот з якихось своїх неадекватних причин. Це саме по собі шокуюча подія. А тут наркоман-ідіот - це головнокомандувач, а людина - це військовий, цілком відданий службі. І вони з Хомчаком Ярослава оббрехали, сказали про загиблого, мовляв, "він поліз" - і все, нікого з цих шлюх із посвідченнями журналіста це не цікавить.

Насправді журналістський цех видресирували ще вбивством Гонгадзе і спробою вбивства Чорновол. Злочинці наочно тоді пояснили журналістському цехові: "дєлай как я". Тобто, стрибай із хряком по пеньках - не матимеш проблем (ще й матимеш у кишені, як Квартирович). Не хочеш? - буде з тобою, як з оцими. Вибирай.

І той рефлекс найдавніший цех швидко засвоїв.

Усе це означає одне: ми нині живемо під наслідками залякування мафії. Можна довго бідкатися, що нарід тупий, але справжня проблема в оцім: країну давно захопила мафія, яка нав'язує порядок денний. Вона і є наш головний ворог.

Igor Aizenberg

Я доволі рідко останнім часом пишу про внутрішньоукраїнські події. Мої друзі мою позицію добре знають. Коментувати ж поточні події значно краще можуть ті, хто гостро відчуває їх, перебуваючи в їхньому вирі.

Але те, що побачив сьогодні, виходить за межі...

Самодіяльний нарцис у ролі президента воюючої країни, людина, яка не може жодною мовою сформулювати бодай одну фразу, яка бреше так, що забуває, що і про що брехала півгодини тому, яка страждає від безлічі комплексів…

Усе це жахливо. Усе це дивляться та слухають західні дипломати. А про нісенітницю, повну маячню щодо «перевороту» вже повідомляє CNN.

Хоча насправді все це не дивно, лише дуже прикро. Що дивує - це те, що є журналісти, які погоджуються бути статистами у цьому моноспектаклі людини, яка вважає себе актором, та ще й актором, здатним зіграти роль президента у реальнім житті…

Картинку позичила в п. Гарри Шабетника.