середу, 19 квітня 2023 р.

Пам'яті Михайла Островерхи

 


“Біль за рідною хатою, за рідними обніжками, суголовками, стежками, доріжками, полями, за нашим небом, за нашими християнськими святинями, за просторами всієї України, - цей біль моєю думкою ворушив, моєю рукою водив. Може й за-багато того болю...
Але — я щиро писав, як у серці відчував. Може й за-щиро писав!
Що ж, я певен:
таким чистим терпінням, глибоким болем ми зносимося понад розкішну Мамону нашого, Українців — а все таки — ізгоїв, тут життя і, хоч інколи, хоч на мить, душею, думкою літаємо понад обездоленою нашою великою Батьківщиною! Понад Її духовою, фізичною, матеріяльною руїною, що її Москва принесла. Душею — хоч на мить! - ми схиляємось понад нашими родинами — батьками, братами, сестрами, а й дітьми — і, в таку ясну нашу мить, злегшуємо їм їх глухий, важкий, невимовний і перед оком Москвина схований біль, туск, розпач, беручи їх бодай думкою, серцем на себе.
І лише так ми постійно єднаємось із Україною, ми живемо нею, ми прагнемо волі для Неї!
І у великій тузі за Нею — й Бог нас вислухає!...” *
Михайло ОСТРОВЕРХА,
січовий стрілець, хорунжий УГА, начальник культурно-освітнього відділу Запорозької дивізії, член Військової управи “Галичина”, редактор дивізійного тижневика “До перемоги”; співак, письменник, мистецтвознавець, публіцист.
* 7 жовтня 1897, Бучач, Тернопільщина — † 17 квітня 1979, Бруклін


Михайло Островерха. Портрет пензля мистця Михайла Мороза


⚡️ Михайло Островерха
НА КРУТОМУ ЗВОРОТІ
З пожовклих сторінок 1939—1940
Сумні вечори. Ходити по місті можна лише до 9-ої години вечора. Стою при вікні в помешканні знайомих, які мене прихистили в себе. І дивлюсь на палаючий у морі світла пропаґанди Львів. У яркому світлі палають червоні прапори на ратуші, на воєвідстві. Від часу до часу несеться вівкання й заводження пісні з нічних челюстей ночі. Це ситі й добре одягнені ґепісти, роз'їжджаючи службово на вантажних автах, виспівують і надають містові насторою непевного, якогось несамовитого, пекельного. Бо в такий час, коли вся армія, це тіні злидарів, виголоднілих та схуділих нуждарів, коли виснаження і голод та терор учинили з цієї армії якесь несамовите стадо макабричиих тіней, то й ці пісні ґепістів витворюють атмосферу макабричности. Споглядаючи на ці кістяки червоноармійців. які є синами нашого села, я розумію усю парадоксальність большевицького гимну: „Повстаньте гнані і голодні! ...Повстане військо злидарів!" Чи ж не собі вони, ці тіні жорстокої влади, співають ці слова? Чи ж важко передбачити, що таки прийде хвилина й вони, співаючи цей же гимн, кинуться на цих жахливої влади сатрапів-вождів?
А пильно придивившись формі будови голови Леніна - це ж найвиразніший кістяк смерти: символ Московії! Символ того, що приносить із собою ця Москва! Символ смерти, руїни душі, тіла, культури, релігії, усіх-усіх тих конструктивних цінностей Европи. Цей череп його є символом тієї задухи, недовір'я, фізичного і морального бруду, терору, донощицтва, розкладу фізичного і морального, отупіння, — дослівно: пранці душі й тіла. Ось це й зміст будови голови цього московського генія.
Заробітків немає, нема й гроша, а жити якось треба. В найдешевшій кухні для літераторів, журналістів, мистців і лікарів, при вул. Академічній 10/1, де обслуговують пані польки і жидівки, де видають денно до 400 обідів, — юшка і шматочок м'яса і окраєць хліба, — обід коштує 85 сотиків. Наші інтеліґенти ходять попід кам'яниці Львова й сіріють на тілі, недоїдаючи, а ще більше на душі. Бачив я інколи, як до цієї дешевої кухні крадьки, чужо й непевно заходили їсти Михайло Струтинський і Петро Сагайдачний.
Товариство Письменників і Журналістів ім. І. Франка мало в Зембанку й Центробанку своїх до 1000 злотих разом ощадностей. Роман Купчинський, як голова цього товариства, — хоч воно вже перестало існувати, — зробив те дуже добре й по-товариськи, що поручив Василеві Сімовичеві вибрати ті гроші і по малій сумі, нишком, роздавати допомоги старим членам нашого товариства. І так отримав і я — по 10 зл. кожноразово - 60 злотих. Скупенько якось проживав я.
„Возз'єднання ...вплоть до отдєлєнія"
Прийшла неділя виборів: 22 жовтня 1939 р. Надворі холодно, мрячно, непривітно, хоч інколи, на потіху, показується сонце. Від вчасного ранку б'юсь із думкою: йти, не йти голосувати? Передумую за і проти. Я був певен, що в такім місті, як Львів, де переважають ще поляки, де наплила така маса жидів, — а всі біженці дістали право голосу при цих виборах! — то. може, мені вдалося б і не голосувати. Проте, взяв я під увагу моїх господарів, які мене прихилили коло себе, в яких я майже кожну ніч ночую, — бо інколи нерви мене виганяли і з цієї хати я йшов спати до інших приятелів, слід за собою затираючи, — а моє неголосування може відбитись і на них. І я постановив із трепетом у душі йти голосувати: перший раз у моєму житті голосував і останній! За Польщі — в 1922 р. українці бойкотували вибори, а коли вже й стали брати участь у виборах, тоді я сидів в Італії, то не голосував.
Голосування нашої дільниці відбувалось у будинку „Рідної Школи" при вул. Мохнацького. Єдиним кандидатом на цю дільницю був якийсь Василь Малюх, якого прізвище я вперше тоді й почув, якого ніхто не знає. Біля виборчого льокалю вештасться народ, стоїть черга й тут, мова польська. Дістався і я до середини. У просторій залі при вході стояв широкий стіл, а за ним сиділо двоє наших молодих людей: магістер К., побачивши якого, мені стало легше на душі, бо знав я його, як людину чесну, нескаламученої душі, і висока та русява панна, якої прізвища я не знаю. Побачивши мене, вона, не спитавши в мене прізвища, закреслила мене: “голосував” і дала мені білу картку, на середині якої було видруковане єдине прізвище кандидата: Василь Малюх. У першій хвилині я не знав — що з тим свистком паперу діяти? До мене підійшов совєтський старшина з відзнаками політрука і пояснив:
— Ідіть товаришу он там до кабіни і там згорніть цю карточку вчетверо; як же хочете, то й скресліть чи що кандидата, а потому кинете цю карточку до он тієї урни, що на сцені!..
— Дякую, товаришу коміcap! - відповів я під акомпаніямент шуму в голові моїй від його слів, від яких війнуло якоюсь лукавістю.
Я й не опам'ятався, як зовсім відрухово опинився за заслоною у кабіні. Тут кинув оком і, побачивши чорнило й перо, зрозумів, що це може бути дуже добрий підступ товариша політрука. І як швидко увійшов я до кабіни, так іще швидше, як із пращі, зложивши вчетверо картку, вилетів з тієї кабіни. До мене облесно підсміхався товариш політрук, а від його усміху в душі у мене щось гидко скоботало. Я подався до урни. Біля урни сидів чорнявий, із “вірлиним" носом тип і проникливо очима сував по картці і по моїм обличчі, а другий. такий самий тип, робив знак за кожним до урни киненим голосом. Вийшовши з виборчого льокалю на вулицю, я з полегшею відітхнув. І добре сталось, що я пішов голосувати: коло одинадцятої години вночі приїжджало авто по всіх тих, хто не йшов голосувати, забирали їх до голосування, а від голосування до ГПУ на переслухання.
По всьому нашому краю, — тобто, по тих землях, що до 1939 року були під Польщею, вибори йшли під гаслом: спротиву до совєтської влади. Крім великих міст, де українці були в меншині, край тримався вороже, з глумом до совєтів і в поставі достойній українства. На виборчій картці, перекресливши ім'я видрукованого на ній кандидата, селяни писали всяко: “Забирайтесь із нашої землі!”, “Сталін може поцілувати нас ...”, “Слава Україні!”, “За самостійну Україну!”. Були й такі села, що зовсім на голосування не пішли. Нічого не помагала й загроза комісарів. У одному селі біля Руської Рави під час виборів селянин селянина спитався:
— То що, куме, думаєте про тих совєтів?
— Та що там, куме! Я думаю те, що виджу, а ви видите те, що й я виджу! — відповів цей чисто хлопським хитрим способом.
Число арештованих УНДО-вців зростає. У ГПУ вже сидять: д-р Дмитро Левицький, д-р Кость Левицький, д-р Іван Німчук, Володимир Целевич, посол Тершаковець, посол Володимир Кузьмович, сенатор Остап Луцький, посол Степан Біляк.
[Український щоденник “Свобода”
Середа 18-го травня 1955]




⚡️ ...Йому судилося воювати у лавах УСС, потрапити в полон до москалів під Бережанами; під час польсько-української війни у складі 1-ї бригади УСС брати участь у боях під Львовом; відтак - закінчити старшинську піхотну школу УГА в Золочеві, в ранзі хорунжого бути прикріпленим до 10-ї Янівської бригади, де він спільно з О. Кононом керував розвідкою, і брати участь у Чортківській офензиві та поході на Київ; захворіти на тиф у "чотирикутнику смерти" й після виздоровлення вступити до Дієвої Армії УНР і в лавах Запорізької дивізії служити заступником начальника культурно-освітнього відділу; бути інтернованим поляками у таборах військовополонених у Вадовіце і Каліші; підчас німецько-совєтської війни - бути членом Військової Управи “Галичина” і редактором дивізійного тижневика “До перемоги”, що виходив від Різдва 1943 до кінця 1944 року (згодом у Дивізії виходила газета "До бою").
У цивільнім житті Михайло Островерха був редактором, письменником (псевдонім Михайло Осика), мистецтвознавцем, перекладачем. У різних джерелах через кому пишеться, що Островерха був ще й актором. Ось що мається на увазі. Цитую присвячений пам'яті М. Островерхи нарис "Між двома світами"** Івана Боднарука:
"Восени 1916 року над річкою Ценівкою, коли, після довгої оборони, сотня Сушка була оточена москалями, Островерха попав у російський полон. В перших місяцях 1917 року, як полонений, працював в "Етапі Юго-Западного Фронта", де вів "журнал ісходящіх і вхадящіх бумаг". Від дитинства любив Островерха пристрасно театр і мав гарний ліричний тенор, тому випадково, щасливим збігом обставин, опинився у військовому театрі. Коли Етап пересунувся на Схід до Бару, приїхав з фронту якийсь полк і давав у залі історичну драму Старицької-Черняхівської "Мазепа", а далі "Наталку-Полтавку" безкоштовно на всі вистави. В жовтні 1917 року його Етап був уже в Корці на Волині й тут мав Островерха щастя виступити на сцені. Театр давав спершу російські і українські п'єси, а згодом тільки українські. Вів його режисер Яблоков, артист театру Соловцова в Москві. Хтось із етапних вояків-службовців сказав Яблокову, що Островерха має "хороший голосок" і той запросив його до хору, а незабаром сказав до нього: "Ей, ти, австріяк! Ти будеш Петро в "Наталці-Полтавці"! Не безпокойся, будеш ти вєліколєпний Петро!" Островерха, спершу збентежений, виступив по кількох пробах у грудні 1917 року на сцені. При кінці квітня 1918 року за спонукою сотника Романа Сушка, що був тоді в Києві в Січових Стрільцях, Островерха покинув Яблокова й подався в Галичину до давніх друзів, Усусусів."
...Після повернення з польських таборів він працював у селах Бучаччини та Станиславівщини; згодом у Львові працював у редакції журналу «Червона Калина». 1923 року в Каліші у видавництві «Веселка» вийшла спільна збірка поезій Є. Маланюка, М. Селегія та М. Осики.
1926 року виїхав до Італії, вивчав мистецтво, літературу, музику, побут; свої враження описував у часописах «Діло», «Новий час», журналах «Назустріч», «Обрії», «Життя і знання», «Дзвони». У цей період стає популяризатором режиму Муссоліні, зокрема 1938 року опублікував книжки «Муссоліні – людина і чин»*** і «Нова імперія» — найяскравішу апологію італійського фашизму, яка будь-коли виходила з-під пера українця.
1944 року разом із редакцією тижневика Дивізії "Галичина "До Перемоги" виїхав до Німеччини, згодом — до США. Співпрацював із редакціями часописів «Америка», «Народна воля», «Свобода», написав і видав "кільканадцять вартісних книжок"****, як зазначив згаданий вже І. Боднарук.
Був учасником ініціятивного комітету проведення З'їзду Бучачан у Рочестері 30 травня — 1 червня 1969 р.
Помер 17 квітня 1979 року в Брукліні, Нью-Йорк.




⚡️ ВІН ПЛИВ ПРОТИ ХВИЛЬ
...Михайло був популярний серед нашого громадянства, зокрема серед львівської „богеми" 1920-их років, а популярність його зросла з хвилиною виїзду до Італії на студії сольоспіву. З Італії він писав прецікаві репортажі та спостереження.
Вище середнього росту, дебелий і кремезний, з високим, відкритим чолом у вінку ясного, помірковано кучерявого волосся, з ясними, добрячими й розумними очима, з усмішкою на дбайливо поголеному обличчі, завжди чепурно зодягнений, елеґантний у товариській поведінці, обдарований тактом не тільки говорити, але й слухати, він, наче живий маґнет притягав людей до себе.
Про його популярність свідчили часті згадки про нього в пресі, зокрема в гумористичних журналах і в фейлетонах з дружніми графічними та словесними шаржами. Називали його “Монте акуто", “Острийзверха", „Нібито Муссоліні" - натяк на „іль дуче".
Особисто ми познайомилися під час німецької окупації, коли постала Дивізія „Галичина", а Михайло став редактором дивізійного журналу „До перемоги!" Всі матеріяли до преси мусіли пройти „превентивну" цензуру шефа преси на „Дистрикт Галичина" Ґеорґа Лемана, непартійця, за освітою економіста (Diplom-kaufman), який до війни працював у німецькій торговельній місії в Москві й одружився з росіянкою. Володів добре російською мовою, знав теж трохи українську й польську мови.
Тому що Островерха слабо розмовляв по-німецьки, вони вели розмови російською мовою. З усіх редакторів, які приходили до шефа преси, він найбільше любив Михайла. І тут я мав нагоду переконатися, що лагідний, опанований Островерха вмів рішучо й безстрашно постояти за свої принципи.
Одного разу з бюра шефа преси долетіли звуки голосної суперечки. Запитана секретарка спокійно відповіла: — „Леман і Островерха обговорюють матеріяли". У цей момент двері бюра Лемана відкрилися широко, Островерха з пересердя гепнув в'язкою машинописів об бюрко і з голосним нецензурним прокльоном вибіг із бюра. Заки Леман, який мав вдачу холерика, видобувся з-за бюрка, Михайло був уже на вулиці. З налитими кров'ю очима Леман гримнув кулаком об бюрко, але за хвилину втихомирився і промовив: — Це справжній мужчина, вміє постояти за своє. Не люблю „я-заґерів"! (потакайлів).
Наше знайомство продовжалося в таборі безвітчизняників в Ашаффенбурзі, де Островерха співпрацював у газеті “Неділя” за редакцією Геннадія Которовича, хоч Михайло стояв радше на позиціях монархістично-гетьманських, а Которович на УНР. Але мистецько й літературно-критичні статті Островерхи були всім цікаві.
Крім того ми часто стрічалися в гостинному помешканні д-ра Івана й Наталі Макаревичів. Тут Островерха вів довгі розмови з мамою господині пані Галущинською, а що був лепським оповідачем, ми радо його слухали. Від нього я багато навчився.
Останній етап нашого знайомства був у Ню Йорку аж до смерти Михайла.
Володимир Барагура
“Свобода”, 13 лютого 1990
_________________
* З передмови до книжки спогадів Михайла Островерхи “Обніжками на битий шлях”. 1957, Нью-Йорк

Чому мовчить Зеленський?


 


Сьогодні в нас чергова річниця. Роковини, я б сказала. 4 роки тому нинішній президент виступав на стадіоні. Пообіцявши стати вироком тодішньому президентові. А, схоже, став вироком всім нам.
Не пишіть мені, прошу, що він не втік і став на оборону. На оборону стали десятки тисяч наших людей, які йшли на смерть за свою країну, виходили голіруч проти танків. Наші люди, своїми розтерзаними тілами, зупинили підписання позорних угод, які планувалися в Стамбулі.
Ми не знаємо поки, яку долю країні і людям готувало найвище керівництво держави. Дізнаємось, вірю.
А чи показували в єдиному марафоні перемовини Сівковича з Куліничем? Чи там і досі співає і матюкається Поворознюк?
Розвідка (не наша, ясно ж) оприлюднила сенсаційні матеріяли. На найвищі пости в державі призначались зрадники і вороги. Цей факт був вміло перекритий іншими інфоприводами. Які ми тут всі натхненно тягали в зубах.
Колективне несвідоме, воно так і діє. Але ФБ, який не так давно постив картинки про те, яке хто дерево і про три бажання, які мають справдитися наступного року, тиждень обговорював Субботу. ФБ взагалі слухняно бігає за заданими алґоритмами.
Так от, 5 квітня були оприлюднені перемовини кремлівського «куратора» з «кротом» з СБУ. Це сенсаційна інформація, з якої можна сміливо робити висновки, що якщо в СБУ на найвищі посади ТАК призначались люди, то немає ґарантій, що в офіс президента, наприклад вони призначались по-іншому. Не кажучи вже про дрібніші структури.
І зараз вже досить очевидним стає все, що відбувалось до 24 лютого - і «ваґнерґейт» зі здачею деталей спецоперації, і османський «туризм» на літаку патрушева, і скорочення оборонних замовлень, і перехід заводів оборонного напрямку на 1 чи 2-денний робочий тиждень. Та багато що стає зрозумілим.
Але президент України мовчить вже 14 днів. Ані пари з вуст.
Чому мовчить Зеленський? Ви уявляєте подібне мовчання, наприклад, у британців? Під час війни? От і я не уявляю.
Президент має відповідати. Не хоче зараз, буде після війни. Доведеться. Країна не проковтне, як проковтнула зраду з «ваґнерівцями».
Далі - текст Юрія Бутусова. Поки я свій збиралась писати, Юра вже все написав.

👇
Чи президент України Зеленський все таки відкоментує сенсаційну справу ДБР та СБУ щодо російських "кротів", чи він боїться вступити в конфлікт із мережею ФСБ у своєму оточенні?
Два тижні я чекав. Тепер мовчання президента звучить як зізнання у злочині, і треба називати речі своїми іменами.
За два тижні президент Зеленський не знайшов ні хвилини відкоментувати сенсаційне викриття цілої групи аґентів ФСБ рф, яких президент Зеленський перед російським вторгненням призначив на найвищі посади у Службу безпеки України.
5 квітня ДБР та СБУ оприлюднили просто шокуючі докази по справі співробітника ФСБ рф Володимира Сівковича - ФСБ якимось чином змусила президента Зеленського звільнити патріотично налаштованого генерала СБУ Баранецького і призначити на найвищі посади - начальника Головного управління внутрішньої безпеки та начальника Головного управління СБУ по Криму - російських аґентів, відповідно, Наумова та Кулініча.
Росія перед вторгненням взяла під свій повний контроль СБУ (за винятком одного департаменту - департаменту контррозвідки) і отримала доступ до всіх наших державних таємниць та секретів, і все це завдяки указам президента Зеленського.
Зеленський та Баканов, згідно з кримінальною справою, оприлюдненою СБУ та ДБР, працювали на росію, виконували завдання ФСБ, і внаслідок злочинних указів президента загинули десятки тисяч українців, Зеленський за законом несе повну відповідальність, він діяв як зрадник, призначаючи ворогів на порушення закону про люстрацію. Тому не треба дивуватись, чому не підірвано жодного мосту, а "слуги народу" не купували снарядів й іґнорували попередження про вторгнення.
Але хтось змусив викреслити з презентації ДБР та СБУ головне - за чиїми указами призначено відкритих ворогів України і звільнено чесних контррозвідників?
Я сподівався, що президент визнає це сам, що він скаже, що його ввели в оману, що йому збрехали, що він повірив. Треба, звісно, зазначити, хто ж увів його в оману, щоби ці люди, які діяли цілою групою, були затримані й давали свідчення на суді. Але Зеленський обрав шлях мовчання - шлях брехні та ганьби.
Що ж, утримання Єрмака, Татарова, Демченка, Баканова, Кулініча, Наумова, Гетьманцева при президенті та їхній захист, порятунок контактерів з рф та Сівковича від кримінальних справ - це красномовна відповідь. Який висновок з мовчання Зеленського можемо зробити? Він боїться, що, якщо здати всіх негідників, то вони не мовчатимуть і здадуть його самого. Тому мовчання президента у справі про здачу СБУ під ФСБ рф показує, що це не була помилка, це зроблено свідомо. І треба використати всі можливості, щоб президент Зеленський був змушений відповідати, як би йому не хотілося уникнути відповідальности самому і врятувати від неї свої подільників. І тут доведеться говорити, бо цих рік крови ніхто не пробачить.


четвер, 13 квітня 2023 р.

Сергій Поярков: страшна плата за глупоту обивателів

 



Сергій Поярков
Коментар, якого без сліз читати не можна
ЖИТТЯ ПАТРІОТІВ - ЦЕ ПЛАТА ЗА НАЇВНУ ГЛУПОТУ ОБИВАТЕЛІВ
Мені дружина роздрукувала оцей коментар, і в неї були сльози на очах. Я вам прочитаю. Пише Ольга Василівна:
“Сергію, ми із сином ще до війни Вас завжди слухали. Тепер сина немає, бо боронив рідну землю, і я тепер слухаю сама. Дякую за Вашу позицію і вірю, що за нами справді не заіржавіє.”
От ті, хто голосували за «Хуже нє будєт», ті, хто кричали «Хоть поржом!», ви розумієте, що ви проголосували за те, що Зеленський особисто підписав призначення на вищі державні посади аґентів ФСБ? В них навіть у особистих справах було написано - в Кулінича, в усіх решти, що вони аґенти ФСБ! Ви подивіться в інтернеті, хто батько дружини Баканова, подивіться коментар Бутусова… Ви розумієте, що коли ви проголосували, це ви особисто кинули в урну свій голос і прибрали три бриґади з півночі Києва, ви особисто сприяли вбивству десятків тисяч наших співгромадян! Причому, і це вражає — ті, хто загинув в Ірпені, в Бучі, у Гостомелі, досить велике число з них, я б сказав, багато з них проголосували на виборах за власну смерть, за те, що ви залишилися без будинків, що вбили ваших батьків, родичів... Ви хоч би розумієте, що, проголосувавши на виборах, це ви допустили підірвані мости; прийшовши на вибори, зробивши дурість, ви фактично стали спільниками путіна. От тільки загарбники відповідатимуть у карному порядку, а ви матимете це на совісті. Але більшість із тих, хто пішов і зробив цю дурість через інфантилізм, уперто намагаються цього не помічати, бо п'яний проспиться — дурень ніколи. Бо якщо доросла людина вірить у диво — вибачте, вона дурна! Вона, як тупа теличка, ні сиськи, ні п..ськи, страшна, як смертний гріх, вірить, що їй трапиться принц, він у неї закохається, хоча не можна закохатися в порожнє місце, бо, вибачте за таку метафору, ну, не може ж принц закохатися у старий Жиґульонок, чи в Запорожець, чи в старий іржавий Опель, якщо він має можливість їздити на Феррарі! Чудеса не трапляються з дорослими людьми на постійній основі, а коли вся країна, а 73% - це ¾ виборців, що прийшли на дільниці, – коли вони всі проголосували з ідіотськими криками «Хуже нє будєт» та «Хоть поржом», - ось! [показує повідомлення від Ольги Василівни], вони всі автоматично проголосували за смерть наших воїнів. Кожен із вас особисто морально, на жаль, відповідальний.
Як аґностик, я не вірю в жодну Божу кару. От чесно, я вважаю, що вірити людина має в Конституцію, у Кримінальний кодекс, у себе і в здоровий глузд, бо тільки повний брак знань у голові породжує віру в те, що можна виграти в наперстки, заробити на … [не розчула], в те, що «Зєлєнскій прідьот - порядок навєдьот». Коли ви довіряєте думати за себе комусь иншому, ви завжди виявляєтесь лохом, і коли Зеленський так відчайдушно кричав: «Я ж не лох, мені ж 42», - от зараз ми побачили, хто є лох і хто не лох. Я розумію, що всі оці Куліничі, Сивковичеві помічники, котрі здавали і зливали 100% інформації, якою володіло вище керівництво СБУ, - зливали її кремлеві в режимі онлайн. ФСБ знала все, і оце [знов показує повідомлення від Ольги Василівни] – на совісті кожного, хто прийшов на вибори і з хихотінням, із отим ідіотським напором «разом» вирішили поекспериментувати. Адже вам казали! Я намагався на всіх каналах — і на Медчуківських, і на Порошенківських — ми кричали вам, що… Ми писали вам на отій будці високовольтній: — Не влазь! Вб'є! Вбило… Вбило й тих, хто голосував за Зеленського, і тих, хто взагалі не голосував, хто не прийшов на дільницю й тим посприяв обранню Зеленського [так, “Свободо”?]. І сьогодні гинуть ті, хто був катеґорично проти, причім найцікавіше, що зараз найбільше для перемоги роблять ті, хто голосували проти Зеленського, а отже проти цієї війни. Тому що, повірте мені як людині, яка 20 років перебуває в політиці, в її середині, дуже щільно, що «не втік» би ніхто — ні Ляшко, ні Порошенко, ні Аваков, ні Яценюк, і коли виборці Зеленського у своєму кретинізмі кричать: «Ну, наш же не втік», здайте собі справу: от ви тішитесь. Коли тішаться, що Зеленський «не втік», ті, хто не голосував за Зеленського, – так! для них виявилося сюрпризом, що Зеленський «не втік»! Адже це дурість, коли це виявляється сюрпризом для тих, хто голосував за Зеленського! От ви всі всерйоз ішли на виборчі дільниці й опускали бюлетень в урну з думкою «я голосую за чмо, яке, якшо шо, здрисне під час війни»? Для вас це виявилося сюрпризом! І коли я бачу зелені соплі захоплення, що він «не втік», - хлопці, яким же порожнім місцем ви маєте вважати ваш вибір, Зеленського, якщо у вас із цього приводу є захоплення! Верховний головнокомандувач не повинен тікати, робота в нього така! Хірург не тікає з операційної, солдат не тікає з поля бою… Я знаю тих, що втекли першого ж дня — поїхали в бій, як Таня Чорновол, проти якої порушено кримінальні справи, — вони всі побігли на фронт, втекли на фронт! А Зеленський у найбезпечнішому місці країни, у бункері, сидів, виявляючи "героїзм"!
Я не бачу логіки. І коли люди без логіки, без мізків, без життєвого досвіду, без бажання вмикати мізки, йдуть на вибори, відбуваються страшні речі. От я не знаю… Я дивлюся на цю війну, я читаю оцей коментар [знову показує повідомлення від Ольги Василівни], в мене єдине останнє запитання до вас, які проголосували за Зеленського і кричите зараз, що він же «не втік»: ви розумієте, що це ви винні? Ви знаєте, що це ваша вина, що це ваша відповідальність? І щоб цього не було більше, навчіться, чорт забирай, користуватися мізками! Хоча б якісь жалюгідні залишки цього органу у вас ще під черепушкою зберігаються? Вчіться думати!
А вас, друзі, я попрошу перепостити цей блог, написати коментарі, поставити лайки. А перемога неодмінно буде за нами!

Транскрипт відео з ютуб-каналу "Нічого святого" - офіційного каналу Сергія Пояркова https://www.youtube.com/watch?v=EgpSVwanPfo






понеділок, 10 квітня 2023 р.

Олександр Зеленько: війна РФ проти України як частина ґлобального плану Китаю

 


Кремлівський і пекінський диктатори на саміті ШОС у Самарканді 15 вересня 2022 року


З розмови з Олександром Зеленьком, колишнім співробітником зовнішньої розвідки КҐБ, психологом
(продовження*)


� - ...Ми пам’ятаємо, як сам воєнний злочинець путін приходив до влади через підрив будинків і що зараз, у принципі, може бути різне. Вони ж там постійно розповідають, ніби українці готують провокацію чи то на кордоні з Білоруссю, чи у Придністров’ї. Як ви бачите, аналізуючи реторику їхніх пропаґандистських майданчиків і настрої, чи можуть вони вдатися до своїх старих методів, і це заради єдиного — вони ж постійно хочуть мобілізувати своє суспільство, всі мають піти на фронт, всі мають стати добровольцями. Чи підуть вони на вчинення широкого терористичного акту?
- Підуть вони чи не підуть, їх не будуть питати. Якщо це вирішить товариш Сі, то підуть, побіжать, попливуть і полізуть з тією швидкістю, з якою скаже товариш Сі, бо не їхня собача справа щось вирішувати. Зараз їхній театр дій — це, безумовно, кордон Білорусі і Польщі. Їм конче потрібен прямий конфлікт з НАТО, бо попри їхні розмови про те, що НАТО напала, НАТО воює тощо, вже 170 тисяч російських трупів, а НАТО на війну так і не з’явилася, і це вже починає бути смішним, а товариш Сі не любить, коли над ним сміються. Крім того, Китай хоче побачити ключову річ, заради чого він і штовхав не дуже розумного майора путіна на війну проти України: він хотів побачити технології, стилі бою, тактику й таке инше Західного світу, для того щоб потім, коли Китай наважиться на відкриту атаку людства, для нього б нічого не було нового. І тут отака пробна атака, яку путін обіцяв зробити карколомно швидкою: 3 доби Україна, 5-7 діб Варшава і 40-а доба — Берлін. До речі, керівництво НАТО у своїх оборонних стратегіях виходило саме з таких термінів. Дійсно, на командно-штабних навчаннях 2021 року НАТО передбачала, що в разі масштабного наступу російської армії, “другої армії світу”, 40-а доба це штурм і падіння Берліна, 5-7 доба це Варшава, а щодо України взагалі 3 доби без будь-яких втрат. Україна зламала всі плани і сходу, й Заходу, примусила переглянути реалії, і тепер товаришу Сі треба дуже швидко перелаштовуватися. Адже план був чудовий, чотирьохактний, все було спрацьовано - власне, чому путін так рєзво і швидко напав.

Жодного російського солдата взагалі нема за Уралом, там є тільки технічні служби, ніяких боєздатних військ там нема, є тільки комендатури, охорона концтаборів, залізничні війська — ті, хто навіть добу не зможуть стримувати не те що китайську армію, а й армію Таджикістану. Усе перекинуто на захід, аби реалізувати цей план. План зазнав краху. І тепер вони повинні реабілітуватися, як було у старому совєтському фільмі, “шеф дав нам останній шанс”. Вони мають реабілітуватися й нарешті наступати. Наступати нічим. Виправдатися перед “шефом” можна тільки одним: “На нас 54 армії світу наступають”. “Шеф”: “Покажіть, де ці армії!” Вихід: зараз зробити провокацію на кордоні з Польщею. Таким чином вбиваються два зайці: позаяк це буде на білоруській території, значить, Білорусь автоматично буде вимушена вступити у бойові дії, і от нарешті оті поляки, щодо яких ми казали, що вони на нас напали, після того як ми на них напали, вони на нас напали. Для цього і ядерна зброя підсовується під захід — щоб застосувати класичний каґебістський прийом: “Ми підсовуємось під самий кордон, на кордоні робимо ґрандіозну провокацію, перевдягаємо [солдат] у форму армії противника, демонструємо". Чи співпадуть кульові отвори на мундирах і на тілах — це вже питання десяте, як то кажуть, ложечки вже є, а осадочек залишився, але вже є casus belli, а далі можна щось провокувати. Тому з позиції путіна, точка, де він повинен докласти всіх зусиль, це кордон Білорусі. Поляки чудово це розуміють, польські колеґи готові до будь-якого перебігу подій. Зараз зусилля ЗСУ — це наші спільні зусилля, і польська армія також готується кожну хвилину.



Плакат, випущений 2013 року міжнародною неурядовою організацією «Reporters sans frontieres» (Репортери без кордонів).

� - Ви колись казали, що війна рф проти України — це частина ґлобального великого плану Китаю, і зараз ви пояснили, як він був побудований. Але з 24 лютого все пішло не за планом, а це означає, що плани мали би переписуватись. Якщо подивитися зараз на поведінку чи заяви кремля, то, крім оцього ноу-хау з тактичною ядерною зброєю на території Білорусі, більше нових планів немає, і то ми розуміємо, що для цього потрібен час, вони кажуть, імовірно, оці свої підземні сховища вони добудують влітку. Тобто в нас ще є час поборотися. Відповідно, і Китаю треба думати — або рятувати свого партнера, або його кинути і зробити вигляд, що вони тут ні до чого. ...Що зараз ви спостерігаєте? Подальшу гру Китаю дуже важко розкусити.
- Сказати, що нема нових ноу-хау не можна. Нове ноу-хау — це спокушання і підштовхування України до політичної діяльности, підштовхування суспільства, народу і влади до такої позиції: навоювалися? - навоювалися, пора тепер готуватися до виборів. Визначмо, хто тепер залишається “черговим по війні”. “Черговими по війні” ми залишимо ЗСУ, бо що ж — їм подобається воювати, от нехай і воюють; волонтерів - ну, а куди ж без них, без них воювати не можна; і західних союзників. Чудово. Державний апарат повинен готуватися до виборів, керівництво держави повинно зайнятися майбутнім “Великим будівництвом”, черговим мільярдом дерев, міжпланетарним галактичним президентським університетом і далі — ще “смачнішими” проєктами, бо ми ж розуміємо, що відновлювати країну після війни — це мільярди й мільярди мільярдів, серед яких ці мільярди дуже легко губляться. І тому зараз усі сили росії будуть спрямовані на підштовхування до розширення корупційної бази. Це вони вже робили: вони робили це у 13-му і 14-му році, вони змогли тоді корупціонувати ввесь Схід, Можливо, це зараз прозвучить дико, але тоді всі знали мзду за проїзд російського танка через український кордон: 3000 доларів. Тобто взимку 2013-14 року, до початку бойових дій російський танк спокійно їде через кордон, кордон це знає, 3000 доларів платиться з однієї башти; 2000, здається, тоді йшло з КАМАЗа і, здається, по 1500 з БМВ і БТР. Вони розміщалися в маленьких селах, на хуторках, де можна було сховати багато техніки. Корупція була тотальна. Пригадую, 8 березня 2014 року з Києва довелося замовляти мікровтобус “Укрзолота” для того, щоб виконати замовлення митників і прикордонників Луганської області, бо послати просто так не можна було, не вміщалося в шухлядки. Щоб вони могли привітати своїх дружин, коханок, дочок, довелося спеціяльно слати цілий бусик... Уявляєте, скільки це треба було назбирати! А потім все стало чітко зрозуміло: зайшли хазяї і сказали: “Брали? Брали. Відпрацьовуйте.” Росія хоче це повторити у ґлобальному масштабі. Иншого виходу в них нема, вони чітко знають стару китайську формулу: будь-який корупціонер у стані війни є автоматично зрадником. Той, хто брав за мирних часів, той 100-відсотково, без жодних сумнівів стає зрадником і ворожим аґентом під час бойових дій. Більш-менш вони будуть зараз вкладатися в оце все. Крім того, їм треба розхитати так звану "втому від війни”: “Шановні українці, скільки можна, вам остогидла комендантська година, ну, вже пора. Хто хоче, може, як у Буковелі сказали: їхати у свій Бахмут, а ми тут уже в Буковелі, ми вже звикли, в нас вже ніякої війни немає”. Тобто, спробують зробити серію номер 2: вісім років “якась там війна на Сході” десь там ішла, хтось десь хотів якусь АТО, якусь ООС, а вся Україна насолоджувалася життям і вважала, що майбутні травневі шашлики — це і є головна мета життя. Ну, травневі шашлики отримали, всі ними — вибачте за жорстокий тролінґ — вдоволені. Гадаю, що наступного разу ми травневих шашликів навряд чи захочемо. Крім того, російська розвідка почала працювати дуже активно для того, щоб до кінця фінансового року, котрий завершується 30 вересня, припинити фінансування України. Для цього йдуть тези:

- росія слабка, росія ось-ось зазнає краху, не поспішайте, зараз ми впадемо, ви отримаєте демократичну росію, не руйнуйте нас.
Друга теза:
- не руйнуйте нас, в нас ядерна зброя, в нас є божевільні, які раптом натиснуть на кнопку, а взагалі ми люди хороші, почекаймо до осени.

Ефект є. Дуже багато европейських інституцій вже клюнули. До речі, Европа таки не узгодила, де ж будемо про той мільйон снарядів говорити, хто ж буде його виробляти. Вибачте, вже квітень, скоро його середина буде, а ми ще не вирішили, хто їх вироблятиме. Плюс танки “Абрамс” будуть замовлені, мабуть, у вересні, а вересень — це поганий ґрунт, а по поганому ґрунті танки не їздять, і, мабуть, потихеньку ми їх переконаємо на пізню весну 2024-го. І так далі. Тобто вони хочуть тягти час, щоби примусити Україну капітулювати під впливом економічних факторів. Тут у них є резон. Ми справді не маємо такого мобілізаційного ресурсу, як має росія. І не треба забувати, що вони зараз успішно обходять всі санкції, а відколи до гри долучилася Індія, говорити про успішність санкцій буде взагалі проблематично: якщо ми говоримо про електроніку, то це можливо, що ж до всього иншого — дуже сумнівно. Тому не треба себе заколисувати. Попереду дуже важка і довга, на жаль, війна.
.
Транскрипт уривка з відео “ Ексрозвідник КДБ ЗЕЛЕНЬКО | путін ПУСТИВ в хід ОСТАННІХ агентів, рф ГОТОВА до громадянської війни” https://www.youtube.com/watch?v=37nOzJS7HfQ
___________________
* Початок:
Олександр Зеленько. ФСБ завербувала Баканова через його темні справи
і
https://lesinadumka.blogspot.com/2023/04/blog-post_9.html


неділю, 9 квітня 2023 р.

Олександр Зеленько: ФСБ завербувала Баканова через його темні справи

 



Олександр Зеленько:
ШОКУЮЧА ПРАВДА ПРО АҐЕНТА БАКАНОВА! ФСБ завербувала екс-голову СБУ через його ТЕМНІ справи!
Уривки розмови з Оленою Курбановою
У 80-ті Олександр Зеленько працював у КҐБ, до початку АТО викладав в Луганському національному університеті, а зараз Зеленько - доцент кафедри Київського національного університету ім. Шевченка.

Олександр Зеленько: - ...Це довга розмова. Коли в 91-му я порвав стосунки з центральним апаратом КҐБ, я подивився, на підставі чого і як формувалася Служба безпеки України, і, будучи людиною обережною, про всяк випадок я в 92-му році “загинув” - офіційно й формально, з довідкою про смерть і все-все-все... Часи були туманні, тому в москві більше ніхто багато років не шукав. Я не став близько контактувати з СБУ, бачачи, хто її створює, хто там грає перші ролі і хто нею керує. Власне, коли нам зараз намагаються підсунути Баканова як жертву, пригадаймо, що в 11-му році Баканов привласнив, здається, сім гідроелектростанцій України, отримав велику кримінальну справу. [Зеленського ж ніхто за язика не тягнув, коли він на камеру заявив, що "такого чесного голови СБУ ніколи не було". Він що, гадав, що в усіх правоохоронців коротка пам'ять? 😉 - L.P.-S.] Людина з фейковою освітою, бо “юрист” він якоїсь Академії праці чи [нерозбірливо]. Якщо ви захочете знайти цю організацію, то українська Вікіпедія про неї нічого не знає. Тобто, звідки “юрист” Баканов з’явився? Немає такої контори. Вона насправді є — тут недалеко за Окружною, є таке невеличке приміщення, там, можливо, дають якісь дипломи... Але вже станом на 11-й рік він був злочинцем величезної катеґорії зі спробою привласнити 7 найбільших електростанцій України*, і його врятував громадянин росії, мільярдер, власник величезної російської корпорації Evraz, який, за "випадковим" збігом обставин 😉, був на той час головою СБУ, - Хорошковський. Тобто одного російського громадянина врятував инший російський громадянин. А потім — одне за другим, одне за другим... І коли мені зараз підсовують Кулінича, я розумію, що це — гра в очищення: ну, на́ тобі маленьку рибку, бачиш — ми рибаки...
У старі часи в СБУ була така штука, як отримувати звання за махляк [якщо я розчула це слово правильно], - коли людина закопувала під кущиком жменьку патронів різного калібру, потім викликали журналістів і камери й розкопували “великий схрон боєприпасів терористів”, отримували звання, отримували орден і так далі... Усі над цим сміялися — 11 патронів та ще й різного калібру! Але місцева преса все показала — три патрони таких, два таких і чотири таких - усі різні, бачте, до різних систем зброї, от які вони терористи! Тому говорити про реформу СБУ поки що абсолютно рано. Кулінич — це один з екземплярів.
Поговорімо про Херсонське управління, яке майже повним складом підготувалося і дуже специфічно себе поводило. Поговорімо про Харківське управління, про Чернігівське, про Сумське, про Запорізьке... Можна навіть про Львівське поговорити, згадати про зниклих майже півтора мільйона чоловіків призовного віку, зниклих через західний кордон. Якщо я точно пам’ятаю цифру, мільйон 270 тисяч людей призовного віку виявилися водіями фур і волонтерами - взяли, як то кажуть, квиток в один кінець. МІЛЬЙОН ДВІСТІ СІМДЕСЯТ ТИСЯЧ, притім, що ми ледь можемо зібрати мільйон на заміну тим, хто цілий рік не виходить з окопів! Рік в окопах — це неможливо! Ротація має бути через два місяці, три — це вже дуже важко, а тут — ЧОТИРНАДЦЯТЬ МІСЯЦІВ! Але мільйон триста тисяч волонтерів і водіїв фур... ну, й багатодітних батьків. Ми бачили, як кордон перетинали генерали СБУ з військовими квитками рядових піхоти, які відслужили. Ми бачили, як генеральний прокурор, майже як Рябошапка, тричі намагався штурмувати кордон, бо він багатодітний папа, і діти його у французькому маєтку не можуть дати собі ради, не можуть знайти, де ложки лежать...
Якщо Україна хоче існувати як сильна европейська держава, то колись доведеться йти на дуже жорсткі заходи, й це неминуче, бо инакше...
Знаєте, коли один у сім’ї дивиться кіно, а другий гасить пожежу, бо горить дах, і той, хто дивиться кіно, каже: “Ти занадто шумиш, не даєш додивитися, я вже сюжет втрачаю!”- “Так дах же горить!” Шановні, треба схаменутися, бо ми почали втомлюватися від війни, яка виносить простий вирок: ми жити будемо чи ні?! Якщо хтось думає, що росіяни прийдуть і нічого не зміниться... Я спілкувався з полоненими російськими офіцерами, спілкувався з тими, хто зараз перебуває по той бік лінії фронту, - ніхто нас щадити не збирається. Це тотальна війна. Українців не повинно залишитися! І це офіційна позиція командування російської армії. Українець повинен бути вбитий. Залишиться тільки той, хто виправдає... гадаєте, ви просто скажете “ну, я рускій, я знаю рускій язик”, і пронесе? Не пронесе! Треба буде довести свою відданість рускому міру, тільки ті залишаться живими. Але живими і зі своїми статками — це різні речі. Вам подарують життя, але у вас заберуть усе, бо є рускіє, які вже довели свою рускость.
Коли от я иноді це розказую, мене питають: “Невже вони такі звірі?” Та ні, хлопці й дівчата, вони ... [на цім слові, побоюючись за свій акаунт, перериваю транскрипт, але обов’язково подивіться це місце на відео з 7:25 до 8:09 хв.] ...Тому говорити “ми втомилися від війни, може якось воно замириться? Та ну, Бог з ним, з окупованими Донбасом і Кримом жили, і тут якось переживем!” Не переживемо! На всіх місця у притулках Німеччини не вистачить. Щобільше, мушу розчарувати багатьох: місце у притулках Німеччини, може, й буде, але якщо Україна не встоїть, російський танк прийде і в німецький ... [нерозбірливо]. Тому для нас це питання часу: або ми перемагаємо за будь-яку ціну, або... або все!



� - Ці слова дуууже багатьом людям треба почути і осмислити. На підтвердження пригадується, як недавно британська розвідка опублікувала, як вони на 4 класи збиралися ділити українців під час окупації: кого вони нищать, хто буде їм прислужувати... Це війна на винищення нації.
� - ... Я чула велику дискусію між журналістами УП, вони ділилися своїми джерелами, що якийсь пошук формули для проведення виборів - вони за календарем мали би бути в нас наступного року — справді ведеться, хоча для будь-якого українця це мало би лунати як дика думка, бо в нас воєний стан. Ми не юристи, але розуміємо, що за логікою це неможливо, хоча журналісти УП навіть казали, що, ймовірно, можуть зробити якусь таку хитрість: на три тижні скасувати воєнний стан, підготувати всю роботу ЦВК і повернути воєнний стан — це таке припущення. А де проводити, кого обирати, в нас є окуповані території — вони великі, більші, ніж у 19 році, а вже й тоді обмежували вибори. Який сенс? В нас є спікер, є президент, вертикаль вже побудовано, в нас лишається той самий парламент. Навіщо зараз займатися тим, що буде вважатися порушенням всіх норм, правил і стандартів Конституції?
- Порушення Конституції? Слухайте, в нас СБУ з 2005 року цілком позаконституційне: там усі — громадяни росії, починаючи від Хорошковського, всі мають конфлікт інтересів, в нас генералітет СБУшний — громадяни росії і ще чорт зна скількох країн. Ніхто цим особливо не переймається: ну, порушили, далі що? Леґітимізацію [влади] треба буде провести, бо ця леґітимізація не тільки на внутрішній ринок, вона потрібна назовні. Якщо президент і вертикаль залишаються без змін понад 4 чи 5 років, для Заходу це погана ознака, моветон, і більшість може не проголосувати за надання грошей. А гроші — це ключова річ. Тож вибори, будь-які, будуть видушуватися за всяку ціну. Вертикаль влади в нас де-факто вибудовано таку: ОП, президент, а потім всі инші, за потреби ситуативно. І нічого, функціонує. В усіх країнах з усіма важливими меседжами виступає або міністр закордонних справ, або дежсекретар, або спікер парламенту. В нас виступає завжди хто? - радник офісу президента [сміх у студії]. Тобто структура, яка де-юре не є владною, і персонаж, який де-юре не є держслужбовцем. І Захід спокійно це сприймає: спочатку був шок, а потім зрозуміли, що ось така вертикаль, така структура влади. Зараз її трохи оновлять новими людьми, на кілька тижнів припинять воєнний стан, тим паче що де-юре війни в нас немає. Зараз я кажу страшну річ — почули б це хлопці в Бахмуті, що в нас нема війни! В росії нема війни, є СВО, і в Україні нема війни, є воєнний стан — є аґресія, є багато слів, але юридично війни нема. Тому воєнний стан можна скасувати в будь-який день і час і на будь-який термін, провести вибори, а потім воюйте далі! Процес може бути майже нескінченним. На жаль...
� - Хочу поіронізувати: свого часу ОП закрив канал, на якому я працюю, фактично обмеживши мовлення, а тепер після цієї розмови ще й ютуб закриють, бо не всім подобається правда про офіс президента.
- Я можу сказати, що я приватна особа, яка не має жодних важелів влади [сміх у студії]. Приватна думка приватної особи, яку взагалі можна звинуватити в тому, що це аґент кремля, бо колишній радянський шпигун.
______________________
* Детально про цю та инші кримінальні справи - Дмитро "Калинчук" Вовнянко https://www.facebook.com/DmytroVovnianko/posts/pfbid02GsE1vViHMoaPXCc6Be835T2gf5imbJWx2z4k5xZLX8ThpbKt14EYKfAKtyWJy9CQl

Транскрипт уривків з відео https://www.youtube.com/watch?v=ku5jG-Qc6ds , яке, своєю чергою, є уривком повного інтерв'ю: "Ексрозвідник КДБ ЗЕЛЕНЬКО | путін ПУСТИВ в хід ОСТАННІХ агентів, рф ГОТОВА до громадянської війни"
Ще з важливого на відео - як Олександр Зеленько, котрий "вчився по одних підручниках" із путіном, розуміє його психологію, його мотивації і те, чому він наважиться на світову війну, якщо, не приведи Господи, Україна не встоїть; як він бачить психологію західних лідерів і плани Китаю.


Цікава давніша публікація:
Олександр ЗЕЛЕНЬКО, психоаналітик (Луганськ):
Як Уланова, Ступка і розробки КДБ допомогли
російському гопнику "відхопити" Донбас і Крим
В інтерв'ю "ОРД" Олександр Зеленько розповів, як росіяни сіяли зерна "антифашизму" за допомогою теорії "бунту-війни", змалював психотип російського ординця і насмішив "відкриттям" колег з "ЛНР" - расовою теорією про "походження донбасян".
Незалежний культурологічний часопис <Ї>