До питання про ґенезу блаЗЕнського режиму

Олексій Арестович

Аферист і аґент ФСБ

У чім суть найдієвіших маніпуляцій?*

Маніпулятор чіпляє і б'є по емоціях. Наприклад, сіє в людині або колективі глибоку невпевненість у собі, у своїй справі, комплекс провини, образи і т.д.

Опісля, на цих емоціях виростають отруєні думки, тим небезпечніші, що людина (або колектив) сприймає їх, як безумовно свої, й цілком їм довіряє - адже вони прийшли до неї з глибини її душі, як результат осмислення своїх власних (!) переживань, а не підказані зі сторони.

Нині отруєння емоційного ґрунту - один з найдієвіших прийомів у процесі організації масштабних маніпуляцій, на кшталт політичних.

Професійні політики, здатні роками триматися на плаву, експлуатують саме колективні народні емоції, на відміну від їхніх наївних побратимів - тимчасових правителів, які намагаються (ех, простота) запропонувати народові подумати над змістовними програмами розвитку.

Піддана такій маніпуляції людина (група) починає, непомітно для себе, підганяти логіку своїх міркувань під емоції (сформовані не ними!), яким вона віддає перевагу:

- не тим любий, що хороший, а тим хороший, що любий..

Або поганий.

Щоб проілюструвати собі цей принцип - див. історію звинувачень Кевіна Спейсі, виборів президента України, виступи нещасної (покаліченої саме цим) дитини зі Швеції на трибуні ООН і, звісно ж, - усю історію російської пропаґанди в Україні.

Правило тут просте: не все, що у вас визріває всередині, - ваше.

Я так взагалі за замовчуванням вважаю будь-які думки й почуття в мене всередині - наведеними.

І тільки після ретельного вибраковування і перевірки, беру чи не беру до відома.

Такий є інформаційний вік.

З.И. Можете оцінити кількість пластику на знимці.

З.З.И. А знимка — справжня?

Джерело https://enigma.ua/articles/v-chem-sushchnost-naibolee-deystvennykh-manipulyatsiy

Про те, як Порошенко провів Україну між Сциллою і Харибдою і як Коломойський зробив з того «срібну кулю»

ПРОҐНОЗ НА ЗАВТРА
Anti-colorados
Опубліковано на сайті "Линия обороны" 28 серпня 2019

З наступного тижня почнеться остаточне оформлення вищих органів влади України, але вже зараз її контур можна розгледіти без особливих проблем. Вже нині можна з упевненістю казати, що президент - людина Каломойського, спікер парламенту і проста більшість – теж його, прем'єр-міністр - теж. Тож про подальші події можна більш-менш точно судити по тому, що каже і як діє саме цей персонаж, а не ті, хто від його імені будуть очолювати ті чи інші державні інституції.

Україна отримала унікальну ситуацію «великої монокоаліціі», де всі ключові напрямки діяльности контролюються однією силою, яку навіть «політичною» назвати язик не повертається. Досить подивитися на персоналії всіх цих діячів, щоби зрозуміти: політики з них такі, як з гідранта - ґарант. Але тут нічого вже не вдієш, бо так працюють демократичні механізми.

Досить цікавими є коментарі до цієї ситуації самого Каломойського й Пороха. Порох чітко вихопив суть ситуації і звернув увагу тих, хто здатний його слухати й чути: нова влада отримала виключні можливості для того, щоб втілити свої плани у життя. Країна їй дісталася назагал у доброму стані, й з таким політичним розкладом вона просто зобов'язана покращувати всі критичні показники; при цім в її розпорядженні є боєздатна й відновлена армія, якої не було в 2014 році і яку треба було створювати якщо не з нуля, то недалеко від того. Це - вкрай важливо в умовах аґресивної війни РФ.

Що ж до Каломойського, то він у своїх довгих інтерв'ю явно лукавить майже по всіх можливих позиціях, і, хотів він того чи ні, але навіть у найжорсткіших моментах критики Пороха, він наки́дав йому плюсів, які, завдяки пропаґанді, були перетворені на мінуси. Це мало спрацювати саме так, без варіянтів. Пропаґанда була вкрай жорсткою й по суті - безпрецедентною у світовій практиці, а населення в нас навіть не з лівою різьбою, а взагалі - без різьби і, що найголовніше - без досвіду реального вибору. Але це вже як є.

Але найбільший і найважчий блок звинувачень на адресу Пороха був щодо «загравання з оліґархами». Каломойський дуже красиво розповідає, що всіх їх треба гнати поганою мітлою, зокрема, і його самого, але Станіславський, дивлячись на те, як він грає роль «недбалого мудреця», сказав би - «не вірю», причому - матюками.

Чи не йому не знати, з якої причини були ті загравання! Адже він і сам був у тій грі й бачив усе на власні очі. Просто згадаємо знаменитого перевзувашку Саакашвілі, який, у часі його перебування головою Дніпропетровської ОДА, рвав на собі тільняшку та інші предмети нижньої білизни, обіцяючи посадити саме Каломойського як найбільш розгнузданого і пропащого оліґарха. Що характерно, зазвичай таких речей Каломойський не спускає й мав би затягати Сулугуні по судах, але - ні, не зреаґував. Пізніше Сулугуні розповів, що дуже любить цього бородатого хлопця й навіть готовий поцілувати його в бороду чи будь-яке інше місце, за бажанням власника бороди, та назад вже не відмотати.

Нині вже не важливо, за що Хачапурі так ополчився на оліґарха, важливим є інше: Каломойський справді активно рухав свої бізнес-інтереси, намагаючись зайняти ніші, на яких сиділи люди Януковича та інші реґіонали. Тоді він явно не губився, й до його честі, він не намагається грати пухнастого пташеняту-дрімлюгу й називає себе оліґархом, нарівні з Ахметовим та іншими.

Але от у чім нестиковка і як Каломойський став головою Дніпровської ОДА? Добре б почути про цей момент по-чесному, зі справжніми запитаннями журналістів, але цього ніколи не станеться. Проте й він, і ми пам'ятаємо й розуміємо, що́ насправді відбувалося і що́ зумовило подальше ставлення до оліґархів.

Україна отримала унікальну ситуацію «великої монокоаліціі», де всі ключові напрямки діяльности контролюються однією силою, яку навіть «політичною» назвати язик не повертається. Досить подивитися на персоналії всіх цих діячів, щоб зрозуміти: політики з них, як з гідранта - гарант. Але тут вже нічого не поробиш, бо так працюють демократичні механізми.

Ті, хто сприйняв російське вторгнення в Україну як особистий виклик, прекрасно пам'ятають події 2014 року, що відбувалося в тилу. Тоді ми збирали гроші есемесками, прямими пожертвами на рахунки армії й волонтерів, закуповували й передавали в армію все - від шкарпеток до оптичних прицілів. Каломойский це прекрасно пам'ятає, бо сам витратив на це значні кошти, а тепер якось це скромно замовчує.

Але якщо він про це згадає бодай у плані власної участи, він скаже «а» й доведеться казати «б», і так далі - по всім алфавіті. А в нім буде кілька дуже неприємних моментів, які валять усю його недбалу позицію, як картковий будиночок, і якщо Порох робив щось не те, помиляючись і так далі, то й сам Каломойський робив не менше, а то й більше помилок; ба більше, він грався (собі на користь) в ігри, що їх Порох вів вимушено.

Отже, вся ця хвиля допомоги армії була тільки з однієї причини: армія не мала ресурсів ведення скільки-небудь тривалих і масштабних бойових дій. Бракувало всього, від харчів і палива до медикаментів та інструментів польової медицини, від карематів до бронежилетів. Загалом, якщо взяти список того, чого катастрофічно бракувало, то вийде щось неймовірне, що описується одним словом - «ресурси». Ми з вами були донорами нашої армії, оперуючи десятками, сотнями або тисячами гривень.

Визнаючи цю ситуацію, ми маємо розуміти, що від ресурсів залежить межа стійкости армії, а коли так, то ми маємо чітко уявляти, які ресурси були в розпорядженні противника і якими вони могли стати у принципі. А тепер - до оліґархів.

Гаразд, десь в червні-липні 2014 року Порох починає націоналізацію, чи що там ще, майна Ахметова, Пінчука, Каломойського й далі - за списком. Це зараз Каломойський бадьоро каже, що, якщо він нахабнітиме з нормою прибутку, то треба «розкуркулювати» і його. Але така постановка питання нагадує старий єврейський анекдот, коли лікар сказав 85-річному Семенові Марковичу, що він не бачить перешкод для того, щоб той розповідав, що з жінками він й досі має силу. Маючи в кишені президента, спікера парламенту і прем'єр-міністра (чого в Пороха ніколи не було), можна розповідати будь-які казки й навіть щось заспівати в тональності контр-тенора.

Якби Порох проводив таку лінію, то не отримав би підтримки Заходу, бо там чітко фіксують непорушність права приватної власности як фундамент здорової суспільно-політичної системи, і якщо існують питання, що ведуть до націоналізації, то всі вони повинні розв’язуватися через суди і не скопом, а індивідуально, в кожнім конкретнім випадкові.

Ми багато разів протягом чотирьох років говорили про те, що, якби дійшло до великих судів з Ахметовим, то це було б ґрандіозне шоу. Особисто розмовляв із суддею, котрий казав, що мрія його життя - аби надійшла «жирна Ахметовська справа», мовляв, узяв би одну таку справу і зробив би з мантії костюма на Геловін.

Але то - діло десяте. Куди би пішли гроші цих джентльменів? Чий би ресурс вони поповнили? Адже ми чудово знаємо, куди вже почав був вкладати гроші Ринат, з його “Востоком”. Завданням Пороха було якщо не навернути оліґархів до фінансування армії, то хоча б якось домовитися з ними, щоб вони не влилися грошима в противника. Той же Ринат легко міг би вкласти дві-три сотні мільйонів доларів у «повсранців», і його гаманець навіть не став би набагато тоншим.

Це стосується всіх, у тім числі й Каломойського. Порох був у ролі прохача, й «за так» він навіть нейтралітету не зміг би виторгувати. Історія з Пінчуковими трубами, які зараз пішли на РФ, - підтвердження того. Так, то був брудний компроміс! Так, усі свої п'ять років Порохові довелося «відповідати за базар», завдяки якому грошові мішки не профінансували «Ґіркіних» і «заблукалих псковських десантників».

І Каломойський це прекрасно пам'ятає, бо сам став учасником такої угоди. А з урахуванням того, що він теж реально влив свої гроші в наших військових, хай і у своєрідний спосіб, це дало йому плюс до загальної домовлености й бонус на “вотчину” у Дніпрі. Так, то був час відчайдушних компромісів, і наслідки їх Порох відчував на собі протягом п'яти наступних років, просто треба називати речі своїми іменами, але то вже - інша історія.

Та це була одна з головних складових тієї хвилі, яка змела Пороха. Він тоді просто домовився з грошовими мішками, щоб вони хоч не втручалися у війну, а сам він особисто, своїми грошима, і ми особисто, своїми грошима, змогли переломити ситуацію. Ми не знаємо, а тільки здогадуємося, наскільки глибока була нора перед нами, а Каломойський - знає напевно.

До слова, досить цікавим видається і його пасаж з приводу своїх різких висловлювань на адресу Путіна, що їх він тепер пояснює тим, що, перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської ОДА, він був недосвідченим політиком і дипломатом, і зараз би він того не сказав. Тут навіть важливе не те, що його слова схожі на вибачення, - важлива гра й легке, ледь вловиме пересмикування карт.

Насправді, якби у тій ситуації в Каломойського був його нинішній досвід, він вчинив би так само. Тоді йому була потрібна компактна, але власна армія. Ціла низка добробатів і «корпусів» були на його утриманні й по суті, вели власні бойові дії, лише в більшій чи меншій мірі контактуючи і взаємодіючи зі ЗСУ. Створені вони були не тільки для боротьби з окупантом чи правильного віджиму активів на звільнюваних територіях, що було цілком логічно, бо він з нуля організовував підрозділи, взував, одягав їх, запроваджував лоґістику і так далі. Тут якраз усе зрозуміло. Найнеприємніше було те, що то була його особиста страховка й важіль тиску на Пороха. Вже пізніше, він погрожував Порохові тим, що зніме з фронту свої добробати і спрямує їх на Київ, з усім їхнім озброєнням.

Та це вже шматок історії, від якого нікуди не дітися. Але в даному випадку цей епізод важливий з іншої причини. Адже переважна частина бійців добробатів навіть не знала про те, як вони фінансуються і якою мірою ними керує той, хто їх фінансує. Вони справді йшли в бій для того, щоб вибити з України «браццкій нарот» з балалайками й кислими щами. Їм взагалі ця метушня з грошима й активами була не потрібна. Вони бачили наші прапори й цього було досить. А щоб ні в кого не виникало сумнівів у тім, що, хоча вони по суті і є підрозділами власного командувача, який перебуває у Дніпрі, проте роблять вони правильну справу, Каломойський мусив артикулювати речі в тій самій тональності. Звідси й жорстка риторика на адресу Путіна. Тому жодної «дипломатичної недосвідчености» там і близько не було. Все робилося чітко і правильно. Якби він був не розсварився з Порохом, йому би вже зараз у Дніпрі пам'ятник стояв, але тоді він перегнув палицю, все прекрасно розуміючи.

Ефективність передвиборчої кампанії ЗЕ була обумовлена ​​кількома факторами, про що ми вже не раз писали, але саме вузлові моменти, на які була спрямована пропаґанда і навколо яких розкручувалися передвибочні слоґани, могли бути сформовані лише людиною, яка прекрасно знала, на які компроміси і з якої причини тоді пішов Порох.

До слова, Порох змушений був піти й на коаліційні компроміси у Парламенті, а отже і в Кабінеті Міністрів. Тоді, в 2014-15 роках, ситуація вирулилася на такій комбінації компромісів, що зараз це виглядає просто як ґросмейстерська партія. Гадаю, хоча Каломойський прекрасно це розуміє і для себе, не для публіки, навіть поставив Порохові п'ять із плюсом за те, як той тоді провів Україну між Сциллою і Харибдою, проте він вирішив з цього зробити «срібну кулю». Що ж, це - його свідомий вибір, і час розсудить, хто і в якому вигляді увійде в історію.

Нині ж важливим є те, що поточна влада не має потреби лавірувати у компромісах. І якщо в Пороха є виправдання для всіх тих речей, що їх йому зараз записали у пасив, то в нової влади виправдань нема й бути не може. Вони можуть робити те, що вирішать. Інша справа - що саме вони вирішать. У цій ситуації є безумовний і мало ким зазначуваний плюс. Рейтинґ Пороха вбивали буквально всі: й відкриті противники, й колишні свої. Причому, саме на утопленні його рейтингу противники піднімали свої рейтинґи. Проте, просто подивимося, скільки змогли зібрати голосів відверто промосковські сили, незважаючи на те, що вийшли вони на вибори в ідеальних умовах і, що називається, у тренді! Тож вони теж видалені зі сфери прийняття рішень, і цього не можна не відзначити.

Але що ж буде і де проґноз? Єдине, що ми можемо сказати з усією визначеністю, - у найближчий час слід чекати важливих подій.

Джерело:

https://defence-line.org/2019/08/prognoz-na-zavtra-chast-1/

https://defence-line.org/2019/08/prognoz-na-zavtra-chast-2/

https://defence-line.org/2019/08/prognoz-na-zavtra-chast-3/

Переклад мій.

Більше жодного слова...

Богдан Томенчук

Більше жодного слова.
Я сказав все, що міг.
Безпредметна розмова,
Чути курячий сміх.
Півень тричі пропіє,
Але то не про день,
Затерпаєш, Маріє,
Від досвітніх пісень.
Вкотре Богу святому
Припадеш до поли,
То до Отчого додому
По Вітчизну прийшли...

Бо таки прийшли - по Вітчизну...

Дата "кенґурації"

315 депутатів - "за" дату 20 травня. Як набралася така більшість?! За що вони проголосували?

Пан Stepan Tverdohlib так підписав цю знимку: "Кенґураційна трибуна вже чекає!" 😉

Причини програшу Порошенка і що йому робити далі

"Журналісти плакали на фінальній прес-конференції Порошенка в його штабі, коли екзит-поли засвідчили вже відомий факт: він програв вибори."

Файний аналітичний матеріял видання "Тексти", опублікований 6 травня:

Роман Кульчинський
ДЕВ'ЯТЬ ПРИЧИН, ЧОМУ ПРОГРАВ ПОРОШЕНКО, І ЩО ЙОМУ РОБИТИ ДАЛІ

1. Медія
Журналісти плакали на фінальній прес-конференції Порошенка в його штабі, коли екзит-поли засвідчили вже відомий факт: він програв вибори. Це лірика, а факт в тому, що понад 70% народу бере інформацію про події з телебачення. Воно, нагадаємо, належить оліґархам. І на основних телеканалах існувала негласна заборона на позитивне висвітлення реформ і змін, які відбуваються в країні.

Знаходилися різні приводи – наприклад, «тут немає історії конкретної людини», або «це не телевізійна новина, нам треба дбати про рейтинґ», або «немає інформ-приводу». Або ж на всі події, пов’язані з певною реформою, посилали журналіста, який має сильні упередження проти міністра, котрий реформу проштовхує. Бували випадки, коли дозвіл на рядовий сюжет про якийсь поточний фраґмент реформи – скажімо, судової (яка хоч і не завжди вдало, але просувалася) – керівник служби новин узгоджував з гендиректором каналу, а той, є підстави думати, – з власником.

На “одному плюс одному” каналі журналісти прямо кажуть, що на будь-який позитив, пов'язаний з діями влади, діяла пряма заборона.

А що ж показували телеканали? «Зубожіння» і «народ бідкається»: у Києві набудували новобудов, але вони порожні, бо у покупців немає грошей; усі поїхали на заробітки; пенсіонерка померла, коли отримала рахунок за газ, – це про життя країни. А навколо влади – одні скандали і корупція. На політичних ток-шоу такі ж токсичні і брехливі промови, але тут уже прицільно б’ють Порошенка.

В новинах давали слово Порошенкові, але це був офіціоз і «паркет» – як банер в інтернеті, його ніхто не помічає і не “клікає” на нього.

Невеликий прошарок незалежних журналістів, починаючи орієнтовно з 2016 року, почав вважати Порошенка ворогом, а своїм обов'язком – за всяку ціну звалити його. Хто стане наступником, цю раніше проґресивну частину журналістської спільноти не цікавило – або вона не переймалася такими питаннями.

Владі закидають, що протягом цих років вона погано комунікувала, не пояснювала, що означають ті чи інші реформи і навіщо вони здійснюються. Може й так – пояснювали не достатньо, але жодна влада досі не була настільки відкритою. Преса мала легкий доступ і до ключових осіб, задіяних у змінах, і до рядових виконавців. Пояснити суть реформ, розібратися, якщо треба, обґрунтовано розкритикувати. Це робота журналістів.

Більшість українців ніколи не чули про позитивні зрушення в країні. А якщо випадково пересічному виборцю траплялася новина чи сюжет про якусь реформу, то він її не дуже розумів, адже людина не могла побачити за такими уривчатими даними цілісну картину.
Після Майдану країна змінювалася не тільки завдяки реформам, які проводили президент і уряд, сформований за участі пропрезидентської більшости. В Києві вже стали звичними стильні кав'ярні, українські виробники одягу почали заповнювати внутрішній ринок. Якщо пройтися по Хрещатику, то магазинів українських брендів вже більше, ніж брендів іноземних. Фермери освоюють нові й дорогі культури, а дехто вже заробляє свій “мільйон з гектара”. Ви про це чули в новинах? Авжеж ні, бо наші співвітчизники люблять бачити склянку напівпорожньою, і медія їм в цьому допомагали.

Набагато більше ми всі чули з телевізора і читали про скандали, котрі практично не мали значення. Наприклад, політ на Мальдіви – цей відпочинок, без сумнівів, був зайвий, але жодній реформі не було присвячено скільки часу, як цій відпустці.

Журналісти плакали. Не всі, деякі. Як відомо, не можна на прикладі кількох робити узагальнення про всіх.

Що в підсумку?

В переважній більшості журналісти розуміли, які колосальні зміни переживає країна. Розуміли, але не розказали своїй авдиторії, бо «робота є робота, в нашого ЗМІ є власник». Українська журналістика ніколи не відрізнялася глибиною аналізу й умінням зрозуміло подати складний матеріял. Але у вирішальний для країни період можна було б напружитися й рости разом із країною. На жаль, журналістика не виконала своєї місії.

Як влучно підмітив соціолог, керівник Київського міжнародного інститут соціології (КМІС) Володимир Паніотто, виборці піддалися навіюванню телевізора, що жити стало гірше, хоча це й суперечить фактам.

2. Корупція вигадана та реальна

Корупція вигадана
За часів Януковича Тетяна Чорновол розслідувала корупцію президента і його оточення та публікувала викриття на блозі Української Правди. У рубрику «статті» ці розслідування чомусь не ставили.

Тоді ще журналіст-фрілансер, Тетяна перекопувала гори матеріялу в пошуках фактів і доказів: їздила в донецькі суди для дослідження старих архівів, розмовляла зі свідками та родичами убитих. І ми на Текстах передруковували її найяскравіші знахідки. Ось, наприклад, цю http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/50715/Statti_Chornovol_Jak_zhyve_prokuror_jakyj_posadyv. Було страшно. Якось я забив у гугл заголовок такого передруку в надії, що ми загубимось серед десятків інших видань, які це поставили й собі. Лінків у пошуковій видачі було два: на оригінал у блозі УП – та на Тексти.
Після Революції Гідности розслідувачів корупції розвелося сотні – від топових і знаменитих до дрібних і нікому не відомих. Ледь не на районних сайтах пишуть про корумпованість влади. І в цих розслідуваннях навіть щодо дуже дрібних махінацій місцевих чиновників часто в тему і не в тему згадували Порошенка. Це не те, щоб усвідомлене мочилово, це якась масова пошесть.
Людям, мабуть, хочеться заявити: “Я не боюся, я розслідую корупцію та критикую самого Президента!” Як в тому анекдоті: «У нас теж можна вийти на Красну площу і закричати: Рейґан козел!»

Деякі розслідування стріляли холостими – тобто, не знаходили фактів корупції, але спричиняли ефект ядерної бомби. Перший з таких – це фільм Слідства.інфо про офшори Порошенка. По суті, журналісти з’ясували, що у Порошенка є офшорна фірма, на рахунку в якої 1000 (одна тисяча, це не описка) доларів. Тобто, розслідувачі не знайшли фактів виведення грошей в офшори. Але в своєму кіно за допомогою музики та тривожного тону обставили все так, що у значної частини суспільства склалося враження про якусь ґрандіозну корумпованість керівника держави. (Детальний розбір цього розслідування читайте тут http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/66697/Skandal_z_ofshoramy_Poroshenka_Detalnyj_analiz_brehni)

Фінальним акордом цього стилю у драмі Порошенка стало передвиборче (в сенсі, що вийшло за три тижні до виборів) розслідування Bihus.Info про корупцію в “Укроборонпромі”. Автори не назвали жодного факту причетности Порошенка до схем, але багато разів називали його прізвище й показували картинку з пірамідою на чолі з Порошенком.

До того ж, розслідувачі так і не показали громадськості ориґіналів листування, яке оприлюднили, що наводить на думку про часткову фальсифікацію оприлюднених діялогів. Як засвідчує наш аґрегований рейтинґ кандидатів, після виходу цього фільму ріст рейтингу Порошенка зупинився, а потім почав падати. Водночас, тема корупції в “Укроборонпромі” стала ударною в кампанії Зеленського (цікаво, що цю тему постійно підігрівали акції “Національних дружин”, які так само різко закінчилися, як і почалися).

При цьому, підозри у виведенні мільярдів доларів вкладів Коломойським з “Привату”, схеми Януковича, фінасування Росією проросійських ЗМІ в Україні та багато інших корупційних і захопливих тем залишилися практично поза увагою антикорупційної спільноти.

Що в підсумку?

Завдяки реформам, серед яких очищення банківської системи, запровадження прозорих процедур у держзакупівлях, зміна схеми фінансування медицини, відмова від купівлі газу в Росії (це до 2014 року завжди була ду-у-у-у-уже корупційна сфера), запровадження електронного повернення ПДВ, введення корпоративного управління в деяких великих держпідприємствах, а також низки менш масштабних змін, корупції де-факто в країні стало менше (як висвітлюються реформи – дивіться попередній розділ).
Але завдяки постійним актикорупціним «розслідуванням», у котрих до знайдених і не знайдених фактів часто намагалися приклеїти Порошенка, у суспільства склалося враження, що корупції стало більше, ніж навіть при Януковичі, а очолює її Порошенко.

Корупція реальна
«"Система" в Україні грунтується не на так званій корупції – а на стосунках типу патрон-клієнт (щось на кшталт «свої люди»), на конкуренції між учасниками процесу та на змовах – а передусім, на домінуванні малої оліґархії та на підпорядкуванні закону грошам і владі. Ця система з її здатністю до пристосування вже відтворилася після Помаранчевої революції та Революції гідности», - так діаґностує нашу реальність http://texty.org.ua/pg/news/textynewseditor/read/93321/Stane_Zelenskyj_novym_jetapom__chy_figovym?a_offset= один з найпроникливіших експертів по Україні Джеймс Шерр.

Один бізнесмен, який започаткував успішний стартап, заснований на відкритих даних, якось у приватній розмові розповів мені, що починав працювати в компанії, яка займалася оптовою торгівлею пивом. Там крали усі – від вантажників до топ-менеджерів. А найбільше крав головний бухгалтер. Власник про все знав. Для того, щоб боротися з дрібними крадіжками, найняв мого співрозмовника, а на нечесного бухгалтера дивився крізь пальці.

Думав приблизно так: «Я знаю, скільки він краде, але він моя людина. Коли виникнуть проблеми – він знає, як їх вирішити. Це надійніше, ніж брати якогось понтового фахівця із сторони». Та «свій» бухгалтер нічого не вирішив у потрібний момент.

Це логіка українського бізнес-середовища та управлінської еліти, з яких і вийшов Порошенко. Він діє так само, як цей оптовий торговець пивом. Він укладав угоди з впливовими й грошовитими, але хижацькими й дискредитованими реґіональними елітами.

Багато говорили про союз Порошенка з одіозним мером Харкова Геннадієм Кернесом і не менш одіозним керівником Одеси Геннадієм Трухановим. У менших містах Порошенко зробив ставку на таких самих персонажів. І несподівано – хоча й цілком закономірно – вибухнула історія з убивством Катерини Гандзюк. Як і з пивною кампанією, в критичний момент, тобто під час виборів, ці васали нічого не вирішили, не додали жодного голосу, хоч і обіцяли як не додати, то вкинути. Через свою одіозність вони тільки зменшили підтримку Президента. В кращому випадку, просто відійшли вбік, а в гіршому – грали на користь опонентів Порошенка.
«Договорняк і шантаж силою» – це сіль українських стосунків у владі. Вони чудово описані у нашій статті "Уроки поразки" http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/93276/Uroky_porazky_Shhob_vratuvaty_krajinu_Poroshenko_virtuozno?a_offset=.

«Система» склалася не при Порошенкові і навіть не при Кучмі. Так жив Совєтський Союз, а до нього – Російська імперія. Ми родом звідти, і з покоління в покоління передаємо засвоєні практики.

В принципі, якщо брати вузький підхід нинішніх українських антикорупціонерів, то практично все життя в Україні пронизане корупцією. Жоден будинок не побудований без корупції, більшість телефонів ввезено контрабандою. Але якщо дивитися ширше, то це цілий спосіб існування суспільства, певні традиції та культура. Порочні традиції і культура. І їх потрібно змінювати. Порошенко цього робити не наважився. І тут залишається відкрите питання: чи можливо одночасно з війною проти Росії вести війну проти внутрішньої феодальної системи? Скоріше ні. Але можна було б розбудовувати сильні і не корумповані інститути. Наприклад, прокурори, хоч і позбавилися за часів Порошенка статусу елітних рекетирів, але до повноцінної роботи ГПУ ще далеко, і Президент не форсував побудови сильних інституцій.
Хоча всі вище розкритиковані розслідувачі не накопали нічого конкретного на Порошенка, але вони відчували гнилу суть системи і повідомляли про неї. Не завжди професійно, на жаль. Бо одна справа – відчувати, а інша – знайти факти, які дають розуміння, як усе влаштовано.

Що в підсумку?

Намагання зберегти керованість країною, використовуючи звичні й традиційні для України інструменти влади, сприймалися суспільством, західними союзниками, антикорупціонерами й журналістами-розслідувачами як спроби повернути країну в минуле. Виборці хоч і відтворюють ці вікові корупційні традиції в своєму житті – водночас мають величезний запит на демонтаж цієї культури.

Порошенко не захотів ризикувати під час війни втратити керованість країною та стати реальним, а не декларативним лідером у цьому процесі. Нульова толерантність до натяків на корупцію в ближньому колі була б частковим виходом із ситуації. Та тут постає нова проблема: хто б у такому випадку захотів лишатися в команді Президента (не тільки Порошенка і не тільки Президента, а й будь-якого політичного лідера)? Що робити? Розкажемо нижче.

3. Із Росії з ненавистю

Я подарував мамі смартфон. Якось беру його, а там десятки відкритих вкладок якихось абсолютно диких новин у стилі «П’яний Порошенко втік від виборців» чи «Експерт прогнозує масову відмову плати комунальні послуг».

– Ма, що ти читаєш?

– Воно само з’являється, я не можу його ніяк закрити.

Я витратив 20 хвилин на те, щоб позакривати усі вклади, але так і не розібрався, як зробити, щоб вони самі не вискакували на перший екран. На яку кількість людей ведеться така масована атака брехнею?

Наше дослідження засвідчило http://texty.org.ua/d/2018/mnews/, що лайносайти, які пишуть вигадані новини, і на яких можна опублікувати будь-яку найдикішу фантазію, мають 50 мільйонів заходів щомісяця (і ми взяли далеко не повний їх список).

Але дезінформацію поширюють не тільки вони. Згідно з моніторинґом ІМІ http://texty.org.ua/d/2018/media-ranking/ (дослідницька організація, котра моніторить медіа) , із ТОП-50 найпопулярніших інтернет-видань лише 10-15 намагаються дотримуватися журналістських стандартів і не публікують відверті маніпуляції. Та й то частина з них протягом останніх років послуговувалася анипорошенківською риторикою.

Хоча російські ЗМІ та соцмережі в Україні забанені, але кремлівська пропаґанда діє настільки розгалужено й потужно, що зуміла нав’язати українському суспільству свої наративи. Меми “тарифний геноцид”, “Порошенко – алкоголік”, “влада наживається на війні” вже перекочували з груп ненависти в Фейсбуці, які ми досліджували у 2016 році, та низькопробних ЗМІ – до виступів політиків загальнонаціональних на ток-шоу, на трибуни Ради і в передвиборчу риторику. Старі мислевіруси ефективно доповнюються новими, такими, як “доктор Смерть” (це про Уляну Супрун).

Про методи та цілі російської пропаґанди ми писали багато разів. Нагадаємо, що її основною метою є довести, що українцям не потрібна своя держава, адже нею завжди керують покидьки, корупціонери й неадеквати. Ворожа пропаґанда також постійно намагається протиставити народ і владу. Під час гарячої фази війни активно вкидалася інформація, яка нацьковувала рядових бійців на керівників Армії. «Нас вивели з санаторію, де ми базувалися під Маріком, там зроблять ремонт – і буде база для дружин генералів», – розказав мені якось один доброволець.

Таку ж тактику протиставлення народу та «буржуїв», солдатів та офіцерів використовували большевики в 17-му році. Вербуючи зрадників серед бандерівців, енкаведисти протиставляли тяжкі умови, в яких жили рядові бійці, санаторію, куди з'їздив підлікуватися Шухевич, – останній приклад яскаво описаний у муарах підпільниці Марії Савчин “Тисяча доріг”. Метод старий, як світ: ще давньокитайські стратеги перед нападом на іншу державу рекомендували налаштувати народ країни-жертви проти своїх керівників.

В Україні така пропаґанда має особливо благодатний грунт. Експерти кажуть, це пов'язано з тим, що ми довго були під окупацією й не довіряємо владі, бо вона завжди була чужа. Можливо й так. Але правда також і в тому, що впродовж років незалежности ворожа пропаґанда підкреслювала різницю між «ними» і «нами». Це глибоко вкорінене переконання. «Я стану такий самий, як вони. Я втрачу довіру народу», – переказує слова Зеленського в інтерв’ю УП юрист його штабу Богдан.

Насправді ж чинна влада – найближча до людей за всю історію України. Безліч активістських ініціятив реалізовувалося, безліч громадських діячів пішли у владу, приймалися закони, розроблені активістами чи написані за їхньої суттєвої участі.
Звичайно, у владі залишалося багато «совка», але оцей елемент співпраці між народом і владою взагалі не потрапляв у лінзу суспільної уваги (знову читаємо перший розділ про медія). Натомість, зі збільшуваним склом дивилися на те, що може розділити “їх” і “нас”.
Зручною мішенню для дискредитації є політичне керівництво нашої країни, і на нього завжди спрямовуються потоки брехні, звинувачень і ненависти. Порошенкові дісталося особливо багато, адже він воював з Росією. І ця ненависть з Росії поступово заражувала все більшу кількість українців. Вона стала частиною українського політичного дискурсу. «Ховайте ваші руки», – говорить одне з правил http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/89724/Znajdit_korysnogo_idiota_7_zapovidej_rosijskoji_dezinformaciji проведення російських дезінформаційних операцій.

Всі ці мислевіруси поширювалися трьома «роями»: соцмережі, лайносайти, респектабельні проросійські видання в Україні. Нещодавно Фейсбук заявив, що Росія перейшла до нової тактики дезінформації в соцмережі. Замість використання ботів наймають живих людей, які розганяють потрібні меседжі.

Але стару аґентурну практику ніхто не скасував. У книзі «КҐБ у Франції» описано, як совєтська спецслужба використовувала своїх аґентів серед журналістів, правих активістів, інтелектуалів тощо для впливу на громадську думку. Сподіватися, що в Україні зараз немає таких аґентів впливу як мінімум нерозумно.

Що в підсумку?

Російська дезінформаційна машина зуміла нав'язати інтелектуальні рамки внутрішньополітичної дискусії, і чимало акторів нашої політичної сцени – політиків, журналістів, експертів – почали жити в створеному росіянами наративі, повторювати, поширювати та вдосконалювати його. Відповідно, актори грали фальшиво, і виборці не могли зрозуміти реальности.

Далі - такі розділи:

4.“Не я хороший, а Порошенко поганий”

5. Позбавлені корита

6. Кучма-стайл Порошенка

7. Мова ненависті порохоботів

8. Штаб Порошенка

Один знайомий політтехнолог якось жартував, що вони, тобто політтехнологи, ні на що не впливають: якщо йде карта, то йде і без них, якщо насувається провал, то його не відвернеш.
Але штаб Порошенка провал тільки наближав. Виборчої кампанії фактично не було. Гасло «Армія Мова Віра» – абсолютно правильне, правильними були й ТБ-ролики та борди з Путіним. Але це лише один елемент кампанії. Навіть у розпал боротьби ні штаб, ні сам Порошенко не реаґували на виклики дня. Вони мовчали.

А якщо Порошенко щось і казав, то пізно й так, що його мало хто чув у вирі нових скандалів. «Штаб має знати, з якими заголовками вийде завтрашня преса», – вчили американці в далеку доцифрову добу працівників апарату Народного Руху України часів Чорновола. Штаб Порошенка не тільки не знав про те, що скажуть про нього завтра, – він не чув, що сказали вчора.

Дивно, але ніхто не спробував розповісти українцям, яких колосальних реформ вдалося досягти і як це було важко, як разом над ними працювали громадськість і влада.
Ми публікували список із 21 досягнення за п’ять років після Майдану. А якщо детально розбирати кожну галузь економіки та сферу громадського житя, то можна скласти список на сто чи й двісті пунктів. Проте, виборці про ці досягнення не знали. Порошенко та його штаб сховалися за формалізмом: “Говоримо тільки про те, за що відповідає Президент”. Але Блок Петра Порошенка сформував коаліцію й привів до влади свій уряд – навіть два уряди. В кожного були і є свої успіхи й провали, і не варто було від них ховатися.
Порошенка підтримали практично всі інтелектуали і багато культурних діячів, а хто про це знав? Робота з реґіональними ЗМІ теж не велася, аґітатори в одних місцевостях, а в інших – люди не отримали жодної порошенківської газети.

Реклама в соцмережах у Зеленського була на порядок ефективнішою. Зеленський набирав більше, ніж йому давали соцопитування. Це означає, що він зумів мобілізувати своїх виборців у день виборів. Мобілізація в день виборів мала стати сильною стороною Порошенка, а виявилося навпаки.

Що в підсумку?

Виборча кампанія йшла самоплином. Навіть штабісти Зеленського дивуються, чому українцям не показали всі сильні строни Порошенка. “Багато хто міг би дізнатися про нього (Порошенка) багато цікавого протягом виборчої кампанії і полюбити його заново", – говорить в інтерв'ю виданню Ліга.net Михайло Федоров, куратор діджитал-кампанії Зеленського.

9. Ціна на газ і західні союзники

Близько половини україніців чекає від новго президента зниження ціни на газ. З цього можна зробити висновок, що ця ціна стала ключовим фактором для тих, хто мало розбирається в політиці. Газ має бути дорогим, це стимулює економіку працювати ефективно. Але з боку МВФ вимагати підвищення ціни напередодні виборів – а останнє підвищення відбулося восени 2018 – це постріл у спину тодішній владі, крок ризикований і нерозумний, бо період політичної невизначености може закінчитися тим, що Україна або не платитиме боргів, або набере їх ще більше. Навіть сицилійська мафія, коли підопічний бізнес стикається з проблемами, йде на поступки. Не з гуманности. А щоб зберегти курку, яка несе золоті яйця.
Що з цим усім робити Порошенку?

Другий тур перетворив Порошенка на трибуна, який опирається в першу чергу на своїх прихильників. Цей напрямок і потрібно розвивати.

Досі весь політичний істеблішмент перед виборами мислив категорією «проєктів». Створили «проєкт», найняли політтехнологів, придумали красиву назву, запустили рекламу, найняли аґітаторів, пройшли в Раду, перед новими виборами створили новий проєкт.

Така стандартна схема. В ній криється суть проблем першого терміну Порошенка, про які ми писали вище:

1. Немає кадрів – катастрофічно немає ніде, і взяти їх нізвідки.
Починається залучення до ближнього кола своїх бізнес-партнерів, друзів і друзів друзів. І це логічно, бо на відповідальних посадах мають бути люди, яким довіряєш. Опираєшся на місцевих і галузевих феодалів, купуєш їхню лояльність і підтримку деяких реформ в обмін на недоторканність.

2. Про те, що ти робиш, ніхто не знає.
Немає центру, який пояснює смисл політики. Прес-служби Президента і Мінстеця недостатньо. Потрібна неурядова організація, котру не можуть звинуватити у використанні держресурсу для піару політика. Можна створити свій канал, але це дорого й малоефективно у морі інших каналів. Можна спробувати "віджати" канал у когось іншого чи з ним домовитися. Але "віджати" – це скандали, а домовленості порушуються. Та й контролювати канал – це мало, потрібно розуміти, що сказати людям, які проблеми їх хвилюють.

3. Зазнаєшся і не розумієш прагнень та настроїв людей.
Коли в США вибори виграє кандидат від Республіканської або Демократичної партії, в нього цих проблем немає. Партія має великий кадровий потенціал – це й працівники партійного апарату, і високопоставлені чиновники, які вже колись працювали на посадах та після відставки залишилися в партії. В нас ці люди кудись зникають. Не треба домовлятися з трухановими, коли в тебе є сильна партійна структура.
Партія може мати аґітаційно-інформаційний відділ, який не обмежений державними й організаційними рамками, як різні прес-служби в органах влади. Партія зможе виробляти інформаційну стратегію, й уже не доведеться наймати різних пройдисвітів від піару для гасіння репутаційних пожеж.
Рядові члени партії ідейно за тебе, вони не бездумно відроблятимуть години, вони розбиратимуться в політиці і пояснюватимуть її нюанси іншим. Їх просто треба постійно інформувати про те, що відбувається, давати партійну інтерпретацію подій і заяв опонентів.

Але є декілька ключових умов:
1. Реальна партійна демократія
Партія, яку збирається створити Порошенко, має бути «жива» – тобто, з реальними членами, реальною внутрішньопартійною демократією. Порошенко має створити таку партію, яка одного дня скаже так, як консерватори колись сказали Тетчер: “Дякуємо, але тепер нашим лідером буде інший”. І це сприймется не як переворот, а як можливість для партії взяти більше голосів, а попередньому лідеру – допомагати їй своїм досвідом.

2. Самостійність в аґітаційній роботі парторганізацій
Порошенко звик все контролювати. Йому треба відмовитися від цієї риси й довіритися своїм прихильникам. Дати партійним організаціям максимум самостійности. Щоправда, є ризик, що партійні структури рейдернуть або місцеві князьки, або ворожі аґенти. Тут варто продумувати запобіжники, але надмірна централізація вбиває всю енергію.

3. Диверсифікація фінансування
Спочатку буде важко, бо всі звикли, що Порошенка багатий Буратіно і має плати за все. Та згодом вийде налагодити фінасування з мінімальними вливаннями від Порошенка. Це питання партійної демократії – а яка може бути демократія, якщо за все платять Порошенко, Кононенко і Грановський?
Тому батьки-засновники нової партії мають чітко і жорстко, як у бізнес-плані, прописати графік відмови від грошей свого лідера і його оточення. На всякий випадок нагадаю, що продаж місць у списку чи висування по мажоритарці від імені партії – теж не варіянт. Це вбиває довіру, нищить волонтерство, і зрештою нічого довговічного з таким фінансуванням не вийде.

Якщо Порошенко дотримається цих трьох умов, то нова партія стане однією з сил, яка утримуватиме українську державу під час різних бурь і потрясінь. Навіть коли перебуватиме в опозиції. Бо коли тобі протистоїть чисельна й організована сила, а не черговий передвиборчий проєкт – це стимулює владу працювати конструктивно.

Всі умови створення справжньої партії зараз є, їх треба правильно використати.
Після обрання Ющенка теж вирував величезний підйом, прихильники масово записувалися в партію «Наша Україна». Але не тільки прості люди. Шахраї, бізнесмени й місцеві феодали теж квапилися туди вступити. В моєму рідному місті до партії приєднався власник базару, записав у члени всіх торговців і мав більшість на конференції. Згодом він став нардепом і розширив свій бізнес. Чим закінчила «Наша Україна», відомо всім.

Порошенко чимало зробив. Він може зробити і справжню партію, яка стане чимось більшим, ніж просто черговий проєкт для здобуття посади.

Повний текст  http://texty.org.ua/pg/article/hohobi/read/93496/Devjat_prychyn_chomu_prograv_Poroshenko_i_shho

Треш як обличчя країни

“Мене не здивувало, коли за Зєлєнскоґо проголосував люмпен. Але мені було нестерпно бачити, як за нього голосували притомні люди. Навіть з урахуванням їхнього запеклого бажання зміни влади.”

Олена Монова
Я навіть винесу з коментарів, тому що це здалося мені важливим. І, мабуть, закінчу колупати паличкою Буонапарте, принаймні перестану псувати ним собі вихідні.
А важливе те, що в більшости з тих, хто не сприймає Зєлєнскоґо на чолі країни, ставлення до нього як до нестерпної, неприкритої вульґарщини сформувалося ще задовго до його походу в президенти.
Багато хто почав не любити його три, п'ять або вісім місяців тому. Багато хто відкидав його набагато раніше.
Тому що все, чим займався Зєлєнскій, все, на чому побудована його популярність, - це вульґарщина. Махрова така, люта.
Тому що Свати - це лубкова малоросійська вульґарність; Квартал - це вульґарність, зведена у ступінь; жарти, гумор, манера мови, поведінка - це еталон меншовартости, розрахованої на люмпенізований прошарок суспільства.
І раптом цей треш став обличчям країни.
Мене не здивувало, коли за Зєлєнскоґо проголосував люмпен. Але мені було нестерпно бачити, як за нього голосували притомні люди. Навіть з урахуванням їхнього запеклого бажання зміни влади.
Я б дуже хотіла змінити своє ставлення до Зєлєнскоґо. Хоча б тому, що тепер він представляє мою країну, і я просто втомлюся п'ять років червоніти й соромитися. Але я не бачу поки що жодної передумови для того, щоб це ставлення змінилося. Бо коріння в цього ставлення проросло глибоко. А зверху пишна крона, що з таких от постів складається в тому числі.

Кадр із поширеного пані Моновою незабутнього відео під умовною назвою "Голі в супермаркеті 😉   https://www.facebook.com/monovaolena/videos/2441627202537359/UzpfSTEwMDAwNTY1MDM1MjgzMDoxMDI1NDQxODU3NjU0MTUw/

Технології інформаційного нищення Петра Порошенка

ЯК ІНФОРМАЦІЙНО НИЩИЛИ ПОРОШЕНКА
Вадим Лабас. ГО Оберіг

(Опубліковано на сайті Enigma 21 квітня 2019 р.)

Цей текст я писав:

- для Петра Порошенка, щоб він розумів, як із нього робили демона. Щоб розумів і те, що система не зупинилася й робить це й далі. Сподіваюся, що він придумає, як їй протистояти.

- Для Владіміра Зєлєнского як для людини, чиї рішення можуть залежати від думки більшости. Сподіваюся, він зрозуміє, як легко й дешево забезпечити згадану думку «більшости».

- Для народу України, щоб він зрозумів, що більшість не завжди має рацію й не завжди є демократичною.

- Для тих, хто продав країну за 30 срібняків. Щоб вони зрозуміли, як їхній голос неґативно вплинув на подальший розвиток країни.

- Для групи 25%, котра не піддається впливові думки більшости. Щоб вони зрозуміли, що ця система зараз почне працювати проти них особисто. Тож тримайте стрій, хлопці.

-- Для РНБО. Щоб вони усвідомили масштабність проблеми і встигли створити групу слідчих (в тому числі з іноземних фахівців) зі втручання рф у наші вибори і в цілому в наш інформаційний простір.

Ця стаття - не про технології, що їх застосовував Владімір Зєлєнскій. В кінцевому підсумку, не вони забезпечили його перемогу зі 73% голосів. Він вчасно заскочив у вже створену політичну кризу. Вже маючи 100% впізнаваність і будучи практично членом родини для кожного споживача ТБ.

Статтю скорочено, бо в повному обсязі вона має 20 сторінок. У ній ідеться про факти, які багатьом давно відомі і про які вже писалося. Але хтось мав скласти весь пазл.
Ця стаття - про втручання рф у вибори в Україні. Саме воно у підсумку й зумовило їхній результат.

Так, були й інші причини програшу Петра Порошенка.

Наприклад, масова робота реґіональних політичних еліт проти нього, зрада деяких членів команди президента і консолідація "скривджених" оліґархів і "пригноблених" політичних важкоатлетів, колишніх і нинішніх.

Отже, як рф створювала програш Порошенка:

Усі ми пам'ятаємо слова путина, що його влаштує будь-який президент окрім Порошенка. Причин цього можна не називати, вони очевидні. Хіба що можна додати особисту глибоку образу путіна на завданий програш на міжнародній арені.

Перемога України у війні, що замаячила на горизонті, особиста образа путіна плюс розуміння того, що військовим шляхом вже нічого не вдасться досягти, змусили рф перейти до іншого плану дій.

Багато хто з нас називає цей план «демонізацією Порошенка». Методи її були аналоґічні тим, що їх рф використовує для канонізації путіна, тільки з повернутим на 180 градусів смисловим навантаженням. І, як бачимо, ця технологія має приблизно однаковий відсотковий відгук електорату в рф і в Україні.

Основна мета цієї технології - програмування масової думки. Масою є споживачі різних інформаційних сфер - ТБ, інтернет, соцмережі.

Приклади технологій з протилежними смисловими навантаженнями:

Усі звернули увагу на піар путіна в рф: «путін дістав з дна моря амфори - який молодець», «путін ходив на рибалку - який молодець», «путін смішно пожартував - який молодець». Причому люди, які не піддавалися впливові масової думки, помічали, що амфори були покладені на дно археологами, "щоби зробити путінові приємно", рибалка — це ні про що, а жарт - дебільний. Але ці думки тонули в загальному захопленні.

Тепер розглянемо масові інформаційні потоки щодо Порошенка: «Порошенко виступив на сесії ООН - в нього пом'ятий піджак», «Порошенко проінспектував нову зброю - у зброї кривий ствол», «Порошенко відновив систему ППО над Києвом - за себе боїться». Дехто подумає: «Ну, в нього ж справді був пом'ятий піджак!» - але відчуйте смислове навантаження: яка різниця, який був у нього піджак, якщо його промові стоячи аплодував увесь світ? Так, так - це той “тризуб над кремлем, що криво стоїть”.

А тепер перейдемо до того, як рф домоглася дискредитації Порошенка і що для цього робила.
1. Реґіональні інтернет-ЗМІ:

На початку 2017 роки ми розкрили велику мережу українських реґіональних ЗМІ, що ними керували з москви. Зрозуміло, після їх викриття їх замінено на інші новинні сайти.
Завдання, що їх ставили перед працівниками таких сайтів, полягали в наповненні контенту сайту звичайними, актуальними для міста/області новинами: події, погода, свята, заходи. Проте новини, що стосувалися ЦЕНТРАЛЬНИХ органів влади, редактор реґіонального змі отримував з московського офісу. Отриманий матеріял про центральну владу редактор підправляв, вносячи у текст свої “реґіональні” нюанси. Зазвичай публікувалася одна - дві такі новини на день, усі з неґативним відтінком. На додаток, для посилення потрібного новинного потоку, в московському офісі керували кількома великими, всеукраїнськими новинними сайтами, як-от strana.ua, vesti.ua тощо.

Що це давало?
Це давало ефект масовости, а отже відчуття правдивости потрібної новини. Інакше кажучи, якщо про новину пише понад 30 сайтів, від реґіональних до центральних, у споживача виникає думка, що ця новина не лише правдива, але й важлива. Відтак споживач стає вже носієм і розповсюджувачем цієї новини. При цьому, як ви розумієте, від споживача приховано, що в цієї новини один автор і сидить він у москві.

Бюджет одного такого реґіонального ЗМІ становив від 5000 до 7000 умовних одиниць (у.о.). Загальноукраїнський місячний бюджет - приблизно 150 000 у.о.

“Лідери думки”
Того ж 2017 року ми зафіксували скупку реґіональних журналістів, активістів і лідерів думки. Пропозиція скупника полягала в наступному: 200 у.о. на місяць всього лиш за 1-2 будь-які пости на день із критикою будь-якої влади, що входить до центральної вертикалі. Великих текстів писати не вимагалося - достатньо одного - двох речень. Для полегшення роботи таких інформаційних тітушок існує людина-методичка [так в ориґіналі. - Л.П.], яка ґенерувала такі меседжі. Приклад такої роботи ви можете побачити на ФБ-сторінці користувача Вадим Хомаха. Середнє число інфотітушок у кожній області - 20-25 чоловік.

Що це давало?
По-перше, це створювало враження, що існує багато людей, які перебувають у вихорі подій і добре розуміються на тому, що відбувається. По-друге, кожен такий журналіст, блоґер, “лідер думки” обростав підписниками, які звикли сидіти на неґативних новинах. Що, своєю чергою, впливало вже на журналіста/блоґера/“лідера думки”, формувало саме його мислення і змушувало його цей неґатив не лише транслювати й розвивати далі, але й формувати його в дії. По-третє, це зміцнювало й підвищувало рейтинґи ЗМІ, які тримали ту ж неґативну хвилю.
Бюджет “лідерів думки” на одну область - 5000 у.о., по Україні - приблизно 100 000 у.о на місяць.

Блоґери
Аналоґічні пропозиції робилися й топ-блоґерам. Тут розцінки були індивідуальні, але, в середньому, не перевищували 500 у.о. на місяць. Хоча є й вищі гонорари.
Телебачення.

Завдання, що їх з москви ставилося перед ТБ, ні чим не відрізнялися від завдань для реґіональних ЗМІ і “лідерів думки”. Полягали вони у формуванні й поширенні неґативної інформації про центральну владу. Відмінністю ТВ від попередніх груп є наявність реґулятора у особі Національної ради з питань телебачення. Це вносило деякі ризики, які були відсутні в інтернет-ЗМІ та блоґерів. Захистом у конфліктних ситуаціях було посилання на свободу слова і опозиційної критики.

На початковому етапі, флаґманом такого ТБ став канал Ньюзван. Пізніше приєднався 112 і завершив формування пулу 1 + 1. (У процесі відбулися деякі незначні зміни, але на суть вони не вплинули). «Інтер» використовувався для підтримки проросійського електорату.
Бюджет витрат на ТБ оцінити складно. В кожного каналу він свій, плюс іде компенсація за рахунок комерційної діяльности. Але в середньому, можна сказати, що сума приблизно 2-3 млн. у.о. на місяць.

Ольґінські боти.
Цієї теми не торкатимусь. Її вже давно й широко розкрито. Але зазначу, що ці боти є невід'ємною частиною загальної системи.

Уся система зі згаданих 5 груп є замкнутою і управляється з єдиного центру. Кожна з груп підвищувала рейтинґ іншої групи, леґалізувала потрібний інформаційний меседж і забезпечувала його масовість.

Замкнута й широко розповсюджена мережа інформаційних потоків, керована з одного центру, унеможливлювала будь-який опір здорового глузду в людей, які піддаються впливові мас. А вони становлять більшість.

Технологія ця не нова. Вона використовувалася на виборах у США, її використовували прихильники Brexit’у у Великій Британії, «жовті жилети» тощо.

Таким чином, сформувавши неґативне ставлення аж до ненависти не тільки до Порошенка, а й до всієї центральної вертикалі влади, ця система домоглася повного розчарування більшости людей у політиках поточного складу й зачистила поле для людини без політичного бекґравнду.
Я не знаю чи був Зєлєнскій частиною цього плану, чи він просто скористався ситуацією, що склалася, можливо навіть сплутавши карти росіянам. Це ми побачимо в майбутньому по його діях.

Джерело https://enigma.ua/articles/tekhnologii-proigrysha-dlya-petra-poroshenko

Переклад мій.

Мєтр с кєпкой

Цей твір неперевершеного Юрка Коха просто ґеніяльний! :-) Публікую репродукцію на відзначення) 149-х, якщо хтось ще пам'ятає, уродин правнука Мойше Бланка й засновника совка.
Зєля нагадує його і зростом - "мєтр с кєпкой", і гнусавим голосом. Ті, хто на зло Порошенкові посадив на його місце цього кловна, проголосувавши за нього або просто не з'явившись на вибори, повертають нас у совок. А в совку як було: партапаратники зі шкури лізли, поспішаючи відгадати бажання поточного "вождя" і зробити йому приємне. А позаяк Зє вже повідомив - Сурков підказав? - що в Україні забагато вулиць названо йменами Степана Бандери й Тараса Шевченка, то чи не побіжать якісь запопадливі чиновники на місцях перейменовувати вулиці, а то й міста, щоби кловна потішити? За прикладом суддівської братії, яка, поспішаючи запевнити Зє у своїй лояльності, вже почала виносити рішення, приємні і для Москви, і для Коломойського, і, без сумніву, для його маріонетки - як-от щодо перейменування УПЦ МП.

На кого Кремль робить ставку

Скріншот кадру з відео:  https://www.facebook.com/BoycotteInUkraine/videos/268223760732177/UzpfSTEwMDAwNDI1NjA0MjU0OToxMjYwNzI0MjcwNzQ2MDk2/?id=100004256042549

Старий кремлівський пропаґандист Сванідзе на російському телебаченні по поличках розклав за 2 хвилини, що Кремль думає про Порошенка, Тимошенко і Зеленського і на кого Кремль робить ставку:

Сванідзе:
Не хотят, чтобы выиграл Порошенко. Главная фобия наша официальная — это Порошенко. Главная и единственная. С Порошенко не хочет разговаривать наш президент. Всё поломато-растоптато между ними. Не будет больше ничего. А потому — он нежелательная фигура. Как в свое время был Саакашвили в Грузии. Ну, всё! Всё, что угодно, только не он. Поэтому весь наш пропагандистский аппарат работает против Порошенко. Тимошенко не боятся, считают, что с этой теткой они договорятся. Мы знаем, что у нее, как у нее, мы знаем ее досконально, мы знаем ее «трещинки», как пелось в популярной песне, мы с ней всегда найдем общий язык. А вот Зеленский, на мой взгляд… Ну, Бойко — это недостижимая голубая мечта, а реально осуществимая мечта — это Зеленский, потому что этот парень нам подходит по всем параметрам. Если он будет с нами хорош, то слава Богу. Если он будет куклой в руках Коломойского или не знаю кого, то можно будет ниточками дергать — слава Богу! Хотя я не верю, что кукла, став президентом, остается куклой, так не бывает. Буратино тоже перестал быть Буратино, когда почувствовал, что у него нос длинный, сразу всех послал куда подальше. И этот почувствует, что у него нос длинный и сразу всех пошлет. Если можно будет с ним как-то ладить, слава Богу, а не можно будет - так он же клоун! Так он же клоун! И скажут: да там же клоуны у власти, ребята! В этой клоунской стране, на их клоунских выборах победил клоун! Всё! Всё! Тема закрыта. Занавес опущен. 

Коментар Володимира Мартинюка:

Щодо Саакашвілі, то Сванідзе, схоже, просто "нє в курсє дєла". Або навмисне приховує.
Саакашвілі в очах Кремля мав потужний "плюс" через своє "походження": дід Саакакшвілі по матері - негарно відомий у Грузії НКВдист, за яким багато жертв. Дядько Саакашвілі по мамі - Аласанія -високопоставлений чин у ФСБ Росії, вхожий особисто до Путіна. Знаю це точно, бо свого часу мені пропонували вирішувати з Росії питання контрактів на поставки звідти пального і добрив. Це тоді було під особистим контролем Путіна, щойно призначеного весною 2008 року прем'єром Росії замість Мєдвєдєва.

Є відома стаття Дєріпаски 2006 року, де він пише, що основними сподіваннями Росії є Саакашвілі і Тимошенко.

Хто уважно слідкував за нюансами війни в Грузії, встиг помітити ознаки того, що Саакашвілі тоді насправді фактично підігрував Росії.

План був такий: поразка Грузії, потім "мир" на умовах "конфедералізація", "дружба" ,"безплатний газ" і втягнення Грузії в число сателітів Росії.

Все це провалилося тоді лише і виключно завдяки дуже активному і результативному втручанню Ющенка і України. 

Скріншот кадру з відеофільму, "створеного" Зеленським і його командою, під умовною назвою "Голі в супермаркеті", що його оприлюднила Олена Монова.

Пан Володимир Мартинюк пише далі:

Схоже "високорадянське" походження проглядається і в Зеленського:

Дід Зеленського сам послав свого сина, батька Зеленського, в армію. Потім у батька Зеленського була якась дивна місія у Монголії - 4 роки, разом із сім'єю і молодим Зеленським - а це фактично означає тісну співпрацю з ГРУ і КҐБ і автоматичне включення до верхівки, квиток у совєтську номенклатуру, якщо дід Зеленського до неї не належав вже тоді, з усіма наслідками, в т. ч. кар'єрними, і для дітей також.

Про це десь написав сам батько Зеленського і там він пояснив, що він був проти служби свого сина, Володимира Зеленського, в Армії України, бо, мовляв, це вже не СССР, а щось невідомо що.

Виглядає, що Зеленські - "породисті" і заслужені "совєтскіє работнікі", не здивуюся якщо й замазані співробітництвом із НКВД, КҐБ і чи навіть у конфіскаціях хліба та Голодоморі, як наприклад дід Табачника.

Попри відсутність СССР воно працює й далі. Зеленський чистокровний "совєтскій", тобто чистокровний неукраїнець. І движ на його підтримку - движняк "совєтскіх", тобто совків. І вік тут не грає ролі, але цей типаж доволі чітко спостерігається. Я маю на увазі не лише "упоротих", але ще є тих, хто "за компанію", хто "по приколу" і просто телевізора надивився.

Скріншот кадру з відеофільму, "створеного" Зеленським і його командою, під умовною назвою "Голі в супермаркеті", що його оприлюднила Олена Монова.