"Він стоїть серед листя..." Ігор Римарук

 

Ігор Римарук

ПОКРОВА

Він стоїть серед листя,

серед чотирнадцятого жовтневого дня,

а тепер уже — вечора,

і над ним,

серед листя,

серед чотирнадцятого жовтневого вечора

стоїть холодна зоря:

як гніздо над урвищем...— подумав,—

ні, як переможець над змієм...

Він давно зненавидів

наркотичну звичку до порівнянь,

бо давно зрозумів,

що вони —

всього лиш зручна нагода

не називати речі справжніми іменами.

Але це листя, цю зорю

він боїться назвати...

Він пам’ятає

інший жовтневий,

інший чотирнадцятий день:

голосу повного,

прозріння дитячого,

коли імена, роки, таємниці

були йому явлені...

мов Діва Пречиста

блаженному старцеві...

Тоді він усе назвав —

навіть дорогу до цього листя,

до цієї зорі.

Тому

він тепер не збагне:

з якої причини серед листя,

серед вечора празникового

прозріла душа

голодує...

немовби студентка на площі...

Він чує радісні голоси, вітальні вигуки —

і ловить губами холодну зорю,

що кружляє в золотій заметілі.

Він знає:

ніколи вже не повернеться

в той інший жовтневий чотирнадцятий день,

коли в розмові про смерть

зблискували очі й шарілися лиця.

Він знає:

не здатен на роль переможця.

Він відчуває,

що мав би шукати інші слова,

аби відхилити від себе студеного списа зорі,—

але на думку спадає тільки одне:

Покрова...

Якось щемить душа за оспіваною прекрасним поетом, нині скасованою датою...