Показ дописів із міткою Буча. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Буча. Показати всі дописи

вівторок, 31 травня 2022 р.

Зелена влада саботувала оборону та підготовку до війни

 




"Вєлікій кормчій натякає, звідки буде вторгнення."
"Я коли читаю виправдання нашої влади щодо саботажу і провалу підготовки до оборони, згадую одну моторошну історію. Мама убивці, дійсно нещасна жінка, виправдовувала свого сина. Знаєте як? "Він же сам не душив, він тільки за ноги держав."
Звісно, Зеленський не убивав українців в Ірпені та Бучі, це зробили росіяни. Але хто при цьому Україну за ноги тримав?"
Тамара Горіха Зерня

судячи з учорашньої [28 травня ] явки з повинною нашого презедента, єдине, чого змогли добитися, рік тому, західні союзники від Банкової – це зміна абсолютно одіозних міністра оборони та начальника Генштабу на інших людей (припускаю, і їхні конкретні прізвища були вказані тими ж сильними світу цього)
я вже три роки перебуваю в шоці* від вибору мого народу у квітні 19-го
я вже три місяці перебуваю в надзвичайному шоці* від того, що відбувається в моїй країні, внаслідок того самого вибору
але, б...., я навіть боюся уявити собі, що відбувалось би з моєю країною зараз, якби минулого року захід не змусив це каломойське шобло змінити перших осіб, які відповідають за безпеку держави (і ці перші особи не почали, в авральному порядку, виправляти хоча би щось із того, що наробили їхні попередники. як бачимо, встигли зовсім небагато за такий короткий час, так. тому маємо те, що маємо)
але якби не ця минулорічна ротація кадрів, цілком очевидно – сьогодні Україна вже була б новоявленою Малоросією. без варіантів. вона була б окупована мордором за горезвісні "72 години"
(як легко і красиво був злитий південь - так само була б злита і вся Україна. і тисячі й тисячі загиблих воїнів ЗСУ та ТРО нічого не змогли би змінити, на жаль. країна була би приречена)
але щось пішло негаразд. Захід таки змусив цю зграю малоросів хоч щось робити напередодні "Великої війни". і почав, усупереч завиванням Банкової про "нагнітання істерії та розлякування інвесторів!", вже з осени, постачати в Україну першочергове та необхідне озброєння
до лютого цей потік вже перетворився на вал. тому нашій армії було чим зустрічати окупантів на наших північних кордонах. тому запланований кремлем приємний бліц-криґ виявився для нього кривавою м'ясорубкою. тому і вдалося, ціною колосальних втрат, відбити в окупанта вже майже чотири області
судячи з усього, розгойдування членів НАТО - держав-русофілів - закінчується, і незабаром в Україну зайде потрібна кількість важких озброєнь, достатня для масштабного контрнаступу наших військ, що планується на літо.
української крови, звісно, будуть пролиті ще річки та річки. швидко ця війна тисячоліття не закінчиться, це зрозуміло. надто вже нерівні сили. але перемоги мордору не видно, це факт. Україна вистоить - мордор впаде
але все це не завдяки українській "владі" - а абсолютно всупереч їй. наперекір усім планам пана каломойського (про продаж України росії за $100 млрд), озвученим ним восени 19-го, у несподівано відвертому інтерв'ю шановній New York Times
(замість цього, думаю, він може потихеньку готуватися до переселення, після війни, в якусь комфортну американську в'язницю. і було б дуже добре, якби в сусідніх із ним камерах розташувався весь його помийний "95-й квартал", у повному складі. заслужили пдрси.
слава ЗСУ ❤️
* Вжито сильнішого слова.

Нинішня хвиля підтримки України викликана не лише співчуттям. Зрештою, народ Сирії постраждав від Асада-Путіна набагато більше. Думаю, в першу чергу цивілізований світ вразила масова готовність українців до самопожертви заради суверенітету нації та права жити в демократичній державі. І ця жертовність і стійкість, повірте мені, далеко не є чимось само собою зрозумілим і характерним для західного громадянина.
Наша проблема полягає в тому, що певна закомплексована персона абсолютно не заслужено віднесла все це на свій рахунок. Цілком випадкова на посаді людина, не наділена й у середній мірі тими рисами, про які ми щойно згадували, котра все життя демонструвала хіба що байдужість (як не ворожість) до того, що ми називаємо патріотизмом, та ще й спричинилася до неймовірних додаткових втрат і страждань через відмову готуватися до війни, раптом відчула себе месією, героєм і рятівником народу. У нього зараз взагалі ейфорія:
- його військо б’є одну із найсильніших армій світу (хоча його особисті заслуги оцінюються тут хіба що знаком мінус);
- він на обкладинках провідних видань як один із найвпливовіших лідерів планети;
- спілкується на рівних із більшістю важковаговиків світу;
- виступає перед парламентами провідних країн (під оплески й вислови поваги та захоплення).
А всередині країни:
- оманливо високі рейтинги;
- повністю (майже) узурпований підконтрольний медіапростір без слова критики;
- олігархи готові подавати каву в постіль;
- опозиція, зціпивши зуби, терпить будь-які безчинства і стримує критику навіть за відверті знущання й ущемлення своїх прав.
І йому, схоже, здається, що це триватиме вічно, тим паче, що переможців не судять. Але марно.
Війна так чи інакше закінчиться за столом переговорів. І там у будь-якому варіанті будуть компроміси. І суспільство з його завищеними очікуваннями (завдяки тим же владним пропагандонам) прийняти ці компроміси готове не буде. І тоді з нього спитають за все. За три роки поспіль провалене Держоборонзамовлення, закупівлю бронемашин замість ракет, за обмеження армії в зоні ООС, за зупинені реформи, за переслідування з політичних мотивів бойових генералів, за вагнерівців і погром у військовій розвідці, за російських агентів у найближчому колі, за розмінування Чонгару й незаміновані мости через Прип‘ять, за демонстративну неодноразову відмову виділити кошти на підготовку до війни на вимогу опозиції й звинувачення партнерів у «панікерстві» та завданні шкоди економіці (через попередження про путінський напад).
І питати буде не болото, котре його обрало й досі примудряється підтримувати всупереч усім очевидним факапам. А саме та частина суспільства, завдяки якій світ сприймає українців як націю героїв. І яка сьогодні зайнята війною з головним ворогом - тим, що в Кремлі. Але обов‘язково повернеться й до тих, хто зумисне чи мимоволі (через недолугість і непатріотичність) цьому ворогові сприяв.


середа, 4 травня 2022 р.

Anton Senenko: Росіяни мають мучитися. А потім хай помирають. Всі, разом. ...Це і твоя війна, Марку Цукерберґ!

 



Допис Антона Сененка, дуже нам всім зрозумілий і близький, Фейсбук видалив двічі.

Ось цей допис:


Anton Senenko
Я не хочу, щоб росіяни помирали.
Вчора, здається, вперше за три дні я знову почув сирену повітряної тривоги.
Це сталося в парку, біля озера, де гуляло багацько людей - з кавою і морозивом.
Мерзенний звук особливо не змінив поведінку перехожих - хіба всі синхронно матюкнулися і пішли ближче до лісу.
І тут повз промайнули двоє: молодий хлопець з тату на шиї і дівчина, що міцно притискала до себе поснуле немовля.
Вона пригортала його так сильно, наче хотіла розчинити його в собі.
Аби ця мала миша не чула ревіння сирени, сховалася в утробі і була там до мирних часів.
Я дивився на них і думав: я не хочу, щоб росіяни помирали.
Я хочу, щоб вони сиділи у своїх містах і животіли від страху.
Щоб матері в смердючих бомбосховищах на цементних вогких підлогах притискали до себе дітей і з болем в очах спостерігали, як в напівтемряві марнується їхнє дитинство.
Щоб чоловіки тижнями не розуміли, що буде далі, на що сподіватися і що планувати.
Щоб панічно купували гречку, воду, паливо, сірники, свічки, гумові чоботи і горілку.
Багато горілки.
І нею заливали собі очі, аби не чути виття сирен і не бачити, як їхні діти рядочком сплять на підлозі в коридорі чи ванній.
Щоб кожен їхній наступний день був абсолютно ідентичний попереднім - в очікуванні бомбардувань.
Хаотичних, та невідворотних.
Нібито по військовій інфраструктурі, але ж все трапляється на війні.
І от ррррраз - і немає сусіднього будинку чи кварталу.
Щоб вони дихали і не знали, чи їхній будинок не наступний.
Чи їхній подих не останній.
Щоб вони гадки не мали, чи не в останнє притискають до себе своїх дітей та чують їхній сміх.
А, ні, брешу.
Сміх своїх дітей вони припинили чути у перший день, коли вся територія росії опинилася під перманентними ударами.
Я хочу, щоб росіяни уявлення не мали, коли це завершиться.
Чи це середина.
Чи лише початок.
Чи це жахливий кінець, чи таки жах без кінця.
Я хочу, щоб вони страждали.
За всі наші зруйновані маленькі світи - багаті і бідні, здорові і не дуже, з вірою чи без, з планами на Єгипет чи Одесу, з мрією навчити дитину кататися на велосипеді чи відправити в університет.
За всі знищені назавжди всесвіти.
За Бучу, за Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Ворзель, Маріуполь, Попасну, Рубіжне.
За всі могили у дворах, особливо за ті, де віднімання дати народження від дати смерті дає в результаті число для пальців на одній руці.
Росіяни мають мучитися.
Невідомістю. Болем. Голодом. Хворобами.
А потім хай помирають.
Від бомб. Ракет. Під завалами власних осель. Від гангрен. Виснаження. Задухи. Спраги. Рук мародерів.
Хай помирають.
Всі, разом.
Хай на їхні місця приїздять китайці, білі ведмеді, інопланетяни… мені фіолетово.
Аби їх - потворних, підступних і, головне, брехливо-самооманливих - не існувало на цій планеті.
Дай Всесвіт нам сил це витримати.
Витримати наші втрати і після війни лишитися людьми.
Усвідомлювати, що вони не лишили нам вибору, бо інший вибір - лише наша смерть і смерть наших дітей.
Наша ненависть все ще недостатня.
Але росіяни щодня роблять все для того, щоб чаша люті була повна.
Багряно-повна.
Будьте сильними і пам‘ятайте, що найскладніший етап ще попереду.
Ще попереду.

P.S. Цей пост провисів на фейсбуці кілька годин і був знесений як такий, що порушує стандарти спільноти. Росіяни своїм існуванням не порушують стандарти спільноти, а пост порушує. Млію.

Апдт. Фейсбук повернув пост
Апдт2. Фейсбук знову видалив пост





Anton Senenko
 - Маркові Цукерберґові: 
Це і твоя війна, Марку.


В це мабуть важко повірити, але фейсбук знову - вдруге - видалив мій пост про те, що «Я не хочу, щоб росіяни помирали».

Вперше пост був забанений за пару годин після написання, потім я зранку опротестував і пост повернули.

Але тепер його знову забанено.

По-перше, нагадую, що він доступний тут: https://t.me/mouselab/3720

По-друге, Марку, ти сцикун.

Боятися - це нормально.

Я це знаю. 

Страх - це абсолютно природна річ, що допомагає вижити.

Страх в різних його проявах - від того, коли ти боїшся запросити дівчину на танок, бо вона начебто почне сміятися, до тваринного страху смерті, коли в роті стає сухо, наче в пустелі Сахара.

Для таких типів страхів не може бути презирства.

Просто хтось їх долає, хтось - ні.

Така людська природа.

А от не помічати нову Світову війну, яка вже триває в центрі Європи, прикривати правдиві відчуття та емоції, називаючи їх мовою ворожнечі, ховати від людей правду про те, що роблять росіяни в Україні (ти ж, Марку, забанив мій пост про синю ізоленту з Ірпеня, осьо https://t.me/mouselab/3504, тоді Андрія мого ледь не вбили міною, а я відпльовував штукатурку та цеглу до вечора), закидуючи стрічку фейсбуку рекламою пива (дяка, я не вживаю) та решти довоєнного непотребу - це сцикливість.

Ти не повернеш колишнього світу, Марку.

Не вийде закрити очі собі та твоїм користувачам в сподіванні, що російські танки зникнуть.

Це не Ірак, не Афґаністан, не Сирія.

Не вийде переконати себе, що путін не здатен жахнути ядерною бомбою по Каліфорнії чи де ти там готуєш собі свій зелений чай.

Нє, Марку.

Моя стрічка фейсбуку - це некролог.

Некробук - така назва тобі підходить, Марку?

Але ти можеш обрати бік і битися.

Битися за людей, правду і постачання зброї, Марку.

Це і твоя війна, Марку.

Вбивати - це нормально, коли ти захищаєшся.

Смерті - це нормально, коли вони не даремні.

Ненавидіти - це стандарти людської спільноти, Марку, проти тих, хто до людяності не має стосунку.

Якщо стандарти спільноти фейсбуку не про це - то в мене погані новини для спільноти.

Не для українців, що б‘ються на смерть за свободу і життя.

Марку, не будь сциклом.

Інвестори може і оцінять, та, повір, ненадовго.

Згадай, як історія відгукується про тих, хто змовчав.

Будь сильним, Марку.

Як українці.