Тарас Чорновіл
В багатьох виникає питання: як могло так статися, що у 21 столітті, раптом у світі, ба більше, на території Европи, зміг раптом реінкарнуватися абсолютно класичний нацизм гітлерівського зразка. А насправді, вся річ у тім, що він ніколи й нікуди не зникав. Він зароджувався й викристалізовувався приблизно в той самий час, що й інші нацистські та фашистські режими, але не просто пережив другу світову, але й прибрав собі фальшивий образ "переможця фашизму", надовго приховавши від легковірних демократів свою роль у всіх страшних злочинах, починаючи від розпалювання Другої світової війни.
Розкладімо все трошки по поличках. Европа й світ після Першої Світової були далеко не зразком демократичних цінностей та комфортного середовища для людини. Але в частині країн превалювали традиційні цінності. Десь вони вели до демократичного розвитку, десь консервували звичний тоталітаризм. І на тлі повоєнного лихоліття та серії вдалих і провалених революцій лише в кількох країнах розвинулися особливо людиноненависницькі течії, побудовані на расизмі, ксенофобії, антисемітизмі, соціяльних чистках, концтаборах, геноциді та інших диких методах утвердження окремих національних чи класових груп. Усі ці режими дуже швидко почали розвивати й плекати в своєму населенні не лише образ внутрішніх ворогів, але й зовнішніх та мету територіяльних експансій, захоплення територій, визволення невідомо ким (мабуть самими собою) "поневолених" народів тощо.
Так сформувався умовний блок фашистських держав, які доволі активно шукали між собою порозуміння у спільному прагненні захопити весь світ. Основними в цій групі були, найперше, два нацистські (націонал-соціалістичні) режими: гітлерівська Німеччина та большевицька московія. Німеччина спершу навіть значно пристойніше гляділася - усе ж, досвід тоталітаризму в ній вимірювався десятиліттям, а не багатьма століттями, як у москви. Також у німецькому райху хоч трохи прагнули побудувати якусь соціяльну державу для свого народу, на відміну від голодного барачного соціялізму в большевиків. Але з часом повністю зрівнялися. Ще дві великі держави обрали праву ідеології фашизму, який відрізнявся від нацизму Німеччини та московії хіба меншою жорстокістю та опертям на приватну власність та ініціятиву. Це Італія Муссоліні та Іспанія Франко. П'ятою стала Японія, яку до якоїсь катеґорії прив'язати важко, тому для неї й вигадали термін "мілітаристська".
Ці країни були просто приречені почати велику війну через свої прагнення територіяльної експансії. Далі їхня доля розвинулася дуже по різному. Наймудріше повівся Франко. Він зберігся в історії, як жорсткий диктатор у своїй країні, але й рятівник Іспанії від ще жахливішої червоної большевицької чуми. У завоюваннях чужих земель активної участи не брав. Тож зміг пережити Другу Світову, правити країною до самої смерти та відіграти доволі позитивну роль для майбутнього европейського розвитку Іспанії, що сьогодні є звичайна демократична держава Европи. Італія та Японія війну програли, але виграли в подальшім своїм історичнім розвиткові. Сьогодні це розвинуті й демократичні країни. Бо треба розуміти, що, коли терористичний фашистський (нацистський, рашистський) режим програє зовнішню війну, головним бенефіціяром такої поразки стає народ колишнього аґресора.
Із Німеччиною та московією все виявилося доволі схоже. Вони так само шукали порозуміння між собою та з трьома иншими тоталітарними режимами, знаходили його, підписували угоди та пробували спільно ділити світ (за винятком СССР та Іспанії, між якими стосунки не склалися одразу). Далі за всіх у цих домовленостях зайшли саме сталін із гітлером - вони не лише домовилися, але й реально взялися за поділ Европи. Що - забули вітання від сталіна гітлерові з нагоди захоплення Парижа чи те, що Роттердам та інші міста Европи знищували німецькі літаки, заправлені совєтським пальним? Я вже мовчу про поділ Польщі та Балтії. І шанси на переростання потрійного фашистського союзу в четвірний були дуже високі. Якби не взаємна недовіра. Зараз уже знаємо, що сталін виношував плани нападу на Німеччину, а гітлер, маючи кращу розвідку, просто випередив його. Ви не задумувалися, чому по війні зникла й ніде не появилася нота німецького уряду до СССР з арґументацією та оголошенням війни (війна таки була наперед оголошена, хоча й з мізерним люфтом часу)? Там, за деякими свідченнями американських слідчих з Нюрнберзького процесу, були детальні докази того, як і коли СССР готувався напасти на Німеччину.
Але тільки ця недовіра та німецький удар на випередження раптово зробили сталіна, одного із натхненників Другої Світової та друга й соратника гітлера, не великим аґресором, а жертвою нападу та учасником антигітлерівської коаліції, а в подальшому й "переможцем нацизму". Якби все відбулося в протилежний спосіб, особливо ж до нападу на Польщу, то цілком могла виникнути й протилежна, антисталінська коаліція з Німеччиною, Британією та ще рядом країн, а ленд-ліз ішов би до жертви московського віроломства - Берліна. Тоді історія кілька разів проходила свою точку біфуркації. Тільки волею випадку СССР став не співучасником страшного воєнного віроломства, а майже членом пристойного товариства.
А реально, відмінності між двома аґресорами практично не було. Хоча на московії все було навіть гірше й жорстокіше. Однак, ленд-ліз, підтримка, другий фронт у тій війні були спрямовані не проти СССР, а проти Німеччини. І як учасник перемоги над гітлерівською Німеччиною, сталін отримав право на переподіл світу, не кажучи вже про самий факт збереження на европейському континенті класичного нацистського режиму, який не лише творив незліченні злочини на власній території, але й у країнах, які отримав як бонус після перемоги над гітлером. А ще СССР нарощував свої загарбницькі наміри, підтримував усі терористичні режими, проводив політику збройної експансії в державах третього світу. Але ні в кого чомусь язик не піднявся назвати це відродженням, зміцненням та зростанням аґресивности нацизму. Мовляв, як переможець нацизму може сам стати нацистом? Може. А головне, цей режим ніколи й не переставав бути нацистським.
І щоб щось нарешті прояснилося, треба було, аби в москві на троні воцарилася істота, що аж до найменших формальних, зовнішніх та навіть портретних деталей нагадуває реінкарнованого гітлера. Але й цього було замало. Треба було, щоб це створіння понад 20 років творило злочини, співмірні з гітлерівськими періоду до 1939 року, а потім раптом переступило через своє 1 вересня 1939-го. Адже путлєру прощали все. І підтримку терористичних організацій, і окупацію Грузії, й початок війни проти України в 2014-му. Пробачили б і вторгнення у 2022-му, якби не зрозуміли, що, як і в гітлера після захоплення Польщі, так і в путлєра після України вже не буде гальм, а війна швидко переміститься до Центральної та Західної Европи. Зрозуміли, що це вже їхнє нове "1 вересня".
Отже, в підсумку, рашка не стала раптово нацистською державою, а пуйло не реінкарнувався з колишнього гітлера. Це просто збережений релікт одного з п'яти фашистсько-нацистських режимів, які сформувалися у 1930-их роках. Волею випадку цей режим став не відповідачем, а переможцем у Другій Світовій. І він існував саме в такому образі дещо обмеженого у своїх можливостях третього райху аж до часів пришестя путлєра, який вирішив "ісправіть істарічєскую нєсправєдлівасть" і почати звичну справу всіх фашистів, нацистів, рашистів - захоплювати чужі землі та влаштовувати на них терор і геноцид.
Розкладімо все трошки по поличках. Европа й світ після Першої Світової були далеко не зразком демократичних цінностей та комфортного середовища для людини. Але в частині країн превалювали традиційні цінності. Десь вони вели до демократичного розвитку, десь консервували звичний тоталітаризм. І на тлі повоєнного лихоліття та серії вдалих і провалених революцій лише в кількох країнах розвинулися особливо людиноненависницькі течії, побудовані на расизмі, ксенофобії, антисемітизмі, соціяльних чистках, концтаборах, геноциді та інших диких методах утвердження окремих національних чи класових груп. Усі ці режими дуже швидко почали розвивати й плекати в своєму населенні не лише образ внутрішніх ворогів, але й зовнішніх та мету територіяльних експансій, захоплення територій, визволення невідомо ким (мабуть самими собою) "поневолених" народів тощо.
Так сформувався умовний блок фашистських держав, які доволі активно шукали між собою порозуміння у спільному прагненні захопити весь світ. Основними в цій групі були, найперше, два нацистські (націонал-соціалістичні) режими: гітлерівська Німеччина та большевицька московія. Німеччина спершу навіть значно пристойніше гляділася - усе ж, досвід тоталітаризму в ній вимірювався десятиліттям, а не багатьма століттями, як у москви. Також у німецькому райху хоч трохи прагнули побудувати якусь соціяльну державу для свого народу, на відміну від голодного барачного соціялізму в большевиків. Але з часом повністю зрівнялися. Ще дві великі держави обрали праву ідеології фашизму, який відрізнявся від нацизму Німеччини та московії хіба меншою жорстокістю та опертям на приватну власність та ініціятиву. Це Італія Муссоліні та Іспанія Франко. П'ятою стала Японія, яку до якоїсь катеґорії прив'язати важко, тому для неї й вигадали термін "мілітаристська".
Ці країни були просто приречені почати велику війну через свої прагнення територіяльної експансії. Далі їхня доля розвинулася дуже по різному. Наймудріше повівся Франко. Він зберігся в історії, як жорсткий диктатор у своїй країні, але й рятівник Іспанії від ще жахливішої червоної большевицької чуми. У завоюваннях чужих земель активної участи не брав. Тож зміг пережити Другу Світову, правити країною до самої смерти та відіграти доволі позитивну роль для майбутнього европейського розвитку Іспанії, що сьогодні є звичайна демократична держава Европи. Італія та Японія війну програли, але виграли в подальшім своїм історичнім розвиткові. Сьогодні це розвинуті й демократичні країни. Бо треба розуміти, що, коли терористичний фашистський (нацистський, рашистський) режим програє зовнішню війну, головним бенефіціяром такої поразки стає народ колишнього аґресора.
Із Німеччиною та московією все виявилося доволі схоже. Вони так само шукали порозуміння між собою та з трьома иншими тоталітарними режимами, знаходили його, підписували угоди та пробували спільно ділити світ (за винятком СССР та Іспанії, між якими стосунки не склалися одразу). Далі за всіх у цих домовленостях зайшли саме сталін із гітлером - вони не лише домовилися, але й реально взялися за поділ Европи. Що - забули вітання від сталіна гітлерові з нагоди захоплення Парижа чи те, що Роттердам та інші міста Европи знищували німецькі літаки, заправлені совєтським пальним? Я вже мовчу про поділ Польщі та Балтії. І шанси на переростання потрійного фашистського союзу в четвірний були дуже високі. Якби не взаємна недовіра. Зараз уже знаємо, що сталін виношував плани нападу на Німеччину, а гітлер, маючи кращу розвідку, просто випередив його. Ви не задумувалися, чому по війні зникла й ніде не появилася нота німецького уряду до СССР з арґументацією та оголошенням війни (війна таки була наперед оголошена, хоча й з мізерним люфтом часу)? Там, за деякими свідченнями американських слідчих з Нюрнберзького процесу, були детальні докази того, як і коли СССР готувався напасти на Німеччину.
Але тільки ця недовіра та німецький удар на випередження раптово зробили сталіна, одного із натхненників Другої Світової та друга й соратника гітлера, не великим аґресором, а жертвою нападу та учасником антигітлерівської коаліції, а в подальшому й "переможцем нацизму". Якби все відбулося в протилежний спосіб, особливо ж до нападу на Польщу, то цілком могла виникнути й протилежна, антисталінська коаліція з Німеччиною, Британією та ще рядом країн, а ленд-ліз ішов би до жертви московського віроломства - Берліна. Тоді історія кілька разів проходила свою точку біфуркації. Тільки волею випадку СССР став не співучасником страшного воєнного віроломства, а майже членом пристойного товариства.
А реально, відмінності між двома аґресорами практично не було. Хоча на московії все було навіть гірше й жорстокіше. Однак, ленд-ліз, підтримка, другий фронт у тій війні були спрямовані не проти СССР, а проти Німеччини. І як учасник перемоги над гітлерівською Німеччиною, сталін отримав право на переподіл світу, не кажучи вже про самий факт збереження на европейському континенті класичного нацистського режиму, який не лише творив незліченні злочини на власній території, але й у країнах, які отримав як бонус після перемоги над гітлером. А ще СССР нарощував свої загарбницькі наміри, підтримував усі терористичні режими, проводив політику збройної експансії в державах третього світу. Але ні в кого чомусь язик не піднявся назвати це відродженням, зміцненням та зростанням аґресивности нацизму. Мовляв, як переможець нацизму може сам стати нацистом? Може. А головне, цей режим ніколи й не переставав бути нацистським.
І щоб щось нарешті прояснилося, треба було, аби в москві на троні воцарилася істота, що аж до найменших формальних, зовнішніх та навіть портретних деталей нагадуває реінкарнованого гітлера. Але й цього було замало. Треба було, щоб це створіння понад 20 років творило злочини, співмірні з гітлерівськими періоду до 1939 року, а потім раптом переступило через своє 1 вересня 1939-го. Адже путлєру прощали все. І підтримку терористичних організацій, і окупацію Грузії, й початок війни проти України в 2014-му. Пробачили б і вторгнення у 2022-му, якби не зрозуміли, що, як і в гітлера після захоплення Польщі, так і в путлєра після України вже не буде гальм, а війна швидко переміститься до Центральної та Західної Европи. Зрозуміли, що це вже їхнє нове "1 вересня".
Отже, в підсумку, рашка не стала раптово нацистською державою, а пуйло не реінкарнувався з колишнього гітлера. Це просто збережений релікт одного з п'яти фашистсько-нацистських режимів, які сформувалися у 1930-их роках. Волею випадку цей режим став не відповідачем, а переможцем у Другій Світовій. І він існував саме в такому образі дещо обмеженого у своїх можливостях третього райху аж до часів пришестя путлєра, який вирішив "ісправіть істарічєскую нєсправєдлівасть" і почати звичну справу всіх фашистів, нацистів, рашистів - захоплювати чужі землі та влаштовувати на них терор і геноцид.
