З Уродинами, пане Провіднику! Слава Україні!

"...Про своє ув’язнення Степан Бандера в автобіографії згадував: “Після того [Варшавського і Львівського процесів] я сидів у в’язницях “Свєнти Кшиж” коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до половини вересня 1939 р. П’ять і чверть року я просидів у найтяжчих в’язницях Польщі, з того більшу частину в суворій ізоляції. За той час провів я 3 голодівки по 9, 13 і 16 днів, одну з них спільно з іншими українськими політичними в’язнями, а дві – індивідуально, у Львові й Бересті [Бресті]”.

Про перебування С. Бандери в тюрмі розповідає в спогадах Микола Климишин: “Досі ми звичайно боролися за права політичних в’язнів при кожній нагоді. Тому я, заки мене зачали стригти (а вже було виразно видно, про що йдеться), пробував протестувати. Та Бандера дав мені знак, з якого я зрозумів, що тут мусимо прийняти все, чим нас “погостять”, без спротиву. Після обстриження дістав я страшно подерту білизну та в’язничну уніформу. До того дістав я дерев’яні черевики. З тим усім у руках за наказом зійшов я босо до пивниці стрімкими сходами та став розглядатися.

Портрет видано з нагоди Варшавського процесу та засудження С.Бандери на довічне ув'язнення в 1936 р.

Високо в стелі за ґратами світилася жарівка, яка тьмяно освітлювала всю пивницю, але було видно, що вікон не було. Був тільки отвір у стіні дуже високо, заґратований грубими залізними ґратами, який виходив на той коридор, звідки я прийшов. Між тим отвором і дверима була округла висока піч, що могла б зовсім добре бути прототипом теперішньої космічної ракети. Отвору не мала. Потім показалося, що в ній палиться з коридору. Обійшовши піч, побачив я характеристичний для тюрми на “Святім Хресті” кібель (парашу). Це був великий, проміром на дві треті метра, валець, високий на три чверті метра. Тому що був з грубого металу, був сильний і тяжкий. Зверху мав менший отвір зі щільною накривкою, який був у більшій на цілий промір накривці, що відкривався при випорожнюванні кібля. Це була вся обстановка нашої келії, яка була біля п’ять метрів довга й так само широка [...] Та найгірше був скривджений Бандера. Він увійшов до келії останній. Він найдовше начекався, щоб “оформили”, й дуже змерз, чекаючи на свою чергу. Йому дали широкі штани й дуже велику блюзу, а все таке страшно подерте і подірявлене, що годі було на нього дивитися. А ще обстригли!... Відколи його пам’ятаю, він все мав гарно зачесане на бік темно-бльондволосся. А тепер – це ж був один глум над людиною! Його страшно опоганили. Це був вид страшного пониження людини. Але ми це прийняли по-своєму, з гумором. Коли він ступив на сходи, його “черевики” поскакали вниз по сходах, як і кожному іншому. Він станув, усміхнувся й подивився на кожного з нас. Напевно, у нього було таке саме враження, як і в кожного з нас, але він не виявив того. Жартуючи, зійшов вниз, підніс свої капці, й ми зачали заміну своїх лахів, щоб хоч дібрати до величини. Так-то ми стали в’язнями “Святого Хреста”.
Після 10 денного карантину Бандеру разом з Лебедем було відправлено в камеру № 14, згодом в № 21. Спільно з Бандерою сиділи: Карпинець, Підгайний, Качмарський, Григорій Перегійняк, Юрій Батіг, Луциняк. Про це Климишин згадує: “По переході в іншу келію в нас почалася нова сторінка нашого життя. Досі жили ми більш індивідуально, а від того часу зачали ми жити групою. На тому ми скористали дуже багато, бо кожний з нас мав свої приватні книжки, а Бандера й Лебедь мали дозвіл на українські газети й могли собі лишати по одній картці на папір, якого нам усе було замало. Найбільшим для мене здобутком була тритомова “Українська загальна енциклопедія”, яку мав Бандера. З неї міг я робити такі комплекти, як історія України, географія України, історія української літератури, мистецтва й інші. Всі харчі давали ми до спільної торби, якою завідував спочатку Лебедь, і їли ми спільно, ділячи по рівній пайці кожному без огляду на те, що він діставав з дому. Це були ще добрі часи, коли можна було діставати стільки харчів, скільки приходило, а також можна було собі виписувати з тюремної кантини, скільки хто хотів і скільки мав грошей. Ми діставали великі посилки від Комітету допомоги українським політичним в’язням, а крім того, від батьків і знайомих”.
Перед Різдвом 1937 року С. Бандера організував хор для підготовки співаної Служби Божої перед приїздом капелана українських політичних в’язнів о. Йосипа Кладочного. Через нього Бандера підтримував постійний зв’язок з зовнішнім світом й Проводом ОУН за допомогою ґрипсів, які заклеювали в олівці та розмов під час сповіді. Отець Кладочний сповідав С. Бандеру тричі на рік. За спогадами о. Кладочного Бандера: “був побожний, релігійний, сповідався, приступав до святого Причастя все, коли я був у в’язниці, і хоч ми були під сильною обсервацією, – він сим не зраджувався і змушував надзирателів в часі сповіді бути на приличній віддалі […] Від него била сила волі і стремління поставити на свойому. Якщо є іберменш (надлюдина), то він власне був такої рідкісної породи – іберменш, і він був тим, який ставив Україну понад усе”.
В тюрмі Бандера з іншими членами ОУН організував 16-денну голодівку на знак протесту проти утисків в’язничної адміністрації. Про останню голодівку Микола Климишин пише: “Восьмого дня нас почали кормити примусово: водили до адміністраційного будинку й там намагалися влити в нас корм в рідкому стані. Я протестував, і тому мене прив’язали до крісла шнуром за руки й ноги, й тоді, як я не хотів відчинити уст, принесли вузьку рурку й крізь дірку в носі вцідили мені пляшку рідкого корму. Першого й другого дня мені вдалося корм вернути, але в дальших днях шлунок збунтувався й уже не хотів віддавати того, що захопив. Нас водили поодинці, щоб ми не могли стрінутися. Попри мою келію ходив Бандера і, здається, Лебедь. Бандера був дуже зісох. Він під кінець голодівки ходив попри стіну, щоб мати за що держатися. Карпинець і Качмарський сиділи в таких келіях, що попри мою келію їх на годування не водили. Нам позволяли не ходити на прохід і залишатися в келії. На апелі я стояв, але мені дуже темніло в очах. Загалом кожний рух дуже багато коштував. Тому я все сидів, як тільки було можна”. Після неї адміністрація пішла на поступки політичним в’язням.
Коли в 1938 році С. Бандеру перевели в тюрму у Вронках і за ініціативою З. Коссака, І. Равлика, Р. Шухевича Михайлу Куспісю – “Терену” запропонували організувати втечу. Він підкупив в’язничних сторожів Петра Заборовського, Яна Йозьвіка, Віцента Куявського, але з низки причин та арешту в’язничних сторожів втечу відмінили. Тодішній провідник КЕ ОУН на ЗУЗ Л. Ребет у своїх споминах писав, що оточенню полковника Андрія Мельника Бандера був небажаний, тому припускалося, що це може бути польською провокацією, щоб його вбити.
Після цих подій Бандеру було переправлено в тюрму м. Бреста (тепер Білорусія)."

Одна з останніх знимок Провідника

Зі спогадів Петра Мірчука:

“Після війни довелось мені співпрацювати зі Степаном Бандерою зразу на пості члена теренового проводу ОУН Німеччини, а опісля – як член Проводу ОУН, очоленого Степаном Бандерою. При цій нагоді я мав змогу пізнати з безпосередньої обсервації й інші позитивні прикмети Бандери. Перша з них – це його абсолютна діловитість. На всіх засіданнях Проводу Бандера звертав увагу на діловитість, не любив загальникових риторичних промов, сам ніколи не вживав пописового промовництва (пишномовства) й інших здержував від відходження від теми й закінчував кожну точку прийняттям остаточного рішення в даній справі і дорученням, хто відповідає за виконання даного рішення. Свій погляд висловлював накінці, після того як висловилися всі інші члени Проводу, і перед дискусією. Свій погляд у дискусії завзято обороняв, але по закінченні дискусії ставив внесок оформленого рішення на голосування, і коли траплялося, що його було переголосовано, він з респектом приймав рішення до відома як обов’язуюче його й ніколи самовільно його не міняв [...] Він кожну важнішу проблему ставив на обговорення Проводу, вимагав остаточної постанови Проводу і кожну постанову цілого Проводу респектував незалежно від того, чи вона була по лінії його погляду чи, навпаки, була переголосованням його думки. Другою додатньою прикметою Бандери був його щирий респект до кожного позитивного критика і нехіть до кожного, хто підлабузнювався. Він радо слухав критичні думки і ніколи й тіні ворожості не виявляв проти того, хто хоч би й найгостріше, але строго ділово критикував його погляд чи його поставу в даному питанні. В 1957 році мені довелося полетіти з США до Німеччини у справах відшкодувань для українських “кацетників” і, як виявилось, задержатись там на сім місяців для проведення справи через три інстанції німецького судівництва. Вже першого тижня Бандера запросив мене на обід у неділю до себе і постійно рішуче пригадував: “Пам’ятай, що на слідуючу неділю ти запрошений на обід до мене”. Після обіду ми грали в шахи і дискутували, не раз дуже гарячо, якщо я мав інший погляд, як він, і ніколи не трапилось, щоб він обурювався чи ображувався і перестав після такої гарячої виміни думок пригадувати: “Не забудь, що на слідуючу неділю ти запрошений на обід до мене!”. Навпаки, він погірдливо ставився до кожного, хто підлабузнювався йому. “Чогось він від мене хоче”, – казав він про такого, хто став перед ним вихвалювати його. “Я хочу знати правду про кожну справу, а її найкраще подає відважний критик”, – пояснював Бандера [...] Врешті, і як Крайовий Провідник ОУН під польською окупацією, і як Провідник ОУН на еміґрації Степан Бандера різко підкреслював конечність розрізнення: внутрі ОУН, підпільної організації на військовий лад, – військова побудова й дисципліна, а в громадській праці – щире шанування принципів демократичної побудови й праці”. 

Джерело:
Микола Посівнич. "Степан Бандера – життя, присвячене свободі". Літопис УПА. Торонто, 2008
http://diasporiana.org.ua/ukrainica/12925-posivnich-m-stepan-bandera-zhittya-prisvyachene-svobodi/

Мюнхен, трагічний день 15 жовтня 1959-го, останній день Провідника

https://lesinadumka.blogspot.com/2020/10/15-1959.html

Шістдесяті роковини за Провідником Степаном Бандерою

https://lesinadumka.blogspot.com/2019/10/blog-post_15.html

Шістдесяті роковини за Провідником Степаном Бандерою

Вічна пам'ять!

ПРОВІДНИК ОУН(р) СТЕПАН БАНДЕРА ПОМЕР НЕСПОДІВАНО У МЮНХЕНІ
"Свобода", 17 жовтня 1959 року

З Мюнхену (Західна Німеччина) наспіло дня 16 жовтня повідомлення, що у четвер дня 15 жовтня ц. р. о год. 1-ій пополудні помер там несподівано провідник ОУН(р) Степан Бандера, відомий український революційний діяч і політик. Народжений 1909 року, був з 1927 року членом Української Військової Організації і потім з 1929 року членом Організації Українських Націоналістів, в якій займав становище крайового провідника. В процесі за вбивство міністра внутрішніх справ Польщі був засуджений на смертну кару, замінену потім на довічну в'язницю. Звільнений з в'язниці з початком другої світової війни з розвалом Польщі очолив опозиційну фракцію ОУН, яка згодом оформилася в окрему організацію. За німецької окупації українських земель організував українські похідні групи і підготував акт проголошення відновлення української державности в дні 30 червня 1941 р. За відмову відкликати цей акт був ув'язнений ґестапом і перебував у німецьких концентраційних таборах до вересня 1944 р. На IV конференції Закордонних частин ОУН(р) в серпні 1953 р. був обраний їх провідником і на цьому становищі перебував до останнього часу. Покійний був автором низки ідеологічних і програмових статтей на теми українського націоналізму.

“Свобода”, 20 жовтня 1959
...Сл. п. Степан Баядера вийшов вполудне з Редакції „Шляху Перемоги" при Цеппелінштрассе, як звичайно виходив на обід, додому, віддаленого приблизно на чверть години ходу від бюра, в якому він працював. Цим разом при ньому не було чомусь його звичайної охорони, одного-двох членів його організації. Від будинку своєї праці сл. п. Степан Бандера поїхав автомобілем і десь по дорозі зупинився і купив овочів. Приїхавши додому, він сам вийшов з автомобіля і задзвонив до дверей, які відчиняються автоматично ізсередини. Двері були йому відчинені, мабуть його дружиною, яка за кілька хвилин почула крик одного німецького хлопця, що там живе. Вибігши на сходи, вона побачила свого чоловіка, що лежав на сходах першого поверху в дорозі до свого мешкання на третій поверх...

СУДОВО-МЕДИЧНА КОМІСІЯ СТВЕРДИЛА, ЩО ПРИЧИНОЮ СМЕРТИ СТЕПАНА БАНДЕРИ БУЛА ЦИЯНАТНА ОТРУТА. ПОЛІЦІЯ ПРОДОВЖУЄ СЛІДСТВО. ДАЛЬШІ ПОДРОБИЦІ СМЕРТИ.
“Свобода”, 21 жовтня 1959
Мюнхен. — Судово-медична комісія, яка на вимогу слідчих властей досліджувала причину наглої смерти українського націоналістично-революційного діяча сл. п. Степана Бандери, проголосила в понеділок, 19-го жовтня вполудне, своє офіціяльне ствердження, що смерть сл. п. Степана Бандерн наступила внаслідок циянатної кислоти. Енциклопедія подає, що циянатва кислота це найміцніша отрута, яку добувають із лаврово-вишневого листу та гіркого мигдалю, а також персикових кісточок. Навіть мала доза тієї отрути вистачає, щоб убити людину, впродовж кількох секунд. В офіціяльному комунікаті комісії не подано, як ця страшна отрута дісталася до організму Ст. Бандери. Повідомлення про ствердження судово-медичної комісії подала аґенція Associated Press, а за нею також американські радіовисильні та преса. "The New York Times" з 20-го жовтня подає цю вістку, датовану в Мюнхені 19-го жовтня та з відкликом на АР, і в ній сказано:
„Слідчі сьогодні встановили, що Степана Бандеру, шефа анти-комуністичних повстанців з України, вбила циянатна отрута. Таємничість, що оточувала його життя, продовжується і по смерти. Його співробітники обвинувачують, що він впав жертвою керованої Москвою скритовбивчої змови. Поліція каже, що їй здається, що він міг поповнити самогубство, але не знає мотивів. Тіло 50-літнього Бандери знайдено, тут y Мюнхені минулого четверга в його апартаменті. Це була одна з багатьох його криївок, а яких вiн керував українськими націоналістами. Юрій Леник, Бандерин заступник, сказав: „ми переконані, що його вбили большевики. Але залишається запит: як його змушено зажити отруту?" Лідери російської еміґрації, які були в опозиції до плянів Бандери щодо незалежности України, але поділяли його анти-комуністичні погляди, також висловлюють впевненість, що він був замордований, подібно як його попередник полковник Євген Коновалець в 1938-му році...

Дальші подробиці смерти
Тим часом, з Мюнхену наспіли дальші подробиці трагічної смерти сл. п. Степана Бандери. Мюнхенський український тижневик „Шлях Перемоги", що вважається органом Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, яку очолював сл. п. Степан Баядера, видав з датою неділі 18-го жовтня надзвичайне 2-сторінкове число, в якому подано такі обставини смерти сл. п. Степана Бандери: „У четвер 15 жовтня 1959 року, після 13-ої год. дня, дружина Степана Бандери, зателефонувала в дім Організацій Визвольного Руху в Мюнхені при Цеппелінстр. 67, що з її чоловіком сталося велике нещастя: він упав облитий кров'ю на сходах будинку, в якому жив. Дружина просила негайно дати лікарську допомогу. Одержавши цю вістку, на місце випадку в Цеппелінштр. виїхали автом троє людей — Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль та Іван Кашуба, і через кільканадцять хвилин були в тимчасовому помешканні Степана Бандери на Крайтмаєрштрассе 7, на сходах і в коридорах будинку не було вже нікого. Коли прибулі зайшли до мешкання Ст. Бандери на третьому поверсі, вони застали там лише його найстаршу дочку. Вона сказала, що Батька уже відвезено до лікарні. Разом з ним поїхала його Дружина. Про самий випадок дочка Ст. Бандери не могла сказати нічого, бо щойно повернулася зі школи, але припускала думку, що в батька міг статися вибух крови.
Прибулі друзі зійшли вниз на перший поверх, на те місце, де стався трагічний випадок. Тут з помешкання вийшли чоловік та жінка, які оповіли про те, що вони бачили. Будучи в своїй кімнаті, де якраз обідали, вони почули на сходах коридору якийсь крик і зразу туди вийшли. На долівці першого поверху, якраз перед дверима вінди лежав у крові, обличчям до землі Степан Бандера. Згадані люди і викликали першу медичну допомогу. Тим часом друга сусідка, яка живе на тому самому поверсі, вибігла зі свого помешкання та, побачивши впалого, намагалася допомогти йому холодними обкладами. Дружина Ст. Бандери, що, почувши приїзд авта, чекала свого чоловіка при відкритих дверях, збігла вниз з третього поверху, де побачила страшний образ. Сусіди — рятівники з першого поверху, обернули тіло навзнаки. Степан Бандера ще жив і кілька разів відкрив та заплющив очі. З його уст і носа спливала кров. Через десять хвилин, приблизно о 13.10 год. приїхало авто швидкої допомоги і відвезло Ст. Банлеру під опікою його Дружини до лікарні на Льотштр. (Роткройцкранкенгавз ч. 2). віддаленої від місця трагічного випадку на п'ять хвилин ходу.
Особи з Цеппелінштр. негайно від помешкання Ст. Бандери поїхали до названої лікарні, де їx заведено до окремої кімнати, в якій лежав накритий білим полотном Ст. Бандера. Дружина його і медсестра сказали, що він уже не живе. Лікар відкрив полотно і прибулі побачили струмки крови біля уст, носа і вух. Жадних слідів побиття не було видно.
— Може б ще можна повернути життя іньєкціями або з допомогою операції чи штучного кисневого дихання, — питалися в лікаря прибулі. Але лікар відповів, що вже ніщо не поможе, бо смерть наступила в дорозі до лікарні. При цьому він пояснив, що на підставі дотеперішніх симптомів причиною смерти могло б бути зламання черепа, типовою ознакою чого є виплив крови з вух. На запит, чи не уважає він, що причиною смерти був атентат, лікар відповів, що звичайний упадок на сходах може також спричинити смерть.
Докладний огляд тіла відбувся з доручення відповідних німецьких чинників у п'ятницю 16 жовтня ц. р. в пообідні години. На домагання представників Проводу ЗЧ ОУН при огляді був присутній також український лікар. Слідча комісія заповіла пресі, що вислід медичної експертизи буде опублікований в п'ятницю 16 жовтня о год. 17 після обіду. Кореспонденти німецької преси, яка вже вранці того дня подала перші ширші і коротші повідомлення про смерть Ст. Бандери, висловлюючи припущення про злочин атентату, — нетерпляче чекали офіціяльного комунікату. О 17-ій годині, одначе, голова слідчої комісії заявив, що висліду він покищо подати не може, бо мусять бути зроблені ще хемічні аналізи. Ця заява навела німецьку пресу на думку, що причиною смерти Ст. Бандери є отруєння. В такому дусі появилися в суботу 17 жовтня ц. р. в західньо-німецькій пресі більші або менші описи смерти Ст. Бандери. Все вказує на те, що Ст. Бандеру підступно вбив московсько-большевицький ворог.
Небезпека можливости атентату на Ст. Бандеру повторювалася в різні періоди часу. Через те для його охорони постійно призначувано відповідних людей; останніми тижнями охорона була навіть зміцнена. Але в критичну годину Ст. Бандера сам відіслав свою охорону і з тієї причини зайшов до будинку, де мешкав, без супроводу". 

ТАЄМНИЧІ ОБСТАВИНИ СМЕРТИ сл. п. СТЕПАНА БАНДЕРИ ТЕМОЮ БЕЗУПИННИХ ЗДОГАДІВ НІМЕЦЬКОЇ ПОЛІЦІЇ

“Свобода”, 26 жовтня 1959
http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1959/Svoboda-1959-206.pdf

ЗЕМЛЯ З УКРАЇНИ ПРИСИПАЛА І ВОДА З ЧОРНОГО МОРЯ СКРОПИЛА ДОМОВИНУ ВБИТОГО ВОРОГОМ І ПОХОВАНОГО В ЧУЖІЙ ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОГО РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОВІДНИКА СТЕПАНА БАНДЕРИ

“Свобода”, 27 жовтня 1959
Понад 2,000 осіб, між ними чолові представники всіх українських угрупувань, взяли участь у похороні, що відбувся дід сильною поліційною охороною перед можливістю нового большевицького замаху. 250 вінків від українців і їх приятелів з усього світу вкрили могилу нової великої жертви української боротьби за волю.
Принесена з України урна української землі посипала та плящинка води з Чорного моря, разом з українськими сльозами, скропили домовину підступно вбитого большевицьким ворогом людства українського революційного провідника сл. п. Степана Бандери, спущену і поховану в чужій землі на цвинтарі Вальдфрідгоф в Мюнхені, Німеччина, минулого вівтірка 20-го жовтня 1959 року. Проф. і д-р Юрій Студинський у спеціяльній кореспонденції до „Свободи", так описує цю сумну подію.
Похорон сл. п. Степана Бандери

Мюнхен, Німеччина. — У вівторок, дня 20-го ц. м., в годині 9-ій рано в місцевій українській католицькій церкві була відправлена за спокій душі сл. п. Степана Бандери Служба Божа в приявності екзарха для українців католиків в Німеччині Преосв. Кир Платона Корниляка в сослуженні багатьох священиків. Церква була вщерть заповнена українським громадянством, яке з'їхалось зі всіх сторін Німеччини, Франції, Бельгії, Голляндії, Англії. Були теж представники із Америки й Канади. Єпископ Платон відправив, по Службі Божій, жалобну Панахиду. Між присутніми були теж вдова Покійного та троє його дітей — дві доньки і маленький син. Серед загальної тиші бачили ми заплакані очі не тільки серед жінок, але теж і в очах багатьох мужчин. 

На Вальдфрідгофі.
Точно о годині пів на четверту по полудні замкнено труну із тлінними останками провідника Українських Націоналістів та ввезено її до цвинтарної каплиці, де похоронний обряд відправив генеральний вікарій о. пралат Петро Голинський в сослуженні дванадцяти священиків та в приявності двох православних пан-отців. Під звуки пісні “Вічная пам'ять..." розпочався жалобний похід, в якому взяло участь поверх двох тисяч осіб. Понад двісті п'ятдесят вінків несли представники різних українських та чужинецьких організацій. На кладовищі була сильно сконцентрована німецька поліція в уніформах та безліч таємних аґентів. Побоювалися непередбачених випадків, але все відбулося в найбільшому і дуже спокійному порядку. Похорони затягнулися аж до шостої години вечора і останні промовці говорили вже при світлі ліхтарів над відкритою могилою.
...Ці величаві похорони зробили велике враження на німецьку і чужинецьку публіку, і німецька преса подала дуже обширні звіти із похоронів Степана Бандери ще цього самого дня у своїх нічних виданнях. На труну Покійника посипали його приятелі грудки української землі та полили її водою із Чорного моря. Вже зовсім пізно, з оповитого ніччю цвинтаря виходила жалобна громада, яка є потрясена вбивством Степана Бандери. ...

Унікальні кадри

ПОХОРОН ПРОВІДНИКА СТЕПАНА БАНДЕРИ. 1959 р.

https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=YRsVANMKfoM

Бандера не в бронзі

Історик Микола Посівнич презентував науково-популярну книгу про провідника ОУН Степана Бандеру, що вийшла накладом 4 тисячі примірників у доступному для широкого загалу видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Учений вважає, що така книга є спробою зазирнути за історичні лаштунки й побачити реальну людину за політичною іконою провідника ОУН.

https://zbruc.eu/node/34176