Показ дописів із міткою Абрам Маневич. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Абрам Маневич. Показати всі дописи

середа, 7 вересня 2022 р.

Олександер Мурашко, "перший український европеєць"

 



Олександер Мурашко,
"перший український европеєць"

Народився у Києві 7 вересня 1875.
Застрелений большевиками 14 червня 1919.

У серпні 1917 р. Центральна Рада заснувала (на даний час лише як проєкт) першу в нашій історії українську як за назвою, так і за змістом і навчальною програмою Академію мистецтв.

На час її офіційного відкриття у грудні 1917 р. до професорського складу Української державної академії мистецтв увійшли чи не найвідоміші українські «академічні» мистці того часу (себто не включаючи аванґардистів, навіть таких майстрів як Олександр Богомазов). Першими професорами академії були Михайло Бойчук (монументальне мистецтво), Василь Кричевський (архітектура, композиція), Федір Кричевський (побутово-історичне малярство, портрет), Олександр Мурашко (побутово-історичне малярство), Микола Бурачек (пейзаж), Абрам Маневич (пейзаж), Юрій Нарбут (графіка), Михайло Жук (станкове малярство, рисунок), Данило Щербаківський (українське народне мистецтво, історія українського мистецтва).

Попри короткочасне існування (адже совєтська влада закрила Академію 1922 р., проте її кадри змогли стати основою для Київського інституту пластичних мистецтв), Академія встигла виховати низку яскравих творчих особистостей нового покоління, насамперед монументалістів на зразок Тимофія Бойчука, Василя Седляра, Івана Падалки, Оксани Павленко, яким-то довелося відіграти провідні ролі в мистецькому відродженні 1920-х рр.

Доля по-різному чи то обдарувала, чи наділила випробуваннями (здебільшого таки це останнє) засновників і перших професорів Академії. Всього через декілька років не стало Мурашка й Нарбута (перший загинув від кулі вбивці, другий помер у час епідемії тифу). Михайла Бойчука розстріляли НКВДисти 1936 р., поміж іншими, разом із двома його найталановитішими учнями Седлярем і Падалкою, а згодом методично знищили більшість їхніх фресків та полотен. Микола Бурачек помер в окупованому німцями Харкові, а незабаром опісля того братам Кричевським довелося тікати на захід перед наступаючою Червоною Армією: Василь спромігся втекти й дожив віку в далекій Венесуелі, але хворого Федора наздогнали червоноармійці й, виснажений допитами й тортурами, позбавлений усіх звань, він незабаром помер. Михайло Жук прожив в СССР до 1964, а Абрам Маневич еміґрував до США ще на початку 1920-х, і його життя там склалося найменш драматично: здебільшого успішно та гармонійно.

Про всіх тих видатних українських мистців потрібно говорити окремо й вичерпно. Адже якщо українці ще сяк-так знають бодай загальні факти власної історії, і якщо читали чи бодай чули про основних класиків нашої літератури, то про українське мистецтво І його насправді непересічні особистості та вражаючі досягнення знає лише невеликий відсоток як населення України, так і українців поза її межами.

Цей телесюжет побіжно знайомить із двома постатями — Олександра Мурашка (до сталінської реформи правопису 1937 р., його ім’я, звісно, вимовлялося Олександер, а не Олександр) і Абрама Маневича. Перший із них мав стати в 20-х роках тим українським мистцем, про якого мали знати всі: нашим основним модерним класиком. Однак сталінський терор і адекватна йому ідеологія культури рішуче перемістила акценти в офіційному ставленні до того, який тип творчости мається вважати «великим мистецтвом».

Спадщини обох цих класиків нашого сучасного малярства ще й досі чекають на оформлення та представлення у фахово підотовлених альбомах і монографіях. Два альбоми, присв’ячені творчості Мурашка, незадовільні чи то з поліграфічного боку (видання 1980 р.), чи то з огляду на обмеженість представлених картин до колекції одного-єдиного музею (у виданні 2000 р.). А виданий 2003 р. «Духом і літерою» альбом репродукцій Маневича містить, на жаль, усього лише 40 світлин на 28 сторінках. Сподіваймося, що отака принципово не допустима в будь-якій повноцінній культурі ситуація незабаром буде виправлена, — звісно, завдяки нашим власним активним зусиллям...





«Очима культури»: Олександер Мурашко та Абрам Маневич














вівторок, 2 липня 2019 р.

Маневич



Абрам Маневич
* 25 листопада 1881, Мстиславль, Могильовська губернія — 30 червня 1942, Нью-Йорк
Навчався у Київському Художньому Училищі і в Академії Мистецтв у Мюнхені. Його картини виставлялися у Києві, а також в Італії, Франції і Швайцарії. 1916-1917 мешкав у Москві. Наприкінці 1917-го його обрано професором Української Академії Мистецтв.

"Симфонія весни", 1912


Василь Стус - про пейзаж Маневича "Симфонія весни":
Життя симфонія, “Симфонія весни”
І сатанинський, зойками Маневич.
Єврей по горло і по горло — невір
По горло маячний і мудрий сніг
Пелюсточками пальцями, руками,
Як жалами співучими до віт
Березових, хистких, бузково-тканих
В його лірично-фосфоричний світ…

"Дніпро біля Києва", між 1911 і 1913

"Осінній день"



Київ - вигляд зі Щекавиці?

У 1921 еміґрував до США. Про причини від'їзду:
"1919 року в Трипіллі трагічно 17-річний син художника Борис — активний комсомолець [... - Л.П.]. Тяжкі переживання, пов’язані з втратою єдиного сина, складні політичні і економічні обставини, примушують Маневича залишити рідні місця і відправитися за кордон (1921). У цьому йому допомогли Луначарський і Горький."
Англійська Вікіпедія пояснює від'їзд Маневича так: "еміґрував після того, як у зруйнованому підчас погрому київському ґето загинув його син". Як відомо, погром 1919 року в Києві вчинили частини російської Добровольчої Армії.
Маневич був вельми плідний маляр. Десятки репродукцій його картин - тут:  https://www.google.com/search?rlz=1C2GCEA_enES812ES812&q=abraham+manievich+artist&tbm=isch&source=univ&sa=X&ved=2ahUKEwiy57-ytJHjAhUMlxQKHe_oCioQiR56BAgKEBA&biw=1218&bih=525