13 листопада - річниця першого політичного мітинґу в Києві

Зліва праворуч: Іван Заяць, Людмила Тараненко, Леся Федорук, Василь Капкан, який приїхав з Вільнюса привітати наш мітинґ від імені "Саюдісу", і Святослав Дудко

 

Річниця першого у Києві політичного - "Чорнобильського" - мітинґу.

Того дня, 13 листопада 1988 року, було зимно. Традиційним способом, через ЗМІ повідомити киян про мітинґ було, звісно, неможливо, а проте зібралися тисячі людей - площа перед Центральним стадіоном була щільно заповнена. Ми, організатори мітинґу - члени "Спадщини", "Зеленого Світу" і “Громади” - робили оповіщення через своїх родичів, друзів і знайомих, писали від руки чи друкували на машинці об’яви й розклеювали їх у підземних переходах, на стовпах, на зупинках громадського транспорту тощо, але висіли вони недовго - їх хтось дбайливо зривав; ми роздавали об'яви друзям, а ті розміщували їх на прохідних своїх установ... Був ще й такий спосіб: приходити на різні формальні заходи і знаходити можливість оголошувати зі сцени через мікрофон. Саме таким чином мені вдалося це зробити, зокрема, в Будинку кіно, Будинку архітектора і в Літературному музеї, де, до слова, колись містилася Колеґія Павла Ґалаґана, а згодом 92 школа, яку я закінчила. Музейний захід відбувався у приміщенні колишньої шкільної їдальні, добре мені знайомому. Присутні, яким я розповідала про ідею та гасла мітинґу, мали, на відміну від інших "моїх") авдиторій, зляканий вигляд, а організатори заходу сприйняли мій виступ досить аґресивно, погрожували викликати міліцію...)

Вели мітинґ Святослав Дудко від “Зеленого світу” і я від “Спадщини”.
Саме там і тоді вперше озвучено ідею створити в Україні Народний рух сприяння перебудові - до цього закликала у своєму виступі Людмила Тараненко, поетка-черкащанка. На другій знимці вона посередині, ліворуч від промовиці.

 

Промовляє світлої пам'яти Ростислав Братунь. Ліворуч від нього - Василь Капкан і ми з Дмитром Корчинським та Іваном Зайцем про щось радимося...

Світлій пам'яті Ростислава Братуня

Світлої пам'яти Ростислав Братунь,
"останній романтик"
* 7 січня 1927, Любомль — † 8 березня 1995, Львів

Безкінечно красива людина була, в усіх сенсах, незламна. Тішуся, що мала щастя знати пана Ростислава...

* * *

Мій отчий незабутній доме,
Ти - вічний поклик з далини,
В тобі усе мені знайоме
І близьке, як дитинства дні.
Без тебе світ не був би світом,
Зима - зимою, літо - літом.
А я собою був і є,
І серце світиться моє,
Доки горить, горить мені
Те світло у твоїм вікні.
А я собою був і є,
І серце світиться моє!..

Завжди мене чекає мати,
Для неї я - мале дитя,
Що перший крок пройшло від хати,
Іще незнаючи життя.
Мій отчий незабутній доме,
До тебе лину я без втоми,
Бо я собою був і є,
І серце світиться моє,
Доки горить, горить мені
Те світло у твоїм вікні.
Бо я собою був і є,
І серце світиться моє!..

Мій отчий доме незабутній,
Зі мною скрізь твоє тепло,
Коли гудуть вітри супутні
Твоїм добром долаю зло.
Без тебе світ не був би світом,
Зима - зимою, літо – літом,
І серце світиться моє,
Доки горить, горить мені
Те світло у твоїм...
А я собою був і є,
І серце світиться моє!..
А я собою був і є,
І серце світиться моє!..

Вогні Львова

Сьогодні в нас побачення зі Львовом;
Вдягнем святковий одяг і підем....
Хай вулиці своє нам скажуть слово,
Нехай нас вечір містом поведе.

Послухаєм, про що шепочуть клени,
Про що шумить в задумі Стрийський парк.
Можливо, що про тебе і про мене
Свою він пісню нам приносить в дар.

Чи знаєте ви тихі львівські вечори?
Чи з милою їх зустрічали,
У сяєві зорі вечірньої пори
Знайоме місто знову відкривали?

До нас історія підійде поруч,
Довірливо прихилить стрімкість веж.
І, як в легенду, ти на Княжу гору
Своє кохання гордо пронесеш.

Нам усміхнуться, наче очі, вікна
Нових кварталів, молодих будов,
І блиск вогнів, і далина блакитна
Вестимуть нас у щастя, у любов.

Останнім романтиком Ростислава Братуня назвав колись Ігор Калинець.

Наталія Колесніченко-Братунь - про батька  http://www.spadshina.com/programs/tvortsi-respubliki-ukrayini.100-rokiv-derzhavnosti/nataliya-kolesnichenko-bratun/?fbclid=iwar3vgfgzptjpoaoqfkhvg27zz0kgsnw56vpbp3fhgwxniq72v5rkxza8hru

Світлина зі сторінки Юрка Voloshchakа.

Осіння грозо остання...

* * *

Осіння грозо остання,
Спали ті забуті стерні,
Як спогад, що не поверне,
Як спогад про кохання.

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти,
В осінньому літі, жоржинному літі,
Спогад, грозо, спали!

Незваною жінка з дзвінкими очима
Приходить з далекого літа.
Земна і жагуча, та тільки незрима,
Як тайна, від мене закрита.

Приходить до мене з глибокого серпня
В печальній і тихій задумі.
Чекання холодними росами терпне
В жоржиновому пізньому сумі.

Бентежно і гостро вриваються в спогад
Цілунків її блискавиці.
Чекання не гасне під небом тривоги,
Не гасне, як спалах зірниці.

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти,
В осінньому літі, в жоржинному літі —
Спогад, грозо, спали!
Спали! Спали!

Ростислав Братунь
* 7 січня 1927 — † 8 березня 1995