13 листопада - річниця першого політичного мітинґу в Києві

Зліва праворуч: Іван Заяць, Людмила Тараненко, Леся Федорук, Василь Капкан, який приїхав з Вільнюса привітати наш мітинґ від імені "Саюдісу", і Святослав Дудко

 

Річниця першого у Києві політичного - "Чорнобильського" - мітинґу.

Того дня, 13 листопада 1988 року, було зимно. Традиційним способом, через ЗМІ повідомити киян про мітинґ було, звісно, неможливо, а проте зібралися тисячі людей - площа перед Центральним стадіоном була щільно заповнена. Ми, організатори мітинґу - члени "Спадщини", "Зеленого Світу" і “Громади” - робили оповіщення через своїх родичів, друзів і знайомих, писали від руки чи друкували на машинці об’яви й розклеювали їх у підземних переходах, на стовпах, на зупинках громадського транспорту тощо, але висіли вони недовго - їх хтось дбайливо зривав; ми роздавали об'яви друзям, а ті розміщували їх на прохідних своїх установ... Був ще й такий спосіб: приходити на різні формальні заходи і знаходити можливість оголошувати зі сцени через мікрофон. Саме таким чином мені вдалося це зробити, зокрема, в Будинку кіно, Будинку архітектора і в Літературному музеї, де, до слова, колись містилася Колеґія Павла Ґалаґана, а згодом 92 школа, яку я закінчила. Музейний захід відбувався у приміщенні колишньої шкільної їдальні, добре мені знайомому. Присутні, яким я розповідала про ідею та гасла мітинґу, мали, на відміну від інших "моїх") авдиторій, зляканий вигляд, а організатори заходу сприйняли мій виступ досить аґресивно, погрожували викликати міліцію...)

Вели мітинґ Святослав Дудко від “Зеленого світу” і я від “Спадщини”.
Саме там і тоді вперше озвучено ідею створити в Україні Народний рух сприяння перебудові - до цього закликала у своєму виступі Людмила Тараненко, поетка-черкащанка. На другій знимці вона посередині, ліворуч від промовиці.

 

Промовляє світлої пам'яти Ростислав Братунь. Ліворуч від нього - Василь Капкан і ми з Дмитром Корчинським та Іваном Зайцем про щось радимося...