Рівень довіри США до України перетнув критичну межу і виштовхнув її зі списку можливих країн-союзниць. Нинішній стан України охарактеризовано як повторення "the multi-vector nature of President Kuchma" - “багатовекторности президента Кучми”.
"Life is just a series of conformity tests." -
«Життя - це лише низка перевірок на
відповідність.”
William Joseph Donovan,
засновник Офісу стратегічних служб
(Office of Strategic Services, OSS)
Світ стрімко міняється. Стратегічні стереотипи відходять у минуле. Основні центри світового протистояння формують нові союзи і оновлюють списки союзників. Виживуть ті, хто вловить зміни світу і зуміє пристосуватися до нової стратегічної конфіґурації. США визначилися з головним суперником – Китай. РФ розглядається як сателітне похідне від головного суперника.
Саме нерозуміння цього вищим керівництвом країни загрожує Україні колосальними проблемами. США мали великі сумніви щодо доцільности діялогу з поточним керівництвом України, але Байден не міг і не бажав спиратися лише на думку. Йому потрібна була відповідь на важливе питання, чи можна довіряти нинішньому керівництву України. Питання це зовсім не етичне - це питання надійности і реалізації практичних заходів в руслі американської політики.
Напередодні найважливішого практичного рішення про прилучення або неприлучення України до списку абонентів ґлобальної мережі стратегічної координації союзників США, яка реалізується через проєкт "AMITIE", Вашинґтонові потрібна була ясна відповідь.
Байден доручив отримати її людині, яка особисто відповідає за цей проєкт і користується його абсолютною довірою, - колишньому заступникові голови Аґенції з національної безпеки США (АНБ), а нині директорові з питань кібербезпеки США при Білому Домі Джонові Інґлісові (John Chris Inglis).
Темою перевірки було обране технічне питання, яке, власне, до США стосунку не має. Щоправда, для його реалізації потрібен був дозвіл на використання фахівців Другого відділу Управління військової контррозвідки АНБ, але Байден пішов і на це, тим паче що нинішній голова АНБ Paul M. Nakasone був, очевидно, не проти.
Далі все було просто. 8 жовтня ц. р. на віртуальній зустрічі з представниками Державної служби спеціяльного зв'язку та захисту України (Юрій Щиголь), Міністерства цифрової трансформації (Олексій Віскуб) та РНБО (Сергій Демедюк) пан Інґліс попередив, що апаратні рішення на основі обладнання китайської фірми Huawei, використовувані в системі Служби спеціяльного зв'язку, використовуються для створення витоків інформації, і повідомив присутніх, що інтеґрація даної системи з системами спеціяльного державного зв'язку США катеґорично неможлива.
Повідомлення було ідеальне. Жодних секретів США пан Інґліс не розголошував. Протистояння США з Huawei і звинувачення її в незаконному перехопленні даних широко відомі. Американської допомоги у вирішенні технічного питання пан Інґліс не пропонував, але профінансувати заміну оператора з коштів американської військової допомоги погоджувався. Треба сказати, що такий підхід до справи для Інґліса не є характерним. Він - технар, закоханий в усе американське і вважає його найкращим у світі.
Очевидно, повідомлення було домашньою заготовкою контррозвідників АНБ. Його формулювання мало на меті збудити в слухачів цікавість особистого характеру до матеріяльної частини розв’язку цього питання. Якщо Huawei іде, то її місце може зайняти хтось інший. В Европі це можуть бути французькі, британські або скандинавькі фірми.
Після засідання, апарат РНБО (Сергій Демедюк, 9 жовтня ц. р.) в рамках службової потреби (питання зачіпає і Міністерство оборони України) детально поінформував МО про всі аспекти бесіди з паном Інґлісом. Наживку закинули, залишалося тільки чекати.
Чекати довелося недовго. Власне, навіть контррозвідка АНБ не знадобилася, бо вже 12 жовтня посол Франції в Україні Етьєн де Понсен примчав до Міністерства оборони обговорювати "питання взаємодії".
Фактично між отриманням інформації Міністерством оборони України, передачею її посольству Франції і реакцією посольства у формі конкретних пропозицій не минуло й доби (!).
В усьому світі це зветься "витоком інформації". В усьому світі за це карають. Але не в Україні з її президентом, котрий вибовкує секретні дані.*
На зустрічі в Міністерстві оборони пан Етьєн де Понсен похмуро дивився на людину, яка поінформувала французьке посольство. Це був заступник міністра оборони України Олександр Носов, який ще в 2006 році, перебуваючи в республіці Конґо, зав’язав "дружні" стосунки з аґентом зовнішньої розвідки Франції (France's external intelligence service, DGSE) таким собі Філіппом Жовеном (Philippe Jovine, справжнє ім’я Daniel Forestier, вбитий у 2019 р. ) і зберіг "полум'яну любов" до далекої Франції і чимало сприяв виникненню такої ж любови в колишнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.
За тиждень зацікавлена сторона зафіксувала ще чотири витоки - до Латвії, Естонії, Польщі і Китаю. Ну, якщо Латвія, Естонія і Польща, скоріше за все, були частиною операції США (про це достовірно не відомо), то до Китаю інформацію переслала резидентура Цинь Сяндуна (秦向东), добре відомого незнищенною любов'ю до секретів українського ПАТ "Мотор Січ", професора Антайского коледжу економіки та менеджменту Шанхайського університету Цзяотун (上海 交通 大学) і, за сумісництвом, аґента восьмого бюра Міністерства державної безпеки КНР "Інститут сучасних міжнародних відносин" (CICIR; 中国 现代 国际 关系 研究院).
Про все це і ще про багато-багато інших питань, яких ми не знаємо, повідомлялося на нараді 17 жовтня ц. р. робочої групи Міністерства оборони США з підготовки візиту до Европи міністра оборони США Ллойда Остіна (Lloyd James Austin), коли обговорювалася кінцева редакція списку абонентів AMITIE - стратегічної кабельної системи оперативної координації США-Европа. До цього списку Україна не потрапила.
Причина банальна - брак довіри до структур української влади, який унеможливлює передачу їй даних про функціонування такої системи. Рівень довіри США до України перетнув критичну межу і виштовхнув її з переліку можливих країн-союзниць. Нинішній стан України охарактеризовано як повторення "the multi-vector nature of President Kuchma" - “багатовекторности президента Кучми”.
Тут дуже важливо розуміти, що різниця між поняттями "дружня держава" і "союзна держава" є для США критично важливим. Своїм союзникам США забезпечують постійний захист їхніх інтересів у військовій і дипломатичній галузях. Для "дружніх держав" - непорушний принцип "поваги до їх територіяльної цілісности”.
Саме тому, підписавши з Грузією угоду “Ініціятива посилення стримування” (Deterrence Enhancement Initiative, GDDEI), міністр оборони США Ллойд Остін в Україні обмежився запевненнями про дотримання непорушних принципів. У найближчій перспективі це означає, що:
1. Британська місія, яка закінчує свою діяльність у грудні ц. р., не продовжуватиметься.
2. Плани щодо бази постійної присутности в Очакові консервуються, а недобудоване передається Україні.
3. Питання про надання систем ППО відкладається.
4. Блокується ухвалення законопроєкту S.4392 - про партнерство України у сфері безпеки.
5. Відкладається призначення Спеціяльного посланника в Україні.
6. На 2022 р. Україні відмовляють у пріоритетному доступі до надлишкових американських оборонних виробів.
У середньостроковій перспективі США просто чекатимуть розвитку подій навколо і всередині України, реаґуючи відповідно до інтересів своєї країни і своїх союзників. На мапі політичних інтересів США з'явилася сіра пляма під назвою "Україна".
Звинувачувати нам нікого - обравши ніщо, ми стали нічим…
____________________
* Ваґнерґейт Зеленського, або "перевірка на вошивість" Зе та його оточення
