� - Вельмишановний Тарасе В'ячеславовичу, цікаво почути Вашу характеристику відомого поета та політика Івана Драча. Як складалися Ваші з ним особисті стосунки? Чи можете виокремити котрийсь з його поетичних творів як свій улюблений?
Тарас Чорновіл: - Нема в мене улюбленого Драча. Я вас зараз страшно розчарую. Він був дійсно талановитим поетом і талановитим митцем. Але то було ще в першій половині шістдесятих. А його конформізм, зрадництво і брудні інтрижки з владою для мене його поставили за межею. Ну, добре, я, можливо, занадто катеґоричний, а Ліна Костенко - вона для вас точно авторитет, правда? Ось її слова:
“Одних в ООН, других в Явас".
Знаєте, про що йдеться? Явас [посьолок у Мордовії] - це найстрашніша на той момент політична зона особливого режиму, де людей просто з розуму зводили, те, що потім відбувалося в Пермі, де вбивали Стуса та инших, ось чим був Явас у шістдесяті роки. А Драча за відверте угодовство з владою, за фактичну зраду всієї формації шістдесятництва, за окремі доноси теж - і це він робив, публічні доноси! - відправили з делеґацією до ООН*. Знаєте, з яким формулюванням? “Протівостоять заявлєніям украінских буржуазних националістов про давлєніє на украінскіє язик і культуру”.
Коли він туди приїхав, його спочатку [в діяспорі] прийняли, а потім почали обструкцію робити, бо він приїхав як представник комуністів**, як антиукраїнський фактично приїхав, з брудною місією. А потім, коли він написав кон’юнктурну поезію, а він їх багато написав, зараз того не хочуть згадувати - «Дихаю Лєніним», так, це теж поезія Драча, – то тоді була дуже цікава історія, сама Ліна Костенко її потім переказувала. Вона до нього підійшла й каже:
- Ну, що, Драчику, от ти написав, як ти дихаєш Лєніним, а все одно ж нас, тебе й мене, посадять. І от будемо ми в тюрмі совєтській, будемо ходити десь там у прогулянковому дворику, а я підійду до тебе і скажу: “Драчику, Драчику, а харкни на мене Лєніним!”
Це конкретна історія, свої його зневажали тоді.
Але він мав талант, це правда. Поезію його я якось читав, багато було гарних речей, але, знаєте, він десь із середини 60-х почав вводити для себе самоцензуру. А були кращі за нього, які цього не зробили.
Мені досі не хочеться читати Драча - просто тому, що я знаю, на що він перетворився і що він ще писав. Я Симоненка Василя читаю, я Стуса буду читати, я Холодного із захопленням перечитаю – є море поетів...
Він дуже добру зробив одну річ - він прорекламував і видав Льоню Кісельова і передмову гарно написав про нього. Неймовірний поет, неймовірний! Він йому дав певну дорогу. Молодець, зробив хоч якусь добру справу. Але Кісельов для мене, особливо його українські поезії, останній рік життя, вони для мене сильніші, ніж те, що писав Драч. Він для мене кращий за Драча.
Тому всіх цих згаданих людей - я їх дуже поважаю і захоплююсь їхньою поезією. Поезія Драча теж може викликати захоплення, особливо рання, але я його не можу поважати.
Була в нього річ, що була раптовим проривом, коли він зробив щось неймовірне: це постановка фільму «Камінний хрест» [1968 року]. Він був автором сценарію, і він його пробив, продавив. Оце річ видатна, це щось таке, що ввійшло в історію української культури на рівні з Параджановим - воно дуже важке, воно чорно-біле, а воно ввійшло на рівні з українським поетичним кіно.
Тобто він залишив у культурі свій слід. Але, при всім тім, лишається осад. У незалежній Україні він пристосувався до Кравчука, він так старався бути з ним! Він попав до уряду Кучми, потім до самого Кучми-президента, щось робив ніби непогане. Всі вони робили щось непогане, але, знаєте, тоді була така логіка: гроші, економіку віддати проросійським оліґархам, а українцям віддати культуру - і займайтеся нею, щоправда, жодної державної підтримки не отримаєте. Хоча, як на мене, всі позитивні тренди все ж таки тоді задавав Жулинський, я не вважаю, що Драч відігравав ключову роль.
Я ж кажу, я суб'єктивний, але при згадці про Драча мені передусім приходять на пам’ять оті дві фрази Ліни Костенко.
Зате Драч серед перших побіг паплюжити В'ячеслава Чорновола, коли з Банкової замовили розкол Руху, він і до того брав участь в отих усіх розкольницьких діях і в тому всьому хамстві. Тому як людину й політика я його сприймаю з бридливістю, реально з бридливістю. Як чиновника – ну, більш-менш, на чверть можливого він працював нормально на потреби України. Як поета і митця – визнаю, безумовно, талант.
Ця людина дуже сильно зламалася сама, і, на жаль, багатьом долі поламало те, до чого він пристав.
Джерело:
Тарас Чорновіл. Діалог - ВІДВЕРТО
_______________
* З архіву УІНП:
Про перебування на 21-й сесії Генеральної Асамблеї ООН українських поетів - Дмитра Павличка та Івана Драча. Інформаційне повідомлення голови КҐБ при Раді Міністрів УРСР
Джерело:
** З архіву українського аналітично-видавничого центру «Prolog» (уривок, переклад):
"...24 вересня цього року під час появи обох поетів на заході, організованому прогресивною Лігою американських українців, Дмитро Павличко дав позитивну відповідь на запитання редактора газети «Українські вісті» Леона Толопка щодо правдивості повідомлень у «націоналістичній» пресі США та Канади про арешти та суди в Україні. Далі Дмитро Павличко продовжив, що насправді 23 особи було заарештовано за «антирадянську діяльність», серед них Святослав Караванський, колишній... агент гестапо в Одесі.
Іван Драч детальніше розповів про причини арешту в Україні на літературному вечорі, організованому Українським клубом «Круглий стіл» Нью-Йорка 11 листопада 1966 року. Після попередньої консультації з Дмитром Павличком Іван Драч сказав, серед іншого, наступне у відповідь на запитання про арешти: «Це питання та відповідь на нього надзвичайно болючі для нас і особисто для мене, оскільки серед заарештованих є мої друзі. Серед тих, кого я особисто знаю, і хто зараз перебуває під арештом, є Богдан Горинь, літературо- та мистецтвознавець зі Львова, Панас Заливаха, художник з Івано-Франківська, Михайло Горинь (брат Богдана Гориня), психолог, та багато інших людей, яких я особисто не знаю. Ці люди представлені /тут/ лише як борці за українську культуру та українську мову. Однак справа дещо складніша...
«Річ у тім, що в колі цих людей були особи, які раніше були пов'язані з підпільними націоналістичними організаціями в Україні, пов'язані навіть з німецьким гестапо... Дійшло до того, що розгорнулася пряма пропаганда проти нашої системи, проти нашого способу життя; що документи, що стосуються характеру нашої системи, її ворожості до всього українського, червоного фашизму, що лютує в нашій країні тощо, передавались у вигляді друкованих копій, які надсилалися або доставлялися до різних частин України.
«Ще одна річ... Мені здається, що, можливо, радянський режим в Україні не повинен почуватися настільки невпевнено, що він не міг би, можливо, замість арешту, провести якийсь громадянський суд... Я відчуваю, що особливо в цей час, коли ми наближаємося до п'ятдесятої річниці радянської влади... ну, ми зробимо все можливе, щоб домогтися швидкого звільнення таких людей, як Богдан Горинь чи Панас Заливаха, людей, які найменше були залучені до цих дій...»
Інший учасник літературного вечора клубу «Круглий стіл», Дмитро Павличко, заперечив факт русифікації в Україні, заявивши, що русифікації там немає, і що якщо вона спорадично проявляється, то відповідальність за неї лягає на «ідіотів та бюрократів»."
Джерело:
