Павло Гірник
* * *
Спокій і тиша.
Сам на обійсті.
Сам собі знову, та й був собі сам.
Скинуте небо торішнього листя
Не дорікає порожнім лісам.
Просто живи, підгортай бараболю.
Довго і нудно сапай буряки.
А уночі попитай свою волю –
Хто ти, чого і навіщо такий?
Ні – не надбав, тільки втратив чимало,
Навіть на людях до себе не звик.
Боже, навіщо душа повставала,
Йшла на безодні, на глум і на крик?
Спокій і тиша.
Дим і тумани.
Ніби й не збігли роки і віки,
Ніби в дорогу ховаєш від мами
Вогку цигарку і три сірники…
