Показ дописів із міткою Джон МакКейн. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Джон МакКейн. Показати всі дописи

середа, 2 грудня 2020 р.

Дональд Трамп: американці, котрі полягли на війні, - "невдахи" й "дурні"

 


Битва в лісі Белльо (Belleau), 1 - 26 червня 1918 р., одна з найдраматичніших сторінок Першої Світової. Самих лише американських морпіхів тут полягло понад 1800...


Джеффрі Ґолдберґ
ТРАМП: АМЕРИКАНЦІ, КОТРІ ПОЛЯГЛИ НА ВІЙНІ, - «НЕВДАХИ» Й «ДУРНІ»
The Atlantic, США
3 вересня 2020
З багатьох джерел виданню The Atlantic стало відомо, що президент неодноразово зневажливо відгукувався про розумові здібності військовослужбовців і просив, щоб ветерани, які отримали серйозні поранення, не брали участі у військових парадах.
Коли у 2018 році президент Дональд Трамп скасував відвідини американського меморіяльного кладовища Ен-Марн під Парижем, він заявив, що причиною такого рішення, прийнятого в останню хвилину, був дощ. Він сказав тоді, що «гелікоптер не міг летіти» і що співробітники секретних служб його б не повезли. І те, й друге була брехня.
Трамп відмовився від відвідин меморіяльного кладовища, тому що боявся, що дощ зіпсує його зачіску й тому що він не вважав за важливе віддати данину поваги американцям, які загинули на війні, - про це повідомили четверо осіб, які особисто були присутні при розмові президента з високопоставленими чиновниками вранці того дня, коли мав відбутися візит на кладовище. Трамп тоді сказав: «Навіщо мені їхати на той цвинтар? Там лежать невдахи». В перебігу іншої розмови під час тієї ж поїздки Трамп назвав понад 1800 морських піхотинців, які загинули в бою в лісі Белльо, «бовдурами» - бо їх убили.


Кладовище Ен-Марн (Aisne-Marne) неподалік Парижа, де поховано вояків США та їхніх союзників, полеглих у битві в лісі Белльо в червні 1918-го. Американські морські піхотинці та французькі солдати під час панахиди на 92-у річницю битви

Битва в лісі Белльо* є важливою віхою в американській історії, і Корпус морської піхоти США трепетно ​​ставиться до місця, де вона розгорталася. Саме там, у тім лісі навесні 1918 року американські вояки та вояки союзників зупинили наступ німців на Париж. Але Трамп під час своєї поїздки до Франції спитав своїх помічників: «А хто в тій війні були "наші"?» Він також сказав, що не розуміє, чому Сполучені Штати втрутилися в ту війну на боці союзників.
Уявлення Трампа про такі поняття, як патріотизм, служба у війську та жертовність, цікавили мене, відколи президент висловив свою зневагу до військових заслуг покійного сенатора Джона МакКейна, який був понад п'ять років ув’язнений у тюрмі у Північному В'єтнамі. «Він - не герой війни, - сказав Трамп у 2015 році, під час своєї кампанії за висунення від Республіканської партії. - Мені подобаються люди, які не були в полоні».
В американській політиці не було прецедентів відкритого висловлення такого презирства, але ця аґресивна критика на адресу МакКейна ніяк не зашкодила виборчій кампанії Трампа, який хизувався своїм демонстративним патріотизмом. Його виборчій кампанії не зашкодила навіть різка критика з боку Трампа на адресу батьків Хумаюна Хана (Humayun Khan), капітана армії США, який загинув в Іраку в 2004 році.
Трамп зациклився на МакКейні - одному з небагатьох впливових республіканців, який продовжував критикувати Трампа навіть після того, як той домігся висунення своєї кандидатури на президентські вибори від Республіканської партії. Коли у серпні 2018 року МакКейн помер, Трамп, за словами трьох чиновників, сказав своїм старшим радникам: «Ми не надаватимемо підтримки у похоронах цього невдахи». І, за словами свідків, Трамп втратив самовладання, коли побачив приспущені прапори. “What the f*ck are we doing that for? Guy was a f*cking loser,” - "Якого біса ми це робимо? Цей чоловік був бісова невдаха», - сказав президент своїм помічникам. На похорон МакКейна Трампа не запросили.

Джерела, які погодилися дати інтерв'ю для цієї статті, попросили зберегти їхні імена в таємниці. Білий Дім не відреаґував на наше прохання прокоментувати, але одразу після публікації статті офіційна представниця Білого Дому Алісса Фара (Alyssa Farah) прислала мені електронного листа із заявою: «Ця інформація неправдива. Президент Трамп ставиться до військових з великою повагою. Він постійно демонструє свою прихильність до них - виконуючи свою обіцянку надати нашим військовослужбовцям довгоочікувану надбавку до зарплати, підвищуючи військові витрати, підписуючи важливі реформи, що стосуються ветеранів, і надаючи підтримку дружинам/чоловікам військовослужбовців. Ваша інформація нічим не обґрунтована».

Уявлення Трампа про героїзм не змінилися, відколи він став президентом. Як повідомляють джерела, котрі знайомі з поглядами президента, він, очевидно, й справді не розуміє, чому американці з повагою ставляться до колишніх військовополонених. Він не розуміє, чому військові з великою повагою ставляться до пілотів, чиї літаки збито в бою. За словами трьох джерел, знайомих із ситуацією, щонайменше двічі з моменту інавґурації Трамп назвав колишнього президента Джорджа Буша-старшого «невдахою» на тій підставі, що, коли той служив пілотом ВМС США під час Другої Світової війни, японці збили його літак. (Буш уникнув полону, але вісьмох інших американців, що брали участь у тій же операції, японські солдати схопили, піддали тортурам і стратили.)
Накидаючись на своїх критиків, Трамп часто опускається до нелогічних, принизливих, образливих висловлювань, і члени сім'ї Буша публічно заперечували йому. Але його цинізм щодо військової служби та героїзму поширюється навіть на солдатів, загиблих у Першій світовій війні й похованих під Парижем, - на людей, яких убили за чверть із гаком століття до того, як Трамп народився. Трампові важко зрозуміти сенс служби у збройних силах, а ідея добровільної військової служби взагалі недоступна його розумінню. (Президент Трамп не служив у війську. Під час війни у ​​В'єтнамі він отримав відстрочку від призову за медичними показаннями - нібито через кісткові шпори на ногах [медичну довідку про це надав йому приватний лікар, який, цілком випадково, 😉 винаймав житло в будинку, що належав Фредерікові Трампові, батькові Дональда. - L. P.-S.]. У 1990-і роки Трамп сказав, що його зусилля, спрямовані на те, щоб не підхопити венеричні хвороби, стали його «особистим В'єтнамом» [sic!!! - L. P.-S.].)



Дональд Трамп на Арлінґтонському національному кладовищі серед родичів і близьких полеглих солдат у День Поминання. 2017 рік

У 2017 році, в День Поминання Трамп відвідав Арлінґтонське національне кладовище, яке міститься недалеко Білого Дому. Його супроводжував Джон Келлі (John Kelly), який тоді обіймав посаду міністра внутрішньої безпеки і який трохи згодом очолив апарат Білого Дому. На цім кладовищі Трамп і Келлі мали відвідати Ділянку 60 – частину Кладовища площею 14 акрів, де поховано солдатів, вбитих у недавніх війнах, в яких брало участь американське військо. На Ділянці 60 спочив і син Джона Келлі, Роберт. Старшого лейтенанта Роберта Келлі (Robert Kelly) вбито в 2010 році в Афґаністані. Йому було всього 29 років. Передбачалося, що Трамп разом із Келлі віддасть данину поваги його синові біля його могили і звернеться зі словами розради до сімей полеглих вояків. Але, як розповіли очевидці, Трамп, стоячи біля могили Роберта Келлі, повернувся до його батька і сказав: “I don’t get it. What was in it for them?” («Я не розумію. Що вони з цього мали?») Келлі відмовився дати інтерв'ю для цієї статті, але, за словами людей, які знають його особисто, Келлі подумав був, що Трамп у такий незграбний спосіб натякав на самовідданість американських вояків, котрі всі вступають до лав збройних сил добровільно. Проте згодом йому стало ясно, що Трамп просто не розуміє, як люди можуть свідомо приймати рішення, що не принесуть їм відчутної матеріяльної вигоди.
«Йому навіть на думку не спадає, що можна зробити що-небудь для когось іншого, - сказав мені один з друзів Келлі, чотиризірковий генерал ЗС США. - Він просто вважає, що людина, яка робить щось і не отримує від цього жодної особистої вигоди, є бовдуром. Служачи своїй країні, грошей не заробиш... Трамп не може уявити біль іншої людини. Саме тому він сказав таке батькові полеглого морського піхотинця в День поминання на кладовищі, де той похований».
Я спитав багатьох вищих офіцерів, що вони думають про зневажливе ставлення Трампа до військової служби. Вони запропонували мені кілька пояснень. За їхніми словами, почасти його цинізм обумовлений досадою і розчаруванням. На відміну від попередніх президентів Трамп упевнений, що збройні сили, як і всі інші департаменти федерального уряду, підзвітні тільки йому, а не конституції США. Багато високопоставлених офіцерів не раз висловлювали своє занепокоєння з приводу того, як Трамп трактує правила застосування збройних сил. Це питання стало руба на початку червня, коли у Вашинґтоні почалися демонстрації проти жорстокості поліції щодо чорношкірих. Джеймс Меттіс (James Mattis), відставний генерал ВМС США і колишній міністр оборони США, різко розкритикував президента Трампа за те, що той наказав правоохоронним органам силою витіснити протестувальників з Лафайет-сквер і та ще й використав солдатів як декорації: «Коли я вступив на службу до війська 50 років тому, я присягнув захищати конституцію. Я ніколи не уявляв, що військовослужбовцям, котрі склали ту саму присягу, можна за будь-яких обставин дати наказ порушити конституційні права їхніх співгромадян і, більше того, забезпечити незрозумілу фотосесію обраному верховному головнокомандувачеві, що стоїть в оточенні військового керівництва».
Інше пояснення видається більш банальним, і воно добре вписується в канву світосприйняття Трампа, зосередженого головним чином на матеріяльній вигоді. Президент вважає, що робити щось, не чекаючи грошової винагороди, просто не варто і що талановиті люди, які не намагаються розбагатіти, - «невдахи». (За словами очевидців, після доповіді тодішнього голови Об'єднаного комітету начальників штабів генерала Джо Данфорда (Joe Dunford), Трамп повернувся до своїх помічників і сказав: «Цей хлопець розумний. Чому він пішов в армію?»)
Є ще одне пояснення, пов'язане з попередніми двома: Трамп патологічно боїться справити враження «йолопа» і «невдахи». До досить чисельної катеґорії «бовдурів», за версією Трампа, належать ті, хто втратив життя на службі своїй батьківщині, кого захопили в полон чи поранили в бою. «Він дуже сильно боїться, - сказав мені один офіцер, який знає погляди Трампа. - Він не бачить жодного героїзму в битвах». Кілька спостерігачів розповіли мені, що Трамп дуже боїться смерти й каліцтва, й ця тривога виливається у зневажливе ставлення до тих, хто загинув чи залишився інвалідом. Нещодавно Трамп заявив, що він був присутній на церемонії зустрічі останків загиблих вояків «багато, багато» разів, але насправді з моменту свого вступу на посаду президента він їздив на базу ВПС США в Довері - базу, на яку прибувають тіла загиблих солдат, - всього чотири рази. Іншим разом Трамп збрехав, ніби він телефонував родинам «практично всіх» військових, які загинули за період його президентства, а потім почав поспіхом розсилати листи з виразами співчуття, коли сім'ї загиблих солдатів викрили його у брехні.
З моменту свого вступу на посаду президента Трамп був зациклений на проведенні військових парадів, але парадів певного сорту. У 2018 році під час наради в Білому Домі, присвяченої плануванню одного з таких заходів, Трамп попросив не залучати до участи в параді ветеранів, які отримали поранення, на тій підставі, що глядачі почуватимуться некомфортно у присутності людей з ампутованими кінцівками. «Ніхто не хоче бачити такого», - сказав він.
Джеффрі Ґолдберґ - головний редактор журналу The Atlantic і лавреат національної премії в жанрі репортажу. Він – автор книги «Бранці: історія дружби й жаху» (Prisoners: A Story of Friendship and Terror).

Джерело:
Jeffrey Goldberg. "Trump: Americans Who Died in War Are ‘Losers’ and ‘Suckers’"
________________



Опубліковано о
Мітки: , , , ,

понеділок, 26 серпня 2019 р.

Герой, патріот, джентльмен. Світлій пам'яті Джона МакКейна




John Sidney McCain III
* 29 серпня 1936, авіабаза Коко-Соло, Панамський канал - † 25 серпня 2018, Корнвілль, Аризона

Лейтенант Джон МакКейн, пілоти його ескадрильї і тренувальний реактивний літак T-2 Buckeye, 1965 рік





У тюремному шпиталі в Ханої як військовополонений, 1967 р.



У тюремному шпиталі в Ханої, 1967 р. Джон МакКейн перебував у полоні п'ять з половиною років. Зазнав жорстоких тортур...


Визволення з полону, 14 березня 1973 р.



Героя вітає президент Річард Ніксон



Після повернення з полону, 1973 рік



Джон МакКейн з батьками, Робертою Райт МакКейн і Джоном С. МакКейном Молодшим, біля меморіяльної дошки його дідові, адміралові Джонові Сіднеєві МакКейнові Старшому, патріярхові військової родини. Фото 1961 року. Мама Джона МакКейна, Роберта, пережила сина. Їй 107 років. 
PS. Пані Роберта МакКейн померла 12 жовтня 2020 р. у Вашинґтоні.

Весілля із Сінді. 1980 рік.



В Джона і Сінді МакКейнів - четверо дітей: Меґан і Джек (на знимці) і наймолодший Джеймс, а також прийомна дочка Бріджет, з Банґладешу, яку вони взяли немовлям із тяжкою фізичною вадою.
Від першого шлюбу - першу дружину МакКейна, з якою він розійшовся, звали Керол, уроджена Шепп https://en.wikipedia.org/wiki/Carol_McCain - в нього залишилася дочка Сідні; він також всиновив двох синів Керол від її першого шлюбу, Ендрю та Даґласа.

МакКейни. Зліва праворуч: Ендрю, Джеймс, Джон, Джек, Сінді, Бріджет, Меґан, Даґлас і Сідні



Джон і Сінді МакКейни



Світлої пам'яти Джон МакКейн з донькою Меґан. Остання опублікована знимка сенатора.



Широкіне, 31 грудня 2016 року



Символічна знимка, як на мене:
маленький Джон Сідней МакКейн між своїми дідом, Джоном Сіднеєм МакКейном Старшим, і батьком, Джоном Сіднеєм МакКейном Молодшим. Обидва, й дід, і батько були чотиризірковими адміралами ВМФ США.
З некролоґа на Whatsnew2day: https://whatsnew2day.com/john-mccain-dies-at-81/

Rest your oars, we now have the watch.
Суши весла, тепер наша черга гребти.
З тягарем на серці ми кажемо сьогодні “Прощавай!” американському героєві - військово-морському льотчикові, незламному бойовому офіцерові й ветеранові, військовополоненому і людині, яка служила державі протягом усього свого життя, - сенаторові Джонові Маккейнові. Він був уособленням слів, викарбуваних на стіні Каплиці при його улюбленій Військово-морській академії: "Non Sibi Sed Patriae" - “Не для себе, а для країни”.
Сенатор МакКейн присвятив своє життя служінню нашому Флотові й нашій державі і у найбезкорисливіший спосіб невтомно працював задля посилення як оборони нашої держави, так і інституцій, які піклуються про ветеранів Збройних Сил. Відомий як "the Maverick " - “людина, що ні на кого не схожа”, він, працюючи в уряді, прагнув поліпшити життя всіх американців; аби досягти результатів, йому часто доводилося долати бюрократичні виклики й негаразди - багато в чому це є самою суттю й духом того, що ми цінуємо у кают-компанії головних старшин.
Попутних вітрів і хвиль, товаришу в плаванні. Суши весла, тепер наша черга гребти.
It is with a heavy heart that we say goodbye to an American hero - a Naval Aviator, hardened combat veteran, prisoner of war and lifelong civil servant - Senator John McCain. He exemplified the words inscribed on the Chapel at his beloved Naval Academy, "Non Sibi Sed Patriae" - Not For Self, But For Country.
Senator McCain dedicated his life to serving our Navy and our nation, and in the most selfless ways worked tirelessly to strengthen both our national defense and the institutions that care for those who have served. Known as "the Maverick," he sought to better the lives of all Americans through his work in government, often by overcoming bureaucratic challenges and adversity to achieve results - in many ways, the very essence and spirit of what we value in the Chief's Mess.
Fair winds and following seas, shipmate. Rest your oars, we now have the watch.











Урочисте прощання з Джоном МакКейном у Капітолії: “Ми втратили добру людину. Ніхто не є ідеальним, але він був близький до ідеалу.”
У п'ятницю, 30 серпня 2018, труна з прахом сенатора Джона МакКейна була виставлена для урочистого прощання у Капітолії США, до зал якого він приходив протягом десятиліть - коли його вітали як героя війни, а відтак - як принциповий законодавець і невтомний борець за свої переконання; нині його тут ушановано церемонією, якою відзначають найповажаніших людей країни.
Сьогодні, коли президент Трамп був помітно відсутній — за власним бажанням пана МакКейна, сенатор покоївся під куполом Капітолію у накритій американським прапором труні, тим часом як віце-президент, лідери Конґресу і визначні законодавці від обох партій, як минулих років, так і чинні, а також військовики, члени кабінету і просто громадяни по черзі брали участь у двопартійному вияві поваги.
Трамп, який під час церемонії залишався в Білому домі, був одначе присутній як постійна метафора.
Спогади про пана МакКейна, чия смерть знаменує собою кінець праґматичної політики й політики захисту громадянських і політичних прав – політики його, МакКейнового, особливого ґатунку, вирізнялися на тлі дискурсу навколо поточного президента і нагадували про місце сенатора від Аризони в американській історії.
"На відстані половини світу, у нашому національному однострої, Джон МакКейн відстоював усі цінності, що їх репрезентує Капітолій", - сказав Мітч МакКоннелл, сенатор-республіканець від штату Кентаккі і лідер більшости. "Відтак він приніс той самий патріотизм у ці стіни, виступаючи на захист наших військовослужбовців, наших ветеранів і нашого морального лідерства у світі. Тож правильно, що нині, в кінці свого довгого шляху, Джон лежить тут".
Урочисті події цього дня ознаменували лише початок відзначення життя пана МакКейна офіційним Вашинґтоном: у суботу відбудеться поминальна служба в Національній Катедрі, де надгробне слово про нього скажуть два президенти, яким він програв власні змагання за Білий Дім, - Барак Обама і Джордж Буш. Джон МакКейн ретельно спланував завтрашні події, бажаючи намалювати повний контраст із п. Трампом.
Пан МакКейн був 31-ою особою і лише 13-м сенатором, з яким урочисто попрощалися у Капітолії; його труна стояла на задрапірованім чорним крепом катафалкові, побудованім для Авраама Лінкольна у 1865 році. Говорячи про сенатора, який недобув свою шосту каденцію і який виграв номінацію республіканців на посаду президента у 2008 році, його колишні колеґи ділилися своїми роздумами про значення його життя і про те, чим він був для американців.
“Хоча найвища посада і оминула його”, сказав спікер, конґресмен від Вісконсину Пол Раян, “те, чого він набув, існуватиме значно довше: він викликав незмінну любов своїх співгромадян і став прикладом для майбутніх поколінь.".
..."В Джона незгода ніколи не була удаваною", сказав віце-президент Пенс. "Цей чоловік нічого не удавав - він просто тішився боротьбою".
Мітч МакКоннелл, за його словами, часто жартував, що тюремники МакКейна у В'єтнамі, де як військовополонений той був ув'язнений п'ять із гаком років, мабуть, відчули потребу у "груповій терапії", щойно МакКейн вийшов із тюрми - і що сенатори іноді теж мали відчуття, що їм вона потрібна.
"У будь-який момент він був готовий запропонувати переконливий роздум про свободу людини або сказати нищівний жарт, який супроводжувався його характерним смішком і тим неповторним, МакКейновим блиском в очах", - пригадав Мітч МакКоннелл. "Він уособлював бойовий дух Америки - наш шляхетний ідеалізм, наш щирий патріотизм і притаманну нам дещицю зневаги — усе в одній особі".
Серед учасників п'ятничної церемонії у Ротонді була Роберта МакКейн, 106-річна мати Джона МакКейна, яка сиділа, стоїчно дивлячись на задрапірований прапором гріб із прахом сина, якого вона знала як "Джонні".
Роберта Маккейн, у чорних штанах і білій блузі, що гармоніювала з її сніжно-білим ідеально зачесаним волоссям, здавалася врівноваженою і спокійною під час служби. Одного разу вона узяла за руку свою внучку Меґан, що сиділа ридаючи поруч із нею.
[Звертаючись де неї, хтось із присутніх вельми ґречно сказав: "Roberta McCain who is 106 years young" замість "...who is 106 years old". Така-от гра слів...]
В інвалідній колясці мати сенатора дісталася до центру Ротонди і мовчки перехрестилася біля його труни.
Після церемонії дружина пана МакКейна Сінді і Ліндсі Ґрем, сенатор-республіканець від Південної Кароліни і один з його найближчих друзів, пройшли до палати Сенату, щоби провести кілька хвилин біля письмового стола пана МакКейна, на якому стоїть ваза з білими трояндами на знак відходу людини, котра за ним працювала.
Джона МакКейна поховають у неділю, 2 вересня на цвинтарі при Військово-морській академії Сполучених Штатів в Аннаполісі, штат Меріленд.
Джерело: John McCain Lies in State in the Capitol: ‘We Lost a Good One’




Джон МакКейн і його друг Чак Ларсон



На плакаті, що його тримає хтось із тих, що вийшли попрощати сенатора, написано:
"A Hero, a Patriot,
a Gentleman.
RIP Sen. John McCain."
У неділю, 2 вересня 2018, після скромної приватної церемонії, сл. п. Джона МакКейна поховали в Аннаполісі, штат Меріленд, на цвинтарі при Військово-морській академії США, яку він закінчив 1958 року.
Син і онук адміралів ВМС США, він упокоївся поруч зі своїм однокурсником і великим другом адміралом Чаком Ларсоном.
На знак шани, над цвинтарем пролетіла ескадрилья винищувачів Boeing F-18 Super Hornet, в якій бракувало одного літака, що символізував покійного сенатора.
Пролітаючи на цвинтарем, головний літак формації з чотирьох F-18, що утворили літеру "V", злетів вертикально вгору, сиґналізуючи про відхід спочилого авіятора і державного діяча. Така формація є традиційною, коли хоронять або поминають льотчиків і військових инших родів військ.
Відтак у каплиці при Академії відслужено панахиду за Джоном МакКейном, де, крім його родини та друзів, були присутні його однокурсники та нинішні курсанти Академії.
"Chuck has his wingman back now" - "До Чака повернувся тепер його ведений", - сказала кореспондентові CNN удова покійного адмірала Сара Ларсон.

Надгробок над могилою сл. п. Джона МакКейна встановлено 11 жовтня 2018 року.

Джерела:
Sen. John McCain burial marked with missing man flyover above U.S. Naval Academy
John McCain funeral: Senator laid to rest at US Naval Academy 




Меґан МакКейн, дочка Джона МакКейна, виступила з потужною емоційною промовою на панахиді за своїм батьком у Національній Катедрі у Вашинґтоні й кинула докір президентові Трампові, сказавши: “Америці Джона МакКейна не потрібно знову ставати великою, бо вона завжди була великою.”
Меґан Маккейн протиставила духовну спадщину, залишену її батьком, "опортуністичному привласненню" і "дешевій риториці з боку людей, які ніколи й малою мірою не будуть здатні на жертви, що їх він з такою готовністю приносив."
"Він був вогнем, що яскраво палав", - сказала Меґан. "Деякі люди — їх було небагато - зневажали цей вогонь за те світло, що його він кидав на них, за правду про їхній характер, яка ставала очевидною в тому світлі, але мій батько ніколи не переймався тим, що вони думали. І навіть ці декілька людей усе ще мають змогу, поки вони дихають, жити за прикладом Джона МакКейна".
"Америка Джона Маккейна - щедра, гостинна і смілива. Вона винахідлива, впевнена, безпечна. Вона виконує свої обов'язки. Вона говорить спокійно, тому що вона сильна. Америка не хвастається, тому що їй це не потрібне. Америці Джона МакКейна не потрібно знову ставати великою, бо вона завжди була великою. Ця полум’яна віра, ця доведена відданість, ця незмінна любов — ось що вело мого батька від вогняного неба над дельтою Червоної річки до номінації на пост президента."
Коли Меґан МакКейн усе це говорила, й цілком очевидно, що її докори були адресовані Трампові, останній у костюмі для ґольфа, у білій сорочці і в капелюсі з написом “Make America Great Again” - "Зробіть Америку великою знову", вирушив з Білого дому до свого ґольф-клубу Trump National Golf Club у Стерлінґу, штат Вірджинія. Трамп, якого не запросили на похорони Джона МакКейна, здавна висміював і засуджував сенатора.
Виступаючи, Меґан Маккейн намагалася стримати сльози, але, схоже, їй вдалося виконати волю свого батька, котрий, за її словами, хотів, щоб вона у надгробному слові продемонструвала світові свою твердість.
Меґан розповіла, як батько прищепив їй цю твердість – примусивши її знову сісти верхи на коня, який був скинув її, і, впавши, вона зламала ключицю.
Але вона також описала людину, яку сформували виклики В'єтнамської війни й життя якій врешті відібрав рак мозку.
Вона сказала: "Мій батько був великою людиною. Він був великим воїном. Він був великим американцем. Я захоплювалась усім цим, але я люблю його, бо він був чудовим батьком".
Вона сказала, що визначальною рисою Джона МакКейна була любов, особливо любов до своєї країни і ще сильніша любов до дружини та дітей.
"Найкращим Джон МакКейн був у своїй іпостасі як батько, це були його найвищий титул й найважливіша роль”, - сказала Меґан МакКейн.
Джерело: Meghan McCain Rebukes Trump in Powerful Eulogy for Her Father
https://www.nytimes.com/…/meghan-mccain-funeral-eulogy-trum…

Відеозапис промови Меґан МакКейн: https://www.youtube.com/watch?v=WDTYQfJ6wVI

:


Надгробне слово, виголошене Бараком Обамою у Національній Катедрі у Вашинґтоні 1 вересня під час панахиди за сл. п. Джоном МакКейном.
(Скорочено)
"...Ми прийшли сюди, щоби вшанувати надзвичайну людину. Державного діяча, патріота, який втілював у собі так багато з того, що є найкращим в Америці.
Президент Буш і я належимо до тих небагатьох, хто суперничав із Джоном за найвищу політичну посаду. Він зробив нас кращими президентами так само, як він зробив Сенат кращим, як він робить кращою цю країну.
Коли такий чоловік, як Джон, ще живий, просить тебе встати і сказати про нього надгробне слово, то є дорогоцінна річ і унікальна честь. Коли Джон, раніше цього року, зателефонував мені і попросив про це, признаюся, мені було сумно і я був дещо здивований. Коли розмова закінчилася, я подумав, що це прохання відбиває певну дуже важливу рису характеру Джона.
Почну з того, що він любив бути непередбачуваним і навіть суперечити громадській думці. Він побував у пеклі і повернувся з нього, тож рак його не лякав. До самого кінця він зберігав бадьорий дух, був надто впертий, аби сидіти спокійно, і, як завжди, був несамовито відданий друзям і родині. Проявами його духу були зневага, почуття гумору і бешкетність — чи є кращий привід востаннє посміятися, ніж зробити так, аби ми з Джорджем промовляли перед усією країною добрі слова про нього? І це показує велич його духу. Здатність піднятися над розбіжностями у пошуках того, на чому ми можемо зійтися.
...Вже говорилося цього тижня і сьогодні вранці про глибину його муки і глибину його мужности там, у застінках Ханоя, коли день за днем, рік за роком оте молоде залізо гартувалося і ставало сталлю. І це нагадує про написане Гемінґвеєм - про книгу, що її згадувала Меґан, його улюблену книгу. "Сьогодні - лиш один з багатьох, багатьох днів, які ще попереду. Але, можливо, те, що трапиться в усі ці майбутні дні, залежить від того, що ти зробиш сьогодні.”
У полоні Джон зрозумів, як мало хто з нас будь-коли зрозуміє, значення цих слів: кожен момент життя, кожен його день, кожен вибір є випробуванням. І Джон МакКейн витримував ці випробування знову, і знову, і знову. І тому, коли Джон говорив про чесноти, як-от служіння та доблесть, вони були не просто словами для нього, то була правда, якою він жив і за яку він готовий був вмерти. І це примушувало навіть найбільших циніків задумуватись: що ми зробили для нашої країни? За що ми можемо ризикнути усім?
Багато було сказано про те, що Джон був “білою вороною”, політиком, який був не схожий ні на кого. Направді Джон був достатньою мірою консерватор. Повірте мені, я не забув ті ініціятиви демократів, що їх провалювали Джон та инші його однопартійці, які голосували проти. Але він розумів, що є принципи вищі за партію. Є цінності вищі за партію. Він вважав своїм обов'язком утверджувати ці принципи і цінності.
Джон вірив у чесні дебати і в потребу дослухатися до наших думок. Він розумів, що якщо ми звикнемо викривляти правду заради політичної доцільности або партійної ортодоксії, наша демократія більше не працюватиме. Ось чому він часом був готовий виступити проти своєї партії, “перейти на інший бік зали”. Саме тому він виступав за вільну і незалежну пресу як запоруку демократичних дебатів. А що це, до того ж, забезпечувало йому широке висвітлення у ЗМІ, то воно теж йому не шкодило.
Джон розумів, як розумів Дж.Ф.К., як Рональд Рейґан розумів, що нашу країну робить великою зокрема те, що наше громадянство базується не на тому, якої ми крови, які ми є на вигляд, яке маємо прізвище, звідки прибули наші батьки чи бабуся з дідом або як давно вони прибули, а на переконанні кожного з нас, що всіх нас створено рівними. Наділено нашим Творцем певними невід'ємними правами.
...І останнє: хоча Джон і я розходилися в багатьох питаннях зовнішньої політики, ми поділяли погляд на роль Америки як єдиної нації, вірячи, що разом із великою силою і великими благословеннями приходить велика відповідальність. Цей тягар найбільшою мірою лягає на наших чоловіків та жінок в одностроях. На військовослужбовців, таких як Даґ, Джиммі, Джек [сини Джона МакКейна], які пішли слідами свого батька, а також на родини, котрі служать поряд із нашими військовими частинами. Але Джон розумів, що безпеку нашої країни і її вплив у світі завойовано не тільки нашою військовою потугою, не тільки нашим багатством, не лише нашою здатністю змушувати инших коритися нашій волі, але теж нашою здатністю надихати инших своєю відданістю низці універсальних цінностей. Як-от верховенство права і прав людини і наполегливе утвердження Богом даної гідности кожної людини.
Звісно, Джон перший визнавав, що він не був ідеальним. Як і всі ми, хто приходить на державну службу, він мав еґо. Як і в усіх нас, в нього, без сумніву, були ситуації, коли він шкодував за відданий за щось свій голос, за певні компроміси, на які він пішов, за деякі свої рішення, і хотів би повернути час назад.
Не секрет, і про це говорилося, що він мав різку вдачу, і коли він спалахував, це було наче явище природи, це було диво, яке варто було бачити. Він скреготав зубами, його обличчя червоніло, його очі свердлили в тобі дірку. Завважте, мені не доводилося відчувати цього на собі. Але ті, хто знав Джона, знають, що так само швидко, як він спалахував, він пробачав і просив вибачення. Він знав краще, ніж будь-хто, свої недоліки, свої “сліпі плями”, і він умів сміятися із самого себе. І це його самоусвідомлення робило його ще привабливішим.
Ми не розголошували того, але дуже часто у часі мого президентства Джон приходив до Білого дому, і ми просто сиділи і розмовляли в Овальному кабінеті, лише нас двоє. Ми говорили про політику і про сім'ю, й ми обговорювали стан нашої політики. І наші розбіжності не зникали під час цих приватних розмов. Вони були реальні, і вони часто були глибокі. Але ми тішилися з того, що на нас не світять юпітери, і ми сміялися один з одного, і ми вчилися один в одного, й ми ніколи не сумнівалися у щирості або в патріотизмі один одного і в тому, що коли все сказано і зроблено, ми в одній команді. Ми ніколи не сумнівалися, що ми були в одній команді.
Незважаючи на всі наші відмінності, ми поділяли вірність ідеалам, за які покоління американців йшли, воювали і приносили жертви і віддавали своє життя. Ми вважали наші політичні баталії привілеєм, можливістю бути провідниками цих ідеалів вдома і робити все можливе, щоби просувати їх по всім світі. Для нас ця країна була місцем, де немає нічого неможливого, і громадянство ми розглядали як обов'язок забезпечити, аби так воно назавжди й залишалося.
Джона неодноразово за роки його кар'єри порівнювали з Тедді Рузвельтом. Помічено, я певен, що Рузвельтові люди на арені *, схоже, скроєні, як Джон. Більшість із вас це знає. Рузвельт [у своїй знаменитій промові] говорить про тих, хто бореться, хто наважується робити великі справи, хто иноді виграє, а иноді і програє, але завжди втішається добрим боєм. На противагу тим холодним, боязким душам, які не знають ні перемоги, ні поразки. Чи не саме такий дух ми вшановуємо цього тижня? Що прагне бути кращим, чинити краще, щоби бути гідним великого спадку, залишеного нам нашими засновниками. Так багато чого в нашій політиці, в нашому суспільному житті, в нашому публічному дискурсі може здаватися малим, підлим і дріб’язковим. Бундючність, необґрунтовані образи - це політика, що прикидається сміливою та жорсткою, але насправді вона народжена страхом. Джон закликав нас бути вищими за це. Він закликав нас бути кращими за це.
Сьогодні - лиш один з багатьох, багатьох днів, які ще попереду. Але, можливо, те, що трапиться в усі ці майбутні дні, залежить від того, що ти зробиш сьогодні. Чи є кращий спосіб вшанувати життя-служіння Джона МакКейна, ніж наслідувати його приклад, щоб довести, що готовність вийти на арену й боротися за цю країну не є властивою лише небагатьом, усі ми можемо бути до того готовими і, фактично, це вимагається від усіх нас, громадян цієї великої республіки. Мабуть, найкращий спосіб ушанувати його - визнати, що є речі більші, ніж партія, амбіції чи гроші, чи слава, чи влада, речі, за які варто ризикувати всім, - то є вічні принципи і незмінні істини. У ситуаціях, де виявилося найкраще у Джоні, він показав нам, що́ це означає. За це ми всі перед ним у величезному боргу.
Боже, благослови Джона МакКейна. Боже, благослови цю країну, якій він служив так добре.
________________________
* Б. Обама посилається на уривок з 35-ти сторінкової промови Теодора Рузвельта у Сорбонні в Парижі 23 квітня 1910 року (стор. 1); цей уривок отримав назву "The Man in the Arena" - “Людина на арені”. Ось він:
It is not the critic who counts; not the man who points out how the strong man stumbles, or where the doer of deeds could have done them better. The credit belongs to the man who is actually in the arena, whose face is marred by dust and sweat and blood; who strives valiantly; who errs, who comes short again and again, because there is no effort without error and shortcoming; but who does actually strive to do the deeds; who knows great enthusiasms, the great devotions; who spends himself in a worthy cause; who at the best knows in the end the triumph of high achievement, and who at the worst, if he fails, at least fails while daring greatly, so that his place shall never be with those cold and timid souls who neither know victory nor defeat.
Відтак людину, втягнуту в ситуацію, що потребує мужности, майстерности або наполегливости (на відміну від того, хто сидить на узбіччі і спостерігає) іноді називають "людиною на арені". https://en.wikipedia.org/wiki/Citizenship_in_a_Republic

Транскрипт промови:
Read the Full Transcript of Barack Obama's Speech at John McCain's Funeral 

Прощальний лист сенатора МакКейна до співвітчизників





Опубліковано о
Мітки: , , , , ,
Підписатися на: Дописи (Atom)